Формування національної свідомості учнів в процесі вивчення української літератури

 Т. В. Котляр

 

Формування національної свідомості учнів в процесі вивчення української літератури

Кожен повинен пізнати свій народ і у народі пізнати себе.

Григорій Сковорода

 

Україна  впродовж багатьох віків пройшла чи не найскладніший процес  державотворення. Щоб вийти на рівень державності українське суспільство мусило пройти довгий етап розвитку від родового ладу до народної демократії. У довголітній боротьбі за незалежність утворився цінний державницький матеріал  нація. Українці  – винятковий народ у тому плані, що їх за саму лише належність до української нації, за мову, за відчуття природженої національної гідності переслідувано і мордовано впродовж століть. Бути свідомим українцем  ̶  це за всіх часів означало перебувати в небезпеці. Україна має багатьох героїв, державників, які своїм жертовним патріотизмом, землею, мовою,діяльністю і часто своєю кров’ю, пролитою в збройній боротьбі за право бути вільними, були пов’язані з Україною. Любов до  батьківщини, повага до власної історії , до своїх національно рідних великих  людей може і буде об’єднувати кожен свідомий народ.     

         Після здобуття нашої незалежності на зміну класовим ідеалам з їх вічною ворожнечею та насильницьким методам боротьби, що панували цілих сімдесят років , мали би прийти загальнолюдські цінності, ідеали добра, справедливості та гуманізму. І такі поняття як рідна мова, рідна культура та рідна земля  повинні були б витіснити русифікаторські  модні тенденції . Але  результатом байдужої політики останніх двох десятиліть була втрата сучасною молоддю важливих духовно - ціннісних орієнтирів та зневажливе ставлення до духовної спадщини  народу . Однак події останніх місяців засвідчили народження громадянського суспільства,піднесення національний духу та бажання бути вільними. І саме національно свідома сучасна молодь стала тією рушійною силою, що змінила плановий хід історії. Сьогодні ,як ніколи, відчувається вплив російської пропаганди на свідомість українців. Тому тема розуміння власної ідентифікації та формування національної свідомості є надзвичайно актуальною в процесі виховання підростаючого покоління. Національна проблематика широко представлена в дослідницьких роботах І. Бичка,Є Бистрицького,В. Кушнірука , В.Лісового,І. Огієнка, Є Сверстюка та інших. 

     Українська література – невичерпне джерело інформації в цьому плані, оскільки уроки рідної літератури дають відповіді на багато історичних запитань,  показують широке поле минувшини та  дійсності, розкривають  глибоку психологію та національний менталітет  українця, виховують національний характер юної особистості . Тому викладач - філолог, готуючись до уроків української літератури, має визначити для себе ряд морально - етичних та патріотичних категорій, що ляжуть в основу процесу формування  національного свідомості учнів . Значення уроків з української літератури у цьому процесі важливе, оскільки художнє слово з емоційно - забарвленим відтінком має здатність випромінювати народну енергію та проникати в найпотаємніші закутки людської душі. З уроків літератури постає одна велика істина – українці мирний і працелюбний народ . Ніколи нога жодного українця не ступала на чужу землю з загарбницькими цілями, натомість самі були рабами на своїй землі останніх чотириста років. Чому так сталося і де шукати винних? На це питання спробував дати відповідь великий геній кіномистецтва Олександр Довженко , який  у повісті «Україна в огні» устами німця Ернста фон  Краузе сказав: «На їж! Цю землю можна їсти!..Це страшна земля. Цей народ не так просто знищити, його життєдайність і зневага до смерті безмежні. Так не підкорятися і так умирати, як умирають українці, можуть тільки люди високої марки. Коли я дивлюсь на їхню смерть, я завжди тремчу од жаху…».[3, 295 ]Письменник назвав також причину віковічної поразки  України  у боротьбі за свою волю: «В цього народу є слабке місце, «ахіллесова п’ята»: ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних ,високих. Ти знаєш, вони не вивчають історії. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами відкидання бога, власності, сім ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник..» [3, 297] Цими словами Довженко розкриває всю суть політики радянської системи: знищити українську націю, забрати у неї історію,позбавити її пам’яті. Та попри всі перешкоди українці зуміли зберегти свій державний інстинкт. Психологія українця  ̶  це психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав людини і державної незалежності Батьківщини. Це психологія людини, яка завжди захищала сама себе, свою духовну та матеріальну спадщину, падала в нерівному бою, підіймалася, перемагала, і в критичні  моменти  творення історії своєї держави сягала вершини людської гідності .

     В Україні історично склалася своя система виховання особистості, яка максимально враховує національні риси та самобутність українського народу. Юні українці ,спілкуючись рідною мовою та знайомлячись з рідною культурою, вже пізнають свою національну сутність. Детальніше розкрити тему  української ідентичності  вчителю допоможе твір першого класика української літератури Івана Котляревського. Його перелицьована  «Енеїда» була першою книгою, яка високо підняла в очах українського суспільства народне українське слово. Надзвичайно легкою, вільною, культурною мовою написаний цей твір. Але учні, знайомлячись з талановитою пародією, розуміють істинний зміст: крізь опис життя ніби - то троянських гультіпак проглядають інші образи і спомини. Українські козаки також часто блукали світами не знаходячи  притулку на своїй землі. З - поза веселих і часто грубуватих жартів і глузувань поставали образи «Вічної пам’яті Гетьманщини». Поставало народне життя та , змальоване з великою любов’ю  та насолодою.   

Трагічну та водночас героїчну долю українського народу показав син своєї землі, великий поет Тарас Шевченко. Він уперше заявив про себе, видавши збірку «Кобзар», назва якої стала символічною і дала друге ім’я митцеві. Саме з полум’яних творів Шевченка   весь світ дізнався, що є така прекрасна країна  ̶ Україна , з її чудовим, добрим , працьовитим народом, чарівною мовою, піснями, великою культурою та історією. Мудрі і заповітні слова генія пронизують  століття  і сьогодні звучать  на часі:

Наша дума , наша пісня,

 Не вмре, не загине,

От де люди наша слава,

 Слава України! [4,58 ]

Ціла епоха говорила про себе його словами від імені народу. Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу,наше світосприймання,наше минуле, надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам'ять. В словах Кобзаря прихований генетичний код українців: «Караюсь, мучусь, але не каюсь».

Вчитель літератури акцентує на тому , що не лише однією боротьбою славен український народ. Він  славен своєю красою,красою землі та природи, красою людини та праці. Отож завданням педагога на уроках літератури є не лише ознайомлювати учнів з життям та творчістю видатних митців, характеризувати події та вчинки головних героїв , наголошувати на моральних чинниках , але й звертати увагу на народну естетику. Вона найтіснішим чином пов’язана з народною мораллю. Національний устрій утверджувався в гармонійному взаємозв’язку з ідеями, принципами народної естетики. Український народ завжди прагнув будувати своє життя, культуру, побут, дозвілля за законами краси. Відчуття краси також  має національний характер. Виховуючи  в учнів народні естетичні погляди, смаки, вчитель пояснює, що , наприклад, будівництво та облаштування українського житла та садиби має традиційний народний колорит: біла хата, біля неї  ̶  червона калина чи вишневий садок, хворостяний тин, розмальовані ворота, соняшники і квіти на городі. У хаті – вишиті рушники, духмяні трави. Святим місцем в хаті вважалося покуття. Тут традиційно висів іконопис – символ духовної віри. Такі  картини широкого народного життя учні споглядають зі сторінок творів Івана Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського та Панаса Мирного. Так у творі « Кайдашева сім'я» Іван Нечуй - Левицький  зобразив життя та побут українських селян на тлі духовної, національної та природної краси. І нехай  його герої забобонні та наївні в силу своєї неосвіченості, але вони настільки привабливі, емоційні, щирі та добрі, що викликають в читачів захоплення, щиросердну посмішку та глибокий інтерес до духовної спадщини своїх предків. Вчитель наголошує на тому, що Іван Нечуй - Левицький у своїх творах вів тиху, цивілізовану боротьбу за збереження своєї культури, виховання, поваги до рідної літератури, мови, національних традицій.

      А великий культурний та громадський діяч Іван Франко устами Євгенія Рафаловича відкрито запитував: «Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі?».[2,374]Молодий інтелігент, що мав національну гідність, прагнув до культурного, політичного та соціального звільнення  свого народу. У поемі «Мойсей» поет звертається до українців:
Народе мій, замучений, розбитий….

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізніх

Палитиме, заснути я не можу. [2,302]

Іван Франко займав тверду, громадську позицію,був істинним патріотом, на його творах виросло не одне покоління патріотів, які розуміли свою національну сутність, захоплювались силою його любові до рідної землі.       

     Осягнути  всю велич природи та любові учням допомагає твір Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків», в якому поєднуються почуття  кохання та ненависті, чистота людських взаємин  та сила природи Карпат. Цей твір здатен викликати в юних українців роздуми. Що в житті головніше: духовність чи багатство? Чому таке смутне повсякденне буття українського люду? Відповіді на ці запитання слід шукати  також і в творі Панаса Мирного , який в алегоричній  назві роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні ?»приховав всю трагедію поневоленого народу, який не може почувати себе щасливим в неволі,який вчить нащадків залишатися вірними до кінця ідеалам честі, добра та справедливості і ніколи, ні за яких умов, не йти на компроміси з власною совістю.

     Та не лише одна духовна міць притаманна національному образу українця. Наш народ завжди жив і живе за законами добра і краси,правди і справедливості, гідності і милосердя . В процесі ознайомлення з творами українських  класиків вчитель - словесник домагається глибокого усвідомлення учнями того, що сучасні правові закони ґрунтуються на загальнолюдських народних ідеях . Громадська думка, традиційний устрій формують закони життя, в основі яких високі норми народної моралі. В основі цих законів – глибока людяність, спрямована на збереження честі окремої особистості . Так  в процесі ознайомлення з повістю Ольги Кобилянської «Земля» викладач акцентує на проблемі злочину та кари : зло завжди буде покаране  ̶  якщо не людьми, то Богом, а добро , хай не одразу, але переможе . Івоніка та Марійка витримали всі душевні муки та  моральні знущання , заподіяні Савою ,  втратили найдорожче-рідного сина, але зберегли віру у вищу справедливість. Анна , маючи шляхетну та добру душу, зуміла простити всі приниження та образи, відпустила минуле  і гідно несла найвище звання жінки  ̶  звання дружини та матері. Для  учнів образ Анни  є зразковим, оскільки в ньому наявні всі складові справжньої української дівчини та жінки: гідність, честь, доброта та щирість.

Взагалі риса шляхетності притаманна українським жінкам. Вони  в часи суспільно-політичних утисків та найбільших душевних страждань зуміли зберегти стійкість,моральну силу , духовну міць та гідність . Носієм цих чеснот сміливо можна назвати Лесю Українку, чий життєвий шлях був сповнений фізичних страждань, та попри все вона знаходила сили жити  для свого народу, піднімати його волелюбний дух,без надії сподіватись. Словами своєї казкової героїні Мавки Леся Українка говорить не лише про себе , а про всю українську націю:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає! [2, 520]

Це не лише життєве кредо Лесі Українки, це своєрідний символ невмирущості українського народу, його віри в світле майбутнє.

     На прикладі життя великих громадських діячів учні розуміють ціну «світлого майбутнього» українського народу. Зачатки нашої правової держави будувались на народній моралі та справедливості, формувались ще з часів Великої Київської Русі, однак амбіційні бажання загарбників нівелювали це право та руйнували народну мораль, тим самим гальмуючи процес створення української держави. Ліна Костенко писала:

Історії ж бо пишуть на столі

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

Ми пишем плугом , шаблею й мечем,

Піснями і невільницьким плачем. [1,163]

     Історія  ̶  складна річ. Ще складніше знайти в ній істину. Отож метою вчителя  ̶̶   словесника є допомогти юним українцям  віднайти справжню правду про історію свого народу в процесі вивчення творів української літератури .     Письменники двадцятого століття гідно продовжили справу своїх попередників  в розбудові вільної та незалежної держави, в формуванні правильного світогляду українців, однак розуміли всю загрозу існування не лише української держави, а й українського народу. Саме тому вони в своїй творчості звертались до першоджерел творення української державності, до духовної спадщини  нашого народу, до європейського способу мислення. Перші пагони  державного та національного піднесення України були штучно загальмовані , а надалі просто знищені фізично. В процесі вивчення  біографії  митців, творчість яких припадає на період панування  ідеології комуністичної партії , якнайповніше відкривається цинізм та жорстокість політики радянської влади . Насильницька русифікація, пропаганда меншовартості українців, ряд голосних судових процесів , політичні репресії викривили розуміння національної приналежності нашого народу. Тому викладач зосереджує увагу молоді не лише на трагізмі творчої долі Миколи Хвильового , Григорія Косинки, Євгена Плужника, Валер’яна Підмогильного, а на їх свідомій життєвій позиції, на їх словесній боротьбі з тоталітарним режимом, на загальній ідеї нескореності української нації. Письменників «розстріляного відродження» можна віднести до когорти національно свідомої творчої інтелігенції, яка розуміла сутність політики радянської системи і намагалася вголос цьому протистояти. В результаті поодиноких протестів громадських діячів були знищено майже вісімдесят відсотків української інтелігенції.                                                                                                                                       

     Ті ж  методи пізніше застосовувались проти представників клубу творчої молоді , чия творчість була проявом відродження національної гідності. Ліна Костенко, Василь Стус, Василь Симоненко , Дмитро Павличко своїми творами і активною громадською позицією намагались відроджувати національну свідомість, боролись за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно - політичного життя в країні. Василь Стус в листі до матері писав :«Я пишу вірші і гадаю, що колись то потрібне буде моєму народові». Його життя було сповнене любов’ю, добром, гідними діяннями заради України. В його творах немає ні тіні каяття за свою стражницьку долю:

Що жив, любив  і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя. [3,678]

     Велич українського народу, його невмируща сила, повага до героїчного минулого українського народу  розкривається у рядках Василя Симоненка:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

Ви, байстрюки катів осатанілих,

 Не забувайте виродки ніде:

Народ мій є! В його волячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде![3,538]

     До історії народу, його культури, його трагедій і прозрінь звертається у своїй творчості Ліна Костенко. ЇЇ високохудожні та національні за змістом твори несли слово правди своєму народові. Роман у віршах «Маруся Чурай» вирує соціальними і людськими пристрастями, тут присутні шляхетність і підступність,вірність і зрада, відвага і боягузтво, козацька звитяга і хитре пристосовництво  ̶  всі загальнолюдські моральні проблеми. А в образі самої Марусі звучить ідея безсмертя слова і пісні, самого народу:

Ця дівчина не просто так, Маруся.

Це – голос наш. Це  ̶  пісня. Це – душа.[1,87]

Перед читачами постає картина сплюндрованої рідної землі. Тут точилися битви, тут гинули герої, тут вирішувалась доля Польщі та Москви, Криму і Туреччини, Литви , Німеччини і цілої Європи. Споглядаючи знівечений рідний край, Маруся з болем промовляє:

Ой люди, люди, божа подобизна,

 До чого ви цю землю довели?! [1,167]

Цим риторичним запитанням звертається Ліна Костенко  до всіх поколінь народу,  до ворогів та патріотів, та все ж таки вірить у світле майбутнє своєї нації. Усі національні проблеми, що висвітлює поетеса у своїй творчості проникають у свідомість юних українців , викликаючи у них співпереживання та роздуми про своє місце в житті. Таким чином  у них формується  світогляд, почуття обов’язку перед своєю державою та почуття вдячності за те, що вони живуть на рідній землі . Це і є початкові складові формування національної самосвідомості.

     В процесі  ознайомлення з життям та творчістю українських письменників, проаналізувавши образи та події, учні можуть сформувати  в своїй уяві психологічний образ українця,з його культурними та моральними ідеалами, з його розумінням гідності та честі,з його працьовитою вдачею та патріотизмом,   із загостреним почуттям справедливості та проявами гуманізму. Свій генетичний код ми успадкували від славних предків, які все своє життя присвячували ідеї служіння рідній землі, і стали прикладом наслідування для нащадків . Драматична ситуація що віками створювалася навколо України,була трагічною по своїй суті  через неповне розуміння життєвих помилок історії, повну відсутність національної свідомості та амбіційні плани чужоземних загарбників. Вигідне геополітичне становище України та занедбаний стан державницької політики сприяли тому, що український народ майже чотири століття знаходився в колоніальному рабстві  Польської,Австро-Угорської  та Московської імперій . Українська культура та мова зазнавали значних утисків,під впливом соціально - політичних обставин  серед українського населення визрівав протестний рух, який став основою національно - визвольної боротьби за незалежність України. Бунтівний дух ,жага до волі та гордовита вдача  не дозволили українцям стати покірними рабами на своїй землі.

     Вивчення художніх творів на історичне тематику поглиблюють знання учнів про минуле рідного краю,соціально побутові твори містять у собі народну мораль та етику,українську культуру та естетику, психологічний жанр розкриває внутрішній світ та духовні сутність українців, лірика відроджує почуття прекрасного . Отож виховний вплив літератури на сучасне підростаюче покоління залишається великим, оскільки література  ̶  це вид мистецтва , а мистецтво є вічним. Як і вічними є українські герої.

д [5,67 ] Ми маємо славне минуле,але чи маємо ми майбутнє? Юне покоління українських патріотів,що має цілком сформовану громадянську позицію та національну самосвідомість, незабаром відповість нам на це риторичне запитання.

 

Використана література

1. Ліна Костенко: Навчальний посібник – хрестоматія/ Григорій Клочек. – Кіровоград:Степова Еллада, 1999. ̶  320 с.
2. Українська література.10 клас:Хрестоматія/Упорядники О. І. Борзенко, М. П. Сподарець. ̶  3-тє видання,перероблене і доповнене. – Харків: Веста: Видавництво «Ранок»,2008. ̶   752 с.
3. Українська література.11 клас:Хрестоматія/Упорядники О. І. Борзенко, М. П. Сподарець – Харків: Веста: Видавництво «Ранок»,2004. ̶  752 с.
4. Шевченко Т. Г. Кобзар . ̶  К. : Дніпро,1980. ̶   613с.
5. Шкляр Л. Є. Етнос як суб’єкт історичної дії// Онтологічні проблеми культури. ̶  К. : Наукова думка. ̶  1994. ̶  190 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 И   т

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

000000000000

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+

 

 

 

 

+