Година спілкування. Мистецтво чаювання.

                                            Ми п’ємо чай

 

Мета: ознайомити учнів з історією виникнення чаю, його                           

           цілющими властивостями. Виховувати вміння правильно

           заварювати чай, накривати стіл до чаю, культурно

           поводитися за чаюванням. Навчити дітей спілкуватися у            неформальному колі без гаджетів. Гарно згуртовує молодь.

 

Обладнання:  чайний сервіз, набір серветок із тканини, набір серветок із паперу, виставка лікувальних та традиційних чаїв, солодощі, мед, лимон, цукор, медіадошка, комп’ютер.

 

                                     Вступне слово викладача:

 

 Скільки на землі народів, стільки ж і звичаїв, та цей існує майже в усіх. Це звичай споживати напій, який готують їз рослин і який має дуже приємний смак і аромат, може втамувати спрагу, знімає втому і має цілющі властивості.

Народ, який живе в Африці п’є відвар із насіння дерева кока, а для мешканців Південної Америки - напій місцевої деревної рослини – гуарани. Але найпоширенішим, найулюбленішим для всього населення нашої планети були і залишаються: чай , кава і какао. Найбільше прихильників завоював чай, якому сьогодні ми присвячуємо наше заняття.

Поговоримо про те, де росте рослина, з якої вперше виготовили цей чудовий напій, де і коли почали пити чай  і як він потрапив у наші краї, як правильно заварювати чай, як накрити стіл до чаю, як правильно і гарно споживати його; дізнаємося про цілющі, лікувальні властивості чаю.

  Народився чай в Китаї і по- китайськи означає «молодий листочок». Коли розмочити у воді чорну чаїнку, то ми побачимо кусочок листочка. Два – три молодих листочки разом із верхівкою пагона – це і є врожай чайного куща, який має висоту до трьох метрів. ( Демонстрація гілочки чайного куща із квіткою та малюнка «Збирання чаю»).

        А скільки він потребує уваги, скільки праці! Дуже важливо вчасно зібрати листочки чаю. Забаришся хоча б на один день – і вже не таким смачним і запашним буде чай, менше матиме він корисних речовин. Звичайно, в наш час його переробляють на фабриках і цю важку роботу виконують машини, але в минулому це була дуже важка праця, про яку розповідається у стародавній китайській пісні збирання чаю.

 

                                    «Пісня збирання чаю»

Наш будинок стоїть серед десяти тисяч горбів, на яких пишно росте чай.

Рано-вранці я йду на роботу.

Я одягаюся, ледве світає, наспіх причесавшись.

Беру свого кошика і виходжу на вулицю в густий туман.

Маленькі дівчатка і поважні жінки дорогою йдуть, взявшись за руки.

Небо похмуре – і моторошна темрява застилає верхів’я гори.

Важко зривати росисте листя і темні бутони квітів.

Ми щодня мучимось і працюємо, по двоє вилазимо на гору, допомагаючи один одному.

Хапaємо гілки чайних дерев і підбадьорюєм один одного тихими словами:

« Поспішай, бо на кінці гілки постаріє брунька,

Бо наступного дня мрячитиме дощ».

Таку картину збирання чаю в Стародавньому Китаї змальовує нам ця пісня. Далі в ній співається про те, як розстеляють чайне листя для провялювання, як тягнеться довга і стомлива робота – скручування листя між долонями. Скручене листя тушкують до темно – червоного кольору, і нарешті, висушують.

У стародавніх книгах багато місця займають перекази про чай як надзвичайно корисну лікарську рослину. Один мандрівник у своїх записах розповідав, що у Китаї збирають податок і беруть не лише сіль, а й листя рослини. Цей напій зцілює від багатьох хвороб.

У Китаї чай став народним напоєм ще 5 тисяч років тому. Його пють там без цукру, і він добре втамовує спрагу. Уже в давні часи там відкривали спеціальні чайні будиночки, які радо відвідували люди. Чайна церемонія у Китаї може тривати до 12 годин.                   

 

                                Мистецтво чайної церемонії

 

Як, правило, головною особою у східних країнах є гість. Церемонія проходить в абсолютній тиші. Символом церемонії є біла хризантема.

До списку унікальних японських мистецтв, які в свідомості нерозривно пов'язані з японською національної традицією, заноситься мистецтво чайної церемонії – тя-но ю (дослівно чай із гарячою водою, тя – чай, ю – гаряча вода). Її формування відбувлося в епоху кровопролитних усобиць – період Муромати (1333-1373), а свого найбільшого розквіту досягнула на початку XVII століття.

Згідно до однієї з версій, чай до Японії вперше привіз, повернувшись в 805 р. з Китаю буддійський чернець Сайтё, він посадив насіння чаю у провінції Оми.

Тільки в 1191 р. після повернення з Китаю дзэнский чернець Эйсай який знову привіз насіння чаю, написав трактат " Кисса ёдзёки " ( " Записки про користь пиття чаю для продовження життя " ), де обгрунтував значення чаю як напою, який володіє безсумнівними лікувальними властивостями. Трактат починається словами: " Чай – це еліксир підтримки життя " . У Китаї чай цінували як лікарську рослину, яка допомагає від утоми, хвороб очей, ревматизму, як і її розглядали як даоський психосоматичний тренінг – " Якщо пити чай постійно, можна розраховувати на крила і навчитися літати, якщо вживати разом із дикою цибулею, можна полегшити власну вагу" ,– говориться у одному з стародавніх трактатів.

Стандартна чайна церемонія відбувалася так. Спочатку гість проходив у дворик перед чайним будиночком, де очікував появи хазяїна у спеціальному лаві. Усе навколишнє середовище мало сприяти створенню у гостя стану відчуженості від суєтності світу та його підготовки до тимчасовому переходу у іншій світ, де панує тиша, гармонія, чистота, невимушеність і щирість. Після мовчазного запрошення хазяїна гість робив ритуальне омовіння і по доріжці, майстерно викладеній камінням, на правлявся до чайного будиночку. Через вузький лаз він проходив у скромне приміщення, єдиною прикрасою якого був мальовничий чи графічний сувій, спеціальний ніші (токонома). Після легкого частування хазяїн знову проводжав гостя до вікна, де той чекав нового запрошення. Цього разу місце сувоя у ніші займала ваза з іншими кольорами. Хазяїн діставав чайні атрибути і починав готувати для гостя «густий чай» (коитя), заливаючи окропом змолоте на порох листя зеленого чаю (маття) і збиваючи напій до піни бамбуковим віником. Доречі, цукор не додають ні у Китаї, ні у Японії. Потім між господарем і гостем відбувалася некваплива розмова на піднесені теми, в якій гість оцінював оздоблення чайної кімнати, гідність посуду тощо. Іноді після «густого чаю» здійснювалася дегустація «рідкого чаю» (усутя). Коитя готувався лише у чашці, яку гості передавали один одному почергово, надпиваючи впродовж кількох ковтків. Коли ж подавали усутя, кожен гість випивав чашку до дна, після чого господар мив її й наповнював чаєм для наступного гостя. Після закінчення церемонії господар міг запропонувати гостям ще деякі чайні атрибути. Коли господар, прибравши все чайні атрибути, мовчки кланявся, церемонія вважалася закінченою. У цілому вона тривала близько години.

Існують основні правила чайної «філософії». Їх чотири: Ва (Гармонія), Кэй (Шанобливість), Сей (Чистота), Дзяку (Спокій).

Ва — сама атмосфера чайної церемонії. Коли ви підходьте до чайного будиночку, бачите моховите каміння, зарослу водойму — вільну природу, то нормальна людина радіє цьому. Чайний будинок із солом'яною стріхою, підпірками з неотесаного дерева чи бамбуку — природне продовження саду. У кімнаті напівтемрява: низький дах майже не пропускає світло. Жодного зайвого предмета, жодного зайвого кольору. На полиці в чайній кімнаті стоять глечик із жовтою водою, підставка для черпака, чашка для води. На всьому подих старовини, подих вічності. Час ніби зупинився. Тільки ківш зі зрізаного бамбуку і свіжа полотняна скатертина. Уся обстановка покликана відвернути вас від повсякденності, привести дух до стану рівноваги.

Кэй (Шанобливість) передбачає щиросерді, добрі відносини між людьми. Чайний будинок — як обитель простоти і природності, а й обитель Справедливості. Шана наказує, щоб усі почувалися б рівними і знатними, не хвалилися своєї знатністю, а бідний не соромився своєї бідности. Той, хто входить у чайну кімнату, повинен зламати у собі почуття переваги.

       Третий принцип - Сей (Чистота), що має бути в усьому: у думках,чистоті душі, чистоті помислів.

Четвертий принцип—Дзяку (Спокій, Спочинок). Повний спокій (зовнішній і внутрішній), врівноваженість, безтурботність.

З кінця XVII ст. мистецтво чаювання увійшло в наше життя. Вишукані естети з найвищих верств українського суспільства під час чайної церемонії особливе значення надавали обговоренню предметів чайного посуду, тоді як прості городяни сприймали чайні церемонії просто як зручну можливість спілкування з давніми друзями, що вони могли розслабитися й тимчасово забути про тяготи повсякденного життя.

 

                              Англійськe чаювання

 

Культ чаю панує в кожній англійській родині, і дотепер чаювання є однією з національних традицій англійців. Ось чому з повним правом можна говорити про англійський спосіб пити чай. У світі англійське чаювання по праву вважається еталоном правильного чаювання.

 Англійська чайна церемонія – дивовижне поєднання історії, етикету, мистецтва, філософії та національних особливостей.

 Англійці пють чай шість разів на день, причому кожній годині дня відповідає певний сорт чаю і певні традиції чаювання.

 Першу чашечку, early morning cuppa, випивають о 6 годині ранку. Чай повинен бути міцним, щоб остаточно прокинутися, підбадьоритися і скинути з себе вогкість англійського клімату. Після цього вас чекає сніданок – ситний і грунтовний. Чашечка міцного чаю, змішаного з молоком, подається до ранкової вівсянки, риби або яєчні з беконом.

 Другий снідонок або - lunch - зазвичай теж; закінчується чаєм, трохи більш ароматним і мяким, ніж за сніданком.

 Обідають в Англії пізно, тому майже щогодини влаштовують короткі перерви на чай з невеликими закусками -  “tea breaks” або  “low tea”. Це святе правило англійця, і жоден начальник не наважиться позбавити його своїх співробітників. Ближче до надвечіря вас чекає найвідоміший полуденок – “five-o-clock”, що складається з чашечки міцного чаю з легкими, зазвичай підігрітими закусками.

       Увечері родина збирається за круглим столому вітальні біля каміна. Чай за щедрим вечірнім обідом о 21-22 годині називають “high tea” Після пізньої вечері, незадовго до сну англійці можуть дозволити ще одну чашку без кофеїну. Переглад уривку про традиційне чаювання. 

 

                    Як же чай потрапив до нас?

 

Багато років тому, у 1567 р. козацькі отамани подорожували Китаєм. Bони одержали від російського царя доручення звернути увагу на всілякі дивовижні овочі та фрукти, які росли у цій країні. Але тоді на чайні кущі та чай не дуже звернули увагу. I лише пізніше, через 70 років чай потрапив до Росії. А сталося це так: російський посол, який перебував при дворі монгольського хана, одержав доручення: передати подарунок ханові  1000 шкірок цінного хутра соболя. В свою чергу, хан наказав передати російському цареві листя чаю, побажавши йому здоров’я і довголіття, і матиме це він, споживаючи напій із цього листя. Посла мучила тривога: чи сподобається цареві подарунок? Але переживання були марні, цар був у захопленні від гостинця хана. З цього часу чай почали вживати як дуже міцні ліки від усіх хвороб. Mедики прописували чай лише багачам, військовим начальникам. Вважали, що нема такої хвороби, яку б не подолав чай. Хворим подобалися ці ліки, і вони часто просили продовжити лікування.

З часом серед знаті зявилося так багато прихильників цього відвару, що в аптеках не вистачало цих «китайських ліків». Доводилося щороку збільшувати закупку чаю. Без нього вже не обходилася жоднa важлива подія, жодна зустріч.

 Перший український чай був вирощений у 1949 році. Чайні плантації з’явилися в Криму, на Закарпатті, у наших сусідів: Грузії, Азербайджані. Зараз український чай за своїм смаком і користю не поступається закордонним чаям.

 У наш час виготовляють вже готові різні чаї. Вони бувають різних смаків та з різними добавками. Ви можете бачити це на виставці звичайних та лікувальних чаїв. У нашій країні існує велика кількість фірм, що випускає лікувальні чаї, а саме: «Карпатські чаї», «Карпатська лічниця», «Ключі здоровя» м. Харків і т. д.

 Варто лише розчинити пакетик чаю у склянці води, настояти 10 хвилин і додати цукру або меду за смаком.

 Та на цьому чудодійне перетворення чайного листка не закінчується. віходи з нього використовують для виготовлення барвників для харчових продуктів (переважно солодких виробів). Також відходи пресують і виготовляють плити, якими оздоблюють стіни будинків.

                           

                                Як готувати чай?

Приготування чаю, його заварювання та й саме пиття у нас  пов’язане з рядом традицій.

Одна з них: кипятити чай у самоварі. з нього зручно наливати кипяток у чашки. Чай, заварений кипятком із самовара, буває смачнішим, аніж з чайника або з каструлі.

Інша традиція повязана з питтям чаю - застосування спеціальних сервізів (демонстрація чайного сервізу). Отож, для ароматного чаю нам потрібні:

- Вода для чаю краща джерельна, гірська. Водопровідну воду найкраще відстояти, щоб з неї вийшли запахи хлору та металу (відстоювати 8-10 годин).

- Не варто використовувати воду, яку кипятили вчора.                                  

 

Заварювання чаю

Малий чайник споліскуємо кипяченою гарячою водою, засипаємо чай і заливаємо кипятком із самовара, не доливаючи 1/3 до повного. Накриваємо чайник полотняною серветкою або рушником, щоб не вивітрювалися ароматичні речовини. Через 4-5 хвилини доливаємо гарячою водою і післяцього заварку можна заливати в чашки.

Не варто накривати чайник із заваркою ляльками або подушками. Чай після заварювання не повинен пріти і ні в якому разі не можна ставити чайник із завареним чаєм на вогонь: вистиглий і знову загрітий чай майже повністю втрачає свій смак і якості.

Можна заварювати чай потрібної міцності і не доливати його кипятком у великому фарфоровому чайнику (25 г на 1 л води). Таким чином, виходить заварка потрібної міцності.

До чаю подають цукор, мед, варення, цукерки (пють чай не солодким, разом з цукеркою – в прикуску), лимон та інші солодощі. Влітку можна пити чай зі свіжими ягодами: малиною, полуницею, вишнею або з льодом.

Дехто віддає перевагу чаю з молоком або вершками (особливо англійці), додавання якого орбить чай ще поживнішим і кориснішим. Це особливо добре робити зранку. Молоко змінює смак чаю і він не буде таким терпким.

                             Накривання столу до чаю

Крім того, щоб чай добре смакував потрібно:

а) стіл накрити кольоровою скатертиною;

б) букет на середині столу має бути невеликим;

в) паперовими серветками витирають руки, губи;

г) матерчатими серветками застеляються, щоб не поплямити одяг;

r) цукор беруть ложечкою, а лимон – окремою, спеціальною виделкою;

д) торт кладуть на десертну тарілку, на якій лежить серветка;

е) за чайним столом можна обговорити якісь цікаві події, кінофільм, концерт улюбленого виконавця, поспілкуватися з друзям або коханою людиною. 

Чаюємо зі смаколиками. Практичне чаювання.

Чай, який ми випили, чудово «депортує» з організму токсини, покращує апетит і травлення, знижує рівень холестирину, знімає втому, розширює судини, але при цьому не підвищує тиск. А ще зміцнює сухожилля і кістки, підтримує нормальну роботу щитовидної залози, сприяє утворенню кровяних клітин a перешкоджає виникненню ракових клітин, покращує зір, зміцнює зуби і підвищує імунітет.

Кількість корисних речовин в чайному листку є унікальною. Аналогічних йому немає ні в природі, ані серед хімічних препаратів. Чайний листок ( це все ж таки стосується зеленого чаю) – справжгя «фабрика», яка виробляє близько трьохсот різноманітних хімічних речовин. Серед них майже всі відомі вітаміни (А,D,E,K,B1,B2,B3,B6,B12,P,PP,C), пектини, дубільні речовини (таніни), смоли, ефірні масла, амінокислоти, фруктоза, білки, поліфеноли (біосполуки антимікробної дії) і, звісно кофеїн, що бодрить. Для повноти корисної картини додаємо кальций, фтор, цинк, селен, залізо, йод, магній та марганець.