Година спілкування " Дзвони Чорнобиля"

Година спілкування: «Дзвони Чорнобиля»

 Мета:      згадати історію аварії на Чорнобильській атомній станції, поглибити знання

                 учнів про неї; виховувати особисту стурбованість кожного за все, що

                 відбувається навколо, вчити сприймати чужу біду, чужий біль, як свої власні.

Обладнання: свічки, виставка книг, вирізки з газет про Чорнобиль, програвач,

                         грамзаписи.

                                                                                    „Чи знаєш ти світе,

                                                                                      Як сиво ридає полин,

                                                                                      Як тяжко, як тужно

                                                                                      Моєму народу болить!..”

   Учитель.

           Дорогі діти! Шановні гості! Ми сьогодні зібралися для того, щоб запалити свічки скорботи, свічки пам’яті.

           Українське містечко Чорнобиль, що потопає в зелені, у вишнях та яблунях. Спокійний , неквапливий, доброзичливий світ. Здалося , що тут гармонійно поєдналися краса поліської природи і сховані в бетон чотири блоки АЕС.

           В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року час уже став далеко не мирним, а бойовим і аварійним.

           Спогади... Листи... Скільки їх винесла чорнобильська земля. І сьогодні через роки вони відгукуються болем у душі у кожного з нас.  (учні запалюють свічки)

  Спогади (відео)

      « Ввечір 25 квітня синок попросив  мене розповісти   йому перед  сном  казку Я почав розповідати  і не помутів, як заснув разом  з дитиною. Жили  ми в Припяті  на 9 –му  поверсі, із вікна  кухні дуже добре  було  видно  станцію.

         Жінка ще не спала і відчула якийсь поштовх  у будинку, ніби  легкий  землетрус. Підійшда  до  вікна на кухні і побачила на 4-му блоці спочатку  чорну  хмару, потім голубе  світло, потім білу  хмару, яка піднялась  і закрила місяць.

         Жінка розбудила  мене. Перед вікном простягалася дорога. И по ній одна за одною – з включеной сигналізацією– мчалися пожарні  машини и машини «швидкої допомоги». Але я не міг подумати, що сталося  щось серйозне».

  Спогади (відео)

          « Я відчув  перший  поштовх.  Він був сильним, но не такий, який стався   через 1-2 хвилини. Спочатку я подумал, що  сталося щось з щитом управління. Подивився на прибори. Картина була погана. Стало зрозуміло - сталася аварія. Вискочив у коридор, але там було багато диму. Включив вентилятори, але із розірваних труб в різні  сторони хлестала горяча вода. Більша  частина  машинного залу виявилася  зруйнованою»

  Учитель.

          Трагедія ввійде в історію, в усі хроніки людства як рана на тілі України. Надто дорого заплатили і ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи до атомної в епоху незвідану.

  Читець.      (лунає мелодія О Пахмутової)                   

Над Чорнобилем літо сплива,                                То чому на отій ріллі

Спрагло пахне хлібом і ріллею.                             Не стогують снопів стовусих?

То чому так стогне земля,                                      А тому, що змертвіла земля,

То чому невесело над нею?                                   Скам’яніла од болю і горя.

Вже курличуть вгорі журавлі,                               І невеселий клич журавля

Вже збираються вдалеч гуси.                                Вже сюди не долине ніколи!

 Учитель.

      Біда відгукнулась болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю. Загін пожежників лейтенанта Володимира Правикова першим ступив на лінію вогню. А йому було лише 23 роки і права на помилку в нього не було. За ним прибув караул лейтенанта Віктора Кібенка. І вони ступили у вируюче полум’я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя.

 Читець                Указ Президії Верховної Ради СРСР про присудження Володимиру

                              Павловичу Правику за мужність, героїзм і самовідданість, виявлені під

                              час  ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС звання Героя Радянського

                              Союзу. Посмертно.

 Учитель.

         Відважними і героями, як відомо, не народжуються. Ними стають.  Справжніми героями стали і Віктор Кібенко і Володимир Правик.

        Немає, мабуть, в Україні такого місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелось стати в ряди тих, хто ліквідував наслідки аварії, комусь – рятувати життя і здоров’я потерпілих, інші – просто допомагали і матеріально, і морально.

 Читець.      Люди в білих халатах,                        Люди в білих халатах,

                    Доземно вклоняємось вам!                  Ми покидьками були б,

                    В час біди – ви солдати                        коли б не пам’ятали

                    Чи ангели милосердя?                          Нещадної вашої долі!

 Учитель.

       Чому ж трагедія Чорнобиля зайняла таке значне місце в наших сьогоднішніх роздумах про життя і людину? Яка причина трагедії 1986 року? Які уроки дав Чорнобиль?

        Байдужість...безвідповідальність. Ми не були готові до такої аварії, а коли це сталося – довгий час замовчувалося. Лише на десятий день міністр охорони здоров’я республіки просив населення зачинити кватирки.

        На уроки безвідповідальності були уроки милосердя, мужності, героїзму, допомоги і підтримки.

        Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей – і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народиться далеко від скривдженої землі. Цей день завжди об’єднуватиме всіх живущих одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

        Чорнобиль – це історія. Ми повинні не тільки пам’ятати  про це, але все робити для того, щоб трагедія не повторилась. Всі ми повинні відповідати за свої вчинки, не бути байдужими і безвідповідальними.

  Читець.   За днями дні, минав повільно рік,         Хай стане мир міцнішим у сто крат,

                   За днями дні – і другого немає.             Хай над землею чисте небо буде.

                  Нехай же лихо наше проминає,            Чорнобиль – попередження, набат,

                  І в світі не повториться повік.               Його уроків людство – не забуде!

 Учитель.    Діти! Я впевнена, що пройде небагато часу і на Чорнобильській землі буде лунати дитячий сміх, будуть квітнути яблуневі та вишневі садки.