Дослідницька робота МАН

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Полтавської обласної військової адміністрації

Полтавське територіальне відділення Малої академії наук України

Глобинське міське наукове товариство учнівської молоді «Інтелект»

Відділення: літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства

Секція: українська література

АВТОБІОГРАФІЧНІ МОТИВИ

У ТВОРЧОСТІ СУЧАСНОГО ПИСЬМЕННИКА СЕРГІЯ ОСОКИ

Роботу виконала:

Бойко Софія Юріївна,

учениця 8 класу

Глобинської гімназії №3

Глобинської міської ради

Науковий керівник:

Жук Оксана Василівна,

учитель української мови і

літератури Глобинської

гімназії №3 Глобинської

міської ради

Глобине – 2022

АНОТАЦІЯ

А втобіографічні мотиви у творчості сучасного письменника Сергія Осоки

Автор: Бойко Софія Юріївна, секція «Українська література» відділення літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства Глобинського міського наукового товариства учнівської молоді «Інтелект» Полтавського територіального відділення Малої академії наук України, Глобинська гімназія №3 Глобинської міської ради, 8 клас, місто Глобине.

Науковий керівник: Жук Оксана Василівна, учитель української мови та літератури Глобинської гімназії №3 Глобинської міської ради, спеціаліст І кваліфікаційної категорії, «старший учитель».

Дослідницьку роботу присвячено аналізу прозових творів Сергія Осоки в контексті автобіографічної літератури. Актуальність теми роботи зумовлюється тим, що творчість Сергія Осоки малодосліджена. У проєкті досліджено прозові твори письменника, в яких Сергій Осока, описуючи навколишній світ, соціально-культурне життя, думки, емоції персонажів, розкриває перед читачем свою сутність особистості. Індивідуальний, духовно-біографічний досвід у процесі художньої творчості перетворюється на специфічний спосіб самопізнання автором власної особистості.

Дослідження автобіографічного дискурсу Сергія Осоки поглиблює розуміння історико-культурних умов, які впливали на розвиток письменника як творчої особистості, виокремлює психологічні процеси, що сприяли розкриттю внутрішнього «я» митця. Автобіографія Сергія Осока є не лише способом оприлюднення його переживань, думок чи емоцій щодо певних приватних подій чи фактів життя, але й залучення широкого кола читачів до роздумів про важливість суспільних проблем.

Ключові слова: автобіографічні мотиви, схожість, унікальність, художні засоби, автобіографічна проза, прототип, спогади.

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………................………………...4

Розділ 1. СЕРГІЙ ОСОКА - УНІКАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ НА ТЕРЕНАХ

СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................................6

1. Біографічна довідка....……................……….…....…...…..................................… 6

2. Спогади дитинства....................................................................................................9

Розділ 2. ТВОРЧІСТЬ СЕРГІЯ ОСОКИ - УНІКАЛЬНЕ ЯВИЩЕ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ. ...............................................................................................12

2.1. Автор і його персонажі: відкриті збіги.................................. ..…..…….....……….12

2.2.Внутрішні переживання образів як відображення переживань автора............….……………………………………………………….....................……15

2.3.Художні засоби як спосіб передачі психологічного стану героїв....................................................................................................................... ...……17

ВИСНОВКИ ..………………………………………………………….................……..24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………................………..26

ДОДАТКИ……………………………………………………………................……….28

Додаток А. Фотогалерея письменника............................................................................28

Додаток Б. Словник лексичних тропів у творах Сергія Осоки.....................................34

ВСТУП

Автобіографічна література на початку ХХІ ст. вважається одним із найбільш актуальних видів художньої літератури. Феномен автобіографічного тексту підтверджує і велика кількість наукових досліджень цього виду літератури в різних галузях гуманітарних наук. Рецепція автобіографічних жанрів у літературознавстві бере свій початок у працях Ш.О. де Сент-Бева, Г. Міша, Ж. Гюсдорфа. Українська літературознавча наука активізує інтерес до світового процесу дослідження феномену автобіографії з початку ХХІ століття (М. Федунь, А. Цяпа, Т. Черкашина, В. Пустовіт, О. Скнаріна, Ф. Лежен, О. Галич, Т. Гажі, С. Єрьоменко ) [18].

Кардинальні зміни кінця XX початку XXI століття торкнулися усіх сфер життя цілого світу. Зокрема, це зачепило і літературну сферу в Україні. Процес оновлення української літератури набирає значних обертів. З початком розквіту української літератури у XXI столітті стають відомими нові імена видатних митців сьогодення. Серед цих літераторів Сергій Осока – наш земляк, сучасник з Полтави. Він редактор та перекладач, колумніст. Член Національної спілки письменників України. Автор творів, що зосереджують свою увагу на дитячій душі, яка із часом дорослою остаточно не стала. Читач вірить автору беззаперечно – як чорно-білій світлині з власного дитинства. Бо всі ці, на перший погляд, звичайні, традиційні, побутові сюжети, долі й почуття дорослих: рідних, односельців та «чужаків», до яких дотикається дитяча чутливість, – це про кожного [12, с.2].

Актуальність обраної теми полягає в тому, що автобіографічний акспект творчості Сергія Осоки малодосліджений і потребує Ґрунтовного та об’єктивного аналізу.

Об’єктом дослідження дослідження є творчість Сергія Осоки.

Предметом є автобіографічні мотиви у прозових творах збірки «Нічні купання в серпні», «Три лини для Марії» Сергія Осоки.

Метою даної роботи є дослідження творчого доробку полтавського письменника Сергія Осоки.

Мета дослідження реалізується через ряд завдань.

Основні завдання дослідження:

1. описати етапи становлення та входження Сергія Осоки в українську літературу;

2. дослідити автобіографічні мотиви у творах Сергія Осоки;

3. проаналізувати художні засоби, які використовує Сергій Осока для передачі психологічного стану героїв;

4. охарактеризувати внутрішні переживання образів, що передають переживання автора;

5. взяти інтерв’ю у Сергія Осоки;

6. з’ясувати роль і місце поетичного доробку Сергія Осоки в сучасній українській літературі.

Для досягнення поставленої мети та розв’язання визначених завдань у роботі використано такі методи: біографічний, психологічний, спостереження, аналіз, узагальнення.

Зв'язок даної роботи зі шкільною програмою

Робота пов’язана зі шкільною програмою тим, що творчість Сергія Осоки можна розглядати на уроках літератури рідного краю.

Наукова новизна дослідження

Новизна роботи полягає в тому, що нами зроблена спроба дослідити окремі аспекти творчості Сергія Осоки та систематизувати існуючі матеріали.

Практичне значення.

Ця робота може бути використана для поглиблення знань з літератури рідного краю. Матеріали нашого дослідження можуть використовуватись при вивченні навчального предмету української літератури та в гуртковій роботі.

РОЗДІЛ 1

СЕРГІЙ ОСОКА - УНІКАЛЬНА ОСОБИСТІСТЬ НА ТЕРЕНАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Біографічна довідка

Полтавщина – духовна скарбниця словесного мистецтва, своєрідна академія письменників. На літературній карті України вона вирізняється чи не найбільшим розмаїттям талантів усіх часів, які полишили про себе славну пам’ять рукописним і друкованим словом. Справедливо зазначає М.Костенко: «Напрацьовано значний художньо-естетичний потенціал, з якого до читаючого світу постали безліч колоритних, самобутніх літературних персонажів... Можна твердити, що в історії української літератури є такий значний розділ – полтавський [4, с.16]». У становленні молодих талантів Полтавщини, як і всієї України, відіграють важливу роль різноманітні літературні конкурси: місцеві, всеукраїнські, міжнародні. Саме один з таких конкурсів «Гранослов-2000» відкрив Сергія Осоку як ще одну зірку в сузір’ї полтавських митців. Пізніше письменник буде учасником Всеукраїнської наради молодих літераторів (Київ – Ірпінь, 2000) та літературного фестивалю «Гранослов» запалює зірки» (Київ, 2003), лауреатом премій Полтавської обласної ради  ім. І. Котляревського (2016), ім. Феодосія Рогового (2018).

Велика Багачка – селище на березі Псла між Миргородом і Решетилівкою, де в свій час бували Т.Шевченко, М.Рильський, А.Малишко, М.Стельмах. Жили тут відомі кобзарі Антін Скоба та Федір Кушнерик. Саме в цьому селищі 23 березня 1980 року народився Сергій Олександрович Нечитайло. Пізніше Сергій візьме собі псевдонім. «Ніколи не любив власного прізвища. Захотів псевдо. Їхали з батьками в машині, перебирали варіанти. Мама запропонувала – Осока. Мені сподобалась алітерація – Сергій Осока. Так і почалося [13]».

Після закінчення місцевої школи продовжує навчання в Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г.Короленка на філологічному факультеті, який закінчив у 2002 році. Протягом кількох років працював журналістом на Полтавському місцевому телебаченні, на обласному радіо. Входить до Полтавської обласної організації національної спілки письменників України. Проживає у місті Полтава.

Творчість Сергія Осоки в сучасний літературний вир входить якось нетипово. Про нього знають як доброго перекладача з іспанської мови, ніжного лірика з особливим чуттям краєвиду, який оживає в його поезіях, автора чуттєвої прози, що своїм сумом вирізняється в контексті сучасних малих прозових форм. 13 років мовчання між першою збіркою поезій «Сьома сніжинка січня» (2002 р.) та збіркою «Небесна падалиця» (2015) були поштовхом для розкриття таланту не лише поета, а й прозаїка: «Нічні купання в серпні» (2016), а у 2020 – «Три лини для Марії». Скромний і тихий поет не відразу відкрився читачеві. (Додаток А) Якби сам Сергій Осока не почав в Інтернет-ресурсах публікувати свої твори, то навряд чи ми мали можливість оцінити талант митця. Адже в історії української літератури вже траплялися такі непоодинокі випадки, коли критика не помічала талановитих митців [15; с.83].

В українську літературу Сергій Осока входить плавно. На початку його творчості кількість шанувальників була невеликою, але із кожним написаним твором кількість читачів збільшувалася в декілька разів.

На початку двохтисячних Сергію Осоці ледь за двадцять. Свої вірші він носить до газети – їх там публікують. З появою інтернету виникає можливість для обговорення, «лайків». На літературному сайті ГАК Сергій Осока з 2009 року розміщує свої твори, що викликає обговорення, до тридцяти і більше рецензій. Але з часом кількість обговорень зменшується. З’являються інші можливості – соцмережі. У Сергія власна сторінка у мережі «Фейсбук» із 11143 підписниками, де він публікує свої твори та уривки з них: як і новонаписані, так і ті, що написані на початку його творчого шляху, які мають по дві тисячі лайків та 200 коментарів [22]. Твори митця написані простою і зрозумілою мовою, але разом з тим з глибоким філософським змістом, порушуючи проблеми життя людини в суспільстві, описуючи трагізм неминучості плину часу. Вони наштовхують на зміну життєвих принципів, мотивують до дій та думок, разом із тим читач стає частиною прочитаного твору. Сергій Осока йде в ногу з часом. Він розуміє, що смартфон зараз може замінити цілу бібліотеку. У 2022 році перевидано його збірку прозових творів «Нічні купання в серпні», до якого ввійшли всі тексти, що були в першому виданні, а ще 8 нових, які жодного разу ще не друкувалися.

Прозові твори письменник пише спочатку для себе. В одному з інтерв’ю Сергій Осока розповідає: «Я почав писати прозу раптово й дуже несподівано, передусім – для себе. Вирішив спробувати – і написав «Баладу про квашені помідори». Десь дві години тарабанив по клавіатурі, хапався за голову, запалював і гасив цигарки, сьорбав каву, згадував. Написавши, одразу запостив на gak.com.ua. Тоді це був один із найпопулярніших ресурсів. Я не дуже сподівався на реакцію взагалі. Нічого доброго не чекав. Але відгуки посипалися один за одним. Читачі писали здебільшого захоплено: сподобалося, прекрасно, плакала, сміявся тощо. У мене вже на той час був деякий імунітет до рясних похвал, однак усім приємно слухати про себе приємні речі, хоч би що хто казав. Найбільше мені сподобалися відгуки в дусі «мені зрезонувало», «наче там побував», «ніби бачив своїми очима», «дуже кінематографічно» тощо. Я сам оцінюю тексти за цією шкалою: твір або бере тебе, або не бере. Або переносить усередину себе, або ні…[13]» .

Мар`яна Савка, українська поетеса, зазначає:«Немає відчуття, що Сергій вирішив вбрати своїх героїв у бантики. Вони дуже щирі і точні. І хоча прописані трохи зміненими, їхня серединка така, якою є насправді. І цей світ наших людей, український світ, не є штучно прикрашеним. Є відчуття, що ці образи також проростають з мови. Вона дуже органічна і дуже прив’язує до твоєї батьківщини [16]».

А сам автор про свої твори говорить: «Коли пишеш прозу, слова мають бігти попереду.... Мої тексти – не силувані, а такі, в яких слова біжать попереду [16]».

Сьогодні Сергій Осока пише статті, редагує художні твори та статті, займається рекламою. І разом з тим не будує планів на майбутнє. Його життєві принципи дозволяють йому рухатися по кривій життя в певних умовах часу, вимог суспільства. Для нього важливо не те, що пише автор (містичні романи, біографічні повісті), а як він їх пише. Якщо його твори охоче читають, якщо йому самому цікаво писати про це, то не потрібно іти на певні вимоги. Якщо митець не має внутрішнього поштовху до написання певного твору він і не напише. Хоча не відкидає Сергій Осока думки, що є такі професіонали, що можуть однаково писати все. Себе ж він таким професіоналом не вважає.

1.2.Спогади дитинства

Неймовірним щастям кожної людини є спогади. Свої власні, унікальні, українські, колоритні. Саме такими спогадами наповнені твори Сергія Осоки. А ще його твори наштовхують читача на свої згадки про ранки вдома у дідуся з бабусею, про останні літні дні перед школою, роки шкільного та студентського життя, сварки з мамою за погані оцінки.

Затін – маленьке полтавське село, як і тисячі інших, але для Сергія Осоки – це мала батьківщина. Це село стало символом щасливого дитинства, бо було ще інше – не щасливе. Спокою, благодаті, турботи та розуміння не вистачало малому Сергію в районному центрі.

У згадках Сергія Осоки батько завжди був байдужий. Згадує про його байдужість до всього і всіх. Вдома він постійно після роботи лягав на канапу, вкривався газетою, вмикав телевізор. Мати хотіла в парк, кіно, а батько волів лежати на канапі. У 1986 році мати Сергія подала на розлучення, батькові ж було байдуже. Можливо, жінка і не хотіла розлучення, а хотіла викликати в нього якусь реакцію, а не розлучатися насправді. Так думав Сергій. Але батько легко на все погодився. «Розлучення батьків спричинило постійні сварки на селі, батьки не розуміли вчинку доньки. Як завжди, на селі на першому місті була думка людей, сусідів. Скандали у родині, майже не було що їсти, постійна недостача грошей... Пізніше дід з бабою помирилися з матір’ю, але мати ще не один раз була названа «разведьонкою» [14].

Потім з’явився вітчим, що завжди знаходив можливість і причину, щоб знущатися над пасинком і фізично, і морально... А мати... «Мати – важлива, надважлива, але непроста. У мене в дитинстві зовсім не було бажання падати їй в обійми, пригортатися. Старався – наскільки це було можливо – тримати певну дистанцію. Тобто в мене в цьому сенсі дуже інший досвід, ніж у більшості. Я не знаю, що таке пересічна «любов до мами», про яку стільки написано. У мене було інакше. Я не знаю, проблема в мені чи в ній, але склалося так, як склалося.

Уже коли я був дорослий, ми знайшли спільну мову, стали набагато ближчими, почали невимушено говорити на важливі теми: вона говорила – я слухав, і навпаки – а це теж украй важливо. Ми почали чути одне одного, долати минуле. А потім вона померла. Вона рано померла, в 44. І все так і залишилося, так і спинилося на половині шляху. Тепер не знаю, куди ближче, куди далі. Важко говорити правду на цю тему. Насамперед тому, що я не знаю, де правда [9]».

Після таких слів сповіді важко щось додати чи коментувати. Але тоді в дитинстві була хата в селі з прабабою, дідом і бабою, де можна було цілі канікули рибалити, насолоджуватися українською кухнею, святкувати свята за народними традиціями і звичаями, де кожна подія на селі – це окреме таїнство із своїми законами і догмами. Можна було ходити до річки, лісу, а ще тут було перше кохання, перший поцілунок. Але найдорожчою згадкою дитинства, яка залишилася на все життя в пам’яті Сергія Осоки, а відтак і в його творах, є образ прабаби Явдошки, про неї він згадує не лише у своїх прозових творах, а й у публіцистичній діяльності. Розповіді про голодомор, який вона пережила, про останні роки її життя в постійному страху за те, щоб їжі вистачило на всіх. Вона постає символом землі-праматірі, любові та турботи, тяжкої роботи, а саме обійстя – образ спокою та щастя. Ця жінка із тяжким минулим надихала Сергія до певних роздумів, віддавала свою любов, навчала шанувати рідні традиції, рідний край. Пізніше стала прототипом не однієї героїні його творів.

Сім’я Сергія Нечитайла жила, як й інші родини 80-90-х років минулого століття. Брак грошей, дефіцит продуктів та побутових речей були звичні у буденному житті. Двокімнатна квартира в селищі, куди повернення після села було чорним днем, молодша сестра, що пізніше зустрічатиме Сергія з обласного центру на порозі хати, де пройшло його дитинство. Кожен такий епізод знаходить своє відображення пізніше в його новелах та оповіданнях. Згадує С.Осока про жорстокість часу, про неможливість повернути, змінити певні події, сумом огорнуто більшість його згадок, а відтак і творів. Ми час відчуваємо в оповіданнях матеріально і досить трагічно. Його неможливо подолати. Сергій Осока впевнений, що минуле нікуди не зникає, воно повсюди й завжди з нами, за нами, над нами. Навіть коли ми лягаємо спати, воно стає у нас у головах і стоїть до ранку. Як його можна подолати? Інша річ, що не в усіх є потреба взаємодіяти зі своїм часом, матеріалізувати його, усвідомлювати його повною мірою. Про майбутнє він не замислюється [14].

Сергій Осока є унікальною особистістю. Ознайомившись із життєвим шляхом письменника, бачимо що його життя є багатогранним. Адже, він реалізовує себе в різних сферах життя, не зупиняється на досягнутому, шукає можливості привернути увагу читачів до своїх творів. Для нього процес написання приносить багато насолоди.

Для Сергія Осоки завжди приємно говорити про певні сторінки свого життя, він вбачає, що це – його органічна внутрішня потреба, такий собі сеанс повернення, переживання, ностальгії. Бо для нього важко і боляче згадувати певні моменти, але без смутку, болі неможливо говорити про своє минуле.

Але саме такі життєві умови зумовили формування життєвих поглядів, цінностей, тем для його прози. Проблеми порушені у його новелах не залишають байдужими читача через співпереживання, розуміння відкритості письменника перед читачем.

РОЗДІЛ 2

ТВОРЧІСТЬ СЕРГІЯ ОСОКИ - УНІКАЛЬНЕ ЯВИЩЕ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

2.1. Автор і його персонажі: відкриті збіги

Приватне життя письменників віддзеркалюється в основному в художніх творах, а незаперечною істиною залишається твердження: про що б вони не писали – завжди пишуть про себе. В епоху постмодернізму це ще й один із принципів індивідуалізації та інтригування читача.

У 2020 році збірка Сергія Осоки «Три лини для Марії» увійшла до списку номінантів на Шевченківську премію.

Марина Марченко у читацькій рецензії до книги Сергія Осоки «Три лини для Марії» називає збірку «Зачарований Псел». Проводячи паралель із Довженком і його «Зачарованою Десною», бо наскільки зачаровує любов до природи, мови, сім’ї, тим самим не відводить від реальності, не обманює, не заколисує автор, а навпаки кожне почуття, стан, ритм життя героїв переживає чи пережив [8].

складають понад тридцять новел, обʼєднаних екзистенційними проблемами життя і смерті, пошуку сенсу буття, ставлення до минулого, його звʼязку з сучасністю. Це збірка завдовжки в життя. Сергію Осоці вдається намалювати картини, замальовки з ефектом звуків і запахів. Читаючи, починаєш відчувати і подих вітру, і запах поля. Автор знаходить слова, щоб описати прості речі, що насправді не прості, а унікальні, особливі.

У коротких оповіданнях, що сповнені спогадами про дитинство, оповідь ведеться здебільшого від особи хлопця-підлітка. Сільське й іноді хоч і міське, але все одно провінційне життя. Найбільше і найближче ця проза пов’язана, певно, з шістдесятництвом. Щось у ній є таке від Тютюнника, Гуцала, Дімарова… Літературна критикеса Тетяна Трофименко якось назвала Осоку «лицарем Прекрасної Баби», натякаючи, що замість дівчат той оспівує бабусь. [20, с. 156] Хоча це чомусь звучить більше як комплімент, аніж критика. У його творчому доробку досить багато образів саме старої сільської жінки, що пережила багато чого, вона похоронила своїх батьків, чоловіка, дітей. Автор апелює до сільского духу, а не антуражу. Це не театр подій, а власне події.

У культуролічному сенсі «Нічні купання в серпні» набувають і соціально-критичного відтінку – щоправда, на рівні констатації факту. Часом ці спостереження досить наївні. З іншого боку, якби Осока глибше занурився в аналіз на тему «хто винен і що робити», це могло б негативно позначитися на художньому рівні його тексту – відверто настроєвого, емоційного. Письменник уважно описує, як елементи старої народної сільської культури взаємодіють із реаліями двадцятого століття. Його трактування такої взаємодії, на щастя, не вкладається в штамповані формули на зразок меморіальних плачів за «великою давньою культурою, що гине в нас на очах» чи натхненних маніфестів про «старий мотлох зникає, і слава Богу». Сергій Осока показує, як культурні форми то занепадають, то відроджуються, переосмислюються, розбавляються, проявляються по-новому. Як занехаяна, здавалося, назавжди хата раптом оживляється новими мешканцями. Як відкинуті поколінням дітей артефакти – на кшталт рушників чи грамофонів – раптом починають викликати інтерес в онуків.[6]

Образ автора часто асоціюється з образом головного героя (він ніби перевтілюється у свого героя, живе в його час, а насправді просто повертається у власне минуле, згадує) і цим самим інтегрує в собі усвідомлену (зовнішню) і неусвідомлену (внутрішню, властиву свідомості суб’єкта) діалектичність. Роздвоєна сутність людини, двополюсність життя (минуле-теперішнє, село-місто) накладаються, відбувається діалог-споглядання, в якому автор здійснює діалог із собою, своїми героями, своїм часом, зазираючи в самого себе, у мікрокосмос своєї душі, виступаючи одночасно у двох іпостасях: читача й автора.

На перший погляд, Сергія Осоку більше цікавить зовнішня подієвість, аніж внутрішній світ дитини-героя. Справді, письменник не розкриває повністю психологію дитини. Герой його творів – дитина з мисленням дорослих, яка по-дорослому ставиться до подій. Автор прагне зобразити «зовнішній світ буття» автогероя, тобто передає атмосферу, обставини, оточення в середовищі, в якому формується майбутній письменник. Втрати рідних, напружені стосунки з матір’ю, несприйняття батька, а потім вітчима – символічна жертва в ім’я майбутнього. Але ці випробування загострили важливі людські якості: співчуття,

Багато співпадінь бачимо в долі героя та прототипу. Це і молодша на два роки сестра, що залишилася жити на Великобагачанщині, і вступ до ВНЗ. Сергій Осока долає вузькість і перетворює «розповідь про себе» в глибоке філософське есе, бо ставить на меті «через себе» не лише відтворити історію людини, але й показати власний погляд на певний період історії рідної країни. Хоча сам Сергій Осока у наданому інтерв’ю говорить про те, що його приватне життя поза творчістю і йому не завжди хочеться про це говорити, і якщо читач вбачає прототипи у його творах, то сам автор їх не розкриває. Сергій Осока намагається відділити творче життя від життя приватного.

Минули часи, змінилася країни, але найперше – це зміна людей, їхніх життєвих цінностей, принципів, традицій. Квашення помідорів, святкування Різдва, Трійці, пасіння худоби, життя школярів, уподобання підлітків – усе змінилося за 30 років. Але на зміну прийшов письменник, який через творчість може акумулювати ідеї життя українців. Звернення до пам’яті предків, до цінностей життя, осмислення сенсу існування, порушення релігійних і філософських роздумів – питання, які порушує Сергій Осока в контексті автобіографії душі.

Факти особистого життя, пропущені письменником крізь призму художнього вимислу, лежать в основі не одного оповідання. Згадка про власне життя стало джерелом для творчості Сергія Осоки, з якого він черпає як образи, так і сюжетні колізії, подробиці побуту, взаємини між людьми. Активне залучення подробиць власного життя до літературних творів зумовлено багатьма чинниками. Письменник створює собі імідж митця, що показує своє життя без прикрас, не ідеалізує, не турбується про те, яке враження про нього буде в читача, його турбує більше достовірність фактів, передача емоцій, почуттів героя, зображення його внутрішнього світу.

Сергій Осока талановито засвідчує дві характерні тенденції сучасної літератури. Перша – це увага до приватної історії, бо більшість героїв «Нічних купань у серпні» є близькими чи далекими родичами оповідача. Саме детально знані й ще детальніше відчуті родинні сюжети стають вдячним матеріалом для побудови узагальнених картин.

Другу тенденцію можна умовно назвати «новим сентименталізмом». Бо ця проза надзвичайно активно працює з емоціями, регулярно натискає на особливо чутливі місця й сфери. Але сентименталізм не завжди та не в усьому добре знає міру. Зате вже точно жоден читач не зможе поскаржитися на брак гострих переживань[6].

2.2. Внутрішні переживання образів як відображення переживань автора

Крім автобіографізму зовнішнього, який виявляється в певних подієвих збігах, є елементи й автобіографізму внутрішнього: тотожність вдачі оповідача й прототипу. Сергій Осока усвідомлює власний авторитаризм і не відкидає його, а навпаки вдосконалює.

«Балада про квашені помідори» – перший твір збірки Сергія Осоки «Нічні купання в серпні» є своєрідним вступом до внутрішнього світу ліричного героя. Звичайна страва українців, що є згадкою про дитинство багатьох, та для автора – це не просто улюблена страва, бо для нього, то символ дитинства: «Крізь тонесеньку шкірку при світлі лампочки ви бачите, як бродить там сік і сяють малесенькі насінинки..[12, с.15]». Герой новели мандрує подумки в часі, в його пам’яті поряд із теплими і ніжними спогадами випливають ті події, про які хотілося б забути. Це смак дитинства і щастя, яке залишилося в минулому разом із дорогими серцю людьми, але ця страва стає матеріальним символом втрати. Помідори заквашені, як і спогади, які вони викликають. Їх люди зберігають, але докорінно змінюють, бо помідори втрачають свій смак.  У новелі чи не найяскравіше письменник розкриває свій внутрішній світ, своє життя там, у минулому, і тут, у теперішньому. Події подаються з погляду хлопця-підлітка «Серьожика», що насолоджується безтурботним часом дитинства (до речі, у новелах головний герой з таким ім’ям зустрічається досить часто), а потім дорослого чоловіка, який живе в шаленому темпі великого міста. Герой перебуває у різних часових і просторових вимірах, що поглиблює сам зміст твору і його структуру. Опис життя на селі, де воно нерозривно пов’язане із зміною пір року, із землею, та опис вирощування помідорів асоціюються в ліричного героя із циклічністю життя, де особливе місце відіграють жіночі образи. Баба Ольга – символ спокою і родинного затишку. А прабаба Явдоха – хранителька роду, як архетипний образ Великої Матері – рідної землі. Їхні смерті – розрив одвічних зв’язків, тому викликають тугу в головного героя. Але образ помідорів, які щороку (мотив циклічності) вирощували жінки, перетворений на символ пам’яті про дитинство (мотив раю) [10].

У «Гіркому запаху батька» тато упізнається не за любов’ю та турботою, а саме за запахом – горілки і шкіри, з якої зроблений ремінь. Герой живе мрією, що до їхнього житла вдеруться злодії, які усіх повбивають, але найпершим помре старий. Біда в тому, що дитина в цьому трикутнику – зайва, бо вони жили з матір’ю добре. Для матері – він чудовий чоловік, з його запахами, рухами, вчинками, а для   малого він стає чудовиськом.

Осока пише про минуле, але його герої живуть у специфічному часовому вимірі «минуле-теперішнє-майбутнє» без будь-якої часової логіки. Життя постає в сумбурному русі до невизначеної мети. Точніше, цілісність можна тільки вигадати – як наслідок. Теперішнє як наслідок минулого. Дорослість як наслідок дитинства. Ніщо в житті не проходить даремно і без наслідків, минуле знаходить своє відображення в теперешньому і майбутньому. Як на повнолітньому чоловічому тілі – наївний шрам від апендициту, вирізаного в дитинстві. Інакше кажучи, спогади про дитинство в «Нічних купаннях» – це проєкція, тривожна і двозначна, за допомогою котрої минуле накладається на майбутнє (минаючи фазу теперішнього) [21].

У новелі «Перед Різдвом» ліричний герой відчуває радість новорічно-різдвяних свят на канікулах у селі. Сергій Осока яскраво описує не лише родинні звичаї, а й звичаї села. Героями твору постають реальні жителі села. І хоча змінено імена, але у образах творів є реальні прототипи. Як говорить сам автор, багато хто з його читачів-земляків пізнає односельців за звичками і темпераментом. Часом до Сергія пишуть і телефонують із запитаннями про те, кого він мав на увазі, зображаючи того чи іншого героя.

Для автора теплою згадкою про дитинство постають не лише його баби Олька і Явдоха, а й дід, який стає героєм в новелах “Корови йдуть” і «Корови не йдуть». Центральним образом постає не сама худоба, а часовий відлік на селі, що залежав від процесу пасіння корів. Шоста годин ранку – корови на пасовище, дванадцята – обіднє доїння, а о третій корова знову на пастівнику, щоб о восьмій вечора стати на ніч до хліва. І для багатьох жителів українського села цей часовий вимір існує і зараз, та якщо для Сергія у дитинстві було чи найгіршим моментом безтурботності «відпасти очіредь», то для дорослого Сергія є нестерпними згадки і думки про те, що на селі вже немає корів і череду вже ніхто не пасе. Дід, що в старості вже не міг доглядати «нашу корову Зірку» та о дванадцятій «стояв на хвіртці» у дорослого Сергія викликає муки совісті. Він рідко приїздив до ще живих своїх діда і баби, що рідко відвідує сестру, що живе на селі, автор-герой сумує за річкою, що вже майже висохла. Лише думкою про те, що на «схилі життя» він триматиме свою корову і тим самим позбавиться тягаря із своєї душі.

Під час інтерв’ю Сергій Осока не дуже хоче говорити саме про своїх рідних. Автор розділяє творчість і приватне життя під час розмови з нами, але в його творах такого розподілу немає, бо він пише серцем, емоціями, спогадами. Він заповнює свої прогалини в пам’яті: але їх, ці «прогалини», можна викрити тільки тоді, коли зіставиш спогад малого із тим, що насправді відбувалося. Як це зробити? Усі ж герої новел Осоки, окрім оповідача, – мертві. [21]

2.3.Художні засоби як спосіб передачі психологічного стану героїв

У художній мові Сергія Осоки, майстра, який уміло шліфував народні багатства та за їхнім взірцем витворив самобутнє і яскраве явище – власний мовостиль, органічно поєдналося загальномовне й індивідуальне. Аналіз мови прози автобіографічної тематики письменника засвідчує використання в ній таких художніх засобів:

1. лексичних;

2. стилістичних;

3. фонетичних.

Серед лексичної групи виділяються:

1.Просторіччя. Звернення письменника до просторічних елементів викликане багатьма причинами, з-поміж яких вирізняються експресивно-характеристичні й тематичні. Тональність мовлення в художньому тексті нерідко залежить від наміру автора описати психологічну ситуацію, відобразити стосунки персонажів твору. Просторічна лексика, зливаючись із загальним експресивним звучанням художнього викладу, може слугувати й засобом вираження ставлення автора до зображуваного: прошлогодні – минулорічні; свєту нема – відсутнє електропостачання («Балада про квашені помідори») [12,с.8-15]; уважительний мальчик – слухняний хлопчик («Ятері») [12,с.38]; безконечна – безкінечна; спасла – врятувала, вгощеніє – смаколик («Баба з козами» [12,с.49-54]); патли – волосся, нємєдлєнно – швидко («Кінець світу» [12,с.59-60]); харашо – добре; воспитує – виховує; взросла тьотя – доросла тітка; опять – знову («Не хочу на море»[12,с.62-71]); передає слова баби так: «Серьожику, вставай, вставай, одпасеш сьогодня, а завтра виспися, ніхто тебе не займатиме.....Серьожику, ош уставай...» («Корови йдуть») [12,с.140-141] слова сестри («Корови не йдуть»): «...Побалакай хоч ти з ним. Скажи, що матері треба помагать..…» [12,с.147].

2.Порівняння. Автор використовує їх у мові героїв та авторських відступах, описах, з метою підвищення виразності й образності описів. Порівняння в Сергія Осоки: Усе однорідне, як дощ, як трава («Дощ, дощ...» [12,с.23]); хлопці ж трохи наче знічено, як чужі; візерунок - наче хатка, наче деревце, і наче криниця («Перед Різдвом» [12,с.26-28]); так широко, як одяг святого; я збирав у пляшку жуків - як на оцінку («Ятері» [12,с.34-39]); вона вицвітає, як осінній цвіт; жінка, як тихе літо; стояла осінь, ніби спершися ліктями на цямрину («Баба з козами» [12,с.49-55]); надівши на обличчя таку посмішку, як сирота до княжни-попечительки; худий, як дух пущі; такі червоні, наче ось щойно чавили ніжні одеські черешні й полуниці; скорчиться, як коробка з-під ляльки; волосся розтрусилося на подушці, як чорна півонія («Скляний півень» [12,с.73-79]).

3.Антитеза. Цю стилістичну фігуру Сергій Осока використовує у досить драматичних моментах своїх оповідей, тим самим передаючи той трагізм, який переживає головний герой під час опитування у школі «... жодного разу не принизилася до крику. Але, коли вона опускала очі в журнал...» чи «вона була схильна до вчивчої самоіронії, але сама ніколи не сміялася». («Клумба») [12,с.43-49]. «Я, на жаль, уже майже не застав його уроків музики. Але пам'ятаю, що то були не зовсім уроки»; «Я завжди кажу: у людей можуть бути тільки обличчя, але в неї таки була достеменна мордяка.» («Півень») [12,с.97-106]

4.Епітети. З усіх зображувально-виражальних засобів епітет, на думку багатьох дослідників, найповніше характеризує стиль письменника, найкраще визначає його симпатії та антипатії, прагнення та ідейно-естетичні погляди, адже саме в епітетах представлено сконцентрований зміст мистецької думки, саме за допомогою епітетів автор підкреслює характерну рису, індивідуальну властивість предмета, поняття, явища.

Епітетизація проходить через призму світосприйняття письменника, віддзеркалює його почуття, за допомогою художніх означень Сергій Осока проєктує свою образну модель світу. Квартира баби ліричного героя має свої аромати «розсипаних прянощів, столітніх парфумів, індійського мила та прибрезклих вишневих наливок...», але ця «напівобжита квартира з вічно порожнім холодильником, засохлим кактусом та чайним грибом...» була «порятунком од отчима, скандалів, істерик і вічного дурдому рідної домівки», а сама баба постає як «осоружна, ледача й лайлива невістка » («Балада про квашені помідори» [12,с.8-18]). У новелі «Кривенька качечка» сама назва є епітетом - головна героїня - вчителька англійської мови пенсійного віку Ольга Павлівна «маленька така, кругленька...», що поливає «червоні герані» на балконі «лійкою, іграшковою. І сама вже як іграшкова».[12,с.240-243]

5. Метафори. У мовному спілкуванні людей важливу роль відіграють слова, що вживаються в переносному значенні. Серед них найбільша роль належить метафорі. Метафора, у сукупності з іншими образними засобами, сприяє розрізненню як функціональних, так й індивідуальних стилів мови. Нерідко саме метафора робить стиль автора самобутнім, оригінальним. У новелі «Крашанка на хресті» постає ряд метафор, що характерні для Сергія Осоки, як ознака часу, старості, суму і неминучості смерті, навіть на Великдень паски Палажки «дивляться на земний час і щоденні клопоти зверху», Марія – донька Палажки – після втрати доньок і чоловіка «вийшло заразом усе тепло....очі в неї висохли ...[12,с.208-214]» У новелі «Лисиця на синьому тлі» «хрести мовчать і всміхаються до баби спроквола...», «Софія пігулки пила, але не вірила їм... [12,с.260-267]».

Оповідання «Нічних купань у серпні» з точки зору стилістики можна поділити на дві групи.

Перша – підкреслено сюжетні, розповідні, прості й прозорі історії. Найчастіше вони описують курйозні, драматичні, «зовнішньо» виразні колізії.(«Не хочу на море», «Варення», «Корови не йдуть»).

Друга – більш «орнаментальні» твори, з вигадливим ритмом, фонетичними іграми та іншими формальними цікавинками. («Хверма», «Лисиця на синьому тлі», «Параска, коровина мати») [6].

У мові художніх творів Сергія Осоки широко використовується фонетичні художні засоби, зокрема звукове інструментування (звукопис), суть якого полягає в закономірному розміщенні й повторюваності окремих звуків.

У текстах творів Сергія Осоки найчастіше знаходемо алітерацію та асонансу.

Алітерація – це повторення приголосних, яке зумовлює передовсім загальну музикальність твору.

«Тріпай, вітре, хустку на воротях.» («Дощ, дощ») «Чотири кілометри горя» («Балада про квашені помідори»)

Автор вдався до алітерації саме звуку [р], щоб підкреслити гнів, злість, негативність, небезпечність; цей звук створює враження різкого руху, якоїсь невідомої сили, що лякає. [3,с.20]

Звук [ж] вжито на позначення суму, тяжкості на душі ліричного героя.

«..Паразіт отакий!!!Мерзавець!!Вуркаган!» («Не хочу на море») «У труні лежала як жива, губи червоні, живий жаль, і все, їй бо,– казав мій дід, повернувшись із похорону, –....живий жаль...» («Баба з козами»)

Письменник використовував також повтор голосних звуків (асонанс). Для створення сумних, похмурих картин Сергій Осока вживав голосні заднього ряду [а], [о], [у]. Прикладом цього є наступні речення: «У голові було порожньо. Очі чогось пекли й свербіли. То ви натерли їх солоними рукам» («Балада про квашені помідори»)

«І я сідаю навпочіпки, поклавши палицю поряд, і дивлюся на туман, і на тіні од вербових гілок, і в моєму горлі росте щось тяжке і високе...» («Така пізня, така неможлива осінь»)

У фоносимволістиці цей звук асоціюється з ніжністю, коханням, спокоєм, молитовністю, високістю, захопленням, подивом. Якщо трактувати асонанс звука [і] з фоностилістичної позиції, то в даному випадку письменник використав повтор з метою показати незакінченість дії, яка вимагає продовження, наближення руху.

У текстах новел, також наявні такі стилістичні прийоми, як епіфора та анафора. Вони вжиті з метою увиразнення мови, підкреслення і підсилення якоїсь думки. Наприклад:

«Значить, немає. Річки теж немає, до речі. Замість неї тепер - болото... Значить, о восьмій вечора можна не дивитися за ворота...» (“Корови не йдуть”).

Звуконаслідування використовується в художньому творі як додатковий до понятійного та предметного значення тексту засіб звукової виразності, що конкретизує для акустичного сприймання якесь одне явище або його ознаку, вже описану за допомогою інших мовних одиниць, і таким чином актуалізує її. Так, у новелі «Пластиліновий тато» передача сміху сусіда Стасила, наголошує на болю, який цей сміх приніс ліричному героєві - дитині, що потерпає від насильства.

У творах Сергія Осоки переважають такі художні особливості індивідуального стилю:

- міфологізм, календарно-обрядова циклічність (автор оперує окремими образами, мотивами, міфологічними за походженням, чи такими, що функціонують за законами міфу, проте ні образи, ні мотиви не поєднуються за допомогою власне міфологічного чіткого сюжетного стрижня; містифікація побутових процесів із сільського життя, що складають календар обрядів і циклічне їх зображення від Різдва й до Покрови «На Трійцю», «Крашанка на хресті»);

- поєднання селянської основи з естетизмом (життя в селі прекрасне і воно таким є, бо по-іншому не може бути, бо «це рай...», бо це місце спокої, ідилії «Перед Різдвом»);

- відкритість до інтерпретації, двозначність, недомовленість (більшість творів мають відкриту кінцівку, читач стає співавтором твору, він вбачає майбутнє героїв, їхнє життя поза написаним і часто певні дії, вчинки героїв мають неоднозначність і певну таємничість («Дощ, дощ», «Корови не йдуть»);

- гармонія між технікою та внутрішньою свободою (головний герой у своїх вчинках керується внутрішнім «я»: немає нікого і нічого важливішого, крім людини, отже, крім мене, ліричний герой прагне гармонійності із собою, своєю душею та із зовнішнім світом. Саме такі філософські погляди можна простежити у творах «Варення», «Баба пряде»);

- ліричність (письменник досить поетично зображає не лише певні образи (перше кохання), а й окремі процеси, обряди чи традиції (прядіння, випасіння худоби чи квашення помідорів);

- авторські відступи ( вони є своєрідними коментарями до подій, конфліктів, ситуацій, описів, тим самим автор психологічно готує читача до сприйняття певного фрагменту твору, вони мають емоційне та чуттєве забарвлення і підкреслюють настрій твору)

- самобутність, несподіваність, асоціативність образів та багатопоетичність (характерним для творів Сергія Осоки є символ смерті, яка виступає «організатором» тексту, визначає його змістову структуру, тобто художній час і простір є моделлю самої смерті, її поступового розгортання, зникнення й повернення. Виразником світу потойбічного і світу сільського життя є образ баби, якій автор дає старосвітські імена, спрямовуючи читача у площину минулого, втраченого (Палажка, Явдоха, Манька, Параска); потужним є образ села, що сприймається через рослинний і тваринний світ (корова, сад, поле), процеси (риболовлі, квашення помідорів), освоєний простір (двір, хата) [17].

Сергій Осока в контексті певного часу, традицій, досвіду, культурних обставин з метою самоосмислення чи самопрезентації у художніх творах представляє власний портрет, який розкривається на основі фактів біографії, світогляду, особистих моральних якостей.

Автор правдиво повідомляє про своє життя, акцентує на особистих проблемах, звертається до себе. Він прагне зберегти себе, свої спогади у часі, показуючи своє минуле таким, як воно є.

Сергій Осока відтворює події життя, сповідається у власних помилках, відкриває свої страхи і мрії, висловлює філософські погляди і моральні принципи.

Художня мова творів письменника є естетичним знаком стилізованої стихії. Вона свідчить про глибинність даних творів, його цілісність і гармонійність. Увівши у новели різні художні засоби, Сергій Осока допомагає героям увійти у світ читача, а читачеві опинитися в ритмі подій, що описуються в оповіданнях. (Додаток Б)

Через саморозкриття автор показує свою оцінку навколишнього середовища, героїв, внутрішні переживання та історію душ; сни, думки, бачення, бажання власного «я». Сергій Осока розкривається як особистість.

ВИСНОВКИ

Сергій Осока є сучасним українським письменником, лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка, публіцистом, перекладачем. Автор пише рідною мовою про період 80-90-хх. років минулого століття.

Проаналізувавши прозові твори письменника, ми з’ясували, що Сергій Осока у своїх новелах розкриває усю тугу людини за минулими роками. У кожному творі збірок автор пише про те, що відчуває. Буття людини, сенс життя, неможливість змін минулого, сум за рідними - основні питання артикульовані у творах Сергія Осоки.

У науковій роботі звертаємо увагу на автобіографічний аспект творів Сергія Осоки через аналіз його творів, дослідження його біографічних творів у збірках «Три лини для Марії» , «Нічні купання в серпні».

Основний мотив прозових творів письменника є зображення минулого і теперішнього, спогадів про життя на селі. Твори Сергія Осоки насичені художніми засобами: просторіччями, антитезами, порівняннями, епітетами. Спільним у творах Сергія Осоки є його любов до рідних, зображення життя полтавського села.

Сергій Осока - один із сучасних письменників, його творчість малодосліджена, але відкриває нову, невідому досі систему образів та символів.

Твори письменника так чи інакше, прямо чи опосередковано, про українську національну ідентичність і українські ідеї.

Реалізовуючи завдання даного дослідження, було виконано наступне:

1. Опрацьовано наукову літературу з теми, визначено етапи становлення та входження Сергія Осоки в українську літературу.

2. Досліджено автобіографічні мотиви у творах Сергія Осоки.

3.Проаналізовано художні засоби, які використовує Сергій Осока для передачі психологічного стану героїв. Переважають лексичні (просторіччя, порівняння, антитези, епітети, метафори), стилістичні, фонетичні.

4.Схарактеризовано внутрішні переживання образів, що передають переживання автора-людини.

5. З’совано роль і місце поетичного доробку Сергія Осоки в сучасній українській літературі.

6.Укладено довідник художніх засобів у творах Сергія Осоки. (Додаток Б)

7. Проведено інтерв’ю із Сергієм Осокою.

Значення автобіографічної прози Сергія Осоки можна оцінити в декількох аспектах: по-перше, автобіографіка - найважливіший матеріал про життя і творчість митця, де виявляється прихована історія його «я»; по-друге, творчі здобутки автора розширили уявлення про культурні факти та явища, очевидцем яких був автор; по-третє, письменник утвердив у національному мистецтві слова нове бачення життя людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Голос мисливця. Блог Сергія Осоки / URL: http://osoka80.blogspot.com/2015/08/blog-post_74.html (дата звернення 10.10.2022)

2.Денисенко Л. Осочині образки. Нічні купання в серпні./ Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. 5–7с.

3.Левицький В. В. Звуковий символізм: основні поняття, ідеї, результати. Мовознавство.1993. Вип.1. С.16-25.

4.Костенко М. І вимолимо в Бога рідне слово. Полтавці в українському літературному контексті ХХ століття. Калинове гроно. Антологія поезії полтавських літераторів ХХ століття.Т.1 / ред. М.В.Костенка, Ю.М.Дмитренка, А.М.Дяченка та ін. Полтава: Полтавський літератор, 1998. 3-56 с.

5.Коцарев О. «Переповідати родинні історії – моя внутрішня потреба» День. 2017. (№ 38–39). / URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/perepovidaty-rodynni-istoriyi-moya-vnutrishnyapotreba (дата звернення 19.09.2022)

6. Коцарев О. Село повертається в літературу. Але це вже не райський куточок. / URL: https://starylev.com.ua/blogs/selo-povertayetsya-v-literaturu-ale-ce-vzhe-ne-rayskyy-kutochok (дата звернення 19.09.2022)

7.Козлова А. Щасливі й щемкі історії з дитинства у книзі Сергія Осоки «Три лини для Марії»: Читацька рецензія Анастасії Козлової на книгу «Три лини для Марії» Сергія Осоки, яка увійшла до дорослого списку Книги року ВВС 2021. 2021. 3 грудня. / URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-59416875  (дата звернення 19.09.2022)

8.Марченко М. Твоє кохане Києво-Могилянське обличчя. Рецензія на нову книгу Сергія Осоки. 2021. 19 лист. / URL: https://www.bbc.com/ukrainian/features-59305687 (дата звернення 19.09.2022)

9.Новікова В. Сергій Осока: про жінок в особистій історії. / URL: https://povaha.org.ua/serhij-osoka-pro-zhinok-v-osobystij-istoriji/ (дата звернення 19.09.2022)

10.Оринго А.Сергій Осока: кохання і любов / URL: https://oringo.com.ua/forum/sergiy-osoka-kohannya-i-lyubov (дата звернення 19.09.2022)

11. Осока С. Найгірша галузь, в якій може працювати письменник – журналістика. С. Осока; спілкувався О. Крумін. Видавництво Старого Лева. 2015. 15 січня. / URL: https://starylev.com.ua/news/sergiy-osoka-naygirsha-galuz-v-yakiy-mozhe-pracyuvaty-pysmennyk-zhurnalistyka (дата звернення 19.09.2022)

12.Осока С. «Нічні купання в серпні» / Львів: Видавництво Старого Лева, 2022. 267 с.

13. Осока С. Пам’ять – дуже змінна річ / С. Осока; спілкувалася А. Кухар // ЛітАкцент – 2017. – 9 січня. /URL: http://litakcent.com/2017/01/09/serhij-osoka-pamjat-duzhe-zminna-rich/ (дата звернення 19.09.2022)

14.Осока С. «Переповідати родинні історії – моя внутрішня потреба» С. Осока. День. 2017. 2 березня. / URL: https://day.kyiv.ua (дата звернення 19.09.2022)

15.Пастух Б. «Тиха лірика» і сучасність: [аналіз творчості С. Осоки]. Слово і час. 2015. Вип.12. С. 83-90.

16.Савка М. «Сергій Осока: «Коли пишеш прозу, слова мають бігти попереду» /URL: https://starylev.com.ua/news/sergiy-osoka-koly-pyshesh-prozu-slova-mayut-bigty-poperedu (дата звернення 19.09.2022)

17.Свалова М. Міфологічні маркери художнього світу Сергія Осоки / URL: http://osoka80.blogspot.com/2015/08/blog-post_74.html (дата звернення 19.09.2022)

18.Сердійчук Л.П. “Форми прояву автобіографіяного в текстах” / URL: https://core.ac.uk/download/pdf/12087169.pdf (дата звернення 19.09.2022)

19.Той, що греблі рве: персональна сторінка С. Осоки в рубриці «Автори». Гоголівська @кадемія / URL: http://www.gak.com.ua/authors/4338 (дата звернення 19.09.2022)

20.Трофименко Т. Лицар Прекрасної Баби. Окололітературне : усе, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу. Харків : Віват, 2019. 156–163 с.

21. Улюра Г. Тримайся берега / URL: https://zbruc.eu/node/56743 (дата звернення 19.09.2022)

22. https://www.facebook.com/profile.php?id=100002099541845 (дата звернення 05.12.2022)

ДОДАТОК А

ФОТОГАЛЕРЕЯ ПИСЬМЕННИКА

ДОДАТОК Б

ХУДОЖНІ ЗАСОБИ У ТВОРАХ С.ОСОКИ

«Балада про квашені помідори»

Невгодна (просторіччя)

Прошлогодні (просторіччя)

Хароше (просторіччя)

«Сірєнєву кохту» (просторіччя)

«Свою квартіру» (просторіччя)

Шоб (просторіччя)

Хвіртка (просторіччя)

Сладінький мармеладік (епітет) (просторіччя)

Ватяних ногах (епітет)

Блудну бабу (метафора)

Три кущі півоній (художній символ)

Дурного автобуса (епітет)

Свєту нема (просторіччя)

Смак дитинства і щастя - кислий, зброджений, неймовірно свіжий і прохолодний. (художній символ)

Лучче (просторіччя)

«КООП»

Шо (просторіччя)

«Жаба»

Хвіртку (просторіччя)

"Вщепіриться" (епітет)

«Дощ, дощ...»

Все однорідне, як дощ, як трава (порівняння)

Сонце важке, масне, полуденне. (епітет)

«Перед Різдвом»

Різдвяні свята в дитинстві - це перш за все зимові канікули. А канікули - синонім щастя, до того ж абсолютний синонім. (перифраза)

Десять минут (просторіччя)

Тобі нада особе приглашеніє?! (просторіччя)

Під йолкою (просторіччя)

Вам усьо равно (просторіччя)

Математичка (жаргонізми)

Хлопці ж трохи наче знічено, як чужі (порівняння)

Візерунок - наче хатка, наче деревце, і наче криниця (порівняння)

Прислали (просторіччя)

Нашо?! (просторіччя)

Привєт (просторіччя)

Мокрими «як хлющ» ногами. (порівняння)

«Ятері»

Так широко, як одяг святого. (порівняння)

В мене не руки, а стрекала (метафора)

Я вже хотів було заволати на весь куток «Карась!!! Здороветельний!!!», але опам'ятався. (просторіччя)

«Уважительний мальчик» (просторіччя)

«Паразітва» (просторіччя)

«Шоб який гад не позавидував» (просторіччя)

Не знаю, як це виглядало збоку - дванадцятирічний хлопець і вісімдесятирічна зігнуда баба ідуть до води... Але цей кадр і досі живе в мені так ясно, що я можу розрізнити кожну деталь (антитеза)

Вода лоскотала мені стегна. по литках черкалися мальки. Але моє тіло вже не слухалося води так,як тоді, коли я дитиною бігав трусити свій перший ятір. (порівняння)

«Клумба»

Математичка (жаргонізм)

Мовниця (Жаргонізм)

Хімічка (жаргонізм)

Вони вистукували, як годинник. (порівняння)

Земля ще пашіла і мліла, сонце горіло зовсім по-літньому, але квіти вже готувалися вмерти (антитеза)

«Алергія на цвіточну пильцу» (просторіччя)

«Баба з козами»

Вона вицвітає, як осінній цвіт (порівняння)

Безконечній (просторіччя)

Жінка, як тихе літо (порівняння)

Не спасла... (просторіччя)

Він дуже смішний - екран опуклий, як риб'яче око, каналів усього два й перемикаються вони туго, з допомогою плоскогубців (порівняння)

«Рождество твоє, Христе Боже наш...» (просторіччя)

«Вгощєніє» (просторіччя)

Худого мняса (просторіччя)

Воно само (просторіччя)

Років декілька й носа до неї в хату не показував. Але якось, приїхавши до баби й діда ранньої осені. зібрався йти по гриби. (антитеза)

Хвіртку (просторіччя)

Якшо (просторіччя)

«Кінець світу»

Банку мняса (просторіччя)

Не хвата? (просторіччя)

Діти тобі не нужні (просторіччя)

Серги (просторіччя)

Скуйовдила (просторіччя)

Патли (просторіччя)

Самошедча (просторіччя)

Не нада (просторіччя)

«Та до сраки ваше мило!» (просторіччя)

Нємєдлєнно (просторіччя)

Райським садом (епітет)

«Не хочу на море»

Проблему вирішила, як завжди, моя баба (порівняння)

Харашо (просторіччя)

«Операция ему в настоящее время не принадлежит» (просторіччя)

«Явится на консультацию» (просторіччя)

Глава (просторіччя)

І ми поволеньки, як дві старі качки, злізли вниз по крутому схилу (порівняння)

Баба була незрушна, мов камінь (порівняння)

Море цікаве, але не цікавіше нашої річки. (порівняння)

Воспитує дітей (просторіччя)

Мерзавець!!! Вуркаган! (просторіччя)

«Взросла тьотя» (просторіччя)

«Бессовісна свиня, бесстижа!» (просторіччя)

Одевай, Артемка, єто та, розовая, твоя любимая. (просторіччя)

Медсестри були всі злючі, як оси. (порівняння)

Ага, опять ета клубніка с Привоза, опять ета сільодка!!! Ну сказано же - ніззя!!! А єслі што-то с желудком!? Они же у вас лєжачіє! (просторіччя)

Баба мого режиму харчування не те що дотримувалась - вона його сповідувала, як фанатичний чернець (порівняння)

«Положительним прогнозом» (просторіччя)

Опять (просторіччя)

До хвіртки (просторіччя)

ЇЇ трохи вицвілі голубі очі були й за кольором, як море (просторіччя)

«Скляний півень»

Угощайтесь, пожалуйста (просторіччя)

Тягне моя баба, рвучко надівши на обличчя таку посмішку, як сирота до княжни-попечительки в перснях і хутрах (порівняння)

А може, повернувся з риболовлі безіменний чоловік Клавдії Дмитрівни, худий, як дух пущі, подзвонюючи лускою.(Порівняння)

У меня сегодня день рожденья (просторіччя)

Поздра-а-авляїм (просторіччя)

Желаїм (просторіччя)

Спасибо (просторіччя)

До хвіртки (просторіччя)

Долоні в них червоні, такі червоні, наче ними ось щойно чавили ніжні одеські черешні й полуниці (порівняння)

Я вас сегодня положу спать у сестри (просторіччя)

Скорчиться, як коробка з-під ляльки, все пощезне (порівняння)

Здесь переночуете (просторіччя)

Маленька, як нігтик, дівчинка (порівняння)

Помалу розгортаю - наче шматочок глини впереміш із піском, крихітні сліди зубів (порівняння)

Волосся розтрусилося на подушці, як чорна півонія (порівняння)

За стіною сухими кощавими руками мацають вапно страшні, як казка. (порівняння)

Кожна хвилина тут - це насправді рік життя (перифраза)

«День синій...»

Така тілесна, як шрам від черепашки в тебе на нозі (порівняння)

Відлякувати ногами молодих окунів - смарагдових і смугастих, мов ялинки (порівняння)

Пирхати, мов кінь (порівняння)

Лягати на простирадло під абрикосою і зразу ж випадати в сон - він несе кудись так непереборно, так упевнено, які дві тітки в картузах додому свої випрані простирадла (порівняння)

Волосся висохло і лягло пасмами так, як хотіло (порівняння)

«На Трійцю»

Паразітва (просторіччя)

Красіве (просторіччя)

Хіба ви люди? Хіба вам можна красіве стелить? (просторіччя)

Тарабанить пальцями (епітет)

От же ж глухе, як баран! (порівняння)

Цибок уже он тіленни... Тре пообривать. Сьогодня ще не празник (просторіччя)

Набігає хмара, вода брижиться і стає сталевою, злою (епітет)

Швидка, як фурія (порівняння)

Баба теж спершу хоче тікати, а потім махає рукою й сміється, мокра, як хлющ (порівняння)

«Хверма»

Воно наче замикає двір, відокремлює всі решти світу (порівняння)

Хверма (просторіччя)

Тягну я з удаваною втомою в голосі, наче перша вчителька в другій чверті (порівняння)

З-за хвіртки (просторіччя)

«Варення»

А вже за мить - одітліє, як папірець (порівняння)

Те цяпання у тиші також здається жовтим, жахітно жовтим, як електричний стілець або газова камера (порівняння)

Вона ходить, як качка (порівняння)

Однось назад (просторіччя)

«Жасмин»

Ждати (просторіччя)

Розсупонюється (просторіччя)

Чийогось (просторіччя)

Рішення опускається на твою голову важко, але миттєво. Як обух. (порівняння)

«Півень»

Така ж провінційна і простувата, які і жінки, які щиро їй раділи. (Порівняння)

Лайлива, нечупарна і товста, мов карахонька, бабета - однакова, що поклади, що постав (порівняння)

Я завжди кажу: у людей можуть бути тільки обличчя, але в неї таки була достеменна мордяка (антитеза)

Год (просторіччя)

Щитали (просторіччя)

Тонка, як стеблинка, суха, з волоссям невизначеного кольору (порівняння)

Не січас (просторіччя)

Подзвони пожже! (просторіччя)

Ще дньом (просторіччя)

Всьо, пока (просторіччя)

Мені в моєму віці такі почуття були невідомі, і я сміливо ходив навколо Півня, як сновида (порівняння)

А ззаду черкається крилами якась тінь, суха і русява, як нетля (порівняння, епітети)

«Жовта смужка під дверима»

Міліціонерша (архаїзм)

Обстановку (просторіччя)

Місце, де вони мають бути, позначене жовтим і зверху обведене коричневим, але не дуже точно, наче дитина гралася з розмальовкою (порівняння)

Слова про чесність міліціонерша проговорює вже геть недбало, наче кидає дрібну решту межи очі жадібному покупцеві. (порівняння)

Себто (просторіччя)

Закатками (просторіччя)

Мєнтура (жаргонізм)

Вітчима тоді закрили на п'ятнадцять суток, але посидів він тільки двоє (просторіччя)

Без папи (просторіччя)

Одпустіть, пожалуста (просторіччя)

Ти должен їх розжалобить, понімаєш? (просторіччя)

Шоб (просторіччя)

Не спокушай алкаша (жаргонізм)

Та як же, вони ж на дев'ять ходять, як білі люди, а тепер тільки пів на сьому (порівняння)

Шо, шкет, за папанею скучив уже? (жаргонізм)

Сміявся у вуса мєнт, рудий, як чорт (жаргонізм, порівняння)

Триндів (жаргонізм)

Помагать (просторіччя)

Кілька разів хотів виламати лозину, але Сашко виривався і відбігав кроків на десять, вичікував, а тоді знов вертався і давав руку (антитеза)

Обнімала (просторіччя)

Він хотів плакати, але сльози чомусь не текли (антитеза)

Обіжає (просторіччя)

Ждав (просторіччя)

Вона кладе папірці в сумку, таку саму банькату і пихату, як сама (епітет)

Сашко хоче дістати зошита і щось у ньому малювати, малювати, поки не засне з ручкою в роті. Але в кімнаті темно, а за дверима тихо, як у вусі, як при покійнику. (антитеза, порівняння)

«Сара»

Моя голова ще була важкою, а губи сухими. Але мої вуха вже все вловлювали (антитеза)

Врачиха (просторіччя)

Дуже толковий врач (просторіччя)

Жидовка вона... (жаргонізм)

Глупості (просторіччя)

Драстуйте (просторіччя)

Себто (просторіччя)

На роботу ходила, як завжди, зосереджена і піднесена (епітет)

Тіки (просторіччя)

Конєшно (просторіччя)

Десять год общаємся (просторіччя)

Всю жизнь (просторіччя)

Бомажки (просторіччя)

Пішла отсюда вон (просторіччя)

Дура чі шо?! (просторіччя)

Вбуєсся (просторіччя)

Запомни раз і навсігда (просторіччя)

Мені дуже хотілося лягти долі і знову тернутися об її руку, як кошеня. Але я вже не міг цього зробити, хоч, може, й треба було. (порівняння, антитеза)

«Жучок»

Осінь на той час уже втратила геть усі риси осені, але ще не набула рис зими (антитеза)

Вона була ні на що не схожою, страшною, як п'яна жінка. що побивається в калюжі (порівняння)

Велика, як молочна цистерна, медсестра пропливала повз (порівняння, метафора)

Я роззувся і прокрався туди, як нишпорка (порівняння)

Жінка з високими бровами і з рисами обличчя, твердими, як у сивого кочового ідола, сиділа на лавці у збитій набік хустці (епітет, порівняння)

В її древніх очах (епітет)

Зарплата (просторіччя)

Ніде не возьму! (просторіччя)

Безконечно тягла (просторіччя)

«Пішла дівчинка до лісу...»

.., а баба оскирялася на неї, як стара щука, що її колись піймав дівчинин вітчим (порівняння)

Канхветика (просторіччя)

Довжні (просторіччя)

Обхажувать, удівать (просторіччя)

Хворму (просторіччя)

Портхвель (просторіччя)

Гофлі й колгатки (просторіччя)

Ловко (просторіччя)

«Салат з осінніх помідорів»

Слабенький, як останній подих, але струму там уже немає (порівняння)

Нє (просторіччя)

Вкусить - так, як оса (порівняння)

«Корови йдуть»

Відкрити настіж хвіртку (просторіччя)

Очіреді (просторіччя)

Одпасеш сьогодня (просторіччя)

Виспися (просторіччя)

Ош уставай (просторіччя)

Сімня (просторіччя)

Часов (просторіччя)

Помоошник (просторіччя)

Вп'єть (просторіччя)

Кажний (просторіччя)

Рештою часу я володів безроздільно, але ці хвилини безроздільно належали їм. (антитеза)

«Корови не йдуть»

За хвірткою (просторіччя)

Сей год (просторіччя)

Зосталися (просторіччя)

Але церата все одно живе довго, навіть обірвана (антитеза)

Побалакай (просторіччя)

Треба помагать (просторіччя)

Хочу щипнути шовковиці, але вже немає, відійшла (антитеза)

Сарай - як сирота (порівняння)

«Нічні купання в серпні»

Сам ще - як оголений дріт, як різве вібрато непоставленого голосу (порівняння)

Сей (просторіччя)

Вернуся (просторіччя)

... ось чого твій вологий рот танув у моєму, як та нещасна пізня шовковичина (порівняння)

Альо! (просторіччя)

Шо лазиш ночами, як шакал? (порівняння)

Скіки (просторіччя)

Видєлувались (просторіччя)

Вітер дужчає і щомиті переломлює твоє дихання навпіл, як гілку (порівняння)

До хвіртки (просторіччя)

Настренчує кожен нерв, як сірник (порівняння)

Ти зостаєшся (просторіччя)

«Сім пісень до шовковиці»

Шарлатанські (просторіччя)

Багато-багато живої, мов смола на сливах, млості (епітет, порівняння)

І зовсім не для тебе я беріг свої слова, як оберемки жухлої трави (порівняння)

Мох лежав уже як мертвий (порівняння)

Хльостким вітром (епітет)

Я солодко перекочував це відчуття в роті, як добре вино, і вже немало сп'янів. (порівняння)

Куйовдилася (просторіччя)

Переграла потім, як вино (порівняння)

«Така пізня, така неможлива осінь»

Дід, як лелека, стоїть посеред двору у шапці набакир, з двома помийними відрами (порівняння)

Обчухраний (просторіччя)

Жумрає (просторіччя)

Помооожу (просторіччя)

Як оперіщу!(просторіччя)

Чепірадлистий капелюшок (епітет)

Маненький (просторіччя)

Замацькорені шпалери (епітет)

Мені тепло, але холодно (антитеза)

Мені рано, але дуже пізно (антитеза)

«Гіркий запах батька»

Нерухомий зимовий пісок (епітет)

Моя ненависть до нього була таємною, але вона була з самого початку. (антитеза)

Слова вилітали з його рота, як порожні консервні банки (порівняння)

Учоба (просторіччя)

Свабодєн (просторіччя)

Собака була жалюгідна і занедбана, але весела (епітет, антитеза)

Обережно, як по купинах (порівняння)

Шелестить і кривиться, як морда його погана (порівняння)

Сю ніч (просторіччя)

Щокатий пуп сміявся, як миша з ями (епітет, порівняння)

На путях погиб (просторіччя)

Стрєлки (просторіччя)

Скучно (просторіччя)

Мужчина (просторіччя)

Трудно (просторіччя)

«Баба пряде»

Буйна баба (епітет)

Робуча полільниця (епітет, просторіччя)

Жона (просторіччя)

Посиплеться шкло, як тисяча зірок (порівняння)

Хитра й велика, як церква (епітет, порівняння)

Баба лягає на лаву, довгу й потріскану (епітет)

«За течією»

Він слався зеленкуватим світлом згори густо й напружено, наче кров у молодому серці (порівняння)

На Натальчиному тину бовванів горщик, як справжня голова (порівняння)

Повітку (архаїзм)

Била їх по литках, але не могла збити з ніг (антитеза)

Місяць, як прудка вивірка, звивався й перестрибував з дуба на сосну. (порівняння, метафора)

Здоровенні земляні нуртини (епітет)

Видавалося, що воно шерехувате, липке і проростає мені крізь пальці, як водяна волосінь (епітет, порівняння)

Ти ж знав, ти ж знав, що я не маю душі, але серце я таки маю (антитеза)

Жалко (просторіччя)

«Крашанка на хресті»

Старезна розчахнута слива (епітет)

Цвіла - і ніби соромилася того цвіту (порівняння)

Свіжа скатерть (епітет)

Сей год (просторіччя)

Нетутешнє (просторіччя)

Хазяйка (просторіччя)

Напівтемна волога глибина (епітет)

Покуття (архаїзм)

Паски сумовиті (епітет)

Радше високий празниковий смуток - воскрес, але ж розіп'ятий (антитеза)

Як завжди (просторіччя)

Поспитаю (просторіччя)

Кажну (просторіччя)

І стояла вона там, як черниця серед наречених, як жебрачка поміж ярмарковим людом, як бідна сестра в гостях у багатої (порівняння)

«Параска, коровина мати»

Брехливі сусідські собаки (епітет)

Місяць викотиться з-за лелечого колеза, як великодня крашанка (порівняння)

Все'дно (просторіччя)

Одіяло (просторіччя)

Ткне (просторіччя)

Кухвайка (просторіччя)

Найбільшою втіхою (епітет)

Ніч весняна, погожа (епітет)

Зірок посіялось, як того піску (порівняння)

Поцілунки коштовні, як срібні ложки, наче чуються на щоках (порівняння)

Регочеться, як сама сатана (порівняння)

Свиняча картопля (епітет, просторіччя)

Корчуватий ціпок (епітет)

Здоровенний замок (епітет)

Тільки місяць випливає з-за колеса сумний і щербатий, як скльована крашанка. (епітет, порівняння)

«Постать у присмерку біля річки»

Грубі й волохаті, як у мавпи, руки (порівняння)

Церата ложка (епітет)

Єврейка добра, але зовсім дурна (епітет, антитеза)

Слова маленькі й куці (епітет)

Лягало на плечі шорстко й неграбно, мов чуже (порівняння)

За хвірткою (просторіччя)

«Максим»

Пуговиці (просторіччя)

Сю ніч (просторіччя)

Ще дужче блідне і ховає лице у хмару, мов соромлива дівчина (порівняння)

Над водою стелиться густий і теплий, як молоко, туман (епітет, порівняння)

Драстуй (просторіччя)

Сивий, як ніч, водяний бугай (порівняння)

«Кривенька качечка»

Маленька така, кругленька, як карахонька (порівняння)

Здря причини (просторіччя)

Вроки (просторіччя)

Качечки дикі плавають, як іграшкові (порівняння)

Толком (просторіччя)

Драсця! (просторіччя)

І сама вже як іграшкова (порівняння)

«Тамара-зайчик»

Тамара-зайчик була суха, як черниця (порівняння)

Розхвухвириться (просторіччя)

Прозора, як тінь (порівняння)

Швидка, як зайчик (порівняння)

«Муля»

Але як це зробив? (риторичне питання)

Хароша (просторіччя)

Пожелай (просторіччя)

Привітався, як до вчительки (порівняння)

Так мимовільно - як зимові гілки (порівняння)

Такі білі, як цвіт каштана в зеленому листі (порівняння)

Не спіши (просторіччя)

Здрастуй! (просторіччя)

«Лисиця на синьому тлі»

Хрести мовчать (метафора)

Ні товстого приземкуватого Петра з монгольським лицем, ні високої, як пакіл, горбатої Наталки (порівняння)

Кладовище нужне (просторіччя)

Сіла й сиділа як свічка (порівняння)

Холодний, як ніж (порівняння)

Баба говорила од Софії, але губами не ворушила (антитеза)

Сього (просторіччя)