Виховний захід "Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох!" Літературно-музична композиція за творами Ліни Костенко

 

 

 

ВІДДІЛ ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ХУСТСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

КОШЕЛІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ

вул. Шевченка, 38, с. Кошельово, 90413, Хустський район, Закарпатська обл.

Тел: 66-549,  e-mail: koshelevo@ukr.net

 

 

 «Ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!» .

 Лiтературно-музична композицiя

за творами Лiни Костенко

 

 

 

Виконавець:

вчитель української мови та літератури

 Орос Ольга Юріївна

 

 

2019 р.

 

Мета: 1) познайомити учнів із творами Л. Костенко, їх непо­вторністю й оригінальністю;

2) формувати особистість, яка має почуття гідності, багатий духовний світ; розвивати актор­ські навички учнів;

3) виховува­ти громадянську позицію учнів, уміння аналізувати залежність виникнення літературних творів від історичних умов і особистих якостей поетеси.

Обладнання: проектор, ноутбук, презентація, музичне оформлення, віночок для танцю.

Учитель. 

Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.

Такими ось рядками хочеться розпочати нашу зустріч із талановитою поетесою.

Ліна Василівна народилася  19 березня 1930 року. Для всіх нас дороге те місце, де ми народилися, де пройшли наші дитячі роки. Для Ліни Костенко таким рідним містом став Ржищів, що розташований за 80 кілометрів униз по Дніпру від Києва. Всього шість років прожила тут майбутня поетеса, але рідне  місто  назавжди залишилося у її пам’яті.

Учень 1.  Стоїть у ружах золота колиска.

Блакитні вії хата підніма.

Світ незбагненний здалеку і зблизька.

Початок є. А слова ще нема.

Ще дивен дим, і хата ще казкова,

і ще ніяк нічого ще не звуть.

Ще хмари, не прив’язані до слова,

от просто так – пливуть собі й пливуть.

Ще кожен пальчик сам собі Бетховен.

Ще все на світі гарне і моє.

І світить сонце оком загадковим.

Ще слів нема. Поезія вже є.

Учень 2. Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,—
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Учитель. Ліна Костенко не любить розповідати про себе. На запитання, що стосуються її біографічних моментів, вона говорить: «Із моїх творів можете дізнатись про мене все, що вас цікавить».

Учень 3. Шипшина важко віддає плоди

Вона людей хапає за рукава

Вона кричить: – Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш

І просто осінь щоб була красива.

Учитель. Головна поетеса сучасної України – Ліна Костенко – щира і безкомпромісна, вона і в свої 89 років захоплює читачів вольовим характером. Не сприймає вона і хвалебних од від влади. Коли їй хотіли вручити  орден Героя України – вона відмовилася, мотивуючи, що публічної біжутерії не носить.

Лунає пісня «Я малюю…»

Ліна Костенко належить до покоління , яке вже стало легендою, вона сама – одна з найяскравіших живих легенд, що творить славу цього покоління. Ліна Василівна жодного разу не пошкодувала, що обрала саме таку долю.

Інсценізація поезії Л.В.Костенко «Доля»

Ліна Костенко. Наснився мені чудернацький базар:
під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
Доля. – Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
Ліна Костенко.  – А може візьму?
Доля. – Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
Ліна Костенко.  – То хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?
Доля. – Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
Ліна Костенко.  І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.

Учитель.  Нескореність видатної української поетеси перед тодішньою владою – це її людський подвиг. Залишаючись нескореною, вона зберігала не тільки власну честь і гідність, а й честь рідної літератури.

Учень 4. Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Учитель. Я в людей не проситиму сили,

Я нічого в житті не просила,

Як не просять гранітні схили,

Щоб у спеку дощі їх зросили.

Я в людей попрошу тільки віри

В кожне слово, почуте від мене,

В кожен погляд очей моїх сірих,

В кожну ласку рук нестудених.

Учитель. Світлою і водночас трагічною постаттю є образ легендарної поетеси-співачки Марусі Чурай. Легенда обросла такими життєвими подробицями, які ми сприймаємо як реальність. Роман у віршах «Маруся Чурай» - надзвичайної художної сили. Цей твір про далеке минуле, але і цілком сучасний, бо звучать у ньому проблеми, які хвилюють нас сьогодні.

Учень 5. Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа!

Коли в похід виходила батава, -

її піснями плакала Полтава..

Що нам було потрібно на війні?

Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни

безсмертні будуть у її словах.

Вона ж була як голос України,

що клекотів у наших корогвах!

Аудіозапис «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»

Учитель.   До чого б не зверталася вона в своїх поезіях, все оживає і проявляється несподіваними гранями. Увесь світ Ліна Костенко пропускає через себе. Це дуже важливе і складне завдання в боротьбі за цілісність людської душі.

Учень 6. Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка рожева й синя хуртовина!
Але чому я думаю про Вас?
Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно — відстані і час.
Я вже забула. Не моя провина,—
то музика нагадує про Вас,
то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно — музика і час,
і Ваша скрізь присутність невловима.
Двори стоять у хуртовині айстр.
Яка сумна й красива хуртовина!

Перегляд відеоролика «Осінній день…»

Учитель. Але не тільки своїми сміливими вчинками вона заслужила повагу й любов читачів. Найголовніший подарунок – її неперевершені твори.
Сьогодні в поезіях Ліни Василівни ми знаходимо і втіху, і пораду, і натхнення, і духовну велич, і крила…

Учениця 7. А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

Учитель. Осінні настрої, осінні думки… а під ногами – листочки… падають, кружляють у повітрі і зупиняються біля чиїхось ніг. Іду по них, ступаю легко, а вгорі – небо, затягнуте сірими хмаринками. Над самою головою – жовтобагряний купол – царство тиші, краси і спокою… Сповільнюючи крок, захоплено вдивляюсь  у листочки, з якими так забавно грається бешкетник-вітер. Які вони схожі! Як краплинки води, як сестрички-близнички… Розкриваю долоню… Розкладаю листочки – і пускаю на волю вітрові. Злітають… один… другий… третій…

Учень 8. ВЕРБОВІ СЕРЕЖКИ

Біля яру, біля стежки

Одягла верба сережки.

Головою хилитала,

Потихесеньку питала:

— Де ота біленька хатка,

Що гарнесенькі дівчатка?

Хай би вибігли до стежки.

Подарую їм сережки.

Учень 9. Іще не сніг і навіть ще не іній,
ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
то пробіжить невидимий їжак...

Учитель. Ліна Костенко – красива, мудра, мужня жінка з вічною таємницею в очах, глибоко сучасна, глибоко українська поетеса. У неї прекрасні вірші про природу, які звучать, як словесний симфонічний оркестр.

Учень 10. На гіллячках, на тоненьких,
Поки день ще не погас,
Сироїжки та опеньки
Білка сушить про запас.
Так нашпилює охайно,
Так їх тулить на сосні
І міркує: а нехай-но
Ще побудуть тут мені!
Поки дні іще хороші,
Поки є іще тепло,
А як випадуть пороші,
Заберу їх у дупло.
«Буде холодно надворі,
Сніг посиплеться з дубів,
Буде в мене у коморі
Ціла в’язочка грибів!
Але білочці не спиться.
Дятел тукає: тук-тук!
Щоб не вкрала їх лисиця
Або хитрий бурундук. 

Учень 11. Вибіг місяць з-за діброви,
погубив на вітрі брови,
заховав за спину руки,
ходить лисий, без перуки.

Смуток зорям невимовний:
ой, який тепер він повний!
А як був молодиком,
був худесеньким серпком.

Учень 12. Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.

Учитель. Поетеса не просто згадує минуле або пише про сьогодення. Вона намагається примусити замислитись сучасних українців про те, якою повинна бути справді незалежна держава, як треба ставитися до рідної мови, традицій, чи повинні шанувати й пам’ятати ми власних героїв.

Учениця 13. Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Учитель. Її слова  настільки щирі, емоційні, точні, що здатні відобразити найтонші порухи людської душі. Поетеса не просто дає поради читачам, як жити в цьому світі, а запрошує до роздумів над тим, що спотворює душу, що нищить життя. І тому невипадково, що поезія пані Ліни давно розібрана на мільйони цитат і навіть заспівана. Поетеса незримо й невловимо багатьом допомагає не здаватися і просто ставати добрішими.

Танець «Квітка душа».

Учитель. Сьогодні ми доторкнулися до поезії Ліні Василівні – Берегині нашої духовності. Бажаємо їй міцного здоров’я, творчого  натхнення. І нових мистецьких звершень. Нехай пломениться її правдиве слово!

Дякуємо всім учасникам свята.  Бажаємо вам ніколи не розлучатися з поезією Ліни Костенко. А на згадку про нас – прийміть ці невеличкі подарунки.