Екологічний проект "Стежинами рідного краю"

«Стежинами рідного  краю»

Проект

Тип: колективний, тривалий.

Мета: аналіз екологічного стану природи та природних                                                                                                              об’єктів рідного села; знайомство з лікарськими рослинами, їх властивостями; розвиток відповідальності за ставлення          до природних об’єктів; розвиток пізнавального інтересу, уміння спостерігати, аналізувати, узагальнювати; виховання бережливого ставлення до природи.

Завдання: визначення об’єктів природи, які потребують       захисту; знайомство з цілющими властивостями лікарських рослин; навчання правил збору лікарських рослин та їх застосування.

І етап:

1.Екскурсія

  Об’єктами дослідження є: ліс, річка, поле.  «Юні екологи» пишуть «скаргу» від імені рослин та природних    об’єктів, про те, що з ними трапилось, як уникнути цього.

  До участі залучаються «юні фотографи», які мають зробити     фотохроніку природних об’єктів, що потребують охорони.

2.  Інформаційно – пізнавальний

  Проводиться бесіда-розповідь вчителя про найбільш розповсюджені лікарські рослини, правила їх збору і застосування.

 

ІІ етап:   «Бюро розслідувань»

а) колективна робота над вирішенням проблем

учні разом з учителем читають подані  «скарги», обговорюють і пропонують заходи їх вирішення.

-  Пам’ятка  «Поведінка у природному оточенні».

-   Таблиця   «Попереджувальні знаки»

б) пошуково-дослідницька робота.

-   Збір інформації учнями про лікарські рослини. Кожен учень готує опис-повідомлення про рослину, записує лікувальні рецепти.

- Зібраний матеріал оформляється в папку «Зелена аптека».

 

ІІІ етап: літературно-художня композиція «Знай, люби, бережи!»

 

ІV етап: туристичний.

Одноденний похід по рідному краю з метою закріпити здобуті знання; відшукати лікарські рослини.

 

 

ПАМ’ЯТКА

 «ПОВЕДІНКА У ПРИРОДНОМУ ОТОЧЕННІ»

 

Кожен зелений листок, кожна травинка виділяє в повітря кисень. Ним ми дихаємо, без нього немає життя. Не топчи, не зривай рослини даремно!

 Найкрасивіша квітка та, що квітує там, де зросла. Не губи її!

Гриби, які для людини є отруйними, для лісових мешканців – ліки і харч. Чим більше в лісі різних грибів, тим він затишніший, тим краще і швидше ростуть дерева. Не знищуй неїстівних грибів!

Не галасуй у весняному лісі, не вмикай надто голосно музику. Ти злякаєш пташку, вона злетить з гнізда, яєчка, які вона висиджувала, захолонуть, і з них ніколи не виведуться пташенята. Не галасуй – послухай, як шумить ліс!

Якщо ти знайшов гніздечко – не зачіпай його,бо пташка помітить, що її житло знайдено і може покинути його навіть тоді, якщо там вже відкладено кілька яєць. Поспостерігай за гніздом непомітно, обережно – і ти побачиш багато цікавого.

Не лови барвистих метеликів, що літають над квітами у квітниках, на лузі. Вони самі схожі на казкові «літаючі квіти» і нікому не завдають шкоди.

Нема чистішої і смачнішої води, ніж джерельна. Подивись, як схиляються над ним трави і квіти, кущі і дерева. Вони оберігають його від посухи, захищають від пилових бур. Не скаламуть же й ти джерело! Охороняй його чистоту! Чиста вода — велике багатство.

Ти хочеш принести додому лісові квіти? Збери їх перед тим, як ітимеш додому, і знай — скромний, невеличкий букет усім говорить, що ти — людина свідома, бережлива, добра. А про що говорить оберемок лісових квітів?

Щоб згубити молоде дерево, потрібні хвилини, а виростити — роки. Не ламай черемхи, не каліч інших квітучих дерев, кущів!

Рана на рослині — рана на живому тілі. Якщо ти назбираєш букет лісових суниць, знай: скільки гілочок у букетику, на стількох рослинах залишились рани, і всі вони будуть довго хворіти, а багато й зовсім загине.

Ніщо не губить все живе так швидко і безжалісно, як вогонь. Байдужість, що призвела до пожежі, — злочин перед природою і перед людьми. Простеж, щоб у лісі не залишалось навіть іскри непогашеного вогню.

Об покинуту консервну банку, скло може поранитись лісовий звір. Нагріте сонцем скло може спричинити пожежу. Не залишай після себе сміття в лісі!

Хай твоє місце відпочинку буде чистим, а рештки їжі залиши пташкам на сухих сучках, звірам — на пеньку, комахам — на землі.

Природа щедра до нас. Усе, що ми маємо —- від неї. Тож відплати їй своєю добротою, увагою, чесним поводженням, і вона буде щедрішою.

ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНІ ЗНАКИ

    Не руйнуй мурашників!

    Не лови гарних комах.

   Не розривай павутину і не знищуй  павуків — вони корисні.

 

Не зачіпай пташиних гнізд, не підходь до них близько.

Не розпалюй вогнище будь-де та не залишай палаюче вогнище. Це може призвести до лісової пожежі!

Не бери з собою до лісу чи в парк навесні або на початку літа собак. Це пора розмноження тварин. Собаки інстинктивно руйнують гнізда, лякають і знищують молодняк.

Не залишай після себе сміття.

 

 

Не кидай у водойми сміття і різний непотріб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кульбаба

 Кульбабка – еліксир життя,

  Хвороби всі без вороття

  У тебе зникнуть, лиш запар

  З кульбабки рятівний узвар.

 

         Багаторічна травяниста рослина з товстим розгалуженим коренем. Усі частини рослини містять молочний сік. Квітки золотаво-жовті. Цвіте в травні – липні. Росте вздовж доріг, на полях, луках. У гаях, садах, біля житла.

         У науковій і народній медицині використовують коріння, зібрані восени або навесні до цвітіння рослини.

          Рекомендують прийом настою кореня кульбаби всередину і салат зі свіжого листя при екземі, кропив’янці, свербінні та інших захворюваннях.

         У народній медицині – при захворюваннях печінки, жовчного міхура, жовтяниці, гастриті та інших.  

 

 

 

Медунка лікарська

        Багаторічна трав’яниста рослина висотою 15-30 см. Листя велике, яйцевидне, загострене; стебло вкрите короткими жорсткими волосками; Квітки з короткими квітконіжками, рожеві або фіолетово-сині. Квітне в квітні – травні.

        Зростає серед чагарників, в лісах, на лугах.

        З лікувальною метою використовують ( лише у народній медицині ) листя і наземну частину рослини, зібрану під час цвітіння.

        Хімічний склад: марганець, залізо, кальцій, калій, каротин,

аскорбінова кислота.

        Дія протизапальна, сечогінна, кровоспинна, знеболююча, стимулює кровотворення.

        У дерматології медунку лікарську народна медицина рекомендує всередину при багатьох захворюваннях шкіри: екземі, псоріазі, облисінні, червоному плоскому лишаї та інших.

 

 Я   -    м’ята холодна,

 Зелена, крислата, 

 Лікую я хвороб багато.

 Біль головний чи нерви

 Я заспокою вмить,

 Якщо ви захворіли –

 Мене хутчіш прийміть.  

          М’ята   перцева

            Багаторічна трав’яниста рослина з чотиригранними гіллястими стеблами. Листя з короткими черешками, подовжені, світло –зелені знизу і темно-зелені зверху. Квіти дрібні, світло-фіолетового кольору. Квітне в червні – липні.

           У народні медицині листя м’яти з давніх-давен використовували при мігрені, і навіть при шкірних захворюваннях.

          Як харчовий продукт її використовують при виробництві  лікерів та в кондитерській промисловості.

         Ароматичні чаї з м’яти або збору з іншими рослинами – прекрасний профілактичний засіб проти захворювань.

        У період цвітіння рослини приваблюють корисних комах, зокрема диких бджіл-запилювачів. Зрізані рослини  розміщують у шафах та інших місцях для надання приємного запаху. У бджільництві ціниться як медонос.

У траві росту, у лісі,                     

Всі мене збирають, рвуть,

Квіти жовті, золотисті,

Ніби зірочки цвітуть.

Як живіт болить –

Всі  п’ють.

Звіробій мене зовуть.

Я лікую з перших спроб

99різних хвороб!

                                 Звіробій звичайний

      Багаторічна трав’яниста рослина висотою 30-80см. Стебла     прямі      розгалужені на верхівці. Листя овальне або довгасте. Квітки яскраво-жовті. Квітне з червня по вересень. Росте по лісових галявинах, серед чагарників, по садах і на сухих лугах, по окраїнах полів та доріг. Отруйно для тварин, що, очевидно, і знайшло відбиття в назві рослини.

      Застосовують у науковій і народній медицині. Заготовляють у період цвітіння, зрізаючи квіткові верхівки рослин разом з листям довжиною 25-30 см.

     У народній медицині звіробій використовують при ревматизмі, подагрі, туберкульозі легенів, кровотечах, гінекологічних захворюваннях, запальних процесах, хворобах печінки та інших.                           

     У харчовій промисловості трава звіробою використовується  як добавки до прянощів.

     Висушений на зиму звіробій звичайно зберігають у закритих скляних або металевих банках у сухому прохолодному місці

.                         

 

                          Шипшина

  А  цілющий чай з шипшини –

  Це здоров’я для людини.

  Вітаміни у ній є,

  Її кожен взимку п’є.

       Народна мудрість стверджує, що шипшина варта семи лікарів. Це рослина чагарник, досягає в висоту більше метра. Цвіте в червні – липні. Зустрічається на узліссях, в чагарниках, на сонячних косогорах. Її гілки вкриті міцними гачкуватими колючками – шипами, через що вона і одержала свою назву. Це надійна зброя куща: надто багато рук тягнеться до чудових квітів і плодів,  які є ласощами для багатьох мешканців лісу.

    Восени збирають повністю дозрілі плоди шипшини.  Вона є далеким родичем троянди. По своїх корисних властивостях шипшина, не має собі рівних. З давніх-давен шипшину збирали і використовували для лікування різних недуг. Плоди шипшини також широко використовують у харчовій промисловості. З них готують варення, джем, пюре, мармелад, повидло.

    У науковій медицині застосовують плоди шипшини, які рекомендують при хворобах печінки і жовчного міхура, а також як полівітамінний засіб.   

 

 

                                       

 

Кропива

          Багаторічна трав’яниста рослина висотою 40-150 см. Стебло пряме покрите пекучими волосками, які містять мурашину кислоту. Квітки зелені, дрібні. Квітне з червня по вересень. Зростає як бур’ян, в садах, городах, на пустирях, біля житла, на болотах.             Використовують листя зібрані навесні під час цвітіння. З давніх-давен широко використовують в науковій і народній медицині.

        Настій листя посилює діяльність сердечно-судинної системи, активізує обмін речовин, підсилює загоєння ран. Препарати кропиви сприяють кровотворенню, збільшують кількість червоних кров’яних тілець.

        У народній медицині кропиву застосовують при: захворюваннях нирок, шлунку, внутрішніх кровотечах, неврозі, пневмонії, бронхіті, ревматизмі.

Містить багато вітамінів, молоді пагони використовують для зеленого борщу.

Валеріана

Заспокоює душевні рани

Настій із валеріани.

Полюбляє навіть кіт

Рослину цю духмяну,

А скуштує її  - вмить

Стає він трішки п’яний.

      Багаторічна трав’яниста, холодостійка рослина, що витримує значні морози. Як правило, вона розмножується насінням. Валеріана росте на заболочених низинах, по берегах річок, серед чагарників. Цвіте у червні - серпні.

      В медицині використовують кореневу систему. Викопують восени після дозрівання насіння або рано навесні. Корені валеріани  популярні в народній медицині багатьох народів з давніх-давен.

      В народній медицині використовують при неврозах,  істерії, розумовій перевтомі, безсонню, гепатитах.

      Багато хто з людей не переносить валеріану, тому потрібно приймати під наглядом лікаря.

 

Мати - й- мачуха

 Як лікарська рослина мати – й – мачуха згадується ще в рукописах Стародавньої Греції.

 Багаторічна трав’яниста рослина висотою 20 см, з прямостоячими стеблами. Кореневище тонке, повзуче. Листя прикореневе, округло-серцевидне. Нижня поверхня листка опушена, світла, тепла і м’яка (мати), а верхня сторона – темна і холодна з рідкісними волосками (мачуха). Квітки довгі і розташовуються на верхівці стебла. Квітне в березні – травні. У вечірній час, а також у похмурі і дощові дні квіти закриваються і никнуть. Листя розвиваються після цвітіння.

 Зростає на піщаних, глинистих місцях по берегах річок, ярах, канавах.

 Здавна застосовується в народній  медицині багатьох країн як проти кашльовий і проти запальний засіб, при виразці шлунку, хворобах печінки, нирок. Зовнішньо використовується при різних шкірних захворюваннях.

 У науковій медицині відвари з листя використовують при захворюваннях верхніх дихальних шляхів.

                                   Чистотіл

          Багаторічна трав’яниста рослина. Стебла ребристі, всередині порожнисті, заввишки до 1 метра. Листки великі, розсічені, знизу сизуваті, зверху зелені. Квітки золотаво-жовті. Вся рослина, якщо її розрізати, виділяє жовто-оранжевий молочний сік. Сік чистотілу гіркий, пекучий, має неприємний запах. Росте чистотіл на смітниках та узліссях, в листяних мішаних лісах. Тіньовитривала рослина.

        З найдавніших часів у народній медицині чистотіл застосовують при хворобах печінки, жовчного міхура. Ним лікують хвороби шкіри(виводять бородавки, лишаї, мозолі, екзему, псоріаз). Останнім часом чистотілом успішно лікують туберкульоз шкіри. Свіжим соком лікують помутніння рогівки очей і плями на ній.

        Позитивною властивістю рослини є те, що вона сприяє підвищенню вмісту гемоглобіну, еритроцитів та лейкоцитів у крові.

       Відвар трави у народі використовують при судомі та епілепсії. У ньому купають дітей хворих шкірними хворобами та золотухою.

       Траву заготовляють під час цвітіння (травень – червень), зрізаючи рослину ножами, серпами, косою.

       Чистотіл широко використовують у ветеринарії.

 

                           Ромашка лікарська

На стрункій високій ніжці

Біля річки у ліску,

У косинці - білосніжці.

Всім, хто йде, поворожу.

            Широко відома в народній і науковій медицині трав’яниста однорічна рослина висото до 40 см. Стебло прямостояче, сильно гіллясте. Листя - посічене, невелике. Квітки золотисто-жовті, трубчасті. Всі органи ромашки лікарської відрізняються сильним ароматом. Цвіте з травня до вересня. Росте по бур’янистих місцях, на пустирях, на городах, на полях. Від її ніжних квітів світлішає навкруги. Квіти ромашки запашні і заварюються як чай.

        Використовується при простудних захворюваннях, хворобах шлунку. Настої, запари застосовують для стимуляції травних залоз, жовчогінне, збудження апетиту, знімання спазм органів черевної порожнини. Квітки мають протизапальну та протимікробну дію. Часто квіти використовують і в косметиці.

 

Полин гіркий

        Багаторічна трав'яниста рослина до 1 м висоти, сріблясто-сіруватого кольору, сімейства складноцвітих. Наділене сильним специфічним запахом і гірким смаком. Ця рослина надає своєрідного полинового запаху нашим українським степом. Зустрічається рідко на необроблених полях, біля шляхів, на городах, по схилах. Стебла прямостоячі,  розгалужені у верхній частині.  Квітки дрібні, жовті. Квітне в липні - серпні. Рослина стійка до засух і морозів.

    У науковій медицині він знаний як засіб, що посилює апетит та поліпшує травлення. Вважали, що надмірно довге вживання виснажує організм, погано впливає на психіку, органи травлення.

На переважній більшості території України полин – давній перевірений засіб од пропасниці. Згадки про це знаходимо в давніх травниках та порадниках. Лікарські форми: сік свіжої рослини, настій трави, відвар кореня, горілчаний настій.

    У давнину люди вживали відвар кореня на білому вині при туберкульозі. При епілепсії рекомендували відвар кореня на пиві.

Полину приписують і певні магічні властивості. Зірваний на Івана Купала полин вважався засобом, що охороняє від хвороб, нещастя, злих духів. У цей день ним заквітчували хати й господарські будівлі, вірячи, що він відганяє всяку нечисту силу, носили при собі як оберіг від русалок.

 

Я подорожник,

Тоненьке стебельце біля доріжки,

На кінці його сережки.

На землі лежать листки -

Вам я як хороший друг,

Лікую рани ніг і рук.

Подорожник

  Багаторічна, трав’яниста рослина висотою до 60 см. Квітне з травня по серпень. Заготовляють листя з не квітучих рослин, сушать у тіні. Його можна знайти всюди на сухих луках, полях,

Пустирях і вздовж доріг.

  Подорожник самий древній лікарський засіб. Застосовують при гострих і хронічних захворюваннях  шлунково-кишкового тракту, захворювання верхніх дихальних шляхів. Популярний чай зі листків подорожника чи сік із свіжих листків. Зовнішньо рекомендують компреси з розім’ятих листків при захворюваннях шкіри чи запальних процесах після щеплень або укусів комах.

Застосовують відвар з насіння при кон’юктивітах.

   Напій з листків діє як тонізуючий засіб від перевтоми, загальної слабкості, корисний  при порушеному обміну речовин, цукровому діабеті, молокрів’ї, гіпертонії, захворюваннях нирок, а також як добре відхаркуючий засіб при бронхітах чи туберкульозі легень. 

 

Лопух

 

Дворічна трав’яниста рослина висотою 60 – 180см. Корінь його м’ясистий, довгий. Стебло ребристе. Листя велике, нижня поверхня войлочно-опушена. Квітки червоно-фіолетові або білі.

Квітне в липні – серпні. Зростає як бурян по сміттєвих місцях, уздовж доріг, по берегах річок, в городах, садах, біля житла особливо у вологих місцях.

  Використовують коріння, зібране восени (однорічні), або дворічні, зібрані навесні. Дія: сечогінне, потогінне, антиалергічне, регулює порушення обміну речовин, зокрема вуглеводного, і функцію травної системи.

    Застосовують  лише в народній медицині при шкірних захворюваннях (екземі, шкірному свербінні, псоріазі, випаданні волосся).

  Настої і відвари використовують при гастритах, виразці шлунку, І як кровоочисний засіб. Свіже листя лопуха можна використовувати як жарознижуючий засіб, при мастопатії, ревматизмі і для загоєння ран.

 

 

 

Малина

Хоч росту в чагарниках,

Мене знає кожен птах,

І ведмідь в кущах щоднини

                               Дуже радий до малини. 

Малина звичайна напівчагарник заввишки до 150см з багатолітнім кореневищем. Вона відноситься до розділу потогінних. Квітне в червні – липні. Плоди достигають в липні – серпні. Розмножується малина кореневищем і насінням.

     Малина звичайна в свіжих плодах містить вуглеводи: фруктозу, глюкозу, сахарозу; органічні кислоти: яблучну, лимону, мурашину; вітаміни; ефірне масло. Листя також має велику кількість вітамінів і поживних речовин. Малина звичайна є медоносом.

     Здавна п’ють чай і настій з малини при застудних захворюваннях, бо вона неабиякий потогінний засіб. Народна медицина радить плоди малини для поліпшення травлення, при болях у шлунку. Лікувальні властивості має і листя малини. Його рекомендують при проносах, як протизапальне при катарах шлунку та кишечника, при шлункових крововиливах, при захворюваннях дихальних шляхів і  шкірних висипах.  Ягоди малини також використовують як сировину у кондитерській промисловості, а також для виготовлення фруктових вод. 

Легенди

Легенда про бузину та бузок.

       Жив старий-престарий  чоловік.  Жив  самітньо. Мав тільки одного-єдиного сусіда — бузька на стрісі  своєї  хати. Бузько жив із своєю бузьчихою. Вони виводили троє-четверо бузьченят і вчили їх літати.

    Одного разу молоде бузьченя, не розрахувавши своїх ще слабких сил, упало в глибоку прірву, зламало собі ніжку і крило пошкодило.

    Бачив те нещастя старий чоловік. Підібрав зраненого птаха і приніс його до себе. Місяць виховував його, а коли ніжка і крило зовсім зажили, виніс на двір і відпустив до пташиної родини, яка вітала його радісним клекотанням...

     Восени полинули бузьки в далекий вирій. Минула зима. А коли повіяли теплі весняні вітри, повернулися знову до хатини старого.          Той, якого врятував він від загибелі, і його молода бузьчиха. І кожне з них принесло у дзьобі по зернині. Поклали зернята на долоню старому, і зрозумів він, що не прості то зерна, а чарівні. Оту зернину, що приніс бузько, посадив старий біля самої хати, а ту, що принесла бузьчиха, —над кручею. Поливав їх водою з джерела. І зросли з тих зерен небачені тут кущі. Зацвіли вони в травневу пору пахучими квітами. Бузьків кущ —

фіолетовими кетягами, а бузьчишин — білими, схожими на парасольки, суцвіттями. Тоді й назвав вдячний чоловік бузьків кущ бузком, а  бузьчишин бузиною. Бузок веселив зір своїм цвітом, а бузина дарувала старому цілющі ліки від багатьох хвороб.       

Легенда про липу.

Жила собі козачка Горпина і мала вона двох синів. Ніби від серця їх відривала, виряджаючи на Січ.

— Дуже гірко мені виряджати вас, але йдете ви на святе діло — боронити нашу землю. Не осоромте ні пам'яті батька, що загинув, ні землі, яка вас зростила. А, щоб пам'ять про вас лишилась, посадіть поруч з батьковою ви по липці, я буду приходити до них і молитися за вас. Коли будуть в'янути листочки, то знатиму, що важко вам, коли пробиватиметься сік із котроїсь з них, знати, що ранений один із вас, як стануть всихати, знатиму, немає вас на світі. Поливатиму їх сльозами своїми, щоб ожили. Скільки осаджено лип, стільки хоробрих мужів пішли на війну.  Приготувала я вам торбинки цвіту з батьківської липи. Чи застуда, чи ще якась хвороба, у пригоді стане липовий цвіт. Під липою нікого ще не вбило грозою. Заварений липовий цвіт допоможе від застуди, головного болю, нерви заспокоїть, вгамує біль у животі.

Присядемо під батьківським деревом. І в дорогу, діти...

Подякували сини та й поїхали.

 

Легенда про сосну

Звідкіля заявилась у лісі ця висока та струнка красуня? За давньою грецькою легендою жила колись чарівна німфа Пітіс. Була вона молода, вродлива і весела. За щиру вдачу сподобалась вона богові північних вітрів Бореєві. Надумав він заволодіти дівчиною і перенести її з квітучих нив на снігові простори. Злякалася Пітіс і почала благати лісового бога Пана сховати її. Укрив лісовик зеленим гіллям німфу, а сам пішов по своїх справах. У цю мить налетів Борей. Дерева розхитує, кущі гне, між ними красуню шукає. Та вона міцно тримає свої шати. Від холодного вітру померзли трави, опала листя, лише шати Пітіс зеленіють, не вмирають. Не витримала німфа, задерев’яніла від холоду, завмерла деревом-красунею з вічно зеленими голками. А сльози її стали прозорою смолою на стовбурі.

 

Ромашка

У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить. Одного разу вона зустріла бабусю,  яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері бабуся простягла їй квіти: «Зроби з них відвар і напій синочка». «А як же звуть ці квіти» - запитала жінка. «Як вилікується синок, то й назвеш їх ім’ям свого сина». Хлопчика звали Романком, тож мати напуваючи його відваром, промовляла: «Пий синочку, ромашку, і будеш здоровим!»  

 

 

 

Шипшина важко віддає плоди.

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: - Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

                                І просто осінь щоб була красива

Легенда про шипшину

Автор. Якось розгнівалась троянда на шипшину, звинуватила в тому, що вона їй сонце затуляє. Побачила шипшина, що тінь від неї таки справді падає на квіти троянди. А вони такі мізерні, що їй аж боляче стало. І сказала вона трояндам.

Шипшина. Сестри! Ходімо до Матінки Природи. Розповімо їй про нашу біду і попросимо, щоб вона нас розсадила. Богиня наша добра. Вона допоможе нам. Мені соромно за себе, адже ч вам своїм зростом лихо чиню.

Автор. І став рід трояндовий перед зеленими очима Матінки Природи. І мовила невеличкого зросту блідо-рожева троянда.

Троянда рожева. Паніматінко наша! Ми прийшли не скаржитися вам на сестру свою шипшину, а просити: або нас треба пересадити від неї, або її від нас, бо сонце нам затуляє своїм ростом. Ось гляньте на мене, тінь від сестри нашої шипшини падає на мене, сонце затуляє, а мій запах  зник.

Троянда жовта. Так. Паніматко. Бачиш, і я вже невитка, й ріденькою стала. Сил, щоб витися, не вистачає. Тепла немає.

Троянда блакитна. Ти, Богине, створила мене не дуже вибагливою, але й мій світ змізернів без сонця. Ти – наша мати, а сонце – наш батько. Дітям без батьківського тепла важко жити.

Автор. Природа не поспішала. Вона пригладила ялинові коси,  поправила вербовий одяг, уважно подивилась на шипшину і мовила.

Природа. Послухаймо, діти, й шипшину.

 Шипшина. Горе, матінко, їхніми устами мовить. Добре мені з ними, моїми сестрами. Я все гадала, що своїм дужим тілом холодний північний вітер до них не пускаю, і зовсім забула, що й сонце також затуляю. Відсади мене від них. Коли сонця вдосталь нап’ються, то дужими стануть. А я віддалік собі стану й любитиму їх у розмаю, бо вроди своєї не маю.

Природа. Гарно мовиш, дочко. Розумно й без злоби. Покрию тобою вільні місця біля дороги, в ярочку над струмком, на узліссі посаджу по дві чи по три рядочком. Хто у мої володіння йтиме, то тебе обов’язково зустріне. Вроди, кажеш, своєї не маєш?

Автор. Стало тихо-тихо. Все, що росло, хотіло почути, якою красою наділить Богиня добру і розумну шипшину.

Природа. Ось яку красу віддам тобі, доню. Прикрашу твоє колюче тіло червоними ягідками. Ти будеш не тільки красивою, а й корисною, будеш завжди щедрою і доброю для людей. А колючки нехай лишаються з тобою. Краса не повинна бути безборонною. Листя, квіти і ягоди твої віками лікуватимуть людей.

 Автор. Поклонилися квіти Природі. Троянди повернулися на своє давнє місце, а шипшина – на узлісся в яри та чагарі, в придорожні рови й навіть попід парканами.

 

 

 

 

                                               Чистотіл

 Стара легенда розповідає, що давно колись жила в  селі дівчина Марічка. Жила бідно з матір’ю-вдовою, працювала тяжко з раннього ранку до пізньої ночі. А вродою дівочою була як пава мальована, така гарна, що всі люди милувалися її красою.

Закохався в Марічку син сільського багатія Олекса. Не пішов він у батькову натуру, зажерливу та люту. Покохав Марічку щиро, як тільки може покохати двадцятилітній леґінь. Марічка, хоч і противилася спочатку цьому нерівному в очах людей коханню, але згодом теж полюбила всім серцем сором’язливого лагідного Олексу.

Батько Олекси од люті аж синів. Кричав на сина:

— Що ти з тою лайдачкою дрантивою знайшов спільного! Нічого вона за душею не має. А що файна, то краса ж не вічна: постаріє, та й по красі. А я висватаю тобі багату дівку,  щоб придане за нею порядне дали. А те саме голе, і тебе з торбами по світу пустить.

Та Олекса стояв на своєму:

— Поберусь, — каже, — тільки з Марічкою, бо лиш вона одна люба мені.

На такі слова ще більше лютував батько. Та й пішов до  старої відьми, що мешкала на краю села. Заплатив їй, звичайно, добрі гроші, аби вона за те наврочила Марічку чи якусь болячку наслала на неї.

І стара відьма зробила свою чорну справу: наворожила, нашептала, та й укрилося Маріччине біле личко бридкими виразками та бородавками.

Плаче дівчина, людям на очі боїться показатися.

Дізнався про те Олекса, засмутився тяжко. Але не сидів склавши руки: пішов до доброї ворожки і розповів їй про лихо, яке спіткало його кохану.

— Одразу видно, що то вроки, — сказала ворожка. — Це відьомська робота, інакше й бути не могло. Та я маю од відьминого напущення таке зілля, від якого Марічка ще гарнішою стане.

Слухав те Олекса і в серці його народжувалася радісна надія. А ворожка вела своє:

— Ось візьмеш цю суху травицю, — ворожка дістала пучок сушеного зілля, — віддаси Марічці, нехай зварить його в полив’яному горщику. Варити зілля треба тільки вночі, потім остудити на підвіконні і до сходу сонця тричі вмити в тому відварі лице. Але вмиватися треба так, щоб і краплі не пролити на землю. Після вмивання нехай віднесе відвар до відьминої хати і виллє його під поріг. І ще одне: нехай тихо промовить тричі оце закляття: “Зілля-зіллячко зелене, забери болячку від мене. Поки сонечко зійде, хай болячка пропаде і на відьму перейде”. Та й по всьому. А лице Марічки стане від того чистим і гарним, бо зіллячко це люди чистотілом називають...

Відніс Олекса Марічці зілля і вона зробила так, як нарадила ворожка.

І тільки-но зійшло сонце, як Марічка знову стала вродливою, болячки з її лиця як рукою зняло.

А о тій же порі завила стара відьма в своїй хаті, дряпаючи лице, на якому з’явилися ті самі виразки та бородавки, які наслала вона на ні в чому не винну дівчину. Об стіни билася відьма, по долівці качалася, та зрештою так і померла.

Олекса ж згодом засватав Марічку та й жив з нею довго, хоч і бідно, зате щасливо, бо що може бути краще за згоду та мир у сім’ї, за чистоту душевну, за кохання щире та вірне?..

 

Барвінок

      Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму.

      Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.

      І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкви до шлюбу.

      Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом...  

  А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

 

                           Мати – й – мачуха

       Жили колись чоловік та жінка. І була в них донька.

       Одного разу захворіла жінка та й померла, а батько одружився вдруге. Незлюбила зла мачуха дівчини. Найменшої зачіпки шукала, щоб докоряти, лаяти. Поїхав чолові в поле, а зла мачуха почала бити, лаяти дівчину і вигнала нещасну з дому.

       Побрела дівчина темрявою, боязно, холодно їй було. Спіткнулась вона об камінь і впала. Кашель почав роздирати груди, дихати не давав.

      Раптом почула вона голос матері: «Доню моя люба, підійди до мене». Підвелась дівчина і побачила свою неньку, яка простягла їй жовту квітку з великим, круглим листям. Заварила дівчина напій і видужала.

      А цю квітку люди назвали мати – й – мачуха.

.

Легенда про шипшину.

 На крутому схилі гори біля села Дністрівка, підніжжя якої цілують сиві хвилі повноводого Дністра, ростуть кущі шипшини. Навесні вони привертають увагу великими пахучими блідо-рожевими квітками, а восени, — яскравими, різних відтінків, червоними плодами. Кущі шипшини гарні й водночас колючі...

Розказують, що колись на цю землю налітали орди степових кочівників. У той неспокійний час жили собі в селі дівчина-красуня та чорнобровий парубок-вівчар. Вони кохали одне одного і мріяли побратись. Та побачив одного разу ту красуню, коли вона після роботи купалася в Дністрі, кривоногий вожак кочівників-нападників, табір якого напередодні непомітно зупинився за лісом на правому березі Дністра. Верховода наказав слугам своїм привести дівчину до його намету.

Переправившись через Дністер, ординці засіли в густих прибережних заростях. Вистежили, коли красуня вийшла до пічки, підповзли до неї, як змії, і накинули аркан. Дуже зрадів кривоногий, коли привели до нього красуню. Такої краси він ще не бачив. Запропонував він дівчині перше місце у своєму гаремі, але та рішуче відмовилась. Тоді він вирішив поглумитися над нею, а потім продати. Сам-на-сам був з полонянкою, і коли наблизився до неї, то дівчина рвучко вхопила у пригорщі піску й засипала ним кривоногому очі. Сама вискочила з намету й побігла до гори, що над Дністром. Наздогнали її ординці на самій вершині. Оточили. Дівчина вирвалась, побачила — рукою подати! — рідне село, та й кинулась сторчма головою у прірву.  На тому крутому схилі, де з ран дівочого тіла впали на землю краплі крові, проросли раптом не бачені досі зелені пагони з блідо-рожевими квітками. Побачив їх вожак кочівників, хотів зламати, але всі вони нараз вкрилися гострими шипами...

Люди назвали цю рослину шипшиною, а гору біля села — Дівочою.

Так було чи ні — хтозна. Це тільки легенда, різні варіанти якої блукають нашим Придністров'ям. Але придивіться: в біло червоні  квіти шипшини є щось від дівочої вроди.

Материнка

Існує легенда. Дув холодний осінній вітер. Темна ніч вкрила все навкруги. Карету вихитувало по розбитій дорозі, мов ту коробку - то в один бік, то в другий бік. Нарешті під'їхали до хати старости.

З неї вийшло двоє чоловіків. Перший - високого росту, велетень у накидці з лисячого хутра. Другий - у кітелі із шаблею. У хаті їх зустріла молода господиня. Гості, привітавшись, повечеряли і почали ладнатися до сну. Дівчина полізла на піч. Та не могла заснути. Велетень все ходив і ходив по хаті, мов привид, не давав нікому спати. Його великі чоботища так гупали об діл, що вся хата двигтіла. Нарешті дівчина встала з печі, шаснула до припічка, щось налила в кухоль. Потім зайшла до гостей.

- Дядечку, напевне вас сон не здолає. Нате ось, випийте оцього зілля. І заснете, мов після маку. Той випив і ліг на лаву. А через кілька хвилин глибоко заснув. На ранок велетень покликав молоду господиню:

- А де твій татко?

- Де татко мій? Воює із шведами і два брати теж. Вони ж козаки.

- А яким зіллям ти мене вчора пригостила? І спав добре і бадьорим встав.

- Люди зовуть цю траву заспокійник пахучий.

- А як же тебе звуть, красуню?

- Мотрею. А татко й мама зовуть мене Материнкою.

- Ся травичка добра, як ти, Материнко! Нехай це зілля буде твоїм іменем зватися, душа моя!

І незнайомець поцілував Мотрю.

А коли сідали до карети, менший із шаблею шепнув на вухо Материнці:

- А ти знаєш, хто тебе поцілував?

- Не знаю.

- Сам Петро Великий!

- Що великий, я і сама бачу. Головою стелю дістає.

Відтоді, кажуть, і почали називати заспокійника пахучого материнкою.

А по-російському - душицею. Ніби від того виразу - "душа моя".

 

 

 

 

КАЗКА "КАЛИНКА"

 

Колись давно-давно в одному селі жила привітна й ласкава дівчинка. Звали ту дівчинку Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло у неї попідвіконню! Їх вона переносила з лісу. Мабуть, й рослинам було до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жодне стебельце, жоден кущик не зів'яв. Всі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце.

Навесні Калинка, як зажди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. "Дай, - думає Калинка, - посаджу тут щось, нехай росте". Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонесенька стебельце і посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила і поливала.

Звеселилося стебельце. Росте воно в гущавині, ніколи не бачило лісового сонечка і водиці не пило доволі. А тут, на привіллі, швидко розрослося у великий крислатий кущ.

Їде якось шляхом подорожній. Стомився, піт витирає. Бачить рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє. Польові квіти привітно голівками кивають. Пташечки між віттям радісно щебечуть. Ну як ти не сядеш тут перепочити?

Усміхнувся весело подорожній і сказав: "Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!"

Тут увесь кущ стрепенувся. Гіллячки напружились, листячко поширшало. Гульк - і враз укрився білим-білим цвітом. Дивиться перехожий - що ж далі буде? Обсипався цвіт, замість нього ягоди червоні, як намистинки, виблискують. І дивно - в кожній ягідці заховано зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла і Калинка до свого улюбленця - і здивувалася. Звідки такі зернятка? А кущ нахиляється до неї і шепоче:

- Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім'я, Калинко.

Відтоді всі так і називають той кущ - калиною.

 

 

 Правила збирання лікарських рослин

 

Лікарські трави зберігають свої цілющі властивості недовго: кора, корені, кореневища – 3 - 4 роки; листки, трава – 1 – 2 роки. Отже, заготовляти трави про запас недоцільно.

Лікуючи себе, не забувай, що рослина — теж живий організм, а тому намагайся не пошкодити її, коли збираєш листки, квіти, плоди.

Серед лікарських рослин є отруйні — блекота чорна, дурман звичайний, чемериця, а тому під час їхнього збирання не можна торкатися губ, носа, очей, не вимивши добре руки; це стосується й збирання чистотілу.

Щоб зібрані трави не змарнувати, не починати їх заготівлю ще раз, подбай про те, щоб зберегти їх лікарські властивості: збирати їх можна тільки в суху погоду, краще зранку, після того, як підсохне роса, а сушити — у теплому, добре провітрюваному приміщенні, на горищі чи під навісом.

Збираючи лікарські рослини, пам'ятай, що не тільки тобі одному вони потрібні і не тільки тепер. Вони потрібні багатьом людям сьогодні, завтра, через рік, завжди.

Природа дарує тобі свої скарби, а ти подаруй їй свою людську доброту — посади калину, посій горицвіт, хай від твоїх рук біля хати і в лузі, у полі і в лісі заквітує м'ята й ромашка, любисток і рута, звіробій і дивосил, запахне медом липа, вогнем ягід спалахне горобина, закучерявиться хміль, привітає сонце синіми очима барвінок — «спасибі» скажуть тобі і земля, і люди.

 

 

Рецепти

 

Відвар з подорожника

 Беруть 2 столові ложки подрібненого листя, заливають 2 склянками окропу, кип’ятять на малому вогні 10 хв, настоюють 2 години. Приймають по 100мл 5 разів на день. Лікують: запальні захворювання органів дихання, при маткових кровотечах. Застосовують місцево у вигляді примочок, промивань, компресів при ранах, хронічних виразках.

 

Відвар або настій лопуха

Беруть 1 чайну ложку подрібненого кореня заливають 0,5 л води, настоюють і приймають по 0,5 стакана 4 рази в день до їди. Вживають при шкірних захворюваннях ( екземі, шкірному свербінні, кропив’янці, псоріазі, випаданні волосся).

 

 

Ромашка

 Настій квіток ромашки лікарської (10 г трави заливають 100мл кипяченої води, кип’ятять 10 хв, настоюють 1 годину ) застосовують у вигляді примочок, а також для вмивання. Зазначений настій доданий у ванну, сприяє усуненню висипу: гнійників, виявляє протиалергічну і протисвербіжну дію.

 

 

Суниця лісова

Спосіб вживання: 20 г подрібненого листя залити 1 стаканом окропу, кип’ятити 10 хв, настоювати 2 години приймати по 1 столовій ложці 2 – 3 рази в день. Дія: протизапальне, глистогінне, сечогінне, регулює травлення.

 

 

 

 

Бузина чорна

 Напар з квітів бузини ( 20г на 1 л води, по з склянки на день) пють при сухому кашлі та простудних захворюваннях. Відвар з коренів і кори (по 15г на 1л води, кип’ятять 20хв.) приймають при хворобах нирок, при водянці і діабеті.

 

 

Мати –й – мачуха

Спосіб вживання: настій ( 5 -10 г трави на 200 мл вода) – 1 столовій ложці 3 – 4 рази в день.  Дія:  протизапальне, спазмолітичне,   потогінне,  відхаркувальне,  пом’якшувальне, жарознижуюче. Застосовують при бешиховому запаленні. Міцним відваром миють голову при облисінні, свербінні волосистої частини голови.

Кропива

Спосіб вживання: настій ( 10 – 15 г трави на 200мл води ) – по 1 столовій ложці 3 – 4 рази в день за півгодини до їди. Дія: кровоспинне, вітамінне, сечогінне, тонізуюче, протизапальне і здатність регулювати порушення вуглеводного обміну. Зовнішньо сік рослини втирають в коріння волосся при облисінні, свербінні волосистої частини голови.

Липа

    Спосіб вживання, настій ( 10г квіток на 200мл води ) – по 1 -2 стакани. Дія: потогінне, бактерицидне, жарознижуюче, спазмолітичне, сечогінне, проти судомне. Зовнішньо гарячий настій квіток липи у вигляді припарок рекомендують для усунення зморшок; парові ванни – при жирній шкірі, для полоскання порожнини рота, зіву.

Малина

Чай з малини при застудних захворюваннях: 2 столові ложки сухих ягід на склянку окропу. Настоюють  його 15 – 20 хв, пють гарячим. Рекомендується випити 2-3 склянки протягом 1 – 2 годин.

 

 

 

Лікувальний відвар

 Склад: плоди шипшини коричної (50 г), глоду (50 г), горобини звичайної (40 г), лісової малини (30 г), калини (20 г), вода (2 л).

Приймати відвар по 30–40 мл 2–3 рази на добу за півгодини до їжі. Для лікування захворювань печінки, підшлункової залози,     при порушеному обміні речовин, поліартриті.

 

Ось рецепти, які  потрібно знати кожному:

Добре сприяє очистці організму чай з добавкою пустирника, подорожника, листя чорної смородини, цвіту бузини.

Курс – місяць.

“Загальноукріплюючий “– з алоє. 150 г свіжого соку алоє, 1 ст. меду, 350 г кагору. Пити по 1 ст. л. 3 р. в день.

“Вітамінний” – з калиною. Ягоди калини обшпарити кип’ятком (якщо сушені, то поварити пару хвилин) і протерти. Кашицю перемішати з такою ж кількістю меду і поставити в холодильник. Через тиждень приймати натще по 1 ст. л в добу.

“Для зміцнення імунітету” – з часником і лимоном. Через м’ясорубку пропустити 0,3 гр. часника і виложити в скляну банку. Туди влити сік з 24 лимонів, закрити щільно банку, поставити в темне місце. Через 3 тижні використовувати по 1 ч. л. перед сном.

Серцеві засоби

 

 Корені з кореневищами валеріани лікарської 40 г

Трава меліси лікарської 25 г

Трава деревію звичайного 20 г

Приготувати відвар.

 

 

ЗВІРОБІЙНА ОЛІЯ

Узяти одну частину свіжих квіток звіробою і залити 10 частинами лляної чи соняшникової олії. Настоювати протягом 2 тижнів, аж поки олія не почервоніє.

Звіробійну олію використовують для лікування ран, виразок, наривів, розпушених ясен, уражень слизової оболонки рота. Усередину вживають для зміцнення серцевого м'яза.

 

Дуб

   Відваром кори роблять примочки, промивання при деяких         шкірних захворюваннях та хірургічних втручаннях. В народній медицині відвар з кори застосовується при лікуванні     фурункулів,чиряків на шиї. Для цього рушник змочують відваром і обв'язують шию.

 

Деревій

 Настій трави: 2 столові ложки рослини заливають 350 мл води, кип'ятять 10 хв, наполягають 1 годину, беруть по 100 мл 3 рази на день до їжі; призначають при гастритах зі зниженою кислотністю шлункового соку, спастичних болях, в животі, кровотечах (носові, легеневі, маткові, гемороїдальні), запальних захворюваннях сечовивідних і жовчовивідних шляхів, головних болях, безсонні, нічному нетриманні сечі, для стимуляції виділення молока у матері-годувальниці, як глистогінний засіб.

Полин

Дія: протизапальне, бактерицидне, спазмолітичне, сечогінне, жовчогінне, глистогінне, заспокійливе; покращує травлення, стимулює секрецію травних залоз, підвищує апетит.

Спосіб вживання: настій (1-2 чайних ложки рослини на 200 мл окропу) - по 1 десертній ложці 3 рази в день за 30-60 мін до їди. Зовнішньо сік свіжого полину гіркою під компрес рекомендують при мозолях, васкулітах, травмах; настій - для лікування корости.

 

 

«Знай, люби, бережи!»

(літературно-художня композиція)

Захист проекту:

«Стежинами рідного краю»

 

Зміст заходу

  Любі діти. у наш клас

  Завітали люди щирі.

  Привітайте в добрий час,

  Гостей усмішкою й миром.

                    Ми вам раді люди добрі

                    І вітаєм щиро вас!

                    І запрошуєм ласкаво

                    У наш теплий, світлий клас.

    (заходить листоноша)

 Листоноша: Телеграми і листи

                      Я завжди вам рад нести.

                      Радий зустрічі із вами,

                     Послухайте уважно

                     Ось ці телеграми.

     (читає скаргу)

Вчитель: - Діти, хто просить нашої допомоги?

      Діти: -  Рослини і тварини лісу, річки, поля.

Вчитель: - Допоможемо їм? (так). Для цього ми здійснимо цікаву подорож. Вона є  особливою, тому що ми подорожуватимемо «Стежинами рідного краю». Отож, вирушаймо на допомогу природі!

Вчитель: Більшість людей любить природу.

• А ви любите природу? (так)

-Це тому, що ми маємо можливість жити у прекрасному      світі. Деякі люди пишуть книжки про природу, інші малюють прекрасні пейзажі. Ми насолоджуємось заходом сонця, хмарами, дощем, зеленю, пташиним гомоном, чудовими ранками. Але, на жаль, як ми дізналися із скарги, деякі люди спілкуючись із природою завдають їй великої шкоди.

• Перша зупинка подорожі «Річка» яка протікає у нашому селі.
• Як називається річка, що тече через наше село? (Студениця)
• Розгляньте фотографії, які зробили наші «юні фотографи».
• Подобається вам наша річка?
• А хто знає вірші про річку?

        Біжить, дзвенить сріблястою водою

        І звеселяє наші серця

        Маленька річка з тихою ходою,

        З ім’ям ліричним, ніжним Студениця.

                Несла колись я свої води,

                Котила хвильки у моря,

           Прозора, чиста, повноводна,

          А де ж тепер краса моя?

          То ж не засмічуйте мене собі на шкоду,

          Збережіть мою цілющу, чисту воду.

•  А що ви знаєте про нашу річку? (відповіді дітей)

 -  Чому річка має таку назву? (відповіді дітей)

Вчитель: - Коли ваші бабусі і дідусі були ще дітьми, все було зовсім по-іншому. В дитинстві   вони купались в чистих річках, озерах, ставках і морях. Тепер люди так багато відходів кидають і виливають в річки, що вода в них стала дуже брудною  і все живе там страждає. Кожен із вас має пам’ятати і розповідати іншим, що дошки, целофан, скло, паперові пакети, металеві предмети  кидати   в водойму не можна: вода починає гнити і неприємно пахнути. А вже бідним рибкам зовсім погано! Та й не тільки їм, а й багатьом рослинам і тваринам, які там живуть.      

 - Отож, пам’ятайте, діти. Що місце свого відпочинку треба залишати чистим, не забруднювати водойми і береги.

Вчитель: - Наступним пунктом нашої подорожі є ліс. Він завжди чарує і радує нас своїми дарами. Барвисті квіти і пахучі ягоди, лікарські рослини і їстівні гриби. Все це необхідне і корисне для людей. 

• Хто підготував щось цікаве про ліс?

       Діти:  Ліс – багатство, сила краю.

                  Він могутній, він живий,

                  Він од посух заступає

                  Лан широкий – степовий.

                               Шумить верхами буйний ліс,

                               Дуби, берези, буки

                               Кує зозуля, свище дрізд

                               І вуркотять голубки.

(розповідь про ліс)

Вчитель: -  В кожному лісі є свої таємниці-цікавинки. І в нашому лісі є також. (фото на дошці)

• Перша цікавинка – Криничка «під липкою».
• Що ви знаєте про неї? (відповіді)
• Друга цікавинка  -  «Сухий яр»
• Що вам про нього відомо? (відповіді)
• Третя цікавинка, діти, ви всі впізнали це – «Кармелюків камінь».

Вчитель: - Добре, діти, молодці. Ми з вами розкрили всі таємниці нашого лісу.       

• А зараз, послухайте уважно, що трапилось у лісі.

                        Сценка «Берізка»

Ведучий:

       Люба берізко, чому ти сумна?

       Чом засмутилась, красуня земна?

       Ти не плач та не мовчи,

       Горе своє розкажи.      

   Берізка:

          Стогну-плачу порізана кора,

          Зелені коси вітер розвіва,

          Солодкі сльозинки рікою течуть,

          І рани від болю сильно печуть.

   Школярі:

          Не плач, берізко, не журись,

          Ніжно-ніжно усміхнись

          Ми замажем, перев’яжем

          Рани болісні твої.

          Знову ти радіти будеш

          Влітку, взимку, навесні.

    Берізка:

          Дякую вам за роботу

          Допомогу і турботу.

          Знов стоятиму у гаю,

          Пісню з вітром заспіваю.

Вчитель: - Наша подорож, діти, продовжується. Далі ми потрапляємо на поле. Поля простяглись навколо нашого села.

• Які рослини ростуть на полі?
• Кого з тварин ми можемо там побачити?
• Яких птахів ми чуємо у полі?
•      У нашому селі є поля з цікавими і незвичайними назвами. Хто знає ці назви? (Вухо, Васильчик, Зелена, Берізки, Дубинка та ін.)

- Можливо, хтось знає чому саме так називається те чи інше поле? (відповіді дітей)

Вчитель:

-  Дехто вважає: «Може , нічого й не трапиться, якщо я зламаю лише одну гілочку, зірву одну квіточку, зловлю метелика, нап’юся березового соку». Ні. Це зовсім не так! Бо кожна зламана гілочка, кожна зірвана квітка, кожний упійманий метелик – це маленька рана, якої ви завдали природі.

- А зараз, Рома розповість, як треба поводити себе у природі:

                 Йтиму садом, полем, а чи лугом

                 Буду я природі вірним другом.

                 Не стопчу я навіть трави,

                 А скажу їй зеленій: «Живи!»

                 Коли лісом буду я іти,

                 Скрізь посію зерна доброти

                 Побажаю деревцю і пташці

                 Щоб вони жили у мирі й щасті.

Вчитель:

- Учні, дотримуйтесь правил, коли спілкуєтесь із природою. Ми з вами розробили пам’ятку «Поведінка у природному оточенні» та таблицю «Попереджувальні знаки».

  Фізкультхвилинка (уявна подорож на лісову галявину)

Вчитель:

- Все цінне для людини прийнято порівнювати із золотом. Природа дарує людині таку різноманітність «золотих» дарів, що їх важко навіть перерахувати. Особливу цінність мають лікарські рослини, які допомагають людині зберігати і зміцнювати своє здоро’я.  То ж заглянемо у незвичайний світ зеленої аптеки.

         Дятел:

               У лісову аптеку завітайте,

               Ліки природні ви там придбайте.

               Від травок пахучих, ягід, плодів

               Ти станеш здоровим, охочим на спів.

        Сорока:

               Познайомтеся малята:

               Скільки ліків туту багато!

               Все лікують, що болить,

               Допоможуть вони вмить.

Вчитель:

• До нас завітала рослинка, зараз дізнаємось яка.

Кропива:

• Стою, коливаюся, як торкнеш, то кусаюся. Ви впізнали мене?
• Я, Кропива, займаю у веснянім букеті трав почесне місце і відома кожному з дитинства своїми «укусами».

Вчитель:

- А чи знаєте, що кропива широко застосовується в медицині для зупинки кровотечі і покращення властивостей крові.

       Кропива:

      - Мій відвар використовують для зміцнення волосся. Мене додають у весняний вітамінний борщ і до салатів.

Вчитель:

 - Дякуємо, тобі, кропивко!

 - А ось рослина з доволі цікавою і промовистою назвою – «подорожник». Чому його так називають? (відповіді)

 

Вчитель:

- Це надзвичайно цінна лікарська рослина, яку люди використовують здавна для лікування ран, при  шлункових захворюваннях, від простуди.

- А серед нас є подорожник?

           Подорожник:

               Вам, я, як хороший друг,

               Лікую рани ніг і рук.

               На землі лежать листки

               Подорожник пізнаєш ти,

               Росту біля доріжки.

               Вклоняюсь вам у ніжки.

Вчитель:

- Спасибі, сідай будь-ласка.

- А що це за рослина?

                Сонечко в траві зійшло

                Усміхнулось, розцвіло.

                Потім стало біле-біле

                І за вітром полетіло.

- Відгадали?  Звичайно ж! Мова йде про кульбабку. 

           Кульбабка:

                Кульбабка -  еліксир життя.

                Хвороби всі без вороття,

                У тебе зникнуть лиш запар

                З кульбабки рятівний відвар.

- Для лікування використовують відвари і настої з листя і коренів кульбаби.

Вчитель:

- Зараз, дітки, послухайте уважно дуже цікаву легенду про лікарську рослину. (легенда)

- Ви почули одну із легенд, які ми записали і оформили у своїй роботі. Там, є ще багато цікавих легенд про лікарські рослини і дерева нашого краю.

Вчитель:

     У траві росте, у лісі

    Всі його збирають, рвуть.

    Квіти жовто-золотисті

    Ніби вогники, цвітуть.

   -  Хто це? (звіробій)

Звіробій:

        Як живіт болить – всі п’ють

        Звіробій мене зовуть.

        Я лікую з перших спроб

        99  різних хвороб.

- А де  росте звіробій?

- Ця рослина є отруйною для тварин, очевидно тому, вона так називається. Цю рослину називали колись чарівною, здатною поліпшити дитячий сон – якщо зашити у подушку, а також  відганяти злих духів та усілякі хвороби.

- Дуже дякуємо, тобі, звіробій.

- На наше свято завітала ще одна лікарська рослина. Чи впізнали хто це?

             Ромашка:

                Упізнать мене не важко,

                Так, я квіточка ромашка.

                Мої квіти непоказні, та запашні

                Відвари з них як чай прийми.

                Я усіх оберігаю, лікуватись помагаю.

Вчитель:

- Найчастіше ромашку можна зустріти серед зеленої трави на узбіччях стежин, у полях, у лісі, на городі. ЇЇ запашні квіти заварюються як чай. Використовується при простудних захворюваннях, хворобах шлунку.

- Ми дуже тобі дякуємо, ромашко.

- Це ще не всі рослини, про які ми  розповіли у своїй роботі.

- Які лікарські рослини нашого краю ви ще знаєте?(відповіді)

 

Вчитель:

- Незвичайний і цікавий світ зеленої аптеки. Тут росте така велика кількість лікарських рослин, що за їх допомогою можна попередити і вилікувати хвороби серця, нирок, шлунку. Вилікуватись від простуди та захворювань шкіри.

- На жаль, не завжди і не всі лікарські рослини можна придбати в аптеках. Тому часто люди самі збирають їх на лузі, у лісі, біля водоймищ.

- Ми, діти, також зібрали цілу аптеку лікарських рослин, а разом з цим вивчили і записали «Правила збирання лікарських рослин», найпоширеніші лікувальні рецепти жителів свого села, а також деякі легенди про лікарські рослини рідного краю.

     Сорока:

                   Лісова аптека ліки вам дає,

                   Усе щоб буть здоровим у аптеці є.

                   Дерева, кущі, трави і квітки,

                   Збережуть здоров’я всім –

                   І дорослим, і малим. 

    Дятел:

             Лікарські рослини – здоров’я охорона,

             Віл хвороб, застуди справжня оборона.

 (діти дарують гостям букети лікарських рослин)

        Учень: Природа нам – як рідний дім,

                     Вона усім як мати.

                     Щоб лад завжди був в домі тім,

                     Про це нам треба дбати.

        Учениця:      Змайструй шпаківню,

                              Посади калину коло хати.

                              В природу із добром іди.

                              Вона ж тобі як мати.

       Учень:  Й віддячить за добро тобі,

                    Земля теплом родинним.

                    Люби її і бережи,

                    Будь гідним її сином.

 

Вчитель:

- Отже, діти, наша подорож завершується. Думаю, що ви всі ще більше будете любити, охороняти, берегти  природу нашої Батьківщини. Хочеться подякувати вам, учні, вашим батькам, бабусям, дідусям і усім, хто допоміг нам у створені проекту «Стежинами рідного краю». Щира подяка «Юним екологам» та «Юним фотографам» за допомогу. А також хочеться подякувати нашим шановним гостям, які подорожували разом з нами.