Галицьке і Волинське князівства в середині ХІІ- першій половині ХІІІ ст. Кочові народи та Крим у Х-ХІІІ ст

Галицьке і Волинське князівства в середині ХІІ- першій половині ХІІІ ст. Кочові народи та Крим у Х-ХІІІ ст.

План: Галицьке князівство. Волинське князівство. Кочові народи степів України в Х-ХІІ ст. Крим у Х-першій половині ХІІІ ст.

Галицьке князівство Галичина була розташована у східних передгір’ях Карпат, у верхів’ях річок Дністер і Прут. У Х ст. за правління Володимира Великого землі Галичини, заселені білими хорватами, частково тиверцями та уличами, увійшли до складу Київської Русі. Вони мали вдале розташування, будучи недосяжними для нападів кочовиків зі степу. Ці землі були густозаселені та господарськи розвинуті, а їхні міста стояли на важливих торговельних шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися значні родовища солі — важливого товару, яким забезпечувалася вся Київська Русь та сусідні держави, через ці землі проходили важливі торговельні шляхи. Формування Галицького князівства розпочалося в другій половині ХІ ст. Одним із центрів державності на початку XII ст. був Галич. Після смерті Ярослава Мудрого в Галичині формувалася власна династія Ростиславичів — онуків Ярослава Мудрого.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за часів правління Ярослава Осмомисла (1153—1187 рр.). Маючи великий талант державного діяча, Ярослав, уміло застосовуючи і дипломатію, і силу, домагався свого. За часів його правління до Галицького князівства були приєднані землі аж до пониззя Дунаю, що відкривало нові торговельні шляхи по Дністру та Дунаю і сприяло розвитку міст князівства. Ярослав установив дружні відносини з Польщею та Угорщиною, а щоб запобігти їхнім можливим нападам, зблизився зі Священною Римською імперією. Ярослав вів боротьбу з половцями, будував укріплені міста на кордонах галицької землі. На середину 80-х рр. ХІІ ст. Ярослав, якого прозвали Осмомислом (тобто багатодумним), став найвпливовішим князем на Русі.

Волинське князівство На північний схід від Галичини була розташована Волинь із розлогими та лісистими долинами. Ці землі були густо заселеними й економічно розвинутими. Ще до входження їх до складу Русі тут існував могутній Дулібський союз племен.  Волинська земля увійшла до складу Русі за часів князя Володимира Великого — наприкінці X ст. Центром князівства було м. Володимир, побудоване Володимиром Святославичем. Центрами князівств-волостей були Луцьк, Дорогобуж, Пересопниця, Белз, Червен, Берестя, Дорогочин, Бузьк. На півночі волиняни постійно конфліктували за території з литовськими племенами.

Волинь не мала власної династії князів: вона або безпосередньо управлялася з Києва, або ж волинський престол займали київські ставленики. Окрему князівську династію на Волині започаткував онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі, так виникла династія Мстиславовичів. Серед усіх князів особливою активністю вирізнявся Роман Мстиславич, який став князем м. Володимира на Волині з 1170 р. Він боровся за об’єднання і зміцнення Волинського князівства, також йому довелося відіграти вирішальну роль у подальшій долі Волинського і Галицького князівств та всієї Південно-Західної Русі. Тим часом Галицьке князівство після смерті Ярослава Осмомисла послабилося, відтак склалися передумови до об’єднання обох князівств під владою молодого й енергійного Романа Мстиславича.

Кочові народи степів України в Х-ХІІ ст. Помітний слід в історії Русі-України залишили кочові народи, які змінювали один одного протягом Х-ХІІ ст. Частина з їх представників, зокрема ремісники, осідала в степових містах і містечках. Степовики продавали жителям Русі велику рогату худобу, овець і коней, а купували у них продукти землеробства. Русь і степовики укладали між собою угоди, воювали один з одним, разом виступали проти спільних ворогів. Частина кочовиків осідала в прикордонних землях Русі та винаймалась охороняти кордони від нападів інших кочовиків. Заселяючи Північне Причорномор’я, кочовики впродовж тривалого часу впливали на матеріальну й духовну культуру населення українських земель.

Печеніги Перша згадка про печенігів у руських літописах датується 915 р. Печеніги були союзом племен, що утворився в результаті поєднання кочовиків-тюрків із сарматськими та угро-фінськими племенами. Торки. На початку XI ст. до кордонів Русі-України докотилася нова хвиля кочовиків. У давньоруських літописах вони згадуються як торки, у візантійських хроніках — узи, у творах східних авторів — огузи (гузи). Уперше про них згадується в руськихлітописах під 985 р., коли вони виступали союзникам Володимира Великого під час його походу на Волзьку Булгарію.

Половці Цей народ залишив глибокий слід в історії не лише Русі-України, а й інших держав Східної та Південної Європи, Африки, Малої Азії. Назва «половці» не була самоназвою окремого народу. Так називали їх у Русі-Україні. Уперше руські літописи згадують половців у 1055 р., коли вони на чолі з ханом Блушем уклали мир із Руссю-Україною, а вже в 1061 р. «прийшли половці перший раз на Руську землю воювати… Це було перше зло на Руській землі від поганих безбожних ворогів». Загалом літопис згадує 46 великих нападів половців на Русь-Україну за майже 200-річне співіснування.

Крим у Х-першій половині ХІІІ ст. Писемні джерела досить бідно й нерівномірно розповідають нам історію Криму. Степові райони Криму опанували кочовики. Головними заняттями населення Криму були землеробство і скотарство. З розвитком торгівлі між Сходом і Заходом, що здійснювалася через Чорне море, посилювалося і військово-стратегічне значення суходільних і суднохідних шляхів півострова. Зручне географічне положення робило Крим привабливим для іноземців. Для всього періоду середньовічної історії Криму є характерним цілковите панування в степовій частині півострова кочових народів: гунів, печенігів, половців та ін. Родючі гірські долини й узбережні території в цей час займало досить строкате за етнічним складом хліборобське осіле населення, що перебувало під сильним культурним впливом Риму, а пізніше — Імперії ромеїв, Генуї і Золотої Орди. Протягом доби Середньовіччя Крим привертав увагу Імперії ромеїв, Хозарського каганату, Русі-України й інших держав.

До другої половини X ст. (походів Святослава Хороброго) Крим входив до складу Хозарського каганату, хоча південно-західна частина формально була складовою Імперії ромеїв. Однак уже в другій половині X — першій половині XIII ст. Імперія ромеїв відновила контроль над південною частиною півострова. З 1204 р. південний Крим входив до складу Трапезундської імперії, а північний Крим залишався у володінні кочовиків.

Домашнє завдання. Опрацювати параграф 16;ст. 104 завдання 4 (виконати онлайн-вправи);укладіть історичний портрет галицького князя Ярослава Осмомисла (скористайтеся пам’яткою на с. 191).