Година спілкування "Слово, дума, пісня Кобзарева"

Комунальний заклад

«Богодухівський спеціальний навчально-виховний комплекс» Харківської обласної ради

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала і провела

Спеціаліст першої кваліфікаційної категорії

Вчитель

Бородавка Наталія Володимирівна

 

 

Мета. Розширити та узагальнити знання дітей про творчість Тараса Шевченка, зокрема, його «Кобзар», розвивати пам'ять, увагу, виразність читання, виховувати любов до своєї Батьківщини, свого народу, бажання читати твори українських письменників, берегти надбання українського народу.

Хід заняття.

Вступне слово вчителя.

В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє людство. До них належить й ім’я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка.

 

Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові. Тому і не дивно, що поет писав: «Історія мого життя становить частину історії моєї Батьківщини». Шевченко вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний. У своєму «Заповіті» він писав:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

І сьогодні, живучи у вільній незалежній Україні, ми з гордістю можемо сказати:

В сім’ї українській і по всьому світу

Ти живеш із нами, завжди серед нас.

Ти дзвениш у пісні, в полум’янім слові,

В ореолі слави, любий наш Тарас.

Живуть, Тарасе любий, поміж нас

І голос твій, і пензель твій, і слово.

Воно налите невгасимим яр-вогнем,

Навічно коване з дзвінкої криці.

В серцях у наших буде променитись,

Живлющим житом вічно половіть

У світанковім жайворонковім колі,

Воно не пустить у наш дім чужинську рать

Тобою все здобуте розтоптати,

Йому Антеєм суджено стоять

Щасливе небо наше чатувати.

Покоління поколінню

Про тебе розкаже

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

1840 рік. Петербург. Завдяки українському письменникові Євгену Гребінці, вийшла у світ перша збірка Тараса Шевченка «Кобзар», в яку ввійшли всього вісім творів поета.

Читання віршів з «Кобзаря».

  

(«Думи мої...», «Думка», «Тополя», «Катерина», «Перебендя», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч», «Іван Підкова»)

Розповідь вчителя.

Літературна критика схвально зустріла збірку «Кобзар». У «Літературній газеті» відразу з’явилася рецензія, в якій було сказано: «Пан Шевченко назвав ім’ям «кобзаря» збірку своїх українських дум і пісень. Ми прочитали цю збірку з величезним задоволенням і рекомендуємо її всім аматорам малоросійської поезії».

«Кобзар» за Іваном Франком, - це епоха в історії духовного розвою народу Українського, бо ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухнула, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою в українськім письменстві ясністю і простотою».

Афанасьєв Чужбинський в поезії «Шевченкові» писав:

Гарно твоя кобза грає, любий мій земляче,

Вона голосно співає, голосно і плаче.

І сопілкою голосить, бурею лютує,

І чогось у Бога просить, і чогось сумує.

Ні, не люди тебе вчили, мабуть, сама доля,

Степ, та небо, та могили, та широка воля.

Шевченків «Кобзар» - це Біблія українського народу, це книга, якій судилося бути безсмертною, бо сам народ визнав її своєю книгою. І народ, який має такого поета як Шевченко, і таку вічну книгу як «Кобзар» - безсмертний. У цій книзі переплелися доля селянки-кріпачки з долею всієї неньки-України, боротьба гайдамаків та козаків з боротьбою народу за щастя і волю. Автор зібрав у ній кожну сльозинку, найменший стогін кріпака. В багатьох хатах українців сьогодні можна побачити портрет Тараса Шевченка, заквітчаний вишитим рушником, а на столі лежить його збірка «Кобзар».

Бог і Біблія у хаті,

І Шевченко і Буквар, -

Той духовно є багатий,

Хто береться за «Кобзар».

По «Кобзарі» отім святім

Учились грамоті щасливо,

Росли задумані від дум,

Гострили гнів за Катерину,

І клали в серце тихий сум

За слізну долю удовину.

Перед нами Шевченків «Кобзар». Довголітнє і прекрасне життя безсмертної цієї книги, яку читали сучасники великого поета, їхні діти, внуки і правнуки, наші прадіди, діди й батьки. А сьогодні в рядки «Кобзаря» вчитуємося і ми. І кожен з нас може повторити, як свої власні, слова Миколи Бажана:

«Я розгортаю томик «Кобзаря» і мені здається, що я кладу руки на трепетне гаряче людське Серце - серце, що так багато пережило і так багато пізнало, і я відчуваю його потужний пульс у пристрасних ритмах Шевченкового вірша».

Беру «Кобзар», як хліб, з благоговінням,

Як тисячі людей «Кобзар» беруть.

Поезії великої промінням

Освітлюю душі своєї суть.

І відчуваю: так зростають сили,

Як днина прибуває навесні,

І за плечима тополині крила

Підносять догори блакить мені.

Беру «Кобзар» і вірую: допоки

На світі люди, житимуть слова:

«Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива».

Беру «Кобзар» - безцінний скарб духовний

І, українцем будучи завжди,

Горджуся, що на українській мові

«Кобзар» я маю щастя осягти.

Михайло Заводовський

То сумна, мов пісня вечорова,

То гаряча й чиста, як зоря,

Наша рідна українська мова

Крилами була у Кобзаря.

Це вона, мов золото пшениці,

Від Славути й тихої Сули,

І її, немов перо жар-птиці,

Люди із легенди принесли.

Хоч і грози, та стоїть титаном,

Як Дніпру, дзвеніти їй віки.

На цій мові з проклятим султаном

Вміли розмовляти козаки.

В неї серце Кобзареве б’ється,

Хоч приходив недруг не один,

А вона й на полі їм сміється,

Обіцяє ворогові згин.

І, як мати, виглядає з хати

На співця, що мріє серед нив.

Це її, пісенну і крилату,

Він для інших рідною зробив.

І вона землі ції окраса,

Невмируща слава Кобзарю.

Я горджусь, що мовою Тараса

Нині з цілим світом говорю.

Анатолій Криворотько

Твори Тараса Шевченка поширювалися з блискавичною швидкістю, їх переписували, заносили в альбоми. А назву книжки любовно перенесли на автора, додаючи епітет «великий».

На Україні поява «Кобзаря» викликала приголомшливе враження. Його вивчали напам’ять, над ним плакали, його зберігали в скринях, як найрідкіснішу коштовність. Чудесним здавалось, що із північного Петербурга пролунав вільний голос колишнього раба-українця, і голос цей прозвучав по всій Україні як заклик до звільнення від рабства.

Поет мріяв про нове видання. 8 березня 1847 року він записав: «Випускаю оце в люди другого «Кобзаря» свого...» Але видання не відбулося. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства, арешт поета перекреслили всі плани. І тільки в 1860 році в січні Шевченко отримав дозвіл на випуск «Кобзаря».

Ти не ковтав би пил гулкого плацу,

Де муштра тупо вибивала крок,

В розкошах жив би панського палацу

І не страждав би від гірких думок.

Коли б забув про горе Катерини,

Про люд, чорніший чорної землі...

Кобзарю, став ти серцем України,

Ввібравши в себе всі її жалі.

Ти слово гартував на бузувірів,

Цареві в очі кидав: «Лютий кат!»

І ні на звук в піснях не злицемірив,

Ані рядка не вивів за дукат.

Найвищим для народу був знаменом

Колись твій біль - несплакана сльоза,

Твоїм ім’ям і нині, мов рентгеном,

Вивідують, де правда, а де лжа.

Іван Павліха

Заключне слово вчителя

Шевченків «Кобзар» - це книга, творена горем і сльозами, гнівом і надією. В одному народному переказі говориться, що Шевченко усі людські болі списував у свій «Кобзар». І на любов народ відповідав любов’ю.

Над Дніпром і над Невою,

За Уралом — всюди

Тобі пам’ятники світлі збудували люди,

І ми з гордістю можемо сказати:

Спи спокійно, поет,

Ми - нащадки твої

Пронесли крізь віки твоє ім’я,

Крізь колючі вітри, крізь жорстокі бої

України сини незборимі.

Спи спокійно, поет,

Образ огненний твій

Не зітерти ні бурі, ні часу,

В українській сім’ї - славній, вольній, новій,

Ми тебе не забули, Тарасе!