Дослідження з мистецтва "Мистецька спадщина Т.Г.Шевченка-художника. Автопортрети. Незнайдені твори."

Міністерство освіти і науки України

Макіївська гімназія

Красноріченської селищної ради Луганської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дослідження на тему:

 

Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка. Автопортрети. 

Незнайдені  мистецькі  твори  Т. Г. Шевченка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконали учні 8 класу

Макіївської гімназії

Керівник: Срібна В.В.,

вчитель мистецтва

ВСТУП

     Мистецтво тому й мистецтво, що воно здатне творити чудо: особистий, внутрішній світ Т.Г.Шевченка, постав у ліриці, поемах, в малюнках в таких художньо-образних виявах, у такій правдивості, що в них: сам народ упізнав свою душу, прочитав свою історію, позирнув у своє майбутнє.

     В березня кожного року людство відзначає річниці з дня народження та дня смерті Т.Г.Шевченка. Група дослідників Макіївської гімназії працювала над вивчення творчості Т.Г.Шевченка, а саме – живописної спадщини поета.

    Тему обрали недаремно, бо на уроках літератури, образотворчого мистецтва  ми лише  доторкнулися до малярської спадщини митця. А хотілося більше дізнатися про нашого генія. Бо природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним словом, а й талантом художника. Для Шевченка малювання стало хлібом насущним, вираженням його творчого духу.

  Художній хист він відчув раніше, ніж поетичний. Ще в дитинстві мав велике бажання будь-що  навчитися малювати, навколишній світ намагався відтворити за допомогою крейди, вугілля. Малював на стінах, дверях, воротах. Шевченко мав пройти певну професійну підготовку, важку школу навчання, шукати вчителя серед сільських дяків-іконописців, опанувати сувору ширяєвську науку, відвідувати класи петербурзького товариства художників, навчатися в Академії мистецтв.

І поезія, і малярство тісно переплітаються у творчості Шевченка. Та якщо на поезію він дивився лише як на покликання, то малювання стало його професією, засобом існування. Йому часто доводилось  малювати роботи на замовлення.

      Образотворча спадщина художника досить багата. Це різноманітні ілюстрації, серія автопортретів, композиції на історичну і побутову тематику, знамениті серії “Живописна Україна” та багато інших.

    Навчання в Академії під керівництвом великого майстра Карла Брюлова дозволило Шевченкові блискуче оволодіти мистецтвом живопису. Вже в перші роки навчання він робить спробу втілити свої поетичні задумки в малюнках.

   Наслідком подорожі Шевченка по Україні в 1843-1844 р. був альбом офортів “Живописна Україна”.

Інтерес до портретного живопису виявився у Шевченка дуже рано. Взагалі він створив велику галерею портретів своїх сучасників, серед них олійні, акварельні, офортні, а також виконані олівцем та сепією. Шевченко створив багато автопортретів. Їх близько 60.

   У мистецькому доробку Шевченка є багато пейзажних малюнків. У пейзажі художник обов’язково вводить людину, але в нього є і “чисті” пейзажі. 

В 1858 р., повертаючись з заслання в Петербург, Шевченко здійснив свою мрію – почав опановувати технікою акватинти. Одним з його творів, виконаних в цій техніці є “Притча про робітників на винограднику”, сюжет до якого художник взяв з відомої картини Ретбранда. За цю та ряд інших гравюр в 1860 р. Петербурзька Академія мистецтв присвоїла Шевченку звання професора графіки.

   Наші художники-митці дослідили, що у Шевченка було багато гравюр офортів. Офорт – це гравюра на металі.

 Мета дослідження – знайти, переглянути та дослідити репродукції картин Т.Г.Шевченка, добитися того, щоб мимоволі виникали різні думки, різні враження, якщо не для серця, то для розуму, але зовсім байдужими не залишився щоб ніхто, бо існує високе, не підвладне часу, святе. Це наші моральні цінності: добро, милосердя, співчуття, здатність у будь-якій ситуації залишатися людиною.

Завдання:

•                   розшукати та опрацювати інформацію про Т.Г.Шевченка, спогади та біографічні факти про поета та його творчість;
•                   ближче познайомитися з життям і творчістю Т.Г.Шевченка-художника;
•                   зібрати і систематизувати інформацію з Інтернету та друкованих джерел;
•                   вивчити готові публікації, аналізувати їх та оцінити;
•                   узагальнити матеріал і зробити висновки;
•                   створити презентацію дослідження;
•                   демонструвати презентацію перед аудиторією;
•                   визначити, що творча спадщина великого Кобзаря – це не лише поетичні твори, а й величезна кількість малюнків та картин, створених рукою талановитого художника.   

Тему досліджували й інші мистецтвознавці, наприклад

    Дослідниця живописної спадщини Шевченка З.Тархан-Береза підкреслює, що поетичних творів Шевченка до нас дійшло понад 240, а мистецьких – олійних картин, акварелей, сепій, офортів, малюнків – майже 1200. Сама ця кількість свідчить про його глибоку закоханість у малярство. Не випадково його твори виставлялися на академічних виставках, а за видатні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. 

   О.Цинкаловський у книзі «Стара Волинь і Волинське Полісся» стверджує, що у 1846 році Шевченко у складі археологічної комісії виїхав на Волинь, щоб зробити малюнки з історичних пам’яток. Він був у Почаєві, на північно-західній Волині, зробив зарисовки церков у Вербці, поблизу Ковеля, Секуні та інших місцевостях Ковельського повіту.

    Як стверджує історик В.Рожко, у Вербці Шевченко виконав замальовку та креслення колишнього монастирського храму Святої Трійці.

    Український вчений з німецької діаспори Ю.Терхонович відзначає, що Шевченко відновив руки на образі Святого Миколая у Святотроїцькій церкві міста Ковеля.

     К.Широцький досліджував образотворчу спадщину Шевченка з предмету впливу на творче мислення класицизму та романтики. Він аналізував ілюстрації Шевченка до своїх творів та творів інших письменників (Квітки-Основ’яненка). Його приваблювали жіночі портрети, створені Шевченком. В них поєднано поетичне світосприйняття і естетика романтизму.

     Олесь Силип – все своє свідоме життя вивчав за архівними документами те, що стосується життя і творчості Шевченка, досліджував місця його перебування в Україні та за її межами. Автор книги «З моєї «Шевченкіани»».

    Мечислав Гаска, український письменник та літературознавець. Найвагомішою сторінкою творчості є дослідження творчості Кобзаря, зокрема книги етюдів «Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка» (1970), «У колі Шевченкових та Гоголевих друзів» (1980), «Пошуки та знахідки» (1990). Деякі гіпотези Гаска викликали полеміку серед дослідників творчості Шевченка, спонукали мислити й дошукуватися істини.

Результати дослідження, підсумки.

Працюючи над проектом:
1) ближче ознайомилися з життям і творчістю Т.Г.Шевченка;
2) розшукали та опрацювали інформацію про Т.Г.Шевченка, спогади та факти про поета-художника та його творчість;
3) відзначили, що Шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання — твори та репродукції картин, малюнки;
4) визначили роль митця у розвитку української художньої культури;
5) створили презентацію "І говорило полотно про муки і про його будні, про його свята… Шевченко-художник";
6) дослідивши біографію митця, з’ясували, що Шевченко створив більше 1200 картин та малюнків;
7) визначили, що художник володів різними техніками виконання малюнку: аквареллю, сепією, офортом, білилом, олівцем, олією, акватинтою;
8) митець створив близько 60 автопортретів;
9) багато своїх робіт Шевченко-художник подарував, продав, або вони зникли;
10) творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов'ю до Батьківщини, а нащадки бережуть пам’ять про нього та про його творчість у своєму серці та зберігають роботи у музеях, художніх галереях;
11) подивившись репродукції картин Т.Г.Шевченка, мимоволі виникають різні думки, різні враження, якщо не для серця, то для розуму, але зовсім байдужими не залишається ніхто, бо існує високе, не підвладне часу, святе. Це наші моральні цінності: добро, милосердя, співчуття, здатність у будь-якій ситуації залишатися людиною. І в цьому нам допомагає творчість видатного українця, генія сучасності – Т.Г.Шевченка.

    За своє небагаторічне творче життя Шевченко-художник встиг виконати велику кількість творів високої художньої якості в різних жанрах і різних техніках.

    Ще за свого життя, він був для багатьох представників демократичної інтелігенції прикладом самовідданого служіння народові. Шевченко визначив напрями розвитку не лише літератури, а й образотворчого мистецтва України шляхом гуманізму, народності, боротьби за кращу долю людей.

     Оцінюючи значення Шевченка як живописця, його сучасник і друг художник Л. М. Жемчужников відзначав: «І на цьому шляху він був одним з перших, хто звернувся до рідного… Тоді як інші ловили "красу" із спокійним духом, писали мирний куточок, весілля, ярмарок, його дух хвилювався, страждав і виливався гіркими сльозами, які потім оберталися на неспокійне обурення…».

 

Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка –

твори  живопису  і  графіки

 

            Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка – твори  живопису  і  графіки,  що  їх  виконав  Шевченко  в  різній  техніці  протягом  усього  життя.  Збереглося  835  творів,  що  дійшли  до  нашого  часу в  оригіналах  і  частково  в  гравюрах  на  металі  й  дереві  вітчизняних  і  зарубіжних  граверів,  а  також  у  копіях,  що  їх  виконали  художники  ще  за  життя  Шевченка. Уявлення  про  мистецьку  спадщину  Шевченка  доповнюють  дані  про  понад  270  втрачених  і  досі  не  знайдених  робіт.  Живописні  й  графічні  твори  за  часом  виконання  їх  датуються  1830-1861рр.  й  територіально  пов’язані  з  Росією,  Україною  і  Казахстаном.  За  жанрами – це  портрети,  композиції на  міфологічні,  історичні  та  побутові  теми,  архітектурні  пейзажі  й  краєвиди.  Виконано  їх  у  техніці  олійного  письма  на  полотні,  а  також  аквареллю,  сепією,  тушшю,  свинцевим  олівцем  та  в  техніці  офорта  на  окремих  аркушах  білого,  кольорового  та  тонованого  паперу  різних  розмірів,  а  також  у  п’ятьох  альбомах.  Значну  частину  мистецької  спадщини  Шевченка  становлять  завершені  роботи,  але  не  менш  цінними  для  розуміння  творчого  шляху  й  розкриття  творчого  методу  художника  є  й  його  численні  ескізи,  етюди,  начерки  та  учбові  студії.  З  усіх  творів  лише  незначна  частина  має  авторські  підписи,  написи  і  ще  менша – авторські  дати.  Вивчення  мистецької  спадщини  Шевченка  в  наш  час  дало  можливість  встановити  максимально  точні  дати  виконання  багатьох  його  художніх  робіт,  визначити  основні  етапи  розвитку  творчості  митця  за  жанрами,  тематикою  й  формальними  ознаками. 

        За  часом  виконання  всі  живописні  й  графічні  твори  Шевченка  можна  поділити  на  три  періоди: 

• від  перших  робіт  до академічного  часу  і  до  заслання  (1830-1847рр);
• твори  років  заслання (1847-1857рр); 

-   роботи, виконані  після  повернення  з  заслання  і до  смерті  художника (1857-1861рр). 

       В  межах  кожного  з  цих  періодів  простежуються  й  коротші  за часом  етапи,  які  об’єднують  твори  не  тільки  за  певною  тематикою,  а  й  за художньою  вартістю їх  і  за  технічними  засобами  виконання.

            За  свідченням  самого  Шевченка,  малювати  він  почав  з  раннього  дитинства – “хрестами  й  візерунками  з квітками” (вірш  “А.О.  Козачковському”)  обводив  сторінки  в  саморобному  зошиті (1822-1826 рр),  а  коли  був  у  пана  П.  Енгельгардта  козачком, - перемальовував  лубки (1829 р.).  З  доакадемічних  робіт  збереглися  малюнок  олівцем  “Погруддя  жінки” (1830 р.),  акварельний  портрет  П.  Енгельгардта (1833 р.),  “Голова  жінки” (1834 р.),  портрети  Катерини  Абази  і  Є.  Гребінки (обидва – 1837 р.),  серія  композицій  на  історичні  теми – “Смерть  Лукреції” (1835 р.),  “Смерть  Олега,  князя  древлянського”,  “Олександр  Македонський  виявляє  довір’я  своєму  лікареві  Філіппу”  і  “Смерть  Віргінії” (всі – 1836 р.),  “Смерть  Богдана  Хмельницького” (1836-1837 рр.)  і  “Смерть  Сократа”  (1837 р.).  Ці  твори  незважаючи  на  несамостійність  частини  з  них (“Погруддя  жінки”  перемальовано  з  невідомого  оригіналу,  а  окремі  малюнки  на  історичні  теми  зроблено  на  зразок  композицій,  рекомендованих  для  екзаменаційних  робіт  вступникам  до  академії  мистецтв),  свідчать  про  те,  що  ще  до  переїзду  в  Петербург  Шевченко  набув  значної  вправності  в  малюванні  олівцем,  а  в  Петербурзі,  очевидно  завдяки  роботі  у  В.  Ширяєва,  порадам  І.  Сошенка  та  праці  в  класах  Товариства  заохочування  художників,  він  уперше  почав  працювати  тушшю-пером  і  особливо  успішно – акварельними  фарбами.  Це  дало  Шевченкові  змогу  підготуватися  до  вступу  в  Академію  мистецтв. 

       У  роботах  художника  доакадемічного  періоду  вже  яскраво  виявився  інтерес  до  суспільновагомих  тем.  Його  композиції  стверджують  патріотизм,  людську  гідність,  виражають  протест  проти  насильства.  В  них  Шевченко  вперше  звертається  до  вітчизняної  історії.

 

Мистецька  спадщина  Шевченка  періоду  від  вступу  до  Академії  мистецтв  і  до  заслання (1838-1847 рр.) 

 

      Мистецька  спадщина  Шевченка  періоду  від  вступу  до  Академії  мистецтв  і  до  заслання (1838-1847рр.)  становить  окрему  групу  живописних  і  графічних  творів,  що  відзначається  широкою  тематикою,  появою  нових  жанрів  і  новим  співвіднесенням  між  ними,  значним  удосконаленням  опанованих  технічних  засобів  вираження  і  звернення  до  нових.  На  творах  Шевченка  цього  періоду  особливо  помітний  вплив  К. Брюллова:  певна  ідеалізація  зображуваного,  романтична  піднесеність,  деяка  умовність  колориту.  Разом  з  тим  Шевченко  вчився  в  нього  майстерності  композиції,  реалістичного  рисунка,  мистецтва  портрета.  В  цей  же  час  він  починає  виступати  як  представник  критичного  реалізму.  В  межах  цього  періоду  виразно  простежуються  етапи  внутрішнього  розвитку  митця. 

       Перший  етап  припадає  на  1838-1843рр. (до  першої  подорожі  на  Україіну).  Значну  частину  творчості  Шевченка  цих  років  становлять  студійні  роботи – рисунки  олівцем,  вуглем  та  твори,  виконані  олійними  фарбами.  Серед  них – окремі  рисунки  з  гіпсових  моделей,  а більшість  зображення  живої  натури (натурщики  в  різних  позах  та  змальовки  з  натури  своїх  товаришів  по  Академії).  До  цієї  групи  належить  і  виконана  олією  композиція  “Натурщик  в  позі  св.  Себастіяна”  (1840-1841рр).  Виходячи  за  межі  суто  учбових  завдань,  Шевченко  працює  в  цей  час  й  над  натурою  власної  “постановки” (акварелі  “Жінка  в  ліжку” 1839-1840 рр.;  “Натурщиця” 1840 р.).  Багато  уваги  приділяв  він  копіюванню  творів  свого  вчителя  К. Брюллова (жанрові  композиції  “Перерване  побачення”,  “Сон  бабусі  і  онучки” – обидві  1839-1840 рр.).  Робота  над  цими  копіями  допомогла  Шевченкові  увійти  в  творчу  лабораторію  видатного  художника,  сприяла  удосконаленню  майстерності  в  акварельному  живопису.  Додаток 1.

        В  перші  роки  перебування  в  Академії  Шевченко  виконував  портрети,  історичні  та  жанрові  композиції  та  ілюстрації (олівець,  акварель,  олійні  фарби).  Опанування  основами  рисунка  і  технікою  живопису  позначалося  на  професійному  рівні  оригінальних  робіт,  а  з  творчим  зростанням  митця  і  його  студійні  малюнки  набували  високої  художньої  цінності.  В  портретах,  які  художник  виконував  найчастіше на  замовлення,  він  не  задовольнявся  лише  зовнішньою  схожістю,  а  прагнув  відтворити  образ  людини,  риси  її  характеру.  Вершиною  в  цьому  жанрі  Шевченка  академічного  часу  є  виконаний  олією  автопортрет (1840 р.),  з  якого  починається  галерея  автопортретів.  Нечислені  жанрові  композиції  митця  цього  періоду  є  етапними  в  історії  українського  мистецтва.  Сепія  “Хлопчик  з  собакою  в  лісі” (1840 р.)  тематично  близька  до  незнайденої  картини  “Хлопчик-жебрак,  що  дає  хліб  собаці”,  яку  рада  Академії  мистецтв  1840 року  відзначила  срібною  медаллю  2-го  ступеня.  Такої  ж  нагороди  удостоєно  й композицію  “Циганка-ворожка” (1841 р.).  Картина  “Катерина” (1842 р.),  викона  олійними  фарбами,  ввійшла  в  скарбницю  українського  побутового  живопису  як  один  з  перших  творів  критичного  реалізму. Жанрові  твори  Шевченка  правдиво  і  поетично  зображують  життя  українського  народу,  глибше,  ніж  це  було  до  того  в  українському  мистецтві,  підносять  соціальні  проблеми.  Додаток 1.

       Успіхи  жанриста  позначились  і  на  багатьох  ілюстраціях  Шевченка,  які  висунули  його  в  число  відомих  ілюстраторів.  У  перші  роки  навчання  в  Академії  мистецтв  Шевченко  почав  працювати  в  пейзажному  жанрі. Роботи  останнього  періоду  перебування  в  Академії  свідчать  про  докорінний  злам  у  творчості  художника. 

      Перша  подорож  на  Україну (квітень 1843 – лютий 1844 рр.)  визначила  тематику  і  характер  творів  митця,  їхні  жанри  і  співвідношення  між  ними.  На  Україні  Шевченко  далі  працював  над  портретом,  застосовуючи  переважно  олійні  фарби (портрети  Маєвської,  Г. Закревської,  П.  Закревського,  дітей  В.М. Рєпніна).  Ці  твори  набагато  виразніші,  глибше,  ніж  акварельні  портрети  попереднього  періоду,  розкривають  внутрішній  світ  портретованих.  Вони  свідчать  і  про  успіхи  художника  в  оволодінні  технікою  олійного  живопису. 

     Новий  за  характером  і  технікою  виконання (туш,  перо-штрих,  а  не  контур,  як  у  композиціях  доакадемічного  періоду)  автопортрет  Шевченка  1843 року.  Рисунок  тут  ніби  передував  творам,  виконаним  у  техніці  офорта.   Мистецький  доробок  Шевченка  часу  перебування  на  Україні  складають  портрети,  підготовчі  роботи  до  “Живописной  Украины”,  виконані  олією  дві  картини – “Селянська  родина”  та  “На  пасіці”,  пейзажі (тепер  як  провідний  жанр),  а  також  численні  рисунки,  серед  яких  і  “Вдовина  хата  на  Україні”  та  “Хата  батьків  Т.Г. Шевченка  в  с.  Кирилівці”.  Всі  ці  роботи  свідчать  про  великий  інтерес  митця  до  життя  українського  народу  і  цого  побуту,  до  природи  й  історичного  минулого  України,  про  глибоке  соціальне  спрямування  творчості  художника. 

      У  програмі  до  “Живописной  Украины”  вперше  в  українському  мистецтві  проголошено  думку  про  соціальну  роль  образотворчого  мистецтва,  а  саме  видання  поклало  початок  розвиткові  в  українському  миствецтві  офорта.

 

Творчість  Шевченка  періоду  від  закінчення  Академії  до  заслання 

 

     Творчість  Шевченка  періоду  від  закінчення  Академії  до  заслання  характеризують  переважно  портрет  і  пейзаж.  Відомо  17  портретів  цього  часу,  виконаних  олією,  аквареллю  і  олівцем - свідчення майстерності  і  популярності  Шевченка  як  портретиста  серед  широких  кіл  української  інтелігенції.  В  пейзажах,  виконаних  аквареллю  та  олівцем,  переважає  замилування  просторами,  затишними  куточками  і  особливо  деревами  з  їхнім  вибагливим  і  складним  рисунком.  Композицію  тут  побудовано  на  другому  плані;  пізніше,  десь  з  літа  1845 року,  спостерігаються  перші спроби  дати  і  третій  план. 

       Велике  місце  в  творчості  Шевченка  в  цей  час  посідав  історичний  пейзаж, що  зумовлено  роботою  художника  в  Київській  археографічній  комісії,  для  якої  він  змальовував  архітектурні  пам’ятки  й  історичні  місця.  В  цих  творах  висока  майстерність  поєднуються  з  науково-документальною  точністю.

       Ретельне  вивчення  мистецької  спадщини  Шевченка,  зосередження  всіх  його  творів  у  спеціальному  музеї,  публікація  їх  в  академічному  виданні (1961-1964 рр.)  дали  змогу  об’єктивно  оцінити великий  за  обсягом  і  значний  за  мистецькою  вартістю  доробок  художника  періоду  заслання.  Незважаючи  на  царську  заборону,  Шевченко  в  роки  недолі  працював  багато  і  плідно  в  усіх  властивих  йому й  раніше  жанрах.  Всього  відомо  124  завершені  твори  й  220  екскізів  та  начерків,  створених  тоді.  Змінилися  тільки  співвідношення  між  жанрами,  питома  вага  кожного  з  них  у  загальному  доробку  митця. 

      Найплідніше  він  працював  у  жанрі  пейзажу – цьому  великою  мірою  сприяла  участь  в  Аральській  і  Каратауській  експедиціях.  Найчастіше  художникові  доводилося  фіксувати  натуру  нашвидку – звідси  начерковий  характер  робіт,  особливо  рисунків  у  художніх  альбомах.  Ці  рисунки  дуже  лаконічні,  часто  це  лише  контури  або  контур  з  незначною  штриховкою.  Деякі  пейзажі  часу  Аральської  експедиції  Шевченко  завершував  вже  в  Оренбурзі  за  олівцевими  рисунками  з  помітками  “для  пам’яті”,  а  частіше  покладався  на  свою  виняткову  зорову  пам’ять. 

       Про  велику  спостережливість  художника  говорять  і  численні  пейзажі,  на  яких  надзвичайно  тонко  зображено  деталі  не  тільки  на  першому плані,  а  й  на  другому  і  третьому.  З  особливою  силою  спостережливість  митця  виявляється  в  численних  малюнках  науково-допоміжного  характеру  з  зображенням  структури  берегів  Аральського  моря  та  скель  і  урвищ,  що  були  важливими  для  геологічної  характеристики  місцевості.  Такий  філігранний  рисунок,  не  позбавленний  і  великої  художньої  цінності,  очевидно,  прислужився  митцеві  для  пізнішої  роботи  в  офорті.  Пейзажі  Шевченка  часу  обох  експедицій  відрізняються  від  його  пейзажів  попереднього  періоду   перевагою  в  них  другого  і  третього  планів,  видовженою  композицією  при  широкому,  часто  відкритому  обрії  й  надзвичайно  багатим  і  тонким  колоритом. 

       У  глибоко  емоційних  і  розмаїтих  за  настроєм  акварелях  Шевченко  виступає  як  видатний  майстер  цієї  техніки.  Його  пейзажі  дуже  точно  і  правдиво  відображають  природу  казахського  краю,  її  своєрідну  красу.  Особливе  місце  в  художній  спадщині  Шевченка  років  заслання  належить  жанровим  композиціям,  що  становлять  кілька  окремих  тематичних  груп.  Одна  з  них  призначена  побутові  казахського  народу (сепії  “Казахи  в  юрті”,  “Казахська  стоянка  на  Кос - Аралі”,  “Казахський  хлопчик  розпалює  грубку”,  “ Казахський  хлопчик   дрімає  біля  грубки”,  “Казахи  біля  вогню”  та  акварель  “Казах  на  коні”,  всі  1848-1849 рр).  Ще  більше  змальовок  з  життя  казахів  у  дорожніх  альбомах  художника  (екскізи  і  начерки  до  закінчених  сепій  і  акварелей). 

        Значної  розмаїтості  і  соціальної  гостроти  казахів  тема  набула  в  другий  період  заслання  поета (сепії  “Тріо”,  1851 р.;  “Пісня  молодого  казаха”,  1851-1857 рр.;  “Байгуші  під  вікном”,  1855-1856 рр.  і  “Казашка  Катя”,1856-1857 рр.).  У  деякі  твори (“Т. Г. Шевченко  і  байгуші”,  “Т. Г.  Шевченко  і  казахський  хлопчик,  що  грається  з  кішкою”  1856-1857 рр.)  художник  вводить  свій  автопортрет.  Цим  Шевченко  підкреслює  своє  глибоке  співчуття  до  долі  казахського  народу.

       Окрему  групу  становлять  композиції  на  історичні,  міфологічні,  літературні  та  біблійні  теми (“Благословіння  дітей”,  “Телемак  на  острові  Каліпсо”,  “Робінзон  Крузо”,  “Самаритянка”,  “Казашка”,  “Мілон  Кротонський”,  “Нарцис  та  німфа  Ехо”,  “Св.  Себастіан”,  “Умираючий  гладіатор”,  всі – 1856 р.).  Всім  їм  властиве  глибоке  психологічне  трактування  образів.

       Третя,  цілком  самостійна,  група  жанрових  композицій - це  сепія.  Сепія  “Притча  про  блудного  сина”,  яку  Шевченко  мав  намір  відтворити  в  гравюрі.  Викриття  експлуататорського  ладу  досягає  тут  найбільшої  гостроти.

       Портретні  твори  Шевченка  років  заслання  виконано  переважно  сепією  або  італійським  олівцем (лише  кілька  портретів  в  Оренбурзі – аквареллю).  Вони  досконаліші  щодо  композиційної  побудови,  глибше  розкривають  психологічний  стан  портретованих  і  являють  собою  новий  крок  у  розвитку  реалізму  художника.  Часто  Шевченко  вводить  портрет  у  жанрові  композиції (“О.Бутаков і фельдшер  О. Істомін під  час зимівлі  на Кос-Аралі” 1848-1849 рр.; “Т.Г.Шевченко  серед  товаришів” 1856 р.;  “Т.Г.Шевченко  малює  товариша” 1855-1857 рр.).

      Творчість  Шевченка  років  заслання  переконливо  доводить,  що,  всупереч  твердженням  біографів  поета  з  буржуазно-націоналістичного  табору,  він  не  втратив  здібностей  художника,  а  й  досяг  як  митець  ще  вищого  рівня  в  усіх  жанрах  портретному,  пейзажному  й  побутовому.  В  його  творах  цього  часу  на  повну  силу  пролунала  соціальна  тема й  виявилася  інтернаціоналістська  позиція  художника.  Крім  того,  твори  років  заслання  свідчать  про  те,  що  Шевченко,  бувши  відірваним  від  академії,  не  забував  про  неї.  Безсумнівний  відгомін  академічної  школи  відчувається  у  виконаних  художником  у  цей  час  композиціях  на  історичні,  міфологічні  й  літературні  теми.  Пієтет  Шевченка  до  Академії  мистецтв  стверджують  написана  на  засланні  автобіографічна  повість  “Художник”  та  записи  у  “Щоденнику”.

       Мистецька  спадщина  Шевченка  останнього  періоду  життя  кількісно  невелика.  В  цей  час  він  багато  працював  над  офортом  і  досяг  у  ньому,  порівняно  з  офортом  1844 року,  нових  успіхів.  Серед  пейзажів  переважають  етюди  й  начерки,  виконані  1857 року  на  пароплаві,  коли  поет  їхав  з  Астрахані  до  Нижнього  Новгорода,  та  краєвиди,  створені  на  Україні  під  час  третьої  подорожі  1859 року (вийнятком  хіба  що  є  офорти  “Вечір  в  Альбано  поблизу  Рима.  Ліс” – за  твором  М.  Лебедєва  та  “Мангишлацький  сад” – за  власним  малюнком).  Усі  ці  пейзажі  незалежно  від  міри  їхньої  завершеності,  свідчать  про  зрослу  майстерність  Шевченка-пейзажиста  в  останній  період  життя.  Це  виявляється  в  підкресленні  другого  і  третього  планів,  у  побудові  композиції  на  широкому  обрії  та  у  перевазі  повітряної  перспективи  над  лінійною,  в  глибокій  ліричності  та  емоційності  краєвидів.

      До  жанрових  композицій Шевченко  звертався  лише  повернувшись  до Петербурга  та його майже  виключено  в зв’язку  з  роботами  в  офорті  (“Дві дівчини”, ”Свята  родина”, ”Притча про  робітників  на  винограднику”).  Всі – 1858 р.  “Сама  собі своїй  господі”,  “Приятелі”,  “Старец на  кладовищі”,  всі -1859 р. 

 

Портрети    Шевченка  останнього  періоду  його  творчості

 

       Особливий інтерес  являють  портрети  роботи  Шевченка  останнього  періоду  його  творчості.  Їх  відомо  41.  Усе  це  -  завершені  твори,  крім  невеликого  рисунка  олівцем – портрета  О. Герцена,  похованого  в  Нижньому  Новгороді.  Портрети  виконано  італійським  олівцем  і  крейдою  на  тонованому  папері  та  в  техніці  офорта.  Для  портретів  олівцем  характерні  смілива,  соковита  лінія  й  соковитий  штрих.  Шевченко  намалював  їх  на  пароплаві  під  час  переїзду  по  Волзі,  потім  у  Нижньому  Новгороді,  Москві,  на  Україні  та  в  Петербурзі.  Вони  близькі  до  портретів,  виконаних  у  Новопетровському  укріпленні,  але  набагато  контрастніші  та  виразніші  щодо  внутрішньої  характеристики  портретованих,  хоч  сам  рисунок  у  них  значно  лаконічніший. 

       Ціла  галерея  офортних  автопортретів (шість)  і  портрети  віце-президента  петербурзької  академії  мистецтв  Ф.  Толстого  та  професорів  академії  Ф.  Бруні  та  П.  Клодта  й  академіка  І.  Горностаєва  є  визначним  здобутком  не  лише  в  мистецькій  спадщині  Шевченка,  а  й  в  усьому  тогочасному  офорті.

      Шевченко  зробив  великий  внесок  у  розвиток  портрета,  побутового  жанру  і  пейзажу.  Він  виступав  як  один  з  перших  на  той  час  офортистів  України  й  Росії.  Його  реалістична  творчість  сповнена  великого  соціально-викривального  змісту  й  відзначається  глибокою  народністю,  інтернаціональними  мотивами  і  гуманізмом. 

       Твори  Шевченка  мали  вплив  на  весь  розвиток  українського  мистецтва,  вони  служать  життєдайним  джерелом  для  багатьох  поколінь  українських  художників.  Мистецька  спадщина  Шевченка  визначає  його  видатне  місце  в  історії  не  лише  українського,  а  й  світового  мистецтва.

 

Автопортрети  Т.Г.  Шевченка

 

      Автопортрети  Т.Г.  Шевченка – власні  зображення,  які  художник  створював  протягом  усього  життя.  Найраніший  з  відомих  тепер  автопортретів (полотно,  олія,  43*45,  в  овалі, ДМШ)  виконано  на  початку  1840 року  в  Петербурзі.  Це  одна  з  перших  спроб  Шевченка  малювати  олійними  фарбами. У  творі – романтично  піднесений  образ  молодого  поета-художника.  В  манері  виконання – в  легких  лесируваннях,  що  подекуди  поєднується  з  корпусним  накладанням  фарб,  у  витонченому  малюнку,  в  довершеному  пластичному  моделюванні,  в  колориті,  побудованому  на  синьо-зелених  тонах  з  викрапленням  червоних,  а  головне  в  романтичному  забарвленні  образу – виразно  відчувається  вплив  К.Брюллова.  Твір  не  завершено.

      Автопортрет (папір,  туш,  перо,  22,7*18,4, приватна  збірка,  Москва),  нарисований  в  Яготині  23 – 26.IX.1843 року  і  подарований  В.  Репніній  разом  з  рукописом  поеми  “Тризна”,  зображує  Шевченка  за  роботою.  Тут  виразно  передане  уважне  сприйняття  молодим  художником  навколишнього  життя.  Портрет  виконано  вільним,  упевненим  штрихом,  близьким  до  манери  рисування  голкою  на  міді.

       Автопотрет,  виконаний  у  кінці  серпня  1845 року (папір,  олія,  17*13,3, ДМШ)  і  подарований  Н.Тарановській,  немовби  розвиває  ідею  попереднього.  Він  гранично  простий,  ясний  за  формою.  Шевченко  на  ньому  сповнений  енергії,  внутрішньої  сили,  рішучості.  До  1845 року  належить  і  автопортрет  зі  свічкою,  відомий  за  офортом  Шевченка  1860 року.  В  альбомі  1845 року є  начерк  цього  твору  олівцем.  Із  спогадів  А.  Козачковського  відомо,  що  в  1845 році  Шевченко  майже  завершив  роботу  ще   над  одним  автопортретом,  в  якому  подав  образ  “народного  поета,  влучно  схоплений  у  хвилину  його  поетичного  натхнення”.  Цей  твір  не  зберігся.

     Кілька  автопортретів  Шевченко  створив  під  час  перебування  на  засланні.  Перший  автопортрет (папір,  олія,  12,7*9,9, ДМШ),  порушивши  царську  заборону  писати  і  малювати,  він  намалював  між  23.06.  і  11.12.1847 року в  Орській  фортеці,  як  тільки  туди  прибув,  і  11.12.1847 року  надіслав  А.  Лизогубові. Це  портрет  поета  в  солдатському  мундирі  й  кашкеті-безкозирці.  Тяжкі  муки  вже  наклали  відбиток  на  обличчя  Шевченка,  на  якому  вражають  широко  розкриті,  сповнені  скорботи  очі.

     З  портретів,  виконаних  під  час  перебування  Шевченка  в  Аральській  експедиції  (1848-1849 рр.),  до  нас  дійшов  лише один (папір,  сепія,  15,6*12,9,  Львів.  Музей  українського  мистецтва),  що  його  художник  незабаром  подарував  А.  Венгжиновському  в  Оренбурзі.  Шевченко  зображає  себе  у  вбранні,  яке  носив  в  експедиції, - звичайному  цивільному  платті  і  світлому  кашкеті  з  великим  козирком,  на  обличчі – сліди  втоми  від  нелегких  мандрів.  До  цього  твору  близькі  три  портрети (полотно,  олія,  закомпонований  в  овалі,  відтворений  у  книжці  О.  Новицького  “Тарас  Шевченко  як  маляр”,  Львів – Москва,  1914,  де  тепер  цей  портрет – невідомо;  полотно,  олія,  24,5*19,8,  ДМШ;  полотно,  олія,  26,2*21,4,  ДМШ),  які  щодо  авторства  потребують  деякого  дослідження:  досі  не  встановлено  чи  це  Шевченкові  автопортрети,  чи  копії  або  варіанти,  виконані  іншими  художниками.  Доля  намальованого  під  час  Аральської  експедиції  автопортрета,  надісланого  В.  Репніній  14.11.1849 року,  через  три  тижні  після  повернення  до  Оренбурга,  невідома.

      За  часів  перебування  Шевченка  в  Оренбурзі  збереглися  два  автопортрети.  Один  з  них (папір,  сепія,  білило,  24,3*18,1,  ДМШ)  виконано  не  пізніше  29.12.  1849 року  і  подарованого  Ф.  Лазаревському.  Шевченко  зобразив  себе  в  цивільному  одязі – у  світлій  куртці,  з-під  якої  видно  комір  білої  сорочки.  На  обличчі  відчувається  душевний  спокій.  В  тому,  що  поет  зобразив  себе  так,  певно,  мало  значення  те,  що  в  цей  час  він  жив  не  в  жахливих  умовах  солдатської  казарми,  а  на  приватній  квартирі,  серед  друзів  і  мав  змогу  малювати.  Психологічною  характеристикою  до  цього  твору  близький  автопортрет  у  солдатському  мундирі  з  погонами  (папір,  сепія,  16,2*13,  ДМШ),  що  його  Шевченко  29.12.1849 року надіслав  А.  Лизогубові.  Поет  тоді  ще  сподівався  на  полегшення  своєї  долі,  чекав  підвищення  у  званні  до  унтер-офіцера  й  офіційного  дозволу  малювати.

      Та  незабаром,  після  арешту  за  порушення  царської  заборони  і  майже  піврічного  слідства,  цього  заслано  до  Новопетровського  укріплення.  Тут  Шевченко  створив  нові  автопортрети – вражаючої  сили  художні  документи  про  сім  років  нелюдських  фізичних  і  моральних  мук,  але – всупереч  усьому – й  натхненної,  подвижницької,  героїчної  творчої  праці.  До  цих  років  належить  низка  сюжетних,  жанрових  малюнків,  у  які  художник  ввів автопортрети. 

          Під  час  експедииції  до  Каратау  він  виконав  малюнок  “Шевченко  серед  товаришів”,  на  якому  зобразив  себе  за  малюванням  разом з  Б.  Залеським  і  Л.  Турно.  Його  зображення  близьке  тут  до  автопортрета,  створеного  в  липні-серпні  1851 року  й  подаровано  Б.  Залеському.  На  останні  роки  перебування  художника  у  Новопетрівському  укріпленні  припадає  малюнок  “Шевченко  малює  товариша”,  де  він зобразив  себе  за  роботою  в  кибитці,  що  її  спеціально  поставив  для  нього  у  саду  біля  укріплення  І.  Усков.  На  цих  малюнках  відтворено  образ  Шевченка,  обстановку,  в  якій  він  тоді  перебував,  передано  його  захоплення  мистецтвом.

       Важливе  місце  в  творчому  доробку  Шевченка  цього  часу  посідають  жанрові  малюнки  “Шевченко  й  байгуші”  та  “Шевченко  й  казахський  хлопчик,  що  грається  з  кішкою”.  До  яких  художник  ввів  автопортрети.  Щоб  підкреслити  вірогідність  зображеного  й  передати  своє  співчуття  гнобленому  тоді,  приреченому  на  злидні  і  голод,  казахському  народові.  Автопортрети,  подані  силуетом,  є  на  малюнках  “Казарма”  та  “Кара  колодкою” (обидва – 1856-1857рр).  У  Новопетровському  укріпленні  Шевченко  намалював  також  два  автопортрети,  один  з  яких  03.11.1854 року передав  з  М.  Семеновим  у  дарунок  О.  Бодянському,  а  другий  надіслав  22.04.  1857 року  Я.  Кухаренкові.  Обидва  твори  не  збереглися.  На  першому  на  підставі  листа  до  О.  Бодянського,  художник  зобразив  себе  в  цивільному  вбранні.  Другий – відомий  з  фоторепродукції,  що збереглася  в  архіві  Олени  Пчілки.  Його  намальовано  сепією;  як  можна  судити  з  того,  що  Шевченко  тут  так  само  зобразив  себе  у  цивільному  одязі,  цей  портрет  виконано  1853-1854рр.

       Повертаючись  із  заслання,  в  Нижньому  Новгороді  Шевченко  намалював  ще  два  автопортрети.  Перший (тон,  папір,  італійський  та  білий  олівці,  31,4*24,6,  ДМШ),  виконаний  не  пізніше  28.11.1857 року,  автор  подарував  М.  С.  Щепкіну.  Другий (тон,  папір,  італійський  та  білий  олівці,  25,5*21,2,  ДМШ),  виконаний  не  пізніше  04.01.1858 року,  надіслав  тоді  ж  з  П.  А.  Овсянниковим  у  дарунок  М.  Лазаревському.  В  обох  творах  постає  образ  сильної  духом  людини,  яка  вийшла  незламною  з  найтяжчих  випробувань. М. Лазаревський    з  подарованого  йому  автопортрета  замовив  25  фотокопій,  щоб  поширювати  їх  серед  друзів  і  знайомих.

       Більшість  автопортретів,  створених  у  Петербурзі  в  останні  роки  життя,  Шевченко  виконав  технікою  офорта.  Працюючи  над  ними,  він  часто  користувався  фотографіями.  Перший  автопортрет – у  темному  костюмі (папір,  офорт,  16,1*12,3, ДМШ  створений  за  фотографією  кінця  50-х  років) – виконано  не  пізніше  14.03.  1860 року.  З  цього  твору  збереглися  також  відбитки  третього  стану (16,1*12,5),  де  фон  вкрито  тонким  шаром  акватинти.  Автопортрет  пройнятий  глибоким  ліризмом.  Вражає  вираз  очей,  якого  раніше  в  автопортретах  не  було: в  них  і  сум,  і  ніжність,  і  тепле  співчуття.  Це  вираз  “ласкавий,  майже  ніжний”, який  помітив  в  очах  художника  І.  Тургенєв. 

       Незабаром  за  фотографією,  зробленою  наприкінці  березня  1858 року, зроблено  другий  автопортрет – з  бородою,  в  кожусі  і  шапці (папір,  офорт,  16,9*12,5),  який  можна  датувати  не  пізніше  як  04.04.1860 року.  Ретельно  опрацювавши  обличчя  й  виділивши  його  легким  штрихуванням  на  тлі  навколо  голови,  Шевченко  вільно  в  начерковій  манері,  накреслив  убрання   й  покладену  на  коліно  руку,  що  надало  образові  своєрідного  артистизму.    За  малюнком,  виконаним  1845 року, що  його  Шевченко  відшукав,  він  у  травні  1860 року  створив   автопортрет  із  свічкою (папір,  офорт,  акватинта,  16,4*13),  в  якому  майстерно  передав  ефект  освітлення – боротьбу  світла  й  темряви,  внаслідок  чого  твір  набув  символічного  звучання.  В  цьому  автопортреті  привертає  увагу  розмаїтість  застосованих  технічних  прийомів.  Густим  плетивом  різної  сили  штрихів,  підкреслених  і  об’єднаних  шаром  акватинти,  художник  показав,  як  морок  відступає  перед  переможною  силою  світла.  Обличчя  модельоване  прозорими  перехресним   штрихами,  а  вбрання  зображене  сіткою  паралельних  ліній,  що  імітують  манеру  класичної  гравюри  різцем.

       За  фотографією,  яку  зробив  1859 року  у  Києві  І.  Гудовський,  1860 року виконано  автопортрет  у  світлому  костюмі (папір,  офорт,  16,5*12,5).  Тут  на  обличчі  Шевченка  помітно  сліди  тяжкої  недуги,  яка  підточувала  й  без  того  надламане  засланням  здоров’я  поета.  У  цьому  творі  відбився  також  пригнічений  стан,  у  якому  Шевченко  повернувся  до  Петербурга  після  арешту  на  Україні  влітку  1859 року. 

       Якщо  кожний  з  розглянутих  офортних  автопортретів  певна  грань  образу  Шевченка,  передає  той  чи  інший  душевний  стан,  то  останній  з  цієї  групи  автопортретів – у  шапці  й  кожусі,  створений  не  пізніше  04.12.1860 року  за  фотографією  А.  Деньєра,  зробленою  1859 року,  дає  узагальнений  образ  портретованого.  Твір  вражає  глибиною  і  цілісністю  характеристики.  Недаремно  сучасники  поета  вважали  його  найвдалішим  і  найбільш  схажим  з  усіх  прижиттєвих  зображень  Шевченка,  і  він  здобув  найширшу  популярність.  Технічно  портрет  виконано  бездоганно.  Офортний  штрих  набув  тут  виняткової  експресії.  Штрихуванням  вкрито  не  лише  тло  навколо  голови,  а  й  усе  зображення;  перегукуючись  з  енергійним  штрихом,  яким  передано  смушеву  шапку  й  комір  кожуха,  воно  надає  портретові  своєрідної  суворості.  На  портреті  є  авторський  підпис  і  дата  виконання,  а  також  монограма  з  облямованих  колом  літер,  написаних  енергійним  розчерком. 

      Офортні  автопортрети  Шевченка (естампи  різних  станів) зберігаються  в  кількох  музеях,  більшість – в  ДМШ.

 

Мистецька  спадщина  Шевченка  останнього  періоду  життя

 

       В  останні  роки  життя  Шевченко  малював  і  олійними  фарбами.  З  чотирьох  тогочасних  полотен,  що  дійшли  до  нас,   три – автопортрети.  В  них  помітний  вплив  Рембранта,  творчістю  якого  Шевченко  захоплювався  замолоді  і  яку  тепер,  працюючи  над  офортами,  вивчав  особливо  старанно.  Один  з  автопортретів (1859 р.) відомий  з  копії,  що  її  виконав  К. Фловицький (44,4*35,5,  ДМШ).  Шевченко  тут  зображений  з  бородою.  Ефект  контрастного  бічного  освітлення,  надаючи  творові  великої  емоційної  належності,  не  відвертає,  однак,  уваги  від  основного – погляду  Шевченка.  Крім  копії  К.  Флавицького  існувала  ще  одна  копія (де  тепер - невідомо),  яку  виконав  художник  Жебровський.  Другий  автопортрет  з  цієї  групи (полотно,  олія,  59*48,  в  овалі,  Державний  музей  українського  мистецтва  в  Києві),  виконаний  не  пізніше  1860 року,  експонувався  того  ж  року  на  виставці  в  петербурзькій  академії  мистецтв.  Він  значно  відрізнявся  від  інших  автопортретів  художника  трактуванням  образу:  Шевченко  намалював  себе  тут  молодим  парубком.  З-під  високої,  зсунутої  набакир,  смушевої  шапки  вибивається  чуб, під  свиткою  біла  вишивана  сорочка,  пов’язана  червоною  стрічкою.  Твір  близький  до  автопортретів  Рембранта  не  лише  живописно-колористичним  вирішенням – характерним  поєднанням  золотаво-брунатних  тонів,  виразною  світлотінню,  а  й  “маскарадом”,  який  багато  важить  в  образному  ладі  портрета.  Контраст  між  парубочим  вбранням  і  сумним  поглядом  пройнятих  сльозою  очей  фізично  надламаного,  передчасно  постарілого  Шевченка  становить  основний  мотив  твору,  надає  йому  глибокого  трагічного  звучання. 

      Останній  автопортрет (полотно,  олія,  59*49,  в  овалі,  ДМШ),  виконаний   01.02.1861 року,  відтворює  образ  безнадійного  хворого  художника.  Густий  морок,  з  якого  виступає  освітлене  тим  же  контрастним  бічним  світлом  обличчя  Шевченка  посилює  трагізм  твору.

    Автопортретні  зображення  є  в  деяких  краєвидах  Шевченка  з  розвинутими  жанровими  мотивами.

     Окреме  місце  серед  автопортретів  Шевченка  посідають  автошаржі,  що  є  в  альбомах  1839-1843 рр.  та  1846-1850 рр.,  на  берегах  деяких  рукописів  поета  та  на  копії  малюнка  “Хата  батьків  Т. Г. Шевченка  в  селі  Кирилівці”,  яку  виконала  Г. Псьол.  Ці  автошаржі  свідчать,  що  властиве  поетові  почуття  гумору  не  залишало  його  й  в  найтяжчі  роки  життя.  Автопортрети  Шевченка – своєрідна  автобіографія,  написана  рукою  великого  художника-реаліста.

 

Незнайдені  мистецькі  твори  Т. Г. Шевченка

 

        Незнайдені  мистецькі  твори  Т. Г. Шевченка – твори  художника,  про  які  є  тільки  згадки  в  його  автобіографії,  “Щоденнику”,  листуванні,  повістях,  архівних  документах  і  записах  його  сучасників.  Через  тяжкі  обставини  життя  Шевченка  вкрай  несприятливо  склалася  доля  його  мистецької  спадщини.  До  викупу  з  кріпацтва  Шевченко  не  мав  змоги  ні  збирати,  ні  зберігати  свої  ранні  твори.  Багато  малюнків,  виконаних  по  закінченні  петербурзької  Академії  мистецтв,  які  були  у  І. Фундуклея  і  М. Сажина,  загубилося  після  арешту  поета  1847 року.  Окремі  малюнки,  що  він  їх  потай  надсилав  з  Новопетровського  укріплення  друзям  для  продажу,  потрапили  до  третіх  рук,  і  де  вони – невідомо.  Не  розшукано  й  малюнки  різних  років,  що  залишилися  після  смерті  поета  і  були  продані  з  аукціону  у  травні  1861 року.  В  дожовтневий  час  твори  Шевченка  колекціонували  окремі  особи. 

       Систематично  збирати  і  зберігати  мистецьку  спадщину  Шевченка  стало  можливим  лише  після  перемоги  Великої  Жовтневої  соціалістичної  революції.  За  радянського  часу  виявлено  і  вивчено  багато  творів  художника,  які  вважалися  втраченими.  Із  скупих  згадок  в  автобіографічних  поезіях   і  з  мемуарних  джерел  відомо,  що  Шевченко  захоплено  малював  у  дитинстві.  Це  були  переважно  візерунки,  що  ними  він  прикрашав  переписувані  книжечки,  та  зображення  солдатів  і  коней,  якими  прикрашав  стіни  хати.  Коли  Шевченко  служив  козачком  у  П.  Енгельгардта,  він  перемальовував  картини,  які  прикрашали  панські  покої.  Подорожуючи  з  обозом  Енгельгардта,  копіював,  певно,  з гравюр  і  лубочних  картинок  зображення  історичних  осіб  та  фольклорних  героїв.  За  те,  що  козачок  Шевченко  06.12.1829 року  перемальовував  лубочну  картину  “Козак  Платов”,  його  з  наказу  пана  покарано  різками.  Жодна  з  цих  копій  не  збереглася.  Не  збереглися  й  малюнки,  які  Шевченко,  працюючи  в  майстерні  В. Ширяєва  в  Петербурзі,  робив  білими  ночами  із  скульптур  у  Літньому  саду.  Не  дійшли  до  нас  й  перші  Шевченкові  спроби  в  жанрі  акварельного  портретного  живопису,  до  якого  він  звернувся  за  порадою  І. Сошенка.  Це  зокрема  портрет  І. Нечипоренка,  який  позував Шевченкові,  а  також  портрети,  що  їх  художник  виконав  після  вступу  до  петербурзької  Академії  мистецтв:  портрет  нареченої  Демидова,  портрет  П. Мартоса,  Солової,   С. Гулака-Артемовського,  В. Апрелєва  та  інші.  Не  розшукано  й  більшість  малюнків  та  етюдів  Шевченка,  виконаних  у  навчальних  класах  Товариства  заохочування  художників  і  в  Академії  мистецтв  до  зустрчі  з  К. Брюлловим  та  під  час  навчання  в  нього.  Не  знайдено  й  картину  “Хлопчик-жебрак,  що  дає  хліб  собаці”,  яку  Рада  академії  мистецтв  27.11.1840 року  відзначила  срібною  медаллю  2-го ступеня,  як  першу  Шевченкову  спробу  живопису  олійними  фарбами,  а  також два  інші  твори  тих  років:  акварель  “Група  сплячих  жебрачок”,  яку  Шевченко  експонував 1842 року на  виставці  в  Академії  мистецтв,  та  картину  “Панна  Сотниківна”,  намальована  того  самого  року  на  прохання  Г. Квітки-Основ’яненка. 

       З  творів,  що  їх  Шевченко  виконав  на  Україні  1843-1847 рр.,  не  відшукано  портрети  О. Волховського,  членів  родини  О. Лук’яновича,  О. Шостки,  О. Афанасьєва-Чужбинського,  три  портрети  членів  родини  Катериничів,  В. Забіли,  сина  К. Білозерського,  Ю. Сребдольської,  8  шаржованих  рисунків  членів  “товариства  мочемордія”,  2  малюнки  “Бал  у  Волховських”,  “Будинок  Хмельницького  у  Суботові”,  “Будинок  А. О. Козачковського  в  Переяславі”,  малюнки,  виконані  під  час  розкопок  могили  Переп’ятихи  біля  Фастова  та  інші. 

      Невідома  й  доля  багатьох  творів Шевченка  часів  заслання.  Серед  них  портрети  Е. Нудатова,  М. Обручової,  Ф. Лазаревського,  О. Фролова,  Є. Косарєва,  М. Бажанова,  дочки  Ускових  Наташі,  жанрові  малюнки  з  життя  казахів:  “Казахський  бакса”,  “Спритний  продавець”,  “Молитва  до  вмерлих”,  один  з  двох однойменних  малюнків  “Циган”,  “Дочка  хіоського  гончаря”  і  “Сцена  в  казармі”;  карикатури  на  міністра  освіти  С. Уварова  та  раїмських  офіцерів;  низка  краєвидів,  виконаних  під  час  Аральської  та  Каратауської  експедицій,  у  Новопетровському  укріпленні  та  його  околицях.  Досі  не  розшукано  й  два  малюнки  сепією  з  зображенням  байгушів.  Відомо  лише,  що  Шевченко  надіслав  їх  Б. Залеському,  один – у дарунок,  другий – для продажу. 

       З  творів,  виконаних  по  дорозі  з  заслання – на  пароплаві  “Князь  Пожарський”  та  в  Нижньому Новгороді, не знайдено  портретів  В. Кишкіна,  А. Шауббе,  І. Гасса,  А. і  М.  Брилкіних,  Г. Попової,  М. Дорохової,  А. Пущиної, С. Варенцової  з  сином,  М. Олєйникова;  малюнки  з  зображенням  архітектурних  пам’яток  Нижнього  Новгорода. 

        З  творів останніх  років  життя  Шевченка  не  розшукано  портретів  Г. Суханова-Подколзіна,  дочки  С. Гулака-Артемовського,  Н. Карташевської,  Айри  Олдріджа,  Л. Жемчужникова  і  Л. Зотової;  рисунків  “Краєвид  в  Мошнах”,  “Дуб”;  копія  з  однойменного  твору  А. Мещерського,  виконана  як  оригінал  для  офорта.

       Серед  незнайдених творів  є  й  автопортрети  різних  років:  автопортрет,  що  його  Шевченко  передав  через  М. Семенова  03.11.1854 року  з  Новопетровського  укріплення  в  дарунок  О. Бодянському;  автопортрет  часів  заслання,  який  у  списку  Г. Честахівського  творів  Шевченка,  що  залишився  після  смерті  поета,  значиться  як  виконаний  нібито  в  Оренбурзі.  Не  розшукано  й  деяких  робочих  альбомів  з  малюнками;  є  дані,  що  один  з  них  був  у  Києві  в  польського  археолога  й  бібліолога  К. Свідзінського.     Деякі  Шевченкові  твори  дійшли  до  нас  лише  в  гравюрах  інших  майстрів:  ілюстрації  до  твору  М. Надеждіна  “Сила  волі”  та  до  книжки  М. Полевого “Історія  Суворова…”,  портрети  для  видання  “Русские  полководцы”,  малюнок  “Затока  біля  Новопетровського  укріплення”,  з  якого  Б. Залеський  виконав  офорт. 

        Окремі  твори  Шевченка  тепер  відомі  лише  у  фотографіях  і  репродукціях,  вміщенних  у  різних  виданнях.

      Незнайдені  мистецькі  твори  Шевченка  свідчать  про  те,  що  його  художній  доробок  був  набагато  більший,  ніж  досі  відомо.  І  хоч  за  тими  згадками,  що  є  в  літературі  про  невідшукані  і  втрачені  твори,  важко  говорити  про  їхні  мистецькі  якості,  але  й  сам  перелік  робіт  значно  доповнює  уявлення  про  мистецьку  спадщину  Шевченка,  про  різноманітність  його  інтересів  і  виняткову  творчу  активність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 1