Година спілкування "Ти споконвіку на покуті, хлібе, у нас".

Година  спілкування

«Ти  споконвіку   на покуті, хлібе, у нас».

 

учитель  вищої  категорії

ЗОШ № 10 м. Маріуполя

Чернявська  Леся  Олексіївна

 

 

Тема:   «Ти  споконвіку   на  покуті, хлібе, у нас».

Мета:  Виховувати  глибоку  пошану  до хліба, бережливе  ставлення  до  нього; повагу  до  праці  та  людей  праці.

Обладнання:   Святково  прибраний  клас.  Виставка  борошняних  виробів. Ілюстрації,  малюнки  учнів,  картина  П.З. Ярощука  «Хліб  42-го  року»

 

ВСТУПНЕ  СЛОВО

    Тема  години  спілкування  вибрана  не  випадково. Незабаром  свято  працівників  сільського  господарства, а  ми  всі  причетні  до  нього.  Кожна  наша  сім’я  дбає, щоб  на  столі,  як  кажуть,  був  хліб  і  до  хліба. А  ви, діти, змалку  повинні  вчитися  шанувати  хлібний  окраєць. бо  в  нього  вкладена важка  праця багатьох  людей.  Всі  знаємо,  який  довгий  шлях  від  зернини  до  хлібини. І  ви,  по  можливості,  повинні  допомагати  своїм  батькам  створювати  достаток  у  домі,  поважати  людей  праці, самим  рости працьовитими.

         Яке  то  щастя,  яке  то  добро,  що хліб  є  на  світі.  Спочатку  він у  землі,  потім у  борошні  і,  нарешті,  на  столі.  Хліб,  народжений  працею,  запашний,  рум’яний – вірний  наш  годувальник.

        Російське  прислів’я  стверджує: «Хлеб  на  стол – и стол  престол,  а  хлеба  ни  куска – так  и   стол  доска».  Українці  завжди  ставили  пшеничні  колоски  на  найпочесніше  місце  в  хаті.  І  не  випадково,  бо  хліб  не  лише  годувальник,  а  й  давня  слов’янська  святиня.                     

У  великому  труді  народжувалась  духмяна  паляниця  і  завжди  до  неї  ставились  з  великою  повагою. І  боляче, і  сором  дивитись,  як  лежить  недоїдений  шматок  десь  на  підлозі.  То ж згадаймо  мудрі  поради  наших  предків,  що  через  віки  дійшли  до  нас  у  прислів’ях:

   Хочеш їсти калачі – не  сиди  на  печі

   Що  посієш,  те й  пожнеш

   Сій  вчасно,  вродить  рясно

   Хто  про  землю  дбає,  тому  вона  повертає

   Той  голодає,  хто  в  жнива  холодок  шукає

   Найсмачніший  хліб  від  власного  мозоля

   Без  трудів  не  їстимеш  пирогів

 

   Споконвіку  хліб називали  святим.  Хлібне  поле  хвилювало  художників,  поетів,  композиторів, на  честь  хліба  складалися  радісні  й  бентежні  пісні, оспівувалась  його  святість  і  велич.

      

    /пісня

 

Учень 1:   Хліб… За  всіх  часів  і  у  всіх  народів  найбільшою  святістю  вважався  хліб.   

                 Про  нього  писали  поети  і  мислителі,  він  прославлявся  в  піснях  і  думах.

Учень 2:   Коли  його  не  ставало, - приходило  лихо.  Недаремно  людина,  творячи   щоденну  молитву,  просить  у  Бога: «Хліб наш  насущний  дай  нам  сьогодні…»

Учень 3:   Він  вічний  і  святий – цей  житній  хліб,

                 Чи  в  паляниці  на  столі  у  хаті,

                 Чи  зв’язаний  у сніп,

                 Де  колоски  шепочуться  вусаті.

                 Він  чув  у  полі  крик  перепелів,

                 Чув  жайворонка  передзвін  весняний

                 Він  виріс  для  пісень  і  добрих  слів, 

                 Тому,  що  народився  під  піснями.

Учень 4:   Віки  проходять  тисячами  діб,

                 І новим  дням  земля  безмежно  рада.

                 Він  вічний  і  святий – цей  житній хліб,

                 Так  як  життя,  добро,  кохання,  правда.

Вчитель:  Так,  хліб  великий  і  святий.  Ви  бачите пшеничний  колосок. Зернятка  на  ньому  тільки  зверху.  А  кажуть  що  колись,  коли  ще  боги  сходили  на  землю  і  люди  могли  з  ними  розмовляти,  все  пшеничне  стебло  знизу  до  вершечка  було  вкрите  зерном. 

       Послухайте  легенду.

Учень:    «Одного  разу  глянув  Бог  на  землю  і  побачив,  що  скрізь  на  полях  і  дорогах  розсипане  зерно.  Зійшов  він  до  людей,  щоб  побачити,  як  вони  живуть,  чого  хліб  не  поважають? Хліба  було  у  всіх  вдосталь  і не  було  потреби  його  берегти. Розсердився  Бог,  пішов  у  поле.  Дивиться – а  колос  на  стеблах  великий – від  самої землі  аж  до  верху.  Розгнівався   Всевишній  і  вирішив  провчити  людей.  Схопив  рукою  колосок  і  потягнув  доверху.  Так  все  стягнув  би,  як  би  не  нагодилися  на  той  час  собака  і  кіт.  І  почали  його  благати,  щоб  залишив  їм  хоч  пригорщу   хліба.  Пожалів  їх  Бог  і  залишив  те,  що  в  жмені  лишилося.  З  тих  пір  хліба  стало  менше  і  люди  почали  берегти  його».

Вчитель:  Тому,  за  легендою,  годують  люди  кота  і  собаку,  бо вони  в  Бога  хліба  випросили, самі  шанували  хліб  і  дітей  своїх  до  цього  привчали.  – Чого ж  навчають  старші  члени  родини?

Учень: І     - Не  кидайсь  хлібом!  Він  святий,-

                    В  суворості  ласкавій,

                    Бувало,  каже  дід  старий  малечі  кучерявій.

 

Учень: ІІ     Не  грайся  хлібом,  то  ж  бо  гріх! –

                    Іще  до  немовляти,  щасливий  стримуючи  сміх,

                    Бувало,  каже  мати

                    Бо  красен  труд,  хоч  рясен  піт,

                    Бо  жита  дух  медовий

                    Життя  несе  у  людський  світ 

                    І  людські  родить  мови.

                    Хто  зерно  сіє  золоте

                    В  землі  палку невтому,

                    Той  сам  пшеницею  зросте

                    На  полі  вселюдському.

Вчитель:  Здавна  в  народі  шанують  тих,  хто  старанно  працює,  дбає  про  добробут  і  родини,  і  країни.  Сьогодні  в  нас  присутні  люди,  які  знають  ціну  праці,  ціну  власноруч  вирощеного   хліба.  Надамо  їм  слово.  У  нас  в  гостях  Г.І.  Ярошук ,  дитинство  якої  припало  на  важкі  роки  війни.  (розповідь)

Вчитель:   /бесіда  за  картиною  «Хліб 42-го року»  П.З. Ярощука/

Учень:    Наш  народ  завжди  шанобливо  ставився  до  хліба. У  хаті,  на  найпочеснішому  місці – покуті – стояв  дідух – невеликий  пшеничний  сніп,  заквітчаний  барвистими  стрічками.  Він  ніс  у  собі  добрий  дух  поля  і  був  оберегом  хати.   Заходячи  в  хату,  незнайомець  дивився  спочатку  на покуть,  на  дідуха – наміри  його  були  чисті,  добрі,  адже  святий  хліб  береже  оселю  від  зла.

Учень:   Важливим  родинним  оберегом  була  діжа.  «Без  столу,  без  печі  і  діжі, - наголошувало  прислів’я, - немає  тепла  і  їжі».

Учень:   Позичати  можна  було  все,  а  от  пічну  діжу  ніколи  не  виносили  з  хати.  Вона  вважалася  святою,  бо  в  ній  народжувався  хліб.  Ії  не  годилося  використовувати  для  якогось  іншого  призначення.  Тільки  коли  розплітали  молоду  на  весіллі,  її  садовили  на  діжу.  У  цьому  обряді  був  глибокий  зміст – відтепер  молода  господиня  мала  забезпечувати  майбутню  родину  печеним  хлібом.

Вчитель:   І  зараз  у  ваших  родинах  випікають  різноманітні  вироби: печиво,  пироги,  торти.  Все  це  дуже  смачне,  а  от  хліб  печуть  все  рідше.  Призабувається  це  давне  ремесло. Справжнім  святом  стає  випікання  святкових  пасок  напередодні  Великодня.

За  звичаєм, у  цей  час   всі  в  родині  мали  бути  в  добрих  стосунках,  не  сваритися.  Є  багато  інших  звичаїв,  пов’язаних  з  хлібом.  Хто  знає  які?

Учні: 

• Якщо  впала  додолу  скибка,  її   бережно  піднімали  і  клали  на  стіл.
• Хліб  ріжуть  тільки  в  руках.  Лівою  тримають  хлібину,  притискаючи  до  грудей,  а  правою – ножа.
• На  столі   мав  завжди  лежати  хліб.  Не  можна  його  було  класти  до  гори  дном.
• Краяти  хліб  можна  тільки  до  себе,  тому  що  він  - святий.  З  хлібом,  кажуть  і  пісня  миліше,  і  хата  тепліша.

                                     /пісня/

Вчитель:   Будь-який  обряд  не  обходився  без  хліба:  народжувалась  дитина – йшли  з  хлібом;  в  далеку  дорогу  теж  загортали  хлібний  окраєць;  справляли  весілля – пекли  коровай;  дорогих  гостей  зустрічали  хлібом-сіллю.

   Згадаймо  народне  повчання:  «Доїж   шматочок  хліба,  бо  в ньому  твоя  сила.

Учень:   А  мені  розказувала  бабуся,  що  батьки  приносили  з  поля  дітям  «хлібця  від  зайця».  І з  яким  смаком  їли  той  гостинець  діти!  Батьки  ніколи  не  залишали  хліб,  а  несли  його,  як  святиню  своїм  дітям,  бо  в  духмяну  паляницю   вкладена  важка  праця.

Вчитель:   Із  одного  зернятка  можна  отримати  близько  20 міліграм борошна. А  щоб  спекти  один  батон,  потрібно  10 тисяч  зернинок

   Подивіться  сценку  «Трудівник  і  ледар»

Ледар:         Нащо  тримаєш  хліб  у  руках,  дай  його  мені.

Трудівник:   Я б  тобі  його  дав,  але  він  дуже  дорогий  для  мене.  Щоб  його  мати,  

                      треба  спочатку  виорати  землю.

Ледар:          І  тоді  вже  їсти?

Трудівник:    Ні,  треба  ниву  як  слід  заволочити.

Ледар:          Після  цього  їсти?

Трудівник:   Ні,  треба  дочекатись  поки  виросте  злак.

Ледар:          І  їсти?

Трудівник:   Ні,  треба  його  скосити.

Ледар:         А  тоді  їсти?

Трудівник:  Ні,  необхідно  зерно  просушити,  змолотити.

Ледар:        Ну, а  тоді  вже  їсти?

Трудівник:  Ні,  треба  змолоти  борошно,  а  тоді  спекти  хліб.

Ледар:         І  вже  їсти?

Трудівник:   Так,  але  такому  ледачому  не  дадуть.

 

Вчитель:    Чого  вчить  ця  розмова?  (не лінуватись,  бути  старанним)

                   Хліб  потрібно  цінувати.  Послухайте  легенду.  «Хліб  і  золото»

 

Учень:    Пекли  в  пекарні  хліб.  Одна  паляниця  скотилася  й  покотилася  дорогою.  Прикотилася  до  воріт  одного  пана. Почала  в  двері  стукати  й  говорити:

• Прийміть  мене  до  себе!  Усі  будете  ситі.
• У  нас  і  калачів  досить! – каже  пан.

Хлібина  покотилася  далі.  Докотилась  на  край  села  до  хати  бідняка.  На  дворі  бавилися  діти.  Побачили  її,  вхопили  в  обійми  і  радо  понесли  до  хати.  Тут  же  почали  її  краяти  та  їсти.  З’їли  майже  всю,  залишився  окраєць.  А  з  окрайця   виросла  нова  хлібина.  І  так  у  хаті  бідняка  був  хліб  і  не  було  більше  голоду.

   Одного  разу  з  високої  гори  відірвалося  золото.  Покотилося  дорогою  і зупинилося  біля  хати  бідняка.  Стукає  в  двері  і  просить,  щоб  його  прийняли.  Вийшов  бідняк,  подивився  і  каже:

• У  нас тепер   є  що  їсти,  нам  тебе  не  треба.

Покотилося  золото  далі  й  зупинилось  перед  палацом. Зрадів  пан  золоту,  забрав.  З  того  часу  діти  пана  почали  погано  вчитися,  панська  земля  перестала  родити,  худоба  множитися,  а  слуга,  що  не  робив, – усе погане.  Не  стало  в  пана  хліба.  Як  не шкодував,  а  взяв  кусень  золота і  поніс  до  бідняка  поміняти  на  хліб.  Бідняк  золота  не  взяв,  але  відрізав  половину  хліба  панові,  а   половину  залишив  собі.  З  окрайця  бідняка  виросла  нова  хлібина,  а  з  окрайця  пана – ні.

Вчитель:    Як  ви  думаєте,  чому?

                    Чого  вчить  легенда?

 

Вчитель:    Здавна  славилась  у  світі  гостинність  українців:  дорогих  гостей  зустрічають  хлібом-сіллю  на  вишитому  рушнику.

Учень:    Якщо  друг  із  будь-якого  краю

               В  мій  будинок  завіта  з  путі,

               За  народним  звичаєм  стрічаю,

               Як  з  давен  ведеться  у  житті

               У  селі,  чи  у  самій  столиці –

               На  квітчастім  рушнику  ллянім

               Свіжий  хліб  з  волинської  пшениці

               Дрібок  солі  кримської  на нім.

               Хай  рясніють  квіти  малиново

               Пахне  свіжоспечений пиріг,

               Щоб  і  дар  земний,  і  свіже  слово

               Гість  відчув,  ступивши  на  поріг.

 

Учень:  Гостюють  в  класі  в  нас  на  святі

             Пшеничні  колоски  вусаті,

             Щоб  знали  всі,  що  із  пшениці

             Печуть  нам  гарні  паляниці,

             Ватрушки, здобу,  коровай,

             Яким  пишається  наш  край.

             Певне,  чули  ви  не  раз

             Всім   відомі  нам  слова:

             «Хліб  потрібно  шанувати!

             Хліб – усьому  голова».

 

Учені:  Чи  знаєш  ти  ,  чим  пахне  хліб,

             Коли  весною  кілька  діб

             Гуркоче  трактор  за  рікою?

            Хліб  пахне  працею  людською.

 

                            Чи  знаєш  ти,  чим  хліб  запах,

                             Коли  жнивують  у  степах

                             Твої  батьки  в  гарячу  пору?

                             Він  пахне  щастям  хлібозбору.

 

             Чим  пахне  хліб,  чи  знаєш  ти,

             Як  поведуть  твої  брати

             Зерном  наповнені  машини?

            Хліб  пахне  соками  земними.

 

                         Чи  знаєш  ти,  чим  хліб  землі

                         Пахнить  на  нашому  столі

                         Весною,  влітку  і  зимою?

                        Хліб  пахне  радістю  людською.

 

              Слава  урожаю  на  полях!

              Слава  короваю  на  столах!

              Слава  тим,  хто  зростив  урожай!

              Слава  тим,  хто  надбав  коровай!

 

                       Нехай  же  з  року  в  рік

                       І з  роду  в  рід

                       Не  буде  хліборобам  переводу

                       Хай  слава  їхня  вічно  не  заходить

                       Аж  поки  сонце  ллє  на  землю  світ!

 

Вчитель:    Гадаю,  що  наша  розмова  заставить  вас  ще  раз  задуматись.  Чим  для  нас  є  хліб,  пройнятися  глибокою  повагою  до  нелегкої  хліборобської  праці,  усвідомити  мудрість  народних  звичаїв  і  з  вдумливим  розумінням  вимовити:  «Хліб – святий».

Підсумовуючи  сказане,   які  слова  взяли  б  для  себе,  що  усвідомили:

 Учні:     

     –     Не  кидайсь  хлібом – він  святий!

•  Будь  старанним!  Не  лінуйся!
• Шануй  хліб,  цінуй  працю  хлібороба.

 

Вчитель:    Є  в  нашій  мові  такі  вислови:  «піти  на  свій  хліб»,  «жити  на  чужому  хлібі».  Задумуючись  над  ціною  хлібного  окрайця,  хочу  побажати,  щоб  нікому  з  вас  не  доводилось  жити  на  чужому  хлібі,  щоб,  йдучи  в  поле,  наслідували  пораду  мудрого  батька  своїм  синам: «Як  ідете  в  поле,  нікому  не  кажіть:  «Добрий  день».  Це  означає,  що  до  роботи  треба  вставати  рано,  у  поле  виходити  першими,  тоді  вітатися  будуть  до  вас.  Якщо  виростете  працелюбними,  старанними,  полюбите  землю  і  працю  на  ній,  заквітує  пишними  хлібами  наша   Україна,  а в  кожній  оселі  буде  достаток  і  співатимуться  радісні  пісні.

                             /пісня/