Добірка матеріалу: "Дерева-символи України"

Верба

Ще в сиву давнину люди шанували вербу. Її оспівували в піснях і легендах, її образ — один з найулюбленіших у народі. Слов'яни вважали вербу символом родинного вогнища. Молодих обов'язково водили навколо куща лози. З вербою лягали і в домовину. Археологів, яким першим пощастило побачити гробницю Тутанхамона, вразило те, що поряд з маслиновими гілками, пелюстками лотоса й волошками на покривалі юного фараона лежали й гірлянди з вербових листків! Ця давня любов до верби народилася, безумовно, від того, що дуже вона гарна, дуже корисна для людини. Християнська церква ввела поважання верби до своїх обрядів. У нас є навіть свято — Вербна неділя. Було заведено в цей день квітки-сережки варити з кашею і їсти, а молоді гілочки — святити.
З давніх-давен, як тільки луки покривалися травицею, сільська молодь улаштовувала традиційні весняні ігри. Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку: 

«Ой вербо, вербице! 
Час тобі, і  вербице, розвиться!» 
Взявшись за руки, водили хоровод:
Ой вербо, вербо, зелена, 
Спусти гіллячко додолу, 
На зеленую діброву, 
На червону калину. 
Де соловейко гніздце в'є, 
А сивая зозуленька воркує... 

Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою. Про вербу, скромну нашу вербу, написано чимало: їй, «гнучкій та тонкоталій», присвячені прислів'я й приказки, пісні та вірші. Хто з нас не пам'ятає відомої української пісні «В кінці греблі шумлять верби, що я насадила»? З особливим пієтетом і шаною опоетизував разом з калиною і тополев вербу, яка стала своєрідним символом, Тарас Шевченко: 

«А калина з ялиною та гнучкою лозою, 
Мов дівчаточка, із гаю, 
Виходжаючи, співають ». 
Чи таке: «Люди гнуться, як ті лози, Куди вітер віє...» 
А згадаймо неперевершеного майстра поетичного малюнка Якова Щоголева: 
Струнка, як тополя, 
Гнучка, як лозина,
Ростеш ти в коханні, 
У батька дитина. 
І вже в наш час відомі слова Василя Симоненка, що стали улюбленою піснею, також присвячені їй, лозі:
І якщо впадеш на чужому полі, 
Прийдуть з України верби і тополі, 
Стануть над тобою, листям затріпочуть, 
Тугою прощання душу залоскочуть. 

Вона, верба, зайняла своє почесне місце й у фольклорі. Якщо, скажемо, хочуть висловити комусь приємне словесне побажання, неодмінно згадають відоме прислів'я: будь високий, як верба, а багатий, як земля. І навпаки, про тих, хто полюбляє небилиці розпускати, обов'язково нагадують: у нього на вербі груші ростуть, чи неоковирну, що завжди зіпсує справу, людину охрестять приповідкою: куди не повернеться, то в нього золоте верб'я росте...
Народна медицина також використовує вербу. Настойкою з подрібненої кори лікують застуду та лихоманку, збивають жар. Відваром і порошком з кори очищають та вигоюють рани, нариви, опіки. З вербової кори в першій половині 20 століття було добуто саліцилову кислоту. Назва її походить від латинського слова «салікс», яке в перекладі й означає верба. 
Давним-давно зародився і вербовий промисел. Природа обдарувала вербу такою гнучкістю, якої немає жодна швидкоросла деревна порода. Вербові гнуті дуги, полоззя, коромисла завжди були ходовим товаром.
Споконвіку відомо, що нема кращого матеріалу для плетіння, ніж вербове пруття. Плетуть з нього кошики, крісла, огорожі й різну тару, рибальські снасті. Найчастіше беруть прути однолітні, прямі, гладенькі, без пошкоджень та сучків. Добрим матеріалом для плетіння є й вербова кора. Ще стародавні римляни носили сандалії, сплетені з вербової кори. Тепер з неї роблять волокно для виготовлення мотузків і мішковини, а з кори верби білої виготовляють навіть канати.
Недовгий вік у верби— років двадцять. Але за рік насадження нарощують деревини більше ніж дуб, ялина й навіть швидкоросла тополя.  Розмножується верба легко, і розселюється без труднощів, та й вимоги її досить скромні. 

Вона, верба, зайняла своє почесне місце й у фольклорі. Якщо, скажемо, хочуть висловити комусь приємне словесне побажання, неодмінно згадають відоме прислів'я: будь високий, як верба, а багатий, як земля. І навпаки, про тих, хто полюбляє небилиці розпускати, обов'язково нагадують: у нього на вербі груші ростуть, чи неоковирну, що завжди зіпсує справу, людину охрестять приповідкою: куди не повернеться, то в нього золоте верб'я росте...
Народна медицина також використовує вербу. Настойкою з подрібненої кори лікують застуду та лихоманку, збивають жар. Відваром і порошком з кори очищають та вигоюють рани, нариви, опіки. З вербової кори в першій половині 20 століття було добуто саліцилову кислоту. Назва її походить від латинського слова «салікс», яке в перекладі й означає верба. 
Давним-давно зародився і вербовий промисел. Природа обдарувала вербу такою гнучкістю, якої немає жодна швидкоросла деревна порода. Вербові гнуті дуги, полоззя, коромисла завжди були ходовим товаром.
Споконвіку відомо, що нема кращого матеріалу для плетіння, ніж вербове пруття. Плетуть з нього кошики, крісла, огорожі й різну тару, рибальські снасті. Найчастіше беруть прути однолітні, прямі, гладенькі, без пошкоджень та сучків. Добрим матеріалом для плетіння є й вербова кора. Ще стародавні римляни носили сандалії, сплетені з вербової кори. Тепер з неї роблять волокно для виготовлення мотузків і мішковини, а з кори верби білої виготовляють навіть канати.
Недовгий вік у верби— років двадцять. Але за рік насадження нарощують деревини більше ніж дуб, ялина й навіть швидкоросла тополя.  Розмножується верба легко, і розселюється без труднощів, та й вимоги її досить скромні. 

Калина

Калина - дерево українського роду. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому й отримала калина таке ім'я від старослов'янського назви Сонця - Коло. А оскільки ягоди калини червоного кольору, то й стали вони символом крові та безсмертного рода.

Калина - дерево українського роду. Ягоди калини червоні, що символізує безсмертя роду. Дуб і калина - символи краси і сили, але сили незвичайної, краси надзвичайною.

Калина — символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового древа, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме древо пов'язує світ мертвих зі світом живих. Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Калина — український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо.

 А ми нашу славну Україну розвеселимо!

Калина на рушнику - символ неперервності сімейного життя.

 Легенда про походження назви "калина" 

Колись давним-давно на нашу землю хто тільки не нападав. І ось налетіли турки. А було це ще за часів Київської Русі. Розлетілася тоді чутка, що головного турецького воєводу отруєною стрілою поранено, а отрута смертельна. І тому, хто врятує воєводу, обіцяли нагороду. Багато лікарів приїхало звідусіль, знахарів, але ніхто не зміг допомогти. Тоді прийшла в табір дівчина. Хоч в убогій одежі, та така красива, що неможливо було від неї очей відвести. Воєвода звелів пропустити її.
Увійшла дівчина в його шатро і не вклонилася, а стояла з гордо піднятою головою. Слуги кинулися до неї і занесли над її головою меч, та воєвода зупинив їх.

— Скажи, чому ти не вклонилася мені? Я завоював півсвіту, мені царі вклоняються, — сказав воєвода.
А дівчина відповіла: — Ти мені повинен вклонитися, бо ти прийшов у мій дім, на мою землю. Тебе я не боюся. Ти через два дні помреш, а дорожчого за життя на цім світі немає нічого.
Воєвода зблід.

 —Якщо ти не допоможеш мені своїм пророцтвом, я звелю відрубати тобі голову.
Дівчина сказала:

 — Приснився мені сон. У сні я бачила орла. Носом він схожий на тебе. Він палив міста і села, а людей гнав у рабство у свою державу. Так йому щастило 307 днів. На 309 — він помер від отруєної стріли. Ось, воєводо, відрахуй всі дні твоєї слави.
Коли його слуги відрахували, все точно зійшлося. — Що ж ти від мене хочеш? — спитав він. — Найперше, вклонися до самої землі святої, і слуги твої нехай вклоняться.
Впали воєвода і всі слуги до самої землі. — А тепер слухай, — сказала дівчина. — Життя тобі поверну. Відпусти всіх полонених у свої оселі. Їм треба сіяти, орати, дітей ростити. Покинь мою землю, кров'ю своєю напиши, що ніколи не прийдеш грабувати мій народ. — Зроблю як скажеш. Тільки дай обіцянку, що підеш зі мною. — На все піду за свій народ, завойовнику, — відповіла дівчина.

Вона вилікувала воєводу і поїхала з ним, а від'їжджаючи, прощаючись із сестрою Калиною, сказала: «Твоїм ім'ям, сестро, я назву цю рослину, яку я найбільше люблю, бо росте вона в найкращих куточках, милує людей своєю красою і повертає їм здоров'я». З того часу і пішла назва калина.
Кущ калини — це не тільки окраса, це й глибокий символ, наша спадщина. Калина — це символ красивої української дівчини, символ дитини, символ України. 
У народі є такі прислів'я: «Ой рясна, красна в лузі калина, а ще найкраща в батька дитина», «Без верби й калини нема України».
А як потрібна була калина в народних обрядах! Калиною прикрашали весільний коровай, вінок молодої, вишивали калину на святкових жіночих сорочках.

ТОПОЛЯ

 Символ дівочої краси, а також жіночого й дівочого суму, їх самотності. Тополя край дороги - це образ жінки чи дівчини, котрі чекають своєї долі чи свого судженого...

Вона струнка і красива від ранньої молодості до зрілих літ. Уособлює тонку натуру, чутливу до впливу років та оточення: як з роками на тополі з'являється все більше засохлих гілок, так і людину з літами «обсідають» усе нові й нові проблеми - до невирішених старих додаються болючі нові, які вимагають вирішення. Так само, як тополя не любить рости одна, в основному, ми бачимо ряд тополь або хоча б декілька їх, так і людина не може жити самостійно: їй потрібна підтримка або хоча б присутність її рідних, друзів, знайомих.

ДУБ

Символ могутності та довговічності, цілісності й здоров'я. Він - дерево життя, символізує наймогутніших богів: Зевса, Юпітера, Перуна. З дуба, вважається, був зроблений Хрест Господній... Як знак вічності, лягає в основу будівель, мостів, інших споруд, де є дерев'яні елементи. І він виправдовує славу довгожителя - Хортицькому козацькому дубу аж дві тисячі років!

Дуб - символ повноти життя, могутньої сили й величної краси. В ньому немає нічого тендітного, а що красиве - те й величне! І викликає подив, захоплення та повагу.

Дуб - живе втілення сильного здоров'я і здорової сили, а тому не вміє хворіти і не вміє бути слабким. За своїм характером ніколи не гнеться - його можна тільки зламати!

Він сміливо стоїть проти всякого буревію, навіть сильнішого від себе, бо його стійкість не так від його власної сили, як від його визначної гордості.

Дуб - не залежний від довкілля, але перебуває з ним у гармонійних відносинах.

Липа

ЛИПА - символ універсальної привабливості, благословенне Богом дерево. Навіть може відвертати прокляття - бере їх на себе, а тому має на своєму стовбурі багато потворних наростів, які містять у собі все лихе з чужих прокльонів та обмов.

А її цвіт - найбільш медоносний із цвіту дерев, що є особливою ознакою благодаті, одержаної липою від Бога.

Важливо, що саме завдяки такій благодаті, прокляття і наговори, що їх приймає липа на себе, не передаються далі, а вмирають в її благодатній і чистій деревині. Липа обдаровує людей цілющим цвітом та медом, що рівняється Божественному нектару. Завдяки таким своїм властивостям липа приваблює і добре, і лихе: бджіл, обдаровуючи їх медоносним соком, а лихослів'я і закляття - в м'які «нарости-приманки» ... Можливо, від цього і походить слово «липнути». У підсумку, липа - носій і символ не лише універсальної привабливості, а й дивної особливості: до неї «липне» і добре, і лихе, а сама вона залишається чистою, більше того, обдаровує людей найціннішим і найчистішим продуктом-медом.

Вишня

ВИШНЯ - символ рідної землі та України, матері й дівчини-нареченої. Вона символізує Світове Божественне дерево, тому і називається «вишнею» від слова «вишина», а також «Вишній», той, що найвище, тобто Всевишній Бог.

Крім цього, вона символізує вічну весну-літо, красу та взаємну любов. Гілки вишні мають магічну силу: за допомогою розколотої і в цьому ж місці зв'язаної вишневої гілочки проганяли дитячу хворобу - зростеться гілочка, то й хвороба зникне; дівчата на вишневих галузках гадали про своє заміжжя - зацвіте до Нового року посаджена в хатній діжці молода вишенька, то й дівчина наступного року одягне вінець молодої; через кільце, зроблене з гілки квітучої вишні, можна розпізнати відьму; застромлена під дах оселі вишнева гілка служить оберегом.

Чорнобривці

Бук

БУК - символ концентрованої, мужньої краси. Він - взірець чоловічої зібраності й коректної мужності; виявляє справжню міцність в усіх ситуаціях.

Він підтягнутий не лише за формою свого стовбура, але й за способом свого життя. Це дозволяє йому дожити до глибокої старості. Бук такий же міцний, як і дуб, але не має стільки гордості, тому не претендує на корону чи на звання першого серед собі подібних...

Староукраїнський «зелений» гороскоп присвячує йому 21-22 грудня, тобто період зимового Сонцестояння, чим підкреслюється його особливе символічне значення.

Глід

ГЛІД - символ поміркованого та обачливого ставлення до життя; його плоди додають бадьорості духові та міцності здоров'ю людини і вірності та щирості людським почуттям. Чудодійні властивості мають не лише настої з глодових квіток та плодів, а й навіть уколи його колючок — вони виганяють нечисту силу як з людини, так із тварини...

Горіх

ГОРІХ - символ багатства для когось, а не для себе. Він - багате дерево, яке бідне саме по собі: дає поживний і багатий урожай своїх плодів, але це не збагачує його власних сил і не зміцнює його стійкості - його, багатого і щедрого, легко ламають вітри і дуже часто вражають морози.

Тож він виражає характер тих людей, які можуть багато зробити для інших, але не в силі ні забезпечити, ні захистити себе самих...

Граб

ГРАБ - символ непоказної чоловічої краси, робочої міцності та надійності, а також ділової корисності. Він міцний, майже як дуб, але славою і популярністю своєю до дуба навіть і не наближається, та й не прагне її.

Він уміє і любить служити і приносити користь, але робить це, здебільшого, спільно з собі подібними, тому самотнім рости не хоче...

Здавна вважався священним деревом: його заборонялось зрубувати чи навіть пошкоджувати, бо асоціювався він з чоловічим началом та з мужською силою, яка здатна вберегти від багатьох небезпек, навіть від блискавки. Тому й рекомендувалось під час грози ховатись під грабом. З цієї ж причини саджали граба неподалік від оселі.

ЯВІР.

 Символ козацької сили та парубоцького здоров'я і вроди, єдності чоловічої краси і сили. Така єдність приходить тільки з часом, але якщо прийде, то вже на довгі роки...