Додатковий матеріал до уроків літературного читання

КАЗКА ПРО ВОЛОШКИ

Це було дуже давно, в старі давні часи, коли на нашій землі жили брати Кий,Щек, Хорив і їхня сестриця Либідь. З далеких країв привезли брати чудозернятка, з яких їхня сестра виткала маленькі чудо-хлібинки, які надавалибратам сили і здоров'я.

Вона дбайливо сіяла ті зернятка, доглядала, пестила і навіть пісні співала, щобзернятка рясно підростали. Сонечко з висоти дивилось радісно на працьовитудівчину і щасливо голубило її своїми теплими променями, а вітер-братикрозчісував їйрусяві коси.

Та ось одного разу небо розсердилось на сонечко і на вітер. Мовляв, ви
радієте, гладите дівчину, а я не можу до неї доторкнутись, бо я ж високо. І
вирішило воно з краплинами дощу послати до дівчини свій привіт. Та там, де
падали голубі краплі з неба, виростали голубі квіточки волошок середпшеничного поля, яке доглядала дівчина. Тепер дівчина ніжно торкалась цихчарівних квіточок, які послало небо, співала їм свою пісню.

Так небесна голубінь розсипається щороку серед широких хлібних ланів,дякуючи працьовитим рукам трударів. З того далекого часу стебла колосків пшеницісхиляються при кожному подиху вітру і пестять маленьких посланців неба,нашіптуючи їм ніжні слова любові.

КАЗКА ПРО РУШНИК

Це було дуже-дуже давно... На Україну часто нападали вороги, щобпограбувати українських людей та ще й взяти в полон гарну молоду дівку чихлопця.

В одному мальовничому селі жили хлопець і дівчина. Вони кохали однеодного і мріяли, що скоро заграють музики на їхньому весіллі. Та трапилась біда...

Наскочили на село монголи, багато горя наробили, взяли в полон молодогохлопця.

Вони прив'язали юнака арканом до коня і поволокли в чужий край.
Дорогою вороги шмагали юнака батогом, що не підкорявся клятим бусурманам.Кров юшила з його ран.

Відірвав хлопець кусок своєї білої сорочки із краплинами крові, коли буливже далеко від рідного села, і кинув на землю. «Може хтось знайде» ... Впав наземлю шмат полотняної сорочки із червоними кров'яними плямами.

Пішовдощик... Та не змив він ці плями, а лиш трапилось диво: ці плямки перетворилисьна чудові квіти рідного краю, а рідна земля домалювала чорні листочки.

Побігла дівчина вслід... Думала вона догнати коханого, та не наздогнала.Раптом вона побачила на землі шматок сорочки свого коханого. Та що це? Хто цейого так розмалював?

Пригорнула дівчина до грудей білий шматок полотна з чорно-червонимиквітами і гірко заплакала. Вона розуміла, що вже не побачить свого коханого і назгадку про нього залишився цей розмальований шмат сорочки юнака.

Ось так після цього дівчата й молодиці стали вишивати червоними ічорними нитками куски полотна і називати їх рушниками. Червоне - то любов, ачорне - то журба...