Презентація "Поезія Ліни Костенко"

Поезія Ліни Костенка

Життєвий шлях Ліни Костенко 9 березня 1930 р. народження відомої поетеси 1936 р. жила в Києві, де й закінчила середню школу 1956 р. закінчила Московський літературний інститут

Творчість Ліни Костенко Перша збірка «Проміння землі» вийшла в 1957 році «Мандрівка серця» (1961) «Над берегами вічної ріки» (1977) «Сад нетанучих скульптур» (1987) «Неповторність» (1980) «Вибране» (1989) «Маруся Чурай» (1979) Це найвідоміші твори Ліни Костенко

Сім’я Ліни Костенко Ліна Костенко Дочка Ліни Ольга Пахльовська Батько Ліни Василь Костенко Мати Ліни Віра Костенко

«СВІТЛИЙ СОНЕТ» Як пощастило дівчині в сімнадцять, в сімнадцять гарних, неповторних літ! Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. Вона росте ще, завтра буде вищенька. Але печаль приходить завчасу. Це ще не сльози – це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу. Вона в житті зіткнулась з неприємістю: хлопчина їй не відповів взаємністю. І то чому: бо любить іншу дівчину, а вірність має душу неподільчиву. Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Ліна Костенко – незаперечний моральний авторитет для українців

«Хай буде легко. Дотиком пера» Хай буде легко. Дотиком пера. Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. Цей білий світ — березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам. Сьогодні сніг іти вже поривавсь. Сьогодні осінь похлинулась димом. Хай буде гірко. Спогадом про Вас. Хай буде світло, спогадом предивним. Хай не розбудить смутку телефон. Нехай печаль не зрушиться листами. Хай буде легко. Це був тільки сон, що ледь торкнувся пам'яті вустами.

«Чоловіче мій, запрягай коня» Чоловіче мій, запрягай коня. То не кінь, а змій, миготить стерня. Доберемося за три годиночки За стонадцять верст до родиночки. Чуєш роде мій, роде, родоньку, Чом бур’ян пішов по городоньку? Роботящий мій з діда-прадіда, Двір занедбаний - Боже праведний. Ой ти ж роде мій, мій ріднесенький, Хоч би вийшов хто, хоч однесенький. Що ж це двері всі позамикані, Чи приїхали ж ми некликані? Дев’ять день душа ще пручається, А тепер вже десь розлучається. Ту морквиночку, тую квітоньку Не прополеш із того світоньку. Люди згадують - ми навідались, От ми родоньку, перевідались... Чоловіче мій, запрягай коня. То не кінь, а змій, миготить стерня..

Ліна Костенко

Побажання нащадкам