Гумористична сценка "Фараони" (уривок)

КАРТИНА ТРЕТЯ 
       
      Подвір'я Тарана. У всьому помітна невміла чоловіча рука: сушиться дитяча білизна, простирадло, посеред двору - віник, порожнє відро, перевернуті ночви. Таран у фартусі, рукава сорочки закочені, голова пов'язана рушником. Він оскаженіло місить тісто в діжі, яка стоїть на 
ослінчику. По радіо чути бадьорий марш. 
      Т а р а н (не виймаючи рук з діжі, важко дихаючи). Господи, за які гріхи отака мука?! (Віддихується). Чи воно борошно погане, чи вчинив не так?.. 
       
Входить Онисько. На голові у нього хустка. 
       
      О н и с ь к о (весело). Видно, що Гапка млинці пекла, бо ворота в тісті. 
      Т а р а н. Невже в тісті? Будь другом - витри! 
      О н и с ь к о. Навіщо? Собаки злижуть. Я вчора теж замісив. Таке було, і не кажи: і на воротях, і на порозі, і на перелазі. А сьогодні вже й сліду не лишилось: то кури поклювали, то пси поласували. 
      Т а р а н. Віриш, дві години оце мучусь, а толку ніякого. То було рідке, підсипав борошна, стало таке, що рук не вирву. А чого це ти хустку нап'яв?.. 
      О н и с ь к о. Щоб корови не лякались, думатимуть, що Уляна. 
      Т а р а н. Он воно що! Тоді візьми он Одарчину та й мене запни. 
      О н и с ь к о. Тебе як: на потилицю зав'язати чи під бороду? 
      Т а р а н. Давай під бороду: мухи кусають, а одганяти ніяк. 
      О н и с ь к о (зав'язує Тара нові хустку). Та в тебе, голубе, й вуса в тісті! 
      Т а р а н. От морока! Відріж їх! На біса вони мені! Онисько. Здурів, чи що? Ти ж сам говорив колись, що вся краса мужчини в вусах! 
      Т а р а н. А на дідька вона мені тепер - ота краса? Світ не милий. Ріж - і крапка! 
      О н и с ь к о (важко зітхнувши, одрізує вуса). Чи думав я коли, що доведеться тобі таку операцію робить?! 
      Т а р а н (глибоко зітхнувши). Погані наші справи... 
      О н и с ь к о. Води підлий! 
      Т а р а н. Нікуди. 
      О н и с ь к о. То міси жвавіше! 
      Т а р а н. Руки потерпли. (Насилу вириває руки з діжі, витирає об фартух). Будь другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли. 
      О н и с ь к о. Сам би радий закурить, та не можу. 
      Т а р а н. Чому? 
      О н и с ь к о. Пальців не зведу докупи. П'ятнадцять корів по чотири дійки - це шістдесят?! І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим'я таке, як клуня, а дійки, - як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: "Не щипайся, дурню!" Я змовчав. Що скажеш? 
      Т а р а н. Погані наші справи! 
      О н и с ь к о. Ой не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш мені хоч паляничку, коли спечеш? 
      Т а р а н. Ти ж учора пік! 
      О н и с ь к о (махнув безнадійно рукою). Пік, та не допік... Взяв муки... Словом, ніякого хліба не вийшло. 
      Т а р а н (показує на діжу). Думаю пирогів спекти. Забажалося Одарці гостей привести. А хліб у мене в печі, зараз виймати буду. 
      О н и с ь к о. То виймай, мо', якраз вдався? 
      Т а р а н. Постій тут, щоб, бува, горобці не пожартували над тістом, а я зараз... (Іде в хату). 
      О н и с ь к о (заглядає в діжу, виймає звідти щось, розглядає). Збрехав, ідол! Курив же, ось і недокурок. (Придивляється уважніше). "Прима". Отак і довіряй людині! (Дивиться в каструлю, що стоїть на столі). Манку варив. Треба й собі таку страву практикувати. Проста річ: насипав крупи в молоко, і хай кипить. 
       
Входить Таран. В руках тримає не то паляницю, не то корж. 
       
      Т а р а н. Що воно таке? (Простягає Ониськові паляницю). 
      О н и с ь к о (бере, роздивляється). Паляниця не паляниця, і корж не корж... А що ти хотів пекти? 
      Т а р а н. Кажу тобі - хліб! 
      О н и с ь к о (нюхае). Наче хлібом пахтить... (Подумавши). Не журись! Подаватимеш на стіл, наріж маленькими скибочками. Вони й не розберуть, яка в нього була форма. 
      Т а р а н. Спасибі, друже, виручив! 
      О н и с ь к о. Винахідливість у нашому положенні - перше діло. Зварив я вчора борщ. Подивився на нього, а він якийсь пришелепуватий: білий, кислий і горілим тхне. А тут жінка на обід має прийти. Що його робити? Недовго думавши, перекидаю в борщ глечик сметани, зверху склянку цукру, перемішав - подаю на стіл. Жінка питає: "Це що?" - "Борщ", - кажу. "Який же це борщ?" - "Загряничний". Я, мовляв, усяку страву готувати вмію. 
      Т а р а н (заздрісна хитає головою). І що ж - їла? 
      О н и с ь к о. Аж за вухами лящало. 
      Т а р а н. І нічого? 
      О н и с ь к о. Обійшлося. Правда, не без... 
       
Чути шалений рев корів. 
       
      Це за мною!.. (Наче відповідаючи). Біжу-у! 
      Т а р а н. Чортів син, він скрізь викрутиться. А тут що скажеш, по-турецькому хліб спечено? А ще ж борщ варити та курку зозулясту різати, що не несеться. А як ти її взнаєш, коли вони всі зозулясті. (Виходить). 
       
      Спочатку тихо, а потім несамовито закудкудакали кури. Входить Оверко. В руках метр, під
пахвою жмут ситцю. Оглядає подвір'я. 
       
      О в е р к о (до себе впівголоса). І хата навстіж, і господаря немає... (Гукає). Миколо! Агов! 
      Т а р а н (виходить, весь у пір'ї). Чого репетуєш?! 
      О в е р к о. Люди на літо овець стрижуть, а ти курей скубеш? 
      Т а р а н. Виздихали б вони, щоб я їх скуб! Слухай, Оверку, порадь мені, як узнати, яка курка з яйцем, яка ні? 
      О в е р к о. Пустяк діло! Якщо знеслась, значить, у цей момент без яйця, і навпаки... 
      Т а р а н. Як же то взнати? Вони в нас, прокляті, всі в одне гніздо несуться. 
      О в е р к о. М-гу! Тоді залишається пощупать. 
      Т а р а н. Три дні щупаю, а толку ніякого. Будь другом, пощупай! Все ж - завптахофермою був! 
      О в е р к о. Думаєш, я там курей щупав? Здійснював загальне керівництво. А ти не роздумуй - ріж, яку впіймав! 
      Т а р а н. Одарка веліла, щоб тільки ту, яка не несеться. 
      О в е р к о. А квочка у вас є? 
      Т а р а н. Немає. 
      О в е р к о. Тоді ріж півня! Він точно не несеться. 
      Т а р а н. Не вийде, голубе. В мене півень учений. Як пізно Одарка прийде, тільки відчинить хвіртку - він одразу мені сигнал подає. Потім подумає, що я не почув, і ще... Краще корову заріжу, ніж півня. 
      О в е р к о. Ну, як знаєш, - ти хазяїн. Я за порадою до тебе. Покроїв дівчатам плаття, а рукава не виходять. Що його тепер придумать? 
      Т а р а н (змучено). Є вихід! Зараз літо, тепло... Поший їм сарафани - і модно, і зручно. 
      О в е р к о. Золота голова! (Згортає ситець). Біжу!.. 
      Т а р а н. Що тобі ще? 
      О в е р к о. Слухай, твоя Одарка (робить характерний жест) той... 
      Т а р а н. Майже щовечора з Ониськовою Уляною. 
      О в е р к о. Моя теж. Що з ними робити? Як їх відучити від цього питва? 
      Т а р а н. Відучиш... 
      О в е р к о. Чув я від людей, ніби настій полину помагає. Напоїти тричі - і як рукою знімає. 
      Т а р а н. Вони таке п'ють, що тільки полином і закусювати. 
      
       Згодом заходить Аристарх, змучений, насилу переставляє ноги. 
       
      А р и с т а р х (простогнав). Боже поможи! 
      Т а р а н. Тебе ще не вистачало... Тут цілісінький день наче мужеська консультація: не той, то інший вештається - працювати ніколи. 
      А р и с т а р х. Сам винен! Збудував хату на роздоріжжі - от ніхто й не минає, хоч би й хотів. Перепочити можна? 
      Т а р а н. Кажи швидше, чого прийшов? Бачиш, чоловік пироги збирається пекти? 
      А р и с т а р х (хоче підійти до діжі). Пироги... 
      Т а р а н. Не підходь!.. Ти ж увесь той... пропитаний... 
      А р и с т а р х. Не троянди вирощую, а свиней. Не лише пахну - скоро хрюкати почну. А сісти можна? 
      Т а р а н. Сідай, тільки подалі... 

      А р и с т а р х.... Ось... За тиждень спересердя кілограмів двадцять скинув. А це прийшов просити: чи немає в тебе якихось стареньких підтяжок, бо ще день - і штани в зубах носитиму. 
      Т а р а н. Я сам шосту дірку в поясі проколюю, не допомагає. Застібаю петлю штанів на гудзик сорочки. (Показує). Ось так... Помагає... 
      А р и с т а р х. Спасибі на добрім слові! Так, кажеш, пироги... 
      Т а р а н. Давай, давай! Проходь! 
      А р и с т а р х. Гірка наша доля чоловіча, така гірка, що... (Повільно пішов похнюпившись). 
      Т а р а н (продовжує місити тісто. Глянувши на вулицю). Знову когось чорт несе! Ну, не дадуть спокійно діла зробити - хоч гвалт кричи! От напасть! Чи хату перенести, чи вовкодава злющого придбати. Заховаюсь! Подивиться, що немає нікого, і піде. (Витирає руки об фартух і ховається). 
       КАРТИНА ЧЕТВЕРТА 
       
      Вечір. Таранове подвір'я. Святково одягнена Одарка лежить у гамаку, наспівує. На ній барвиста сукня, туфлі на високих каблуках, на голові вінком викладена коса. Таран, довго приміряючись, накриває на стіл: ставить оселедець, редиску, голландський сир, домашню ковбасу. 
       
      Т а р а н. Багато вас буде? На скільки накривать? 
      О д а р к а. Прийдуть - порахуєш! Дістав? 
      Т а р а н. Чого? 
      О д а р к а. "Чого, чого". 
      Т а р а н. "Три гички"? Та дістав. У Хвильки... З якої це нагоди, хотів би я знати, п'янку затіваєте?! 
      О д а р к а. Не твого чоловічого розуму діло! (Підходить до Тарана, зневажливо дивиться на нього). Ходиш, як опудало: згорбився, неодягнений - дивитись гидко! 
      Т а р а н (благальна). Хіба ти не бачиш, я за цілий день і не присів: встав до схід сонця, їсти наварив, город прополов ,. Кручусь, як муха в окропі. Ти прийшла з роботи - та в гамак, а в мене в попереці аж гуде! Думав, увечері відпочину, так ти знову затіяла... 
      О д а р к а. "Так ти, так ти..." Вже заторохтів! Переробився! Іди переодягнись!.. Осточортів своїми розмовами! 
       
Таран, зітхаючи, іде в хату. 
       
      (Оглядаючи стіл). Огірки малосольні де?.. Зроби вже одне діло, потім за друге берись! 
      Т а р а н (виносить миску з малосольними огірками, пляшку, ставить на стіл). Сама ж наказала мені переодягтись. 
      О д а р к а. Цибулі покриши до оселедця! 
      Т а р а н. Зараз покришу! (Кришить цибулю, витираючи сльози). 
      О д а р к а. Коли ти вже навчишся на стіл накривати?.. Принеси сметани! 
      Т а р а н. Піди візьми в погребі! 
      О д а р к а. Не вистачало, щоб я в погріб лазила. Ти скоро й борщ заставиш мене варити? Чого зігнувся, як дід столітній? 
      Т а р а н. Поперек болить. 
      О д а р к а. Киснеш завжди, все в тебе щось болить! Придурки - ось твоя хвороба! Он люди скоро прийдуть! 
       
Таран іде в хату. З'являється Уляна, одягнена, як і Одарка, по-святковому. 
       
      У л я н а (пишно). Здрастуйте на вашім щасливім подвір'ї. 
      О д а р к а. Здрастуй! А де ж бухгалтер наш? 
      У л я н а. Зараз буде. Чула я, проходячи, як вона свого Аристарха чистила... 
      О д а р к а. Їм тільки попусти... Розгнуздались, розледачіли, далі нікуди. 
      У л я н а. Строгості з нашого боку не відчувають. 
      О д а р к а. Роботи багато. Ніколи їм гайки позакручувать! 
      У л я н а. А слід би вже закрутить, а то ми потураємо, а вони скоро на голову нам сядуть. (П'є квас). От спасибі. 
      О д а р к а. Пий на здоров'я. 
      У л я н а. Треба підскочити за Ганною, бо буде до півночі з Аристархом дискусію розводити. 
      О д а р к а. Ходімо разом! 
       
Виходять. 
З погреба вилазить Таран, ставить на стіл сметану, квашені помідори, великий 
глек квасу, пляшку. 
       
      Т а р а н. Пийте! Щоб воно вам поперек горла стало! 
       
Входить Оверко, весело наспівуючи. 
       
      О в е р к о. Добрий вечір! Гостей чекаєш? 
      Т а р а н. Які там гості, - обнаковенна п'янка! Приходь через годину - побачиш. 
      О в е р к о. А ти не пробував настою полину давати? 
      Т а р а н. Їй хоч дьогтю дай - однак питиме! Бачиш - "Три гички"?! 
      О в е р к о. Така наша доля: жінкам пить, чоловікам сльози лить! Прийшов я знову до тебе за порадою... 
      Т а р а н. Щось задумав шити? 
      О в е р к о. Та отож кроїв на двоє платтів - не вийшло... Перекроїв на сарафани - виходять короткі... Що порадиш? 
      Т а р а н. Оборочку пусти внизу. І не помітять, що доточив. 
      О в е р к о. От пень! Чого ж я раніше... Спасибі, друже.

Входять Одарка й Уляна. За ними - Ганна, одягнена поміському, з гітарою 
через плече. Ганна тихо заходить Тарану за спину, закриває долонями 
йому очі. Таран сердито виривається. 
       
      Г а н н а. Здоров, кавалер! 
      Т а р а н (люто). Здрастуй! Тобі пустощі в голові!.. (Пішов). 
      Г а н н а (до Одарки). Чого він, як з цепу зірвався? 
      О д а р к а. Хіба їх розбереш, чоловіків. Не інакше, як якийсь гедзь укусив. Прошу сідати до столу - за чаркою розберемо, що й до чого. 
       
Сідають до столу. 
       
      (Наливає чарки). Гульнемо, подруженьки, чоловікам на заздрість, вип'ємо та заспіваємо, щоб у них аж зашпори у п'яти позаходили! 
      У л я н а (крізь сміх). Хай полюбуються! Ти ж тільки не передай куті меду, щоб не зняли гвалту...
       
Входить Таран. 
       
      Г а н н а. Наллємо і хазяїну? 
       
Таран стрепенувся, ожив. 
       
      О д а р к а (з натяками. Тарану). Він у мене не-пи-ту-щий! 
       
Таран одразу знидів, облизав губи, піщов до хати. 
       
      Г а н н а. Мій теж і в рот не бере. 
      У л я н а. Так за що ж вип'ємо, подруженьки, роси оцієї перченої? (Підморгнула Ганні та Одарці). 
      О д а р к а. За вічне благополуччя на роботі і дома! 
      Г а н н а. Іменно! За вічне і безповоротне! 
      В с і. Будьмо! 
      У л я н а. Будьмо! 
       
Всі п'ють. 
       
      (Навмисне смакує). Ну й прекрасна рідина, скажу я вам! 
      О д а р к а. Історична! Запорожці перед походом іншої не вживали. 
      У л я н а. Для здоров'я кращого нектару і не придумати. 
      Г а н н а. Кажуть, молодість дівочу повертає. 
       
Входить Онисько. 
       
      О н и с ь к о (лагідно). Вечір добрий! 
      Г а н н а. Здоров, здоров, парубче! 
      О н и с ь к о. Смачного вам! 
      Г а н н а. Дякуємо! 
       
Онисько криво посміхається, але, помітивши суворий погляд 
Уляни, одразу принишк. 
       
      У л я н а. Тебе ще тут не вистачало... Чого прийшов?.. 
      О н и с ь к о (солодко). Соди позичити. 
      У л я н а. Знаємо, яка сода! За мною стежиш?! 
      О н и с ь к о. Бог з тобою, Улясю, чого б я стежив? 
      (Миттю шмигнув до хати). 
      О д а р к а. Він у тебе смирний. 
      У л я н а. Виховала! А спочатку був такий, що пальця в рот не клади. 
      Г а н н а. Кажуть, він на фермі непогано працює? 
      У л я н а. Призвичаївся. Тільки вночі тіпається і мене всякими коров'ячими іменами називає. 
      О д а р к а. Може, хоч з нього люди будуть. 
       
На подвір'я, ввібравши голову в плечі, навшпиньки 
заходить Аристарх. 
       
      Дивись-но, Ганно, і твоя любов навшпиньках пробирається... 
      Г а н н а (встала, зупинила сердитий погляд на Аристархові, який, махаючи руками, обходить стіл стороною). Чого? 
      А р и с т а р х (вибачаючись). Я на хвилинку... Позичу лаврового листочка - і додому... (Шмигнув до хати). 
      У л я н а. Ну, тепер, коли наречені в зборі, грянемо пісню. Хай їм у носі поперчить. 
       
Співають. 
З хати виходить Таран, прихилився до дерева, слухає. 

 О д а р к а (до Тарана). Що ти за огірки подав, плюскаві якісь?.. 
      Т а р а н. Які є, такі й подав!

      О д а р к а. Правильно! (До Тарана). подумав би краще, що до столу подати... жінці!.. М'яса ні кусочка, наче бідність яка... 
      Т а р а н. Не різати ж кожного дня курку. 
      О д а р к а. Ріж півня!.. 
      Т а р а н. Знову півень!.. 
      О д а р к а. Сказано - значить, ріж! (До гостей). Просто спасу від того півня немає, як здурів! Тільки прийдеш додому, відчиниш хвіртку - вже й горланить. 
      Т а р а н. Не приходь опівночі! 
      О д а р к а. Тебе забула спитати, коли приходити! 
       
В хліві реве корова. 
       
      Чого вона реве? 
      Т а р а н. Піди запитай! (Бере зі столу порожні тарілки. іде в хату, потім тихенько повертається, слухає). 
       
Жінки помічають його, але не подають виду. 
       
      У л я н а. Гострий він у тебе на язик. 
      О д а р к а. Слова не можна сказати. Ось нехай я трохи більше вип'ю, я йому дам відповідь на всі запитання! 
      
      Г а н н а (голосно). Всі вони такі! 
      У л я н а (до Ганни). А ти чого з своїм завелась сьогодні? Теж, мабуть... 
      Г а н н а. Та ні...... Як визвірився!.. 
      О д а р к а. І ти змовчала? 
      Г а н н а. Я тільки хрясь по столу, а він у сльози! 
            Г а н н а (розпалено). Розперезались!!! 
      Т а р а н (не витримав, підходить до столу). Бо таки й правда!  Годі спини гнуть!
      О д а р к а (скипіла). Не твого чоловічого розуму це діло! Помідорів принеси! 
       
Таран стрепенувся, миттю побіг. 
       
      Г а н н а. Бачите? Ти їм добро роби, а вони ще й брикаються! 
      О д а р к а. Здається, нагнали страху, хай їм грець! (Наливає повні келихи квасу). Прохолоджуйтесь! 
       
З хати на ганок боком виходять Аристарх і Онисько.
Таран виносить миску з помідорами, побачив, що жінки перейшли 
на келихи, - оторопів. 
       
      Т а р а н. З такою дозою - краще закусюйте! Це вам не шам... 
      О д а р к а (перебиває). Нічого вчить! Пироги давай! 
      Будьмо! 
       
Жінки випили все до дна. Чоловіки заплющили очі від страху.

              
 О д а р к а. Нумо, подруженьки, спробуємо ще шампанського для прохолоди!Таранчику! 
       
На ганок виходить Таран. 
       
      Зроби ласку, - одкрий нам того, що з золотою головкою!.. Підставляйте, подруженьки-сусідоньки, келихи, бо воно - як серце дівоче: не збережеш - розіллється! Ну, чого дивишся середою на п'ятницю? Давай залп! Та бігом якусь веселеньку музику нам включи, чуєш? Таран. Здається, закругляються. 
       
Таран відкорковує шампанське. Постріл пробки. Жінки співають 
туш. Таран, ковтаючи слину, наливає келихи, потім швиденько біжить 
до хати, ставить пластинку. 
       
      О д а р к а. Щоб довіку в миру та благополуччі! 
      У л я н а. У начальстві та в пошані! 
      Г а н н а. В керівництві та в коханні! 
       
Поволі випивають келихи, музика звучить на повну силу

 Г а н н а. Це що ж виходить? Дитина той, а невістка винна? Доки це буде? 
       
Жінки виганяють чоловіків з хати. 
       
      Чого стали, носи повісили? Чи, може, вам наша кумпанія не до вподоби? Ану! Танцюй, халамидники! 
       
Танець чоловіків. Танцюють через такт, через два, потім по одному 
падають на землю. Аристарх, Корній, Таран, Оверко, Онисько 
попадали обличчям вниз, лежать нерухомо. 
       
      О д а р к а. Тепер полежте та подумайте. 

Т а р а н - огрядний чоловік у хорошому костюмі, вишитій сорочці. Кашкет зсунувся набік. Рухи повільні, ліниві. О н и с ь к о вдягнений простіше, але теж добре. Без кашкета, чуб скуйовджений. Під час розмови жестикулює, ніби ловить долонями власні слова. А р и с т а р х - товстелезний, з великим животом, у солом'яному капелюсі. Комір сорочки розстебнутий, піджак тримає на руці. О в е р к о - щуплий, рухливий, кожне слово супроводжує відповідним жестом.