Новорічна екскурсія по мотивам казки "Миколай та янголик-учень"

Новорічна екскурсія                                                                          «СВЯТИЙ МИКОЛАЙ І ЯНГОЛИК-УЧЕНЬ»

в  шкільному музеї «Краєзнавча світлиця» Новоекономічної школи Покровського р-ну Донецької обл. грудень 2017 р.

 Автор: Калашник Наталія Іванівна

 вчитель висшої категорії

Вступне слово керівника музею: Добрий день, діти та дорослі!  Ви завітали до музею де проводять екскурсії, де взнають щось нове про історію нашого краю, рідного селища. Сьогодні ми познайомимося з українськими традиціями святкування Нового року в давні часи, узнаємо як святкували це свято дніпровські  козаки та чи приходив до  наших пращурів Дід Мороз? 

• Час сьогодення надзвичайний! Це час між святами, яких полюбляють діти всієї України-неньки.  Хто нагадає мені про які свята йдеться мова? (Святого Миколая, Різдва  та Нового року)Так.  Ці свята завжди приносять казку, подарунки та надзвичайних героїв свята…
• А тому й екскурсія у нас буде незвичайною. І почнемо ми її з казки…

(На передньому плані з’являються янголи з крильцями  та янголи-учень без крилець.)                                                                                      

Ведуча: У небі, в райському саду був великий рух.Одні янголики сиділи на деревах, зривали яблука й кидали їх на долину, де стояли другі, що ловили їх у фартушки. Хтось трусив горіхові дерева, й горіхи, мов град, лопотіли в траву, хтось носив коші, повні солодких пахучих медяників і тістечок. А старші янголики з поважними личками стинали з кущиків сухі галузки й зв’язували їх золотими стяжечками в різки. Сьогодні ж день, коли святий Миколай сходить на землю, щоб обдарувати чемних діточок, а нечемних покарати. Це його обов’язок вже від давнього часу.
Миколині санки стояли вже перед дверима, а два великі олені, запряжені в них, нетерпляче потрясали головами, аж дзвіночки на їхніх шиях дзвонили, мов срібний сміх. Янголики напакували два повнісінькі мішки і з галасом та сміхом тягнули їх до санок.

     Один маленький янголик стояв при тій веселій праці трохи сумно збоку. Він так радо хотів помагати, але інші відсували його набік .
Янгол: Залиши, ти ще цього не розумієш!
Янголик-учень: Це правда, я ще тут на горі недавно. Спершу мушу, як і кожне янголя, повчитися, тому ще навіть крил не маю, але зараз я міг би добре помагати.
Ведуча :А святий Миколай, зітхаючи та бурмочучи під ніс, натягав свої великі чоботи, вдягав грубий кожух та хутряну шапку на вуха. Він виглядав страшно, так що можна було злякатися, але його любе старе обличчя було добре й лагідне.
Це відчував також янголик-учень, бо притулився близенько до дідусевих колін.
Нарешті все було готове. Святий Миколай перевірив ще раз мішки, погладив янголика по голівці і помахав усім на прощання.
Св. Миколай:  Отже, будьте чемні, дітки, аж поки я вернуся.                                          Ведуча :Потім шугнув на своїх санках у саму середину густої сніговії.

Янгол: Пішли на сонячну, теплу небесну галявину.

(Янголи пішли, тільки янголик-учень залишився й глянув у долину, де зникли санки святого Миколая.)
Янголик-учень: Бідний святий Миколай,  ось їде в холод і темряву та ще мусить тягати з собою важкі міхи. Він усіх обдаровує, але хто йому щось подарує?
Ведуча :Маленький янголик-учень зовсім посумнів. Аж нараз весело засміявся, бо гарна думка прийшла йому до голівки. Він хотів щось подарувати святому Миколаєві; щось, чого святий дідусь буде дуже потребувати, коли вернеться додому.
(Янголик оглянувся сторожко, чи не дивиться хтось, а відтак побіг швиденько до комірки, в якій переховували взимі веселку.)

Янголик-учень: Мене тітка Маруся на землі навчила трохи плести на дротах. Зараз я витягну з веселки яркі нитки - з кожної барви дві: червону, жовтогарячу, жовту, зелену, синю, фіолетову, і…

(Потім відломив янголик із кущика два гладенькі патички, сів у куточку і став плести мов на дротах)

Керівник музею: А поки янголик-учень готує св. Миколаю подарунок, ми з вами послухаємо наших екскурсоводів.

Екскурсовод 1.: Я повідомлю вам  - Чому ластівка  прилетіла на                                         Щедрий вечір?

У сиву давнину, коли наші предки жили в гармонії з довколишньою природою, ставились до неї з великою шанобливістю та вжали її частиною свого життя, всі святкування збігались із природними циклами. Свято зустрічі нового літа (року) називали Новоліттям. Народження чогось нового, початок року, наступний етап життя природно розпочинався із настанням нової пори, приходом весни. Перше березня (або 14 за новим календарем) було першим днем нового року.

Настає Новий рік – і пробуджується природа, розквітають квіти, світ народжується заново. "Цього дня прокидається від зимової сплячки бабак, виходить на світ, свище три рази, а потім знову лягає на другий бік і так спить аж до Благовіщення" – говорилось у жартівливому повір’ї.

Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…" – ця пісенька прийшла до нас ще з тих далеких часів. Ластівки прилітають навесні та співаючи, радіють приходу нового року.

Отже, Новий рік українці святкували навесні. Так було до ХІІ століття…
Згодом після хрещення Київської Русі у споконвічні традиції почали вплітатись біблійні мотиви. Новий рік припадав на святої Явдохи. "Явдоха хвостом махне – сніг повіє" – казалось у приказці. Тільки Явдоха має ключі від весняних вод – тих, без яких цьогоріч не буде врожаю.

Екскурсовод 2.:  А я розкажу вам як  Морозенко проти Діда Мороза виступав.

Виявляється, Старий добрий Дід Мороз – не такий вже й старий. А ялинка – не така вже й новорічна.
Міфологічного персонажа, пов’язаного із Новим роком, у давній українській традиції немає.
Проте, ми всі чули про Мороза-Морозенка. Він, на відміну від Діда Мороза, був страшним, лютим духом, божеством холоду, віхоли, криги. Його люди остерігались, боячись за худобу і збіжжя. Сильну холоднечу вважали його диханням, бурульки – його сльозами, іній – замерзлими словами. Снігові хмари, за уявленнями слов’ян – це волосся божества холоду. Як і у будь-якого іншого язичницького бога, було у нього своє генеалогічне древо. Батьком був дуже шанований і наймудріший з богів Велес, а от матір’ю божества холоду слов’яни вважали богиню смерті – Мару.

А от товстенький бородатий дідусь з червоним носом з’явився у нас вже на початку ХХ століття і прийшов сюди з російської літератури, притягнувши за собою ялинку - дерево, яке замінило українцям традиційного Дідуха – прадавнього символа Нового року. Цікаво, що вічнозелене (тепер новорічне для нас) дерево, раніше використовувалось у весільних обрядах та символізувало відродження, вічне життя – весільне гільце.

 Екскурсовод 1.:  А чи  хочете ви взнати, що робили  козаки в Новорічний вечір? (Так.) Про це вам розкажуть козачата нашої школди.

І козак:  Напередодні Нового року козаки сходились до Запорізької Січі. Ті, хто жив у зимівниках поблизу річок, рибалив чи полював на довколишніх територіях, вставали дуже рано та починали одягатись. Це був важливий день у році, тож одягались пишно, по-святковому. Умившись та прибравшись, козаки спішили до церкви на Утреню.
ІІ козак:  Коли скінчилась Хвала Божа, козаки розходились з церкви по курінях, щоби пообідати. Тут вони молились "перед образами", поздоровляли один одного з святом, потім здіймали з себе коштовну верхню одіж і садовилися за стіл, званий сирним, лишаючи курінному отаманові місце в куті під образами.
А з вулиці вже доносились звуки литаврів. То скликали козаків на раду.
Треба було розділити майно на наступний рік, який курінь за що відповідатиме.
Так ділилася вся земля Запорожців від устя ріки Самари до верхів’я ріки Конки, і від частини Дніпра, де пороги, до устя Буга.
 

І козак:  — Панове молодці! У нас тепер Новий Рік; треба нам по старому нашому звичаю зробити між товаришами поділ річок, озер, полювання і риболовлі.
ІІ козак:  — Та треба, треба! Будемо ділити, як від давен-давна…

І козак:  Не менш важливою справою було обрання у день Нового року козацької старшини. Гуртом вирішували, залишати старого головуючого, чи обирати нового. На таких новорічних радах призначали також суддів, осавулів та писарів.

ІІ козак:  А давайте, діти, серед вас виберемо старшину! Тільки не голосуванням, а за допомогою гри. Переможець стане старшиною.

(Козаки проводять гру зі сніжинками, яких на одну менше, чим гравців. Під музику діти рухаються, коли музика зупиняється беруть сніжинку і спочатку… Переможець отримує в подарунок шишку. )

Керівник музею: Поки ми грали я бачу, що янголи-учень вже закінчив робити свій подарунок. Що ж він подарує св.. Миколаю? Хочете взнати? То ж давайте дослухаємо казку до кінця.

Ведуча : Багато годин проминуло, доки святий Миколай скінчив свою роботу. Того року він потребував багато різок, бо деякі діти не вміли навіть маленької молитви! Але й чемних діток було багато, тому мішки святого Миколая були порожні. Святий дідусь був утомлений і перемерзлий, і коли добрі олені спинилися перед небесними воротами, він пішов у свою кімнату, щоб зігрітися й вигідно відпочити.
СВ. Миколай: Ого? А це що тут лежить? Пара гарненьких капців? Всіма барвами веселки мерехтять вони!.. Ай, чудово!(Святий Миколай скинув важкі чоботи й шугнув ногами в нові капці.) Які ж вони  м’якенькі, які теплі, а як прилягали! І тут  навіть карточка: "Любому святому Миколаєві, щоб також мав трішки втіхи".
(Святий Миколай вийшов із кімнатки й задзвонив дзвіночком, що висів біля дверей. І тут позліталися всі янголики, щоб поздоровити його.)
Святий Миколай : Гляньте, які гарні капці. Хто це міг мені їх подарувати?
(Янголики дивувалися й усі потрясали голівками.)

Янголики: ні, щось такого жодному з нас  не прийшло на думку. Це не ми!

(Але в останньому ряді стояв янголик-учень і зовсім почервонів.)
 Святий Миколай :   Отже, це ти був! (випровадив його наперед) - А звідки ти мав такі гарні нитки?
(Тут почав янголик плакати)
Янголик-учень: Я хотів тобі так дуже щось подарувати й узяв кілька ниток із веселки; але я цього напевно більше не зроблю.

Святий Миколай :   Ходи до середини в дім.
 Янголики: Тепер він буде покараний...
(Коли двері знову відкрилися і янголик став на порозі, вони побачили, що це не був уже янголик-учень, бо на раменах у нього блестіла пара сніжно-білих крилець.)
Святий Миколай :    Лети, маленький янголику, - сказав святий Миколай, - і нехай твоє добре серденько сіє любов на небі й на землі. Лети на землю та обдаруй  дітей, що прийшли до шкільного музею, казковими сніжинками. Та передай кожному учневі,що казкові сніжинки виконують тільки ті бажання, що не зв’язані з подарунками. Передай!!!

(Уходе. А янголи роздає сніжинки говорячи, що бажання повинні бути на покращення рис характеру, чи успіхів в навчанні, чи взаємовідношенню з товаришами або батьками.)

Керівник музею: От і скінчилася наша новорічна екскурсія. Чи запам’яталося вам щось з розповіді екскурсоводів? Чи прийшлися по душі наші сьогоднішні артисти? (Відповіді дітей. Коротке обговорення.) До побачення! До нових екскурсій!

Ресурси:

•  Кляра Гайнер. "Святий Миколай і янголик-учень" (казка для дітей)
• *Яворницький Д. Як святкували запорожці Новий рік/Д. Яворницький // Народна творчість та етнографія, 2003,N N1/2.-С.3-4