Доповідь на тему: "Жорстокість над дітьми як соціальна проблема"

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ЖОРСТОКІСТЬ НАД ДІТЬМИ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА…………………………………………………………………………6

1.        Наукові підходи до поняття «жорстоке поводження над дітьми»………...6
2.        Типи  і форми жорстокого поводження з дітьми. ………………………...11

Висновки до першого розділу……………………………………………………17

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ ………………………………...19

2.1. Види профілактики жорстокого поводження з дітьми……………………...19

2.2. Роль і напрямки роботи соціального працівника з дітьми – жертвами жорстокого поводження……………………………………………………………23

Висновки до другого розділу…………………………………………………….35

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  ЕФЕКТИВНОСТІ ТРЕНІНГОВОЇ ПРОГРАМИ ЗАПОБІГАННЯ ЖОРСТОКОМУ ПОВОДЖЕННЮ З ДІТЬМИ……………………………………………………37

2.1 Опис методики дослідження ………………………………………………….37

2.2 Аналіз та інтерпретація отриманих результатів……………………………...41

Висновки до третього розділу…………………………………………………...54

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….55

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….58

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….63

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сім'я як основний осередок суспільства виконує найважливіші соціальні функції, відіграє значущу роль у житті людини. У сім'ї дитина робить перші кроки на довгому шляху своєї соціалізації. У сім'ї формуються її потреби й батьки чи опікуни задовольняють їх [36, с. 5]. Однак у цьому осередку, який мав би захищати права дітей, часто наявні знущання та насильство. Насиль­ство над дитиною в сім'ї є поширеним явищем у сучасному світі. Воно викли­кає велику тривогу, оскільки діти – найнезахищеніша «самотина» суспільства. Жорстока поведінка з дітьми, нехтування їхніми інтересами можуть мати різні види й форми, але їхні наслідки завжди завдають серйозної шкоди фізичному й психічному здоров'ю, розвитку й соціалізації дитини, нерідко становлять загрозу її життю чи навіть спричиняють смерть [13, с. 3].

Україна – молода незалежна держава, яка свідомо обрала шлях реалі­зації прав дітей, що опинилися у складних життєвих обставинах. Демократи­зація й гуманізація суспільства, його становлення в умовах незалежності Ук­раїни значно активізували пошук нових підходів до гармонізації сімейних відно­син, взаєморозуміння між дітьми та батьками. На жаль, незважаючи на це, останнім часом в українській сім'ї поширюються негативні явища, що усклад­нюють взаємини між членами родини: конфлікти, що призводять до розлу­чень, психологічних трагедій, низький матеріальний рівень забезпеченості родини, відсутність педагогічних знань та основ психології, що зумовлюють, жорстокість, насилля у відносинах між дорослими та дітьми. Тому однією з актуальних проблем сьогодення, з якою все частіше стикається соціальний педагог, є проблема насильства дітей у сім'ї.

Загальні аспекти проблеми насильства над дітьми вивчали провідні науковці: Т. Алєксєєнко, О. Безпалько, Н. Максимова, К. Мілютіна, Т. Сафо­нова, Е. Цимбала та ін.

Питання насильства над дитиною в сім'ї висвітлені в роботах таких нау­ковців і практиків, як Н. Абдель-Хаді, Л. Алексеева, К. Бабенко,                                  А. Бондаровська, Я. Волавка, Н. Дмитренко, А. Когаловська, Н. Максимова,                 Р. Мансудов, М. Московка, Н. Щербак та ін.

Наукові основи психолого-педагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства щодо дітей у сім'ї висвітлено в працях А. Бондоровської, Т. Говорун, С. Гуменюк, І. Трубавіної,                                 М. Ліборакіної, О. Бондарчука, А. Кадушина, Дж. Мартін та ін.

Практичні й правові аспекти жорстокого поводження з дітьми визначили Н. Агарова, Н. Асанова, Н. Гайдаренко, В. Квашис, К. Левченко, І. Лисенко,                   Г. Лактіонова, І. Трубавіна та ін.             

П. Власов, М. Дмитренко, М. Тропін акцентували увагу на визначенні по­няття домашнього насильства, його формах, наслідках для суспільства та держави, визначили основні напрямки діяльності щодо запобігання насиль­ства в сім'ї та припинення цього явища.

Підкреслимо, що аналіз літератури, законодавчих актів, соціальних про­грам, статистичних даних показав, що різні аспекти проблеми соціально-пра­вового захисту дітей від насильства в сім'ї вже були предметом наукового дослідження. Але у зв'язку із прийняттям нових нормативно-правових документів та розширення кола соціальних інститутів, які займаються цією про­блемою, вона потребує подальшого дослідження. Водночас ця проблема має свої особливості, які необхідно вивчити й дослідити.

Однак, незважаючи на широке висвітлення даної проблеми у наукових колах, соціологічний бік питання на сьогодні висвітлений недостатньо, що і зумовило актуальність дослідження.

Мета роботи – проаналізувати чи впливає обізнаність щодо жорстокого поводження з дітьми на стан із вирішенням цієї соціальної проблеми в Україні.

Об'єкт дослідження – права дітей як соціальної верстви населення України.

Предмет дослідження – порушення прав дітей в разі жорстокого поводження з ними, стан цієї соціальної проблеми і шляхи її вирішення. 

Відповідно до мети, об'єкта і предмета дослідження у курсовій роботі визначено наступні завдання:

1) дати загальну характеристику форм жорсткого ставлення до дітей та їх наслідків;

2) проаналізувати класифікацію і форми соціальної терапії дітей – жертв жорстокого поводження;

3) з’ясувати роль і напрямки роботи соціального працівника з дітьми –жертвами жорстокого поводження;

4) провести соціологічне дослідження ефективності тренінгової програми запобігання жорстокому поводженню з дітьми.

Методи дослідження. У роботі було використано такі методи дослідження, як аналіз документів, методи порівняння, узагальнення, систематизації та класифікації, соціологічні методи (інтерв’ю, анкетування), а також констатуючий та формуючий експерименти.

Теоретичне значення роботи. Матеріали даної роботи аналізують  жорстоке ставлення до дітей як соціальну проблему.

Практичне значення роботи. Підхід до аналізу цієї теми можна вважати інноваційним, матеріали роботи можуть бути використані при підготовці студентів до занять, при проходженні практики у Службі у справах дітей Центрі соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді та при навчанні волонтерів.

Гіпотеза дослідження передбачає, що застосування у практиці навчально-виховної роботи з дітьми в школах спеціалізованих тренінгів щодо прав дитини дасть змогу поступово підвищити загальний рівень поінформованості і глибокого розуміння дітьми проблем насильства, жорстокого поводження, а також їх запобігання і профілактики. 

Структура роботи. Роботу побудовано у відповідності до визначених вимог щодо написання випускних робіт у вузі, а саме: складається із вступу, 3-х розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

 

РОЗДІЛ 1. ЖОРСТОКІСТЬ НАД ДІТЬМИ ЯК СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА

 

1.1. Наукові підходи до поняття «жорстоке поводження над дітьми»

 

У Конвенції ООН про права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми – це всі форми фізичного і/або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство, відсутність піклування, торгівля чи інші форми експ­луатації, які здатні призвести чи призводять до фактичної шкоди для здоро­в'я дитини, її виживання, розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади [20, с. 167].

За визначенням Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» (2001) насильство в сім'ї трактують як «будь-які умисні дії фізичного, сексу­ального, психічного чи економічного спрямування одного члена сім'ї щодо іншого, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім'ї як людини та громадянина і завдають йому моральної шкоди, шкоди його фізич­ному чи психічному здоров'ю». Закон розрізняє чотири види домашнього насильства: фізичне, психічне, економічне, сексуальне [25].

Серед основних причин насильства в родині представники неурядових організацій, які працюють із жертвами насильства в сім'ї, виокремлюють такі:

• низький рівень культури в суспільстві, тендерні стереотипи;
• економічна криза у країні, слабка захищеність жертви з боку держав та правоохоронних органів;
• низький рівень особистісної культури, зловживання алкоголем і нарк тиками;
• психічна неврівноваженість насильників;
• віктимна, провокаційна поведінка жертв насильства [46, с. 25].

Сьогодні визначають два підходи, які пояснюють причини насильства жорстокості в сім'ї: соціологічний і психологічний.

Соціологічний підхід розглядає жорстокість у сім'ї як прийняту соціокультурну зумовленість вирішення конфлікту шляхом насильства в соціальній групі. Причинами вважають стереотипи сімейних відносин, виховання з дитинства, низьке соціальне й матеріальне становище сім'ї, постійні сварки й проблем; в сім'ї, які, безумовно, призводять до стресів усіх її членів, а останні – до жорстокої поведінки зі своїми співмешканцями.

Психологічний підхід пояснюють наявністю психічних захворювань у членів родини, складними характерами, неврівноваженою поведінкою дитини або батьків, негативним власним досвідом батьків, якого вони набули в дитинстві, а також зловживання алкоголем і наркотиками.

Причини насильства дітей у сім'ї розглядають у чотирьох контекстах: соціокультурному, сімейному, індивідуальному і кризовому. [14, с.80]

Під соціокультурним контекстом розуміють аналіз структури суспільства й економічного стану окремих прошарків (робота / безробіття; добробут / ситуація бідності; умови проживання). Крім того, слід ураховувати в чомусь особливі для кожного суспільства установки й ставлення до насильства, зок­рема до насильства дітей у сім'ї, відносини між поколіннями й статями, роля­ми батьків і дітей, формальні й неформальні соціальні мережі тощо, наприк­лад, у культурі існує взаємозв'язок між насильницькими формами поведінки, й уявленнями про мужність, які формують у «сильної статі» установку на зверхність над іншими людьми (над жінкою й дітьми).

Утілення такого прагнення за допомогою насильства пересічні обива­телі визнають здебільшого «легітимним», що свідчить про низький рівень куль­тури й моралі. Така ситуація може бути причиною ескалації (переходу з одно­го покоління в інше) жорстокої поведінки з дітьми в сім'ї з боку чоловіків,

Інша причина – поширення в культурі уявлень про методи виховання. До сьогодні багато хто застосування фізичної сили як способу впливу на дитину вважає педагогічно ефективним.             

Насильство над дітьми в сім'ї – явище давнє. До його аналізу звертали­ся у своїх працях ще Ж.-Ж. Руссо, М. Монтесорі. Однак сьогодні причини цього ускладнилися. Сімейний контекст включає аналіз змін структури сім'ї (зниження народжуваності, плюралізм щодо форм шлюбу й сім'ї, частота розлучень і розриву стосунків), специфічну структуру відносин і їхню динаміку (велика кількість конфліктів між поколіннями, неадекватний розподіл влади, двозначні взаємовідносини, конфлікти й недомовленості між подружжям, рольові зміни в стосунках між батьками й дітьми), а також фрагментарність сімейних відно­син, часті нововведення і зміни. Жорстоке ставлення до дітей у сім'ї в цьому контексті детерміноване стресами батьків, сварками між подружжям, роз­дратованістю й нервозністю батька й матері. Найголовніше, що при цьому дитина переймає модель вирішення конфліктів і засвоює зразки поведінки в складній ситуації.

Індивідуальний контекст розглядають і з боку батьків, і з боку дітей.

Індивідуальний контекст батьків спирається на пропоноване розуміння сили й слабкості. Він указує на уявлення батьків про здоровий спосіб життя, специфічні погляди на досвід власного дитинства, рівень самооцінки й са­моконтролю, уявлення про виховання й виховні методи, ступінь пристосування до фрустрацій і здатність боротися зі стресами.

Розглядаючи індивідуальний контекст, слід ураховувати, що діти-не тільки об'єкти впливу інших, але й самі є дійовими особами, вони не лише реагують на все, що відбувається навколо них, а й самі створюють ситуацію й певною мірою керують діями своїх батьків. Не слід забувати про те, що діти не ма­ють достатньо повноважень і знань, які давали б їм змогу цілком контролю­вати ситуацію. Із цієї позиції жорстоке ставлення до дітей – це зазвичай вияв влади батьків (і загалом дорослого світу).

Кризовий контекст має передбачати вивчення дефіциту засобів і мож­ливостей для встановлення й підтримки безконфліктної ситуації в сім'ї, на­вантажень, викликаних соціальними змінами, і зниження опірності батьків у кризових ситуаціях, компетентності дорослих людей вирішувати конфлікти й змінювати свої уявлення про дітей у процесі їхнього подорослішання тощо.

Існує безліч чинників, які спричиняють жорстоке ставлення до дітей у сім'ї з боку батьків або брак належної турботи про них. Сучасні психологи виок­ремлюють такі:

1.                         У сім'ї, де прийняте жорстоке ставлення до дітей, дитина часто є мішен­ню, на яку «падають всі шишки». Її вважають особливою, такою, що відрізняється від інших, дуже активною, або, навпаки, дуже пасивною і т. п., і тому вона стає об'єктом агресії членів сім'ї. Дитина може бути схожа чи нага­дувати своєю поведінкою ненависного родича, бути улюбленцем одного з членів сім'ї, може мати фізичні чи розумові вади, чим і викликає жорстоке ставлення до себе з боку когось із членів сім'ї.
2.                         Критичні ситуації чи збіг обставин часто зумовлюють спалах жорстокої поведінки. До таких можна віднести втрату роботи, розлуку з коханою люди­ною, смерть близької людини, небажана вагітність чи інші обставини, принци­пово важливі для дорослого.
3.                         Дуже часто причиною жорстокого ставлення до дитини є нестача елементарних знань про дитячий розвиток. Очікування, що двомісячна дитина відреагує на покарання, а в шість місяців може стежити за своїм сечовим міхуром і випорожненнями, наївно, адже дитина не може контролювати ці процеси ні фізіологічно, ні психічно. Не знаючи цього, батьки можуть карати дитину.
4.                         Модель домашнього насильства зазвичай передається від покоління до покоління. Жорстоке покарання не вважають насильством щодо дітей, а розглядають як сімейну традицію. На переконання Т. Гончарової, якщо бать­ки в дитинстві були жертвами насильства чи їхніми потребами нехтували, то щодо своїх дітей вони будуть застосовувати ті самі насильницькі методи ви­ховання [17, с. 48-50].

Будь-яка дія має свої наслідки. Щодо жорстокого ставлення до дітей, то вчені виділяють такі два наслідки, що виявляються водночас: втрати для жертви і для суспільства.

Діти, які зазнали насильства будь-якого виду, соціалізуються важко: у них порушені зв'язки з дорослими, бракує елементарних навичок спілку­вання з однолітками, вони не володіють достатнім рівнем знань, а тому часто не можуть завоювати авторитету школі тощо. Вирішення своїх про­блем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асо­ціальному середовищі, що, на жаль, часто пов'язане з виробленням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчата нерідко рано починають займатися проституцією, у хлопчиків може бути порушена статева орієнтація. І ті, і ті згодом мають проблеми зі створенням власної сім'ї, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки в них не сформована емоційна сфера, вони не набули позитивного досвіду в дитинстві.

Таким чином, будь-який вид насильства, пережитий у ранньому віці, фор­мує в дітей і підлітків такі особистісні й поведінкові якості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

До суспільних втрат від насильства над дітьми дослідники відносять насамперед втрати людських життів у результаті вбивств дітей і підлітків, їхніх самогубств. У їхній особі втрачаються продуктивні члени суспільства внаслідок порушення їхнього психічного й фізичного здоров'я, низького ос­вітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрати в їхній особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному й моральному плані дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають жорстокими, нетерпимими [13, с. 7].

Отже, проблема виявлення випадків і причин домашнього насильства та формування активної установки на зміну сценарію – це складне й важли­ве професійне завдання соціальних працівників, вирішення якого потребує високого рівня кваліфікації, уміння налагодити контакт і створити атмосфе­ру безпеки та довіри. Принциповим завданням, яке нерідко доводиться ви­рішувати, є діагностика ситуації, з'ясування обставин, що спричинили вияви жорсткого ставлення до дітей.

 

 

 

1.2. Типи  і форми жорстокого поводження з дітьми

 

У правовій базі України визначення насильства, яке є складником жор­стокого поводження з дітьми, представлене Законом України № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.2001 р. У статті 1 «Визначення термінів» виділено види насильств:

• фізичне насильство – умисне нанесення одним членом сім'ї іншому члену сім'ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, нане­сення шкоди його честі й гідності;
• сексуальне насильство – протиправне посягання одного члена сім'ї на статеву недоторканість іншого члена сім'ї, а також дії сексуального харак­теру щодо дитини, яка є членом цієї сім'ї. Поняття «сексуальне насильство» містить не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання, непристойні пропо­зиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер;
• психологічне насильство – насильство, пов'язане з дією одного чле­на сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна не­впевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдаєть­ся шкода психічному здоров'ю;
• економічне насильство – умисне позбавлення одним членом сім'ї іншого члена сім'ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров'я [25].

Статистика свідчить, що насильство в Україні – доволі поширене явище: 30-40 % всіх насильницьких злочинів відбувається в сім'ї, а приблизно 20 % – у виховних і освітніх закладах з боку вчителів та однолітків. Значна частина злочинів відбувається на «вулиці» [28, с. 18].

Дослідження показують, що незалежно від того, у якій формі відбуваєть­ся насильство, з часом його вияви стають дедалі жорстокішими. Найбільш поширеними у сімейних стосунках є психологічне насильство: грубість (у 48 % сімей), приниження одне одного (14 %), а також фізичне насильство, зокрема –побиття – (6 %) [47, с. 275].             

Насильство над дітьми можна класифікувати за такими ознаками:

• залежно від стратегії кривдника: явне та приховане (непряме);
• за часом: те, що відбувається зараз, і те, що сталося в минулому;
• за тривалістю: одноразове та багаторазове, що триває довгі роки;
• за місцем знаходження: удома – з боку родичів, у школі – з боку вчи­телів або дітей, на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих [47, с. 276].

На основі досвіду роботи з сім'ями та безпосередньо з дітьми виділяють типи жорстокого поводження з дітьми в сім'ї:

• жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання: побиття, штовхання, спроби задушити, викручування рук та ін.;
• дитина є свідком знущань над іншими членами сім'ї: батько б'є чи ґвалтує матір у присутності дітей; «погану» дитину фізично карають у присутності «гарної» дитини, дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, яка не є членом її родини та ін.;
• сексуальне насильство, інцест: ґвалтування, нав'язування сексу­альних стосунків, сексуальні дотики/поцілунки, інцест (кровозмішення), по­каз порнографії, залучення дитини до підготовки порнографічного продукту та ін.;
• використання привілеїв дорослих: поводження з дітьми як з рабами чи слугами, покарання, поводження, як з підлеглими, поводження як зі своєю власністю, відмова повідомляти про рішення щодо відвідин та опікунства;
• залякування: використання свого росту, розмірів та сили, навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів, крики, стресогенна поведінка, жорстокість щодо інших;
• погрози: кинути дитину, самогубства, заподіяти фізичну шкоду, заподія­ти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам та ін.; розлюбити дитину та ін.;
• використання громадських установ: загроза покарання Богом, су­дом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
• ізоляція: контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей; контролювання пере­бування дитини в помешканні, заборона виходити з будинку, контролювання спілкування дитини з друзями аж до перешкоджання спілкування за допомо­гою Інтернету; закривання дитини в коморі, сараї чи туалеті чи в будь-якому закритому приміщенні вдома, у школі; обмеження спілкування з дитиною аж до повного ігнорування в спілкуванні;
• емоційне насильство: приниження, використання скарг, використан­ня дітей як довірених осіб, крики, непослідовність, присоромлення дитини, залучення дітей для вирішення конфлікту між батьками, «торгівельна» пове­дінка одного з батьків щодо любові до дитини;
• економічне насильство: незадоволення основних потреб дитини, відмова чи зволікання у виплаті аліментів; занижений розмір державної до­помоги самотнім матерям та багатодітним сім'ям, повна відмова дитині в грошах, контролювання дитини за допомогою грошей; протрачання сімейних грошей, відмова дитині в підтримці, використання дитини як засобу торгу під час розлучення; нав'язування дитині економічно обмеженого способу проживання  без необхідності, примушування дитини важко працювати [35].             

Діти, які постраждали від жорстокості та зневаги, мають низку специ­фічних психологічних рис, головною особливістю яких є амбівалентність (різнополюсність) – як реакція на суперечливі вимоги батьків. Підлітки, які зазнали зловживань, поєднують імпульсивність та терплячість, підозрілість з ірраціональною вірою в можливість поліпшення внутрішньосімейної ситу­ації. Вони відзначаються низькою самооцінкою, є емоційно залежними, відчувають самотність, ізольованість, страх перед майбутнім, упевненість у відсутності перспектив, провину за інциденти насильства.

Діти, які живуть в умовах сімейного насильства, демонструють схильність до депресій, високий рівень імовірності стресу, виразні істеричні або деп­ресивні симптоми. Вони часто пропускають шкільні заняття (зокрема через нездужання). Такі діти відзначаються високим рівнем ризику алкоголізації та наркотизації, пределінквентною та делінквентною поведінкою, зухвалою сек­суальною поведінкою, дромоманією (патологічною схильністю до мандрів, бродяжництва).

Найбільш типовими наслідками насильства в сім'ї стають такі поведінкові вияви в дітей (і саме на них найчастіше скаржаться вчителі та батьки): бійки, конфлікти з оточенням, низька шкільна успішність, пропуски уроків без поважних причин, незвичайна замкненість. До емоційних проблем таких дітей можна віднести підвищену агресивність, переважно погіршений настрій, ви­соку тривожність та наявність страхів, нестійкість почуттєвої сфери, легке коливання емоцій та їхня надмірна сила, часто неадекватна ситуації (лють або істеричні ридання у відповідь на незначні зовнішні подразники).

Ознаками скоєного над дитиною насильства та неналежного догляду можуть бути також: недостатня вага дитини, анемія, слабкий імунітет, тік, смок­тання пальців, гризіння нігтів, розгойдування та нав'язливі рухи; одяг, що не відповідає погодним умовам та віку дитини; часті звертання до медичних закладів, зростаюча кількість ушкоджень; невідповідність отриманих ушко­джень поясненням, що їх дає дитина або батьки чи піклувальники. Також підоз­ру щодо фізичного насильства повинні викликати типовість травм та на­явність відомостей про подібні пошкодження в минулому, непереконливі по­яснення щодо обставин, за яких було отримано травму, зволікання часу, коли звертаються за медичною допомогою та реакція батьків, яка не збігається.

Іншими наслідками насильства щодо дітей різного віку є:

для дітей у віці до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до навколишнього світу, відсутність реакції або слабка реакція на зовнішні сти­мули, відсутність посмішки (або посмішка з'являється дуже рідко);

для дітей у віці від 6 місяців до півтора року – страх перед батька­ми, страх фізичного контакту з дорослою людиною (наприклад, коли хтось намагається взяти дитину на руки), постійна настороженість без причини, плаксивість, замкненість, постійний сум;

для дітей 1,5-3 роки – страхи, змішані почуття, порушення сну, втра­та апетиту, агресія, боязнь чужих людей, дорослих, схильність до сексуальних ігор, крайнощі в поведінці (від надмірної агресивності до пасивності);

для дітей дошкільного віку (3-6 років) – пасивна реакція на біль, примирення із ситуацією; тривожність, боязливість, змішані почуття, відчут­тя провини, сорому, відрази, безпорадності, болісна реакція на критику; брех­ливість, схильність до злодійства й підпалювання, жорстокість до тварин; крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (ену­рез, смоктання пальців, гризіння нігтів, утруднене мовлення тощо); негативізм, відчуження та агресія поєднані з надмірною поступливістю та улесливістю; наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;

для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні почуття щодо дорослих, проблеми у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відра­зи, зіпсованості, недовіри до світу; у поведінці відзначені відчуження від людей, порушення сну, апетиту, агресивна поведінка, відчуття «брудного тіла», мовчазність або несподівана балакучість, сексуальні дії з іншими дітьми;

для дітей 9-13 років – те ж, що й для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб'єктивне відчуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним оселею, небажання повертатися туди після шко­ли; у поведінці виявляється ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (зокре­ма з метою отримання сексуального задоволення), суперечливе поводжен­ня, а також неадекватні харчові вподобання (недоїдки, листя, крейда, равли­ки, таргани, комахи тощо);

для підлітків 13-18 років – відраза, сором, провина, недовіра, ам­бівалентні почуття до дорослих, сексуальні порушення, несформованість со­ціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. У поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання залишити власну домівку, агресивна поведінка, уникнення тілесної та емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість у поведінці; вияв­лення, попередження й розгляд випадків насильства та жорстокого пово­дження з дітьми [35].

Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого по­водження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, уш­кодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для синдрому струсу, що розвивається в маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з'являється крововилив в очні яблука. До найближчих наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особ­ливо на сексуальну. Ці реакції можуть проявлятися у вигляді порушення, прагнення кудись бігти, сховатися або глибокої загальмованості, зовнішньої байдужності. Однак в обох випадках дитина охоплена найгострішим переживанням страху, тривоги і гніву. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої деп­ресії з почуттям власної збитковості, неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дити­ни, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні по­рушення, соціальні наслідки.

Отже, дуже важливо пам'ятати, що коли йдеться про факт застосування на­сильства до дітей – це не одиничний або повторюваний випадок, а саме кри­мінальне правопорушення, що має всі ознаки злочину. Розслідування цього злочину є важливим завданням, оскільки в багатьох випадках жертва виму­шена жити під одним дахом із насильником, що може призводити до реци­дивів. З іншого боку, сім'ї необхідно надати психологічну допомогу, виправити стосунки, щоб діти мали можливість жити з власними батьками. Такі обстави­ни вимагають втручання з боку служб, що мають різні завдання: правоохо­ронних органів, медичних та освітніх закладів, соціальних служб.

Складність цієї проблеми полягає ще в тому, що люди, які зазнали на­сильства в дитинстві, у дорослому житті мають різноманітні психічні, фізичні та емоційні порушення. І щоб цього не сталося, краще не допускати, а попе­реджувати насильство [47, с. 274].

 

Висновки до першого розділу

 

Насильство часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Насильство – це умисна фізична, сексуальна, психологічна чи економічна дія чи її загроза, примус з боку однієї особи до іншої з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху. В процесі насильства одна людина нав’язує себе, свої цілі та норми іншій, намагаючись підкорити її собі. Це узурпація свободи людини, це не є випадковими діями, які не можна пояснити. Кожен член родини переживає такі дії по-своєму, що накладає свій відбиток на ціннісно-орієнтаційну сферу. Особливо це стосується дитини, адже її особистість тільки формується.

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей. Дитина потребує соціально-правового захисту.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту. Тож державні органи повинні більше приділяти увагу до сімей, у яких є маленькі діти, проводити з батьками співбесіди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З ДІТЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ

 

2.1. Види профілактики жорстокого поводження з дітьми

 

Захист дітей від насилля ґрунтується на таких загальних принципах:

• усі країни, що ратифікували Конвенцію ООН про права дитини, зобо­в'язані дотримуватися її статей;
• жодна насильницька дія проти дитини не може бути виправдана. Кожна дитина повинна мати можливість реалізувати своє право на захист, а кожен, хто чинить насильство, повинен постати перед законом;
• відповідна міра покарання на випадок насильства над дітьми має бути обов'язковою;
• діти мають право бути вільними від зла, насильства та різного роду експлуатації. Вони також мають право повідомляти дорослих про будь-який випадок поганого ставлення до них, а їхні скарги повинні бути розглянуті;
• саме дорослі мусять захищати дітей. Діти не несуть відповідальності за власну небезпеку;
• усі члени суспільства відповідальні за захист дітей [30].  

Правові й організаційні основи запобігання насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів із запобігання таким яви­щам, визначає Закон України «Про запобігання насильства в сім'ї», прийнятий у 2001 р.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про запобігання насильства в сім'ї» здійснення заходів із запобігання насильства в сім'ї в межах наданих їм по­вноважень покладається на:

• спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань запобіган­ня насильства в сім'ї;
• службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх внутрішніх справ;
• органи опіки й піклування;
• спеціалізовані установи для жертв насилля в сім'ї: кризові центри для жертв насилля в сім'ї та членів сім'ї, щодо яких існує реальна загроза вчинен­ня насильства в сім'ї; центри медико-соціальної реабілітації жертв насиль­ства в сім'ї.

Згідно зі ст. 4 Закону України підставами для вживання заходів із запо­бігання насильства в сім'ї є:

• заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї, щодо якого існує загроза вчинення насильства в сім'ї;
• висловлене жертвою насильства в сім'ї або членом сім'ї, щодо якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї, бажання щодо вживання заходів із запобігання насильства в сім'ї в разі, якщо повідомлення або зая­ва надійшли не від нього особисто;
• отримання повідомлення про застосування насильства в сім'ї або ре­альної загрози його вчинення щодо неповнолітнього чи недієздатного члена сім'ї [25].

Сьогодні більшість сімей чули про насильство в сім'ї, але вважають, що з ними такого не може трапитися, розглядають насильство лише як биття, а знань і вмінь розв'язувати подібні ситуації вони не мають. Саме це спонукає соціальних педагогів створювати соціальні умови для захисту прав, свобод та інтересів дітей, молоді та жінок, їхнього гармонійного й усебічного розвит­ку, задоволення їхніх культурних і духовних потреб [42, с. 5].

Соціальна профілактика, за Законом України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», є одними із видів роботи, спрямованим на попереджен­ня аморальної, противоправної, іншої асоціальної поведінки дітей, виявлен­ня будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та запобігання такому впливу.

Соціальна профілактика насильства в сім'ї в Україні, зважаючи на мету та принципи її здійснення, буде ефективною, якщо буде ґрунтуватися на концепції «допомоги для самодопомоги». Ця концепція інтегрує багато сучасних наукових теорій і концепцій. Вона розглядає людину як суб'єкт, а не об'єкт соціально-педагогічної роботи, що означає формування в неї відповідаль­ності за своє життя, свій вибір, уміння свідомо користуватися своїми права­ми на основі знання про них. Саме вміння реалізовувати, захищати й утілю­вати свої людські права та права членів родини можна визначити як життєвонеобхідні вміння та навички.

Первинна соціальна профілактика насильства в сім’ї – найбільш ма­сова. Її метою є формування активного, адаптивного, високо функціональ­ного життєвого стилю, що забезпечує реалізацію прав, задоволення потреб та інтересів. Об'єктом первинної соціальної профілактики є всі «нормальні» діти і члени їхніх сімей. Її завданнями є:

• удосконалення конструктивних стратегій поведінки життєвих умінь і на­вичок, які молода людина вже має, але не знає, як їх застосовувати в незна­йомих ситуаціях, що може призвести до насильства;
• збільшення потенціалу особистісних ресурсів людини;
• робота в суспільстві щодо подолання тендерних стереотипів.

Змістом первинної соціальної профілактики насильства в сім'ї на основі викладеного, повинно бути:

1.               Надання інформації про насильство в сім'ї батькам, дітям, вчителям.
2.               Вивчення правових норм щодо поведінки в реальних життєвих ситуа­ціях, які можуть призвести до насильства.
3.               Показ зразків застосування життєвих умінь і навичок щодо спілкуван­ня, знайомства, відпочинку, працевлаштування, вибору життєвого шляху, роз­поділу сімейних обов'язків.
4.               Підтримка творчої, інтелектуальної, громадської, спортивної діяльності молоді, організація сімейного дозвілля.

Вторинна соціальна профілактика насильства в сім'ї є здебільшого груповою. Метою вторинної соціальної профілактики є зміна мало адаптив­ної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну. Вторинна соціаль­на профілактика спрямована на дітей груп ризику.

Третинна соціальна профілактика є індивідуальною й передбачає тривалу роботу й комплекс соціальних послуг. Здійснюється поряд із со­ціальною реабілітацією й соціальним супроводом, але має свою мету. Вима­гає об'єднання зусиль різних фахівців. Основними методами в третинній про­філактиці є: робота в конкретному випадку, рефлексія ситуації та індивіду­ального розвитку, переключення й перенавчання, створення виховальних си­туацій, показ перспективи, реконструкція характеру, заохочення, інформуван­ня, переконання, включення в різноманітні види діяльності й позитивно соціалізуюче середовище [42].

Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль, в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім'ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це зумовлене не зменшенням таких явищ, а затемненням їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги в соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її.

Отже, історія насильства – це зміна соціальних поглядів на ті чи ті явища, які супроводжують людину, якими вони є – правильними чи хибними. Тому соціальні педагоги, соціальні працівники, служби у справах дітей, кримінальна міліція, органи охорони здоров'я, органи опіки та піклування повинні тримати в центрі уваги всі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, ураховуючи їхнє оточення, а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблен­ня в сім'ї та суспільстві, ураховуючи їхнє оточення.

Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв'язанні про­блеми насильства над дітьми, механізм соціально-правового захисту потер­пілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система ранньо­го виявлення випадків насильства в родині.

 

2.2. Роль і напрямки роботи соціального працівника з дітьми – жертвами жорстокого поводження

 

У ситуації домашнього насильства фахівцям із соціальної роботи дово­диться вирішувати такі завдання: 1) сприяти попередженню всіх виявів до­машнього насильства, 2) надавати підтримку жертвам; 3) змінити поведінку кривдників.             

Зміст соціальної роботи, спрямованої на вирішення проблеми домаш­нього насильства, розглядають як сукупність чотирьох основних елементів: а) профілактика сімейного насильства; б) робота із сім'ями та окремими ка­тегоріями, де сукупність макро- та мікрофакторів створює / може створити підвищений ризик жорстокої поведінки; в) надання підтримки та допомоги жертвам, свідкам насильства та особам, які перебувають у ситуації ризику насильства; г) проведення корекційної роботи з кривдниками [31, с.40].

Так, у Законі України «Про попередження насильства в сім’ї» [25] фігурують поняття припинення й попередження насильства в сім'ї. Соціальна ро­бота постає одним з провідних засобів саме попередження насильства в сім'ї, але не обмежене цим, тому що забезпечується комплексом загально-соціальних і спеціальних заходів. Щодо спеціальних заходів попередження насильства та його припинення, то вони є оперативними заходами, які ма­ють на меті скоротити кількість виявів насильства в сім'ї, послабити сімейне неблагополуччя, не допустити вчинення будь-якого з виявів насильства.

Спеціальні оперативні заходи здійснюють передусім органи міліції, кри­мінальної міліції у справах дітей. На відміну від них, заходи загальносоціального спрямування з попередження насильства трактуються в Законі широко і передбачають сукупність заходів держави, суспільства, органів місцевого самоврядування, а отже, і суб'єктів надання соціальних послуг, спрямованих на зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкрет­них осіб, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю для духовного та фізичного розвитку; на завчасне виявлення сімей, у яких є заг­роза вияву насильства, відвернення чи обмеження причин та умов, що при­зводять до його скоєння; на забезпечення достатнього захисту від насиль­ницьких посягань для кожного з членів сім'ї [31, с.40].

Поліпшення ефективності соціально-педагогічної роботи щодо подолання сімейного насильства до дітей, на переконання О. Коломієць, відбудеться за умови, якщо роботу соціального педагога будуть здійснювати за такими напрямами:

• вивчення медико-психологічних та соціально-педагогічних особливос­тей учнів, умов їхнього життя в сім'ї, специфіки мікросередовища;
• виявлення дітей, які стали жертвами сімейного насильства;
• здійснення профілактичної роботи щодо попередження насильства до дітей в сім'ї;
• здійснення правової просвіти школярів та їхніх батьків;
• розробка й реалізація програм реабілітації дітей, які стали жертвами сімейного насильства;
• взаємодія із сім'ями школярів з метою спільного вирішення проблем виховання та розвитку дитини;
• взаємодія з психологами, учителями, класними керівниками з метою створення умов для реалізації прав та свобод учнів;
• взаємодія з правоохоронними органами, службами соціального захис­ту, медичними закладами [29, с. 76].

Значною соціальною проблемою для України є наявність дітей, які зазнали насильства у сім'ї. У таких випадках перед психологами постає по­двійне завдання. З одного боку, вживати заходів щодо профілактичної роботи з групами ризику, які «постачають» дітей як об'єкти домашнього насиль­ства. З іншого боку, існує проблема реабілітації дітей, які вже зазнали насильства. Особистісний розвиток таких дітей набуває своєрідних особли­востей, які пов'язані із травмуванням психіки або утворенням стійких психоемоційних патернів, які породжуються негативними умовами формування особистості.

Душевний та фізичний біль, якого зазнала ди­тина, призводить до розвитку негативних емоцій, що загрожують її психіці. Часто наслідком травму­вання дитини стають розлади емоційного життя, імпульсивність, агресивність. Виникає потреба у психологічному втручанні, яке б пом'якшило дію травмуючого фактора, допомогло тим чи іншим чином відрегулювати перебіг емоційних процесів дитини. [19, с.41]

У таких дітей нерідко спостерігається ще одна особливість, пов'язана з психічним травмуванням: гальмується розвиток навчально-пізнавальних зді­бностей. Це гальмування має складну етіологію. Маленька особистість, зіткнувшись з найбільш від­штовхуючими проявами людської жорстокості та цинізму, зазнає розчарування у «світі людей», що призводить до падіння інтересу до будь-якої ді­яльності, яка пов'язана із задоволенням духовних потреб.

Це зачіпає перш за все сферу пізнання і навчан­ня, до якої втрачається потяг. Крім того, характерні для посттравматичних розладів, послаблення або втрата здатності до зосередженої цілеспрямованої діяльності, також провокують блокаду глибинних механізмів навчально-пізнавальної активності ди­тини. Якщо додати до цього загальне гальмування та розбалансування психічного життя внаслідок травм і стресів, слабкість навичок абстрактно-пізнавальної діяльності, властиву для педагогічно занедбаної дитини, то перелік чинників затрим­ки розвитку її навчально-пізнавальної сфери стає більш-менш повним. Нерідко такі діти зазнають посттравматичних стресових розладів і гальмуван­ня пізнавальної діяльності, які є одним з проявів цього явища.

Тому серед засобів соціальної та особистісної профілактики посттравматичних стресових роз­ладів має бути ознайомлення дитини з методами психологічної реабілітації та самореабілітації на двох рівнях: емоційно-регулюючому та когнітивно- пізнавальному.

3 цією метою нами розробляються методичні рекомендації з подолання післястресового стану у дітей. Зокрема, розробляються тренінгові матері­али «Психологічна реабілітація у дітей, які зазнали посттравматичних стресових розладів внаслідок насильства у сім'ї, шляхом активізації креативного потенціалу особистості».

Отже, ми пропонуємо у цій роботі методи реабілітуючої взаємодії з дитиною на двох рів­нях: когнітивно-пізнавальному та емоційно- регулюючому.

Наводимо приклади деяких завдань, активізую­чих навчально-пізнавальну сферу дітей, які зазнали сімейного насильства.

Матеріали до реабілітаційного тренінгу навчально-пізнавальних здібностей дитини

Проблема розвитку, корекції та вдосконалення здібностей і мислення дітей – одна з найскладні­ших в психолого-педагогічній практиці. Справедли­во зазначено, що важливою передумовою в її вирі­шенні є раціональна організація всього навчально­го процесу (враховуючи логіко-змістовну побудову курсів, створення проблемних ситуацій в навчанні, дотримання принципу діалогічності при проведенні занять і т. ін.). Але як особливо ефективний засіб може розглядатися спеціально організований ігро­вий тренінг мислення.

Такий тренінг корисний всім дітям, особли­во ж тим, які відчувають складності у виконан­ні різноманітних видів навчальної роботи: ро­зумінні та осмисленні нового матеріалу, йо­го запам'ятовуванні та засвоєнні, встановленні зв'язків між різноманітними явищами, розв'язанні теоретичних і практичних задач, вираженні своїх думок у мові. Саме таких труднощів зазнають діти із посттравматичними психічними розладами або гострими психоемоційними травмами, викликани­ми насильством у сім'ї.

Є підстави вважати, що загальним базисом або «стартовим майданчиком» для повноцінного про­тікання будь-якого мисленнєвого процесу, спря­мованого як на розуміння засвоєного матеріалу, так і на створення принципово нових ідей, постає наявність як мінімум трьох універсальних скла­дових мислення:

1) високий рівень сформованості елемен­тарних мисленнєвих операцій: аналізу, синтезу, порівняння, виділення істотного тощо, що виступають як «найдрібніші» елементи мислення;

2) високий рівень активності, розкутості та продуктивності мислення, що виявляється у ви­робленні великої кількості різноманітних гіпотез, численних варіантів рішення, свободі виражен­ня нестандартних ідей та гнучкості переходів від однієї до іншої;

3) високий рівень організованості та ціле­спрямованості мислення, що виявляється у здатності виділяти істотне у явищах, викорис­товувати узагальнені схеми аналізу явища, усві­домлювати власні прийоми мислення та здій­снювати контроль над ними [24, с. 87].

Складності у розвитку пізнавальних процесів, оволодіння навчальним матеріалом у більшості дітей з посттравматичними розладами багато в чому пояснюються саме недостатньою сформованістю названих властивостей мислення.

Наведений нижче комплекс інтелектуальних ігор спрямований на «відточення» елементар­них мисленнєвих операцій, формування загаль­ної інтелектуальної розкутості та опрацювання засобів, що забезпечують загальну організова­ність мисленнєвого процесу.

Кожна гра «прокручується» декілька разів на різноманітному матеріалі протягом кількох за­нять. Матеріал можна добирати разом з її учасниками, що, проте, не відкидає необхідності наявності «домашніх заготовок» у викладача, тренера або батька.

Викладач на першому занятті знайомить учасників тренінгу з проблемою вдосконален­ня та самовдосконалення мислення, вказує на основні складності, що заважають його ефек­тивному протіканню. З метою підвищення моти­вації дітей доцільно у вступній бесіді наголосити на тому, що:

а) йдеться саме про творче, винахідницьке мислення;

б) таке мислення часто буває не пов'язаним із рівнем успішності навчання в. школі;

в) пробудження такого мислення – справа не з легких, але можлива, шлях до складного мислення починається із вдосконалення віднос­но простих його проявів.

На першому ж занятті варто ознайомити ді­тей з першими двома іграми, дати кожному можливість подумати над завданнями і по тому обмінятися відповідями.

На кожному наступному занятті відпрацьо­вуються ігри, введені раніше, і пропонуються 2-3 нові. Викладач постійно стимулює мисленнєву активність гравців, всіляко їх підбадьорює і ненав'язливо залучає в гру тих, хто ще не виявив активності. Жартівливі відповіді в жод­ному разі не відкидаються, адже вони часто є яскраво вираженим проявом оригінальності мислення.

При можливості тренер організовує колек­тивний тренінг, тому що він має ряд переваг перед індивідуальною (один на один) роботою. Адже в процесі його здійснюється взаємообмін різноманітними підходами до виконання завдань, завдяки чому «мисленнєвий діапазон» кожного з учасників значно розширюється. Ко­жен гравець отримує можливість співставити особливості свого мислення з мисленням інших, означити у них нові підходи, тактики, стратегії, які можуть вивести на оригінальне рішення. Тренер допомагає гравцям акцентувати увагу на нових, неочікуваних підходах, розкриває їхню суть, заохочує тих, хто відзначився. Необхідно також послідовно наголошувати на тому, що не існує одного-єдиного рішення, що добрі будь-які відповіді, і вірними можуть бути різноманітні рішення, часто зовсім не подібні між собою. В залежності від того, як самі діти набувають вмін­ня оцінювати якість різноманітних відповідей, варто час від часу передавати їм функції контр­олю та оцінки.

Комплекс інтелектуальних ігор, що розвивають мислення та навчально-пізнавальні здібності дитини

1.               Знайомство.

Мета: розвинути метафоричне мислення, зокрема вміння згортати та стисло кодувати інформацію в процесі зашифровування своїх особистісних властивостей, а також вміння де­кодувати, «розгортати» інформацію під час роз­шифровування особистісних рис іншої людини. Метафоричне мислення також передбачає здат­ність відволікатися від конкретної форми явища та визначати його ідеальну сутність. Вправа допомагає познайомити членів групи між со­бою, створити атмосферу взаємодовіри, зняти емоційну напругу. Розрахована на дітей віком, починаючи з дев'яти років.

Виконання роботи: заняття починається з привітання. Тренер знайомить дітей з тим, що вони будуть робити, як і для чого.

Спочатку тренер пропонує назвати свої по­чуття в даний момент (наприклад: «Я – Ганна, мені зараз весело...»).

Далі з метою поглиблення знайомства керів­ник пропонує групі розбитися на пари і сказати своїй парі 3 слова (іменники), які характери­зують його (слова можуть відтворювати будь-що, наприклад, «Яна: земля, вулкан, змія»). Напарник повинен розшифрувати ці слова як властивості особистості. Потім по парах всі роз'яснюють ці слова (спочатку один з пари розповідає, як він зрозумів ці слова, а інший доповнює їхній зміст, або спростовує). В разі індивідуальної роботи вдвох тренер сам утворює таку пару разом з дитиною.

Після знайомства вся група на чолі з керівни­ком розробляє правила проведення тренінгу. Для цього група розділяється на 2 (3) частини, кожна розробляє правила окремо, а потім підгрупи де­монструють їх і вже всі разом вибирають загальні правила (5 правил, наприклад: організованість, довіра...), котрі виписують великими буквами на ватмані.

2.               Гра «Пошук загального».

Варіант А. Розрахована на вік 8-17 років.

Мета: розвиток операції абстрагування.

Виконання роботи. Беруться навмання два сло­ва, які мало пов'язані між собою, наприклад, «та­рілка» та «човен». Варто виписати якомога більше загальних ознак для цих предметів. Відповіді мо­жуть бути стандартними («вироби ручної роботи», «мають глибину»). Але особливо вартісні незвичай­ні, неочікувані відповіді, що дозволяють побачити ці предмети у новому світлі; їх виявляється не так вже й мало. Перемагає той, в кого список загальних ознак довший. Можна нараховувати додаткові бали за оригінальність.             

У подальшому відповіді ієрархізуються залежно від значущості зв'язків між предметами (така робо­та необхідна, щоб учні досить чітко засвоїли, що та­ке суттєві та несуттєві ознаки). Ця гра вчить у роз­різненому, нецілісному матеріалі знаходити багато загальних моментів, «стиковувати» їх між собою, і дає ясну уяву про суттєвість ознак. Гра дозволяє учням «власноруч відчути» що ж це таке – суттєві ознаки; буде згодом застерігати їх від руху думки в напрямі несуттєвих ознак і узагальнень. За деяких умов, наприклад, в технічній творчості, орієнтація саме на такі суттєві, латентні ознаки може виявити­ся корисною.

Пари слів: тарілка – човен, скатертина – сніг, клей – борошно, пенал –автобус, акула – цвях, віник – цеглина, годинник – калюжа, стілець – бу­динок, квітка – хмарина, банка – кватирка, бала­лайка – ніж, вуха – дзеркало, молоко – молоток.

Наприклад, шукаючи загальне між словами «аку­ла» та «цвях», діти називають такі загальні для них ознаки: «там довге – і там довге, там гостре – і те гостре, те може поранити – і те може порани­ти, там звужується до кінця – і там звужується до кінця»...

«Віник – цеглина» – без віника не можна в домі і без цеглини; цеглина жовтувата – і віник жов­туватий; віник «не допускає» бруду в домі, і стіни, складені з цегли, не допускають проникнення пилу та бруду в дім та ін.

Варіант В. Для розвитку здатності до узагаль­нень у дітей більш молодшого віку – від чотирьох до восьми років – треба використовувати такі ігри, які б спирались на наочний стимулюючий матеріал – малюнки. Враховуємо при цьому домінування в такому віці наочного мислення.

Вправи на пошук загального для дітей 5-8 років

Для гри, що розвиває узагальнення, потрібно мати серії карток із зображенням різних тварин, птахів, дерев, овочів, фруктів, посуду, одягу тощо. Такі малюнки легко придбати або відшукати само­му в дитячих книгах або навчальних посібниках для молодших школярів. Гра полягає у доборі певних груп зображень та називанні їх спільним словом [19, с. 88].

Поклавши перед малюком картку із зображен­ням якоїсь тварини, просять його вибрати з купки різних малюнків той, який підходить до даного зразка. Після того, як буде відібрано кілька малюн­ків, треба попросити дитину пояснити, чому ці ма­люнки підходять один до одного. Це досить складне завдання для дітей 4-5 років. Щоб його полегшити, спочатку карток має бути небагато, а зображення на них мусять легко виділятися за виразними озна­ками. Наприклад, якщо зразком буде зображення кішки, то вибрати «те, що підходить», буде легко з групи малюнків, які поділяються на зображення рослин і тварин: квіточка, дерево, собака, ведмідь. Малюк, ще не маючи поняття «тварина», вже зможе відокремити їх в окрему групу. Можна попросити його якось пояснити свій вибір. Звичайно, тут по­трібна буде допомога дорослого, який назве і уза­гальнююче слово:тварина.

Щоб закріпити у наймолодших дітей засвоєне узагальнення, через певний час з тієї ж групи ма­люнків можна попросити відібрати тварин.

3. Вилучення зайвого слова

Мета: активізація операцій узагальнення, порів­няння, розвиток семантичної гнучкості.

Варіант А. (Вік: 8–17 років) .

Виконання роботи: беруться будь-які три слова, наприклад, «собака», «помідор», «сонце». Треба залишити тільки ті слова, які означають у чомусь схожі предмети, а одне слово, «зайве», яке не має цих загальних ознак, вилучити. Варто знайти яко­мога більше варіантів зайвого слова, а головне більше ознак, що об'єднують кожну пару, яка за­лишилася, і не притаманних вилученому, зайвому. Неуникаючи варіантів, які відразу ж напрошуються («собаку» вилучити, а «помідор» і «сонце» залишити, тому що вони округлі), бажано пошукати нестан­дартні, і в той же час дуже влучні рішення. Перема­гає той, у кого відповідей більше.

Ця гра розвиває, здатність не лише знаходити неочікувані зв'язки між розрізненими явищами, але й легко переходити від одних зв'язків до інших, не зациклюючись на них. Гра вчить також утримувати в полі мислення відразу декілька предметів, розви­ває навичку порівняння. Важливо, що гра формує і установку на те, що можливі зовсім різні способи об'єднання і розчленування певної групи предме­тів, а відтак, потрібно шукати і перебирати багато зв'язків та логічних відносин між предметами та явищами.

У процесі гри розвивається гнучкість мислення, яка саме і становить підґрунтя вміння знаходити різноманітні варіанти зв'язків між предметами в пошуках конструктивного рішення. Гнучкість – ду­же цінна і необхідна властивість винахідницького мислення.

Групи слів: собака, помідор, сонце; дім, коробка, цифра; волосина, сорочка, чоботи; собака, телеві­зор, плита; чашка, каструля, сковорідка; нігті, доро­га, очі; гумка, світлофор, кавун; полиця, сантиметр, праска; земля, гантель, птах; телефон, ґудзик, па­расоля; масло, труба, дощ; лялька, калюжа, карта; м'яч, бібліотека, пісок.

Наприклад, «волосина-сорочка-чоботи». За­йвим словом може бути волосина, оскільки сороч­ка і чоботи можуть бути об'єднані за ознакою «мож­на носити». Зайвим словом можуть бути і чоботи, адже сорочка складається з ниток, що нагадують волосся.

Варіант В. Гра «П’ятий — зайвий». Розрахована на вік 4-8 років.

Виконання роботи: перед малюком кладуть се­рію зображень п'яти різних предметів, з яких чотири становлять певну групу, об'єднану спільною озна­кою, а п'ятий не підходить, значно відрізняється від інших. Дитину просять назвати, що тут зайве.

Наприклад, зображення яблука, груші, сливи, абрикоса, ляльки. Після правильного знаходження її просять пояснити, чому саме малюнок не підходить. Дуже важливо, щоб вона пояснила, чому яблуко, грушу, сливу та абрикос треба об'єднати. При цьому вона може відразу і не назвати узагальнюючого слова. Можливо, дитина скаже, що вони ростуть на деревах, що їх їдять, але це вже свідчи­тиме, що вона володіє узагальнюючою ознакою.

Дорослий підкаже, що вони звуться «фрукти», бо ростуть на деревах і їх їдять.

4. Пошук протилежних предметів

Мета: розвиток володіння операцією узагальнен­ня, аналізу, семантичної гнучкості.

Варіант А. (8-17 років). Називається будь-який предмет, наприклад, «будинок». Треба назвати яко­мога більше інших предметів, протилежних даному. При цьому варто орієнтуватися на різноманітні ознаки предмета і систематизувати його протилеж­ності (антиподи) по групах. Наприклад, в нашому випадку можуть бути названі: «сарай» (протилеж­ність за розміром і мірою комфорту), «поле» (необ­межений чи обмежений простір), «вокзал» (чуже чи своє приміщення) і т. ін. Перемагає той, хто вказав найбільшу кількість груп протилежних предметів, чітко аргументуючи при цьому відповіді.

Ця гра формує здатність «вичерпувати» з предмету різноманітні його властивості і викорис­товувати їх для пошуку інших предметів, вчить по­рівнювати предмети між собою, виділяючи в них загальне і різне.

Стимулюючі слова: Будинок –...; велосипед –...; за­єць –...; земля – ...; молоко –...; відро –...; молоток –...; цвях –...; шпилька –...; колесо –... .

Варіант В. (4-8 років). Дитині пропонують карт­ки, на яких намальовано п'ять предметів. До од­ного з них, виділеного рамкою, треба підібрати протилежний йому за своїм призначенням. Напри­клад, намальовані морозиво, лампа, електроплит­ка, сніговик. Треба серед них знайти протилежність холодильнику: електроплитка.

5. Пошук предметів за заданими ознаками. Для дітей 7-17 років

Мета: розвиток операції конкретизації, семантич­ної гнучкості, узагальнення.

Виконання роботи. Ставиться задача – назвати якомога більше предметів, що мають задану су­купність ознак і в цьому розумінні подібних до 2-3 предметів, наведених як ілюстрація. Наприклад, кажуть: «Назвіть предмети, які об'єднують в собі виконання двох протилежних функцій, наприклад, як двері (вони і закривають, і відкривають вихід з приміщення), вимикач (він і вимикає, і вмикає світло)». Відповіді можуть бути банальними («водо­провідний кран»), можуть бути більш далекими («ру­ка: і б'є, і гладить»), а можуть бути зовсім неочікуваними. Перемагає той, хто дав найбільшу кількість небанальних відповідей. Ця гра формує здатність легко знаходити подібність між різноманітними не­схожими предметами, швидко оцінювати предмети з точки зору наявності або відсутності в них зада­них ознак, швидко переводити мислення з одного об'єкта на інший. Наприклад: чорний, блискучий, твердий – вугілля, графіт, і т. ін.; холодний, слизь­кий, солоний – сіль, солоний огірок.

6. Пошук поєднуваних ланок

Мета: розвиток здатності до узагальнення, тре­нінг семантичної гнучкості, бісоціювання. Розрахо­ваний на вік 9-17 років.

Виконання роботи: беруться до уваги два пред­мети, наприклад, «лопата» та «автомобіль». Треба назвати предмети, що є немовби «перехідними містками» від першого до другого. Названі предме­ти повинні мати чіткий логічний зв'язок з обома за­даними предметами. Наприклад, у нашому випадку це можуть бути «екскаватор» (з лопатою подібний за функціями, а з автомобілем входить в одну групу – транспортні засоби), «робітник» (він копає лопа­тою і водночас є власником автомобіля) та ін. До­пускається використання і двох-трьох поєднуваних ланок (лопата-візок-причеп-автомобіль). Особливу увагу звертають на чітке обґрунтування і розкриття змісту кожного зв'язку між сусідніми елементами ланцюга. Перемагає той, хто дав найбільше число чітко аргументованих варіантів рішення.

Ця гра формує здатність легко та швидко установлювати зв'язки між явищами, які здаються на перший погляд далекими один від одного, а та­кож знаходити предмети, що мають загальні озна­ки одночасно з іншими предметами.

Стимулюючі слова та приклади. Магазин і артист: магазин-буфет-театр-артист; магазин-покупець- артист;

Птах і крісло: птах-гніздо-крісло;

Лопата і автомобіль: ...

Отже, профілактика насильства над дітьми в сім'ї потребує соціальних працівників високого рівня кваліфікації. Соціально-педагогічну роботу тре­ба здійснювати за такими напрямами: налагодження контактів та надання підтримки жертвам насильства; створення атмосфери безпеки та довіри; розробка й реалізація корекційних програм; здійснення правової просвіти – дітей; взаємодія з правоохоронними органами, службами соціального захи­сту, медичними закладами тощо. Знаючи причини насильства в родині, чинни­ки, які призводять до виникнення жорстокого ставлення до дітей у сім'ї з боку батьків, соціальний педагог зможе попередити вияви домашнього насиль­ства.

Перспективу подальшого дослідження із цієї проблеми вбачаємо у фор­муванні готовності майбутніх соціальних педагогів до здійснення соціально-педагогічної реабілітації дітей, які зазнали домашнього насильства.

 

Висновки до другого розділу

 

Соціальна робота з дітьми та молоддю – це діяльність уповноважених органів підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб (Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»).

Соціальна робота в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьми має такі завдання:

• інформувати про сутність і наслідки жорстокого поводження з дітьми, відповідальність за них;
• показувати моделі сімейного та суспільного виховання, людських стосунків, які засновані на гуманних і демократичних засадах;
• роз’яснювати права членів сім’ї, вчити їх реалізовувати та захищати і на цій основі будувати власні моделі сімейного життя і сімейного виховання;
• змінювати ставлення суспільства до жорстокого поводження з дітьми, активізує громадську позицію людей;
• сприяти самореалізації дітей і дорослих.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ  ЕФЕКТИВНОСТІ ТРЕНІНГОВОЇ ПРОГРАМИ ЗАПОБІГАННЯ ЖОРСТОКОМУ ПОВОДЖЕННЮ З ДІТЬМИ

 

3.1. Опис методики дослідження

 

Проблема жорстокості та насильства в нашому суспільстві стає дедалі актуальнішою. Це пов'язано із багатьма соціально-економічними та пси­хологічними чинниками, серед яких слід виділити: збільшення кількості неповних сімей в результаті розлучень та виїзду батьків за кордон, відвер­тої неконтрольованої пропаганди насильства та агресії на відео - та телеек­ранах, масове відкриття комп'ютерних та ігрових залів, де підлітки мо­жуть «втекти», «відірватися» від реальності та відчути себе героями – «вбивцями» тощо.

Серед важливих психологічних чинників варто зазначити особливості підліткового віку (це критичний період в житті людини, коли відбуваються значні зміни на фізичному та психологічному рівнях, формуються життєві цінності, виникає потреба у самоствердженні серед однолітків; це час супереч­ностей, коли з одного боку, підлітки прагнуть бути автономними, самостійни­ми, а з іншого – потребують розуміння і підтримки з боку дорослого). Виникає нове відчуття дорослості – перехід від дитячих форм поведінки до дорослого бажання проявити себе, інколи за будь-яку ціну. Часто таке визнання дорос­лості у підлітка набуває форм самоствердження за рахунок кривдження інших. Такий шлях самоствердження досить часто не усвідомлюється стар­шокласниками і є «копіюванням» та відображенням дій дорослих.

Мета соціологічного дослідження полягає у вивченні розповсюдження насильства серед молоді.

Завданням мого соціологічного дослідження є за допомогою соціологічного опитування зібрати інформацію про насильство та жорстокість і з’ясувати причини розповсюдження таких дій, та шляхи вирішення даної проблеми.

Гіпотеза – ми вважаємо, що насильство та жорстока поведінка глибоко вкоренилась серед молоді, а також школярів.

Спосіб збору інформації. Своє дослідження ми проводили за допомогою соціологічного опитування. Генеральною сукупністю соціологічного опитування являється вся молодь шкільного віку. Вибіркова сукупність дорівнює 100 осіб: 60 чоловічої статі та 40 жіночої. Соціологічне дослідження проводилось за допомогою анкетування, яке дає змогу отримати достовірну інформацію. Дослідження проводилось на території Чернівецької школи-комплексу №27.

У Чернівецькій школі №27 було знято фільм «Лох – це доля». Авторами виявились шість учнів даного навчального закладу.  На відео відображені сцени побиття ними своїх однокласників та молодших дітей, викручування рук, знущання, використання окремих «прийомів» армійської дідівщини, го­лову однієї жертви засовували в унітаз шкільного туалету; на одному хлоп­цеві імітували статевий акт. Сцени знущання були відзняті в різноманітних місцях, таких як: туалет, спортзал, їдальня. Фільм потрапив на один із сайтів мережі Інтернет.

Продемонстрований фільм свідчить про факти жорстокості і насильства, які мають місце у школах м. Чернівців. Психологічний аналіз дає право визнати, що фільм актуалізував проблеми учнівських взаємостосунків.

Факти жорстокості, насильства в ньому очевидні. Якщо припустити, що діти грали свої ролі (чомусь такої думки притримуються окремі вчителі), то «жертви» все одно не мали вибору, тобто вони не могли відмовити групі лідерів, хоча й не бажали грати свої ролі, а це – вже примус, насильство.

Школа-комплекс № 27 м. Чернівців має такий соціальний паспорт: із 1271 дитини 18 (1,4 %) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, 22 (1,7%) дитини-напівсироти, 41(3,2%) – батьки яких виїхали за кордон (по області 13 %; 15 тис.), 34 (2,6 %) – із багатодітних сімей, 11 (0,9 %) – діти-інваліди, 7 (0,5 %) – із неблагополучних сімей, 27 (2,1 %) – схильних до правопорушень, стоять на шкільному обліку.

З метою вивчення ставлення старшокласників до проблеми насильства в нашому суспільстві та в шкільному середовищі зокрема, виявлення моде­лей поведінки учнів у різних ситуаціях проявів насильства, дослідження причин і факторів, що породжують насильство та жорстоке поводження серед старшокласників, нами проводилось соціально-психологічне дослідження 100 старшокласників школи-комплексу № 27 за анкетою «Життєві цінності старшокласників». Аналіз результатів опитування виявив, що, на думку старшокласників, насильство є надзвичайно актуальною проблемою для сучасного українсь­кого суспільства. Про це зазначили 73,7% опитаних; не думали про це – 24, 8%; заперечили – 1,5 %.

Найбільш поширеними типами насильства в нашому суспільстві респон­денти вважають: насильство старших дітей над молодшими – 45,1%; насильство дорослих над дітьми – 44,4%; насильство між представниками різної статі – 37,6%.

Менш поширеними: насильство в дорослому середовищі (23,3%), насиль­ство між однолітками (11,3%), 9,0% опитаних утруднюються відповісти на дане запитання.

Особливу небезпеку для розвитку особистості, на думку учнів, становлять такі види насильства як сексуальні кривдження (61,7% від числа респондентів); психологічне (емоційне) насильство у сім'ї – (57,1%); фізичне насильство – (48,1%). Не менш небезпечними для дитини залишаються моральне насиль­ство з боку вчителів (14,3 %); фізичний недогляд (занедбаність дітей) – (14,3%); невиправдані покарання дітей зі сторони батьків – (12,3%); фізичні покарання зі сторони вчителів – (12,0%). Відповіді респондентів віддзеркалю­ють актуальні проблеми, що існують у нашому суспільстві, у так званому «до­рослому світі». Саме дорослий світ – основа формування психіки підлітків, адже молоді люди наслідують моделі та користуються зразками поведінки до­рослих (батьків, вчителів, інших значимих дорослих).

Основні причини насильства серед молоді можна умовно розділити на три групи факторів, які пов'язані: із зовнішніми впливами (виховні проблеми, криза в суспільстві, вплив ЗМІ); із вживанням алкоголю і наркотиків, а також із неефективною дією окремих соціальних інституцій.

Найбільш вагомим у виникненні насильства, на думку респондентів, є вплив ЗМІ (40,6%) та вживання наркогенних речовин (40,6%), далі за рейтинговою шкалою – наслідування поведінки дорослих (30,8%) та низький рівень виховної культури батьків (30,1%).

Варто відзначити, що на недостатній виховний вплив школи вказало 5,3% учнів.

На запитання: «Чи існує проблема насильства, проявів жорстокості у Вашій школі?» «Ні» відповіло 51,9% опитаних, «Так» – 19,6% ; «утруд­нююсь відповісти» – 28,6%.

Таким чином, самі підлітки відзначили вплив ЗМІ, як одного із найпотуж­ніших стимулів до прояву насилля. Це підтверджується і наступними показ­никами. На питання: «Що ви думаєте з приводу демонстрації на теле -і кіноек­рані бойовиків та фільмів з елементами насилля?» отримані такі відповіді: я іноді переглядаю такі фільми – 53,4%; вважаю, що вони негативно впливають на психіку людини – 38,4%; я байдужий(а) до них – 34,6 %; це «школа життя», що загартовує особистість – 23,3%; такі фільми відволікають від буденної «сірої» дійсності – 21,1%; вважаю, що потрібен контроль спеціалістів, які б забороняли демонст­рацію таких фільмів на телеекранах – 19,6%; мені подобається дивитись такі фільми – 13,5%.

Варто зазначити, що підліток, який спостерігає фільми з елементами на­сильства, навчається вербальним і фізичним агресивним діям, які раніше не були йому притаманні. У таких глядачів зменшується контроль над проява­ми власної агресії: «якщо інші безкарно проявляють агресію та жорстокість, чому не можна і мені? » Окрім того, спостереження за сценами насильства сприяє поступовій втраті емоційної чутливості до агресії та чужого болю, робить людину байдужою. З часом агресія, насильство та жорстокість мо­жуть стати звичайним, буденним явищем.

Це яскраво підтверджують і відповіді на наступне запитання: «Які по­чуття викликають у вас такі фільми?»: байдужість, ніяких почуттів – 25,6%; співчуття та жалість – 13,5%; страх, жах – 12,8%; цікавість –11,3%; неприємні відчуття, знервованість, погіршення настрою – 10,5% злість, обурення, гнів – 7,5%; захват, захоплення, адреналін, драйв, збудження – 6,8%; відраза, огида, гидота – 6,0%; це реальність, це є в нашому житті – 5,3%. 12,3% респондентів не відповіли на дане запитання.

Щодо свого реального життя, то свідками насильства (жорстокого повод­ження з друзями,однолітками, школярами) були 42,1% респондентів; не стикались з подібним явищем – 49,6%; не хочуть про це говорити – 8,3% . Хоч раз в житті зазнавали: морального приниження – 48,1% учнів; фізичного кривдження – 27,1%; нападу з боку групи – 14,3%; пограбування – 12,0%; сексуальної загрози – 8,3%. Щодо прохання уявити собі ситуацію, в якій опитані можуть стати жертва­ми фізичного насильства були отримані наступні відповіді: звернуться до батьків і все їм розкажуть – 43,6 %; не будуть звертатися до дорослих, діятимуть на власний розсуд – 38,4%; будуть кликати на допомогу – 30,1%, до друзів звернуться – 5,3% ілише3,0% звернуться по допомогу до вчителів. Виходячи з низького показника звернень до педагогів у розв'язанні гострих конфліктних ситуацій, важливо посилити роботу із вчителями з формування психологічної компетентності та розвитку навичок ефективної взаємодії з підлітками.

На запитання: «якою буде Ваша реакція, якщо на Ваших очах кривдити­муть іншу людину?», втрутяться самі – 42,1% опитаних; викликатимуть міліцію – 37,6%; звернуть увагу перехожих – 34,6%; розгубляться –16,5%, злякаються –13,5%; пройдуть і не звернуть увагу – 6%. Отриманий розподіл відповідей дає можливість виявити дві домінуючі стратегії поведінки підлітків. Перша з них визначає активні дії старшокласників і передбачає їхнє включення у події, що відбуваються, інша – пасивну поведінку учнів. Крім цього, байдужість може бути свідченням бажання скоріше керуватися інстинктами самозбереження та егоїстичними інтересами.

Про віру в те, що вчителі намагатимуться припинити насильство, якщо стануть його свідками, зазначили 75,2% учнів. Однак, 14,3% опитаних вва­жають, що вчителі часто самі є ініціаторами насильства і кривдження учнів. На байдужість вчителів («вдаватимуть, що не бачать нічого») вказали – 12,8%. 2 особи (1,5%) не відповіли на запитання.

Фактори, які впливають на формування ціннісних орієнтацій молоді, відображені в таблиці «Рейтингові оцінки факторів, які впливають на формування ціннісних орієнтацій молоді (з точки зору респондентів)».

Таблиця 1

Рейтингові оцінки факторів, які впливають на формування ціннісних орієнтацій молоді

№ п/п	Фактори	Рейтингова оцінка (%)
1	Сім'я	54,1
2	«Вулиця»	54,1
3	Школа	40,0
4	Держава	10,5
5	Релігія	6,8

 

Отже, вплив навчального закладу, на думку опитаних, має важливе, проте не основне значення. В цьому аспекті важливо зосередити увагу на взаємодії та співпраці навчального закладу з батьками             

Важливо відзначити, що 58,7% респондентів хотіли б більше дізнатись про себе, отримати досвід самоаналізу, навички ефективного спілкування та взаємодії в тренінговій групі з психологом. Не бажають чи ще не готові до цього – 28,6%, утруднюються відповісти – 12,8% опитаних. Такі дані свідчать про те, що саме в підлітковому віці існує нагальна потреба в пізнанні себе, своїх здібностей та можливостей, оволодінні навичками кон­структивної взаємодії з однолітками та дорослими тощо.

Практично такі ж результати відповідей було отримано і за висновками психолого-педагогічного дослідження, проведеного Чернівецьким обласним центром практичної психології і соціальної роботи, в ході якого було опита­но 1407 учнів 10-11 класів шкіл міста (ліцеї № 1, 2, гімназії № 1, 2, З, ЯОТТТ № 1, 2, 3,4, 5, 6, 8,11,15,18,19,20, 22,24, 27, 28, 29, ЗО, 31, 33, 38).

Таким чином, за результатом соціально-психологічного дослідження серед учнів 10-11 класів школи-комплексу №27 можна зробити наступні висновки: проблема насильства, на думку старшокласників, є сьогодні надзвичай­но актуальною. Тому вона потребує глибокого вивчення та комплексного підходу до програми профілактики даного явища в дитячому та молодіж­ному середовищі; серед основних видів насильства, які становлять особливу небезпеку для розвитку особистості, на думку респондентів, є сексуальне кривджен­ня, психологічне (емоційне) насильство в сім'ї та фізичне насильство; основні причини виникнення насильства серед молоді – вплив засобів масової інформації, що пропагують культ сили; вживання наркогенних. речовин; наслідування негативних моделей поведінки дорослих та низь­кий рівень педагогічної культури батьків; на думку респондентів, чинник «вулиці» має сьогодні значний вплив на формування світогляду молодої людини. Домінування фактору «вулиці» містить небезпеку, пов'язану із залученням механізмів соціально-психологічного наслідування дій дорослих, які досить часто є антисоціальними і небезпечними для здоров'я дитини. До того ж, як засвідчило опитування, найбільш поширеним видом насильства є кривдження старшими дітьми – молодших, а також насильство дорослих над дітьми; також, важливо зазначити, що з агресією не потрібно «боротись», адже боротьба породжує протидію. Дане явище відповідає людській природі, що в процесі у спішної соціалізації набуває соціально прийнятної форми. Тому, найкращою стратегією буде профілактична (попереджувальна) та роз'ясню­вальна робота психологів, педагогів, соціальних працівників тощо.

Результати дослідження доведені до відома адміністрації закладів через на­каз по управлінню освіти Чернівецької міської ради і використані для про­світницької роботи з метою гуманізації стосунків між усіма учасниками на­вчально-виховного процесу (батьками, учнями, педагогами).

Управління освіти і науки Чернівецької облдержадміністрації здійснило комплекс заходів щодо питань захисту прав дитини і посилено веде контроль з цих проблем: протягом вересня-жовтня 2006 року відбулися нарада за учас­тю голови облдержадміністрації, колегії облдержадміністрації, Чернівецької міської ради, управління освіти і науки та відповідні заходи на місцях; на­діслано лист від 28.08.06 № 31/219 «Про стан виконання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах області статутних вимог і правил для учнів (студентів)» та видано наказ від 06.09.06 № 357 «Про ви­вчення роботи управління освіти Чернівецької міської ради, відділів освіти Новодністровської міської ради, райдержадміністрацій з питань захисту прав дитини», 11 жовтня 2006 року відбулася колегія управління освіти і науки облдержадміністрації, на якій заслухано результати цієї перевірки.

За фактами прояву насильства та жорстокості учнів 11-Акласу школи-комплексу № 27 управлінням освіти Чернівецької міської ради видано наказ від 23.08.06 № 01-06/408 « Про службове розслідування », проведено ряд нарад, зустрічей, бесід з працівниками управління, педагогами, батьками, учнями, соціально-психологіч­не дослідження серед старшокласників. З метою посилення ефективності психоло­гічного супроводу виховного процесу в 13 закладах освіти міста з 01.09.06 введено 10,5 ставки соціальних педагогів, у тому числі і в школі-комплексі № 27.

8 вересня 2006 року в Чернівецькій обласній державній адміністрації відбулися нарада керівників правоохоронних органів, органів управління освіти, школи-комплексу № 27 та батьків за участю голови облдержадмі­ністрації Куліша В. І., засідання Громадської ради при голові облдержад­міністрації з обговорення фактів, які мали місце у вищезгаданому закладі. Цього ж дня проведено прес-конференцію начальників управлінь освіти і науки та внутрішніх справ МВС України у Чернівецькій області.

У школі-комплексі № 27 здійснені кадрові зміни: звільнено з посад трьох заступників директора, практичного психолога, оголошено догани педаго­гам організаторам, класному керівнику, заступнику начальника і головно­му спеціалісту управління освіти Чернівецької міської ради, 5 вчителів поставлено на позачергову атестацію.

Події, які відбулися у школі-комплексі № 27 м. Чернівців, показали, що є великі прогалини щодо комплектації шкіл керівними і педагогічними кадрами, підвищення кваліфікації і фахового рівня працівників освіти. Атестація педагогічних працівників ще не стала вагомим чинником у про­фесійному рості вчителів, оцінці їхньої роботи.

За статистикою в Україні відбувається «омолодження» складу правопоруш­ників, зростає кількість групових правопорушень, створюються в окремих місцях постійні підлітково-молодіжні групи асоціального напрямку. Відзна­чається зростання агресивності у поведінці учнів, збільшення кількості дівчат-підлітків з проявами антисуспільної поведінки

Так 2 жовтня 2006 року о 20.00 у центрі Автозаводського району м. Кремен­чука 4 неповнолітні учениці із ЗОШ № 18, льотного коледжу, Кременчуцького педагогічного училища ім. А. С.Макаренка, Полтавської обласної школи-інтернату № 21 скоїли по відношенню до неповнолітньої учениці ЗОШ № 18 протиправні дії.

Факт скоєння протиправних дій був розглянутий на позачерговому засі­данні шкільного штабу з профілактики правопорушень (протокол № 2 від 03.10.2006р.). За фактом скоєння злочину було розроблено додаткові захо­ди щодо профілактики жорстокості та насильства серед неповнолітніх.

Управлінням освіти Кременчуцької міської державної адміністрації по даному факту проведено нараду з директорами навчальних закладів з питань профілактики правопорушень; засідання Координаційної ради з питань профілактики правопорушень, злочинності, бездоглядності серед учнівської молоді і попередження насильства в сім'ї при управлінні освіти; оперативну нараду із заступниками директорів з виховної роботи та психологами на­вчальних закладів; даний факт обговорено на засіданні Координаційної ради міського дитячого об'єднання «Армія Добра»; виданий наказ № 158 від 12,10.2006року «Про стан і заходи щодо поліпшення роботи з попередження правопорушень, злочинності серед учнів навчальних закладів»; виданий на­каз № 189-о/д від 01.11.2006 р. «Про проведення службового розслідування інциденту, наведеного у статті газети « Факти » від 31.10.2006р., згідно якого створена комісія з перевірки та узагальнення матеріалів службового розслі­дування; виданий наказ № 191-о/д від 06.11.2006 р. «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності директора ЗОШ № 18 та заступника дирек­тора з виховної роботи цієї школи»; розроблено проект психологічного суп­роводу освіти міста, який було розглянуто на сесії міської ради 28.11.2006р.

Дитинство – це період відсутності дорослої відповідальності, узако­нена залежність від турботи та економічної підтримки суспільства. Дитина є недієздатною в повному обсязі, але має всі людські права і, особливо, на захист від жорстокого поводження, від насильства різних видів і форм.

У кримінологічному аспекті важливим є дослідження причин того чи іншого злочинного діяння. Як правило, жорстоке поводження з дитиною – це комплекс дій дорослих чи дитячого колективу, воно не зводиться до одного, якогось прояву чи ознаки. При аналізі походження соціальних явищ, у тому числі й злочинності, вчені стикаються з багатоманіттям чин­ників (і одночасно з різноманіттям наслідків).

В основі жорстокого поводження з дітьми лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сім'ї.

Жорстоке поводження з дітьми в школі, виховній установі з боку вчи­телів, вихователів виявляється у наступному: приниженнях, битті; роз­дяганні дитини перед іншими як способу покарання; нагадуванні при класному колективі про недоліки дитини, особливості сім'ї, сімейні події, про які вчителю стало відомо; непосильній праці; ігноруванні фізичних потреб дитини (заборона піти до туалету); існуванні «любимчиків» та «паріїв»; підвищеному тоні, крику, необґрунтованих, неадекватних оцін­ках; суворій дисципліні, яка тримається на страху, а не на інтересі до на­вчання; авторитаризмі, вимогах без пояснень; недоцільних вимогах до зов­нішнього вигляду дитини (зачіски, форми) і застосуванні дій щодо його покращення – підстригання власноруч, зняття прикрас, відбір мобільних телефонів тощо; розбещенні.

Мають місце непоодинокі випадки приниження гідності дітей вчителя­ми. Нерідко конфіденційна інформація щодо проблем дитини та її сім'ї розголошується і стає предметом обговорення у класному колективі, серед батьків, що травмує психіку, погіршує моральний стан дитини.

Засобом психологічного тиску в руках окремих педагогів стало оціню­вання навчальних досягнень учнів. Нерідко 11-12 балів може отримати лише той учень, який ходить до вчителя на додаткові (платні) заняття. Вищезазначене, а також професійна солідарність, хибне тлумачення «за­хисту честі мундиру» формують у підростаючого покоління уявлення про сутність подвійних стандартів.

Жорстоке поводження дітей щодо дітей виявляється в такому: образли­вих прізвиськах; насміханні над виглядом, видом діяльності, поведінкою дітей, які вирізняються серед однолітків; примушуванні до негативних дій (доведи, що ти не гірше за інших, – палиш, вживаєш наркотики, дорос­лий,займаєшся сексом тощо), бойкоті, ігноруванні; битті («темна»); відби­ранні у слабших дорогих речей, грошей, їжі; погрозах, приниженнях; при­мусу до «служіння» сильному – нести портфель, бути на підхваті, чергувати тощо; зґвалтуванні, травлі.

Дослідники зазначають, що діти, які пережили різні види насильства, мають проблеми з навчанням, невпевнені, мають почуття тривоги, гніву, депресії, почуття неповноцінності, порушення контакту з дорослими; часто мають психопатії та невростенічний розвиток особистості, стійкі поведінкові порушення (провокуючу, уникаючу, псевдозрілу, незрілу,непередбачувальну, адиктивну поведінку), соматичні порушення, розлади сну, апетиту.

Як наслідок, в особистості формуються переважно негативні якості: аг­ресія, жорстокість, ненависть до світу, безцільність буття, жадоба неусвідомленої помсти або ж у протилежному випадку, дитина починає шукати психологічний захист, опіку, безпеку в інших людей. Перенесене в ди­тинстві насилля залишає відбиток у свідомості людини на все життя.

  Для того щоб надати кваліфіковану психологічну допомогу дітям, які пережили якусь психотравмуючу подію або мають певні труднощі адаптації внаслідок порушень особистісного розвитку та поведінки, необхідна розробка програми, що включає принаймні два блоки: психодіагностичний і психокорекційний. Перший необхідний для того, щоб визначити симптомокомплекси порушень і намітити «цілі» для психологічного втручання, другий – для зміни негативних переживань і станів, а також неадаптивних моделей поведінки.

Для виявлення жертв жорстокого поводження соціальний педагог може використовувати різні методи та методики, тренінги. Так, під час практики, мною була проведена проективна методика «Малюнок сім'ї».

Він, малюнок, давався у двох пов'язаних варіантах. Спочатку дітям про­понувалось намалювати свою сім'ю такою, як вона є. При аналізі зверталась увага на кількість членів сім'ї, їх розміщення на просторі малюнка, розмір, промальовування деталей. Характерною для дітей притулку деталлю стала фіксація розпаду внутріш­ньо сімейних стосунків через зображення (навіть 16-річними підлітками) кожного члена сім'ї авто­номно, розкиданими на просторі аркуша, поверну­тими в різні боки. Часто члени сім'ї зображувались у профіль, ніби повернуті спинами один до одного.

Класичний малюнок сім'ї доповнювався його модифікацією «Малюнок сім'ї у вигляді живих іс­тот». Дітям пропонувалось уявити собі, що до них у родину прийшов чарівник (прибулець з іншої планети, безумний науковець з надсекретної ла­бораторії) та перетворив всіх на якісь живі істоти. Зробив він це не зі зла, а щоб люди відчули, як живуть тварини, птахи, риби, комахи, плазуни. До того ж цей чарівник не сам визначав кому у що перетворитись, а так би мовити дозволяв кожному стати тим, хто йому ближчий. Обов'язково дітей попереджали, що немає поганих і хороших тварин – всі вони просто чудові. Характерно, що діти із задоволенням брались до роботи. При її виконанні проявляли масу емоцій та робили безліч гострих коментарів, не приховуючи своїх переживань у кон­тактах з членами родини.

Так хлопець, який боляче переживав вороже ставлення до себе з боку братів, зобразив себе свинею, братів вовками, а бабусю левом. На іншо­му малюнку маленьке козенятко оточено вогнедихаючими драконами, які до того ж б'ються один з одним.

Попри виразність проявів негативного ставлен­ня до ситуацій власного життя, які можна виявити за допомогою наведених методик, всі вони є проективними, а тому – помилконебезпечними. Тому можуть слугувати не для висловлення остаточного діагнозу, а лише давати поштовх для глибшого ана­лізу сімейних ситуацій дітей.

З метою виявлення дітей-жертв насильства було організоване формувальне експериментальне дослідження, яке складалося з двох етапів: інформаційно-рольового тренінгу та послідуючого діагностичного, повторного зрізу результатів.

У ході діючого експерименту необхідно було вирішити такі завдання:

• експериментально перевірити ефективність запропонованої методики виявлення дітей-жертв насильства;
• виявити динаміку покращення показників виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми за умови проведення інформаційно-рольового тренінгу.

Формуючому експериментальному дослідженню передував підготовчий етап, у ході якого були відібрані контрольна (32 чоловіка) і експериментальна (18 чоловік) групи з учнів 7-9 класів для участі в експерименті, з них 27 дівчат та 23 хлопці. Вибір здійснювався на основі аналізу шкільної документації. До експериментальної групи входили підлітки з відносно неблагополучних сімей. Контрольна група складалась з дітей, де ризик насильства в сім’ї був не таким високим, тобто зовні благополучні сім’ї.

Дослідження проводилось на базі Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня №2. В тренінгу брали участь два класи. Їх було поділено на експериментальну та контрольну групи.

Інформаційно-рольовий тренінг є формою первинної профілатики насильства і в цілому розрахований на підлітків та старшокласників із відносно благополучних сімей. Ця категорія молоді звертається з проблемами у спілкуванні та взаємостосунками з однолітками та особами протилежної статі, які мають своїм підґрунтям викривлення у сприйнятті оточуючих, неадекватну самооцінку, прагнення домінувати або звичка підкорятись, відсутність толерантності і максималізм у завищенні очікування від ставлення інших. Саме ці недоліки можуть привести до застосування насильства, або прийняття ролі жертви.

Тому метою цього тренінгу є формування адекватної самооцінки, толерантності, емпатії, позитивного ставлення до себе та оточуючих, формування вміння домовлятись, показати можливості спілкування як засобу врегулювання конфліктів і налагодження стосунків, здійснення спільної діяльності, сприяє розхитуванню стереотипів сприйняття і поведінки. Тренінг розрахований на 3 години з перервами між вправами; оптимальна кількість учасників тренінгу 10-15 осіб. Тренінг проводиться в колі, в невимушеній атмосфері, наскільки це можливо.

Правила роботи в групі:

•                   пунктуальність;
•                   добровільність;
•                   персоніфікація;
•                   доброзичливість;
•                   один говорить – усі слухають;
•                   обговорення дії, а не особи.

Зміст заняття:

1.                 Представлення тренера.
2.                 Правила.
3.                 Очікування.
4.                 Знайомство учасників. «Павутиння».
5.                 Вправа «Живі руки».
6.                 Вправа «Образи».
7.                 Міні-лекція «Толерантність».
8.                 Вправа «Чарівна лавка».
9.                 Завершення. «Валіза у дорогу». (див. Додатки)

Для закріплення результатів тренінгу, а також діагностики дезадаптації дитини нами було використано «Карту спостережень» Д. Стотт. В її основу покладена фіксація різних форм поведінки дитини, виходячи з тривалого спостереження. Спеціальний план запису або фіксації результатів спостережень складають до початку збору інформації [43, с 156].

Карта спостережень включає фрагменти фіксованих форм поведінки, за наявністю або відсутністю яких у дитини повинен стежити спостерігач, що заповнює карту. Ці фрагменти згруповані в 16 синдромів. У реєстраційному бланку спостерігач закреслює ті цифри які відповідають формам поведінки (фрагментах), найбільш характерним для даної дитини. Центральна вертикальна риса відокремлює більш важкі порушення (праворуч) від менш важких (ліворуч). Номери симптомів не завжди йдуть по порядку, їх розташування залежить від значимості того чи іншого симптому в загальному описі синдрому. При оцінці симптому фрагмент, що знаходиться ліворуч від вертикальної риси, оцінюється одним балом, праворуч – двома. Підраховують суму балів по кожному синдрому і загальний коефіцієнт дезадаптованості за сумою балів всіх синдромів. Більше число закреслених фрагментів поведінки у дитини (в порівнянні з іншими дітьми) дає можливість зробити висновок про серйозні порушення у розвитку його особистості та поведінки. Безумовно, при оцінці агресивності дитини особливу увагу слід приділяти синдромам, що описує ворожість по відношенню до дорослих, до дітей і брак соціальної нормативності. Карту спостережень може заповнювати як психолог, так і педагог. Однак в останньому випадку не завжди вдається отримати об'єктивну картину поведінки дитини з-за частого суб'єктивізму в поданні педагога про даний дитину або через упереджене ставлення до нього. Коли отримана інформація викликає сумнів психолога або у нього є невпевненість правильності оцінки тих чи інших порушень поведінки дитини, психолога слід провести самостійне спостереження, особливо за групою дезадаптованих дітей.

Цю методику краще всього використовувати при роботі з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку. Використання інших методів істотно ускладнено по ряду причин, пов'язаних з рівнем психічного розвитку дітей цих вікових груп. Потрібно прагнути спостерігати за дитиною в різних ситуаціях, проте спостереження за ігровою діяльністю є найбільш інформативним [43, с. 157].

 

3.2. Аналіз та інтерпретація отриманих результатів

 

Тренінг було проведено відповідно до вимог, стан дітей під час заняття класифіувався як добрий. Нами було проведено заняття в контрольній та експериментальній групі та співставлено і праналізовано отримані показники. Зокрема, в експериментальній групі при виконанні вправ «Образа» та «Чарівна лавка» спостерігалась виражена агресія до учасників та ведучого тих дітей, які виховуються в неблагополучних сім’ях. Також фіксувались протест на завдання, неадекватна реакція (сміх, уїдливі репліки тощо). В контрольній групі в цілому реакція була адекватною. На початку тренінгу ігрова форма заходу не досить сприймалась учасниками контрольної групи. Позитивним було те, що поступово підлітки почали сприймати ситуацію гри, більшість активно приймати участь в обговоренні.

Карта спостережень Д. Стотта включає 190 фрагментів дезадаптованих поведінки. Ці фрагменти згруповані в 16 синдромів:

1. НД - недовіра до нових людей, речей, ситуацій;

2. Д - депресія;

3. У - відхід у себе;

4. ТБ - тривожність по відношенню до дорослих;

5. ВВ - ворожість по відношенню до дорослих;

6. ТД - тривога по відношенню до дітей;

7. А - брак соціальної нормальності (асоціальність);

8. ВД - ворожість до дітей;

9. Н - невгамовність;

10. ЕН - емоційне напруження;

11. НС - невротичні симптоми;

12. С - несприятливі умови середовища;

13. СР - сексуальний розвиток;

14. УО - розумова відсталість;

15. Б - хвороби і органічні порушення;

16. Ф - фізичні дефекти.

Після закінчення проведених спостережень були виявлені наступні результати.

Таблиця 1

Результати спостереження за методикою «Карта спостережень

Д. Стотта»

№

Ім'я

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

1.

Ірина М.

+

+

+

+

+

+

2.

Галя Д.

+

+

+

3.

Катя У.

+

+

+

4.

Рита Н.

+

+

5.

Оля Ж.

+

+

+

+

+

6.

Міша В.

+

+

+

+

+

7.

Валя С.

+

+

+

+

+

+

+

8.

Рома К.

+

+

+

+

+

9.

Саша Н.

+

+

10.

Андрій І.

+

+

+

 

У представленій таблиці вказані порушення по карті спостережень             Д. Стотт. З отриманих результатів можна побачити, що у 40% учнів з спостережуваної групи дітей проявляється депресія і ворожість по відношенню до дорослих. В однієї дитини (10% з 40%) спостерігаються порушення в області сексуального розвитку. У даному випадку можна припустити, що один з десяти дітей піддавався жорстокому поводженню з боку дорослих.

Проведений інформаційно-рольовий тренінг підвищує ефективність методики, в комплексі вони підтверджують висунуту на початку роботи гіпотезу про ефективність соціально-профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства за умови своєчасного їх виявлення за допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження та проведення інформаційно-рольового тренінгу в аспекті протидії насильству.

Підсумовуючи все вище сказане, ми можемо сказати, що явище насильства є значним за своїми масштабами та потребує ретельного розгляду.

 

Висновки до третього розділу

 

У даному розділі було проведене тренінгове заняття та діагностику за допомогою карти спостережень Стотта, які дали змогу виявити дітей, які піддавались жорстокому поводженню.

Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування та приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою, на трьох рівнях, як вже зазначалось вище.

Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам.

ВИСНОВКИ

 

Жорстоке поводження з дітьми набуло поширення і стало глобальною проблемою. В основі жорстокого поводження з дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного житті і родинного виховання в конкретній сім’ї. Виділяють такі види насильства: фізичне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство, економічне насильство, насильство в сім’ї, яке має комплексний характер. Причинами виникнення жорстокого ставлення до дітей можна назвати алкоголізм одного чи обох батьків, їх незрілість, егоїзм, прагнення до розваг, відсутність прив’язаності до дитини, небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу), дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитись.

Наслідки такого поводження з дитиною є досить тяжкими, як в фізичному, так і в психологічному плані і нерідко є летальними. Проблема жорстокого ставлення до дітей є міждисциплінарною проблемою, яка потребує комплексних зусиль соціальних, медичних спеціалістів, психологів, юристів тощо.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.

Основними методами соціальної роботи з дітьми можна назвати такі, на наш погляд: соціально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини, які передбачають певну корекцію його системи цінностей і орієнтацій; соціально-педагогічні, які дають можливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень; соціально-медичні, які призначені для надання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги; соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно до існуючих норм закону; соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблем матеріального благополуччя дитини; соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини.

При проведенні профілактики жорстокого поводження з дітьми в сім’ї слід враховувати травматичний досвід батьків у дитинстві, відсутність чітких цілей як у вихованні дітей, так і стосовно власного майбутнього, перевага деструктивних партнерів спілкування в сім’ї, відсутність навичок конструктивної взаємодії, внутрішньо-особистісні порушення дитини.

Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм соціально-правового захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї .

Проведене дослідження дало змогу сформулювати деякі пропозиції щодо вдосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства:

• систематично проводити курси ознайомлення педагогічних працівників із питаннями соціально-правового захисту дітей-жертв насильства і підвищення їх правової культури;
• соціальним педагогам, психологам, учителям, вихователям та іншим педагогічним працівникам використовувати методичні рекомендації щодо соціально-правового захисту дітей від насильства.

Досліджувана проблема багатоаспектна і не може бути вичерпана даною працею. Багато питань чекають подальшого вивчення і вирішення. Зокрема: вивчення особливостей соціально-правового захисту дітей від сексуального насильства, незаконного використання дитячої праці, купівлі-продажу дитини тощо; а також потребує розробки окремих методик для роботи з такими категоріями дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.               Абдель-Хаді Н. Дитина та її права: система дотримання прав людини в сім’ї та стратегії запобігання дитячим психологічним травмам // Психолог. – 2004. – № 3-4. – С. 5-10.
2.               Агарова Н.Г. Проблема жорстокості у шкільному середовищі // Соціально-правовий захист молоді: 3б. наук. статей. – Ужгород, 2002. – С. 6-12.
3.               Алексєєва І. А., Новосельський І. Г. Жорстоке поводження з дитиною. Причини. Наслідки. Допомога. – М.: Генеза, 2005. – 256 с.
4.               Алексеева Л.С. О насилии над детьми в семье // Социологические исследования. – 2003. – №4. – С. 24-25.
5.               Асанова Н. К. Керівництво по попередженню насильства над дітьми: Навчальне видання для психологів, дитячих психіатрів, психотерапевтів, студентів педагогічних вузів. – М.: ВЛАДОС, 1997.
6.               Бабенко К. Насильство в сім’ї. Бесіди з батьками // Завуч. – 2004. – №22. – С. 26-40.
7.               Балакірєва О., Бабак О. Права дітей в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – №1. – С. 3-8.
8.               Бандура Л., Уолтерс Р. Підліткова агресія. – М.: Квітень-Прес; ЕКСМО-Прес, 1999.
9.               Берковіц Л. Агресія: причини, наслідки та контроль. – СПб.: Прайм-Єврознак, 2001.
10.          Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. – К., СДМ – Студіо, 1999. – 64 с.
11.          Брутман В. І., Родіонова М. С. Формування прихильності матері до дитини в період вагітності / / Питання психол. – 1997. – № 7. – С. 38 - 47.
12.          Василькова Ю. В., Василькова Т. А. Соціальна педагогіка. – М., 1999.
13.          Виявлення, попередження і розгляд випадків насильства та жорсто­кого поводження з дітьми: метод. матеріали для працівників освіти / авт.- упор.: С. Буров, І. Дубиніна, Ю. Онишко, Л. Смислова, М. Ясиновська. – К.: Видав.дім «КАЛИТА», 2007. – 36 с.
14.          Войтова Л. В. Соціально-педагогічна робота щодо профілактики насильства над дітьми в сім’ї // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2013 №1. – с. 79-85.
15.          Волавка Я. Біля витоків насильства: агресивність батьків – причина агресивності їхніх нащадків? // Безпека життєдіяльності. – 2003. – №10. – С. 24-25.
16.          Гайдаренко Н.В. Психологические последствия жестокого обращения с детьми / Н.В. Гайдаренко, Н.Д. Ярославцева. – М.: Психология и Педагогика, 1994.
17.          Гончарова Т. В. Насильство дітей у сім'ї: умови, причини й фактори виникнення / Т. В. Гончарова // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2010. – № 4. – С. 47-53.
18.          Гріговіч І. М. Синдром жорстокого поводження з дитиною. Загальні питання і фізичне насильство: Навчальний посібник для студентів і лікарів. –Петрозаводськ: ПетрГУ, 2001.
19.          Губенко О. В. Корекція та активізація навчально-пізнавальних здібностей як фактор реабілітації дітей, що зазнали насильства в сім’ї // Практична психологія та соціальна робота. – 2009. – №10. – С. 41-47.
20.          Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: зб. документів. – К.: АТ Вид-во «Столиця», 1998. – Ч. II. – 292 с.
21.          Дитячі та підліткові психотерапії / Под ред. Д. Лейна, Е. Міллера. – СПб.: Пітер, 2001.
22.          Догадіна М. А., Пережогін Л. О. Сексуальне насильство над дітьми. Виявлення, профілактика, реабілітація потерпілих. – М.: Сам собі адвокат, 2002.
23.          Жестокое обращение с детьми // Социально-психологические и медицинские аспекты жестокости / Сост. В.Симпсон. – К.: Сфера, 2002. – №1 (2). – С. 148-157.
24.          Заика Е. В. Комплекс интеллектуальных игр для раз­вития мышления учащихся // Вопросы психологии. – 1990. – № 6. – С. 86-92.
25.          Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року №2789-ІІІ // http://www.rada.gov.ua
26.          Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 серпня 2001 року №2558-ІІІ // http://www.rada.gov.ua
27.          Запобігання і протидія насильству в сім’ї: Методичні рекомендації для соціальних працівників. – К.: ДЦССМ, 2004. – 192 с.
28.          Зверева І. Д. Соціальна педагогіка: теорія і технології / І. Д. Зверева. – К.: Логос, 2006. – 274 с.
29.          Коломієць О. Г. Соціально-педагогічні умови подолання сімейного насильства щодо дітей / О. Г. Коломієць. – Режим доступу: httр://www.nbuv.gov.ua/portal/socgum/vchu/N122/N122p071-077.pdf.
30.          Конвенція ООН про права дитини від 27.02.91. – Режим доступу: Шр: // www.rada.gov.ua
31.          Кочемировська О. Можливості виявлення та попередження насильства в сім'ї: основні поняття : посіб. для соц. прац. / О. Кочемировська. – X.: НТМТ, 2008. – 44 с.
32.          Левченко К. Б. Ставлення населення України до домашнього насильства [Текст] / К.Б. Левченко; І.А. Шваб // Безпека життєдіяльності. –2007. – № 9. – С. 16.
33.          Левченко К.Б. Чи може Україна стати вільною від тілесних покарань дітей // Безпека життєдіяльності. – 2007. – №9. – С. 9-12.
34.          Максимова Н.Ю. Конфліктна сім’я потребує допомоги: про психологічні аспекти попередження насильства в таких сім’ях // Практична психологія та соціальна педагогіка. – 2004. – №7. – С. 14-19.
35.          Методичні матеріали для працівників освіти / авт.-упоряд.: С. Буров, І. Дубініна, Ю. Онишко, Л. Смислова, М. Ясиновська. – К.: Вид. дім «КАЛИТА», 2007. – 36 с.
36.          Методичний посібник для фахівців, які впроваджують корекційні  програми для осіб, які вчинили насильство в сім'ї /уклад.: Г. Ю. Мустафаєв, І. І. Довгаль. – К. , 2011. – 192 с.
37.          Міленко В. Жінки і діти, які зазнали насилля в сім'ї. Робота психологічної та соціальної служби: завдання, форми і перспективи / Віра Міленко, Сергій Мосієнко // Психолог. – 2010. – № 35 - 36. – С. 48 - 51.
38.          Московка М.М. Жорстокість та насильство до дітей у сім’ї як соціальний феномен // Все для вчителя. – 1999. – №1. – С. 43-46.
39.          Про вжиття додаткових заходів щодо профілактики та запобігання жорстокому поводженню з дітьми: Наказ № 844 від 25.12.06 [Текст] : законы и законодательные акты / Україна. Мін-во освіти і науки // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2007. – № 2. – С. 19-32.
40.          Сафонова Т.Я. Жестокое обращение с детьми / Т.Я. Сафонова, Е.И. Цымбал, Н.А. Иванова, И.М. Демьяненко // Социальная педагогика. – 2003. – №3. – С. 73-82.
41.          Стан системи попередження насильства в сім'ї в Україні: правові, соціальні, психологічні та медичні аспекти / В. М. Бондаровська, О. О. Кочемировська, Г. М. Лактіонова, Ю. В. та ін. / заг. ред. О. Кочемировська. – К.: Вид-во ФОП Клименко Ю. Я., – 2010.  – 372 с.
42.          Титаренко В. Я. Семья и формирование личности / В. Я. Титаренко. – М.: Мысль, 1987. – 325 с.
43.          Фурманов І.А. Психологія депривовані дитини: посібник для психологів та педагогів. – М.: ВЛАДОС, 2004 – 319 с.
44.          Харламова І. Попередження домашнього насильства над дітьми / І. Харламова // Соц. педагог, – 2010. – № 12. – С. 23-33.
45.          Шендеровський К.С. Попередження насильства в сім’ї: Технологія тренінгу // Психологічна газета. – 2004. – №12. – С. 2-31.
46.          Щербак Н. Соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей в сім’ї // Рідна школа. – 2002. – №10. – С. 26-29.
47.          Юрків Я. І. Соціально-правові аспекти захисту дітей від насильства в сім’ї // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – 2013. – №4. – с. 80-87.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

Тренінг

1. Знайомство учасників.

Мета: познайомитись учасникам групи у нестандартний спосіб; активізує сумісну діяльність, чітко показує взаємозв’язки всередині групи.

Хід: усі сидять або стоять у колі близько один до одного.

Ведучий тренер: «У кожного з вас є можливість назвати своє ім’я та щось розповісти про себе, наприклад, чим ви полюбляєте займатись, ваш улюблений фільм тощо. Подумайте, що б ви хотіли розповісти про себе».

Починає ведучий тренер, він бере клубок ниток і розповівши щось про себе, тримає вільний кінець нитки у руці та кидає клубок будь-кому в групі. По закінченні знайомства всі опиняються в павутинні. Потім павутина розплутується. Кожен учасник повертає клубок попередньому учаснику, називаючи його ім’я, доки клубок не повернеться до ведучого тренера.

Обговорення.

«Живі руки».

Мета: у невербальний спосіб проявити відчуття суперництва або відчуття близькості; допомагає осмислити учасникам групи свої відчуття, поглибити взаємну довіру.

Хід: розбитись на пари, зайняти найзручніше місце. У кожній парі один з партнерів починає вправу як ведучий, а другий – як відомий. Потім помінятись місцями. Стати один напроти іншого. Долонями уперед (між долонями партнерів приблизно 2-3 см). Ведучий робить спонтанні рухи руками, а відомий дзеркально повторює їх. Через 7 хвилин партнери міняються ролями.

Обговорення.

«Образи».

Мета: дати можливість відчути емоції, які виникають в учасників під час спілкування, коли їх змушують діяти відносно стереотипів.

Хід: озирніться навколо себе, подивіться на учасників і спробуйте уявити, хто як плаче; кого легко уявити розгубленим; як хитрує; як ображається; який є добрим господарем; коли він є королем, що сидить на троні; романтичним героєм тощо. Під час називання тренером образу група називає того чи іншого учасника.

Обговорення.

Інформативне повідомлення з теми «Толерантність».

Поняття толерантності вперше зустрічається в вісімнадцятому столітті. У своєму «Трактаті про віротерпимість» французький філософ Вольтер писав, що «безумством є переконання, що всі люди мають однаково думати про певні предмети». Розуміння толерантності не однакове в різних культурах, тому що залежить від історичного досвіду народів. У англійців толерантність розуміється як готовність і здатність без протесту сприйняти особистість, у французів – як певна свобода іншого, його думок, поведінки, політичних і релігійних поглядів. У китайській мові «толерантний» означає великодушність по відношенню до інших. В арабському світі толерантність – прощення, терпіння, співчуття до інших. Зараз толерантність розуміється як повага і визнання рівності, відмова від домінування та насилля, визнання прав інших на свої думки та погляди. Толерантність має на меті прийняття інших такими, як вони є і взаємодію з ними на основі згоди. Поділ людей на толерантні або інотолерантних є досить умовним. Кожна людина здійснює у своєму житті як толерантні, так і інотолерантні вчинки. Але здатність поводити себе толерантно може стати особистісною рисою, а відтак – забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше знають про свої недоліки та переваги; критично ставляться до себе і не прагнуть в усіх бідах звинувачувати інших; не перекладають відповідальність на інших. Почуття гумору і здатність посміятись над власними слабостями – особлива риса толерантної людини. Така людина не потребує домінування, не ставиться зверхньо до інших. Толерантна особистість знає і правильно оцінює себе; її добре ставлення до себе співіснує з позитивним та доброзичливим ставленням до інших.

«Чарівна лавка».

Мета: зосередження на уявленні про себе, про свої особливості, обдумування того, що хотілось би у собі змінити; допомагає замислитись над життєвими цінностями.

Хід: тренер: «Я хочу запропонувати вам можливість подивитись на самих себе. Влаштуйтесь зручно, розслабтесь. Уявіть, що ви йдете по вузькій стежинці через ліс; озирніться навкруги, темно чи світло, ясно у вашому лісі? Які звуки ви чуєте? Що ви відчуваєте? Раптово стежинка повертає до старого будинку. Вам стає цікаво, і ви заходите всередину. Ви бачите полиці, ящики; всюди стоять склянки, короби. Це стара лавка, до того ж чарівна. Вітаю вас! Уявіть,що я продавець. Тут ви можете придбати не речі, а риси характеру, здібності, будь-які. Але є одне правило: за кожну рису, ваше бажання, ви маєте віддати щось, іншу рису, або ж від чогось відмовитись. Хто бажає?»

Обговорення терапевтичного спрямування щодо життєвих цінностей.

Групове малювання.

Мета: ця вправа дозволяє кожному в групі зробити свій внесок у створення малюнка; дозволяє виявити взаємовідносини у групі та вплив одних учасників на індивідуальний досвід інших.

Хід: кожен учасник бере аркуш паперу та кольорові олівці, всі сідають по колу. Кожен починає малювати те, що вважає за потрібне. За сигналом тренера (приблизно 5 хв.) усі передають свої початі малюнки сусідові зліва та отримують початі малюнки від сусіда справа. Після цього кожен продовжує малювати, ніби це власний малюнок, вносячи якісь зміни. За наступним сигналом процедуру повторюють. Так продовжують, доки кожен не отримає малюнок, який почав. Учасникам пропонується усвідомити відчуття, які виникали в них, коли вони сприймають, як було продовжено те, що вони почали.

Обговорення.

Валіза в дорогу.

Мета: завершення тренінгового дня, підведення підсумку.

Хід: тренер: «Наша робота добігає кінця. Ми будемо збиратися, але вже не як тренінгові група. Ми цікаво провели час, багато дізнались про себе, та один про одного. Зараз ми для кожного зберемо "валізу" – зберемо якості та особливості, що виявились на занятті».

Кожен учасник виходить на середину кімнати, а решта учасників на листках пишуть, що подобається в цій людині, що хотілося б, щоб змінилося. Тренер збирає листки в учасників і складає їх в конверти, по закінченні роздає конверти – «валізи».