Доповідь для методичного об'єднання «Підвищення якості освіти, шляхом розвитку самостійної роботи та критичного мислення учнів на уроках історії»

 

 

 

 

 

 «Підвищення якості освіти, шляхом розвитку самостійної роботи та критичного мислення учнів на уроках історії»

 

                                                             

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП	3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ.
Активність і самотійність школярів в навчальній роботі як наукова проблема.	4-5
Методи організації та здійснення самостійної пізнавальної діяльності на уроках історії.	6-8
РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ ТА В ПОЗАКЛАСНІЙ РОБОТІ.
2.1. Самостійна робота з історії під час уроків.	9-13
2.2. Дослідницька робота учнів з історії вища форма самостійної діяльності.	14
2.3. Позакласна робота  невід’ємна частина  процесу навчання історії.	15
ВИСНОВКИ	16
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ	17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Протягом століть йшов пошук досконалих методів навчання учнів педагогами, психологами узагальнювався певний досвід, пропонувалися нові ідеї в галузі вивчення суспільно-гуманітарних наук.

У наш час зростає потік інформації, поширюється тенденція до відтворення справжньої історії, без перекручувань і фальсифікації. На сторінках преси з’являється ряд альтернативних думок на певні історичні проблеми і, навіть, цілі періоди, обсяг знань надзвичайно швидко збільшується.

Мета: Сучасна школа повинна виховувати в учнів здатність до самостійної навчальної діяльності, самостійного здобування знань, і проявляти такі якості мислення, як самостійність, активність, гнучкість, швидкість.

Актуальність теми. Ця тема в наш час є дуже  актуальною, тому що самостійна робота з учнями на уроці і в позаурочний час - це використання різноманітних видів індивідуальної та колективної навчальної діяльності учнів , яка здійснюється ними на навчальних заняттях або вдома за завданнями вчителя, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі.

Об’єкт дослідження: Самостійна робота учнів на уроках історії та позаурочній діяльності.

Предметом мого дослідження є :

Використання різних форм самостійної роботи учнів на уроках  історії та позаурочній діяльності.

Завдання: навчити учнів самостійно здобувати знання, розвивати їх пізнавальні здібності на сучасному етапі.

 Це і зумовило вибір теми випускної роботи: «Самостійна робота з історії -шлях до формування пізнавальної активності учнів»

Структура  роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури.

 

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ.

1.                Активність і самотійність школярів в навчальній роботі як наукова проблема.

Вперше думку про необхідність спеціального керівництва пізнавальною активністю і самостійністю учнів у процесі навчання висловив грецький філософ Сократ. Вчений був переконаний, що до такого керівництва необхідно спеціально готуватися завчасно, зокрема зазделегідь готувати завдання і запитання.

Проблема організації пізнавальної самостійної діяльності завжди була в центрі педагогічних пошуків. Але залежно від рівня розвитку педагогічної теорії і педагогічної пратики в різні періоди досліджувався цей феномен по-різному.

У більш пізній період груповий аналіз питань пізнання та самостійності притаманний Я. А. Коменському.

На початку XX століття ідея виховання в учнів активності й самостійності в навчанні належала до фундаментальних прогресивних ідей педагогіки. К. Ушинський був першим, хто виділив метод активної роботи: аналіз і синтез, спостереження.

Зокрема, ще К.Д. Ушинський висловив думку, яка і нині є найважливішою для теорії і практики навчання: «Слід постійно пам'ятати, що треба передавати учневі не тільки ті чи інші знання, але й розвивати в ньому бажання і здатність самостійно, без вчителя, засвоювати нові знання».

        В 50-70-х роках ХХст. В.О.Сухомлинський, вбачав ефективність організації самостійної роботи у підготовці такого вчителя, який би прагнув постійно самовдосконалюватися, який би зміг збільшити частку розумової праці дитини, навчити її трудитися, збудити у дитини любов до праці, до праці думки.

Ефективність процесу навчання залежить від  психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності, яка передбачає: усвідомлення учнем мети навчання, що стимулює його навчально-пізнавальну діяльність; фізіологічну і психологічну готовність до навчання; бажання вчитися та активність у процесі навчання, вміння зосередитися на навчальній діяльності; належний рівень розвитку.

Дитина за своєю природою допитлива та прагне пізнати невідоме, їй притаманні увага, уява, пам'ять, мислення та інші психічні якості. Все це є запорукою успішного навчання в школі.

Існують два типові варіанти навчальної діяльності учня:

1. Навчальна діяльність відбувається під керівництвом вчителя (сприйняття запропонованих навчальних завдань і плану дій; здійснення навчальних дій і операцій для розв’язання поставлених завдань; регулювання навчальної діяльності під контролем учителя і самоконтролем; аналіз результатів навчальної діяльності, здійснюваної під керівництвом учителя);

2.  Навчальна діяльність здійснюється учнем самостійно (пізнавальна самостійність учнів) планування або конкретизація завдань своєї навчальної діяльності; планування її методів, засобів і форм; самоорганізація навчальної діяльності; саморегулювання навчання; самоаналіз результатів навчальної діяльності).  Активізація самостійної пізнавальної діяльності учнів – це керівництво процесом самостійного навчального пізнання за допомогою педагогічно обґрунтованої цілісної дидактичної системи, яка спрямована на створення сприятливих внутрішніх мотивів навчання та зовнішніх умов взаємодії вчителя і учня з метою високоякісного засвоєння системи знань, формування творчої активності як якості особистості.

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Методи організації та здійснення самостійної пізнавальної діяльності на уроках історії.

Сучасна психологія і педагогіка доводять, що в процесі навчання учень не просто сприймає, усвідомлює, запам’ятовує, а й виконує складну систему розумових дій, спрямованих на засвоєння знань.

Завдяки цій розумовій діяльності основним надбанням учнів стають знання. Початковим етапом засвоєння знань є сприйняття. На перший погляд здається, що на уроці активним є лише вчитель, а учні повинні його слухати, спостерігати, але це не так. Уже на цьому етапі оволодіння знаннями, важлива активна діяльність учнів, проте вона не з’являється сама, її повинен створити вчитель. Відомо, що якість сприйняття підвищується, якщо дітей підготувати до засвоєння нового матеріалу шляхом постановки перед ними пізнавальних і практичних завдань: «навчитися виділяти головне з прочитаного тексту параграфа або історичного джерела», «навчитися пояснювати причини повстань, революцій, війн», «уміння читати історичну карту».  

Пізнавальна активність учнів підвищується, якщо вчитель зможе створити так звану проблемну ситуацію на початку вивчення нового матеріалу, тобто поставивши учням запитання: чому відбувається дана подія? або як можна пояснити той чи інший факт? за цих умов учні протягом уроку, слухаючи пояснення вчителя, активно шукатимуть відповідь на запитання.

Викликати пізнавальну активність учнів можна за умов добре продуманої й обґрунтованої системи навчання. Важливу роль у цій системі відіграють самостійні роботи учнів. У завданнях для самостійної роботи важливо чітко визначити ступінь їх складності, а також самостійності практичних дій і мислення учнів. У зв’язку з цим важливе значення має формулювання запитань та завдань, що може по-різному вплинути на прояв активності учнів і різною мірою стимулювати форми їхньої розумової діяльності. 

Ефективність самостійної пізнавальної навчальної діяльності забезпечується дотриманням певних умов. Самостійна робота за завданням, може успішно здійснюватися тільки тоді, коли учень чітко усвідомлює мету роботи й у нього є прагнення досягти поставленої мети. Іншими словами, успіх самостійної роботи обумовлюється цілеспрямованістю учнів, саме вона робить самостійну роботу учнів свідомою, осмисленою, викликає інтерес до неї. Наявність уже сформованих умінь і навичок створює ту технічну основу, ті механізми, за допомогою яких учні намагаються досягти поставленої мети.

Необхідно, щоб завдання, запропоновані учням для самостійного виконання, були посильні для них і надавалися у певній системі. Основою цієї системи повинно бути поступове наростання пізнавальної самостійності учнів, що здійснюється шляхом ускладнення як матеріалу, так і розумових завдань, а також шляхом зміни ролі і рівня допомоги вчителя.

 Конкретними методами організації навчальної роботи, які на різному рівні забезпечують пізнавальну самостійність школярів, є виклад навчального матеріалу вчителем у формі проблемної розповіді, бесіди, вправи, практичні роботи, робота з документами, з картою, робота з книжкою, самостійна робота учнів тощо.

Для кожного методу характерна своя особлива взаємодія вчителя та учнів, у ході якої вчитель організує самостійну  пізнавальну діяльність учнів, спрямовану на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, забезпечення розвитку особистості. Ця взаємодія пов'язана із розвитком і формуванням особистості учня.

         Теорія і практика навчання свідчать, що вибір методів навчальної роботи залежить від кількох факторів:

- загальної мети і змісту уроку (зміна мети і змісту уроку призводить до зміни методів навчальної роботи);

- від дидактичної мети уроку;

 Якщо, наприклад, основна дидактична мета уроку – дослідити занепад кріпосницьких та відродження ринкових відносин в Україні в першій половині ХІХ ст., то для досягнення цієї мети не можна використовувати тільки  розповідь чи бесіду, а слід використати і самостійну роботу учнів, це може бути: опрацювання тексту підручника, робота з документом, робота з контурною картою.

Якщо, основна дидактична мета уроку — перевірити й оцінити уміння і навички учнів, то доцільно і необхідно використовувати самостійну роботу у формі історичного диктанту, тестових завдань, історичних задач та ін.

- від змісту навчального матеріалу, що повинен бути предметом вивчення на даному уроці.

 Якщо предметом є вивчення нового матеріалу, ще незнайомого учням, то єдиним правильним методом може бути виклад навчального матеріалу вчителем у поєднанні з різними дидактичними прийомами, використання ілюстрацій, демонстрації карт, схем та ін.

Якщо предметом вивчення на уроці буде та чи інша історична постать, то використання методу демонстрації та бесіди буде ефективніше, ніж використання методу викладу і т.п.

 - від вікових особливостей учнів, рівня їх знань та навичок.

 Так, розповідь, використовується в усіх класах, але тривалість її в залежності від віку і ступеня підготовки учнів, різна. Якщо в 9 класі впродовж всього уроку можна використовувати один метод навчальної роботи, то в 5-му, внаслідок недостатньо розвинутого сприймання інформації учнями та уміння слухати, на уроці доцільно використовувати не один, а кілька методів.

 - підготовка вчителя, його майстерність також можуть обумовити вибір методів навчальної роботи.

Значення самостійної роботи в навчальному процесі важко переоцінити. Самостійна робота сприяє формуванню самостійності як основної якості особистості, сприяє реалізації принципів індивідуального підходу, дозволяє диференціювати навчальні завдання і тим самим сприяти досягненню дійсно свідомого і міцного оволодіння знаннями. Можна сказати, що тільки в ході самостійної роботи учні розвивають ті пізнавальні здібності, здобувають і вдосконалюють ті уміння і навички, без яких неможливо оволодіння знаннями як у школі, так і в повсякденному житті.

 Самостійна робота - це вища форма навчальної діяльності учнів та головна форма самоосвіти.

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОЇ УЧБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ ТА В ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ.

2.1. Самостійна робота з історії під час уроків.

Самостійна робота учнів на уроці не є самоціллю. Це засіб боротьби за глибокі і міцні знання, засіб формування у них активності, рис особистості, розвитку їх розумових здібностей. Саме такі завдання ставлю перед собою, плануючи урок, намагаючись підвищити його ефективність та результативність, прагнучи до того, щоб учні свідомо засвоїли знання з предмета, оволодівали способами і прийомами самоосвіти, розвивали потребу у самостійному поповненні знань.

Залучення дітей до самостійної роботи на уроках історії слід починати з 5-го класу. Форми роботи можуть бути різними, але до найважливіших належить використання підручника. Для переважної більшості учнів він є чи не єдиним джерелом з вивчення предмета, а в поєднанні з різними методами і прийомами навчання може забезпечити систему знань. Навички роботи з підручником, засвоєні на уроках, учні закріплюють вдома під час виконання домашнього завдання. І все ж навчальна книга не може забезпечити міцні знання автоматично – необхідна системна і різноманітна робота з нею. Найпростіше завдання – це читання і переказування тексту параграфа. Це дає можливість провести своєрідну діагностику класу, з’ясувавши швидкість читання і відтворення прочитаного, мовлення учня.

Наступний крок – знайти у прочитаному тексті відповіді на запитання учителя. Це розвиває зорову пам'ять, сприяє більш вдумливому підходу до роботи з підручником. Суть його зводиться до того, що розповідаючи, наприклад про археологію, можна попросити учнів знайти у підручнику, у певному параграфі визначення цього поняття і зачитати вголос. Такі ж питання можуть стосуватись історичних постатей, географічних назв тощо. Це улюблений вид роботи учнів, адже вони допомагають учителю проводити урок. Разом з тим, учні вчаться орієнтуватися в підручнику, самостійно шукати відповіді на запитання, краще запам’ятовувати матеріал. Підручник з «незнайомця» перетворюється на легкого і доступного помічника.

Скласти план параграфа – короткий послідовний перелік питань або тем тексту. Він буває простий і складний. Цей вид роботи належить до нелегких завдань для п’ятикласників. Безумовно, учням слід пояснити, що таке план, як його складати, як формулювати пункти плану. Здавалося б, завдання легке, але щоб його виконати, учні повинні уважно опрацювати матеріал підручника, поділити його на смислові частини і дати заголовки. Найважче учням дається лаконічне і чітке формулювання пунктів плану, оскільки словниковий запас учнів бідний, а грамотність часто кульгає.

Роботу зі складанням розгорнутого плану параграфа, тез варто продовжити й у старших класах, але здебільшого за темами, які насичені багатоплановим фактичним матеріалом (наприклад, «Країни Азії, Африки, Латинської Америки»; «Розвиток культури»; «Повстання»; «Війни»).

Найпоширенішим видом самостійної роботи на уроках історії є складання таблиць. Робота з таблицею дає можливість швидше, легше, ґрунтовніше засвоїти історичні знання та сформувати міцні інтелектуальні уміння і навички. Деякі види таблиць варто використовувати підчас вивчення інтегрованого курсу історії в 6-му класі.

Учні 5 – 6-х класів важко засвоюють матеріал, викладений конспективно, тому робота з таблицями у цих класах використовується для повторення раніше вивченого матеріалу та його систематизації. З часом, учні звикають до таблиць, їх простоти і доступності, тому методику роботи з таблицями у 7 – 11-х класах слід урізноманітнювати.

Отже, складання таблиць дає можливість учителю:

а) урізноманітнити методи проведення уроку;

б) сконцентрувати увагу учнів на ключових моментах уроку;

в) активізувати роботу учнів на уроках історії;

г) навчити учнів виділяти головні, найважливіші положення, що стосуються даної теми;

д) навчити учнів самостійно працювати з підручником, зошитом;

е) навчити учнів встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, самостійно робити висновки;

є) сформувати навички виконання графічних робіт та естетичний смак.

Одним із засобів залучення учнів до пошукової роботи є проблемне навчання. Результатом проблемного навчання є нові знання, вміння та засоби розумової діяльності. Основною формою проблемного навчання є урок. Розв’язування проблеми означає самостійне розкриття суті явища. Для того, щоб самостійно розкрити суть, учням необхідно ґрунтовно ознайомитись з матеріалом і засвоїти його. Тому проблемний урок вимагає від вчителя так організувати роботу учнів, щоб вони отримали весь необхідний фактичний матеріал, інакше неможливо буде розкрити суть події.

Існують різні варіанти залучення учнів до розв’язання проблемних завдань. Можна, вивчивши фактичний матеріал певної теми, запропонувати учням зробити висновки, дати оцінку, визначити позитивні і негативні наслідки. Наприклад, на уроці «Модернізація Російської імперії. Скасування кріпосного права» (9 клас. Всесвітня історія), організувавши вивчення учнями змісту селянської реформи 1861 року, запропонувати їм розв’язати проблемне питання: «До 1917 року цю реформу називали Великою. Чи згодні ви з такою точкою зору? Свою відповідь аргументуйте». Учні мають дати оцінку селянській реформі у Росії взагалі та її перспективи для розвитку країни зокрема.

Під час вивчення історії, особливо у старших класах, ми зустрічаємось з різними точками зору на одну й ту ж подію, явище, особистість. Прикладів багато: діяльність ОУН-УПА, роки «застою», радянська модернізація України, Українська революція 1917 – 1920 рр., С.Петлюра, Р.Шухевич, операція «Вісла» тощо. Учням пропоную різні оцінки, погляди, а вони вже повинні не просто підтримати певну точку зору, а й аргументувати  свою позицію. Найцікавіші моменти уроку, коли учні, що дотримуються різних точок зору, починають дискутувати між собою, відстоюючи свою позицію і помічаючи слабкі місця в «обороні» опонента.

Такі уроки є прикладом толерантності, уміння вислухати іншу точку зору, аргументовано довести свою. Розв’язування проблемного завдання характеризується найбільш високим рівнем пізнавальної активності й самостійності учнів, оскільки спонукає дітей шукати нове ставлення, яке не міститься в умовах завдань, чи такі способи перетворення заданих умов, які їм не відомі.

Останнім часом у методику навчання історії увійшло поняття «практичні роботи», в основу яких було покладено дослідження історичних джерел. Завдання учнів – проаналізувати ці джерела під різними кутами зору і зробити відповідні висновки. Як приклад пізнавального завдання пропоную практичне заняття у 9-му класі під час вивчення курсу всесвітньої історії з теми «Суспільно-політичні течії та рухи в Росії. Повстання декабристів». Мета роботи – розкрити зміст програми таємних організацій декабристів, їх об’єктивну соціально-економічну спрямованість на індустріальне перетворення Росії, прагнення розв’язати найголовніші суперечності в Росії шляхом ліквідації кріпацтва та самодержавства; визначити місце, яке посідала Україна у планах декабристів; формувати вміння аналізувати і узагальнювати історичний матеріал, спираючись на самостійну роботу з першоджерелами. Учням пропонується ознайомлення з фрагментами документів декабристів – «Руською правдою» Павла Пестеля, Конституцією Микити Муравйова. Формулюється завдання різних рівнів складності, надаючи учням можливість самим обирати, яке з них вони будуть виконувати. Усі учні, як правило, зосереджуються на виконанні одного завдання, де їм пропонується проаналізувати програмові документи декабристів, оформити це у вигляді порівняльної таблиці (оскільки учні уже звикли до такої форми роботи). Ще одна обов’язкова умова лабораторно-практичної роботи – проведення  інструктажу, де буде чітко вказано, як працювати з документом, як оформити таблицю, за необхідності – пояснити деякі терміни. 

 Оцінювання роботи проводиться за декількома критеріями:

- повнота відповіді;                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       

- відповідність поставленим завданням;

- естетичне оформлення;

- рівень самостійності у виконанні роботи;

- уміння робити висновки.

Поєднання в оцінці результатів перевірки робіт учнів з результатами спостереження дає можливість вчителю виставити об’єктивну оцінку та виявити мотиви навчання школярів і тенденції розвитку їхньої активності.

Отже, систематичне і комплексне використання лабораторно-практичних робіт є дієвим засобом розвитку пізнавальної активності учнів, залучення їх до самостійної роботи, до здобуття учнями справжньої історичної освіти, формування обдарованості учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.  Дослідницька робота учнів з історії вища форма самостійної діяльності

Вищою формою самостійної діяльності є дослідницька робота учнів. Формування науково-дослідницьких умінь у школярів – процес складний і довготривалий. Він виникає не на порожньому місці і не розвивається сам по собі. Тому завдання вчителя – поступово та методично обґрунтовано формувати науково-дослідницькі навички, здійснюючи постійний контроль за виконанням учнями науково-дослідницьких робіт; аналізувати та виправляти помилки; визначати найкращі, найбільш ефективні шляхи виконання роботи, навчаючи учнів поєднувати дослідницьку діяльність з науковою. Одним із перших кроків учителя-керівника науково-дослідницької роботи є вивчення науково-пізнавальних інтересів учнів, що впливає як на вибір теми дослідження, так на хід роботи з ним. Визначальним фактором у виборі теми є стійкий пізнавальний інтерес до неї дослідника і його бажання внести щось нове в її розкриття.

        Однією з форм навчально-дослідницької діяльності є самостійна робота учнів. Вона ґрунтується на вивченні наукової, навчальної, науково-популярної літератури, мемуаристики, публікацій в газетах, журналах, архівних, музейних матеріалів. Процес дослідження має індивідуальний характер і відбувається за такою схемою: вибір теми, складання плану роботи, визначення кола джерел, ознайомлення з джерелами, вибір та оцінка фактів, оброблення та систематизація зібраного матеріалу, написання роботи, її рецензування та доопрацювання, остаточне редагування та оформлення, захист роботи.

                                                                                                                                            

 

     Одним із кроків залучення школярів до науково-дослідницької діяльності краєзнавчого спрямування можна вважати уроки з історії рідного краю. Найкраще цю роботу проводити зі старшокласниками, оскільки вони володіють навичками пошукової роботи, роботи з джерелами, умінням написання рефератів, виступів. Цей різновид самостійної роботи учнів особливо цінний, оскільки несе в собі, крім освітнього, потужний виховний момент.

3.  Позакласна робота  невід’ємна частина  процесу навчання історії

Науково-дослідницька діяльність у школі тісно переплітається з позакласною роботою з історії. Позакласна робота є невід’ємною частиною процесу навчання історії і впливає на свідомість і поведінку дітей, поглиблює й розширює їхні знання та навички, інтелектуальні здібності, соціальні потреби, поєднуючи в собі різнобічну діяльність учителя і учнів. Зміст її підпорядкований меті: дати можливість кожному вихованцеві спробувати свої сили й здібності, знайти справу за покликанням, вибирати вид діяльності, який найкраще відповідає особистим інтересам та нахилам дитини й сприяє її самореалізації. Протягом навчального року в школі проводяться предметні тижні. Особливо цікаво і жваво проходять тижні історії. Разом з учнями проводжу конференції, уроки-реквієми, заочні подорожі, усні журнали. Під час проведення заходів активно залучаюся до роботи учні як середніх, так і старших класів. Вони готують виступи – повідомлення, ребуси, кросворди, складають вірші, малюють малюнки.

Таким чином, беручи участь у позакласній роботі, школярі переконуються у необхідності творчого підходу до власної діяльності, вибору свого майбутнього, поступово усвідомлюючи правильність твердження про те, що, аби чогось у житті досягти, треба постійно і сумлінно працювати. Шукаючи самостійний шлях і спосіб розв’язання проблем, учні набувають дослідницьких пошукових навичок, які їм неодмінно знадобляться у майбутній професійній діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, самостійна робота учнів з історії на уроках та в позаурочний час, дає позитивні результати формуючи в них потребу у самоосвітній діяльності, прагнення заглибитися в суть ще не розв’язаних проблем. Під час такої праці найбільш повно виявляються індивідуальні здібності школярів, їх інтереси, нахили, які сприяють розвитку уміння аналізувати явища, вчать самостійно мислити, що призводить до творчого самовдосконалення і вироблення власної думки, особистих поглядів, уявлень, позиції. Самостійна діяльність дозволяє учням вийти на новий рівень взаємовідносин зі своїми однолітками і педагогами, він стає партнером дорослого, розв’язуючи ту чи іншу проблему. Це дає учневі нові відчуття, передбачає можливість саморефлексії і вироблення певного ставлення до навколишнього світу, об’єктивного визнання свого місця у цьому світі. У школі такі діти вирізняються упевненістю у собі, своїх знаннях, уміннях, цілеспрямованістю, зосередженою роботою на уроках. Вони беруть активну участь в олімпіадах, конкурсах, змаганнях.

Від учителя самостійна робота учнів на уроках та в позакласній роботі вимагає досконалого володіння прийомами та методами ведення уроку, знання вікових і психологічних особливостей учнів, бажання працювати творчо, використовуючи нетрадиційні уроки та інтерактивні методи. Учитель повинен прагнути інтелектуального самовдосконалення, охоче працювати над поповненням власних знань. «Освічена людина тим і відрізняється від неосвіченої, що продовжує вважати свою освіту незакінченою» (К.Симонов).

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Буряк В. Самостійна робота як вид навчальної діяльності школяра // Рідна школа. – 2001. – № 9. – С. 49 – 51. / ...
2. Бутенко Г. В. Самоосвітня діяльність учнів на уроках історії. 7 клас// Історія та правознавство, 2006, № 32, ст.. 2 – 9 / ...
3. Бухлова Н. В. Організація самоосвітньої діяльності учнів // Історія та правознавство, 2005 № 13, ст. 7 – 10 / ..
4. Іванова Н.В. Самостійна робота з картою як один із напрямів формування просторової компетентності. Історія та правознавство, 2013, № 14-15, ст. 7 -10 / ...
5. Колісник В. Організація самостійної роботи на уроках історії // Історія в школі, 2012, № 4, ст. 26 – 27 / ...
6. Моргун І. М. Самоосвітня діяльність учнів з історії Стародавнього світу у 6-му класі з метою поглиблення знань та розвитку творчих здібностей // Історія та правознавство, 2005, № 26, ст. 2 – 6..
7. Оржехівський В. Пошукова робота в школах як форма вдосконалення вивчення історії. // Історія України, 1999, № 6..
8. Осадчук Р. До проблеми організації самостійної роботи учнів у профільному навчанні // Історія в школі, 2006, № 4, ст. 23 – 25.
9.  Трубачова С. Роль методів самостійного набуття знань в організації пізнавальної діяльності учнів // Рідна школа. – 2002. - № 1..