« Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій. »

Про матеріал

Сценарій літературно-музичної композиції до 150 річчя від дня народження Лесі Українки « Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій. »

Перегляд файлу

Сценарій літературно-музичної композиції

до 150 річчя від дня народження Лесі Українки

« Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій. »

Пісня «Була весна.. »

Була весна весела, щедра, мила,
Промінням грала, сипала квітки,
Вона летіла хутко, мов стокрила,
За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –
Зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялось і бриніло,
А я лежала хвора й самотна.

Я думала: "Весна для всіх настала,
Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,
Мене забула радісна весна".

Ні, не забула! У вікно до мене
Заглянули від яблуні гілки,
Замиготіло листячко зелене,
Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;
Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.

Учитель:

Українська земля породила багатьох чудових людей - письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. Одне з найвеличніших імен серед них — ім'я Лесі Українки. Воно золотими літерами закарбувалося на скрижалях нашої літератури, нашої історії.

Доля не була прихильною до неї ,тому Леся не раз говорила

Ні долі,ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна…

«Товаришці на спомин»

1.Товаришко! хто зна, чи хутко доведеться

Провадить знов розмови запальні,

Нехай, поки від них ще серце б’ється,

Я вам на незабудь спишу думки сумні.

2.От, може, вам колись, – часами се буває, –

Розглянути старі шпаргали прийде хіть,

Ваш погляд сі щілки, блукаючи, спіткає

І затримається при них на мить.

3.І вам згадається садок, високий ґанок,

Летючі зорі, тиха літня ніч,

Розмови наші, співи й на останок

Уривчаста, палка, завзята річ.

4.Не жаль мені, що се вам нагадає

Запеклої ненависті порив.

Що ж! тільки той ненависті не знає,

Хто цілий вік нікого не любив!

5.Згадати тільки всі тяжкії муки,

Що завдали борцям за правду вороги, –

Кому ж не стиснуться раптово руки

Від помсти лютої жаги?

6.Ні, жаль мені, що й сей порив погасне,

Як згасне все в душі невільничій у нас.

Ох, може б не було життя таке нещасне,

Якби вогонь ненависті не гас!

7.Лагідність голубина, погляд ясний,

Патриція спокій – не личить нам.

Що вдіє раб принижений, нещасний,

Як буде проповідь читать своїм панам?

8.Так, ми раби, немає гірших в світі!

Феллахи, парії щасливіші від нас,

Бо в них і розум, і думки сповиті,

А в нас вогонь Титана ще не згас.

9.Ми паралітики з блискучими очима

Великі духом, силою малі,

Орлині крила чуєм за плечима,

Самі ж кайданами прикуті до землі.

10.Ми навіть власної не маєм хати,

Усе одкрите в нас тюремним ключарам.

Не нам, обідраним невільникам, казати

Речення гордеє: „Мій дом – мій храм!”

11.Наука наша – скарб, закопаний в могилу,

Наш хист – актор-кріпак в театрі у панів,

Непевні жарти гне, сміється через силу,

Поклонами спиняє панський гпів.

12.Релігія у нас – то морок темний,

Єгипетських жерців деспотія важка,

Закони й право – то устав тюремний,

Родинні зв’язки – ниточка тонка.

13.Народ наш, мов дитя сліпеє зроду,

Ніколи світа-сонця не видав,

За ворогів іде в огонь і в воду,

Катам своїх поводарів оддав.

14.Одвага наша – меч, политий кров’ю,

Бряжчить у піхвах, ржа його взяла.

Чия рука, порушена любов’ю,

Той меч із піхви видобуть здола?

15.Нехай же ми раби, невільники продажні,

Без сорому, без честі, – хай же й так!

А хто ж були ті вояки одважні,

Що їх зібрав під прапор свій Спартак?..

16.О, сором мовчки гинути й страждати,

Як маєш у руках хоч заржавілий меч.

Ні, краще ворогу на одсіч дати,

Та так, щоб голова злетіла з плеч!

Інсценізація уривка із драми-феєрії "Лісова пісня"

1.І все-таки до тебе думка лине,
   Мій занапащений, нещасний краю,
   Як я тебе згадаю,
   У грудях серце з туги, з жалю гине.

2.Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,
   А тяжчого від твого не видали,
   Вони б над ним ридали,
   Та сором сліз, що ллються від безсилля.

3.О, сліз таких вже вилито чимало, —
   Країна ціла може в них втопитись;
   Доволі вже їм литись, —
   Що сльози там, де навіть крові мало!

4.Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки, —
Ні, голосу я гучного не маю!

5.Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, —
Скажу я: “Разом плачмо, брате мій!”
З його плачем я спів з’єднаю свій,

Бо не такі вже гіркі сльози — спільні.

6.Коли ж на довгому шляху прийдеться
   Мені почути співи гучні, вільні, —
   В моїй душі для них луна знайдеться.
   Сховаю я тоді журбу свою
   І пісні вільної жалем не отрую.

Пісня - «Мій шлях»

На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
Самій недовго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті”.

Коли я погляд свій на небо звожу, —
Нових зірок на йому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, —
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ вгорі…

Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий?
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!

Уривок із поеми "Одержима"

Він їм простив. Він їм усім простив.
Вони те чули і на віки вічні
його слова потіхою їм будуть.
А тільки я не прощена зосталась,
бо я не можу їм простить за нього.
Я всіх і все ненавиджу за нього:
і ворогів, і друзів, і юрбу,
отой народ безглуздий, що кричав:
"Розпни його, розпни!" — і той закон
людський, що допустив невинно згинуть,
і той закон небесний, що за гріх
безумних поколіннів вимагає
страждання, крові й смерті соромної
того, хто всіх любив і всім прощав.
Умер він, зраджений землею й небом,
як завжди, одинокий. А тепер
я тут сиджу, як завжди, одинока,
даремні сльози ллю і проклинаю
все те, що він любив, і з кожним словом
все більш надію трачу на рятунок.
І вічно, вічно буду одинока
на сьому і на тому світі. Так,
ніколи не скінчиться темна туга
і вічно буде жаль палити серце.
Тут завтра прийдуть ті прихильні друзі,
що тричі одрікалися від нього,
і та родина, що ніколи в ньому
не бачила пророка; прийдуть, здіймуть
його з хреста, — бо вже ж він неживий
і більше мучитись за них не може, —
покроплять млявими слізьми й лагідно
спов'ють у хусти, понесуть покірно
під наглядом ворожих вояків,
сховають у печері й розійдуться.
А може, потім зійдуться докупи
тепленьким словом згадувать про того,
про кого за життя так мало дбали!

Пісня і танець «Мріє, не зрадь! »

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.
А тепера я в тебе остатню надію вложила.
О, не згасни ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
вже ж тепера мене не одіб'ють від тебе примари,
не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття.

Тільки — життя-2 р.Тільки — життя за життя!-2р Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє — дарма!