Екскурсія до шкільної української світлиці

Екскурсовод 1 Хлібом насущним гостей зустрічаєм,
На рушникові рясному несем.
Все найдорожче, що в серденьку маєм,
Радісно друзям своїм віддаєм.

 Ми ж, українці, душею багаті,
Працею славен народ наш завжди.
Хочем, щоб хліб був у кожного в хаті
І не було в нас ніколи біди!

Ми раді вітати Вас у нашій світлиці. Пропонуемо вам онайомитись з нашою українською хатою,тією хатою,яка оспівується у багатьох піснях,до якої завжди хочеться хоч на хвилину повернутися!

  Пісня «Мамина світлиця»

Екскурсовод2  Робота по створенню Української світлиці у ЗОШ №6 розпочалася в 2002 році. Учні, вчителі, батьки брали активну участь у створенні своєрідного невеликого музею народного побуту, традицій, обрядів.. Створено інтер’єр української світлиці минулих років. Ведеться пошукова робота, проводяться екскурсії по світлиці для учнів початкової школи, уроки з народознавства, розвитку мовлення.У світлиці знаходяться різні речі українського побуту, милі кожній родині пам’ятки, бо бабусина вишиванка, дідусева шабля, старі жорна, що годували в тяжке лихоліття дітей - це наша родовідна пам’ять, наші непересічні символи.

Екскурсовод3  В світлиці знаходяться меблі, які часто робили своїми руками тато або дідусь : стіл, лави, полиці з посудом, мисник, На миснику – красивий посуд : глечики, куманці, миски. Стіл знаходиться у кутку під образам,а настолі-вишитий рушник і хліб-сіль,що символізувало гостинність господарів. Крім хліба, накритого рушником, на стіл нічого не клали. Особливо великим гріхом вважалося класти на стіл шапку. Якщо в родині були школярі, їм дозволяли виконувати уроки за столом.  Біля столу стояла лавка. Піч була велика і давала багато тепла, гарно розмальована. На ній спали малі діти, чи старі. В печі варили смачний борщ, пекли бараболю, галушки, хліб.

Екскурсовод 1 А ще в кожній хаті була велика скриня. У ній був одяг для дітей, дорослих: святковий і буденний, полотно, обруси, сорочки. За традицією, кожна дівчина складала собі в скриню придане і коли вона виходила заміж, то мати їй все це віддавала. А ще висіла на сволоку колиска, плетена з вербових гілок – для дівчинки і дубових чи ясенових – для хлопчика.

Екскурсовод 2 Важливою деталлю хати, її окрасою, священним елементом було вікно. Наші пращури уявляли його як отвір, через який можуть потрапити до оселі злі сили. Забороняли виливати помиї через вікно, впускати чи випускати кішку, тому, що там ніби-то стояли душі покійних, ангели. Часто щедрівки і колядки співали саме біля вікна.

Навпроти застільного вікна садили на обійсті калину

. Екскурсовод3   Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий бабусею, матінкою, або сестрою. Рушники висіли скрізь – на вікнах, на образах, на стінах. Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. По всій Україні поширений звичай перев’язувати рушниками сватів у разі згоди дівчини на одруження. Кожна дівчина готувала собі заздалегідь весільні рушники. Під час шлюбу молоді ставали на рушник, хліб на столі накривали рушником. А коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха і бажала, щоб рушником йому слалася дорога в житті. Про це говориться у відомому творі Андрія Малишка «Пісня про рушник»

(«Пісня про рушник»)

Екскурсовод1   А довгими зимовими вечорами жінки й дівчата пряли, вишивали, готували, як повсякденний, так і святковий одяг, що уособлював естетичні ідеали, смаки, творчий потенціал народу, віддзеркалював етичний характер та особливості психології, рівень духовних потреб.

Екскурсовод2   Жіночий костюм складався з довгої сорочки, спідниці, поверх одягався плечовий короткий одяг із дорогої тканини – „керсетка”. На ногах-чоботи; голову жінки обвивали хусткою, або рушник подібним вбранням. Чоловічий святковий костюм складався з вишитої сорочки, що одягалась навипуск та підперезувалась шкіряним або в’язаним поясом, широкі сукняні, шовкові, або плисові шаровари яскравого кольору. Головний убір – валяна шапка, взуття – чоботи.

 (пісня «Мамаина сорочка)

Екскурсовод3    Ось в такій хаті відбувалися всі найголовніші події в житті людини, народження, христини, сватання, весілля. Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. І куди б не йшла вона, куди б не їхала вона, не забуває рідного дому, де народилась і виросла.

Хата моя – берегине народна

Давня святиня народу мого

Тож возвеличмо Світлицю сьогодні

І не цураймося роду свого!