Віктор Домонтович. Філософський вимір кохання («Дівчина з ведмедиком»). Концепт "нової жінки"

Філософський вимір кохання («Дівчина з ведмедиком»)Концепт «нової жінки»

Проблемне запитання. Чи годиться в одному творі поєднувати разом кохання й філософію? І яким тоді буде твір: любовним чи філософським? Виявляється, таке незвичне поєднання цілком можливе в інтелектуальному романі.

На зламі епох. Що ж зображує автор?В інтелектуальному романі «Дівчина з ведмедиком» зображено українську дійсність 1920-х років. Це час стрімких перетворень, коли на зміну попередньому століттю з його спокійним плином життя приходить динамічна модерна епоха ХХ століття. Революція суспільних відносин спричинила злам у побуті й людських взаєминах. Старий світ зіткнувся з новим: нове швидко ширилось, але попередня доба ще нагадувала про себе. 

Переломна доба ХХ століття остаточно змінила тогочасний світогляд на сутність життя, моральні та духовні цінності, почуття людини. Саме занепад усталеного уявлення про жінку та народження жінки модерної й став поштовхом для виникнення питання про ґендер. У романі В. Домонтовича «Дівчина з ведмедиком» порушено питання про тогочасні культурологічні, психологічні та соціологічні погляди на фемінні особливості початку ХХ століття.

Як герої ставляться до стосунків?Межа епох проходила через людські долі й драматично визначала життя багатьох українців. Головний герой Іполіт Варецький за своїм вихованням цілком належить ХІХ століттю. Він опиняється на межі двох світів: єднальною ланкою стає кохання до набагато молодшої за нього Зини Тихменєвої. Двоє живуть в одному часі, але насправді належать до різних епох, а отже, мають відмінні погляди на кохання і шлюб. Він живе у світі патріархальних умовностей, натомість Зина — людина нової доби. Дівчина відмовляється від шлюбу, бо сприймає його як непотрібну угоду, що вбиває почуття, зводить їх до рівня буднів: мовляв, кохання поступово зникає, а взаємини перетворюються на обтяжливу звичку.

Існування на зламі епох. Саме завдяки темі кохання автор має змогу підняти важливу філософську проблему існування на зламі епох. Він розкрив внутрішній конфлікт людини, яка опинилась немовби поза своїм часом і, зрештою, усвідомила себе зайвою в бурхливому вирі нової доби.

Образи та їхні смислові значення. Головна героїня (Зина) бавиться з ведмедиком – дитячою іграшкою, але гра набуває й іншого, метафоричного сенсу. Як відомо, в релігійно-міфологічних уявленнях людства образ ведмедя є „чоловічим символом, який утілює силу” . Отже, цей образ-символ як відтворення чоловічого начала можна спроектувати на психіку Іполіта Миколайовича Варецького

Образи та їхні смислові значенняІм’я головної героїні – Зина, що з грецької означає «донька Зевса», сильна, вольова, незалежна, бунтарка…Ім’я її сестри - Леся (від Олександра) – «захисниця людей».

Концепт?Концепт – це та абстрактна одиниця, якою оперує людина в процесі мислення. Будь-яка людина мислить концептами. Аналізуючи, порівнюючи, з’єднуючи концепти в процесі мислення, вона утворює нові, які є результатом мислення .

Концепт «нова жінка» з притаманною йому інверсією ґендерних ролей виник ХІХ ст., тоді, коли питання жіноцтва було досить актуальним. Марта Богачевська-Хом’як пропонує таке трактування концепту: «Нова жінка» – це автономна особистість, риси якої втілювали в себе жінки, що боролися за незалежність, рівноправність та недоторканість»

На початку ХХ століття концепт «нова жінка» вже був відомим явищем. Про «нову жінку» писали Леся Українка, О. Коллонтай, І. Тургенєв, В. Домонтович та ін. Для європейського читача «нова жінка» – це жінка, яка відмовляється від усталених ролей, які нав’язує їй суспільство. Це тип жінки, якій не властиві такі риси як покора, поступи, пристосування, вона не бажає відігравати патріархально вторинну роль, а прагне бути повноцінною – усе це й відрізняє нову жінку від традиційної. 

Такі два різні типи жінок…«Нова жінка» у В. Домонтовича не заангажована визвольними мотивами. Автор протиставляє два концепти: концепт нової жінки та концепт жінки-матері, яка була звичною для патріархальної ідеології. Марія Семенівна, мати Зини та Лесі, – приклад традиційної жінки, берегині родинного вогнища. Вона добродушна та щира, хороша господиня й дбайлива вихователька своїх дітей. Такою ж у творі є її старша донька Леся: «Зі мною розмову Леся веде привітно, з тією ласкавістю, що годиться, коли треба привітати нову людину, яка вперше увійшла до вашого дому і має стати в певні до вас стосунки».

Зина=перемога. Домонтович прикладом Зини описує початкову поведінку жінки модерної, яка не боїться ставити гострі запитання. Ніщо не перешкоджає їй сказати те, що може осоромити людину. Цю дівчину не цікавить гра, змагання, їй важлива лише перемога.

Висновки. В. Домонтович, розкриваючи концепт «нова жінка», дотримується європейських поглядів, а саме розкриває модерну жінку як людину, яка насамперед намагається змінити традиційні погляди на роль жінки в сучасному суспільстві. На прикладі Зини автор показує, що «нова жінка» – це людина, для якої важливо стати незалежною від усталених правил. У В. Домонтовича «нова жінка» вміє критично та незаангажовано мислити, а всі її дії методично прораховані.

Трагедія героїніМожна припустити, що Зина Тихменєва як вільна від постулатів моралі особистість у своєму виборі все-таки підноситься до рідкісної свободи духу. Проте найбільша трагедія героїні полягає в тому, що її облудна незалежність як своєрідна спроба порвати з патріархальною жіночою несвободою є зворотною стороною тисячі залежностей. Шлях до звільнення слід було шукати десь інде. Мабуть, свідома цього була й сама героїня В. Домонтовича, оскільки закінчує своє життя самогубством. 

То чи досягнула Зина перемоги?... Як пише філософ Микола Бердяєв, «самогубство – це перш за все втрата свободи, яка веде до перемоги над світом». А коли «нічого не досягнено, нічого не переможено», і омріяна свобода несе лише негативний заряд, то для такої типово екзистенціалістської (унікальної) героїні, як Зина, її треба зректися, навіть коли це суперечить прагненню до кінця зберегти свою незалежність.