Формування мовленнєвої компетентності в дітей дошкільного віку

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову.

Пильно й ненастанно

Політь бур’ян.

Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Вірно і слухняно

Нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

(Максим Рильський)

Розвиток людини – це складний процес поступового перетворення біологічного індивіда в соціальну істоту – особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функції та здібності, людські форми поведінки, комунікація через мовлення не надані дитині від народження. Вони формуються в перші роки життя під впливом цілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві.

Процес розвитку дитини проходить у трьох напрямках: фізичному, когнітивному та психосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночасно та взаємопов’язано. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення, що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу. Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини – сприйняття, пам’ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка – постають за безпосередньої участі мовлення. У дитини з мовленнєвими вадами без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку. Формування мовлення, патологія або відхилення в розвитку, засоби відновлення мови є об’єктом вивчення логопедії, корекційної педагогіки, неврології а в останній час і медичної реабілітації.

Відсутність мовленнєвого спілкування значно затримує безперервний і багатогранний процес соціалізації, що триває все життя людини з особливими потребами.

Важкі мовленнєві дефекти (дитяча афазія, моторна й сенсорна алалія, анартрія) спричинені ураженням головного мозку, супроводжуються специфічними особливостями формування інтелектуальної діяльності дитини. Це виявляється у диспропорціональному розвитку деяких вищих психічних функцій та в зниженні темпів психічного розвитку у цілому. Ці відхилення негативно впливають на формування у дитини різних форм діяльності, спричиняють труднощі у засвоєнні математичних знань та рідної мови .

Мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Усвідомлення власної мовленнєвої недостатності зазвичай викликає негативні емоціональні стани: почуття соціальної неповноцінності , страх мовлення, страх переживання. Усе це ставить під загрозу соціальну значимість особистості і сприяє формуванню своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей, що вимагає проведення спеціальної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію і реадаптацію дитини.

Своєчасне оволодіння мовою – основа розумового розвитку дитини. Запорука повноцінного її спілкування з навколишніми людьми. Різні відхилення мовного розвитку негативно позначаються на сприйманні мови, висловлюванні власних думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини. Мовлення маленької дитини формується в спілкуванні з дорослими. В процесі спілкування виявляється його пізнавальна і наочна діяльність. Оволодіння мовленням зміцнює всю психіку малюка. Дозволяє йому сприймати явища більш усвідомлено і довільно. Великий російський педагог К.Ушинський говорив, що рідне слово є основою всякого розумового розвитку і скарбницею всіх знань. Тому так важливо піклуватися про своєчасний розвиток мовлення дітей, приділяти увагу її чистоті й правильності. Чим багатше і правильніше мовлення дитини, тим легше їй висловлювати свої думки, тим ширша її можливість в пізнанні дійсності, змістовніші й повноцінніші взаємини з дітьми і дорослими, тим активніше відбувається її психічний розвиток. Будь-яке порушення мовлення може відбитися на діяльності і поведінці дитини. Діти, що погано розмовляють, починають усвідомлювати свій недолік, стають мовчазними, сором’язливими, нерішучими. Особливо важливе значення має розвиток зв’язного мовлення дитини дошкільника. Адже зв’язне мовлення – це вища форма мовномисленнєвої діяльності, яка визначає рівень мовного і розумового розвитку дитини. Оволодіння зв’язним мовленням складає найважливішу умову успішної підготовки дитини до навчання у школі.

Неповноцінна мовленнєва діяльність негативно впливає на формування у дітей із вадами мовлення інтелектуальної, сенсорної та аферентно-вольової сфери, що пояснюється взаємозв’язком мовленнєвих порушень з іншими сторонами їх психічного розвитку.

Спеціально організовані дослідження свідчать, що в дітей із вадами мовлення спостерігається досить низький рівень розвитку основних властивостей уваги: недостатня стійкість, дифузність, обмеженість можливостей у розподілі уваги. Смислова, логічна пам’ять у дітей відносно збережена, але відзначається зниження вербальної пам’яті, продуктивності запам’ятовування. Дітям важко запам’ятовувати складні, багатоступеневі інструкції. Вони не можуть відтворити завдання в певній послідовності, забувають, «гублять» елементи завдань. У деяких випадках це призводить до обмеження можливостей розвитку їх пізнавальної діяльності.

Діти з вадами мовлення у цілому мають повноцінні передумови для оволодіння мовленнєвими операціями, але первинний недорозвиток їхнього мовлення зумовлює специфічні особливості мислення, відставання в розвитку наочно-образного мислення. Такі діти не можуть самостійно оволодіти аналізом, синтезом, порівнянням, їм властива ригідність мислення.

Дошкільна освітня установа - перша й найвідповідальніша ланка в загальній системі народної освіти. Саме дошкільне дитинство є особливо сенситивним до засвоєння мови. Тому процес мовного розвитку розглядається в сучасній дошкільній освіті як загальна основа виховання й навчання дітей. Мовленнєвий розвиток дитини — один з основних чинників становлення особистості в дошкільному дитинстві.

Формування мовлення дошкільнят складається з різних структурних компонентів.  До них належать: мовленнєва компетенція як одна з ключових базисних характеристик особистості; мовленнєвий розвиток, тобто формування певних мовленнєвих умінь та навичок, що забезпечують функціонування мовлення; навчання мови, пов'язане з певним об­сягом елементарних знань про мову й мовлення, що  

формуються на основі розвитку мовного чуття й   водночас зумовлюють цей розвиток; мовленнєве виховання, метою      якого є виховання мовленнєвої культури особистості.

Розвиток мовлення  - це цілеспрямоване формування у дітей пев­них мовленнєвих навичок та вмінь (правильної звуковимови, доречного добору або сполучення слів та інших мовних і позамовних засобів, ви­користання слів у відповідній граматичні формі тощо), які забезпечують функціонування процесу мовлення відповідно до мовних норм.

Навчання мови - процес формування  на основі елементарних знань та уявлень про мову й мовлення мовної компетенції та розви­ток чуття мови. Навчання мови передбачає засвоєння й усвідомлення дітьми норм, що склалися історично у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці та адекватне застосування цих знань у мовленнєвій діяльності.

Мовленнєве виховання -  пов'язане з вихованням у дошкільнят лю­бові, поважного ставлення до рідної мови як скарбниці, багатющого надбання нашого народу; виховання прагнення правильно, культурно, красиво говорити рідною мовою. Мовленнєва компетенція виявляє готовність та   спроможність особистості адекватно та добре застосовувати конкретних ситуаціях (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо).