Консультація для вихователів "Різновиди народної іграшки"

Консультація для вихователів

Різновиди народної іграшки

Іграшки з дерева

          Переважну більшість дерев'яних іграшок становлять вироби так званого ремісничого характеру — деркачі, вітрячки, фуркала, свищики, торохтушки тощо, які мають лише ігрове призначення і позбавлені художньої образності. Ще у повоєнний час їх у великій кількості продавали на базарах і в крамничках. Виробляли їх ремісники-кустарі та артілі, які утворювалися переважно в невеликих містах та райцентрах сільського типу. Діти лагодили їх, коли вони псувалися, або робили нові за зразками. Більшість цих іграшок, зокрема ті, що пов'язані з шумовими ефектами (торохкала, свистунці, фуркала, деркачі), в давнину мали захисну функцію. Вважалося, що їх торохтіння, хурчання, свист відганяє від дитини злі сили. Найціннішим з мистецької точки зору у яворівській іграшці є розпис. Він, зрештою, робить прості столярні вироби творами мистецтва, надає їм художньо-образних якостей. Отже, звичайні речі, з якими трудівник-хлібороб щодня має справу, зроблені іграшками і вкриті яскравим рясним розписом, стають незвичайними, казковими.

Іграшки з глини

     Серед керамічних іграшок найулюбленіші та найпоширеніші — свищики (свистунці, пищики). Вони здавна виготовлялися по всій Україні. Де існує гончарство, там, як правило, роблять свищики — птахи, звірі, свійські тварини або глиняні зображення людей — «баришні», «куми», «панни», «наречені», «молоді». Більшість птахів-свистунців, завдяки самому способу ліплення, мають архаїчний вигляд, їх здебільшого ліплять із суцільного шматка глини, що за формою нагадує невеликий млинець. Потім млинець складають навпіл і зліплюють так, що всередині лишаєтеся порожнина. Далі витягують або приліплюють шию, голову, ноги пташки. Від глибини та обсягу порожнини всередині свистунця залежить його голос — високий, низький, густий, тоненький.

Іграшки з сиру, тіста

Ці іграшки власне іграшками можна називати тільки умовно, оскільки в них ігрове призначення поєднується з обрядовим. Особливо це стосується виробів із тіста — фігурного печива у вигляді птахів, баранів, кіз, зайців, білок та інших тварин, сезонне випікання яких (до певних свят, найчастіше навесні) саме свідчить про часткове збереження обрядового їх значення. Це печиво нерідко має умовно-образний характер, яскраво розмальоване. Діти спочатку граються ним, а потім з'їдають. Виготовлення іграшок із сиру поступово переходило у сферу жіночих занять і в процесі переходу набувало значення промислу. Значно ускладнилася в хатніх умовах і технологія одержання сиру. Сир з коров'ячого молока виявився більш придатним матеріалом для створення іграшок різного характеру. Іграшки з сиру порівняно невеликі за розмірами. Найбільші коні з «бербеницями» (бочками для сиру) мають близько 10 см у висоту і 16 — у довжину. Часом майстри приносять на базар по кілька сотень зовсім дрібних коників, баранчиків, цапків, які люди охоче купують для дітей. Іграшки з сиру використовуються і як настільні скульптури, які прикрашають інтер'єр. Також їх, роблячи навесні та восени, дарують близьким і друзям, ставлять на могили у дні весняного та осіннього поминання покійних.

Ляльки з тканини

       Народні ляльки робили в хатніх умовах з тканин (ганчір'я, клапті, частини старого одягу). Вони призначалися для дитячої гри. Однак у різних місцевостях вони зберігали риси, властиві давнім обрядовим лялькам. Як свідчать залишки язичницьких вірувань і обрядів, у давнину ляльки відігравали велику роль в обрядовості: від «молитвування» і жертовного спалювання (Колодій, Масниця, Купала), уособлення весняних божеств води і родючості (Криниця, Іван) та осінніх божеств родючості (Дідух, Кукла — особливим способом зав'язаний пучечок колосся на полі) до весільних ляльок-княгинь; тих ляльок, що їх виготовляли під час хвороби дитини, а після одужання закопували в землю; ляльок-оберегів (втілення душ померлих предків); ляльок, призначених для чаклунських дій з метою завдати комусь шкоди.Одним із найпоширеніших типів українських народних ляльок є так звані «вузлові» ляльки (їх роблять способом крутіння, завивання, перев'язування), яких виготовляли на території Київщини, Полтавщини, Черкащини. Крім внутрішньої вузлової основи (хустка, напхана ганчір'ям і зав'язана у вигляді голови — єдиної об'ємної частини), спільною прикметою цих ляльок є обличчя із хрестом, набраним із різноколірних або однотонних ниток таким чином, що посередині утворюється ромб або квадрат. Ці яскраві, декоровані ляльки, за відомостями, робилися взимку та на початку весни. Вони уособлюють образи наречених в обрядовому вбранні (у місцевих варіантах) та матерів з діточками. «Вузлові» ляльки належать до так званих «невдягнених» ляльок. Ляльки, зібрані на решті території України, «вдягнені» — їх одяг спеціально кроїться й шиється. Вони значно більш натуралізовані, часом з документально відтвореним у мініатюрі місцевим одягом та етнічно характерними рисами облич, вишитими або намальованими.  (За матеріалами етнографа Л. Орел)