ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В УМОВАХ СПЕЦІАЛЬНОЇ ШКОЛИ

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧОЇ  КОМПЕТЕНТНОСТІ

В УМОВАХ СПЕЦІАЛЬНОЇ ШКОЛИ

Для реалізації завдання формування здоров’язбережувальної компетентності у підлітків особливо важливо сформувати у дитини відповідальне ставлення до власного здоров’я і знання про нього, здорові вподобання, інтереси, потреби та життєві звички.

Від вихователя значною мірою залежить сформованість у дітей здоров’язбережувальної компетентності й те, що він може покращити усвідомлення учнями відповідальності оптимального розподілу і раціонального використання часу перебування дітей у школі, які ефективні форми і методи виховних впливів на дітей використовувати, як залучити дітей до активної діяльності, покращити їх фізичне, психічне, духовне та соціальне здоров’я.

Перед системою сучасної освіти поставлена конкретна мета – виховання у вихованців культури здорового та безпечного способу життя, відповідних стратегій поведінки.

Слід зазначити, що здоров’я дітей шкільного віку значною мірою залежить від способу життя родини, умов виховання, а також особливостей організації освітнього процесу в школі.

Сьогодні одним з пріоритетних напрямів державної політики в галузі освіти в сучасних умовах є збереження і зміцнення здоров'я вихованців.

Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти здоров’язбережувальна компетентність визначена як здатність учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей [10].

Основою здоров’язбережувальної компетентності є життєві навички, що сприяють фізичному, соціальному, психічному та духовному здоров’ю вихованців.

Фізична складова здоров’я:

•      Фізичне здоров'я є важливою складовою в структурі стану здоров'я дитини.
•      Фізичне здоров'я кожної людини залежить від успадкованих задатків, здоров'я батька й матері, стану навколишнього середовища (природні й соціальні умови), в якому вона живе.
•      Вихованці набувають навичок виконання вправ та процедур для збереження і зміцнення здоров'я. Звертається увага на особливості формування постави. Вивчаються вікові вимоги до харчування [12].

Життєві навички (компетентності), що сприяють здоровому способу життя:

1. Життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю.

2. Навички раціонального харчування.  

3. Навички рухової активності.

4. Санітарно-гігієнічні навички.

5. Режим праці та відпочинку.

Соціальна складова здоров’я:

•      Соціальну складову здоров'я можна визначити як узгоджену взаємодію людини з соціальним середовищем відповідно до морально-етичних та правових норм поведінки.
•      На розвиток соціального здоров'я впливають різноманітні фактори:

 - сім'я, її склад, стиль спілкування в сім'ї, матеріальні й побутові умови, спосіб життя;

 - організації: навчальні заклади, медичні заклади, екологічні, спеціальні підрозділи міліції та інші організації, від яких залежать праця людини, її відпочинок, безпека життєдіяльності тощо;

 - природні та соціальні умови життя, національні традиції, духовні надбання;

 - структури влади, суспільно-економічні умови, законодавчо-правова основа.

Життєві навички, що сприяють соціальному здоров’ю

1. Навички ефективного спілкування.

     2. Навички співчуття.

3. Навички розв'язування конфліктів.

4. Навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації.

5. Навички спільної діяльності та співробітництва.

Життєві навички, що сприяють духовному та психічному здоров’ю:

1. Самоусвідомлення та самооцінка.

2. Аналіз проблем і прийняття рішень.

3. Визначення життєвих цілей та програм.

4. Навички самоконтролю.

5. Мотивація успіху та тренування волі.

Поряд з цим важливими є психічна та духовна складові здоров'я вихованців:

•      Психічна складова здоров'я визначає розвиток людини як особистості, забезпечує її душевне благополуччя, тому вона розкривається через розвиток основних функцій психіки людини.
•      Умовою цієї складової здоров'я є розвиток інтелекту, що виявляється в розв'язанні репродуктивних і творчих завдань, життєвих ситуацій; розвиток різноманітних емоцій та почуттів, вміння контролювати і керувати ними, набуття навичок зменшення шкідливого впливу чинників, які спричиняють стрес.
•      Духовна складова здоров'я є своєрідною вершиною, яка збирає все найкраще в людині, завдяки чому індивід стає особистістю. Протягом усього життя людина прагне до духовного розвитку і самовдосконалення.

Здоровий спосіб життя школяра це: сприятливе соціальне оточення; духовно-моральне благополуччя; оптимальний руховий режим (культура рухів); загартовування організму; раціональне харчування; особиста гігієна; відмова від шкідливих звичок; позитивні емоції.

Здоров'язберігаючі педагогічні технології повинні забезпечити розвиток природних здібностей дитини: його розуму, моральних і естетичних почуттів, потреби в діяльності, оволодінні початковим досвідом спілкування з людьми, природою, мистецтвом.

Методологічною основою здоров'язберігаючих технологій виступає діяльнісний підхід, що обумовлює активне включення вихованців в освоєння культури людських відносин і набуття досвіду.

Необхідною умовою збереження здоров'я є позитивні емоції, завдяки яким у людини закріплюється бажання вести здоровий спосіб життя і вольові зусилля, які проявляються в подоланні труднощів і перешкод на дорозі до поставленої мети. Особистість за допомогою волі може здійснювати регуляцію і саморегуляцію власного здоров'я.

Процес моделювання здоров’язбережувального середовища можна назвати своєрідною специфічною сукупністю внутрішніх факторів розвитку цього середовища. Така сукупність відбувається  на  ґрунті психічних, фізичних новоутворень особистості дитини та зовнішніх умов, які характеризують кожний ступінь навчання та виховання, також вікового етапу розвитку онтогенезу дітей, за дотримання конкретних соціокультурних та психолого-педагогічних умов, які створюються у навчальному закладі.

Створюючи здоров’язбережувальне середовище необхідно враховувати принципи організації здоров’язберігаючої діяльності, серед них принцип переходу до ціннісної парадигми виховання, принцип природовідповідності, принцип педагогічної підтримки (педагогічного супроводу), принцип безперервності та наступності, принцип інтеграції зусиль суб’єктів навчально-виховного процесу, спрямованих на забезпечення розвитку фізичного та психічного здоров’я дітей, принцип гармонійного розвитку особистості, принцип оздоровчої спрямованості освітнього процесу.

Таким чином, здоров’язбережувальне середовище спеціальної школи – це педагогічно організована система умов, які впливають на цілеспрямовану взаємодію суб’єктів спеціальної школи і забезпечують ефективність освітнього процесу на основі формування пріоритетного ставлення до здоров’я.

Створення здоров’язбережувального середовища забезпечує формування:

•      досвіду орієнтації та екологічної діяльності в природному середовищі (в лісі, в полі, на водоймах і ін.);
•      знання правил поведінки в екстремальних ситуаціях: під дощем, градом, при сильному вітрі, під час грози, повені, пожежі, при зустрічі з небезпечними тваринами, комахами;
•      позитивне ставлення до власного здоров'я;
•      оволодіння способами фізичного самовдосконалення, емоційної саморегуляції, самопідтримки і самоконтролю;
•      знання правил особистої гігієни, вміння піклуватися про власне здоров'я, особисту безпеку;
•      оволодіння способами надання першої медичної допомоги;
•      оволодіння елементами психологічної грамотності, статевої культури і поведінки.

Таким чином, проблема створення оптимальних умов для збереження і зміцнення здоров'я вихованців у процесі навчання є однією з актуальних протягом усіх етапів розвитку педагогічної науки і завжди була в полі зору вітчизняних та зарубіжних вчених [11].

Методи, що використовуються для формування здоров’язбережувальної компетентності в позаурочний час.

Розповіді  використовують для повідомлення нових знань, відомостей про здоров’я, певну здоров’язбережувальну навичку. Під час розповіді педагог розкриває в логічній послідовності причинно-наслідкові зв’язки, залежності між певними діями і станом здоров’я людини; сутність способів дій, які потрібно запам’ятати. Діти отримують нову інформацію, поступово усвідомлюючи її, засвоюють поданий матеріал. У методиці доцільно використовувати науково-популярну розповідь, яка ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, спирається на достатню кількість яскравих і переконливих прикладів, що доводять правильність теоретичних положень, сприяють кращому сприйманню нового матеріалу [15].

Інтерв’ю з дорослими. У процесі отримання інформації про здоров’я, формування навичок здорового способу життя та реалізації його принципів у повсякденному житті дитина не може бути пасивним об’єктом. Вона має активно здобувати знання про здоров’я, усвідомлювати, бути суб’єктом здоров’яспрямованої освіти. Стимулювання вихованців до проведення інтерв’ю сприяє формуванню у них уміння самостійно ставити запитання дорослому з метою збору та уточнення інформації.

Бесіда. Вагоме освітнє і виховне значення бесіди визначається тим, що вона сприяє розкриттю мислення дитини, забезпечує можливість реалізації індивідуального підходу до учнів, дозволяє педагогу залучити до активної участі в роботі слабих і пасивних дітей. Саме за допомогою бесіди, спираючись на знання та практичний досвід дітей, вихователь активізує діяльність учнів, ставлячи їм запитання для міркування, розв’язання проблемної ситуації, підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Під час бесіди відбувається активізація знань вихованців з проблеми, що вивчається, узагальнення і систематизація знань, усвідомлення дітьми закономірностей зв’язку причин і наслідків подій, закріплення отриманої під час розповіді вихователя та проведення інтерв’ю з дорослими інформації.

Дидактичні ігри сприяють розвитку довільної уваги, пізнавальних здібностей, кмітливості, уяви; активізують інтерес, розумову діяльність, творчу думку і волю дітей, здатність до аналізу ситуації, постановки і вирішення задач; закріплюють знання, уміння і навички.

Сюжетно-рольові ігри ґрунтуються на моделюванні змісту здоров’язбережувальної діяльності, відповідних ролей, системи відносин. Вони інсценують умови уявної ситуації, в якій учасники виконують певні ролі. У процесі гри поєднуються знання і уміння, в яких відбиваються інтереси дітей, реалізуються їх прагнення. У грі учень набуває навички, необхідні для дотримання здорового способу життя.

Практичні завдання і вправи забезпечують багаторазове повторення оздоровчих дій з метою формування та вдосконалення навичок здоров’язбережувальної поведінки. Формування вмінь здоров’язбережувального спрямування у процесі вправляння відбувається на основі поступового ускладнення умов виконання вправ. Після завершення виконання завдань, коли інформація узагальнена, доцільно дати вихованцям можливість виступити з повідомленням з проблеми дослідження на основі зібраного матеріалу.

Водночас в роботі вихователя спеціальної школи використовуються здоров’язберігаючі форми роботи, зокрема:

•      фізкультхвилинки, руханки;
•      дихальна гімнастика;
•      пальчикова гімнастика;
•      ігри та ігрова терапія;
•      казки та казкотерапія;
•      гімнастика для очей;
•      кольоротерапія;
•      релаксаційні паузи ;
•      вправи для зняття напруження;
•      тематичні виховні години, свята;
•      арт-техніка.

Наприклад:

•   Пальчикова гімнастика.

• Гімнастика для очей.  

                                      або    

• Арт-техніка.

Таким чином, культура здоров'я життя – це результат організації цілеспрямованої взаємодії вихователя і учня, батьків і дітей. Свій початок культура здоров'я дитини бере в сім'ї. Освітній заклад, як універсальне середовище, допомагає дитині знайти елементарну культуру здоров'я, визначаючи тим самим розвиток здоров’язбережувальної компетентності.

Формувати здоров’язбережувальну компетентність, покращувати  здоров’я учнів слід в системі, впроваджуючи в освітній процес одночасно здоров’язберігаючі, оздоровчі технології та технології навчання та виховання культури здоров’я.

Здоров'язберігаюче навчання спрямовано на забезпечення психічного здоров'я учнів і спирається на принципи наступності, варіативності, прагматичності (практичної орієнтації). Досягається через врахування особливостей класу (вивчення і розуміння людини), створення сприятливого психологічної атмосфери на уроці, для самовираження вихованців та ініціацію різноманітних видів діяльності. Призводить до запобігання втоми і стомлюваності, підвищення мотивації до навчальної діяльності та покращення навчальних досягнень.

Оздоровчі вправи сприяють зміцненню здоров'я і підвищенню працездатності дітей, зокрема формуванню здоров’язбережувальної компетентності.

Здоров’язберігаючі освітні технології поділяються на три групи:

- організаційно-педагогічні (визначають структуру освітнього процесу, яка сприяє запобіганню станів перевтомлення, гіподинамії тощо);

- психолого-педагогічні (пов’язані з безпосередньою роботою вихователя);

- навчально-виховні (це програми з формування культури здоров’я, навчання навичок здорового способу життя, профілактики шкідливих звичок, захворювань, позакласні заходи, робота з батьками).

Узагальнення вищезазначеного виявило такі шляхи вирішення проблеми формування здоров’язбережувальної компетентності у вихованців:

1. Раціональна організація праці вихователя та учнів.

2. Чергування різних видів діяльності.

3. Створення комфортного психологічного клімату.

4. Використання технологій, що мають здоров’язберігаючий ресурс (рівневої диференціації, індивідуального навчання, групових технологій, розвиваючого навчання).

5. Застосування активних методів навчання і форм організації пізнавальної діяльності вихованців.

6. Дотримання правил охорони праці.

Отже, здоров’язберігаючі технології інтегрують всі напрями шкільної освіти зі збереження, формування і зміцнення здоров'я вихованців спеціальної школи.

Список літератури

1. Бобрицька В. І. Формування здорового способу життя у майбутніх учителів: монографія / В.І. Бобрицька. – Полтава : ТОВ «Поліграфічний центр «Скайтек», 2006. – 432 с.
2. Бойченко Т.Є. Здоров’язберігаюча компетентність як ключова освіти України// Основи здоров’я і фізичної культури. 2008.- №11-12.
3. Воронін Д. Є. Здоров’язбережувальна компетентність студента в соціально-педагогічному аспекті / Д. Є. Воронін // Педагогіка, психологія та мед.- біол. проблематика фіз. виховання і спорту. — 2006. — № 2. — С. 25—28.
4. Грицай Ю. О. Використання здоров’язберігаючих технологій в навчальній діяльності школярів : навчальний посібник / Ю. О. Грицай. — Миколаїв : МДУ ім. В. О. Сухомлинського, 2012. — 181 с.
5. Державний стандарт базової середньої освіти (2020 р.)
6. Доля Т. М. До питання феномену здоров’язбережувального середовища початкової школи / Т. М. Доля // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету: зб. наук. праць / ред. кол.: І. П. Аносов (голов. ред.) та ін. – Мелітополь : Вид-во «Мелітополь», 2012. – Вип. 9. – С. 238-244.
7. Енциклопедія інновацій / [за ред. Р. Дяківа]. − К.: Міжнародна економічна фундація, 2012. − 599 с.
8.  Кляцька Л. М. Формування в учнів ціннісного ставлення до здоров’я через зміст фізичної освіти : методичний посібник / Л. М. Кляцька. — Веселинове : РМК, 2012. — 124 с.
9.  Колотило Н.М.. «Навички заради здоров’я. Навчання здоровому способу життя на засадах розвитку навичок: важливий компонент школи, дружньої до дитини, школи, що підтримує здоров’я» - , ВООЗ, ЮНІСЕФ. – К., 2004 р.
10.  Корнієнко С. М. Весела перерва. 1–4 класи : навч.- метод. посібн. / С. М. Корнієнко. — Вид. 2-ге, переробл. і доп. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2013. — 96 с.
11.   Осадченко Т. М. Підготовка майбутнього вчителя до створення здоров’язбережувального середовища початкової школи як педагогічна проблема / Т. М. Осадченко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології / гол. ред. А. А. Сбруєва. – Суми : Вид-во СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2014. – №7 (41). – С. 309-316.
12.  Родигіна І. В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання / І. В. Родигіна. — Х. : Вид. група «Основа», 2005. — 96 с. — (Б-ка журн. «Управ- ління школою»; вип. 8 (32)).