«Драми Івана Нечуя – Левицького та Михайла Старицького «Маруся Богуславка» : типологічні паралелі »

МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Навчально-науковий інститут української філології та соціальних комунікацій

Кафедра української літератури та компаративістики

 

КУРСОВА РОБОТА

з компаративістики

на тему:

«Драми Івана Нечуя – Левицького та Михайла Старицького «Маруся Богуславка» : типологічні паралелі »

 

 

                                                            студентки 3 курсу А – групи

 галузі знань 0203 – гуманітарні науки

                                                            напряму підготовки

 6.020303 – українська мова і література

                                                            Цяпкало Віти Валеріївни

 

Керівник – доктор філологічних наук , професор

Поліщук Володимир Трохимович

 

                                                            Національна шкала_______________

 Кількість балів: ____Оцінка: ECTS___

Члени комісії:

_____       __________________________________________________________

_____       __________________________________________________________

_____       __________________________________________________________

м. Черкаси-2018

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ 1: Драми «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та                           М. Старицького: історія написання, джерела, мотивація………………………………………………….……………………….7

1. 1. Історія написання драм, мотивація їх написання…………………..7

1. 2. Джерела драм у кожного з письменників………………………….11

Висновки до першого розділу…………………………………………...13

Розділ 2: «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та М. Старицького: типологічні паралелі…………………………………………………………….15

2. 1. Сюжетна типологія…………………………………………………..15

2. 2. Структура образотворення: типологічні зіставлення……………..21

Висновки до другого розділу…………………………………………….26

Висновки………………………………………………………………………...27

Список використаних джерел………………………………………………...29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Героїчна боротьба українського народу проти колонізаторів породила величезну кількість народних пісень та дум, сповнених справжньої поезії життя та звитяги. Тривалий час на ці перлини народного мистецтва не звертали належної уваги, лише окремі записи дум належать до ХVIII ст.           І тільки у ХІХ ст. науковці та літератори звернулись до цих невичерпних скарбів народної мудрості, використовуючи їх як у своїх наукових дослідженнях, так і в художніх творах.

Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в ХVІ-ХVII століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Саме такою є Маруся Богуславка.  Маруся Богуславка  – головна героїня народної думи «Маруся Богуславка». Вона – головна героїня, оскільки в центрі твору стоїть не звільнення козаків-бранців як факт сам по собі, а вчинок Марусі, її ім’ям і названо думу, її вважають одним із найяскравіших образів жінки-бранки ХVІ чи ХVІІ ст. Народна героїня Маруся Богуславка, оспівана у фольклорі та літературі – приклад мужньої та слабкої жінки водночас. Вона – справжній патріот рідної землі, щиро вболіває за долю рідного краю, але в силу обставин залишається  далеко за його межами, плекаючи надію на краще майбутнє своє та свого народу.

 «Дума «Маруся Богуславка», − відзначає літературознавець Л. Мороз, − належить до особливої групи творів про дівчат-полонянок, яких змушують „потурчитися”, перетворивши їх у наложниць. Ставлення до героїні загалом не містить у собі безперечного осуду − і в цьому приховане розуміння складності ситуації, в якій опинилася дівчина» [16, с. 74].        

        Звернення І. Нечуя-Левицького та М. Старицького до сюжету відомої української народної думи «Маруся Богуславка» є тією творчою закономірністю, яка логічно може постати перед будь-яким національно свідомим, патріотичним митцем. Маємо на увазі не тільки цю думу, а всю скарбницю фольклорно-духовних надбань, що акумулює у собі потужну енергетику загальнолюдських цінностей: волі, честі, правди, співчуття, взаємовиручки, співпереживання, саможертовності. Усна народна творчість для переважної більшості письменників була, є і, хочеться вірити, буде джерелом натхнення і творчих дерзань, школою образності і життєвого досвіду.

          «Українська драматургія, − слушно зауважує Л. Мороз, − що зазнала істотного впливу фольклору, зокрема в його тематичному шарові, який пов’язаний з думами й піснями, продовжує їх епічну традицію і таким своєрідним шляхом включається до загальної тенденції епізації драми в кінці ХІХ ст.» [16, с. 43].

            Актуальність дослідження полягає в порівнянні однойменних драм «Маруся Богуславка»  І. Нечуя-Левицького та  М. Старицького, проведенні паралелей між ними.

           Важливу роль в історичній драматургії (і в «Марусі Богуславці», зокрема) відіграє і зв’язок з фольклорними першоджерелами: в одному випадку пісенність його зумовлює динаміку та чітку послідовність розвитку подій у драматичному творі, а в другому − з ритмічними особливостями драми пов’язуються широта і детальність обґрунтування сюжету, підготовки подій, що розгорнуться у п’єсі, а також своєрідні паузи в дії з метою заглиблення у внутрішній світ героїв, їх переживання.      

          Образ Марусі Богуславки не залишив байдужим митців слова, які творчо інтерпретували його у своїх творах. Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. Іван Нечуй-Левицький (1895) під впливом цього твору написав однойменну п’єсу, історико-побутову драму під цією ж назвою «Маруся Богуславка» написав і Михайло Старицький(1897), Іван Багряний роман «Маруся Богуславка», а також Борис Грінченко драму «Ясні зорі», Сидір Воробкевич оповідання «Турецькі бранці», композитор Олександр Свєшников створив балет «Маруся Богуславка» (1951), Марія Пригара − оповідання «Богуславка».

            Об’єктом дослідження є однойменні драми «Маруся Богуславка  Івана Нечуя-Левицького та Михайла Старицького.

Предмет дослідження: з’ясувати типологічні паралелі між драмами     «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та М. Старицького.             

Мета курсової роботи: дослідити типологічні паралелі між драми «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та М. Старицького.

         Згідно з поставленою метою потребують вирішення такі завдання:     

      –  дослідити історію написання драм «Маруся Богуславка»                                       І. Нечуєм-Левицьким та М. Старицьким;

• проаналізувати джерела драм у кожного з письменників;
• дослідити типологічні паралелі між драмами І. Нечуя-Левицького та  М. Старицького;
• дослідити сюжетну типологію драм;
• дослідити типологічні зіставлення у структурі образотворення драм. 

У процесі роботи застосовано комплекс методів: зокрема, культурно-історичний (для дослідження життєвих фактів І. Нечуя-Левицького та           М. Старицького); структурний (у дослідженні сюжетної типології); психологічний (для вивчення засобів психологізації образів); компаративний (для дослідження типологічних паралелей драм).

            Наукова новизна курсової роботи полягає в детальному дослідженні типологічних паралелей драм «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та М. Старицького, а саме – історії написання, джерел драм, сюжетної типології та структури образотворення.

            Практичне значення.  Результати дослідження можуть бути використані студентами-філологами при написанні курсових та кваліфікаційних робіт, а також під час педагогічних практик та вчителями-словесниками.

Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1: Драми «Маруся Богуславка І. Нечуя-Левицького та          М. Старицького: історія написання, джерела, мотивація.

Героїчна боротьба українського народу проти колонізаторів породила величезну кількість народних пісень та дум, сповнених справжньої поезії життя та звитяги. Тривалий час на ці перлини народного мистецтва не звертали належної уваги, лише окремі записи дум належать до ХVIII ст.         І тільки в ХІХ ст. науковці та літератори звернулись до цих невичерпних скарбів народної мудрості, використовуючи їх як у своїх наукових дослідженнях, так і в художніх творах.

 

 1.1. Історія написання драм, мотивація їх написання.

Одним із творів, написаних на матеріалі історичних дум, є драма «Маруся Богуславка». Виняткова поетична цінність думи про Марусю Богуславку захоплювала багатьох українських письменників, викликаючи прагнення використати багатства невмирущої народної творчості. Найбільшої популярності з усіх переробок набули драма І. Нечуя-Левицького та однойменний твір М. Старицького, які успішно обійшли багато сцен українських театрів і досі не зникли з репертуару.

І. Нечуй-Левицький створив п’єсу «Маруся Богуславка», яка є, по суті, лібрето музичної вистави, тому значною мірою складається з текстів весільних, козацьких пісень та фрагментів народних дум. Письменник переосмислив ліро-епічний фольклорний твір. Жанрові ознаки його "оперети" формуються досить активною взаємодією епічного й драматичного начал з істотним елементом ліричного.

Улітку 1874 року за пропозицією І. Нечуя-Левицького композитор       М. Лисенко обрав сюжет «Марусі Богуславки», лібрето якої вже почав створювати письменник. Зустріч двох майстрів була історично зумовлена пошуками втілення національного стилю, палким патріотичним почуттям.

За обопільним задумом, опера мала відповідати сюжету народної думи про Марусю Богуславку. Як свідчать листи М. Лисенка, І. Нечуй-Левицький прагнув розгорнути зміст до рівня широкого епічного полотна. Відповідно до його плану лібрето, опера мала містити п’ять актів, вирішених в історико-побутовому ключі.

Докладно відповідаючи в листі І. Нечую-Левицькому щодо цього плану, М. Лисенко пропонував своє бачення сюжетної фабули лібрето, висловлював свої зауваження. Він належно оцінював деталізацію письменником обрядових сцен, та водночас наполегливо пропонував підпорядкувати дію показу живого, «рухливого» народно-національного характеру, «всіляких ефектів гуртової вдачі», за його висловом.

І. Нечуй-Левицький цілком погоджувався з композитором, бо й сам відчував певні недоліки свого плану лібрето. Письменника, як і М. Лисенка,  хвилювала умотивованість появи образу Марусі Богуславки: «Третю і четверту дію я складу так, як Вам сподобалося. Одно – що мене трохи збиває, як епіка, то те, що Маруся Богуславка, ім’ям котрої назветься опера з’явиться аж у ІІІ-й дії. Я вже думав, думав та й не придумав, як би її хоч показати публіці трохи попереду» [23, с. 91].

 М. Лисенко також напружено розмірковував над цією проблемою. У листі до І. Нечуя-Левицького від 23 серпня 1874р. він зазначав: «Щось є недоладного у тій схемі, в якій ми розпочали свої плани й будову нового лібрето. Де ж пак справді, – опера, охрещена на «Марусю Богуславку», виявля найвидніше дійове лице, коло котрого заснована й драма уся, – виявля, кажу, бозна – якій аж дії, – і все те якось білими нитками постьобано. Останній лист Ваш ще більш мене в тому пересвідчив» [23, с. 112].

На мою думку, ідея високого громадянсько-патріотичного звучання образу Марусі Богуславки якнайкраще відповідала суспільно-історичним запитам епохи, ідейним пошукам свідомої української інтелігенції. Не дивно, що вона захопила і духовних побратимів в оточенні М. Лисенка. Позаяк необхідність вирішувати проблему організації часопростору майбутньої опери змусила    М. Лисенка звернутись до М. Старицького. Після спільних зусиль перероблене лібрето композитор надіслав І. Нечуєві-Левицькому.

Завдяки винятковій драматургічній майстерності М. Старицького, стрункішою стала і композиція, яка тепер мала чотири дії (перша і четверта дії у двох картинах). Знайдено і мотивацію появи Марусі Богуславки у першій дії, над якою замислювались раніше М. Лисенко та І. Нечуй-Левицький. У новому варіанті лібрето, уже крізь закони музичної драматургії, М. Лисенко окреслив основні сольні епізоди і масові хорові сцени, виявив показові риси характерів героїв [20, с. 64].

Не без впливу М. Старицького композитор конструював просторову вертикаль майбутньої опери, звернув увагу на наскрізний розвиток драматургії та образів головних героїв. Він пише: «Ото Ваша дуже добра гадка, що Ви нагадались над характерами кожного дійового лиця, розвивати кожен характер самостійно через кожну дію і надавати щораз більш впливу та враження на публіку» [23, с. 116].

Безперечно, жодна інтерпретація думи не відбиває величі того народного героїзму, яким сповнена дума і завдяки якому образ Марусі став своєрідним символом національної героїні. Проте тонкий знавець сцени,      М. Старицький досяг блискучого успіху в створенні широкого сценічного видовища, сповненого неповторної краси народної пісні й танцю [1, 10].

Коли цензура дозволила нарешті драму «Богдан Хмельницький» (1897), М. Старицький опрацьовує п’єсу на мотиви відомої історичної народної думи – «Маруся Богуславка», яку в 70-х роках розробляв разом з  М. Лисенком, у зв’язку з працею І. Нечуя-Левицького над лібрето опери «Маруся Богуславка», музику до якої збирався писати М. Лисенко.

Тепер, знову звернувшись до історичної тематики, М. Старицький створює на цьому матеріалі драму «Маруся Богуславка», яка була надрукована в 1899 році, а до вистави дозволена в 1900 році.

Написана вона десь в 1898 році, бо вже 13 червня 1898 року в листі до Панаса Мирного драматург згадує її поруч з драмою «Богдан Хмельницький». Соціально-побутова драма «Маруся Богуславка»                М. Старицького, написана добірною віршованою мовою, в якій майстерно розв’язано основне ідейно-художнє завдання.

Я вважаю, що завдяки таким інтерпретаціям «Маруся Богуславка» ввійшла в класичну спадщину української драматургії, досить широко використовувалась для постановки на сцені, по праву користуючись великим успіхом у широкого глядача.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          1. 2.  Джерела драм у кожного з письменників.

   Кожен видатний письменник – якщо він справді є таким – відбиває у своїй творчості деякі (як мінімум) переломні моменти історичної долі рідного народу, не обмежуючись, сказати б, фотокопіюванням дійсності, а прагнучи узагальнити дійсність, дати якомога більшу панораму доби. Не був винятком і класик української літератури XIX століття Іван Семенович Нечуй-Левицький, зокрема це стосується драми «Маруся Богуславка».

    Пафос твору визначає синтез героїчного, трагічного і піднесеного в характерах героїв, а в кінцевому результаті й драматизм психологічного та ідейно-естетичного його спрямування загалом. Система цих координат визначає відношення письменника до народнопоетичної традиції, вироблених на її основі естетичних цінностей і оцінок, особливості трансформації їх змісту у створені ним образи. У написанні драми Іван Семенович звернувся до дослідження сутнісних, передовсім етичних, засад народного буття, прагнув показати як моральна деградація та занепад особистості позначаються на історичній долі нації загалом та окремих людей зокрема [12, с. 167].

   Дума про Марусю Богуславку була вперше надрукована у 1856 р. Образ Марусі Богуславки, створений поетичним генiєм народу, не раз із того часу привертав увагу і хвилював уяву літераторів, художників, музикантiв, які не змінюючи суті образу, показували її кожний по-своєму. Маруся Богуславка стала національною героїнею, про неї написані романи, поеми, п’єси. І. Нечуй-Левицький звертався саме до цих джерел, зокрема народних дум. Письменник схиляється до історичних фактів, так, наприклад, автор хроніки ХVІ століття Михайло Литвин писав, що гарних українських дівчат «купують інодi, як золото, а іноді тут же, на місці, перепродують з баришем... У нинішнього турецького імператора любима дружина, мати його первістка і наслідника, викрадена з нашої землі» [19, с. 58].

   Історичні документи мiстять мало свідчень про почуття настрої цих українських жінок, які стали біля могутньої тоді Османської імперії. Але можна з певністю сказати, що, прийнявши під насильством мусульманство, назавжди відірвані від рідної землі, вони дуже тужили за нею, часто, ризикуючи своїм життям, прагнули допомогти співвітчизникам, щоб хоч якось помститися своїм поневолювачам. Доля однієї з таких потурчанок, українських полонянок-патріоток і лягла в основу народної думи про Марусю Богуславку, яка і стала підґрунтям  драми «Маруся Богуславка»         І. Нечуя-Левицького.

  Якщо звернемося до однойменної драми М. Старицького, то він у сюжеті думи «Маруся Богуславка» не знайшов усього того, що було потрібно йому для повноцінного здійснення свого задуму, адже природа героїчного виявляється в тому, що воно відображає «вищий рівень взаємозв’язків людини з суспільством, ... коли суспільні інтереси стають частиною її власної сутності і усвідомлюються як внутрішня потреба» [14, с. 11]. Факт звільнення Марусею Богуславкою невільників хоча і був усвідомленням такої необхідності, все ж таки не відображав у собі панорами національного буття широких верств українського народу у найрізноманітніших його аспектах. Тому письменник звернувся до фольклорного мотиву про продаж братом сестри в турецький полон, який його творча уява природно пов’язала з мотивами українських народних дум «Маруся Богуславка», «Невільники на каторзі», «Плач невільника в турецькій неволі», додаючи до них інші народні пісні, які становлять свого роду фольклорні інкрустації у сюжетній канві твору, що доповнюють, розвивають той чи інший мотив, створюють відповідний тематичний, психологічний та ідейно-естетичний фон, поглиблюють пафос драми, який об’єднує усі її ідейно-смислові та художні структури в єдине ціле. Таким чином, фольклорний матеріал у процесі його художньо-естетичного освоєння виступає як об’єктивна народнопоетична реальність по відношенню до ідейно-естетичних настанов автора, а ідеал, пафос драми – як критерій її оцінки, суб’єктивне її вираження у свідомості письменника, на основі чого й відбувається художнє осмислення цього матеріалу [21, с. 8].

Так, виходячи з фольклорної традиції, М.Старицький розгортає сюжет драми «Маруся Богуславка» на основі трьох вузлових моментів. Це, насамперед, народнопоетичний мотив запродання братом сестри в турецьку неволю, мотив страждань, моральних і духовних випробувань, властивий народному епосу, та визволення невільників.            

  

 

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

Отже, ідучи за народною думою та мотивами народних пісень, М. Старицький правдиво відтворив картини історичного минулого українського народу, його незламність в боротьбі проти турецько-татарських загарбників.

    В судженнях про події, явища української історії, національні характери, в їх оцінках М. Старицький виходить із принципів українського народного світогляду. Як у думах, легендах, переказах, народних піснях, так і в його драмі, у центрі уваги – образ України. У ставленні до неї визначаються не лише морально-етичні позиції героїв. З нею пов’язується розуміння мети, смислу та цінності життя, увесь комплекс світоглядних уявлень про Батьківщину, звичаї історичного, соціального, культурного та духовного життя нації, її минуле, теперішнє і майбутнє та місце людини в цьому контексті.

На противагу Михайлу Старицькому, Іван Нечуй-Левицький у драмі "Маруся Богуславка" використав один з найвідоміших сюжетів народних дум та історичних пісень, у яких відтворено часи нападів турецько-татарських військ на Україну. І. Нечуй-Левицький зберіг основну сюжетну лінію, розширивши часопростір п'єси та збагативши його новими образами. Провідний мотив оперети - прагнення до волі та палка любов до рідної землі. Митець показує, що розкоші та багатства не здатні замінити щастя на рідній землі. Тому самогубство головної героїні сприймається закономірно - без батьківщини любов неповна, на чужині - тільки відчай та згуба.

 

 

 

 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2: Драми «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та М. Старицького: типологічні паралелі.

В історії української культури І. Нечуй-Левицький та М. Старицький займають належні місця. Драма «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та однойменний твір М. Старицького об’єднує не лише інспірація темами з історії України, а й зосередження уваги на драматичних, переломних моментах минувшини, а відтак у них закладалася просвітницько-виховна функція, виконання якої здавалося авторам найзлободеннішим завданням свого часу.

 

2. 1. Сюжетна типологія.

І теми, й персонажі історичної драматургії І. Нечуя-Левицького та                    М. Старицького виявляють передусім заданість на героїзацію минулого, втілення культу волі, особистої і національної гідності як засадничих цінностей ідеального національного характеру.

Одну зі скарбниць драматичних творів І. Нечуя-Левицького становить історична пʼєса «Маруся Богуславка». У драмі «Маруся Богуславка» митець використав один із найвідоміших сюжетів народних дум та історичних пісень, в яких відтворено часи нападів турецько-татарських військ на Україну. І. Нечуй-Левицький зберіг основну сюжетну лінію, розширивши часопростір пʼєси та збагативши його новими образами. Провідний мотив оперети ˗˗ прагнення до волі та палка любов до рідної землі. Митець показує, що розкоші та багатства не здатні замінити щастя на рідній землі [8, с. 79].

Побутово-історична драма М. Старицького «Маруся Богуславка» в пʼяти одмінах була також створена на основі досить широко використаної в українській літературі народної думи «Маруся Богуславка», з використанням мотивів народних пісень: про брата, що продає сестру в неволю, про матір, яка шукає свою дочку-бранку. Дія твору, за авторським визначенням, відбувається в XVII сторіччі.

Пʼєса «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького починається весіллям Марусі та Василя, при цьому драматург стежить за послідовністю обрядів, яким  слідують в українській весільній традиції, зокрема, благословення, є першим:

Дружки
Благослови, боже,
Пречиста госпоже!
І отець, і мати
Своєму дитяті
Це гілечко звити,
Свій рід звеселити [18, с. 310].

На відміну від І. Нечуя-Левицького, М. Старицький обряд весілля не фіксує у своїй однойменній драмі, у нього твір починається застіллям у великій корчмі Буджацького степу, з якого Сохрон (наречений Марусі) поспішає до коханої, його затримує Степан (брат Марусі):

Степан

Години з дві пожди... найбільше три...
        Сохрон
Прогайнувать на три години щастя?
Я не здурів... та і для чого це?
Щоб затягтись в запалі до нестями...
Розсатанить себе в пекельній грі.
        Степан
Прошу найбільш що на години дві...
        Сохрон
Не можу... [22, с. 422]

Сохрон все ж їде до коханої Марусі, а Степан залишається, і, програвши велику суму грошей, заключає ганебну угоду із мурзою:

Мурза
Пане,
Я закохавсь в твою сестру, і от –

                       Коли мені споможеш її мати,

                      То заплачу аж двадцять сотень лір.

Степан (з жаху)

                       Що? Як? Сестру продать в неволю?

Мурза
О, твій язик не ті слова вжива...

                       Твоя сестра - моя неволя й згуба,

                       Для неї дам чудово-пишний рай...

                       Вона моїм подружжям першим буде,

                       Владикою незлічених скарбів;

                       Скрізь панувать - її це буде воля [22, с. 424].

Таким чином, Степан продає Марусю Богуславку в неволю, такого вчинку не робить його антипод Панас в однойменній пʼєсі І. Нечуя-Левицького. Викрадення Марусі Богуславки тут зображено іншим чином: татари нападають на село, хапають дівчат і Марусю.

У другій дії І. Нечуй-Левицький відводить місце для Козацької Ради, на чому не акцентує увагу М. Старицький.  Вирішуються питання: чи йти війною, чи ні; кого обрати гетьманом. Ним стає Байда, на чолі з яким військо збирається іти на татар, за ними слідом кидається й Настя (мати Марусі).
         У М. Старицького цьому епізоду, як говорилося вище, відведено небагато місця. Після викрадення Марусі Сохрон звертається до всіх:

Сохрон
За мною хто?

Степан
Я - на живіт і смерть!

Сохрон
В погоню ж, гей!

Всі
Хай гине ворог лютий [22, с. 434]!

        У І. Нечуя-Левицького між другою та третьою діями минає 6 років, а у М. Старицького між першою та другою. А далі, слідуючи за сюжетом народної думи, драматурги зображують життя Марусі Богуславки в неволі. Ставши дружинами турецьких султанів, обидві героїні на певний час ніби заспокоюються, переконуючи себе в тому, що коріння їхнє вже «в турецькій землі». Але це лише зовнішній, показний спокій, бо душі жінок все ж належать Україні, яка постійно кличе їх до себе. Крик змученої душі мав колись вирватися назовні. Можливо, тому у драмах письменників широко використані народні пісні: до Марусі Богуславки І. Нечуя-Левицького долітає невольницька пісня «Ой, піду я сяду в зеленому саду», а до Марусі                 М. Старицького – «Ой, у полі два явори».

Розгортанню наступних подій у сюжетах обох драм сприяють матері (Настя у Нечуя-Левицького та Ганна у Старицького), яким боляче за своїх дочок, і які прагнуть визволення їх з-під рук турецьких загарбників.
Маруся першого з авторів тужить тільки за матірʼю та Україною, і коли вона чує приємний український голос, то хоче заговорити з цією людиною. Настя (мати Марусина) явилася в образі богомолки, вона вже давно жила і працювала в Цареграді, про все довідалась за цей час. Говорить, що Маруся обусурманилась, розповідає все про Байду і брата Панаса, які довгий час сидять у тюрмі Юсуфа паші. Муруся картає себе за те, що сталося.
У М. Старицького Ганна спочатку одягнена в образ циганки, і зʼявляється перед полоненими: Сохроном, Степаном тощо. Тут же вміщений епізод, якого немає за сюжетом у творі І. Нечуя-Левицького, а саме, розкаяння Марусиного брата, який і продав сестру:

Степан
Їх рятуйте... а мені смерть - визволення від мук... Простіть мене... мамо! Прости, брате, і ви, мої товариші!.. Я гріх тяжкий ношу... покутував його... Я... я продав сестру мою Марусю.

 Ближчі
Пробач йому, господи, як пробачили ми...

Степан (без пам'яті)

 Браття, друзі... не поминайте лихом... Всіх... Боже!.. Мамо! Благословіть: перед суд іду...

Ганна (зрушено)

Сину мій! (Кладе руки.)

Йди спокійно: молитиметься мати за твою грішну душу...

Сохрон
Брате мій! Нещасний брате!!

Степан (простяга руки)

 Де ви? Де? Не бачу!! (Умира) [22, с. 451].

  Влучним, на мою думку, є показ роздвоєння душ обох героїнь у творах драматургів: з одного боку  – Україна, батьківщина, рідна мати, а з іншого – діти, які викликають почуття материнства, як це і повинно бути. Маруся Богуславка як Нечуя-Левицького, так і Старицького готова піти на все заради звільнення своїх земляків, проте обидві вважають неможливим переступити через любов до дітей, і одна й інша не можуть покинути чужу землю без них. Героїні обох драм стають жертвами винятково складних обставин. Трагізм неможливості поєднати любов до рідного краю і до дітей та чоловіка змушують їх накласти на себе руки. Обидві Марусі відзначаються високим чуттям жертовності заради рідної землі, проте образ героїні Левицького, на нашу думку,  більш нагадує сильну українську жінку-матір, яка прагне жити, захисти свою родину і дітей, а не лишити їх без єдиної надії, наклавши на себе руки.

  І все ж вкінці маємо трагічний фінал в обох творах. У І. Нечуя-Левицького головна героїня через втрату матері та відсутність дітей стрибає у море, М. Старицький же для своєї Марусі Богуславки написав іншу не менш трагічну долю: дівчина тне себе кинджалом, вмираючи, просить не проклинати її та її дітей.

    І. Нечуй-Левицький закінчує свою пʼєсу піснею запорожців та козаків «Та привели бусурмана до нового знамена», а М. Старицький ставить крапку на ліричній ноті:

С о х р о н (падає перед трупом на коліна)

                Прости мене!.. Я теж твоїм був катом...

                Не перемігсь... і квітоньку скосив...

                        Не проклинай! (З сльозами.) Яка бліда,

                        хороша...
                        Мольба її застигла на виду,

                        А рученьки безвладні... (Рішуче.) Мамо, мамо!

                        Беріть дітей: душа її у них... [22, с. 473].

     Я вважаю, що обидва письменники використали багато народних мотивів: в одному випадку пісенність зумовлює динаміку і чітку послідовність розвитку подій у драматичному творі, а в другому – з ритмічними особливостями драми пов’язуються широта і детальність обґрунтування сюжету, підготовки подій, що розгорнуться у п’єсі, а також своєрідні паузи в дії з метою заглиблення у внутрішній світ героїв, їхні переживання. Певні аналогії у двох творах спостерігаються в драматургічній техніці. Конструктивно сюжети драм будуються із сукупності циклів дії, кожний з яких, порівнюючи з попереднім, знаменує вищий етап у розвитку колізії, загострюючи протиріччя до розв’язки.

  

 

 

2. 2. Структура образотворення: типологічні зіставлення.

   Виняткова поетична цінність думи про Марусю Богуславку захоплювала багатьох українських письменників, викликаючи прагнення використати багатства невмирущої народної творчості. Популярним твором, написаним на такому матеріалі, є «Маруся Богуслака» І. Нечуя-Левицького та однойменна драма М. Старицького. Чотиридієва оперета І. Нечуя-Левицького, як і побутово-історична драма «Маруся Богуславка» Старицького в п’яти одмінах, створені на основі досить широко використаної в українській літературі народної думи «Маруся Богуславка», з використанням мотивів народних пісень.

   Образ Марусі Богуславки дуже складний у обох письменників, глибокий психологічно, насичений великими пристрастями повнокровного жіночого характеру. Героїня, епічно оспівана в історичній народній думі, проте в Левицького та Старицького розкрита як ніжно-лірична, одночасно сповнена бурхливим драматизмом переживань, привабна натура української дівчини, здатної на високий героїзм [3, с. 65].

    Як у Левицького, так і у Старицького головна героїня, Маруся, зрадила православ’я заради кохання, проте все ж повернулася обличчям до рідної віри, а за те, що зрадила – її чекав фатальний фінал. Ось як інтерпретує цей фольклорний образ О. Забужко: «Маруся Богуславка визволяє земляків з темниці, але повертатися додому відмовляється не тому, що віддає перевагу «розкоші турецькій» і «лакомству нещасному»..., а тому, що «потурчившись, побусурменившись» (комплекс вини!), автоматично втратила у власних очах право належати до «краю веселого, миру хрещеного», сама себе позбавила гуртової (...національної) самості, не набувши натомість нової...» [6, с. 122]. В обох драмах Маруся Богуславка, незважаючи на ліризм свого образу, все ж постає перед нами сильною та самодостатньою жінкою.

 Стосунки головної героїні зі своїм нареченим на початку твору в                  І. Нечуя-Левицького та М. Старицького є подібними, вони сповнені любові та взаємної поваги. Василь Тетеря у першого з авторів говорить:

                    Тепер же ти, моя мила, навіки моя! [18, с. 340]

  А у Марусі М. Старицького за словами Сохрона:

                            Душа прозора, як кришталь,

                            А серденько доброт високих повне,

                            Воно весь світ скрасити може [22, с. 440].

  У драмі «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та однойменному творі М. Старицького материнство також є важливою складовою образу Марусі Богуславки, окрім  ідейного навантаження, воно є одним із факторів поглиблення трагічної колізії.  Слушно зауважує Л. Мороз: «Усвідомлюючи свій обов’язок перед родом, який  зростив її, Маруся, що вже й сама стала продовжувачкою роду, розуміє обов’язок перед ним (тобто, перед своїм новим родом) як не менш серйозний і важливий. ...Ці два обов’язки, замість того, щоб взаємодоповнювати і взаємопідкріплювати одне одного, як то було завжди, і на Батьківщині залишилося назавжди, тепер опинилися у нерозв’язній суперечності» [15, с. 184].

  З моєї точки зору, саме тому Маруся Богуславка в інтерпретації              М. Старицького не витримує роздвоєння, дисонансу між особистим і національним, накладає на себе руки. Якщо порівняти з Марусею І. Нечуя-Левицького, в трактуванні якого героїня не витримує особистого горя: загибелі чоловіка, дітей та матері, бачимо, що у Старицького увесь Марусин образ звучить мистецьки переконливіше.

   Я вважаємо, що й інші образи жінок як у Левицького, так і у Старицького наділені сильними вольовими характерами. Згадаймо образ Насті, (Марусина матір), у першого автора, коли після Козацької ради козаки вирішують іти на татар, то ця жінка, не задумуючись, кидається слідом за козаками шукати свою дочку. Аналогічно поступає й Ганна в однойменній драмі Старицького, вона ж після викрадення дочки лишає господу і йде в світи її шукати, знаходить аж через шість років.

   Вольовий характер Ганни проявляється і тоді, коли вона втрачає сина Степана, жінка швидко бере себе в руки:

 Ховайся в серці, горе,

 Не проступай, для глуму, на виду! [22, с. 456].

  Хочу відзначити також і те, що деякі образи в І. Нечуя-Левицького та у М. Старицького, зокрема Насті у першого автора, Лесі та Ганни в іншого, наділені жорсткими рисами, а саме прагненням помсти і втіленням у життя цього бажання. Після турецького поневолення і загибелі нареченого Леся «для помсти зосталась жить на світі!» [18, с. 364]. Подібно і Ганна прокляла винуватців усіх своїх бід і хоче втішитися помстою:

Гартоване це серце не в сльозах,

Зостанеться йому утіха – помста...

І помстою я душу вдовольню! [18, с. 365].

   На мою думку, у драмі «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та в однойменному творі М. Старицького змальовуються  сформовані жінки, які нарівні з чоловіками, а іноді навіть вивищуючись, виборюють право нації й рідного народу на справедливе, вільне й повноцінне існування, переважно жертвуючи особистим щастям.

        Що ж до чоловічих образів в драмах обох письменників, то вони також є не менш цікавими та своєрідними. На нашу думку, Панас (Марусин брат) в І. Нечуя-Левицького та Степан у М. Старицького типово відрізняються один від одного. Образ першого із них є втіленням сили та мужності, любові до сестри.                                          

Він бере активну участь на весіллі Марусі:

Благословіть, батьку-мати,

Косу розплітати! [18, с. 314]

 Коли сестру Панаса, Марусю, викрали татари, хлопець палко переживав за її долю і долю інших дівчат, які потрапили до полону: «Наш дім у руїнах. Моя сестра у неволі. Все наше добро пішло марно. Наших сестер швидко продадуть на базарі. Чи вже ж нам ще раду радити – чи бити ворога, чи жалувати [ст..436 лев.]». Таким чином, ми спостерігаємо відважність та вольовий характер Панаса Богуславця.

 Дещо протилежний образ Панасові створює М. Старицький в драмі «Маруся Богуславка», а саме, образ Степана. З самого початку твору ми зустрічаємо його як зрадника, який продає сестру в неволю заради грошей.

Степан
А! Кляті!.. Згоден я!

                       (Перебива мурзі руку.)

                       На гонор мій! [22, с. 435]

 Але прослідковуючи сюжет твору далі ми спостерігаємо розкаяння хлопця:
                                  Степан
                         Прокляття! А! Удар хоч з неба грім,

                  Убий мене, зрадливого Іуду!

                  Іуду... Так! Я рідную сестру

                          Продав в ясир, в неволю бузувіру... [22, 456]

   І коли Сохрон (чоловік Марусин) збирає тих, хто буде супроводжувати його у поході на татар, Степан перший говорить, що піде «на живіт і смерть».
Проводячи типологічні зіставлення образів Панаса в І. Нечуя-Левицького та Степана у М. Старицького ми бачимо відмінність між ними і в кінці твору. Панас залишається живим, а Степан несе покарання, і десь, можливо, через свій зрадницький поступок, а потім і його розкаяння, помирає.

   Відважністю та чистою любов’ю до своїх коханих наділені й образи Василя Тетері у Левицького та Сохрона Мальованого у Старицького. На нащу думку, вони є дуже схожими у своїх вчинках та характерах, щоправда, доля випала їм різна. Тетеря у драмі «Маруся Богуславка»  І. Нечуя-Левицького щиро кохає свою наречену Марусю, таким же у своєму однойменному творі   М. Старицький зображує і Сохрона.

 Схожість Василя Тетері та Сохрона виявляється також у вольовому характері та у бажанні до помсти за своїх коханих. Ось як говорить перший із них, коли татари викрали Марусю:

Чого полякались?

За шаблі!

 На татар! [18, с. 349]

 Схожі слова промовляє й інший, Сохрон, в однойменному творі             М. Старицького:

                         Розбій! Пекельні сили

                         Пограбили і щастя, і мій рай!

                         Де вороги? На коні!

                         До зброї! [22, с. 473]

  Обидва чоловіки готові боротись на смерть, покласти своє життя заради щастя своїх коханих та добробуту всього народу.

 З погляду на вище зазначене, відмінним у цих двох образах є їхня подальша доля. І. Нечуй-Левицький залишає образ Василя Тетері вже у другій дії, і тільки згодом ми дізнаємось, що чоловік давно вбитий. Натомість у М. Старицького образ Сохрона є наскрізним і ми спостерігаємо його до останньої дії. Ми вважаємо, що він є одним із головних, адже закінчення твору побудоване саме на емоціях Сохрона, він ще раз доводить, як сильно любить свою Марусю, падаючи перед її тілом на коліна, прощаючи все:

Беріть дітей: душа її у них...

А я - цей скарб [Марусю]... [22, с. 487]

 Душі не чули в своїх коханих, а саме, в Марусі, Юсуф паша в І. Нечуя-Левицького та Гірем паша у М. Старицького. Незважаючи на те, що ці два образи є представниками ворожої українському народу держави, обома авторами вони описані красивими, палкими та поетичними чоловіками.

 Як Юсуф у Левицького, так і Гірем у Старицького готові дістати до зірок, заради своїх коханих. У цих двох образах ми бачимо відданість своїм дружинам, і водночас ці два чоловіки є, ніби, оберегами своїх родин. У              М. Старицького Гірем паша постає перед нами спочатку в образі мурзи, закоханого в Марусю Богуславку, який і підштовхує Степана на зрадницький вчинок, але далі ми зустрічаємо його іншим, такого ж перевтілення не зображує І. Нечуй-Левицький у своїй драмі «Маруся Богуславка».

  На мою думку, Левицький у розв’язці твору створив образ Юсуфа паші більш трагічнішим, ніж його опонент М. Старицький у однойменній драмі – образ Гірема. Запорожці й козаки вбивають списами героя першого із авторів, натомість у другого автора цей герой залишається живим, але втрачає в результаті все: кохану, дітей, щастя. Таким чином, показаний драматизм образу Гірема паші у драмі «Маруся Богуславка» М. Старицького.

 

 

  ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

Підсумовуючи вище написане можна сказати що, образи створені у драмі «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та однойменному творі М. Старицького мають як спільний, так і відмінний характер. Спільність рис ймовірно умотивована джерелом за яким слідували письменники, а відмінність – залежить від різних інтерпретацій обох митців.

Також, у драмі «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та однойменному творі М. Старицького змальовано ряд правдивих картин з історії українського народу, повʼязаних з його боротьбою проти турецьких загарбників, які, нападаючи, грабували, вбивали, спалювали цілі села, брали в рабство величезну кількість людей. Турецький паша та його підручні жорстоко поводилися з полоненими, примушували їх непосильно працювати, морили голодом, намагались обернути на покірних і мовчазних рабів. Але це їм не вдавалося, захоплені в неволю не корилися. Один із таких епізодів і відтворюють драматурги у своїх творах. Він уславлює боротьбу повсталих невільників, гостро осуджує зрадників вітчизни.

 

 

 

 

Висновки

   Аналіз драми «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та однойменного твору М. Старицького підтвердив актуальність обраної теми курсової роботи.

Результати проведеного дослідження дають підставу зробити такі висновки:

  Протягом багатьох століть розвивається  усна народна творчість, зокрема і народна драма. Але з часом цей розвиток почав уповільнюватися, деякі жанри почали занепадати. Та з початком інтенсивного дослідження народної творчості окремі елементи народних жанрів почали запозичувати письменники для написання власних творів, де ці елементи зберігалися, що свідчать про життя, побут, культуру того часу, коли драма виникла і усталилася як жанр народної творчості. Тому велике значення має саме зв’язок авторської творчості з народною, прикладом для чого служить драматичний твір «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та однойменний твір М.Старицького.

 Опрацьовуючи тему я побачила, що у драмі як одного, так і іншого автора важливу роль відіграє зв’язок з фольклорними першоджерелами.          І. Нечуй-Левицький та М. Старицький створили свої драми на матеріалі історичних дум, а, зокрема, «Думі про Маруся Богуславку». У своїх драмах письменники прославили патріотичні почуття й героїзм українського народу.

           Проаналізувавши драму «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та           М. Старицького, слід зробити висновок, що сюжети драм мають у своїй структурі деякі розбіжності. У творі першого із авторів пильна увага приділяється етнографічному матеріалові, детально відображене українське весілля, що одночасно служить і тлом для зав’язки колізії, канва п’єси доповнена народними піснями та фрагментами з «Думи про Марусю Богуславку». На відміну від п’єси Старицького, в опереті менше акцентується на внутрішньому світі героїні.

Зіставивши творчість І. Нечуя-Левицького та М. Старицького, можна зробити висновок про те, що структура образотворення позначена як спільністю, так і відмінністю рис кожного із героїв.

  Образ Марусі Богуславки в І. Нечуя-Левицького та у М. Старицького по-різному інтерпретований, та все ж в обох авторів залишається збереженим символ національної героїні. Обидві Марусі відзначаються високим чуттям жертовності заради рідної землі, проте, на нашу думку, образ героїні Левицького більш нагадує сильну українську жінку-матір, яка прагне жити, захисти свою родину і дітей, а не лишити їх без єдиної надії, наклавши на себе руки.

  Отже, у результаті дослідження, виявлено, що драма «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та однойменний твір М. Старицького схожі у використанні джерел до їхнього написання, відрізняються в сюжетній типології, та все ж і в першого автора, і в іншого зберігається палкий, національний образ дівчини, образ народної героїні Марусі Богуславки, і саме він зачіпатиме серця багатьох патріотів рідної землі ще протягом багатьох поколінь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Вертій О. Біля джерел відродження національної культури: Народнопоетичні основи драматургії М. Старицького / О. Вертій // Народна творчість та етнографія. – 1993. – № 4. – С. 8-16.

2. Гаджилова Г. Жіночі образи в історичній драматургії Михайла Старицького: Збірник праць всеукр. конференції.  – 12-13 травня, 2004 року. – Черкаси, 2004. – С. 158-166.

3. Дем’янівська Л. Українська драматична поема /Л. Дем’янівська.– К.: «Вища школа», – 1984. – с. 160.

4. Дума «Маруся Богуславка» // Слоньовська О.В. Українська література: підручн. для 8 кл. загальноосвітн. навч. закл. / О.В. Слоньовська. – К.: Освіта, 2008. –  С.42-45.

5. Дмитрова Л. Український театр ХІХ ст. / Л. Дмитрова // Історія всесвітнього театру. – К., 1929. – 377 с.

6. Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. / О. Забужко. – К., 2001. с. 254.

7. Зінченко Н. І. Проблема національного визволення українського народу у творах І. Нечуя-Левицького життя інтелігенції / Н. І. Зінченко // Гуманітарна освіта як важливий фактор формування нац. самосвідомості студентів.            – Полтава, 1995. – С. 57-61.

8. Іванченко Р. Іван Нечуй-Левицький. Нарис життя і творчості. /                     Р. Іванченко. – К.: Дніпро, 1980. – 147 с.

9. Комишанченко М. Михайло Старицький: Літературний портрет. /              М. Комишанченко. – К., 1968. – 234 с.

10. Коломієць В. Соціальна драматургія Михайла Старицького /             В. Коломієць // Українська мова і література в школі. – 1988. – № 11. – С. 72-75.

11. Коломієць В. Художня трансформація фольклорних образів у творчості Михайла Старицького / В. Коломієць // Нар. творчість та етнографія. – 2004. – № 5. – С. 41-46.

 

12. Левченко Н. Проблема зради у драмі Михайла Старицького «Маруся Богуславка» у біблейному контексті / Н. Левченко // Мих. Старицький: Постать і творчість: Зб. праць всеукр. конференції – 12-13 травня 2004 року. – Черкаси, 2004. – С. 166-171.

13. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка,                     Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К.: ВЦ “Академія”, 2007. – с. 752.

14. Мамонтов Я. Український театр в ХІХ столітті / Я. Мамонтов // Українська мова і література в школі. – К.: Радянська школа, 1988. – №11. – с. 80.

15. Мороз З. П. Старицький М. П. В книзі: В боротьбі за реалізм /                     З. П. Мороз. – К., Дніпро, 1996. – 246 с.

16. Мороз Л. Деякі особливості трагедії в українській драматургії другої половини XIX століття / Л. Мороз // Розвиток жанрів в українській драматургії XIX ст. – К., 1986. – с. 182.

17. Набок М. Штрихи до характеристики світогляду героїв українських народних дум / М. Набок // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 4.     – С. 95-102.

18. Нечуй-Левицький І. С. Твори. / І. С. Нечуй-Левицький. – К., Державне видавництво художньої літератури, 1956. – Т. 2. – 536 с.

19. Ніколенко І. Ю. Богуславщина : нариси з історії краю /                        І. Ю. Ніколенко. – Богуслав. – 1994. – с. 107.

20. Походзіло М. У. Іван Нечуй-Левицький: Літературний портрет /               М. У. Походзіло. – К.: Держлітвидав України, 1960. – 119 с.

21. Сахновський-Панкеєв В. Старицький-драматург / В. Сахновський-Панкеєв // Михаил Старицкий. Пьесы. – М., 1958. – 19 с.

22. Старицький М. Твори у восьми томах. / М. Старицький. – К., «Дніпро», 1963-1965. – 516 с.

23. Таранченко О. Г. Микола Лисенко у роботі над оперним лібрето: особливості творчого процесу / О. Г. Таранченко // Мистецтвознавство.         – 2004. – № 6. – С. 86-121.

24. Тхорук Р. Драматичні твори Михайла Старицького: у силовому полі авторитетів / Р. Тхорук // Актуальні проблеми суч. філології: Літературознавство. Зб. наук. праць. – Рівне, 2002. – Вип. IX. – С. 41-52.

25. Зелена І. «Драматургія І.С.Нечуя-Левицького як визначне явище української літератури»  [Електронний ресурс]   І. Зелена. – Режим доступу: http://prosvilib.ipsys.net/vishivanka-chislo-4/izelena-dramaturgiya-isnechuya-levickogo-yak-viznachne-yavishche-ukrayinskoyi#ixzz2uq1eIQ2n – назва з екрану.

26. Кирей Н. «Маруся Богуславка» І. Нечуя-Левицького та «Маруся Богуславка» М. Старицького: сюжетна типологія [Електронний ресурс]          Н. Кирей. – Режим доступу: www. kulk. ck. ua / files / zbirnuk – 9. Pdf – назва з екрану.