Господарський розвиток українських земель у 2 половині 14- 15 столітті.

Господарський розвиток українських земель у ІІ пол. XIV-XV ст.

1. Сільське господарство. Життя селян. Сільське господарство було основою господарського життя українців, яке мало натуральний характер. Збільшувалося присадибне господарство, розвивалося присадибне бортництво. Промисли: бортництво, млинарство, винокурний промисл, рибальство, солеваріння.

Правове становище селян, сіл руського устрою. Селяни сплачували податок за коритування землею, яка ділилася ланами по 16,8 – 21,4 га, між солянськими дворищами - 5-10 хат (димів). Подимне платили з кожного будику, а також військовій податок. Кілька дворищ. Сільська громада(Отаман)Волость(копа)(Староста)За правовим становищем селян поділяли на : похожих (вільних) та непохожих(залежних від феодала)Повинності селяндесятина. Державні повинностіоброкпанщина

Правове становище селян, сіл німецького устрою. У ХІV ст. швидко зростала за рахунок німецьких і польських переселенців. Ці переселенці (осадники) сплачували панові певну суму і здобували право утворити село й посаду війта, яка ставала спадковою та надавала йому ряд привілеїв: зосередження у своїх руках адміністративної і судової влади, володіння вдвічі більшою ділянкою землі тощо. Ці селяни сплачували лише оброк і не відробляли панщини. Села з німецьким правом не знали общинної організації

Правове становище селян, сіл волоського устрою. Мешканці цих сіл, об’єднані в громади, не відробляли панщини, переважно вирощували худобу. Оброк і податок вони сплачували худобою, а судилися за звичаєвим правом. Упродовж ХІV–ХV ст. відбулося помітне зростання великого феодального землеволодіння. Уже наприкінці ХІV ст. на українських землях налічувалося кілька десятків латифундій. Їх зростання було зумовлено великокнязівськими даруваннями, захопленнями общинних земель, купівлею маєтків у їхніх власників, освоєнням нових земель. Латифундія — велике приватновласницьке земельне володіння із натуральним характером господарювання, в якому застосовувалася праця залежного населення.

У ХІV–ХV ст. зі зростанням попиту на продукти харчування (особливо на зерно і м’ясо) у Західній Європі відбувався інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, швидко зростав ринок сільськогосподарської продукції. За цих умов великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворюють свої господарства на фільварки. Фільварки — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян та були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоч і зберігали чимало рис натурального господарства. Кріпацтво — система правових норм, які встановлювали залежність селянина від феодала й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю. Сейм 1503 р. видав ухвалу, що селяни не можуть переселятися без дозволу панів, що означало втрату ними особистої свободи. Остаточне закріпачення селян відбулося на території Польщі в 1573 р., а на землях Великого князівства Литовського — в 1588 р., що було законодавчо закріплено в сеймовому законі та ІІІ Литовському статуті

Міста та їхні жителі. Маґдебурзьке право. Заможні міщани (патриціат), цехові майстри, багате купецтво. Магістрат - Орган міського самоуправління, що здійснював адміністративно-судові функції і складався з двох колегій, члени яких обиралися довічно. Лава Суд у кримінальних справах, членами якого були засідателі — лавники. Війт Очолював Лаву. Обирався лише зі шляхтичів. Його посада бувала також спадковою або персонально наданою. Бургомістр Обирався по черзі з райців на квартал для керівництва. Рада Адміністрація, орган і суд у цивільних справах, членами якого були райціОбирали