Година скорботи «Найкращих забирають небеса… Їм у віках судилося безсмертя…» (Сценарій виховного заходу до Дня пам'яті Небесної сотні)

 

 

«Найкращих забирають небеса…  Їм у віках судилося безсмертя…»
                                                  Година скорботи 

 

 

 

                                        Підготувала педагог –організатор
                                   Москалівської ЗОШ І – ІІ ступенів
                                              Пенчук О.Л.
 

 

 

 

Мета: розширити знання учнів про події 2013-2014 років на Євромайдані; жителів Тернопільщини, які загинули під час 2013-2014 років; виховувати особисту стурбованість кожного за події на Євромайдані; навчити сприймати чужу біду і  біль як свої власні; сприяти пробудженню бажання берегти традиції своєї держави, уболівати за майбутнє своєї України.

Обладнання: стенд «Небесна сотня», фотографії жителів Тернопільщини, героїв «Небесної сотні» , мультимедійна презентація , свічки, голуби, виготовлені з паперу, чорні стрічки.

Звуки бою
виходить ангел
Чому? Чому це згас дитячий сміх?
Я чую ваші голоси.
О, слово, будь мечем моїм!
Ні! Сонцем стань, вгорі спинися!
Осяй мій край і, розлетися
Дощами судними над ним….
Україно! Ти – моя молитва,
Ти – моя розпука вікова
Грохотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права!

Пісня «Гинуть діти»

Ведучий: Героям Майдану присвячується !

Ведуча :  Словами героїв говоримо!

Ведучий:Небесна сотня – безневинна жертва…
Бандитам не сховатись за хрестом
Отим хрестом, де їхня совість мертва
Зрікається і серцем і чолом…

Ведуча: Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі

Ведучий: Сьогодні ми зібралися  на годину скорботи  «Найкращих забирають небеса…  Їм у віках судилося безсмертя…», щоб в низько схилити голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття.
Виходить дівчина - Україна
Україна.   Сторіччями здригався мій народ
Від ярм, від зрад й кривавих заворушень,
І мову як духовний ополот
Втирали в бруд прямісінько у душах.
Шевченко вмер. І Лесі вже нема.
Є незалежність. Є уже свобода.
І все одно ще темно від примар.
І все одно щось гірко труїть воду.

 Ведуча:    Здавалось все скінчилося, давно минуло і більш ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось. Що робиться з тобою, чому ти плачеш,  Україно?

   Україна:  В вогні та диму страдають мої міста. Мене понищено, спалено. А найбільше серце обливається кров’ю за сотні моїх дочок і синів, які загинули від куль власної влади. Ще болять і кровоточать рани, земля захлинається від крові та сліз матерів,сестер,побратимів.

«Небесна Сотня»…Юнаки,батьки
Їх імена мені ніколи не забути –
Вони ж за мене полягли,
Так як і ті, що захищали Крути.
Щемить у грудях, і душа болить
За долю мого рідного народу.
Але у серці іскра ще горить,
І не втрачаю віру у свободу.

Ведучий. Горить свіча і пам’яті сльоза
Додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає!
Кліп «Ангели Майдану»
Ведуча:   Допоки житиму, я пам'ятати буду
               Жінок із надписом на грудях "Мама"
                І закатованого Юрія Вербицького
               Й слова пророчії Сергія Нігояна.
 

Ведучий:   В трагічні дні нашої держави під час протистоянь у Києві загинули і наші земляки
Звучить сумна мелодія

(На сцену виходить мати із фотографією Назарія Войтовича)

Мати 1. – Синку мій, Назарку! Ти з дитинства був патріотом, я  сама дивувалася, як так може бути. Вже у п’ять чи шість років ти любив національну символіку. Її зображував на багатьох своїх малюнках. Ти вчився на дизайнера. Ще рік мав учитись. З батьком ви планували зробити наш будинок особливим. Хотіли мозаїку викласти. А тепер не знаю…
 

Син 1. Простіть за те, що я покинув хату.
Своїх батьків та друзів залишив…
Мені  сімнадцять, я вже виріс , тату,
Ти ж сам сміливості мене навчив.

І ти, пробач, матусю, я благаю:
За те, що не вернувся я живим.
Всі кажуть, що герої не вмирають…
я вічно, мамо, буду молодим.

Матусю, пам’ятай мене живого,
Бо навіть спам’ятатися не встиг,
Від кулі снайпера чужого
Я наймолодший з тих, хто в землю ліг.

 (На сцену виходить мати із фотографією Устима Голоднюка)

Мати 2. Сину мій, Устиме! Чому ж ти не дочекався батька? Ти ж сам сказав йому: «Тату, не хвилюйся! У мене є чарівна ООНівська каска, і зі мною нічого не станеться».

      Ви мали зустрітися, щоб їхати  додому.  Але  не  склалося.  Куля снайпера  влучила  тобі, синку,   в  голову.  Тієї ночі я кричала… Небо падає! Небо падає! Небо падає! Устиме, чому ти не сказав, що впадеш замість неба?! Останнє, що ти написав на сторінці в соцмережі: «Рабів до раю не пускають!». Таких, як ти, Устиме, туди запрошують, Герої потрібні всюди…

Рабів до раю не пускають.
Тебе ж запрошено у рай…
Герої небо нам тримають
І полягли за рідний край!
 

Син 2. Не плач, моя рідна матусю,
Прошу тебе — не тужи…
В далеку дорогу від тебе
Зібравсь я назавжди піти.
Я вітром прилину до тебе,
Погладжу голівку твою.
Я дощиком впаду на личко
І вмию сльозинку твою.
Пробач мені, батечку рідний,
Не зміг я до тебе дійти.
Пробач мені — мусиш додому
В холодній труні відвезти.
Той снайпер, татусю, що цілив
У каску мою голубу.
Він думав мене він вбиває?
Ні! Вбивав він країну свою.
Борися, мій рідний народе,
Борися за чесне життя,
За волю, за мир, за свободу
І впевнено йди в майбуття!
(На сцену виходить мати із фотографією Ігоря Костенка)
    Мати 3 
Синочку, Ігорчику,ти   працював  журналістом  у  спортивній  Інтернет­газеті. Футбол любив так само сильно, як і Україну. А мені якось наснились    дві  дірочки  на білосніжній стіні в нашій хаті. Я дивлюсь на них уві сні та й сама до себе промовляю  : «Це нестрашно, залатаємо...» .  Як потім з’ясувалось сон був  віщий.

Син 3. Пробач, матусю, за тривожну звістку,
Яка тебе покликала в дорогу.
Прости, рідненька, що в труні вертаюсь
До тебе і до отчого порогу.

Прости за те, що змушую страждати
Батька, тебе, сестру, усю родину.
Прости, що довелось життя віддати
За нашу неньку — рідну Україну.

Прости, матусю. Чую, як ридаєш.
Витри, рідненька, із лиця сльозу.
Я так люблю тебе і Україну,
Прости, що залишаю вас і йду.
 

(На сцену виходить мати із фотографією Олександра Капіноса)

  Мати 4   Синку мій, Сашко! Ти шукав кращого життя, тому, мабуть, і помер. Ще перед операцією ти сказав, що в тебе стріляли. Навіть тоді переконував: «Все буде добре, ми переможемо!» Боровся до останнього. Але — зупинилось, не витримало серце

«Коли я впаду, мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце», — такий напис ти, синку,  вибрав для пам'ятника Борцям за Волю і незалежність України. Ти загинув з вірою в те, що справи твої  будуть продовжені і Україна пишатиметься своїми синами.

Пісня  «Мамо, не плач»

(На сцену виходить мати із фотографією Тараса Слободяна)

Мати 5   Сину мій , Тарасе,   ти навіть одружитися не встиг. Ти  перебував на Майдані під час заворушень , потім безслідно зник.  Ти  зник  з Майдану ще в грудні, а знайшли тебе  мертвим у лісі на Сумщині на початку березня,  без кисті руки,  з численними слідами тортур.
  Про тебе  можна багато говорити.  Ти надзвичайно світла людина, і ця смерть передчасна – це щось неймовірне. Повірити в це дуже складно.

Учень. Тридцять перша зима вийшла зовсім  незграбна...
Тридцять перші літа впали в ноги тобі...
А країною наволоч лізла нахабна,
Набиваючи сріблом кармани тугі.

Не стерпів. Не змовчав. Бо не сила терпіти,
Що країну скубуть, топлять в злиднях її...
Тридцять перша зима... Тобі б жити і жити...
Цвіт народу, країни, своєї землі...

Весь Тернопіль в квітках, у пошані схилився,
І уже неможливе твоє забуття.
Тут Герой України колись народився,
Щоб за рідну країну віддати життя.

(На сцену виходить мати із фотографією Василя Мойсея)

  Мати 6. Васильку, мій Васильку! Ти був веселим, життєрадісним хлопцем. , випромінював оптимізм і заряджав позитивом інших Коли ти черговий раз поїхав  до Києва  я дуже  хвилювалася. «Одинадцята вечора 18-го лютого, я подзвонила додому і сказала батькові : “Не лягай спати, молися. Мені чогось недобре”.  Він не зрозумів, чого молитися, хіба то перший раз поїхав? Поїхав та й прийде. Але після моїх слів він вже не спав. Вперше заснув десь вже на четвертий день після похорону

Пісня «Заплакало небо»

(Матері ставлять фотографії своїх дітей на стіл. На сцену виходять учні зі «Свічками пам’яті» у руках).

Пісня  «Нашим героям»

Під мелодію
Дівчина 1.Майдан ридав. А сотня в небо йшла,
Один за одним, наче янголята.
Тут, на землі прощались матері,
А в небі зустрічала Божа Мати.

Дівчина 2.Майдан стогнав, а сотня в небо йшла,
Земля змішалась з кров’ю і сльозами.
Ридали всі і рідні і чужі,
І кров текла із серця, наче з рани.

Дівчина 3.Летіли тихо, хоч земля тряслась.
Хоч небо поливало їх сльозами.
Лиш ангел колискову їм співав
На тій дорозі, що веде до Мами.

Дівчина 4.Летіли тихо, хоч майдан ридав.
Як ті пташки летіли в небо раннє.
Востаннє хтось дитину цілував,
І сам не вірив. Що це все востаннє.

Дівчина 5.Боліли рани та вже не болить,
Жовто-блакитний стяг покрив їх тіло.
Один за одним шикувались в ряд,
Героїв сотня в небо полетіла.

Дівчина 1.. Сльози в очах, руки турботні –
              Це плачуть матері дітей Небесної Сотні.

Дівчина 2.. Мама – перше слово, сказане дитиною,
              Воно стало для кожного святинею.
              Промовляє дитина його, а серце б’ється,
              Слово в пам’яті кожен тримає – життя вдається.

Дівчина 3.. Матусю! Життя ти дала мені світле,
               Де природа прекрасна, і сонце, і небо блакитне…
               Та приходить хвилина – дитина вмирає,
               Це на серці у матері важкий слід залишає

Дівчина 4.. Материнськеє серце повинно усе стерпіти,
               І не може воно за дитину свою не боліти.
               Та не може це серце забути хвилину,
               Коли мати живе, поховавши свою дитину. 
 

Дівчина 5..   Ми звертаємсь до вас, до людей України!
               Сили разом зберіть, в боротьбі ми єднатись повинні!
               Хай цих сил додає наша мати - Вкраїна,
               Наша мати одна, і для кожного мати єдина!

 Дівчина 1.. Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях, а розмірений бій хронометра відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю…… Тож хвилиною мовчання вшануємо невмирущу пам’ять про загиблих героїв Небесного Війська.

Діти ставлять на стіл  «Свічки пам’яті»
Кліп «Плине кача»

Дівчина 2.. На коліна стаєм перед тими.
Хто втратив єдине дитя.
В Бога просим опіки над ними.
Ну, а вбивцям – лише каяття.
Не забудемо Сотню героїв.
Душі їхні у небо ідуть.
А з пролитої в Києві крові.
Квіти виростуть і зацвітуть.

Пісня   «Над землею тумани»

Ведучий.  Я пишаюсь тобою, мій рідний народе,
Бо заради Вкраїни, за гідність й свободу,
Прості люди безстрашно опліч устали,
Проти звірства і хамства влади повстали.

Ведуча. Вони кулі ловили палкими серцями, 
І посмертно для інших стали взірцями,
Зупиняли автівки та потяги тілом,
Вголос думку народу сказати посміли!!!

Ведучий.  . Слава нашим героям – небесної сотні!
Слава тим, хто країну з пітьми та безодні
Своїм прикладом зрушив у напрямку світла,
Шанс для здійснення мрій надав заповітних!

Ведуча. Українці, прошу вас, не дайте зламати
Свою гідність і честь, не дайте топтати
Своє прагнення жити достойно в державі,
В пам’ять тих, хто загинув. Вічна їм слава!
 

 Учень 1. Моя земля — благословенний край,
Дарований з небесного престолу.
Молюся, Боже, вірності подай,
Щоб цій землі не зрадити ніколи.

Учениця. Навчи, Господь, сумління берегти,
Щоб душу не продати за півцарства,
Молюся: кожне серце захисти
Від заздрості, від фальші та лукавства.

Учень .Молюся за Тебе моя Україно,
За кожного батька, за кожного сина
За кожную матір, за кожну дитину
Я Бога прошу – збережи Україну!

Учениця. Страшною порою не дай їм загинуть!
Хай наші молитви до Бога полинуть!
Нехай Він злобу у серцях наших спинить!
Молюсь, щоб людина почула людину,
Щоб син пожалів батька іншого сина,
Щоб мирною знову стала країна –
Я Бога прошу – збережи Україну!

Пісня «Боже, я молюсь за Україну»

Ведучі. Ми !  Не хочемо війни!
Хай буде мир на всій землі!

 Хлопчик. Мир – це квіти у сонячних росах.

 Дівчинка:Мир – це радість малих і дорослих.

Хлопчик. Мир – це усмішка в очах матусі.

Дівчинка Мир – це лани золотаво-русі.

Хлопчик. Мир – це потоки весняні сині.

Дівчинка Мир – це дружній танок при гостині.

Хлопчик. Мир – це все, що у світі найкраще,

Дівчинка Не забувайте цього нізащо!

Флешмоб «Ми за мир»

Ведуча:

І буде мир, і буде спокій,
Свободи дух підкорить Небеса.
Розпустить коси пава ясноока,
То Україна - то твоя земля!!!

Ведучий:Навіки стихне бій гармат і градів,
І стихне біль поранених сердець.
Лише відлунням київських парадів,
Одягне пава свій вінець...

Ведуча:І буде мир, і буде спокій!!!
У кожнім домі і родині.
Лунатиме хвала у небеса високі:
Навіки мир і слава Україні!!!

Виходять  дівчина Україна і козак.

Дівчина – Україна : Ми є. Були. Ми будем вічно жити 
І прославляти український рід,
З якого всі ми, звідки є ми діти –
Вкраїни - неньки найдорожчий цвіт.

Козак :  Ми є. Були . Ми завжди будем.
Не малороси ми, а нація, народ
Наш гордий дух і волю не прогнути
Ніяким „ градам ” й армії заброд.

Дівчина – Україна :  Ми є. Були. І будем вічно жити,
І з нами Україна – рідний край – 
Розквітне в мирі й злагоді велично,
Немов весняний сонячний розмай.

 Пісня «Буде Україна на землі»