Тема 5. Адаптації Біологія і екологія, 11 кл Біологічні терміни і поняття
Підручник: біологія і екологія, 11 клас, рівень стандарту / В. І. Соболь - Кам’янець-Подільський: Абетка, 2019
-
Адаптація (від лат. adaptatio – пристосування) – загальна властивість усіх біосистем щодо формування й розвитку нових біологічних ознак відповідно до змін умов навколишнього середовища.
-
Адаптаціогенез (від лат. adaptatio – пристосування і грец. генезис – походження)– процес формування нових пристосувань або удосконалення існуючих до певних умов існування завдяки зміні генетичної структури популяції під дією еволюційних чинників.
-
Преадаптації – еволюційні зміни, що забезпечують появу нових пристосувань за участі сформованих структур організмів у змінених умовах існування.
-
Постадаптації - – еволюційні зміни організмів, що удосконалюють існуючі пристосування даного виду до вже освоєних ним умов існування.
-
Стратегія адаптацій організмів – певний загальний напрям формування пристосувань організмів різних видів, що забезпечує їхнє існування в часі.
-
Екологічна пластичність виду – здатність організмів виду до існування в певному діапазоні значень екологічного чинника.
-
Екологічно пластичні види – види, які можуть виживати в широкому діапазоні змін умов існування.
-
Екологічно непластичні види – види з вузьким діапазоном екологічної пластичності до чинників середовища.
-
Адаптивний потенціал (від лат. potentia – сила) – міра пристосувальних можливостей виду в мінливих умовах довкілля.
-
Адаптивна радіація – еволюційний процес виникнення в межах певної систематичної групи форм, пристосованих до різних умов існування.
-
Життєва форма рослин – зовнішній вигляд рослинних організмів, що відображає їхню пристосованість до умов середовища існування.
-
Життєва форма тварин – група особин, що мають подібні морфологічні пристосування в однаковому середовищі.
-
Екологічна ніша – це просторове й функціональне місце виду (організмів, популяції) в екосистемі, що визначається їхнім біотичним потенціалом і сукупністю чинників довкілля, до яких він пристосований.
-
Ширина екологічної ніші – параметр, який визначають за діапазоном дії будь-якого екологічного чинника в межах угруповання та оцінюють шляхом порівняння екологічної ніші інших видів (організмів, популяцій).
-
Перекривання екологічної ніші – це параметр, що характеризує використання видами (популяціями, організмами) одних і тих самих ресурсів середовища і характер конкуренції між ними.
-
Коеволюція (від лат. со – разом та evolution – розгортання), або спряжена еволюція, або коадаптивна еволюція, - еволюційна взаємодія організмів різних видів, які не обмінюються генетичною інформацією, але об’єднані тісними екологічними зв’язками.
-
Коадаптація – взаємопристосування різних видів у процесі спряженої еволюції до нових умов існування.
-
Середовище існування – це природні процеси й тіла, з якими організми різних видів під час свого життя перебувають у прямих або непрямих взаємовідносинах.
-
Умови існування – компоненти середовища існування, що впливають на організми і визначають їхні життєві прояви.
-
Ресурси середовища існування – сукупність природних чинників, що використовуються в разі потреби для життєдіяльності організмів.
-
Водне середовище існування - абіотичне середовище існування, основним ресурсом якого є вода.
-
Гідробіонти - морські та прісноводні організми, які постійно живуть у водному середовищі.
-
Нейстон - сукупність організмів, які живуть на межі водного та повітряного середовищ
-
Планктон - сукупність організмів, які дрейфують у товщі води та не можуть активно протистояти течіям.
-
Нектон - сукупність активно плаваючих організмів, які мешкають у водній товщі, можуть активно протидіяти течії та переміщуватись на значні відстані.
-
Бентос - рослинні й твариноподібні організми, які живуть на ґрунті та в ґрунті морських і прісних водойм.
-
Наземно-повітряне середовище існування – абіотичне, найрізноманітніше за своїми умовами існування середовище, основним ресурсом якого є повітря.
-
Аеробіонти (від грец. – аерос - повітря, біонтос – той, хто живе) – організми, які населяють наземно-повітряне середовище.
-
Анаероби – організми, які здатні жити й розвиватися в безкисневому середовищі.
-
Аероби - організми, здатні існувати лише в кисневому середовищі.
-
Термофіли - екологічна група видів, які живуть в умовах постійно високих температур.
-
Кріофіли - екологічна група видів, які спеціалізовані до життя в холодних умовах..
-
Гігрофіли - екологічна група видів, які пристосовані до життя в умовах високої вологості.
-
Ксерофіли - екологічна група видів, які пристосовані до місцеіснувань зі зниженою вологістю.
-
Анемохорія – розселення за допомогою повітряних течій.
-
Терморегуляція (від грец. термо – тепло і лат. regulo - впорядковую) – сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла організму відмінною від температури навколишнього середовища.
-
Етологічна (поведінкова) терморегуляція – регуляція температури тіла через прояви поведінки.
-
Фізична терморегуляція – сукупність фізичних процесів, спрямованих на зміну рівня тепловіддачі.
-
Хімічна терморегуляція – сукупність хімічних процесів для активного збільшення теплоутворення у відповідь на зниження температури середовища.
-
Пойкілотермія (від грец. пойкілос – мінливий, термо - тепло) – це стратегія виживання організмів з несталою температурою тіла, що змінюється залежно від температури зовнішнього середовища і залежить від тепла, що надходить ззовні.
-
Гомойотермія (від грец. гомойос – однаковий, термо – тепло) - це стратегія виживання організмів зі сталою температурою тіла, яка не залежить від температури зовнішнього середовища, а залежить від тепла, що утворюється всередині.
-
Ґрунтове середовище існування – це абіотично-біотичне середовище, умови існування якого визначаються верхнім родючим шаром суходолу.
-
Едафобіонти (від грец. едафон - ґрунт), або геобіонти, - мешканці ґрунтового середовища існування.
-
Симбіоз (від грец. симбіозис - співжиття) – явище закономірного співжиття організмів різних систематичних груп.
-
Мутуалізм – форма симбіозу, за якої співіснування є корисним та обов’язковим для обох симбіонтів.
-
Коменсалізм - форма симбіозу, за якої один із симбіонтів отримує користь від сумісного існування, не завдаючи шкоди іншому.
-
Паразитизм - форма симбіозу, за якої один із симбіонтів отримує користь від сумісного існування і завдає шкоди іншому.
-
Гостальне середовище існування ( від англ. host – господар) – це біотичне середовище існування, пов’язане з ресурсами живого організму.
-
Онтобіонти – мешканці гостального середовища життя.
-
Надпаризитизм – форма симбіотичних відносин, за якої певні паразити паразитують на або в тілі інших паразитів.
-
Обов’язковий (облігатний) паразитизм – форма паразитизму, коли один організм обов’язково розвивається тільки на якомусь одному хазяїні.
-
Необов’язковий (факультативний) паразитизм - форма паразитизму, коли паразит лише інколи заражає якогось хазяїна.
-
Ектопаразити – види, що оселяються на поверхні тіла хазяїна або в його порожнинах, пов’язаних з зовнішнім середовищем.
-
Ендопаразити – види, що населяють клітини, тканини, внутрішні органи та порожнини тіла хазяїна.
-
Паразитоїди – види, які відкладають свої яйця в личинки комах або проникають в їхнє тіло, після чого ці організми гинуть, не досягнувши зрілого стану.
-
Тимчасові паразити – види, які вступають в контакт з хазяїном тільки під час живлення.
-
Стаціонарні паразити – види, які характеризуються тривалим або постійним перебуванням паразита на хазяїні й наявністю багатьох взаємних пристосувань.
-
Паразит – організм, який живе на поверхні або в органах і тканинах інших видів організмів і використовує їх як джерело поживних речовин та місце проживання.
-
Хазяїн – організм, який є середовищем існування для інших організмів.
-
Адаптивні біологічні ритми – це регулярні зміни життєдіяльності біологічних систем, що збігаються за періодом із зовнішніми геофізичними циклами.
-
Фотоперіодизм – реакція організмів на співвідношення тривалості дня і ночі, що проявляється в періодичній зміні процесів життєдіяльності.
-
Біологічний годинник – здатність організмів реагувати на плин часу.
Тема 5. Адаптації Біологія і екологія, 11 клас Правила. Принципи. Закони
-
Принцип єдності організмів і середовища існування: життя розвивається внаслідок постійного обміну речовин та інформації на ґрунті потоку енергії у динамічній єдності організмів і середовища мешкання.
-
Правило адаптивності: у відповідь на дію умов середовища у всіх біосистем на всіх рівнях організації живої матерії формуються пристосування.
-
Правило екологічної індивідуальності: кожен вид специфічний за екологічними можливостями адаптації, двох ідентичних видів не існує.
-
Правило відносної незалежності адаптацій: висока адаптивність до одного з екологічних чинників не дає такого самого ступеня пристосовуваності до інших умов життя.
-
Правило двох рівнів адаптації: біосистеми адаптуються до умов існування двома способами: шляхом функціональних адаптацій у межах сталого рівня стабілізації системи та шляхом зміни цього загального рівня стабілізації.
-
Правило адаптивної радіації ( Г. Ф. Осборн, 1902 ): історичний розвиток будь-якої групи супроводжується її розділенням на окремі філогенетичні стовбури, що розходяться в різних напрямах від якогось вихідного середнього стану.
-
Правило походження від неспеціалізованих предків ( Е. Кон, 1904 ): нові великі групи беруть початок не від вищих представників предкових груп, а від порівняно неспеціалізованих.
-
Правило конкурентного виключення ( Г. Ф. Гаузе ): якщо два види з подібними вимогами до середовища (живлення,поведінки, місць розмноження тощо) вступають у конкурентні відносини, то один з них повинен загинути або змінити свій спосіб життя і зайняти нову екологічну нішу.
-
Правило обов’язковості заповнення екологічних ніш: порожня екологічна ніша завжди буває природно заповненою.
-
Закон єдності організмів і середовища їхнього мешкання ( К. Ф. Рульє, І. М. Сеченов, В. І. Вернадський ): між живими організмами та їх середовищем існування формуються тісні взаємовідносини та взаємозалежності, що зумовлюють їх діалектичну єдність.
-
Правило «максимального тиску життя»: організми використовують весь наявний ресурс і розмножуються з такою інтенсивністю, що забезпечує максимально можливу їх кількість.
-
Правило Карла Бергмана (1847): якщо два близьких види гомойотермних тварин відрізняються розмірами, то більший мешкає в холоднішому, а дрібніший – у теплішому кліматі.
-
Правило Аллена (1877): відносні розміри кінцівок та інших виступаючих частин тіла (хвостів, вух, дзьобів) у ссавців і птахів північної півкулі збільшуються з поширенням на південь.
-
Закон лімітую чого фактора ( закон мінімуму Лібіха ), 1840 р. : для організму або популяції, які перебувають у стабільному стані, найбільш значущим є екологічний фактор, що перебуває на своїй мінімальній межі. Збільшення дози цього фактора веде до швидкої зміни стану біологічних систем.
-
Закон толерантності Шелфорда (1913) : лімітуючим фактором, що визначає процвітання організму, може бути як мінімум, так і максимум екологічного впливу: діапазон між крайніми значеннями і визначає ступінь толерантності організму до даного фактора.