Година-реквієм « І пам’ять серця, і вічний смуток. І біль священний ділимо навпіл…»

Година-реквієм

« І пам’ять серця, і вічний смуток.

І біль священний ділимо навпіл…»

Ведучий 1. 

Народ мій є! Народ мій завжди буде! 
Ніхто не перекреслить мій народ! 
Пощезнуть всі перевертні й приблуди, 
І орди завойовників-заброд!

Ведучий 2. 

Ви, байстрюки катів осатанілих, 
Не забувайте, виродки, ніде: 
Народ мій є! В його гарячих жилах 
Козацька кров пульсує і гуде! -  так писав наш геніальний поет Василь Симоненко понад 50 років тому, але слова його виявилися пророчими для нашого сьогодення.

Ведучий 1. 26 років українській державі, але це лише мить, незначна частина нашого минулого. І знову життя поставило перед нами випробування: події останніх років примусили кожного українця відчути свою причетність до своєї країни, а також  зрозуміти, що ми - господарі на власній землі.

Ведучий 2. Та не всім це до душі. Сепаратисти зазіхають на територіальну цілісність нашої держави. На Сході точаться криваві бої. Там вирішується доля і майбутнє України. Але ми знаємо, що ми – єдині, що перемога буде за нами. Єдина Україна – іншого шляху у нас немає.

Ведучий 1. Саме за це зараз в АТО воюють наші герої. На полі битви – захисники, воїни. Вони мужні, сміливі, хоробрі. Не шкодуючи власного життя, захищають неньку-Україну. І сьогодні ми зібралися вшанувати пам'ять нашого земляка, загиблого в боях на Сході, Флерка Миколи Олексійовича /позивний Танк/.

/Біографічні дані Миколи Флерка/

Микола Олексійович – народився 22 серпня 1978 року в селі Деркачі Старокостянтинівського району. Навчався у загальноосвітніх школах сіл Деркачі та Великий Чернятин. З 1999 по 2001 рік навчався у Новоселецькому професійно-аграрному ліцеї, де отримав спеціальність  водій-механік. З 2001 по 2005 рік працював трактористом в сільськогосподарському підприємстві села Деркачі. Згодом працював на будівельних роботах за межами району. Проживав у                   м. Кам’янець-Подільський з сім’єю, батько трьох дітей. Учасник євромайдану.

16 листопада 2014 року – боєць п’ятого  батальйону ДУК «Правий Сектор» (позивний «Танчик»).

 28 лютого 2015 року Микола супроводжував двох журналістів, у селі Піски Ясинуватського району під Донецьком,  загинув від осколкових поранень в результаті мінометного обстрілу російськими бойовиками.

Похований 4 березня 2015 року в селі Деркачі Старокостянтинівського району.

Загиблого бійця посмертно нагороджено орденом «За оборону Донецького аеропорту».

У серпні 2015 року, напередодні урочистостей з нагоди Дня Незалежності України родині Миколи Олексійовича вручено посвідчення та пам’ятний знак «Почесний громадянин Старокостянтинівського району».

23 лютого 2016 року відкрито меморіальну дошку у Великочернятинській ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку він закінчив.

 28 лютого 2016 року у м. Кам’янець-Подільський, на будинку де мешкав боєць, за адресою: вулиця Пушкінська, 38 було відкрито меморіальну дошку.

На кладовищі, де похований наш земляк, встановлено пам’ятник. Його ім’ям названо центральну вулицю у рідному селі Деркачі.

Ведучий 2. Година-реквієм « І пам’ять серця, і вічний смуток. І біль священний ділимо навпіл…», оголошується відкритою.

/Звучить Гімн України/

Учень.  Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме тут всі її вояки

Схід країни від зла захищали,

Бились на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливали.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддали найцінніше – життя,

України найкращі сини!

Ведучий 2: Багатьом із них, на жаль, не судилося повернутися живими. Вони полягли навіки. Серед них наш земляк Микола Флерко.

Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву.

Ведучий 1: Пам'ять! Що ти залишила? Сльози матерів? Наречених, що не долюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?

Ведучий 2:  Хай горять свічки, як болючий щем про наших героїв, які навічно стали журавлями…       /Звучить «Реквієм»/

Учень.

Тож свічку пам’яті засвітимо
І хвилиною мовчання пом’янемо
Всіх полеглих за волю України
Вірних синів і дочок Батьківщини.

Учень.

Далеко чути зоряні пісні –
На очі мами сльози навертають.
Герої не вмирають навесні –
Герої яворами виростають.
Вечірнє місто. Темрява снує.
Випалює у часі стоголосся.
А Він з кишені мрію дістає
За мир у Хаті, золоте колосся…
Учень.

 Герої не вмирають восени –
У полі вітром явори згинають,
Узимку снігом - в українську ніч,
А влітку трав рясне повноголосся.
Як гартувалась Українська Січ,
Аби у Хаті - мир, аби колосся…

Ведучий 1:  Найвищою нагородою тих, хто уцілів, -  є життя, а для загиблих – пам'ять.

Ведучий 2: Роки…Скільки б їх не минуло, не зітруться імена тих, хто не повернувся з АТО. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю і подвигом славних синів України – героїв антитерористичної операції тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

/Хвилина мовчання. Звучить метроном/

Ведучий 1:

Герої не вмирають і не вмруть,

Героїв пам'ятатимуть віками .

Їм славу віддають

І голову схиляєм перед вами.

Ведучий 2:

Як голосно стогне від болю земля,

Біль у душі і печаль на очах.

Сини України віддали життя

Сумує країна, у сльозах рідня

Ведучий 1: Захисника Вітчизни, нашого героя, Миколу, народили і виховали батьки. Шановні! Прийміть слова глибокої вдячності за сина-патріота, який не шкодуючи власного життя захищав кордони України і виборював мир для всіх нас.

Ведучий 2: Разом із родиною Миколи, його друзями, побратимами, знайомими сумують усі жителі Старокостянтинівщини, всі, кому не байдужа доля нашої країни, майбутнє дітей і онуків. Пам'ять про Миколу Флерка, який поклав життя за мирне небо над нашою головою, завжди буде жити в наших серцях. Царство Небесне герою!

Учень читає вірш на фоні мелодії:

Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімкне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квиснути не стану,

Хоч як не буде боляче мені,-

За нашу землю, дорогу, кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття –

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

Презентація «Відеоролик про Миколу Флерка»

Ведучий 1:  Не плачте, мамо! Ваш син не прийде до Вас. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас…
/Звучить пісня «Мамо, не плач»/
Учень.

Герой не вмер, він - у серцях!
Вже мати не побачить сина
І не обійме, як завжди.
Стоїть цинкова домовина,
у ній єдиний син лежить,
а мати пада на коліна,
не в силах стримать сліз кричить:
«Що ви зробили з моїм сином?
Верніть його мені, верніть!»
Знесилена втрача свідомість.
Перед очима - син. Живий.
Одразу все втрача  вагомість,
Лиш тихий шепіт: «Рідний мій».
А син підходить, обіймає,
бере за руку, мовить їй:
«Не плач, матусю, я благаю,
життя віддав за спокій твій,
за мирне небо на Вкраїні
І за майбутнєє дітей.
Не плач, і буду я спокійний».
І тихо рушив до дверей.
Вже мати не обійме сина,
Та сліз нема в її очах,
Бо син поліг за Україну.
Герой не вмер, він – у серцях!
Учень.

Земляк — герой, загинув вчора на війні,
І ми продовжувати маєм його справу,
Стати на захист української землі,
Бо захищаєм Батьківщину та державу.

Всіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на сході захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що не даремно син життя своє віддав.

Ведучий 1. До слова запрошуємо матір Захожу Раїсу Петрівну.

Ведучий 2: Дякуємо Раїсі Петрівні, матері  нашого земляка, котрий був і є учасником АТО.

Ведучий 1:

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і життя.

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

Ведучий 2:

За рідну домівку поклали життя вірні діти,

Герої, що завжди залишаться в наших серцях,

За землю, за матір зробили, що мали зробити.

Герої не гинуть, герої живуть у піснях.

Ведучий 1: Трагедія родини – це трагедія всього українського народу.

До слова запрошується сільський голова Москалюк Олег Леонтійович.

/Звучить музика «Плине кача»/

Ведучий 2:

Як шкода тих, кого забрали небеса,
Кого вiйна в безсмертнi списки записала,
Хай згасла свiчка, але пам'ять не згаса,
Бо нас життям вiд смертi захищали.

Ведучий 1:
Поклiн вам низький, любi, до землi,
За те, що нам дали можливiсть жити,
За те, що не здалися у вогнi,
Навчили Україну нас любити.

Ведучий 2:
Ви заплатили дорогу цiну,
I мати сина з бою не дiждалась,
За кожен крик i бiль, гiрку сльозу,
Що з вуст її тим розпачем зiрвались.

Ведучий 1:
Ви йшли вперед....у бiй...без вороття
За мирне небо, посмiшку дитини...
Це ви дали нам поштовх до життя,
За мир i за майбутнє України.

Ведучий 2:
Ми зможем все, усе переживем,
I знов розквiтне в Українi лiто
За мир, за щастя, кожен свiтлий день,
Життям сплатили вiрнi твої дiти...

Ведучий 1: Щодня, у жорстокій боротьбі Україна втрачає своїх синів. Кожен із загиблих воїнів залишиться у нашій пам'яті, ніби лебідь у небесах, вдячність за їхній подвиг житиме у серцях українців, у піснях, що їх співа народ.

Учень. 
Вони по-різному проходили свій шлях.
Хтось був вже батьком, хтось чекав дитину.
Лише війна міцний залізний цвях,
Так несподівано забила в домовину.
А скільки було в кожного ідей?
Зробити хату, виростити сина.
Щодня втрачаєм мужніх ми людей.
І у скорботі плаче Україна.
Скільки ще буде цих страшнючих днів?
Коли снаряди перестануть вже літати?
Так важко нам дивитися на вдів,
А ще болючіше – як плаче в хаті мати.
Страшенно важко, що настав той час,
Коли мою країну роздирають.
Та ми, Герої, не забудем, Вас
Тому, що в нас ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

Слава Україні.   Усі: Героям слава!

Ведучий 1:

Тобі я дякую, герою , за майбутнє,
тобі вклоняюся я низько й до землі, 
бо тільки твої незліченні муки 
припинять війни. Дякую тобі!!
Ведучий 2:

За мирне небо і за безмежне поле,
за все оте, що бачу я щодня,
за смуток, радість і за пусті тривоги,
за щастя, безтурботні дні та от-таке життя.
Ведучий 1:

Не чую я війни страшної криків,
не знаю я, як кров'ю обливається душа,
коли десь там такий твій рідний, близький, 
йде молодий юнак боротись за життя
Ведучий 2:
Він бореться за волю і свободу,
за те, щоб жили ми, не знаючи війни,
щоб в полі українскім було жито, 
а не від куль поранені сини.
Ведучий 1:
Щоб небо було чисте - чисте,
і про війну лиху лиш спогади були,
щоб жити ми могли без краплі страху,
щоб матері без сліз жити могли! 
Ведучий 2:
Бо годі вже стояти на колінах,
вже піднялися люди, бо піднявся дух,
бо Україна - наша Батьківщина,
і більше вже не буде тут розрух.
Ведучий 1:
Тобі я дякую, герою, за майбутнє,
за твою честь, відвагу та знання,
бо через тебе Україна знову стане вільна.
Тобі я дякую, герою, за життя!

Ведучий 2: Допоки ми живі - житиме пам’ять про наших героїв.

Ведучий 1. На цьому година-реквієм, на вшанування  світлої пам’яті Миколи Флерка, нашого земляка, загиблого в антитерористичній операції, оголошується закритою.

Звучить Гімн України

Ведучий 1: Дякуємо, що були сьогодні з нами.