Година спілкування "Моя рідна - українська мова"

«Моя рідна - українська  мова».

Мета. Показати красу рідної мови, дати уявлення про складний шлях народу у збереженні рідної мови, культури, історії; пояснити, чому це є важливим для кожного народу; прищеплювати дітям любов і пошану до рідної мови; розвивати почуття естетичної насолоди у сприйнятті рідного слова; виховувати любов і пошану до української мови.

Обладнання. Калина, житнє колосся, вишитий рушник, портрети українських письменників, плакати, стіннівки.

Вчитель.

Зі слова починається людина.     Із мови починається мій рід. Ласкава, мамина, єдина –      Щебече соловейком  на весь світ.

Бентежна, ясна, калинова,                        Не випита,  не вибрана до  дна. Моя українська, свята наша мова, Бринить, як бандури струна.

 Сьогодні ми проводимо незвичайний урок. Ми присвятимо його рідній мові. На пропозицію держав-членів ЮНЕСКО генеральна конференція організації проголосила міжнародний день рідної мови, що вперше відзначався 21 лютого 2011 року, і відзначається уже 10 років.

Всі ви добре знаєте, що цивілізоване суспільство не може існувати без мови — найважливішого засобу спілкування людей, засобу вираження думки і передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Опановувати мову людина починає з дня народження. Спочатку — прислухаючись до слів матері, рідних. Потім — вимовляючи звуки, склади, слова.

Мова — це наша неоціненна спадщина, з нею ми не розлучаємося протягом усього життя.

Ми спілкуємося один з одним. Розмовляємо, пишемо листи, читаємо книжки, дивимося телевізор, слухаємо радіо.

Багато різних мов є на Землі. За підрахунками вчених їх близько 3 тисяч.

 І для кожного народу найбільше і найдорожче багатство — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування.

Учень.

Мова моя українська,

Батьківська, материнська,

 Я знаю тебе не вивчену,

Просту, домашню, звичну.

 Не з-за морів покликану,

Не з словників насмикану.

Ти у мене із кореня,

 Полем мені наговорена,

 Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована,

Болем очей продавлена,

 Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу всмоктана,

З кров'ю моєю змішана

І аж до скону залишена

В серці моїм.

Вчитель. Багата і милозвучна наша українська мова. Нею можна передавати найтонші відтінки думок і почуттів.

Та розмовляючи щодня вдома, у школі, на вулиці, ви іноді й не замислюєтесь над особливостями, відтінками слів, доцільністю вживання їх; ви сприймаєте слова, щось звичайне, само собою зрозуміле.

А тим часом мова — одне з багатьох див, створених людьми. Вона віддзеркалює душу народу, його історію.

У нашій мові є чимало захоплюючого й дивовижного. І все ж таки можна почути:

Учень.

Ну що б, здавалося, слова...

 Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється й ожива,

Як їх почує!

Вчитель. Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, а цих відтінків кожна барва має тисячі. Мова — то справжній океан.

Учень.

Мова — краса спілкування,

Мова — як сонце ясне,

Мова — предків надбання,

Мова — багатство моє.

Мова — то чиста криниця,

Де б'є, мов сльоза, джерело,

 Мова — це наша світлиця, Мова — добірне зерно.

Мова — державна перлина,

Нею завжди дорожіть:

 Без мови немає країни.  Мову, як матір, любіть.

Вчитель. Мова... Слово... Здавна люди розуміли їхню велику Силу. Слово буває ніжним і грізним, закличним і ласкавим. Недарма кажуть, що словом можна окрилити, а можна і вбити. Ми визначили і красу і силу слова.

 

Вчитель. Слово - найтонше торкання до серця, і воно може статині і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом... Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати усмішку і сльози, вселити віру в людину і зарадити невірі, надихнути на працю і скувати сили душі... Зле, невдале, нетактовну, просто кажучи, нерозумне слово, може образити, приголомшити людину. Будемо пам'ятати про це. А це ж так просто: «Прошу! Будь ласка! Будьте люб'язні! Пробачте за турботу! Дякую за увагу! Начебто і невеликий набір і запам'ятовувати неважко, а саме оцими словами відчиняються всі двері, роз'яснюються безліч невідкладних справ», - писав Василь Олександрович Сухомлинський.

 Вчитель. А як же виникли наші літери?

Понад тисячу років тому їх створив болгарський священик, вчений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм. Кирило з Мефодієм створили два  письма: Кирилицю і Глаголицю. У першому, Глаголиці, позначки були дивно закручені, нагадували ієрогліфи, писати ними було нелегко. У новій абетці позначки прості та зручні, і пишуться швидко - Кирилиця складалася з 43 букв. В її основі лежав грецький алфавіт. Глаголиця мала 38 букв. У 10 столітті Кирилиця і глаголиця існували одночасно. Пізніше почали користуватися лише кирилицею. Так виникла писемність, якою ми користуємося і сьогодні. Про те, багато пригод і  змін довелося зазнати літерам, перш ніж вони стали такими, як зараз.

Вчитель. У Дмитра Білоуса є вірш про значення букв. Послухайте його.

Учень.

Кожну літеру ціни,

Бо немає їй ціни.

Ось відома в давнину

Дудочка-сопілка:

Виймеш літеру одну –

І вже буде спілка.

25 лютого відзначаємо день народження великої українськоїпоетеси Лариси Петрівни Косач, яку всі більше знають під псевдонімом як Лесю  Українку.

 Вчитель. Так із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку —  це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу найлютіших царів, панів..

Учень.

 В землі віки лежала мова

 І врешті вибилась на світ, 

О мово, ночі колискова !

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна... 

 Цвіти і сяй, моя держава... 

Вчитель. Але наша рідна мова, як і весь український народ, все витримала, все винесла і стала ще чистішою і дзвінкішою. Мова — це не мертвий .камінь, а ніби дивовижне дерево, яке зростає, зацвітає, змінюється.

І дуже боляче чути, як дехто каже: «Яка різниця, якою мовою говорити.. Хіба від цього добавиться хліба і ковбаси?» Ні, звичайно, хліба і ковбаси не додасться, але хочу нагадати вислів відомого мовознавця, перекладача, автора перших правописів, професора, священика, Івана Огієнка, який сказав: «Мовне каліцтво є початком каліцтва душі».

А Дмитро Білоус писав про мову ось так.

Учень .

Ти втратив корінь і основу,                                                                                    Ти обчухрав себе до тла,

Бо ти зневажив рідну мову,

 Ту, що земля тобі дала, 

 Ту, що пройшла крізь бурі всі, 

Крізь глузи й дикі заборони                                                                                         Й постала у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода,                                                                              Адже, набувши вищих прав,                                                                                      Те, що дала сама природа,                                                                                        Ти добровільно занедбав.

Вчитель. Тому людина має завжди пам'ятати: звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш, — то ознака культурної освіченої людини, знання рідної мови — священний обов'язок кожного. Тому що:

Мова кожного народу неповторна і — своя ;                                                        В ній гримлять громи в негоду, в тиші — трелі солов'я.                                            На своїй природній мові і потоки гомонять;                                                                 Зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять.                                                                Солов'їну, барвінкову, колосисту — на віки                                                             Українську рідну мову в дар мені дали батьки                                                                  Берегти її, плекати буду всюди й повсякчас,                                                                             Бо ж єдина — так, як мати, — мова в кожного із нас.

Вчитель. Нам дуже хочеться, щоб у своєму подальшому житті ви не були байдужими до рідної мови, а по-справжньому любили її, оберігали та збагачували

Нещаслива, неправдива людина та, що добровільно й легко зрікається рідної мови.

Вчитель.

Не одцурайтесь мови —

У тебе іншої нема:

Ти — плоть і дух — одне — єдине,

Зі словом батьківським — Людина.

Без нього — просто плоть німа.

Без мови в світі нас нема!