Літературно-музична композиція « Тарас Григорович Шевченко – вірний син України »

Літературно-музична композиція

 « Тарас Григорович Шевченко – вірний син України »

Мета: вшанувати пам’ять великого Кобзаря, викликати в учнів почуття любові та пошани до Т. Г. Шевченка; виховувати почуття патріотизму, гордості за свій талановитий народ.

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, прибраний рушником та квітами, виставка творів Т. Г. Шевченка та книг про нього; плакати-висловлювання, ілюстрації до творів Шевченка, учнівські роботи за творчістю поета; мультимедійна дошка.

 

Учитель

Його життя написане сльозами,

 Що запеклися кров'ю на душі.

У кожний звук, у кожний тон у слові

Крізь чорноту минущих лихоліть

Услухайтесь! Почуйте в його мові

Те, що лікує, плаче й полонить. Почуйте серцем голос...

 

Учитель. 200 років минає від дня народження Шевченка. Два століття! А він живе у своїх віршах-думах, картинах… І так буде завжди! Бо хтось повинен достукатися до наших сердець, нашого сумління й совісті. Ніхто не зробить цього краще від генія усього українського народу Тараса Шевченка.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душу окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття.

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе сучасником звемо.

Сонце правди осяває

і Дніпро, і кручі.

І тебе в сім’ї великій,

в сім’ї вольній, новій

Ми врочисто споминаєм

своїм вдячним словом.

Мультфільм про життя і творчість Т.Г.Шевченка «Як Тарас став зіркою »   -   https://www.youtube.com/watch?v=Ktb-0LRm2Pk

Ведучий  1:

    Щовесни коли тануть сніги,

    І на рясті просяє веселка,

    Повні сил і живої снаги

    Ми вшановуєм пам'ять Шевченка

 

9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині в сім’ї кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник – це народилася дитина. Для пана – нова кріпацька душа, а для України – великий поет, незламний Кобзар. Батьки дали йому ім’я Тарас.

 

 Ведучий 2:

В похилій хаті край села,

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем

(Входить молода мати з немовлям на руках)

 

Мати: Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде, твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?

(Відходить убік, виходить учениця і читає поезію

 «На панщині пшеницю жала»)

 Виходить стомлений батько, зупиняється біля матері

 

Батько: Синові Тарасику з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком; з його буде або щось добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить або нічого не поможе

(Йдуть зі сцени)

 

Виходять дівчинка і хлопчик в українському вбранні

 Учень. У старій хатині

Кріпака колись,

В тихий день весінній

Хлопчик народивсь.

Учениця. У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас.

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

Учень.Вмерли мама й тато ...

Сирота – в дяка.

Тут була в хлоп’яти

Грамота гірка.

Учениця. В пана – бусурмана

В Петербурзі – дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

Учень. Хоче малювати

Прагне він до знань -

Та за це багато

Зазнає знущань.

Учениця. За ясну свободу й

Світле майбуття –

Він віддав народу,

Все своє життя!

 

Ведучий 1 : Хлопчик ріс лагідною, чуйною та щирою дитиною. Найбільше він любив свою матінку.
 

Інсценізація   «Зіркове небо»

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, мій синочку, правда. (Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї,  кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову»).

Хлопчик. А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює. І горить та свічка, поки людина не помре. А як помре – свічка згасає, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив...Мамусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, то її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, робить людям добро, тоді свічечка світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику.(Гладить сина по голові).

          Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

          Не розгинаючи і спини. 

Музика

           Ведуча 1:

 Ріс Тарас під Божою опікою, тож з дитинства вирізнявся своїми здібностями.

Тарас любив слухати оповідання старих,  а також  пісень. Мав надзвичайну пам’ять і пісень знав безліч. Учився дуже добре, швидко навчився читати. У 9 років Тарас лишився матері, а з приходом мачухи життя обернулося  на справжнє пекло. В 11 років діти посиротіли.

   Будучи дорослим, Шевченко не раз згадає своє сирітське життя.

 

Інсценізація уривка з повісті «Дитинство Шевченка»

Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями.

 

Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.

Тарасик.   Ти взяла мене маленького за руку

І хлопця в школу повела

До п’яного дяка в науку.

«Учись, серденько, і колись

З нас будуть люди»,-

ти казала.

 

Ведуча 1: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Тарасик.   Там матір добрую мою

Ще молодою - у могилу

Нужда та праця положила.

Ведучий 2: Незадовго після смерті матері помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Тарасик.   Там батько плачучи з дітьми

 (А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

мов мишенята. Я до школи-

Носити воду школярам.

 

Ведучий 2:

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами

 

Читець

        Блаженна мріє, думонько-дитино

        Колисана ще з молодості літ,

        Це ти йому курличеш журавлинно

         І зболеного кличеш в переліт.

        На теплі води,на вишневі зорі,

        Де над тополями ---Чумацький Шлях,

        Несеш його змордованого в зморі,

         З Дніпра лелієш хатою в полях.

       Вже й час йому спочити на порозі,

        Схиливши в тиші вдумливе чоло,

        Бо ж доста був затриманий в дорозі

        І довго дуже дома не було.

       Давно вже возрів терен з того болю,

        Що упокоїв матір молоду.

        Та й наче вже спокутав гріх за волю,

        Муштрований в солдатському ряду.

        І він летить на отчу Україну,

        За крила взявши пензель і перо.

        Пора ж йому поставити хатину,

        Щоб вікнами дивилась на Дніпро.

        І щоб у тій маленькій благодаті,

        В благословенному отім раю

         Брати і сестри, на рідню багаті,

        На долю не огнівались свою.

        Будує хату з мрії голубої,

        На покуть слово ставить, слово-клич.

         Візьми його, народе, стань собою

        І сам себе в тім слові возвелич.

       Сповий дітей вишневим первоцвітом,

        Та не приспи те слово в сповитку,

        Хай буде їм високим заповітом,

        Насущним хлібом стане на віку.

        Бо прийде час --- усіх покличе Мати

         І запитає кожного колись:

         Чи не забув з якої вийшов хати,

         Звідкіль дороги в світ розпочались?

 

Ведучий 2:

Тарас Шевченко мріяв про Україну, хотів бачити її вільною, а в ній вільну щасливу сім’ю.

 

Звучить вірш «Садок вишневий коло хати»

 

Ведуча1: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

Читання вірша «Мені тринадцятий минало».

 

Інсценізація вірша.

Оксана. Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І ти розмалюєш нашу  хату.      

 Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!

Оксана.  Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

 

 

Ведучий2:  Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замислений, ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що в сім'ї  його прозвали малим приблудою.

Скільки тих шляхів на світі, і куди вони всі ведуть?

 

Сценка «Залізні стовпи»

(Маленький стіл, на столі миска, дерев'яна ложка, хліб. Тарас, батько та брат одягнені у білий одяг; мати та сестричка Катерина - у вишитих сорочках, спідницях; на голові у матері хустка, у Катрусі - стрічка. Невесела вечеря – зморений батько, зажурена мати, сестричка Катерина, брат).

Сусід. Слава Ісусу Христу!

Всі. Слава навіки.

Брат.У нас клопіт, Тарас пропав,  усі бур'яни обшукали, - як у воду впав!

Батько.Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур'яні. Проспиться - прийде...

Брат.Ну й де дітись вражій дитині?

(Раптом чути: «Чумаки! Чумаки!»)

Сестричка. А ось і наш волоцюга з'явився!

Брат. Нарешті, прийшов!

Мати. Де це ти був?

Батько. Де це тебе носило досі?

Брат. Де ти блукав?

Батько. Де це ти був оце - питаю? Чому не кажеш?

Тарас. Був у полі та й заблудив.

Батько. Бачили отаке? Хто ж це тебе привів додому?

          Тарас. Чумаки.

Всі. Хто?

Тарас. Стрінувся з чумаками. Питають: «Куди йдеш-мандруєш?»А я кажу : «В Кирилівку!» А вони кажуть: «Це ти ідеш в Моринці, а в Кирилівку треба назад  іти. Сідай, - кажуть, - з нами, ми довеземо». Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти».

Батько. Бачили такого? Чумакувати надумав уже! і як воно згадало, що з Кирилівки? Почумакував, а тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Мати. Чого тебе понесло в поле? Чого? Як ложкою працює! Наче три дні не їв!

(Тарас швидко їсть і пошепки розповідає братові і сестричці, а вони уважно   слухають.Мати підслуховує).

 

Мати. Ви послухайте, що цей волоцюга вигадує, старий цього не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо. І ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Розповідає, ніби справді сам теє бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряче вийде!

 

Ведучий 2:

І вийшло!

Це був Поет. Поет з родини бідної.

А душу мав розкрилену, як птах.

Гарячим болем і живою піснею

Його слова - в народу на вустах.

А скільки ж раз його було розіп'ято

За правду, за Кобзар, і «Заповіт».

В душі народу словом заповітним він

Залишив вічний і глибокий слід.

Ведучий 1: Усміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Є гарне прислів’я “Світ не без добрих людей”. Земляки- художники побачили в ньому талановиту людину і викупили з неволі, допомагали з навчанням в Академії мистецтв. І в той час Тарас написав багато творів, які увійшли до збірки ” Кобзар” (1840 р.). Для своєї збірки Тарас Григорович обрав таку назву тому, що колись кобзарями називали народних співців, які ходили від села до села, граючи на кобзі. Вони співали людям пісні про долю України, її народу. 
Згодом ця назва стала символом творчості поета, адже він і є Великим Кобзарем – співцем українського народу.
Справді, «Кобзар» належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То святиня, національна Біблія України.
 

Ведучий 2: За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

І знову довга розлука з рідним краєм. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, туга за рідним краєм, хвороба… Але поет не просить помилування. З-під його пера з’являються рядки «Караюсь, мучусь, але не каюсь»…

 

Ведуча 1: Співець-патріот Тарас Шевченко і в засланні мріє ще повернутись на Україну, подивитись на зелені ліси, вилити там своє горе. Мрія Тараса про вільне, щасливе життя своїх знедолених земляків — у багатьох його творах

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю —

Заплаче серденько.

 

  Ведучий 2:

 Пісенністю напоєна поезія Шевченка. З дитинства майбутній письменник відчув глибоку любов до пісні.

      Ведуча 1:

  Тарас Григорович пристрасно любив співати. Голосу не мав, співав поганенько, але кожне його слово в його пісні виливалося таким почуттям, що вряд чи хто міг так  висловити його краще, ніж Тарас. Про що думав  поет?      

 Пісня «Думи мої, думи мої» (Фома та гурт «Мандри») - https://www.youtube.com/watch?v=uMEyxT9CHGQ

Ведучий 2:

 Все йде , все минає…Та залишається пам’ять, добра слава про людей, що мандрують у світи в пошуках краю землі, у пошуках правди та істини. Здається, все знаємо про Тараса Шевченка, та все ж знову відкриваємо для себе щоразу іншого, нового поета.

Ведуча 1:

Минуло багато років від дня народження Т.Г. Шевченка – славного сина українського народу, але і сьогодні його слово живе між нами. Шевченко – це наша душа, наша мудрість, наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Шевченко, його слово.

Він завжди підтримував і підтримуватиме нас, додаватиме снаги. Тож нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас у спразі збереження мови народу, звичаїв, пісень. Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу..

Ведучий 2 : Т. Г. Шевченко був не лише поетом, а ще був й талановитим художником. Багато своїх живописних творів залиш нам у спадок.
Він написав понад 1000 картин.
За свої малюнки Шевченко був нагороджений трьома срібними медалями. Малював портрети, автопортрети, пейзажі, картини про життя народу.
 

Ведуча 1: 9 березня 1861 року Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т.Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.
Т.Шевченко залишив нам заповіт: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».

Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця з рядками « Заповіту».

Звучить  вірш «Заповіт»

Читець

Ти пройди по селах рідної вкраїни:

В кожній хаті- книга, на стіні портрет.

В рушнику розшитім, квітчаний в калині,

Бо в святій пошані у людей поет.

То співець предтеча, наш Кобзар Шевченко,

Знають його люди і широкий світ.

Внук Дніпра-Славути, син Вкраїни-неньки,

Він живе в народі, як і «Заповіт».

У вікні любисток, на підлозі м’ята,

В золотій оправі книга серед книг.

Наче щедре сонце поселилось в хаті,

Як велике щастя стало на поріг.

Мудра, світла книга,- то «Кобзар» Тараса,

На столі, як свято, білий коровай 

І пішло повір’я з дідівського часу,Як

 «Кобзар» у хаті – буде щастя, знай.

Учитель

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття,

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе,Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Ведучий 2: Все йде,  все минає… Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Минуло багато років від дня народження Шевченка – славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.

 

Вікторина

Учитель.Тарас любив учитися. А чого навчилися ви, зараз перевіримо.

Прислів’я та приказки про Шевченка.

У  прислів’ях та приказках слова переставлені місцями, треба правильно скласти речення і записати.

1. З Шевченком набирається той знається, розуму хто.

(Хто з Шевченком знається, той розуму набирається)

2. Прочитав, Шевченка хто став багатший серцем.

(Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став)

3. Тараса – наша слово окраса і зброя.

(Слово Тараса – наша зброя і окраса)

4. Слово живее Тарасове здорове і

(Тарасове слово живе і здорове)

Вікторина "З якого твору?"

...Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

("Садок вишневий коло хати")

...Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!

  ( "І виріс я на чужині" )

...Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

("Мені тринадцятий минало")

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

(Поема "Причинна. Уривок "Реве та стогне Дніпр широкий")

...А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

("Тече вода з-під явора")

...І усміхнулася небога.

Проснулася - нема нічого...

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила...

("Сон")

...Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

("Тече вода з-під явора")

 

Доповнити рядки потрібними за змістом словами.

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до ... (води).

Дивлюся, аж світає,

             Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

             Сонце ... (зустрічає).

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у ... (гаї).

Тече вода з-під явора

 Яром на долину.

 Пишається над водою

Червона ... (калина).

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина ... (годувать).

 В лиху годину,

Якось недавно довелось

 Мені заїхать в ... (Україну).

Учитель: Кожне слово Тараса Григоровича Шевченка ніби із сьогоднішнього дня. Читайте його твори!!! Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

На цьому наше свято закінчилося. Дякуємо за увагу!