«Дивосвіт Божої любові»

 «Дивосвіт Божої любові» 

                      Виховний захід                                           

      Світ, який оточує нас, - Божий світ - досконалий і прекрасний, неповторний і витончений. Трави, квіти, пташки, метелики – живі! Вони пахнуть, співають, милують око гармонією кольорів і звуків.

     Хто є творцем цього прекрасного дива? Людина? Чи може людина сама створити щось подібне? Людина може зробити і придумати лише неживі речі,які служать і допомагають їй у побуті.

    Творцем дивосвіту, що нас оточує, є Господь Бог. Він з любові покликав його до життя і нас, людей, у ньому як найвище своє творіння.

  Нас створено на образ і подобу Божу, задля нашого щастя і радості буття. Бог любить нас! Усі люди у світі – одна велика Божа Родина!

    Виконуючи Заповідь Божу: «Не вбивай», з любов’ю і шаною ставмося не лише до людей, а до кожного Божого творіння. Бережімо і плекаймо красу нашої землі.

 

Ангел 1.      О, Всеперемагаюча Любове!

                        До сонця, до роси, до квітки, слова,

                        До коника, що десь сюрчить у житі,

                        До соняхів, що сонцем сплять умиті,

                        До кожної билинки і тваринки,

                        До матері, що обніма свою дитинку.

 

                                Ти є Творцем усього світу цього,                                  

                                Ти визначаєш кожному дорогу,

                                Ти вчиш нас світ і ближнього любити.

                                Ти нас ведеш і вказуєш як жити.

                                Ти нам даруєш весни, квіти, воду,

                                Нам відкриваєш очі на природу.

 

Ангел 2.     Сонце, квіти, кущик, воду,

                       Дивовижну всю природу,

                       Хмари, звірів, зими й весни

                       Сотворив Отець Небесний.

                       Прославляй, людино, Бога,

                       Бо що маєш не від нього?

 

                       ( З’являється Весна)

Весна. 

          Ще зовсім недавно усе навкруги було сковане зимовим сном, було                  завмерлим у німому очікуванні якогось дива. І сталося диво: засіяло сонце у   небесній блакиті, защебетали радісно птахи і, невідомо звідки, з’явилися   перші, такі ніжні й тендітні квіти, стверджуючи перемогу життя над смертю,    любові над ненавистю, краси над потворністю, добра над злом, бо Бог    послав у світ мене – Весну.

  (звертається до Сонця)

                     Сонце, сонечко – дружок!

                     Подивись: сумний лужок.

                     То щоб стало веселіше,

                     Грій частіше і тепліше!

                     Рідну землю зігрівай

                     Сили Божої їй дай.

 

Сонечко.       Я прокинулося рано,

                        Бо я сонечко весняне.

                        Обійшло гаї, поля,

                        Гарна Божая земля.

                        Любі діти, в цей же час

                        Божий сповню я наказ.

                        Своїм лагідним промінням

                        Розбуджу травичку – зілля.

 

                                       Танець

 

Травичка.   Як я рада, любі діти,

                         Можна Сонечку радіти,

                         Зелом землю прикрашати,

                         Творця свого прославляти.

 

Весна.            Сонце, Сонечко, не стій,

                          А ходи до нас мерщій!

                          Тут сильніше треба гріти,

                          Щоб розквітли всюди квіти.

 

Сонечко.      Добре, добре, я в цю ж мить

                          Дуже буду землю гріть.

                          Виростайте із землі,

                          Гарні квіти весняні!

 

Весна.            Квіти, квіти прокидайтесь,

                          З Божим світом привітайтесь!

 

Сонечко.      Гей, ти проліску маленький,

                          Перша квіточко весни,

                          Проганяй зимові сни,

                          На світ Божий вмить з’явися,

                          До ніг Сонцю поклонися.

 

Пролісок.     Це я, пролісок синенький,

                          Всіх вас бачити раденький

                          Я на небо дуже схожий,

                          Перший цвіт весняний Божий.

 

      (вбігає захеканий Підсніжник)

 

Підсніжник.   Вибачайте, я спізнився,

                          Мій десь колір загубився,

                          Поки я його шукав

                          То вже квітень і настав.

                          Ой, який чудовий світ!

                          Вітрець! Травичка!

                          Здрастуй сонце! Здрастуй ліс!

                          Небо і хмаринки!

                          Я – Підсніжник, білий цвіт!

                          Божа я даринка.

 

Сонечко.      Квітко, фіалково – синя,

                          Час розцвітати вже нині,

                          Колір свій дивний яви,

                          Квітко прекрасна весни!

 

Фіалка.         Земля заплакала вві сні

                         І сльози сипнули рясні.

                         Гарячі сльози – сині-сині,

                         Фіалками зросли в долині.

                         Цвітем в саду, у лісі, в лузі,

                         Вінок сплете дівча подрузі.

                         Нас вітер пестить і гойдає

                         І соловейко нам співає.

 

Весна.           Ви – перші квіти, кожен знає.

                         А хто про братика зрадає?

                         Цвіт синенький, лист зелений,

                         Квітник прикрашає,

                         Хоч мороз усе побив

                         Його ж не займає!

 

Сонечко.      Це барвіночок хрещатий!

                          В’ється часто коло хати.

                          Прикрашає Божий світ.

                          Скажи діточкам: »Привіт!»

 

( з’являється Барвінок)

 

Барвінок.       Здрастуй, сонечко рідненьке,

                            Щиро обіцяю:

                            Ніжним квітом навесні

                            Землю повкриваю.

                            Ніби зорі голубі

                            Впадуть з небокраю

                            Мої квіточки блакитні

                            Землю прикрашають.

 

Весна.              Божий світ такий чудовий:

                            Аж до небокраю.

                            Не одну ще красну квітку

                            Нині я згадаю.

                            Я віддам Божий наказ –

                            Квітка виросте нараз:

                            «Від мого віконця

                            До самого сонця.

                            Стели, ромашко, стежку,

                            Квіткову мережку!»

 

                            (З’являється ромашка)

 

Ромашка.    На стрункій високій ніжці

                          Біля річки на лужку,

                          У косинці білосніжці

                          Стрінеш квіточку таку.

                          Ясним оком жовтуватим

                          Усміхнуся я тобі,

                          Як захочеш ти зірвати,

                          Я скажу тобі: - Ні! – Ні!

 

Бджілка.        Трудівниця  я  Бджола

                         Де я  тільки не була,

                         І  на  луках  і в  садах

                         На  гілках і на квітках

                         Посиджу  на квітці  трішки,

                         Бо стомились  крильця й  ніжки.

                         Мед збирать  труд  непростий,

                         Де дружок  мій  Вітровій?

                         Хай літати допоможе

                         Вітровій -  творіння  Боже.

                        (Звучить музика вітру)

 Вітер .            На  галяві  лісовій

                         Віяв  вітер – Вітровій

                         Пролечу  повз  синю річку

                         Розбуджу  від  сну  вербичку.

                         Бо Великдень  скоро  буде

                         Його  люблять  дуже   люди,

                         Освятять вербові гілки

                         Возвеличать на ягілках,

                         Вербо, Вербо, прокидайся

                         З Божим світом привітайся.

 

Верба.         Здраствуй вітерець – дружок

                       Зеленіє вже лужок

                       Пора й вербі розпуститись

                       Богу низько поклонитись,

                       Щоб дав їй красу зелену

                       І це берізці, грабу, клену,

                       Все живе весну вітає

                       Ім’я Бога прославляє.

 

(Мелодія дощу.      Танець краплинки з кульками)

 

Краплинка.  На краплинці народилась

                           І на землю я спустилась

                           Дрібна крапелька водиці

                          Поливаю всю землицю.

                          Щоб квітки цвіли у полі,

                          Щоб трави було доволі,

                          Щоби люди веснували

                          Ім’я Боже прославляли.

 

             (Весело вбігають  конвалії і розсипають пінопласт)

 

Конвалія 1. Чуєм, що прийшла весна

                          Бог дарує всім життя.

                          Дзвоном срібним сніжно-білим

                          Привітаймось з світом цілим!

 

Конвалія 2. Дзень - дзелень, дзень - дзелень!

                         Славим кожен Божий день!

 

Конвалія 1  Запашні наші дзвіночки

                         Срібним дзвоном навесні

                         Розливають в цілім лісі

                         Аромати духмяні.

 

Конвалія 2.  В травні вперше зацвітаєм,

                          Красу неповторну маєм,

                          Нас потрібно берегти,

                          Шкода нашої краси.

                          Бог послав нас помагати,

                          Людям серце лікувати.

 

Конвалія 1.  Здрастуй, Сонечко – дружок,

                          Вже розцвів увесь лужок.

                          Ой, які яскраві квіти!

                          Ой, як гарно сонце світить!

 

Конвалія 2. Веселіться,любі квіти,

                         Танцюйте, співайте,

                         І творця  краси  своєї                                                                                                                                                          

                         Щодня величайте.

 

     Пісня «Хто сотворив небо і землю?»

 

Ангел 1.       Бог скарбів багато має,

                         Всіх нас ними наділяє.

                         Скарб добра, краси, любові,

                         До барвінку в чистім полі,

                         До маленької пташини,

                         До червоної калини,

                         Щоб душа тепліша стала,

                         Щоб краса кругом буяла,

                         Щоб любов жила у всьому:

                         І в великому й малому,

                         Щоби жабка зелененька,

                         І пташинка дрібненька,

                         Прославляли Божий день

                         Співом радісних пісень.

 

                     (Чути квакання жабок)

 

Ангел 2.

             О! Вже залунали перші жаб’ячі концерти в тихому надвечір’ї при берегах річок і озер. До речі, а чи відомо вам, чому це жабки так весело кумкають? Якщо ні, то слухайте уважно.

 

Ведучий 1. 

         Жила собі на світі Жабка. І була вона зеленою-зеленою і сумною-сумною. Зеленою тому, що такою народилася, а сумною через те, що не було у неї жодного друга. Щодня зі сходом сонця вона покидала свою нічну схованку, сідала на купині і дивилася на світ великими сумними очима. Здавалося, ніхто її не помічав, усі заздалегідь обминали її, але якби хтось наважився і підійшов, то почув би тихе, але таке гірке зітхання…

 

Пісня жабки

Ох, моя пісенька сумна…

Але не моя у тім вина,

Бо без друзів, любі діти,

Дуже важко в світі жити,

А тому і пісенька сумна

 

Жабка.   

            Ох, як же ж набридло мені отут сидіти. Напевно, і справді, серед зеленої трави мене ніхто не помічає. Треба щось робити, бо можна отак усе життя просидіти на цій купині, очікуючи на зустріч. І якщо друг не може мене знайти, то я його обов’язково знайду!

 

Ведучий 2.

        І вирішила Жабка вирушити на пошуки друга. Адже не може такого бути, щоб на цілому світі не знайшовся хтось один, готовий полюбити її, зелену-зелену і сумну-сумну жабку, щоб подарувати радість.

          Жабка пострибала вздовж берега ріки, і першою, кого вона зустріла, була Рибка. І Рибка не проста, а Царівна-рибка. Вона випірнула з води і заграла на соні всіма барвами веселки.

 

Пісня Царівни - рибки

                                                   Сіяю  золотом я дивно.

    Я поміж рибками-царівна.

                                                   І серед них мене усі

Впізнають по моїй красі.

Приспів .

Хвиля хвилю ніжно колише,

   Тихий шепіт зворушує тишу.

      Вітер бризки легенькі здіймає,

      Наче блискітки, краплі сіяють.

 

Ведучий 1.

         Маленька Жабка зачаровано дивилася на Царівну-рибку, і від того її очі здавалися ще більшими.

 

Жабка.   Агов, красуне-рибко! Давай з тобою дружити!

 

Рибка.    Що? Дружити з тобою? Чи не почулося це мені? Ти подивись на себе. Як можеш ти – така зелена і бридка – мріяти про дружбу зі мною? Ти мене просто насмішила.

 

Ведучий 2.   Рибка майнула хвостом, і хвиля накрила її, а Жабка, зітхнувши, попрямувала далі. Невдовзі вона знову зупинилася, вражена красою і грацією великого білого птаха. Він то опускав свою голівку до води, то знову гордо підіймав її, ніби тримаючи корону. О, від цього дивовижного птаха не можна було відвести очей…

Пісня Лебедя

Птахи казкові, наче ті мрії,-

Не відведеш очей,

Ніжні голівки, вигнуті шиї,-

Не відведеш очей.

Схожі з далеку на білі вітрила,-

                                                           Не відведеш очей,

Понад водою підняті крила,-

Не відведеш очей

Приспів

Лебеді, білі лебеді-

Виринають у ранковій млі.

Лебеді, білі лебеді-

Піднімають сонце на крилі.

Лебеді, білі лебеді,-

Ледве день над світом заяснів,

Лебеді, білі лебеді-

Прилітають із далеких снів.

 

Жабка.     Вітаю вас! Доброго дня!

    Пробачте, що потурбувала… Я тільки хотіла запитати… Тобто я хотіла вас попросити… Мабуть, я хотіла запропонувати…

 

Лебідь.    Кажи вже швидше. Твоя нісенітна мова втомлює мене.

 

Жабка.     Прошу вас: будьте моїм другом.

 

Лебідь.    Що я чую? Така мала і – така нахабна! Як смієш ти, така зелена і бридка, пропонувати мені свою дружбу? Іди геть! Терпіти не можу жаб!

 

Ведучий 1.  Маленька жабка не сміла поворухнутися, приголомшена такими образливими словами. Та через якийсь час вона отямилася і попрямувала далі. Надія зустріти справжнього друга не покидала її сердечка. А це давало їй сили продовжувати пошуки.

Опинившись на луці, Жабка аж зойкнула. Вона ще ніколи в своєму житті не бачила такого розмаїття квітів. Білі, рожеві, жовті і голубі, одні кращі за інші, вони стелилися великим барвистим килимом, що не мав ні початку, ні кінця. Від усіх цих барв і пахощів у жабки аж запаморочилось у голові… 

 

Жабка.

(Торкається Метелика)

    Ой, що це за дивовижна квітка? Якась незвичайна… Вона що, жива? Ба, та це ж метелик. Здається, я його розбудила.

 

                                         Пісня Метелика

Я живу собі на волі,

Чи на луці, чи у полі,

У  квітуючих садах,

На барвистих килимах. Ах!

Приспів.

Всі квіти землі

Вклонились мені:

Фіалки, троянди, тюльпани.

У пишній красі,

У ніжній росі

Шепочуть:- О, ти – наша панна!

 

Метелик.   Це ти, Жабко! Ти мене налякала: така зелена і бридка.

 

Жабка.     Вибач мені, я не хотіла. Який ти гарний! Ти дійсно схожий на живу квітка. О, якби ти погодився стати моїм другом.

 

Метелик.    Оце так вигадала! Що спільного у метелика з жабою? Твоє місце – на купині, а не серед квітів. І мріяти забудь!

 

Ведучий 2.   Метелик полетів далі, навіть не помітивши, як боляче його слова вразили серце маленької Жабки. І все – таки маленька іскорка надії ще жевріла в глибині її душі.

       Відразу за лукою починалися чагарники. Так собі, якісь кущі, нічого цікавого. Аж раптом…

 

                           (Звучить мелодія пісні Соловейка)

 

Жабка.        О, яка чарівна мелодія. Ці звуки… здається, слухала б і слухала… Цікаво, звідки вони долинають?

 

Ведучий 1.    Придивившись, Жабка побачила у заростях маленьку пташку, сіреньку, непримітну. Але голос, який у неї був голос!

 

Пісня Соловейка

Ллється пісня моя –

Ніжний спів солов’я,

Мов ручай весняний струменить.

То журливо бринить,

То дзвіночком дзвенить,

І у далеч за обрій летить.

 

Приспів.

Пісне моя всіх зачаруй.

Пісне моя світ подивуй.

Хоч я непримітний, – це так.

Та кращий за всіх,

Та кращий за всіх,

Та кращий за всіх

Я співак!

 

 

 

Жабка. ( Аплодує)

    Браво! Браво! Ти справді найкращий співак у світі! Соловейку, любий, давай з тобою дружити. Я буду твоїм вдячним слухачем.

 

Соловейко.     То це я для тебе так старався? Шкода… А думав: хто це мені так жваво аплодує? Виявляється, жаба… Що за думки прийшли тобі на розум? Хіба ти не знаєш, що соловей жабі не товариш? Мені доводилося чути твій голос. Я мало не вмер. Бувай собі!

 

Ведучий 2.       І Соловейко випурхнув із куща. А маленька Жабка так і стояла на місці, не в силах повірити в те, що сталося. Ніхто… Ніхто не хоче з нею дружити. Усі її не люблять і вважають бридкою. Остання крапля надії потонула в морі образ. Вона не могла більше стримувати себе. Великі, солоні, гарячі сльози потекли з її очей. Вона плакала так гірко, як не плакав ніхто і ніколи.

      Аж раптом вона почула, що хтось звертається до неї.

 

Голос Бога.  Чому ти так плачеш, маленька Жабко?

 

Жабка.  Хто це? Хто говорить зі мною?

 

Голос Бога.  Це Я, Бог. Той, Хто засвітив оце сонце над тобою, Хто створив ріку, де ти живеш, Хто створив і тебе, маленьку Жабку.

       Чому ж ти так гірко плачеш?

 

Жабка.     Я плачу тому… Тому, що я зелена і бридка… Мене ніхто не любить…  Ніхто у цілому світі…  Я справді бридка…

 

Голос Бога.   Не вір у це. Для Мене ти – мила, хороша, маленька Жабка, бо Я тебе дуже і дуже люблю.

 

Жабка.  Ти… Любиш мене? Це – правда?

 

Голос Бога.   Так, це правда! І це – найбільша правда.

 

Жабка.    Бог любить мене… І це тоді, коли всі від мене відвернулися… Значить, Він – мій справжній Друг.

     Я знайшла свого Друга! Хоча ні, це Він мене знайшов, і я тепер – найщасливіша у світі!

 

 

Пісня Жабки

Не вмію співати я, як соловейко,

Не вмію я так щебетать,

Але як умію,

Отак, як умію

Для Бога я хочу співать.

 

Приспів.

Ква-ква-ква-ква,

Скреке-ке, скреке-ке!

Ква-ква-ква-ква,

Скреке-ке!

 

Хтось може із пісні моєї сміятись,

І вуха свої затулять,

Але як умію,

Отак, як умію

Для Бога я хочу співать.

 

Ведучий 1. Отак співаючи, маленька Жабка поспішала до ріки. Вона і справді відчувала себе найщасливішою у світі. Аж раптом…

 

Жабка. Здається, хтось плаче… Впізнаю знайомі слова.

 

Жабка 2.

                                    Ох, моя пісенька сумна…

                                      Але не моя у тім вина,

                                   Бо без друзів, любі діти,

                                     Дуже важко в світі жити,

                                 А тому і пісенька сумна.

 

Жабка 1.        Чому ти плачеш, маленька Жабко?

 

Жабка 2.        Як же мені не плакати? Ніхто мане не любить. Ніхто не хоче зі мною дружити. Усі кажуть я зелена і бридка.

 

Жабка 1.      Це неправда. Бог любить тебе. І я … я теж тебе люблю. Ти мила, гарна Жабка, і це – найбільша правда.

      Бог любить нас. А хіба можна не радіти, не співати, не славити Того, Хто став для нас справжнім Другом?!

 

Пісня

«Слава,  слава Богу»,-

Співай моє серденько.

І ви разом співайте

На різні голоси.

Братики, сестрички,

Мої татусь і ненька,

І вся моя родина –

Заспівайте усі.

 

Приспів.

Слава,  слава Богу!

Річечка хлюпоче,

Заспівати хоче.

Слава, слава ,Богу!

Коники сюркочуть у траві.

 

«Слава,  слава Богу!»,-

Заспівали гори,

Срібні водограї

Обізвались враз.

Пісню цю почули,

Підхопили хором

Птахи веселкові

У ранковий час.