Доля ткала дорогу (до 90 річниці від дня народження О.І. Кондратенко)

Доля ткала дорогу

(до 90 річниці від дня народження О.І. Кондратенко)

Я не скаржусь на долю,

Все, що маю  - то дар,

Усі радощі й болі –

Власний мій календар.

  (О.Кондратенко)

                        Вірш «МОЇ ЛІТА»

Народилася Ольга Іванівна грудня 1931  року в селі Шилівка на Зіньківщині в сім”ї простих трудівників  - колгоспників. Дитинство пройшло у рідному селі серед мальовничої природи Полтавщини на березі тихоплинної  річечки Ташань. Разом із друзями часто бігали на широкі зелені луки, збирали квіти  слухали ніжний пташиний щебет, милувались вербами, що купали свої довгі і гнучкі віти у сріблястих водах річки, ловили коників – стрибунців у високій траві, співали «Подоляночки», грали в «Хрещика» , у «Хустинку».

Часто співали народних пісень. До речі Ольга Кондратенко  з дитинства була закохана в українські пісні, знала їх безліч, дуже любила слухати і сама із задоволеням гарно співала. Звичайно природа рідного краю  зробила величезний вплив  на ніжну вразливу дитячу душу.

Але дитинство не було безхмарним. Довелося зазнати і голоду і холоду. Студенними  зимовими вечорами в хаті часто було холодно і дівчина  залазила на піч, закутувалась у теплу мамину хустку і з жахом  прислухалась до виття вовків далеко в полі. А голодного 33- го родина Кащенків (дівоче прізвище Ольги Кондратенко) вижила лише завдяки винахідливості тата Івана.

 У хаті була величезна дерев’яна лава зі спинкою, в селі таку лаву називали диван, він був широкий і довгий. І от , як згадувала Ольга Іванівна, тато під сидінням зробив схованку, щось на зразок величезного довгого ящика. Туди насипали квасолі. І коли спец загін, який забирав у селян абсолютно все збіжжя, прийшов з обшуком до хати Кащенків і забрав усі запаси пшениці, ячменю, картоплі, та залишилась схована татом квасоля Так родини і пережила ту страшну зиму і весну, варили буряк зі жменькою квасолі.

 З величезною охотою і цікавістю пішла маленька Оля до школи, їй подобалося вчитись, подобалися вчителі, дуже любила читати. Мріяла й сама стати вчителькою, та нове і страшне лихо перервало мрії дівчинки – війна.

 Минули  страшні лихоліття війни як страшний довгий сон, знову Оля в школі серед друзів. Спочатку вона навчалась  у Шилівській, а вже середню освіту здобула у Зіньківській школі №1

 Після закінчення  середньої школи вступила до Полтавського педагогічного інституту, де здобула професію вчителя української мови та літератури.

 Після закінчення інституту працювала у Великопавлівській середній, а згодом у Бобрівницькій восьмирічній школі. Навчала дітей української мови а також завідувала шкільною бібліотекою. Була палким шанувальником рідного слова, широко популяризувала його, виховувала в учнів любов і повагу до української мови.

 Працювала в школі і водночас займалась літературною діяльністю. Перший вірш «Біля обеліска» був надрукований 1980 року в районній газеті.

Вірш «Біля обеліска»

 Друкувалася в обласних та республіканських газетах. Вірші  «Краплина Батьківщини», «Ой тополе, моя доле…», «Ромашка» , «Веселкова»  учителем музики  Олександром Шевченком були покладені на музику.

Тяжкий недуг вирвав  Ольгу Іванівну із життя. Після складної операції, яка пройшла невдало, перестало битися серце цієї  тендітної жінки, яка надзвичайно любила життя. 

У 1994 році  поетеса  видала  першу збірку «Доля ткала дорогу», у якій 95 віршів на різну тематику. Ця добірка  віршів Ольги Кондратенко гідно зайняла місце у поетичній антології педагогів України «Самоцвіти».

Збірка розпочинається кількома автобіографічними поезіями – «Мої літа», «Матусин хліб», «Це щастя – жить», «Радість», «Здрастуй юносте», «Осінній вальс» та інші.  Перші два вищезгадані вірші – це екскурс у далеке «босоноге» дитинство, уклін людській праці, пам’яті батьків:

Повік не втрачу я смаку

Хліб на капустянім листку,

Домашній хліб!Матусин хліб!

Наступні – ніжний спомин про найкращу мить людського життя – юність. Це шкільні роки, перше кохання, перший поцілунок, випускний бал і перший шкільний вальс. Все це в серці кожної людини трепетним  спомином залишається назавжди якнайдорожче, найчистіше, найсвітліше. Воно інколи приходить в гості в людські спомини, викликає бурхливу бурю в душі,і, мабуть тоді з’являються в талановитих людей такі рядки:

Завітай, моя юносте, в гості,

Бо дорога щорік вироста.

Передам свої думи і мрії,

Щоб з тобою жили літ до ста.

Тяжким спомином часто зринали в уяві поетеси тяжкі роки війни. Хоч було тоді ще зовсім  дівчиськом, але гірку чашу воєнних страждань разом із дорослими випила до дна. Саме на цю тему написані її вірші «Біля обеліска», «Далекеє літо», «Батьківщина», «Не забуду», «Зринає сорок перший» та ін.. Та і нам, мабуть, не забути рядків поетеси:

Не згладиться в пам’яті шрам від дитинства:

Я бачила – танками чавили сніп.

Великий цикл віршів Ольги Кондратенко присвячений порам року – «І знову осінь», «Весняні зорі», «Я люблю тебе, осене», «До побачення, весно», «Я шукала волошки», «Спасибі тобі літечко», «Чистеє літо», «Жнива» та ін.. Наша земля  прекрасна в усі пори року – наголошує поетеса у своїх творах.

Не можна залишити поза увагою й цикл  віршів – мініатюр «І милуйся і лікуйся». Він складається із 15 маленьких поезій про красу і цілющі властивості лікарських рослин – «Подорожник», «Материнка», «Деревій», «Спориш», «Кульбабки» і інші.

Завершує збірку невеличкий цикл віршиків про казкових героїв – Котигорошка, Колобка, Курочку рябу, Бабу Ягу.

Ольга Іванівна Була по справжньому закохана в Зіньківський край, його працьовитих людей, рідну природу. Цю велику  любов з непідробним хистом перелила у свої вірші, і тому припали до душі і серця її землякам.  

Учні читають  вірші О.Кондратенко

Поезія – це завжди неповторність

Поезія – це зміст душі.

Який  талант, яка життєва мудрість

Творити для людей вірші.

 Для нас були ви – наче зірка в небі

 Така ласкава, світла, золота.

 І чиста, й ніжна, ніби лебідь,

 Що крилом білим світ весь огорта.

Свої вірші з душі ви здобували,

 Немов тендітні крапельки роси.

Добром і радістю щасливий день вітали,

У душі сіяли зернятка доброти.

 Та час іде і доля невблаганна

 Забрала вас від  нас у небуття,

 Але лишились ваші чудо – вірші.

 Що вчать нас справжнього життя.

Вони навчають нас усе земне любити:

І небо, й землю, квітку і росу.

О дорога землячко – поетесо,

Спасибі вам за цю красу.

Вірші Ольги Григорівни -  то плоди справжнього  таланту, помноженого на працю. Не з чужого, а тільки їй притаманного поетичного голосу вона оспівує красу рідного краю, розповідає про радощі і болі, що спіткалися їй і її землякам на «витканій долею дорозі», піднімається до справді громадянського, загальнонаціонального звучання.