Гриби.Лишайники (Біологія 7)

Гриби. Лишайники. Біологія 7

ПЛАН УРОКА: Особливості будови та життя грибів. Грибоподібні організми. Несправжні гриби. Характерні риси грибів. Різноманітність грибів. Дріжджі. Цвілеві гриби. Шапинкові гриби. Гриби – паразити. Лишайники

Особливості будови та життя грибів. Гриби — це живі організми (одно- або багатоклітинні), що можуть необмежено рости та розмножуються спорами. Плодове тіло — багатоклітинна структура грибів, які на інших стадіях розвитку зазвичай мають одноклітину або міцелярну будову. Гіменофор — це частина плодового тіла грибів у якій формуються спори. Гіменофори у різних грибів можуть мати різний вигляд і є пристосуванням для кращого розмноження.

Гіменофори деяких грибів мають вигляд глабко встеленої поверхні, де дозрівають спори, а потім вистрілюють вгору, щоб їх розніс вітер. Більш складніші види грибів можуть мати складки, пластинки, трубки, що збільшують площу дозрівання та зберігання спор (наприклад, лисичка — пластинки, сироїжки — пластинки, трутовик — трубочки тощо).

Більшість багатоклітинних грибів мають схожий зовнійшній вигляд і тілобудову. Тіло грибів утворене з гіфів. Гіфи — це ниткоподібні утвори, з яких складається вегетативне тіло (грибниця, або міцелій) і плодові тіла грибів. Грибниця (або міцелій) — це сукупність гіфів. Унікальність грибів у тому, що більша частина гіфів їхнього тіла знаходиться під землею. Надземна частина гриба — це щільно переплетені гіфи, які утворюють ніжку гриба та його шапинку.пластинчастітрубчасті

Нестатеве розмноження грибів. Ріст, розвиток і розмноження грибів в основному відбувається на мікроскопічному рівні. Життєвий цикл грибів має дві фази:фаза росту (спора, гіф, міцелій);фаза розмноження. Внаслідок статевого або нестатевого розмноження утворюється грибні спори. В залежності від умов навколишнього середовища в які вони потрапляють, спори можуть або проростати, або перебувати в стані спокою до покращення умов. Спори діляться уторюючи гіфи, які ростуть та розгалужуються під землею, утворюючи міцелій та надземну частину. Деякий час триває період активного росту та розвитку особин. Потім починається утворення нових грибів.

Гриби можуть розмножуватися двома способами:статевим способом;нестатевим способим (вегетативно, або за допомогою нестатевих спор). Вегетативне розмноження теж може бути різних видів:ділення навпіл (наприклад, в одноклітинних дріжджів) — утворюються клітини (дві), які ідентичні до материнської;брунькування на материнській клітині формується невелике утворення (брунька), яка виростає і з часом відділяється в окремий організм;фрагментація міцелію (з кожної клітини виростає окремий організм)

Статеве розмноження і способи поширення. Під час статевого розмноження грибів зливаються статеві клітини (чоловічі та жіночі), що забезпечує більше різноманіття нащадків та їхня адаптивність. У результаті статевого розмноження у плодових тілах грибів в гіменофорі утворюються спори. У деяких грибів відбувається чергування статевого і нестатевого циклу, а інші можуть розмножуватися лише статево (наприклад, аспергіл) або нестатево (наприклад, печериці). Трюфелі — це гриби, що ростуть в землі, тому не можуть розповсюджувати спори через повітря. Спори трюфелів захищені міцною оболонкою і переносятся завдяки тваринам, що поїдають трюфелі.

Одноклітинні гриби дуже поширені. Наприклад, дріжджові гриби. Вони не здатні утворювати справжню грибницю, але розмножуються брунькуванням. Брунькування — це приклад нестатевого (вегетативного) розмноження. Мікроскопічні гриби мають дуже короткий цикл життя (кілька тижнів), тоді як багатоклітинні, які мають складнішу будову, живуть роками і поширюються на великі території. Дріжджові гриби живуть на тілах інших живих організмів (рослин або тварин), а також у ґрунті. Люди навчилися використовувати джіжджові гриби в своїх цілях — розмножувати їх в рідинах, які багаті на цукри, використовуючи це в кулінарії. Цвілеві гриби живуть на різних продуктах харчування та у ґрунті. Їхня функція розкладати відмерлі рештки організмів. Існує велика кількість цвілевих грибів, які шкідливі для людини і можуть викликати важкі захворювання.

Гриби — гетеротрофні організми. Грибоподібні організми. Грибоподібні організми. Слизовики. Гриби — збірна група еукаріотів, що характеризується гетеротрофним живленням, переважно багатоядерним тілом, його необмеженим постійним ростом і галуженням та поширенням за допомогою зачатків-спор. Мікологія — наука, яка досліджує гриби, як особливу групу організмів. У широкому розумінні група Гриби поєднує такі таксономічні групи:несправжні слизовики;справжні слизовики;плазмодіофорові слизовики;несправжні гриби;справжні гриби.

Грибами є лише справжні гриби, а інші групи — грибоподібні організми. Слизовики — група організмів, у яких спороносні структури нагадують плодові тіла грибів. Для них є характерним фаготрофний спосіб живлення, рухливість на вегетативній стадії розвитку, відсутність клітинної оболонки. Вегетативне тіло слизовиків має вигляд слизуватої багатоядерної рухливої цитоплазматичної маси (грудочки цитоплазми) — плазмодія розмірами від декількох міліметрів до десятків сантиметрів. Плазмодії містять пігменти, що надають їм різноманітного забарвлення. Джерелом живлення слизовиків є бактерії, клітини грибів та одноклітинні твариноподібні.

У природі слизовики — це активні бактеріофаги, які відіграють значну роль у регуляції бактеріальної флори ґрунтів, є збудниками захворювань культурних рослин (наприклад, плазмодіофора є збудником кіли капусти, спонгоспора — парші картоплі). Життєвий цикл слизовиків включає вільноживучу одноклітинну амебоподібну стадію (амебоїд), утворення вегетативного тіла та спороутворення.

Справжні слизовики — це вільноіснуючи організми, життєва форма яких визначається як плазмодіальні та клітинні слизовики. У першому випадку амебоїд утворює плазмодій, у другому — псевдоплазмодій (сукупність окремих амебоїдних клітин). Живлення справжніх слизовиків фаготрофне, а джерелом їжі є бактерії, мікроскопічні гриби, твариноподібні організми. Їжа поглинається за допомогою псевдоніжок (тому клітини позбавлені жорстких клітинних оболонок) і надалі перетравлюється в травних вакуолях чи лізосомах. Про запас у клітинах відкладається глікоген. Мешкають зазвичай у вологому ґрунті, гнилій деревині.

Несправжні гриби. Несправжні гриби (псевдогриби, мікоїди) — це організми, у яких вегетативне тіло має вигляд неклітинного міцелію, клітинна оболонка складається з целюлози, запасають вуглевод міколамінарин. Нестатеве розмноження в багатьох видів відбувається за участю зооспор — рухливих клітин з одним або двома джгутиками. Живлення несправжніх грибів — осмотрофне, під час якого клітини поглинають розчинені речовини шляхом адсорбції, без утворення травних вакуолей. Найвідоміші представники належать до групи Оомікоти. Це фітофтора інфекційна — спричинює фітофтороз картоплі й томатів, сапролегнія паразитарна — захворювання риб чи їхньої ікри, плазмопара виноградна — збудник мільдью, або несправжньої борошнистої роси винограду. Фітофтороз картопліФітофтороз томатів

До несправжніх грибів належить і така цікава група як лабіринтули. Їхньою основною особливістю є здатність утворювати зовнішню сітку, що складається з ниткоподібних цитоплазматичних виростів. Ця структура забезпечує прикріплення до субстрату, рух клітин та осмотрофне живлення. Отже, грибами визнаються лише справжні гриби, а інші групи трактуються як грибоподібні організми (несправжні слизовики, справжні слизовики, плазмодіофорові слизовики, несправжні гриби). Справжні слизовики — організми, у яких є вегетативне тіло плазмодій, наявність плодових тіл, відсутність клітинної оболонки та фаготрофне живлення. Представниками групи є стемонітіс, фізарум, фуліго. Несправжні гриби — організми, особливостями яких є клітинна оболонка з целюлози, резервний вуглевод міколамінарин, нестатеве розмноження зооспорами. До несправжніх грибів належать фітофтора, сапролегнія, плазмопара, лабіринтули.

Несправжні гриби (псевдогриби, мікоїди) — це організми, у яких вегетативне тіло має вигляд неклітинного міцелію, клітинна оболонка складається з целюлози, запасають вуглевод міколамінарин. Нестатеве розмноження в багатьох видів відбувається за участю зооспор — рухливих клітин з одним або двома джгутиками. Живлення осмотрофне, під час якого клітини поглинають розчинені речовини шляхом адсорбції, без утворення травних вакуолей. Життєвий цикл несправжніх грибівІл. 69. Несправжні гриби: 1 — сапролегнія паразитарна; 2 — плазмопара виноградна; 3 — фітофтора інфекційна

Характерні риси грибів. Характерні риси грибів. Нині відомо понад 140 тис видів грибів. Серед грибів є одноклітинні, як-от дріжджі або мукор, та багатоклітинні, наприклад шапинкові гриби. Гриби — одні з найдавніших мешканців нашої планети. Вони заселили всі можливі середовища існування. Багато грибів оселяється на поверхні або всередині інших живих істот. Клітини грибів, як і клітини рослин, над плазматичною мембраною містять клітинну стінку. У її складі є хітин.

Особливості організації та функціонування грибів. Гриби є еукаріотичними одноклітинними або багатоклітинними гетеротрофними організмами, клітини яких мають наступні особливості:клітини грибів, так само як і клітини рослин і тварин, мають ядро (одне, два або багато) та мітохондрії;клітини не мають хлорофілу, отже не здатні до фотосинтезу;живляться подібно до тварин готовими речовинами;структурним компонентом каркаса клітинних оболонок є полісахарид глюкан, а поперечні містки між його молекулами утворює хітин (переважно у справжніх грибів) або целюлоза (переважно у несправжніх грибів);органелами руху грибів можуть бути джгутики (справжні гриби) або псевдоподії (слизовики);клітини багатьох грибів містять невеликі вакуолі, які містять запас поживних речовин і шкідливих продуктів метаболізму;у грибів розвинуті секреторні міхурці (везикули), що відповідають за транспортування та виділення за межі цитоплазми різних сполук;гриби запасають глікоген (справжні гриби) або міколамінарин (несправжні гриби). Кінцевим продуктом обміну білків є сечовина.

Схожість грибів із рослинами — вони, так само як і рослини, нерухомі, постійно зростають верхівковою частиною, мають міцні клітинні стінки, здатні синтезувати вітаміни і гормони, дихають киснем, часто здійснюють вегетативне розмноження. Схожість грибів із тваринами — гриби володіють багатьма ознаками тваринного організму. Вони, так само як і тварини, є гетеротрофами, оскільки не мають хлорофілу, тому живляться готовими органічними речовинами. В їх клітинних стінках міститься речовина хітин, з якого складається оболонка покривів деяких тварин (комах, раків тощо). Відмінні ознаки грибів полягають у тому, що вегетативне тіло гриба (називається грибницею, або міцелієм), утворене тонкими розгалуженим ниткоподібними відростками — гіфами (від грец. гіфа — «тканина», «павутина»). Міцелій утворює велику розгалужену поверхню, що забезпечує всмоктування води і поживних речовин.

Усі гриби, незалежно від походження, мають осмогетеротрофний спосіб живлення, тобто живлення органічними речовинами, які поглинаються всією поверхнею грибниці разом з необхідними неорганічними сполуками. Усі ділянки міцелію відокремлені від середовища лише клітинною оболонкою з хітину або целюлози і плазматичною мембраною. Відмерлих клітин, як у корі коренів рослин, у грибів немає. У субстраті органічні речовини містяться досить часто у вигляді складних сполук, тому гриби секретують назовні ферменти-гідролази, які розщеплюють ці речовини та здійснюють зовнішнє травлення. Гриби — безхлорофільні еукаріотичні гетеротрофні організми, які мають зазвичай грибницю, здатні до осмогетеротрофного живлення, необмеженого росту та розмноження за допомогою спор.

Різноманітність грибів. Дріжджі. Цвілеві гриби. Характерні особливості дріжджів. Дріжджі, на відміну від більшості грибів, не утворюють гіфів. Їхні клітини мають кулясту або овальну форму. Дріжджі на суходолі віддають перевагу місцям, багатим на цукри (поверхня плодів і листків, нектар квіток тощо), але можуть мешкати й у водоймах. Розщеплюючи цукри, дріжджі отримують необхіну їм енергію. Найвідоміші серед дріжджів — цукрові, або пекарські.

Пекарські дріжджі розмножуються брунькуванням. При цьому від материнської клітини відокремлюється дрібніша дочірня — брунька. В інших представників дріжджів можливе розмноження поділом клітини навпіл. За сприятливих умов (підвищена температура, достатня кількість цукрів, кисню) пекарські дріжджі здатні так швидко брунькуватись, що утворюють ланцюжки клітин. Клітини в таких ланцюжках тримаються не досить міцно. Тому вони легко можуть відокремлюватись одна від одної. Під час розщеплення цукрів дріжджами виділяється вуглекислий газ. Пухирці цього газу піднімають тісто й роблять його пухким і м'яким. Певні види дріжджів людина застосовує для виготовлення харчових добавок, багатих на білки. Кормові дріжджі використовують при виготовленні кормів для тварин.

Цвілеві гриби (пліснява)Цвілеві гриби (пліснява) — екологічна група грибів, які формують розгалужений міцелій, але не утворюють плодових тіл. Міцелій цих грибів розвивається на поверхні або всередині субстрату, на якому вони оселяються, а спори переносяться повітрям. У природі цвілеві гриби поширені повсюдно, оскільки невибагливі до умов існування. Оптимальними для них умовами є скупчення органічної речовини, підвищена вологість і температура. Ці гриби здатні виділяти ферменти у скупчення органіки, а потім всмоктують розчини поживних речовин, що утворилися.

Мукор (біла пліснява) поширений у ґрунтах, часто оселяється на скупченнях органіки, наприклад, на гної тварин. Трапляється він і на продуктах харчування: хлібі, овочах, утворюючи білий пухнастий наліт, який згодом чорніє. Мукор — одноклітинний гриб, його міцелій — це лише одна розгалужена клітина з багатьма ядрами. Деякі відростки міцелію ростуть угору й розширюються на верхівках. У цих розширеннях, що мають вигляд головок, формуються спори, якими розмножується мукор. В одному такому розширенні можуть утворюватись тисячі спор. За сприятливих умов спори проростають і дати початок новому міцелію.

Там само, де й мукор, поширені різні види пеніцилу, наприклад, пеніцил чорний. Пліснява, яку утворює пеніцил, має зелений колір. На відміну від мукору, пеніцил — багатоклітинний гриб: його гіфи перегородками поділені на окремі клітини. Гіфи пеніцилу, які піднімаються, на верхівках розгалужуються у вигляді китиць. У клітинах цих китиць утворюються спори. Цвілеві гриби можуть розмножуватись не лише спорами, а й ділянками міцелію — фрагментацією. Здатні вони й до статевого розмноження.

Роль цвілевих грибів у природі і житті людини. У природі цвілеві гриби розкладають мертву органіку й очищують від неї поверхню ґрунту. Вони беруть участь у процесах ґрунтоутворення, підвищуючи родючість ґрунтів. Із цвілевих грибів людина отримує лікарські препарати. Наприклад, з пеніцилу було отримано перший антибіотик — пеніцилін. Пеніцилін та інші антибіотики широко застосовують для лікування різноманітних захворювань, спричинених хвороботворними бактеріями (наприклад, під час запалення легень, у разі нагноєння ран).

Отже, дріжджі — одноклітинні гриби, що не утворюють гіфів. Дріжджі розкладають цукри з виділенням вуглекислого газу. Найпоширеніші дріжджі — пекарські. Цвілеві гриби — група грибів, що утворюють розгалужений міцелій на поверхні або всередині субстрату, на якому вони оселяються. Дріжджі та цвілеві гриби — сапротрофи. Життєвий цикл аскоміцетних гапло-диплоїдних дріжджів. Основні способи розмноження дріжджів: Брунькування (основний спосіб): На материнській клітині з'являється горбик (брунька), куди переходить частина ядра та цитоплазми. Брунька збільшується, між нею та матір'ю з'являється перетяжка, яка звужується, доки дочірня клітина повністю не відділиться. Поділ (бінарний): Рідше дріжджі розмножуються поділом клітини навпіл, як бактерії. Статевий процес (спороутворення): При несприятливих умовах (нестача поживних речовин) клітина перетворюється на аск (сумку), в якій утворюються спори. При настанні сприятливих умов спори проростають.

У США, штат Орегон, пекарські дріжджі з 2013 року є офіційним символом штату. Це обумовлено тим, що Орегон – центр пивоваріння всієї країни, і ця галузь виробництва щорічно приносить в казну держави понад 2 мільярдів доларів. Спеціальним чином оброблені дріжджі на смак цілком здатні замінити сир пармезан, тому вони іноді служать в якості харчової добавки для вегетаріанських страв. Корінне населення Мордовії готує злегка нагадує російський квас напій, основою якого служить цукровий буряк. Правда, обов’язковим інгредієнтом цього напою є дріжджова закваска. Деякі американські кінотеатри додають дріжджі в поп-корн, який завдяки цьому набуває легкий сирний присмак. Дріжджовий хліб був винайдений на території сучасного Єгипту. Перебуваючи в ув’язненні, радянський лікар Лев Зільбер зумів приготувати дріжджі з моху, а вже з цих дріжджів створити примітивне, але дієві ліки, яке врятувало життя кількох сотень ув’язнених. Цікаві факти про дріжджі

Шапинкові гриби. Справжні гриби зазвичай формують плодові тіла — спеціалізовані багатоклітинні структури міцелію, які формуються із гіф (ниткоподібних клітин), беруть участь в утворенні та поширенні спор, виконуючи функцію розмноження. Саме те, що ми в побуті називаємо звичним словом «гриб», і є плодовим тілом гриба. Дуже часто воно має шапинкову будову та складається з ніжки і шапинки. Відповідно гриби з такою будовою прийнято називати шапинковими.

Шапинкові гриби поширені повсюдно: у лісах, парках, садах, на луках тощо. Часто поширення певного виду шапинкових грибів обмежене поширенням тих видів рослин, з якими вони співіснують. Шапинкові гриби — це гриби, ознаками яких є наявність плодових тіл з ніжкою та шапкою, сапротрофний та мутуалістичний способи живлення і здатність утворювати з коренями рослин комплекс із назвою мікориза.

Особливості будови і функціонування шапинкових грибів. За особливостями будови поверхні, які пов'язані із спороносним шаром на нижній частині шапки, шапинкові гриби поділяють на:трубчасті гриби — нижня частина шапинки складається зі щільно розташованих трубочок (білий гриб, маслюк звичайний, підберезник);пластинчасті гриби — нижня частина шапинки утворена пластинками, які розходяться від верхівки ніжки до краю шапинки (сироїжки, лисички, рижики, опеньки, мухомори, бліда поганка, печериці). У багатьох пластинчастих грибів на ніжці є покривальце, що захищає пластинки, поки гриб дозріває.

Їстівні та отруйні шапинкові грибиЇстівні шапинкові гриби. Білий гриб. Підосичник. Маслюки. Польський гриб

Отруйні та умовно-їстівні шапинкові гриби. Бліда поганка. Мухомор червоний. Сатанинський (чортів) гриб

Крім їстівних та отруйних є й умовно-їстівні гриби. До них належать гриби отруйні або їдкі чи гіркі на смак у сирому вигляді, але їстівні після ретельної кулінарної обробки. Це, наприклад, вовнянки, чорні грузді, сморчки (зморшки), строчки, сироїжки, рядовка сіра. Вовнянка. Сморчки (зморшки)Чорні грузді

Гриби-паразити. Грибоподібні паразитичні організми. Гриби-паразити — це група грибів, які живляться за рахунок поживних речовин живих організмів, мають різноманітні способи зараження та утворюють величезну кількість спор. Грибами-паразитами є трутовики, сажкові, іржасті, ріжкові, борошнисторосяні гриби. Фітофтороз картопліУраження борошнистою росою. Сажка кукурудзи. Ураження рослин ріжками

Гриби-паразити тварин і людей. Гриби роду Кандида. Кондидоз ротової порожнини. Кондидоз шкіри. Сапролегніоз риб

Лишайники. Організми, що належать до лишайників. Лишайників налічують понад 20 тис видів. Це особливі симбіотичні комплекси різних організмів. Вони з'являються завдяки співжиттю певних видів справжніх грибів з організмами, здатними до фотосинтезу, — водоростями (переважно зеленими) та/або ціанобактеріями. Тіло лишайників — слань (або талом)— складається з двох компонентів : гетеротрофного (гриб) та автотрофного (водорості та/або ціанобактерії). Грибний компонент лишайника називається мікобіонтом, а водоростевий та/або ціанобактеріальний — фікобіонтом.

Будова лишайників. Щільно переплетені гіфи гриба утворюють верхній, а часто й нижній корові шари. Верхній коровий шар може бути яскраво забарвлений у різні кольори завдяки пігментам, що містяться в гіфах гриба. Забарвлення слані лишайників надають і пігменти симбіотичних водоростей. Усередині лишайнику гіфи переплетені не так щільно й утворюють його серцевину. Саме там розташовані клітини водоростей та/або ціанобактерій. Від нижнього корового шару можуть відходити окремі гіфи, що виконують роль ризоїдів — слугують для прикріплення лишайників до різних поверхонь. Зріз через слань лишайнику

За особливостями зовнішньої будови слані лишайники ділять на три групи:накипні лишайники нагадують щільну кірку, яка досить міцно приростає до стовбурів дерев, каменів тощо. Вони найневибагливіші та найпоширеніші серед лишайників (як-от лецидея), адже можуть мешкати там, де не виживають інші, наприклад на голих скелях;тіло листуватих лишайників (як-от пармелії) нагадує листкові пластинки з розсіченими чи лопатевими краями. До різних поверхонь вони кріпляться своєю звуженою частиною;тіло кущистих лишайників нагадує прямостійні або звислі розгалужені чи нерозгалужені кущики. Деякі з них, наприклад уснея бородата, можуть сягати завдовжки 2 м. Накипні лишайники. Листуватий лишайник. Кущисті лишайники

Дякую за увагу !!!