Урок "Кобзарі - духовні провісники народу"

ТЕМА. Кобзарі – духовні провісники народу

Мета: домогтися усвідомлення учнями того, що кобзарство – глибинне духовне явище в житті нашого народу; викликати в учнів інтерес до народної пісенної творчості кобзарів; формувати почуття глибокої шани до українських кобзарів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: відеозапис фрагментів концерту національної капели бандуристів України; ілюстрації до творів Т. Шевченка, до історичних пісень та дум; репродукція картини Л. Жемчужникова «Кобзар Остап Вересай»; портрети кобзарів; репродукція картини М. Дерегуса «Малий Тарас слухає кобзаря»; репродукція картини «Козак Мамай».

Епіграф: «Наша дума, наша пісня на вмре, не загине…» Т. Шевченко

                                                       ХІД  УРОКУ

1. Організаційний момент.
2. Мотивація навчальної діяльності.

(Звучить пісня «Думи мої, думи мої…» на слова Т.Шевченка).

/// Ця пісня на слова Тараса Шевченка була улюбленою піснею кобзарів. Поет з дитинства любив слухати кобзарський спів. Зверніть увагу на репродукцію картини М. Дерегуса «Малий Тарас слухає кобзаря». Про цей епізод в житті Тараса Григоровича можна прочитати в повісті С. Васильченка «В бур’янах».

        Хто ж такі кобзарі? У ті часи співці були бажаними гостями в кожному селі, несли між народ правду. Вони оспівували героїчні подвиги козаків, пробуджували волелюбний дух, закликали до боротьби з поневолювачами. Звернімося до тлумачного словника: «Кобзар – український народний співець, що супроводжує свій спів грою на кобзі, бандурі, лірі; чоловік світлоносної свідомості, світло- творець-співець. У давніх слов’ян – бояни, у давній Індії – каві, у древній Греції – ражоди, творці і виконавці епічних поем.»

• Чому Шевченка називають Кобзарем?
• Які твори виконували кобзарі? Якими музичними інструментами вони користувалися?
• Пригадайте, у яких творах Т. Шевченка згадується кобзар? (Показую ілюстрації до творів. Учні відповідають).

/// Отже, на сьогоднішньому уроці йтиметься про наших славних українських кобзарів - талановитих співців, що донесли крізь віки невмирущі перлини народної творчості. 

3.                    Оголошення теми, мети та завдань уроку.
4.                     Основний зміст уроку.

1. Слово Bчителя./// Витоки кобзарства сягають давніх історичних часів. Можливо, попередниками кобзарів були співці-музиканти: Боян, Мануйло, Митус.

      Про Бояна ми вже знаємо зі «Слова про похід Ігоря», ім’я Мануйла згадується у Київському літописі 1137 року, а Митуси – у Галицько-Волинському літописі 1241 року.

      Підтвердження походження кобзарства від часів Київської Русі знаходимо в розписах Софійського собору, де зображено струнно-щипковий інструмент, що нагадує українську кобзу. Первісний вигляд інструмента зафіксовано також у народній картині «Козак Мамай». (Діти звертають увагу на репродукцію).

2. Звучить пісня “Взяв би я бандуру».
3. Відеопрезентація учня про музичні інструменти народних співців.

(Музичними інструментами народних митців були кобзи, ліри, бандури. Тому від інструментів пішли назви і виконавців: кобзарі, лірники, бандуристи.

 Кобза та бандура – музичні інструменти з цілісного шматка верби чи клена. Кількість струн у кобзах могла бути різною. Наприклад, кобза Остапа Вересая мала лише 12 струн.

 З додаванням струн виник інший інструмент – бандура. На бандурі відомого кобзаря  19 ст. Федора Грищенка-Холодного було 45 струн.

 Ліра – старовинний народний клавішно-струнний смичковий інструмент, на якому грали мандрівні лірники-сліпці.

Кобзарями, лірниками та бандуристами ставали колишні козаки, які постраждали від ворогів під час битв чи в полоні, які не моли вже воювати, а також інші люди, які несли в народ правду про життя, виконуючи пісні та думи.)

4. Учитель. – Співець живе для людей. Послухаймо розповіді наших дослідників-фольклористів про видатних виконавців дум.

(Демонстрація репродукції картини М. Жемчужникова «Кобзар Остап Вересай». Під звуки бандури діти розповідають про кобзарів).

1.        Остап Вересай.

                      ( Його називали Гомером України. Народився Остап Микитович Вересай 1803 року в селі Калюжинці на Полтавщині в родині кріпака-скрипаля. Коли Остапові  виповнилося чотири роки,  утратив зір. Почав він навчатися кобзарського мистецтва, коли йому вже виповнилося 15 років.

                        Т. Г. Шевченко дізнався про відомого співця від російського художника Л. Жемчужникова, який на малював кілька портретів Вересая. Побував кобзар Вересай у багатьох містах і селах. Успіх був разючий. Виступав він і в царському палаці.

  Була в житті Остапа Вересая незабутня зустріч з Тарасом Шевченком. Поет відвідав старого Вересая і подарував йому свій «Кобзар», власноруч підписаний: «Брату Остапу від Т. Г. Шевченка». Тільки на схилі літ погодився митець узяти до себе учнів, щоб кобзарське мистецтво не втратилося.

      1875 року в супроводі М. Лисенка та П.Чубинського Остап Микитович побував у Петербурзі. Його спів слухали П.Чайковський та М. Римський-Корсаков.

      40 років мандрував він містами й селами України. До кінця життя жив у Сокиринцях. Відомо, що П. Чубинський на власні кошти збудував йому нову хату. Тепер тут музей, а 1978 року встановлено й пам’ятник видатному кобзареві. Помер останній співець козацької минувшини у квітні 1890 року.)

2.  Григорій Любисток.

 ( Цікава доля Григорія Михайловича Любистка (справжнє прізвище Черкасин). Народився він 1709 року в Прилуках на Полтавщині в міщанській сім’ї. Він був бандуристом у дочки Петра 1 Єлизавети і пов'язаний з родиною Розумовських.  Не сподобалося йому жити в царських палатах, тому 1730 року втік на рідну Україну.

    Волелюбного бандуриста відшукали в Києво-Печерській лаврі й повернули назад до Петербурга. Там він грав майже 20 років. Цариця Єлизавета прихильно ставилася до нього. 1743 року Григорій був пожалуваний у дворяни, а 1748 року – отримав звання полковника. Жив поблизу Лубен , у с. Ходоліївці, до самої смерті, проте дата та місце поховання не відомі.)

3.        Іван Кравченко-Крюковський.

( Талановитий кобзар Іван Кравченко-Крюковський теж родом із Полтавщини. Сам Остап Вересай ставив його вище від себе.

Народився Іван Григорович  Кравченко 1815 року  у дворянській сім’ї Крюковських на околиці Лохвиці. Від них же дістав прізвисько Крюковський. Тяжким було дитинство майбутнього кобзаря.

Десь у 10 років хлопець почав сліпнути. Не допомогло жодне лікування, усе було марно. Тоді старший пан відпустив його на волю, не давши ні хати, ні поля, сказавши на прощання: «Ти сліпий, нащо тобі хата! Ти в людей де-небудь проживеш.» На три роки хлопця віддали в науку до кобзаря.

Іван Кравченко-Крюковський користувався великим авторитетом у кобзарів та лірників. 1882 року було надруковано його думи та коротку біографію, записані від бандуриста. Так сталося, що його мистецтво залишилося недостатньо вивченим, невідомий навіть увесь його репертуар.

З бандурою Іван Григорович обійшов усю Лівобережну Україну. Сучасники називали його великим кобзарем та кобзарським гетьманом. Помер Іван Кравченко-Крюковський 1885 року в Лохвиці.)

4.        Федір Гриценко-Холодний.

  ( Про життя цього бандуриста відомо дуже мало. Народився Федір Федорович Гриценко-Холодний 1814 року в с. Глинське Зіньківського повіту на Полтавщині. Осліп у 14 років. Навчався кобзарського мистецтва 8 років. Це на його бандурі було аж 45 струн. У виконавській манері Гриценка-Холодного поєдналися найкращі сторони кобзарського та бандурницького мистецтва XIX століття. Гра Федора Федоровича викликала захоплення у найвишуканіших аудиторіях. Деякі народні співці були переконані , що Федором грає «нечистий». Його учнями були: Семен Скорик, Василь Парасочка, Іван Городницький. Псевдонім «Холодний» Федір Федорович дістав  тому, що, обурений байдужістю людей до долі співців, волів, за словами О. Сластіона, «краще тремтіти й мерзнути на холоді, мокнути під дощем, аби не звертатися по допомогу». Саме у Федора Холодного навчався кобзарського ремесла Михайло Кравченко. Помер кобзар Федір Гриценко-Холодний 1882 року у своєму рідному селі.)

5.        Михайло Кравченко.     

 (Народився Михайло Степанович Кравченко 1858 року в с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Осліп у 15-річному віці. Щоб заробити на шматок хліба, почав навчатися кобзарського мистецтва: спочатку в миргородського кобзаря Самійла Яшного, а  потім майже 9 місяців – у Федора Гриценка-Холодного.

      Михайло Кравченко був знайомий з етнографом Опанасом Сластіоном, який записував від нього українські думи та пісні, написав його портрет, та письменником Володимиром Короленком, який записав від кобзаря думу «Чорна неділя в Сорочинцях». Михайло Степанович був свідком повстання селян у його рідному селі Великі Сорочинці, яке спалахнуло 1905 року. У село було послано каральний загін на чолі з помічником миргородського повітового справника Барабаша. Повстанці відбили карателів, а Барабаша вбили. У ніч з 21 на 22 грудня до Великих Сорочинців прибув другий загін – і повстання було придушене. Жорстока розправа над людьми залишила глибокий слід у серці Михайла Степановича Кравченка.

   Він склав дві думи про ті жахливі події: «Чорна неділя в Сорочинцях» та «Про сорочинські події 1905 року». Незважаючи на трагічний кінець повстання, кобзар вірив у те, що прийде розплата і втілив цю віру в думах. Його учнями були: Ф. Кушнерик, П. Гузь, Н. Чумак, В. Шевченко. Помер Михайло Кравченко 1917 року у своєму рідному селі.)

5. Слово Вчителя. – Кобзарі брали участь у визвольних рухах. Про долю не одного кобзаря йдеться у думі «Смерть козака-бандуриста». Серед кобзарів XIX - початку XX ст. відомі також імена Петра Древченка, Івана Кучеренка, Івана Свічки, Івана Нестеса, Анатолія Шута, Григорія Кожушка тощо.

   (Прослуховування запису думи «Смерть козака-бандуриста»)

6. Слово Вчителя. Українські поети присвятили багато віршів славним кобзарям. Зараз прозвучить одни із них. ( Вірш Василя Василашка «Кобзарі» або вірш Тетяни Лавинюкової «Бандуристи, кобзарі…» читає учень напам’ять).
7. Розповідь учня-історика про переслідування кобзарів.

(Нелегка доля кобзарів. Ще в царські часи їх переслідували за правду. Після революційних подій 1917 року кобзарство знову натрапляє на різні перешкоди. Не хочуть визнавати це мистецтво й у 30-і роки 20 ст. І ось у Харків начебто на з’їзд скликають усіх кобзарів україни. Їх більше двохсот. А звідси всіх везуть у Сибір і викидають там у глибоку яму при 40-градусному морозі. Люди загинули, але пісня житиме вічно.)

    (Звучить голос Тараса Компаніченка, сучасного кобзаря)

8. Слово вчителя про кобзарство в сучасній Україні.

/// Знову й знову чується голос бандури. Невмирущу славу кобзарів підхопили інші. У селі Стрітівка на Київщині 1989 року відкрито школу кобзарства. Ініціаторами заснування школи були заслужений артист України Василь Литвин, письменники Борис Олійник та Олесь Бердник. Усьому світові  доносить нині до слухачів перлини кобзарського мистецтва Національна заслужена капела бандуристів України імені Г.І.Майбороди.///

 ( Звучить пісня О. Білаша  «На Чорнобиль журавлі летіли» у виконанні Василя Нечепи, сучасного кобзаря)

5. Закріплення вивченого матеріалу.

Бесіда: - Хто такі кобзарі?

• На яких інструментах вони виконували свої твори?
• Чому Шевченка називають у народі Кобзарем?
• Кому він подарував свою збірку «Кобзар»?
• Назвіть імена відомих кобзарів 19 та 20 століть
• Коли і де було відкрито школу кобзарського мистецтва?

 Вільне письмо. Значення кобзарства для нашого народу. (2 хв.)

           (перевірка, зачитування кількох творчих робіт)

6.                     Підсумок уроку.  // Дійсно, кобзарі стали в Україні втіленням волелюбності і правди. Ще Тарас Шевченко був упевнений у тому, що поки б’ються серця кобзарів України, не заснуть серця людей, а прагнутимуть волі та щастя. Народні співці – бандуристи, кобзарі, лірники – справжні патріоти своєї землі. Тому й віриться, що ніколи    «наша дума, наша пісня не вмре, не загине…». Діти, прочитавши книгу В. Скуратівського «Посвіт», ви дізнаєтеся більше про кобзарство в Україні. Дякую за співпрацю.
7.                  Оголошення результатів навчальної діяльності.
8.               Домашнє завдання: підготувати повідомлення ( презентацію, проект) про кобзарів Сумщини.

 

 

 

 

 

                   Використана література:

1. Авраменко О.М. Українська література. підручник для 8 класу. – К.: «Грамота», 2016.
2. Бібліотечка журналу «Вивчаємо українську мову та літературу». Конспекти уроків. 8 клас. I семестр.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Укладач Бусел В.Т.  – К., 2003.
4. Вікіпедія.
5. Ковальчук О.В. Українське народознавство.- К.: Освіта, 1994.
6.  Лозко Г.С. Українське народознавство. - К.: Освіта, 1995.
7. Скуратівський В.Т. Посвіт.- К.: «Молодь», 1988.