Есе на тему: «Григорій Квітка-Основ’яненко і його роль у розвитку української літератури»

Есе на тему:

«Григорій Квітка-Основ’яненко і його роль у розвитку української літератури»

    Протягом часового проміжку до тридцятих років 19 століття в новій українській літературі активний розвиток зафіксовано переважно в поезії і драматургії. З часом українська інтелігенція усвідомила, що перелік жанрів необхідно розширювати. Відповіддю епохи на суспільний запит стала поява творчості Григорія Квітки-Основ'яненка.

Григорій Квітка-Основ'яненко — перший прозаїк нової української літератури. У літературному житті Харківщини, а відтак і всієї України, особливе місце посідає творчість Григорія Квітки-Основ'яненка. Організатор видання перших журналів і альманахів в Україні, видавець першої збірки українських прислів'їв та приказок, Г. Квітка-Основ'яненко — зачинатель і перший класик прози нової української літератури.

Історична заслуга Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка в тому, що він у своїх творах прагнув правдиво відображувати життя та побут селян, яскраво й точно описав народні звичаї і обряди. Письменник поставив у центрі своїх повістей образи трудівників-селян.

Уперше в українській прозі, хоч і трохи сентиментально, а іноді й з гумором, письменник вивів простих людей з народу, показавши їх найкращі риси: розум, чесність, почуття власної гідності.

Особливу увагу письменника привертала доля жінки-селянки, яка, крім соціального й національного, зазнавала ще й родинного гноблення. Зображуючи селянських дівчат, Г. Квітка-Основ'яненко до найбільш типових їх рис відносить скромність, працьовитість, простоту, ніжність, щирість.

Протиставлення багатих і бідних, селян і поміщиків зображується переважно в моральному плані. Письменник закликав дворянство служити своєму народові, гуманно поводитися з ним.

У творах відомого харківського письменника відображена реальність у пізнавальному ракурсі. Письменник не намагався показати читачам персонажів далеких або смішних. На сторінках творів Квітки кожен читач міг впізнати знайомий з самого дитинства побут. Українське село Григорій Квітка-Основ'яненко зробив декораціями на сцені, де емоції героїв били через край. Через глибину людських переживань, майстерно змальованих літератором, сучасникам розкривалися яскраві кольори української душі.

З плином часу література перестала бути просто розвагою, на неї було покладено реалістично-пізнавальну функцію. Відображення реалій в широкому спектрі, з людськими труднощами, переживаннями, демонстрацією особистості і життя людей у складних формах буття змушувало літераторів шукати нові жанри. Для реалізації поставлених завдань письменники вимушені були почати творити в епічному жанрі, цю діяльність започаткував саме Квітка-Основ'яненко.

      З-під пера Квітки-Основ'яненка вийшли перші романи, повісті, оповідання. Засновник художньої прози в українській літературі дуже точно визначив потреби історичного періоду. Першим твором письменника в прозі стала його відома повість “Маруся”. Варте уваги, що підставою для написання твору стала дискусія з приводу художнього потенціалу української мови.

Літератори того часу досить гостро сперечалися, обговорюючи творчі можливості української літературної мови. До моменту написання Квіткою його повісті критики всерйоз сумнівалися, що, використовуючи українську мову, можна створити прозовий твір. Більше того, у можливість створення повісті трагічної ніхто із сучасників письменника насправді не вірив.

Г. Квітка-Основ'яненко був виразником реформістського дворянського лібералізму з характерною для нього роздвоєністю. З одного боку, він указує на негативні соціально-моральні породження кріпосницької системи, а з іншого — це сумнівається в її доцільності, стоячи, за словами 1. Франка, „на тій ідейній основі, що панщина — стан зовсім оправданий, при якому можливе щасливе життя селянина, коли тільки він має доброго пана“. У деяких творах Г. Квітки-Основ'яненка (особливо в публіцистичних „Листах до любезних земляків“) наявні цареславні сентенції, виявляється елемент ідеалізації кріпаччини. Г. Квітка-Основ'яненко підносить ідею вдосконалення суспільства на просвітительсько-гуманістичних засадах. Загалом він продовжував і розвивав традиції етико-гуманістичного напряму українського просвітництва XVIII ст. серед головних інтересів та ідей якого були „духовне життя людини, морально-етичне виховання, моральне самовдосконалення, „споріднена праця“, відмова від тілесних благ... яскрава критика моральних вад суспільства, морально-етичної деградації його верхівки, соціальної несправедливості, розкоші“ Як і деякі інші просвітителі дошевченківського періоду, Квітка покладав надії на освіченого монарха. Суспільні вади й моральна зіпсованість людей, на його думку, можуть бути усунені шляхом реформ та інших державних заходів. Письменник „уніс у свідомість інтелігенції ідею освіти всієї маси народу“ (І. Срезневський). В художніх творах і публіцистичних статтях він послідовно проводив думку про обдарованість простого народу, пропагував ідеї надання освіти простолюду („Простой народ наш любит и склонен к учению“7), створення книг для нього („И внимание черни утешило бы издателя или сочинителя...“).

Дійовим засобом виховання людини (з орієнтацією на народну мораль), викорінення зловживань панівних верств Квітка вважав літературу й театральне мистецтво. „Видя все происходящее, совершающееся и последствия от того, — говорить він з приводу своїх сатиричних комедій 20 — початку 30-х років, — крепко бы желал что-нибудь сказать вопреки или к исправлению... не могу удержаться, чтобы не выставлять, что идет худо или что сделается для нас со временем худо“ . Пишучи свої твори з „указанием на слабости людские и пороки“, письменник намагається спонукати, примусити „людей избегать их“ та хоче „возопить пред правительством“  про суспільні неподобства.

Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ'яненка в основних своїх виявах були прогресивними. Це був час, коли українці фактично вже „втратили“ свою дворянську еліту в результаті асиміляції імперською культурою та службою“  Тогочасне українське панство було зденаціоналізоване, воно прийняло російську мову та російсько-європейські звичаї. Суспільні „верхи“ у своїй більшості вважали українську мову „мужицькою“, непридатною для створення серйозної літератури, визнавали її придатність тільки для творення жартівливих творів у бурлескно-гумористичному дусі.

У своїх перших виступах українською мовою на початку 30-х років Г. Квітка-Основ'яненко спростовує русифікаторсько-неприязне ставлення до нової української літератури, яка, на його думку, успішно розпочала своє становлення творчістю І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки та інших. „...Є такі люди на світі, — пише він у „Супліці до пана іздателя“, — що з нас кепкують і говорють та й пишуть, буцімто... по-нашому, опріч лайки та глузування над дурнем, більш нічого не можна й написати“.

Письменника обурює вороже ставлення до української літератури людей зухвалих і некомпетентних: „Не второпають по-нашому, та й ворчать на наші книжки: „Ета нєшто па-чухонські. Зачим печатать, кагда ніхто не „розуміє“.

Гай, гай! Хіба ж тільки й світа, що у вікні? Тривайте-бо, панове! не дуже сікайтесь! Є ще на світі православне християнство, що вміють і люблять по-нашому читати. Не усе ж для москалів: може б, треба і для нас що-небудь...“.

Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка визначаються насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом, а також популярним свого часу російським письменником, який кращими своїми творами прилучався до "гоголівського напряму". Примітну роль його в європейському літературному процесі І. Франко вбачав у тому, що він "творець людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах" '.

У читацьких колах з нетерпінням чекали появи нових його творів. В. Бєлінський на сторінках найпередовішого на той час журналу "Отечественные записки" висловлював побажання: хай швидше з'являються друком твори "улюбленця публіки, дотепного й талановитого Основ'яненка! От уже буде роздолля для численних шанувальників його оригінального таланту, до числа яких ми передусім зараховуємо самих себе"Найвпливовіші журнали запрошували видатного прозаїка й драматурга до співпраці.

      Піднесення у творах Квітки-Основ'яненка звичайних українських селян-трудівників, демонстрація їх багатого внутрішнього світу було для письменника мовчазним криком із закликом припинити знищення української ідентичності.