Година пам'яті «Не звільняється пам’ять , відлунює знову роками…»(День вшанува́ння уча́сників бойови́х дій на терито́рії інших держав)

               «Не звільняється пам’ять , відлунює знову роками…»

Лунає скорботна музика і виходять ведучі

Перший ведучий:  15 лютого ми вшановуємо учасників бойових дій на території інших держав, віддаємо шану усім тим, хто з честю та гідністю виконував свій військовий обов’язок у різний час, у різних державах. . Визнано, що українські солдати й офіцери виконували свій військовий обов’язок більш, ніж у 25-ти країнах світу, серед яких В’єтнам, Чехословаччина, Угорщина, Югославія, Куба, Ірак, та саме афганська війна залишила найболючішу рану, що не загоїлася і понині. Війна у тій далекій країні принесла горе не в одну родину.

Другий ведучий   Будь-яка війна - це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі - людським життям.
15 лютого 2019 року виповнилося  30 років відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Матері не можуть забути загиблих синів, а дружини і діти - чоловіків та батьків. 
Перший ведучий: Сьогодні ми вшановуємо пам'ять тих, хто поліг у афганських ущелинах. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями - вони свято вірили, що виконують військовий обов'язок. Афганська війна тривала майже 10 років. Генерал-полковник Борис Громов, який командував в Афганістані 40-ю армією, стверджує: "Афганська війна - це страхітливий військово-політичний прорахунок колишніх господарів "Кремля". Проте, ніщо не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі".
Другий ведучий: Наші вояки , ідучи у  пекло, вірили, що несуть визволення приниженим, поневоленим, що йдуть не вбивати, а захищати.
Перший ведучий: Скільки безглуздих смертей, скільки горя ... У декого з них жінки-вдови посивіли молодими, діти повиростали сиротами, а вони залишилися 20-річними. І знову,  наголошуємо: "Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути - треба пам'ятати, а щоб пам'ятати - треба знати. Знати і пам'ятати"

Учень 1. Очі туманить ядуча сльоза,
                Руки скувала утома.
                Палить їй душу афганська гроза -
                Син не вернувся додому.
                В неї він був ясночолий, як світ,
                Сонячно так усміхався,
                Ще й 20 не було йому літ ...
                Юним на вік і зостався.
                Ясеночки! Синочки! Сини!
                Колосочки вкраїнського поля,
                Скільки ж вас не вернулось з війни?
                Скільки гибіє ще у неволі?

Учень 2. Ховали інтернаціоналіста,
                 Блищала глухо цинкова труна,
                 Нестерпно пахло тополиним листом,
                 І плач дівочий танув, як струна.
                 Руда земля розверзлась чорнорото.
                 Чекає хижо мовчки на своє,
                 А мати на колінах у болоті
                 Обмацує труну: "Чи ж там він є ?!!"
                 Стоять, відводять очі вбік солдати
                 І шепотить сержантик, ледве чуть:
                "Не велено ... Не можна відкривати ...
                 Не велено ..."

Учень3.  Уже струмки течуть,
              Уже весна така глибока, рання.
              Учора вже летіли журавлі.
             Таке врочисте вийшло поховання:
              Школярики стоять, учителі.
             А голосок дівочий квилить, квилить,
             Соромиться кричати на весь світ ...
             Кого клясти, кого назвати винним?
             І що той світ? Хіба він дасть одвіт?
             На хрест сусідній похилився тато,
             Похнюпилися братики малі –
              В селі ховали воїна-солдата,

              У мирному вкраїнському селі.

Другий ведучий: Покоління воїнів-афганців  знає ціну життя, дружби, єдності, воно зберегло військову відданість і братерство. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля. Наші хлопці у свої 20 років падали, як скошені снопи, одне в одного на очах. А до того ще й географічні умови: нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото.

Перший ведучий: Розлука - незмінна супутниця військової долі. Але ця розлука утверджувала у воїнах світлі, добрі почуття. Ще більше зміцнювала любов, загартовувала серце, формувала мужність.
Другий ведучий: Всі дані про жорстоку війну тримали в секреті. І лише в останні роки на шпальти преси потрапили деякі цифри. За 9 років і 2 місяці в Афганістані побувало 620 тисяч радянських солдатів, офіцерів, генералів і 21 тисяча робітників та службовців. За цей час вбито, загинуло , пропало безвісти 14 453 чол., 35 тис. поранено.
Перший ведучий: Нині в Україні живе 150 тис. колишніх воїнів-афганців. Загинуло в Афганістані 3тис. 280 українців.  В тому числі 558 юнаків з Бердичівщини проходили службу у ДРА. З яких 14 було поранено, 99 нагороджено орденами та медалями.  Але є чорна цифра - 28 загиблих з військових частин міста Бердичева.

Другий ведучий: На знак вшанування світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

Поставте скибку хліба на стакан
І голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
                             Чиї він душі зранив і скалічив. ( звучить метроном)

Хвилина мовчання
Учень 4.  Як довго ця війна тривала.
                   Ні, не забути нам її!
                   І постріл в спину з-за дувала,
                   І в горах сутички, бої.
                   І на граніті сірім дати,
                   Над трунами слова промов ...
                   Ми довго будем пам'ятати,
                   І вам забути не дамо.

Перший ведучий:  Цивільній людині важко уявити, скільки терпіння, мужності і мудрості знадобилося цим хлопцям, аби після життєвого зламу залікувати "оголений нерв". І жити. Просто жити.

Другий ведучий: Жити і берегти пам'ять про своїх бойових побратимів.
Падали хлопчики на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні ... Разом з ними пішло в небуття чиєсь щастя. Разом з ними загинули їх ненароджені діти. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продовжують усміхатися зі світлин у солдатських альбомах, вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих, палких материнських серцях.

Учень 5.    Пройшли роки, війну ж ту не забути,

                    Бо кожен воїн, що вернувсь живим,

                    Згадає тих, кого не повернути,

                    Бо вірний друг загинув молодим.

Перший ведучий: Пам'ять про своїх героїв народ береже в піснях, спогадах, розповідях. Ті, хто пройшов війну, і ті, хто знає про неї лише з розповідей і публікацій - у своїх віршах, висловили своє ставлення до цієї війни. У тих віршах - захоплення мужністю наших хлопчиків і біль за втраченим молодим життям.
Вірші ставали піснями. Кожний час народжує свої пісні. Так створювалися "пісні, народжені війною"

Пісня слайди.

Другий ведучий: на завершення хочеться сказати. Час - найкращий лікар наших душ і ран. Багато що треба переосмислити та оцінити. Ми не пишемо історію, ми творимо її своїм життям.
Перший ведучий: Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами  війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на підтвердження цього сотні пам'ятників та пам'ятних знаків на українській землі.
Другий ведучий  Війна навчила вас цінувати дружбу, порядність, цінувати життя -  найбільшу радість. Безмежна вдячність вам і низький уклін.
А ви, молоде покоління, повинні вчитися цінувати дружбу, життя, любити і захищати свою Батьківщину.

Перший ведучий Досвід, витримка, вірність присязі,  мужність афганців є прикладом сьогодні для тих, хто усіма силами стримує ворога на сході держави.  Більше того, афганці в числі перших були й на Євромайдані, а нині вони – у строю, в зоні АТО.  Українські Збройні сили  роблять усе, аби ворожий чобіт ніколи не топтав нашу землю.

Ролик .

Разом  Дякуємо всім за увагу. До нових зустрічей!
Звучить музика.

Учень 1. Очі туманить ядуча сльоза,
                Руки скувала утома.
                Палить їй душу афганська гроза -
                Син не вернувся додому.
                В неї він був ясночолий, як світ,
                Сонячно так усміхався,
                Ще й 20 не було йому літ ...
                Юним на вік і зостався.
              Ясеночки! Синочки! Сини!
              Колосочки вкраїнського поля,
             Скільки ж вас не вернулось з війни?
             Скільки гибіє ще у неволі?

Учень 5.    Пройшли роки, війну ж ту не забути,

                    Бо кожен воїн, що вернувсь живим,

                    Згадає тих, кого не повернути,

                    Бо вірний друг загинув молодим.

Учень 4.  Як довго ця війна тривала.
                   Ні, не забути нам її!
                   І постріл в спину з-за дувала,
                   І в горах сутички, бої.
                   І на граніті сірім дати,
                   Над трунами слова промов ...
                   Ми довго будем пам'ятати,
                   І вам забути не дамо.

Учень 2. Ховали інтернаціоналіста,
                 Блищала глухо цинкова труна,
                 Нестерпно пахло тополиним листом,
                 І плач дівочий танув, як струна.
                 Руда земля розверзлась чорнорото.
                 Чекає хижо мовчки на своє,
                 А мати на колінах у болоті
                Обмацує труну: "Чи ж там він є ?!!"
                Стоять, відводять очі вбік солдати
                І шепотить сержантик, ледве чуть:
               "Не велено ... Не можна відкривати ...
               Не велено ..."

Учень3.  Уже струмки течуть,
              Уже весна така глибока, рання.
              Учора вже летіли журавлі.
             Таке врочисте вийшло поховання:
              Школярики стоять, учителі.
             А голосок дівочий квилить, квилить,
             Соромиться кричати на весь світ ...
             Кого клясти, кого назвати винним?
             І що той світ? Хіба він дасть одвіт?
             На хрест сусідній похилився тато,
             Похнюпилися братики малі –
              В селі ховали воїна-солдата,

              У мирному вкраїнському селі.