Презентація "Стиль бароко в архітектурі"

Стиль бароков архітектуріУрок мистецтва у 8 класі

Наприкінці XVI століття поряд з існуванням Ренесансу в Італії народжуються риси нового стилю - бароко, що португальською мовою означає «раковина неправильної форми», а італійською — «вибагливий, химерний» - стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектура початку  16 — кінця 18 ст. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи.

Батьківщиною бароко вважається  Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі Бароко

Засновником нового стилю вважають Мікеланджело Буонарроті (1475-1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським орденом, широко використовував карнизи, подвоєння пілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.

Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм. Фасади споруд прикрашені вигадливим орнаментом, мушлями, людськими постатями в античному одязі. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламон (атлант), каріатида й маскарон.

Атла́нт— скульптурний елемент в архітектурі будівлі, що має конструктивне значення — опора у вигляді чоловічої фігури, яка підтримує балочне перекриття замість стовпа або колони. Назва прийшла з давньогрецького міфу, згідно з яким титан Атлант що стоїть на західній околиці землі, тримає на своїх плечах небесне склепіння в покарання за участь у битві проти богів. Теламо́н — також епітет Атланта, який підтримує небесне склепіння. Архітектурний теламон на будівлі суду в окрузі Вейн, Огайо

Каріати́да (з грец. «Жриця храму Артеміди в Карії» (місто поблизу Спарти) — статуя одягненої жінки; ввели її в ужиток давньогрецькі архітектори, щоб підтримати антаблемента, і для інших тримальних функцій. Каріатиди заміняють в архітектурі колони, пілястри та інші тримальні елементи будівельної конструкції. Каріатида у Відні (Австрія)

Маскаро́н (або Маска) (фр. mascaron, італ. mascherone) — вид скульптурної прикраси (барельєф або горельєф) у формі голови людини, тварини чи фантастичної істоти. Виконується з каменю, деревини, гіпсу, металу тощо і вміщується під антаблементами, на фасадах будинків, замкових каменях арок, фронтонах дверних і віконних прорізів, стовпах, капітелях колон, фонтанах, а також на предметах побуту — меблях, посуді тощо.

Найкращі представники бароко: Архітектор і скульптор Джованні Лоренцо Берніні (1598-1680)У архітектурі і скульптурі Берніні, найбільшого майстра римського і всього італійського бароко, яскраво утілилися головні принципи цього стилю: підвищена емоційність, театральність, активна протидія простору і маси, поєднання релігійної афектації з підкресленою чуттєвістю.

Лоренцо Берніні належить основна заслуга в справі створення так званого барочного Риму. В таких шедеврах архітектури, як : церква Сант - Андреа аль Квириналь, колонада собору св. Петра (на фото нижче), що знаходиться у Ватикані сходи "Скеля Реджа", майстер ніби підриває всю архітектурну систему. Церква Сант-Андреа аль Квириналь

Колонада собору св. Петра. Найбільший його архітектурний проект — завершення будівництва собору св. Петра в Римі й оформлення площі перед ним (1656—1667), головний храм католицької церкви - собор Святого Петра в Ватикані. Його будівництво було розпочато ще Донато Браманте, в стилі епохи Відродження. Початковий проект був змінений та втілений Мікеланджело і, нарешті, завершений в XVII ст. Берніні.

Сходи Скала Реджа (1663 - 1666). Парадні Королівські сходи, що з'єднують собор з Папським палацом. Сходи, по яким Папа виходив до віруючих. Вони мали неправильні габарити – стеля поступово стає нижче, а ширина – вужче. Ці порушення архітектор використав, як особливий художній прийом: він створив сходи з непаралельними підлогою та стелею. Стіни також поступово звужуються, зменшуються колони, що обрамлюють сходи. Через це здається, що сходи довше ніж вони є насправді. Все це Вкривається сутінкам , бо вікна є лише на двох площадках. В результаті, коли Папа спускається він несподівано з’являється перед віруючими, виринаючи з сутінок.

Франче́ско Борромі́ні (1599-1667)Найбільший майстер просторових будівельних рішень, автор кількох будівель і безлічі оформлень інтер'єрів. Його справжнє прізвище - Кастеллі (Castelli). Візитною карткою архітектора стало використання овалів замість кіл, доповнених хвилястістю архітектурних композицій. Він вважав за краще працювати з малими формами, не прагнучи до великих містобудівних проектів.

Церква Сан-Карло алле Кватро Фонтане (1635-1667), Рим. Церква Сант Аньєзе ін Аґоне (1652-1657), площа Навона, Рим

Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах (1656-1723)Відомий австрійський архітектор доби бароко. Шенбрунн (нім. Schloß Schönbrunn «Палац Шенбрунн») — палацовий комплекс у столиці Австрії місті Відні, одна з найвизначніших архітектурних споруд австрійського бароко імператорський палац Шенбрунн, Відень

Палацово-паркові комплекси. Дрезденський Цвінгер – історичне місце в Дрездені, комплекс з чотирьох будов. Назва походить від його розташування — у середні віки «цвінґером» називали частину фортеці між зовнішньою і внутрішньою фортечними стінами. Цвінгер - це парадний, майже квадратний двір 106 на 107 метрів, збагачений підковоподібними двориками з павільйонами в центрах дугоподібних галерей навпроти один одного. Перлиною комплексу є фонтан, зокрема Німфенбад (Купальня Німф).

Гет- Лоо ( Paleis Het Loo)Найбільший серед парково-палацових ансамблів Нідерландів доби бароко 17 століття, що став музеєм після відновлення в 20 столітті. Парково-палацовий ансамбль Гет- Лоо виник як копія Версаля, але менших розмірів і в формах дуже стриманого голландського бароко кінця 17 століття

Українське бароко. Андріївська церква — пам’ятка історії, архітектури, живопису та декоративного мистецтва XVIII ст. світового зна­чення. Вона збудована у 1747-1762 роках у стилі бароко за проектом Франческо Бартоломео Растреллі. Світовою спільнотою споруда Андріївської церкви занесена до каталогу «1000 чудес світу. Шедеври людства п’яти континентів», виданого у Німеччині 2002 року.

Кафедральний собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)Збудований на місці згорівшої єзуїтської колегії приблизно в 20-х роках XVIII століття, архітектором Станіславом Потоцьким. Собор є витвором австро - баварської барокової школи і виділяється чіткою композицією основних об'ємів, пропорційністю в чому простежуються деякі риси класицизму. Стрункий силует головного фасаду доповнюють шатроподібні завершення двох веж, форми яких запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Багатий декор інтер'єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де розміщені фігури ангелів, святих і апостолів. Будівництво первісного єзуїтського костелу в місті розпочалося в 1720 році, завершилося в 1729 р. - тоді у ньому відбулося перше богослужіння. Храм реставрувався в 1835р., 1885р., 1995р. і 2003р.

Свято-Успенський собор Почаївської Лаври. Собор був побудований у стилі пізнього бароко спільними зусиллями архітекторів Я. Г. Гофмана, братів Полейовських та Ф. К. Кульчицького. Він піднімається над землею на 56 метрів, довжина — 54, а ширина — 40 метрів. Величний купол вінчає його. Велика тераса - галерея з трьох сторін обрамляє храм. Над центральним входом собору — ікона Успіння Божої Матері. Успенський собор вражає своєю величчю, гармонією, вишуканістю і неповторною красою.

Архітектурний ансамбль монастиря Києво-Печерської лаври. Велика лаврська дзвіниця Основний архітектурний ансамбль монастиря сформувався в XII столітті, однак надалі майже всі будинки перебудовувалися, реконструювалися. Сучасні побудовані переважно в XVII-XVIII століттях. Головна дзвіниця лаври побудована у 1731—1744 роках. Має висоту 96,52 м й органічно вписується до ансамблю монастиря та всього Печерська. Її видно здалеку, за 25-30 км від міста. Аби піднятися на її верхівку необхідно подолати 374 сходинки.