Гурткова робота. Тиждень Т.Шевченка у школі.

Валентина Морозова

Тиждень Тараса Григоровича Шевченка у  школі

 (гурткова робота)

 

 

Матеріали  учителям – словесникам, керівникам гурткової роботи, вчителям історії,  учням  для сучасного прочитання життя і творчості Тараса Григоровича Шевченка, а також  допоможуть усвідомити душевну красу та силу слова нашого Тараса.

 

 

ВСТУП

Тарас Шевченко – центральна постать в українській літературі, у всій українській духовності. Його творчість – єдине у своєму роді, абсолютно неповторне явище в історії світової культури.

Уже для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Шевченко значить так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною, і разом з її буттям продовжується його буття, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте і розвивається в часі, в історії.

Нас просто не існує без нього. Кому не відомо: Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна... Синонімічна пара на всі часи, доки й світу. Уявити себе без Шевченка – все одно, що без неба над головою. Він – вершина парость родового древа, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої могили на планеті немає.

Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повніше осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства.

Шевченко сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти у його час. Лише так між нами й ним глибшатиме взаєморозуміння.

Шевченко для свідомості українця – не просто література. Чи передовсім не література. Він – наш всесвіт... Явище Шевченка – виправдання України перед людством. Підтвердження своєї повноцінності.

Шевченко – завжди попереду.

До нього треба доростати усім життям.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

ТИЖДЕНЬ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА У ШКОЛІ

Час проведення - весна

Тема:  ШЕВЧЕНКО – ЦЕ УКРАЇНА.

УКРАЇНА   – ЦЕ ШЕВЧЕНКО.

 

Ми знову повертаємось до нього,

Читаєм, перечитуєм «Кобзар».

Понеділок

1. Відкриття тижня. Урочиста лінійка (Учні знайомляться з біографією Тараса Григоровича Шевченка)  1- 11 класи.
2. Конкурс малюнків «Тарас Шевченко очима дітей" 1- 6 класи.
3. Перегляд презентацій про Тараса Шевченка.

Вівторок

1. Розгадування кросвордів, ребусів, диктантів, тестів, вікторин.

2. Позакласний захід «У полоні Музи і Долі» (Літературно-музичне дійство про життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка) 5-6 класи.

Середа

1.  Інсценівки за творчістю Тараса Шевченка 5- 11 класи.
2. Брейн- ринг « Життя і творчість Т.Г. Шевченка» 7- 9 класи.
3. Родинні реліквії, пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка.

Четвер

1. Конкурс читців, присвячений творчості Т.Г.Шевченка 7-  11 класи.

2. Пам’ятники Кобзареві в Україні та світі (перегляд презентації).

П’ятниця

1. Підведення підсумків, нагородження переможців та активних учасників тижня   5- 11 класи.
2. Літературний вечір для учнів 7-11 класів на тему: « Жінки в житті Тараса Шевченка».

 

 

РОЗДІЛ І.  ПОНЕДІЛОК

УРОЧИСТА  ЛІНІЙКА

БІОГРАФІЯ  ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с.Моринці Звенигородського повіту Київської губернії.

Його батьки, які були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822 р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. У поезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував у бур'янах у саморобний зошит, вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.

Після смерті у 1823р. матері й 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського. Уже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взяли до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військового губернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільна. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”.

Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену й водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.

У Вільні Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільні, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом із його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викуплять його з кріпацтва.

21 травня 1838 р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842). Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).
       Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського та романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка — “Кобзар”.
       Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, яке справили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841р. вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана в 1839 — 1841 рр.). Поема присвячена Коліївщині — антифеодальному  повстанню 1768 р. на Правобережній Україні проти польської шляхти. Вона перейнята пафосом визвольної боротьби, містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучасний соціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації в Росії “Гайдамаки” опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі “Современник”.
       Критичні відгуки на “Кобзар” і “Гайдамаків” були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналів докоряли поетові, що він пише українською мовою (“Сын Отечества”, “Библиотека для чтения”). Особливо прихильною була рецензія на “Кобзар” у журналі “Отечественные записки”, критичним відділом якого керував В. Бєлінський.

Навчаючись в Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841 р. він пише російською мовою віршовану історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок. Згодом він переробив її в драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульного у тюрьмы”). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою “Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (вийшла окремою книжкою 1844 р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля” (написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 — 1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії в Петербурзі.

1844 р. вийшло друге видання “Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка.       Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів “Три літа” (яка містить поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).
       Період “трьох літ” — роки формування художньої системи зрілого Шевченка. У ці й наступні роки поет пише твори “Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим...”, “Сон”, “Єретик”, “Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас “відкритий”, тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв'язував.
       Перша подорож Шевченка в Україну тривала приблизно вісім місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського — М. Рєпніним, з колишнім членом “Союзу благоденства” О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). В Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”, який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі.

В Україні Шевченко написав два поетичних твори — російською мовою поему “Тризна” (1844р. опублікована в журналі “Маяк” під назвою “Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844 р., він під враженням побаченого в Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.

Навесні 1845 р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається в Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети та краєвиди. З жовтня по грудень 1845 р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) й ін. Усі свої поезії 1843 — 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему “Осика”("Відьма"). Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали ввійти його твори 1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише в березні 1847 р. передмову, у якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.
       Навесні 1846 р. у Києві Шевченко знайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем й іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 — січні 1846 рр.). Його твори періоду “трьох літ” мали безперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847 р. товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня 1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематі III відділу.

 Твори з відібраного при арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не була доведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола І дописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки.
       8 червня 1847 р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зі своїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями й допомагали йому на засланні, в Орській кріпості — з польськими політичними засланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером й ін. В Орську він порушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних “захалявних” зшитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці “невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом отримала назву “Мала книжка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.

У 1848 р. на клопотання Шевченкових друзів його внесли як художника до складу Аральської описової експедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848 р. до травня 1849р. експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малював і написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідження Аральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти до Оренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовувати матеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував із польськими засланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, який попередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти “Малу книжку”.

23 квітня 1850 р. Шевченка заарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства в Орській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півострові Мангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850 р. Цей новий арешт мав фатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережності він змушений був припинити писати вірші й відновив поетичну діяльність тільки незадовго до звільнення (друга редакція поеми “Москалева криниця”). Проте, в ті роки він малював, написав кілька повістей російською мовою та розпочав щоденник. У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальних малюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутків критичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царській забороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні — чи не найтяжчі в житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, як комендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувало становище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.) друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Та тільки 1 травня 1857 р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду та забороною жити в столицях. 2 серпня 1857 р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намір поселитися в Петербурзі.
       У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише поеми (“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося...”, “Петрусь” та ін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”, “У неділеньку у святую” та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту (“П. С.”, “Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика. Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика й особистого плану, і рольова, в якій чільне місце посідають вірші в народнопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями й значенням у літературному процесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Поглибленим психологізмом, відтворенням “діалектики душі”, природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка).
       Значення “невільницької” поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850, коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силою українського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченкова поезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в “Кобзарі” 1867р.

Коли Шевченко виїхав з Новопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москву до Петербурга, він (як і комендант Новопетровського укріплення Усков, який дав дозвіл на виїзд) ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поет дізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців, поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на його проживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми “Неофіти”, “Юродивий” (незакінчена), ліричний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” та доопрацьовував свої “невільницькі” поезії, які переписував у “Більшу книжку”.
       У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає й видає для них “Букварь южнорусский”), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М. Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., із діячами польського визвольного руху — 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга — Марком Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху “Хата” та підготовці до видання журналу “Основа”.

Улітку 1859 р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися в Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравіювання). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. — 11 і велику поему “Марія”, а 1860 р. — 32. Ще 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том містив би твори, написані після арешту 1847 р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860 р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов “Кобзарь” Тараса Шевченка в переводе русских поэтов”. А 1859 р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку “Новые стихотворения Пушкина и Шевченки”, де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860р. було сприйнято громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.).

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861 р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поета брав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах в Україну й поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання “Кобзаря” 1876р. містило більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя й творчість і переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті митця залишається могутнім чинником українського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українства. Вона визначила на десятиліття подальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.

Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.

                                    МОЛИТВА

Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі як правда сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Язики отруйні і брехливі
Вогняним мечем пообтинай!
Проколи серця, товсті й ліниві,
І гноївки випусти в Дунай!
Всіх вельмож — рабів німих і подлих —
Скинь в геєну, а слова хули —
Потурнацький, безголовий мотлох —
На вогнях оновлення спали!
Дай нам силу ідолів знімати
З п’єдесталів чорної олжі,
Бурити казарми й каземати,
Де виймають душу із душі!
Не введи в спокусу слави й месті,
Вкинь в палющу, хижу ненасить
Мудрості — і прапор правди й честі
Дай нам, не соромлячись, носить!
Поклади нам зорі на зіниці —
Променем туди, де непроглядь!
Хай підносять очі люди ниці,
Хай в незрячих більма погорять!
Мислям нашим дай ясне поліття,
А поетам — спину, що не гнесь!
Дай нам пам’ять на тисячоліття,
Непокору і любов на днесь!
І не одпусти нам ні на йоту
Борг, забутий в клекотах забав;
Сплатимо його із крові й поту,
Тільки од лукавства нас позбав!
Да святиться слова блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню! Да святиться
Між народами твоє ім’я! Амінь.

Дмитро Павличко. 1964

 

 

КОНКУРС МАЛЮНКІВ

 «Тарас Шевченко очима дітей" 1- 7 класи

 

 

РОЗДІЛ ІІ.  ВІВТОРОК

1. Розділіть  на окремі слова

Всталайвеснучорнуземлюсоннурозбудила.

Менітринадцятийминало.

2. Прочитайте рядки віршів

•     Вітер    та     Дніпр
•     Садок     з     гаєм     хати
•     Реве     Підкова     стогне     широкий
•     Іван    вишневий      розмовляє

3. Гра «Наші крученики»

Якщо ви правильно переставите у словах склади, а в окремих словах – лише літери, то прочитаєте рядки з відомих віршів Тараса Григоровича Шевченка:

…єтаСві, йкрабанелаєпа,

локовейко в мін тем їга

ценсорічазоєст…

…м′яСічерявеолкоахит,

нячірвекароньзіаєвст.

качдорячетьве епода,

а итма чех утинала,

кат вейлокосоенадє…

4. Літературна задача

НІ      ЛЮ      ЧОР      КА      Ї      ЛІ

ЧОР      ДИ      ШЕ      ЮТЬ      НО      БЛУ      ЗЕМ

5. Літературна задача

у Дніпра як                         

           воду                            сідає      сонечко                                                                                              позичає                як                                                               за горою

                  розкажи,               веселочка     

6. Лабіринт

                                          в тім гаю      я бачив пекло

 

там мати повила  свою дитину        у тій хатині у раю   там неволя

 

                             і повиваючи співала        переливала в         робота тяжкая

 

                                                    край села,  мене                     свою нудьгу 

ніколи і помолитись

 

тії хатиночки   ставом          не дають

 

                      її      раєм              у гаї         над чистим

 

Не називаю

7. Загадковий запис

Прочитайте речення з віршів Т.Г. Шевченка.Знайдіть порівняння. Скажіть назви цих віршів.

А Т У М М О В О Д І Р

Е Н Н А                                               О Ь С О Л А В

Н А Ч Е                                                Д Г І Л Л І О

О Р О В                                                 І Н Д О О Н Д

Г З А К                                                  С І Н Ь К Е П

А В И Р                                                  М О Н И Т Д І

Є М О Р Е                                              С И Д И Т Ь С

                                                                А Т С В І Б О

                                                                Р І Й Р Я Д Н           

                                                                             І Н И

 

(…А туман, неначе ворог, закриває море…  «За сонцем хмаронька пливе».

…Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині…

«І золотої й дорогої») 

8. Загадковий запис

Прочитайте речення з вірша Т.Г. Шевченка.

В     В     Ч     З     С     Р     У     Ї     Р     Б     У

Т     С     Р     М     Н     З     В    Ї     С     Р     Р

Л     А     У     Ю    У     У     Т          О     І     Л

А     Н     Н     Л     Н     И     А          М    К    А

А     Е     О     Е     О     А     А           Т     М    И

С                                   Л     Л           Я     О     К

                                      Д     Ч                   Н  

                                       Б     І                    В

                                       О     К                   А        

9. Загадковий запис

Закресліть літериІ,Г,З,Ф,Щ, Ї, Б  і прочитайте рядки з вірша Т. Г. Шевченка.

 

ПФИШЗГАБЄТЬФЇСЯГБНІАД

ВФОЇДОБЮЇ

ЗІЧЩЕГРІВЩОЇНЗАГ

ФКІАФЛИЗНА

 

10. 1. Кросворд

 

						1.К
			2.			О
				3.		Б
4.						З
	5.					А
	6.					Р

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Хоробрий воїн.

2. Вірш Т.Г. Шевченка, в якому він висловлює заповітні бажання.

3. Інструмент, на якому акомпонували собі співці, виконуючи народні думи, пісні.

4. Поема Т.Г. Шевченка – назва гір.

5. Пора року, яку найбільше любив і оспівував поет.

6. Річка, оспівана Т.Г. Шевченком.

 

 

Відповіді:

1.   Козак.
2.   «Заповіт».
3.   Кобза.
4.   «Кавказ».
5.   Весна.
6.   Дніпро.

 

 

10. 2. Кросворд

Шевченків край

 

			2.
	3.
4.
		5.
			6.
				7.
				8.

 

 

 

1.       Сучасна назва села Кирилівка.
2.       Т.Г. Шевченко – видатний український художник,  ……
3.       З якого села Городищенського району вчений виділив кошти на видання «Кобзаря»?
4.       Поема Т.Г. Шевченка.
5.       Старша сестра Т.Г. Шевченка.
6.       Яку назву мала перша збірочка віршів Т.Г. Шевченка?
7.       Назва села, в якому народився поет.
8.       Назва села, в якому жила Катерина після одруження.

Відповіді: Шевченкове. Поет. Мошни. «Катерина». Катерина. Три літа. Моринці.

10.3. Кросворд

																			1.						Ш
													2.												Е
3.																									В
										4.															Ч
									5.																Е
								6.																	Н
		7.																							К
						8.																			О

 

1.       Назва села в якому бував Шевченко.
2.       Перший екранізований твір Шевченка.
3.       Назва села Городищенського району в якому бував Шевченко.
4.       Сучасна назва села в якому проходило дитинство Шевченка.
5.       Назва навчального закладу в якому навчався Шевченко.
6.       Яке звання отримав художник Шевченко після закінчення Академії Мистецтв?
7.       Автор музики до твору Шевченка «Заповіт».
8.       Яким псевдонімом підписував свої прозові твори Шевченко?

Відповіді:

1.       Мошни.2. «Катерина». 3. Петропавлівка. 4. Шевченкове. 5.Академія Мистецтв. 6.Вільний художник. 7. Вербицький. 8. Дармограй.

 

10.4. Кросворд

 

По горизонталі 2. Т.Г. Шевченко народився у селі 4. Яка повість Шевченка є автобіографічною 7. Імя батька Тараса Шевченко 8. Прізвище людини, якій присвячена поема Неофіти 10. Пан, у якого т.г. Шевченко служив козачком 12. В якому віці Шевченко залишився круглим сиротою 14. Прізвище людини, якій присвячена поема Єретик 17. Місяць народження т.шевченка 18. Соціально-побутова поема, де змальовуються страждання простої жінки, яку спокусив і покинув російський офіцер 19. У якому творі героїня призналася своєму синові, що вона його мати 20. Що в перекладі з грецької мови означає імя Тарас 21. Назва вірша, який є гімном визвольної боротьби українського народу 22. Козацький ватажок 23. Скільки у поета було братів і сестер По вертикалі 1. Який композитор написав близько ста мелодій на слова Шевченка 3. Місто, куди було заслано Тараса Шевченко після розгрому кирило-мефодіївського братства 5. Російський письменник, портрет якого намалював к.п. Брюллов, щоб розіграти його в лотерею і викупити т.г. Шевченка з кріпацтва 6. Назва гори, на якій поховано т.г.шевченка 7. Який твір складається з таких частин: Інтродукція. Свято в Чигирині. Громада. Треті півні. Червоний бенкет. Гупалівшина. Лебедин, Гонта в Умані. Епілог 9. Місто, в яке пан перевозить Тараса та віддає у школу навчатися живопису 11. Художник-земляк, з яким зустрівся т.г. Шевченко у 1835 році в Петербурзі в Літньому саду 13. Кого з персонажів «слова про похід Ігорів» згадує Шевченко у одному з творів 15. Перша надрукована балада Шевченка, яка починається словами: “реве та стогне Дніпр широкий” 16. Яке прізвище Яреми – одного з героїв поеми «гайдамаки» 20. Великий російський художник, у якого вчився т.г. Шевченко

 

10.5. Кросворд

По горизонталі

2.  Назва першої збірки Т.Шевченка.

3. Місто, у яке було перевезено прах Шевченка.

7. Назва таємного антикріпосницького братства, у якому Шевченко брав активну участь.

9.  Прізвище художника, який, дбаючи про Шевченкове визволення з кріпацтва, намалював портрет Жуковського.

10.  Місто, куди було заслано Тараса Григоровича після розгрому Кирило-Мефодіївського братства.

11.  Батьківщина козаків.

 

По вертикалі

1.  Козацький ватажок.

4.  Як у поемі "Гамалія" названо козаків-невольників?

5.  Передмістя Царгорода, де був палац султана.

6.  Село, у якому народився поет.

8.  Український художник, з яким Т.Шевченко познайомився у 1836 році у "Літньому саду", взяв участь у викупленні Кобзаря з кріпацтва.

 

 

10.5. Кросворд  “Впиши слова”

 Запишіть слова у відповідні клітинки. Назвіть твори,
з яких узято уривки.

 

С	І	Ч
К	О	З	А	К
К	О	Б	З	А	Р
Р	О	З	У	М
К	Р	О	В
В	І	Т	Е	Р
С	Т	Е	П
Н	А	Р	О	Д
Д	Н	І	П	Р	О
О	Р	Е	Л
Л	И	С	Т

1.  І на тихому Дунаю
     Нас перебігають
     Товариш-запорожці
      І в (Січ) завертають. (Поема «Сліпий»)

2. А тим часом із діброви
   (Козак) виїжджає;
    Під ним коник вороненький
    Насилу ступає. (Балада «Причинна»)

3. Сивий ус, стару чуприну
    Вітер розвіває;
То приляже та послуха,
Як (кобзар) співає. (Поезія «Перебендя»)

 4.  І знов лечу. Земля чорніє,
     Дрімає (розум),серце мліє. («Поезія «Сон»)

5.  Гомоніла Україна ,
    Довго гомоніла ,
   Довго, довго (кров) степами
    Текла-червоніла. (Поема «Гайдамаки»)

6. Тихесенько (вітер) віє,
   Степи, лани мріють,
  Меж ярами над ставами
  Верби зеленіють. (Поезія «Сон»)

7. На могилі кобзар сидить
    Та на кобзі грає.
    Кругом його (степ), як море
    Широке, синіє. (Поезія «Перебендя».)

8. Кругом неправда і неволя,
   (Народ) замучений мовчить,
   І на апостольськім престолі
   Чернець годований сидить. (Поема «Єретик».)

 9. Щоб лани широкополі ,
     І (Дніпро), і кручі
    Було видно , було чути ,
   Як реве ревучий. (Поезія «Заповіт».)

 10. Мене шукав , мене знайшов
      (Орел) сизокрилий!
      Прилітай же , мій соколе ,
      Мій голубе сизий!( Поема «Гайдамаки».)

11. По копійці заробляла,
      Копу назбирала
     Та до сина ( лист ) написала,
     У військо послала - Полегшало.( Поезія «Гайдамаки».)

Хронологічний диктант.            Укажіть рік, коли сталася подія.
1. Т. Шевченко народився у… (1814 р.)
2.  Майбутнього поета викупили з кріпацтва  у… (1838 р.)
3. Перша поетична збірка  «Кобзар» датується … (1840  р.)
4. Поема «Гайдамаки» виходить у… (1841 р.)
5. Академію мистецтв Т. Шевченко закінчив у… (1845 р.)
6. Т. Шевченка було заарештовано за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства в… (1847 р.)
7. Т. Шевченка взято художником у наукову експедицію для опису Аральського моря у…    (1848 р.)
8. Рядового Шевченка переведено в Новопетровське укріплення в… (1850 р.)
9. Поета відпустили із заслання в… (1857 р.)
10. Подорож на Україну відбувалась в…    (1858 )
11. Помер Т. Шевченко у Петербурзі у…   (1861 р.)

Логічний диктант. Закінчіть речення.
1. Наша думка, наша пісня        Не вмре, не загине… (от де, люде, наше слава, // Слава України)
2. Головне джерело поеми «Гайдамаки» — … (народні перекази й пісні).          

3. Т. Шевченко прославляє відвагу та благородство низових козаків, їхню волелюбність у драмі… («Назар Стодоля»).
4. У поемах «Катерина», «Наймичка», «сова», «Слепая» розкривається тема… (трагічної  долі жінки  — матері, кріпачки).
5. Застуда і запалення легенів спонукали Шевченка до написання… («Заповіту»).
6. «Борітеся — поборете!» — закликає Т. Шевченко народи, уярмлені російським царатом у поемі… («Кавказ»)
7. Жанр послання поет використовує в поемі…    («і мертвим, і живим»).
8. Цикл «В казематі» складається з...      (13 віршів)
9. Лицемірний панський лібералізм викриває Шевченко у вірші… («П. С.»).
10. «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музыкант», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали» — це… (російські повісті Т. Шевченка).
11. Т. Шевченко підписував свої повісті псевдонімом… (Дармограй).

Бліц-диктант.  З яких творів Т. Шевченка ці рядки?
1. «Кохайтеся, чорнобривці, та не з москалями…» (Поема «Катерина».)
2. «Реве, лютує Візантія, руками берег достає…» (Поема «Гамалія».)
3. «Кругом неправда і неволя, народ замучений мовчить…» (Поема «Єретик».)
4. «В своїй хаті своя неправда, і сила, і воля…»(Поема «І мертвим, і живим».)
5. «Гомоніла Україна, довго гомоніла…» (Поема «Гайдамаки».)
6. «Тече вода в синє море, та не витікає…» (Вірш «Думка».)
7. «Реве та стогне Дніпр широкий…»      (Балада «Причина». )
8. «Летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає…» (Поема «Сон».)
9. « Як умру, то поховайте мене на могилі…» (Вірш «Заповіт».)
10. «Не вмирає душа наша, не вмирає воля…» (Поема «Кавказ».)
11. «По діброві вітер виє, гуляє по полю…» (Балада «Тополя».)

За п’єсою «Назар Стодоля».    Закінчіть речення.
1. Назар був… (козаком-запорожцем).
2. Галя — донька… (сотника Хоми Кичатого).
3. Гнат Карий — … (козак, друг Назара Стодолі ).
4. Ключицю сотника Хоми Кичатого звали… (Стехою).
5. Батько хоче видати Галю заміж за… (чигиринського полковника).

Укажіть. Хто і про кого говорить.
1. «Я той, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх». (Назар про себе.)
2. «Він продав тебе, а ти й нічого не знала. Прости йому». (Назар про батька Галі.)
3. «Злигався з дияволом… Що ж? Неможна без цього. У такому ділі, як не верти, треба або чорта, або жінки». (Сотник про Стеху.)
4. «О, голінний, завзятий чоловік! В кірці води диявола утопить, не тощо в Дніпрі». (Гнат Карий про курінного атамана Сокорину.)
5. «Ключниця за червінця піде колядувати хоть до самого сатани…» (Гнат Карий про Стеху.)
6. «Кланяйтесь дияволу! Він тебе кип’ячою смолою напоїть!» (Гнат Карий про Хому

Тести за творчістю Т.Г.Шевченка
1. З якого твору слова:
«Гомоніла Україна
Довго гомоніла,
Довго,довго кров степами
Текла – червоніла
Текла,текла та й висохла
Степи зеленіють;
Діди лежать,а над ними
Могили синіють»
А)»Тополя» б)»Катерина» в)»Кавказ» г)»Гайдамаки»

2.Як звали дочку титаря з поеми «Гайдамаки»?
А)Ганна б)Оксана в)Марина г)Катерина.

3. З якого твору слова:
«Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

4. Яка географічна назва згадується в «Гайдамаках»,де,за народними переказами вбиває своїх синів:
А)Київ; б)Лебедин; в)Лисянка; г)Умань.

5. Звідки слова:
«Он глянь – у тім раї,що ти покидаєш,
Латану свитину з каліки знімають,
З шкуркою знімають,бо нічим обуть княжат
недорослих»
а)«Кавказ» б) «Сон» в) «Катерина» г) «І мертвим,і живим…»

6. Які історичні особи описані в поемі «Гайдамаки»
а)Хмельницький; б)Гонта; в)Залізняк; г)Мазепа.

7. З якого твору слова:
«Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий довбе ребра
Й серце розбиває»
А) «Наймачка»; б) «Причина»; в) «Кавказ»; г) «Гамалія».

8. Про кого сказано:
«…сирота убогий;
Ні сестри ні брата,нікого нема!
Попихач жидівський,виріс у порогу;
А не клине долі,людей не займа.
Та й за що їх лаять?Хіба вони знають,
Кого треба гладить,кого катувать?
Нехай бенкетують…І їх доля дбає,
А сироті треба самому придбать».
А)Залізняка; б)Титаря; в)Ярему; г)Запорожця.

9. Хто такий Прометей:
А)герой Троянської війни; б)титан,який викрав у богів вогонь і дав людям.

10.  З якого твору слова:
«Якби ви вчились так,як треба,
То й мудрість би була своя»
А) «І мертвим,і живим…»; б) «Кавказ»; в) «Катерина»; г) «Гайдамаки».

11. Як звали головну героїню твору «Наймичка»:
А)Катерина; б)Оксана; в)Ганна; г)Марія.

12. В якому селі народився Т.Шевченко:
А)Нагуєвичах; б)Моринцях; в)Суха Балка; г)Кирилівці.

13. В якій сім*ї народився Т.Шевченко:
а)багатих козаків; б)міщанській; в)кріпацькій; г)дворянській.

14. З якого твору слова:
«Не дуріте самі себе,
Учітесь,читайте,
І чужого научайтесь,
Й свого не цурайтесь».
А) «І мертвим,і живим…»; б) «Кавказ»; в) «Ісаія.Глава 35»

15. Хто з художників зустрів юного Шевченка в літньому саду:
А)Яків де Бальмен; б) Сошенко; в)Брюллов.

16. З якого твору слова:
«Пізнав тії карі очі,
Чорні бровенята…
Пізнав батько свого сина,
Та не хоче взяти».
А) «Сон»; б) «Катерина»; в) «Тополя»; г) «Утоплена».

17. Де відбув своє покарання Т.Шевченко
А)в Сибіру; б)на Кос – Аралі; в)на Соловках; г)в Оренбурзі; д)Новопетровській фортеці; е)Орську.

18. З якого твору слова:
«Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров*ю
Волю окропіте»
А) «Сон»; б) «Заповіт»; в) «Полякам»; г) «Катерина».

19. Хто х художників,щоб викупити Шевченка з кріпацтва,намалював портрет великого російського поета і кого саме:
А)Сошенко; б)Яків де Бальмен; в)Брюллов; г)Венеціанов.
А)Пушкіна; б)Володимира Даля; в)Жуковського; г)Достоєвського.

20. Кого з кобзарів Шевченко описав так:
«Старий,сліпий, - хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає
А хто грає,того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє:
Хоть сам світом нудить.
А)Олексія Розума; б)Григорія Любистка; в)Остапа Вересая; г)Перебендю.

21. З якого твору слова:
«По діброві вітер виє;
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу»
А) «Кавказ»; б) «Причина»; в) «Тополя»; г) «Сон».

У ПОЛОНІ МУЗИ І ДОЛІ

(Літературно-музичне дійство про життєвий і творчий шлях

Т.Г. Шевченка для учнів 5-6 класів)

Мета: розширити знання учнів про життя Т. Шевченка, ознайомити із творами з «Кобзаря», які не  передбачені програмою; виховувати почуття і шани до генія думки і слова, його творчої спадщини.

Місце проведення: актовий зал. Святково прибрана сцена. На чільному місці портрет Шевченка, на плакаті слова:

Ходімо ж, доленко моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

Учасники: Тарас-пастушок, Оксана, ведучий і ведуча, хлопці-читці(4), двоє чоловіків, Муза, Доля, ансамбль, учнівський хор.

(На сцену, хльоскаючи довгою лозиною, входить Тарас-пастушок, босий, у домотканій сорочці з грубого полотна.)

Тарас. (вдивляючись у протилежний бік сцени). Як прийде – скажу: ти моя зіронька.

(З’являється Оксана, у вишиванці, боса, білява кіска перев’язана  стрічкою).

Тарас. – Оксано, це ти?

Оксана.- А то ж хто.

- Проти череди?

- А то ж куди.

- Ось іди сюди, щось скажу.

- І звідсіль почую.

- знаєш, я кидаю вже дяка, піду у Лисянку.

- А чого? Не помирили?

- Ні, не те, буду там учитися на маляра. Років за два буду маляр.

-А що вже як маляр?

- Як що? Що схотів, те й намалював: схотів – дерево, схотів – хату, а схотів козака. Зароблю грошей – поставлю хату з віконницями. Віконниці розмалюю лілеями або барвником, а на дверях…козака змалюю. Тебе змалюю…хочеш?

-Таке ти й вигадаєш!

- Знаєш оту пісню: « Ох, зійди, зійди, зіронько моя вечірняя»?

- Ну, то що?

- Зіронька – то це ти!

- Таке прирівняв! Чим же я до неї подібна?

- Така гарна.

- А от кажуть Ткаченкова Варя краща.

- Немає кращої за тебе!

- На всю Кирилівку?

- І на всю Кирилівку, і на весь світ!

( Оксанка похопилась і кинулась бігти)

-Моя матінко! Щож мені буде!

(Тарас біжить за нею. За сценою звучить пісня: «Ох, зійди, зійди, зіронько та й вечірняя».)

(На сцену виходять ведучі: хлопчик і дівчинка).

Ведуча. Дві недолі спіткали Тараса Шавченка у дитинстві: раннє сирітство і кріпацька неволя. Залишившись без батька – матері, ким тільки він не був: підпасичем у діда Уласа, наймитом у дяка. Босий, напівголодний і холодний. Одним словом, сиротина.

Ведучий. Та не знав Тарас, що є недоля, страшніша навіть за сирітство, це неволя панська. Попихач-наймит, козачок, хлопчик-слуга на побігеньках. І ні кроку без дозволу пана чи панії. Коли почалася служба у пана Енгельгардта – тоді закінчилася для нього воля.

Ведуча. Не дав Господь Тарасові талану, зате щедро наділив його талантом. І не одним. Жага малого хлоп’яти до малювання переросла у талант маляра і художника.

Ведучий. Любов до рідного краю пробудила у ньому талант поета і співця. І стали недоля на папері « сумними рядами», бо прийшли до нього його дві посестри – Доля і Муза.

(Діти на народних інструментах виконують «Думи мої, думи». Входять хлопчики –читці).

Перший читець.

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога…

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу…І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

 

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло,

 Почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята – не мої ягнята!

Обернувся я на хати-

Нема в мене хати1

Не дав мені Бог нічого!

І хлинули сльози,

 

Тяжкі сльози!... А, дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Тай почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала…

 

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє…лани, гаї, сади!...

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води. («Мені тринадцятий минало»)

Другий читець.

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали,

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи. («Ми вкупочці колись росли»)

Третій читець.

Ми заспівали, розійшлись,

Без сльоз і без розмови,

Чи зійдемося ж знову?

Чи заспіваємо коли?

А може, й те… Та де ? Якими?

І заспіваємо яку?

Не тут і, певне, не такими!

І заспіваєм не таку!

І тут невесело співали,

Бо й тут невесело було,

Та все –таки якось жилось,

Принаймні вкупі сумували,

Згадавши той веселий край,

І Дніпр той дужий, крутогорий,

І молодеє теє горе!...

І молодий той грішний рай!

Четвертий читець.

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилиться,-

Хоч  з гори та в воду!

Утопився б молоденький,

Щоб не нудить світом;

Утопився б,- тяжко жити,

І нема де дітись.

В того доля ходить полем-

Колоски збирає;

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

Читець (Голос за сценою).

Пішов козак сумуючи,

Нікого не кинув;

Шукав долі в чужім полі

Та там і загинув.

Умираючи, дивився,

Де сонечко сяє..!

Тяжко-важко умирати

У чужому краю!

(Хлопці відходять у глибину сцени. Ведучі виступають наперед).

Ведучий. «Звенигородщина, - співучий куток України, в ньому Кирилівка – не останнє в цьому село. Тарас Шевченко ще змалку купався у тих віршах невідомих поетів, що звуть їх народними піснями». Ще змалку полинув Тарас у вир пісні, яка стала пізніше  життєдайною силою для власних творів. Так народжувався перший талант – талант поета.

Ведуча. «В тому кутку України, де село Кирилівка, завжди було багато між людьми малярів. Мабуть, через те, що край такий, хоч малюй: в садах та зорях… Малював, бувши малим, і Шевченко: хати, церкви, дерева». Малював, наймитуючи у дяка, терпів знущання, але терпів, бо жага до малярства була сильнішою за усі кривди. Там, у рідній стороні, народжувався другий талант – талант художника.

(Чути пісню «По діброві вітер виє». На сцену виходять двоє чоловіків, ідуть вздовж сцени, розмовляючи).

- Що воно ото за підголоска виводить, не розбереш – хлопець чи дівчина?

- Та це Григора Шевченка Тарас так тягне, як старий.

- Добрий співака, мабуть, вийде з отого головатого хлопця. Еге ж!

- Та ж воно сирота. Хоч би до архирейського хору взяли.

(Виходять).

Ведучий.

Чудовий голос Шевченка не раз і не два ставав йому у пригоді, зрештою, був окрасою його нелегкого життя.

(На сцену у вишиванках і стрічках виходять дівчатка. У кожної в руках малюнок-ілюстрація на твір Т. Шевченка. Під музику з малюнками дівчата проходять 2-3  по колу і дівчинка читає поезію Шевченка, яка б відповідала ілюстрації)

1 дівчина.

І барвінком, і рутою,

І рястом квітчає

Весна землю, мов дівчину

В зеленому гаї…

2 дівчина.

Вітер з гаєм розмовляє,

Шепче з осокою;

Пливе човен по Дунаю

Один за водою…

3 дівчина.

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

4 дівчина.

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину.

5 дівчина.

Із-за лісу, з-за туману

Місяць випливає;

Червоніє круглолиций,

Горить, а не сяє…

6 дівчина.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпочуться качаточка

Поміж осокою.

(Дівчатка під музику знову проходять по колу і виходять. На сцену виходять ведучі)

Ведучий. І став Шевченко кобзарем-співцем дум народних. Пісні на слова його віршів пішли між люди і давно стали народними.

Ведуча. У них -  краса українських степів і рев Дніпра могутній, туга за рідним краєм і розмова з одинокою зорею, що світить у душу. У них – весняний подих волі і світла мрія про краще майбутнє  України.

(Ансамбль учнів або тріо виконують пісні на слова Шевченка «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати» та інші).

Ведучий. Із народного напившись джерела, зберігши у серці своєму найрідніші образи, помандрував Тарас у широкі світи. А поруч нього ішли дві посестри його – Муза і Доля.

(Входять дві дівчинки – одна із емблемою-музою на голові, інша у легкому одязі із прозорою накидкою на голові).

Муза. Скажи ж бо, Доле, що готуєш ти Шевченкові отсему?

Доля. Готую шлях широкий, визнання і славу.

Муза. А що ж мені робити?

Доля. Ти стань за плечима Тараса, полюби його, осіни його розум, підніми його на крилах таланту.

Муза. Чи ж гідний він поетом вкраїнським, кобзарем народним назватись?

Доля. О посестро моя! Вкраїна давно вже чекає такого співця.

(Відходять вглиб сцени. Входить Тарас).

Тарас.

Анумо знову віршувати,

Звичайне, нишком. Нумо знову,

Поки новинка на основі,

Старинку  божу лицювать.

Не проклену ж тебе, доле,

А буду ховатись

За валами. Та нищечком

Буду віршувати…

(Хоче вийти. Доля і Муза підходять до нього і стають поруч).

Тарас (звертається до Музи).

А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила,

І колихала, і співала,

І чари діяла… І я…

О чарівниченько моя!

Моя порадонько святая!

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай за мною і учи,

Учи неможними устами

Казати правду. Поможи

Молитву діяти до краю… (кланяється Музі)

Тарас (звертається до Долі).

Мені, моя доле, дай на себе подивитись,

Дай і пригорнутись

Під крилом твоїм любенько…

Доля (обнявши Тараса).

Учися, серденько, колись з нас будуть люди…

Тарас.

Ходімо ж доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

(Відходять у глибину сцени. На сцену входять усі учасники свята).

Ведуча. А слава – не забарилась. 1840-й рік – перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. І відтоді до наших днів Україна славить великого Кобзаря.

Ведучий. Український народ гордиться своїм Пророком і генієм,

Співцем волі і провісником нового життя. «Кобзар» Тараса Шевченка – книга, що не знає забуття.

(Учні-учасники свята із квітами в руках підходять на край Сени).

 

Перший читець.

Він здобув нам славу,

Як ніхто на світі.

А та наша слава

Не вмре, не загине,

Наш Тарас Шевченко –

Сонце України.

Другий читець.

Він зорею сіяє в прийдешнім віку,

Сходить хлібом духовним на яр-рушнику

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височіє над світом великий Тарас.

Третій читець.

Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої

Словом шани й любові тебе пом’янули.

І народи Вкраїни

Заповітів твоїх не забули.

Учениця.

Отче наш, Тарасе всемогучий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі, як правда, сущий,

Б’ющий у неправду, наче грім.

Ти, як  небо, став широкоплечо

Над літами, що упали в грузь;

Віку двадцять першого предтечо,

Я до тебе одного молюсь…

Да святиться слава-блискавиця,

Що несе у вічну далечінь

Нашу думу й пісню. Да святиться

Між народами твоє ім.’я. Амінь. (Д. Павличко «Молитва»).

(Звучить мелодія «Заповіту», співають всі учасники свята).

 

РОЗДІЛ ІІІ.  СЕРЕДА

ІНСЦЕНІВКИ ЗА ТВОРЧІСТЮ ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА 5-11 КЛАСИ

 

Оксана Іваненко «Тарасові шляхи», розділ «Чорний шлях».

Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо, на зорі і каже:

- Ото Чумацький Шлях!

Тарас. Дивно, що й на небі шляхи, тільки хто ж ходив ними, невже чумаки?

Дід. Ото їдуть, їдуть межами, навколо самий степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі – ото їм і дорога, - показує рукою на небо.

Тарас.  А вони ж, чумаки, коло нас Чорним шляхом їдуть?

Дід.  Еге ж, Чорним, - покивує головою.

Тарас. Я Чорний шлях добре знаю, бо ним ходять і тато, і мати на панське поле, як його не знати! А чого він Чорний, тому що чумаки чорні?

Дід. (Сміється і хитає головою).А того він Чорний, що страшний. Був він колись найнебезпечнішим. Було, на валку чумаків розбишаки-харцизяки нападають. Колись самим чумакам і їхати було небезпечно. У степах без запорожців не проїдуть, ну, а ті вже й без стежки стежку вірну знайдуть. Через те й Чорний, що лиха на ньому немало набиралися. Так він за дідів-прадідів звався, так і тепер зветься, бо й тепер лиха багато.

Тарас. (Тихо каже дідові). Тепер я знатиму, що то за Чорний шлях.

Дід.  А які ж нам , Тарасику, шляхи і знати, крім чорних? (Сумно схиляє голову).

Тарас.  Діду, а правда, що небо – це великий високий дах, а там, удалині, десь на обрії, дах цей спускається до землі? А він не придавить людей?

Дід.  Та ні, мій вигаднику, адже там його стовпи залізні підпирають.

Тарас.  А чи можна нашим шляхом та до тих стовпів дійти, щоб подивитися на них?

Дід. Ні, не можна. Це далеко, а ти ще малий, зіб’єшся з дороги. Ти краще старшого брата Микиту розпитай, чи бачив він ті стовпи, бо як батько чумакував, то брав його з собою до Одеси.

Тарас. Ні, не хочу розпитувати, я краще сам піду на високу могилу, що за селом, і подивлюся. Дідусю, а що то за могила?

Дід. Там поховані славні козаки. Уночі страшно дивитися на неї. Виходять ті козаки з могили, гомонять між собою. Ну що, не підеш до неї?

Тарас. І цікаво і страшно. Я вдень піду, удень не страшно.

 

Тарас Шевченко « Назар Стодоля»

(скорочено)

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Хома  Кичатий, сотник

Галя, дочка сотник

Стеха, молода ключниця в Кичатого,

Назар  Стодоля,

Гнат Карий, друг Назара  Стодолі,

хазяйка  на вечорницях,

молоді козаки і дівчата,

свати від чигиринського полковника.

 

Дія відбувається в XVII столітті, неподалік від Чигирина , в козацькій слободі, в ніч перед Різдвом Христовим.

АКТ ПЕРШИЙ

Вечір. Світлиця, багато вбрана килимами й бархатом. Збоку стіл, накритий дорогим килимом; довкола ослони під бархатом, облямовані золотом. На столі стоять фляги, кубки й різні страви; горять воскові свічі. Стеха прибирає стіл.

Стеха (відходить від стола). Усе! здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м’ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнівка, слив’янка, мед, венгерське — усе, усе. Тут і їстівне, і випити. Коли б лишень гості. Та що вони так довго баряться? І надоумило ж сідоусого у таке свято, коли добрі люди тільки колядують, сподіваться гостей, та й ще яких гостей! Старостів од такого ж старого дурня, як і сам. Побачимо, що то з того буде. Негріте залізо не зігнеш. А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнів за два до свят, то певна уже була б річ; а то схаменувся на самісінький свят-вечір та й ластиться: “І сяка й така, і добра, і розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобі і се і те, і третє й десяте”. Побачимо, побачимо, як попадеться нашому теляті вовка піймати. (Помовчавши) Не сказавши ні слова дочці, за кого і як хоче віддати, думає, що наша сестра — коза: поженеш, куди схочеш. Е, ні! стривай лишень, голубчику. “Ублагай її”, каже. Та і що таки той поганий хорунжий? А полковник хоч старий — нехай йому добре сниться — так же пан!.. […]

(З бокових дверей виходить Галя.)

Стеха. А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!

Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості, чи що?

Стеха. Та ще й які гості, якби ви знали!

Галя. Які ж там гості і відкіля?

Стеха. Угадайте.

Галя. Чи не з Чигирина?.. Так?..

Стеха. Із Чигирина, та хто такий?

Галя. Які-небудь старшини?

Стеха. То-то бо й є, що не старшини, і...

Галя. Та хто ж такий? Може... та ні! сьогодні не такий день. А мені батюшка учора і говорив щось таке.

Стеха. Говорив, та не договорив. А я знаю, — тільки не скажу.

Галя (обнімаючи Стеху). Стехо, голубочко, ластівко моя! скажи, не муч мене.

Стеха. А що дасте? Скажу...

Галя. Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тільки скажи.

Стеха. Нічого не треба; дайте тільки свій байбарак надіти сьогодні на вечорниці.

Галя. Добре, надівай, та так, щоб батюшка часом не побачив.

Стеха. Оце ще! Хіба ж я справді дурна? Слухайте ж. (Притишено.) Сьогодні прийдуть старости.

Галя  (у захваті). Від Назара! від Назара!

Стеха. Та там вже побачите, від кого.

Галя. Хіба ж не від Назара, Стехо? Що ж оце мене і справді лякаєш?

Стеха. Я вас не лякаю, я тільки так кажу.

Галя. Ні, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.

Стеха (лукаво). Я нічого не знаю. Де мені, ключниці, відати про панські діла?

Галя. Ти смієшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу і батюшці скажу.

Стеха. Що ж ви скажете?

Галя. Що ти мене перелякала... Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?

Стеха. Оце, які-бо ви боязкі! Вже й повірили!

Галя. Ну, що ж? Від Назара?

Стеха. Та від кого ж більш? Вже пак не від старого Молочая, нашого полковника.

Галя. Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз із хати втікаю. Мені навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тільки у його, паскудного, і мови, що про наливку та про вареники.

Стеха. А хіба ж се й не добре?

Галя. Звісно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мій Назар, мій чорнобривий, усе про війну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про синє море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б не наслухалась його, та все дивилась би в його карі очі... […].

(Стукають у двері.)

Галя  (поспішно). Ох, лишечко! Хтось іде! (Тікає.)

Стеха. Хто там?

Хома  (за дверима). Я, я! Відчиняй мерщій.

(Стеха відчиняє двері. Заходить Хома, обтрушуючись.)

Хома. Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!

Стеха. Кого не було?

Хома. Кого? Гостей!

Стеха. Яких гостей? Од пол...

Хома. Цс!.. еге ж.

Стеха. Ні, не було.

Хома. Гляди ж, анітелень!.. Отець Данило, спасибі, розрішив. Не забудь тільки завтра вранці послать йому вишнівки. Знаєш? тієї, що недавно доливали. Нехай собі п’є на здоров’я. Та що се їх нема так довго? Чи не злякались, бува, завірюхи? А вітер неначе стиха.

Стеха. Злякаються вони! Де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша.

Хома. Звичайно, звичайно.

Стеха. Іще пак такий старий... а панночка...

Хома. Сама ти стара, сороко безхвоста!

Стеха. Дивись! Зараз і розсердились. Хіба я на вас?

Хома. Так що ж, що не на мене? Так на мого... ну... полковника.

Стеха. Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?

Хома. А що вона? Її діло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне; а твоє діло навчить її, врозумить, що любов і все таке прочеє... дурниця, нікчемне. Ти вже, думаю, розумієш?

Стеха. Та се розумію, та з якого кінця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось і сьогодні мені говорила. “Моли, каже, Стехо, Бога, щоб швидше я вийшла заміж за Назара, — половину добра свого віддам!”

Хома. А ти й повірила!

Стеха. А чому ж і ні? Вона така добренька.

Хома. Дурна ти, дурна! А як же я сам тобі все добро віддам, тоді що буде? га? Що ти думаєш? (Гладить її.) То-то бо і є, дурочка ти безсережна!

Стеха. Що мені робить, коли я дурочка?

Хома. А то, що велять. Чуєш? Усе, що в мене є, твоє.

Стеха. Не треба мені вашого добра; я і без нього була б щаслива, якби ви не забули бідної Стехи і тоді, коли зробитесь великим паном. Я вас так вірно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви... (Вдавано сумує.)

Хома. От же і нагадали козі смерть! Знов своє. Сказав, так і зроблю. […] Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму, і коли теє... то завтра і між нами онеє.

Стеха. Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму.

Хома. Який тут гріх? Дурниця все те!

Стеха. Забожіться, що женитесь, тоді, їй-богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нічого не буде, їй-богу!

Хома. От же їй-богу, далебі!

Стеха. Женитесь?

Хома. Еге!

Стеха. На мені?

Хома. Як коржа, так коржа! Як спечемо, так і дамо. Уже ти мені в печінках сидиш з своїми витребеньками.

Стеха. Які тут витребеньки?

Хома. Ну, добре, добре! Тільки слухай. Треба діло скомпонувати так, щоб вона не знала, від кого старости, а то — чого доброго — усе піде шкереберть.

Стеха. Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. […]

Хома. О, ти дівка розумна! Іди ж до Галі, та гляди — гарненько побалакай з нею.

(Стеха виходить.)

Хома. Злигався я з дияволом... (Оглядається.) Що ж? Не можна без цього. У такому ділі як не верти, треба або чорта, або жінки. (Трохи помовчавши.) Чого доброго! Ще, може, й мене обдурить, тоді і остався навіки-вічні в дурнях. Та ні, лиха матері! Аби б тільки ти мені своїми хитрощами помогла поріднитися з полковником, а там уже що буде — побачимо. Іш ти, мужичка! Куди кирпу гне! Стривай! (Тривала мовчанка.) Думай собі, голубко, та гадай, що... а воно зовсім не так буде. Закинь тільки вудочку, сама рибка піде. Шутки — тесть полковника!.. А що далі — се наше діло. Аби б через поріг, то ми й за поріг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигирині гуляй собі з полковничою булавою! І слава, і почет, і червінці до себе гарбай: все твоє. […] Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем.

(Заходить Галя.)

Галя (весело). Добривечір, батюшка! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?

Хома. Та кликав, кликав. (Оглядає її.) Що ти не всі стрічки почіпляла? Та нехай! Поки буде і сих. Послухай. Мені треба поговорити з тобою об важнім ділі. Ти знаєш, ми сьогодні старостів сподіваємось?

Галя. Сьогодні! На первий день празника, — на самісіньке Різдво?

Хома. Так що ж? Отець Данило, спасибі, розрішив. Гляди ж, не піднеси гарбуза.

Галя. Як се можна! Хіба він дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нісенітниці наговорила мені Стеха. Сміх та й годі!

Хома. А що тобі вона наговорила?

Галя. Каже, буцімто старі... та ні, не скажу, далебі не скажу, бо казна-що. Вона й сама не знає, що говорить.

Хома. Хіба ж не правда? Старий чоловік кращий від молодого.

Галя. Та й вона те ж казала.

Хома. А тобі як здається?

Галя. Як таки можна? То старий, а то молодий.

Хома. Так, по-твоєму, молодий — краще?

Галя. Отож пак!

Хома. Поміркуй лишень гарненько, так і побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хіба те, що чорні вуса? Та й тільки ж. Не вік тобі ним любуваться: прийде пора — треба подумати об чім і другім. Може, коли захочеться почоту, поваження, поклонів. Кому ж се звичайніше? Полковниці..; се я так приміром говорю... а не якій-небудь жінці хорунжого; бо у нього тільки й худоби, тільки й добра, що чорний вус. Повір мені, дочко, на тебе ніхто і дивиться не захоче.

Галя. Та я й не хочу, щоб на мене другі дивились.

Хома. Не знать що верзеш ти! Хіба ти думаєш, що не обридне цілісінький вік дивиться на тебе одну? Хіба ти одна на божім світі? Є й кращі від тебе. Того і гляди, що розлюбить.

Галя. Назар? Мене? О, ні! ні, ніколи на світі!

Хома. Я й не кажу, що воно справді так буде, а так, наприклад, — щоб ти тямила, що ми всі на один шталт шиті.

Галя. О, ні! Не всі! Він не такий, він не розлюбить.

Хома. А що ж? Хіба він тобі побожився?

Галя. Атож!

Хома. А ти й повірила

Галя. Я і без божби повірила б.

Хома. Дурне ти, дурне! […] Я тобі б і багацько дечого сказав, та ніколи: того і гляди, що старости на поріг. А чи єсть у тебе рушники?

Галя (весело). Є, є! Як я рада! В мене серце не на місці! Чи й вам так весело?

Хома. Весело, дуже весело. Іди ж та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю.

Галя. За що ж? Се ж діло законне! Та воно ж і раз тільки в году!

Хома. А старости раз на віку.

Галя. Справді, щоб не помішали... Ще й законної речі не дадуть сповнить. Так побіжу ж я і скажу, щоб заперли ворота і хвіртку. (Іде.)

Хома (ходить задумавшись). Здається, діло добре йде. Вона думатиме, що Назар свата, здуру і согласиться; старости не промовляться; весілля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину і нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дівку. Коли б тільки який гаспид не приніс того горобця безперого! Тоді пиши пропало. Наробить бешкету! (Поважно.) А подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно моя власть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її. […]

Галя  (вбігає радісна). Приїхали, приїхали!

Хома (здригнувшись). Оце ж як ти мене злякала! Піди у свою кімнату та прийдеш, як кликну.

Галя. Чого у кімнату? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.

Хома. Незвичайно: закон не велить.

Галя.   Ну, так я піду. (Виходить.) (Хома сідає поважно за стіл. За дверима стукають три рази. Входять два свати з хлібом і, низько кланяючись господареві, кладуть хліб на стіл.)

Свати. Дай, боже, вечір добрий, вельможний пане!

Хома. Добривечір і вам. (Робить знак сватові. Той кланяється. Хома шепче йому на вухо і потім каже вголос.) Добривечір, люди добрі! Просимо сідати; будьте гостями. А відкіля се вас Бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?

Сват (тихо покашлює). І рибалки, і вольнії козаки. Ми люди німецькії, ідемо з землі турецької. Раз вдома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: “Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду”. От і пішли. Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк — назустріч нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: “Ей ви, охотники, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця — красна дівиця; не їм, не п’ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть мені її піймати; тоді чого душа ваша забажа, усе просіте, усе дам: хоч десять городів, або тридев’ять кладів, або чого хочете”. […] Ми, ловці-молодці, ну слідить, ну ходить; сьогодні вранці встали і таки на слід напали. Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо піймати; тут застряла наша куниця, в вашій хаті красная дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Пробі, оддайте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?

Хома (вдавано з серцем). Що за напасть така! Відкіля се ви біду таку накликаєте! Галю! чи чуєш? Галю! порай же, будь ласкава, що мені робити з оцими ловцями-молодцями.

(Галя виходить на середину світлиці, зупиняється і, сором’язливо опустивши очі, перебирає пальцями фартушину.)

Хома. Бачите ви, ловці-молодці, чого ви натворили? Мене старого з дочкою пристидили!.. Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємося, а за те, щоб ви нас не лякали, буцім ми передержуємо куницю, або красну дівицю, вас пов’яжемо. […] Чуєш-бо, Галю? А може, рушників нема? Може, нічого не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити — в’яжи ж, чим знаєш, — хоч мотузком, коли ще й він є.

(Галя йде в свою світлицю і негайно повертається, несучи на срібному тарелі два вишиті рушники й кладе на хліб, принесений сватами; потім підходить до батька й низько кланяється й цілує руку; потім бере таріль з рушниками і підносить сватам — спочатку одному, потім другому. Свати,

взявши рушники, кланяються Хомі.)

Сват. Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане придбала.

(Галя бере рушники й перев’язує через плече одному й другому, потім відходить і боязко поглядає на двері.)

Хома (до Галі). Догадався, догадався! Ти хочеш і князя зв’язати. Нехай завтра обоє його зв’яжемо. Бач, мабуть, злякався, що не показався. Стривай, попадешся, не втечеш!

Сват. Він і сам прилетить, як зачує, що так похваляєтесь.

Хома. Ну, поки вже долетить, нам нічого ждати. Просимо сідати. Що там є, поїмо; що дадуть, поп’ємо та побалакаємо дещо. А тимчасом ти, Галю, не гуляй, в корці меду наливай та гостям піднеси хліба-солі, проси з привітом і з ласкою.

(Свати чинно сідають за стіл. Галя бере в батька чарку й флягу і підносить старшому сватові. Сват не приймає.) Сват.    Ми    вам    такої    халепи    натворили,    що    боїмося,    щоб    ви    нас    не потруїли... Призволяйтесь самі. (Кланяється.)

(Галя, поглядаючи на батька несміло й сором’язливо, підносить до губів і

подає сватові.) Сват    (піднявши   чарку).   Тепера   так!   Пошли   ж,   Боже,   нашим   молодим щастя,    і    багатства,    і    доброго    здоров’я,    щоб    і    внуків    женити,    і    правнуків діждати...

(Свата перебиває хор колядників під вікнами. Всі слухають уважно. Хома

з досадою покручує вуса; Галя весело поглядає на вікно.) Сват  (доки співають, повторює). Гарно колядують наші козаки!

КОЛЯДКА Бачить же Бог, бачить Творець, Що мир погибає, Архангела Гавриїла В Назарет посилає… Хома    (до   Галі,   сердито).   Я   ж   тобі  наказував,   щоб   нікого   не  пускали! Задумалась, забула!

(Заходить Назар с молодими козаками.) Назар. Дай, боже, вечір добрий! Помагайбі вам на все добре!

(Всі козаки повторюють. Назар, не скидаючи шапки, в жахові зупиняється; дивиться то на гостей, то на Галю.)

(Усі мовчать.) Хома     (розгубившись)    Спасибі,    спасибі...    Милості    просимо.    Просимо сідати.

(Мовчанка триває. Галя, усміхаючись, крадькома поглядає на Назара.) Назар. Сядемо, сядемо, аби було де: ми гості непрохані. Може, помішали; дак ми і підемо, відкіля прийшли. (Дивиться на сватів.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляй-Поле! (Обернувшись до Галі.) Весело, весело! Наливай швидше горілки, і я вип’ю за твоє здоров’я! Не лякайся, не лякайся, наливай.

(Галя в жахові випускає з рук тацю й флягу.) Хома  (скаженіючи). Хто сміє знущаться над моєю дочкою?

Назар. Я! Хіба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх! Пізнав?

Хома. Пізнав. (Байдуже.) Що дальш?

Галя. Хіба ж не ти прислав?

Хома. Мовчи! Геть собі!

Назар  (зупиняє Галю). Стривай, стій тут! І тебе обманюють?

Хома. Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.

Назар (з        відразою).        Полковника!        Учора        була        моя,        сьогодні

полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?

Галя  (падаючи Назарові на руки). Чую! О, чом мені не позакладало!

Сват.  Осмілююсь доложить...

Назар. Мовчи, поганець!

Хома. Віддай мені дочку мою. (Несміливо підходить до Назара.)

Назар. Геть, юда.

Хома (з жахом). Прохор, Максим, Іван, Стехо! Гей, хто там є? Візьміть його, харцизяку, — він уб’є мене!

Назар. Нехай Бог тебе поб’є, дітопродавець! (До Галі.) Галю! серце моє! Промов мені хоч одне слово: ти не знала — за кого? Скажи: не знала?

Галя  (отямившись). Не знала, їй-богу, не знала!

Назар  (до Хоми). Чи чуєш ти?

Хома. Не чую; я оглух!

Назар (до гостей). Люди добрі, коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він се чув тоді, а сьогодні оглух. Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, га?

(Гості мовчать.)

Гнат (підходить до Назара). Він не чоловік. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова! […]

Галя (обіймає ноги батька). Ви покійній матері, як вона умирала, біля домовини обіщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнівила? За що мене хочете убить? Хіба ж я не дочка ваша? (Заливається сльозами.)

Назар. Камінь! Залізо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову... ти жди мене. (До Галі.) Бідна, бідна! В тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бідненька, серденько моє, пташечко моя безприютна! (Цілує її. До сватів.) Розкажіть полковнику, що бачили і що чули. Скажіть, що його молода при ваших очах цілувалась зо мною. (Галя обіймає його й цілує.) Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко! (Цілує її.) Я знаю, що мені робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподівайся.

(Галя непритомніє. Назар, затуливши обличчя руками, іде. Гнат й козаки за ним. Хома й свати підбігають до Галі.)

АКТ ДРУГИЙ

Проста хата, охайно прибрана. На столі горять свічки. Хазяйка порається коло пічки.

Хазяйка. […] Що ж се справді ніхто не йде? А вже мені ся навіжена Стеха! Пішла за дівками та десь і застряла з козаками. І звела ж їх нечиста мати докупи! Нехай би сей Кичатий був парубок, а то ж уже старий чоловік... Не взяв

би він собі в ключниці не молоду, а розумну, вірну, дотепну до всякого діла та стареньку! А то... як та дзиґа, так і снує. Як то він дочку свою ще пристроїть? Бач, у полковниці лізе! Чи довго ж то вона буде любуватися його лисиною замість ясного місяця? Ох, ох! старі, старі! Сидіть би вам тілько на печі та жувать калачі; так ні, давай їм жінку, та ще молоду. Як же пак, чи не так!.. От Стодоля молодець! Я його знаю, він протопче стежку через полковничий садок. Та й дурний би був, коли б не протоптав. Про себе скажу, що... теє... хтось іде!.. Зараз, зараз! Насилу! (Відчиняє двері.)

(Входять Назар і Гнат.)

Хазяйка. Свят, свят, свят! Відкіля се, якою дорогою, яким вітром, яким шляхом занесло вас у мою хату?

Гнат. Не питайся, голубко, стара будеш, хоч се, признаться, і не пристало твоїй пиці. Чого ж ти так насупилась?

Хазяйка. Сідайте, будьте ласкаві, сідайте!

Гнат. Ну, годі ж, не сердься. Мало чого з язика не спливе! Невже треба переймать, що поверх води пливе! У тебе сьогодні вечорниці?

Хазяйка. Хіба ж наші вечорниці для вас? Ви так тілько прийшли — посміяться.

Гнат. Так таки і посміємося, коли буде весело.

Хазяйка. (дивлячись на Назара). Буде весело, та не всім.

Гнат. Ну, се вже опісля побачимо. А поки — ке нам чого-небудь такого, для чого чарки роблять, та й зубам пошукай роботи. Проклятий скряга і повечеряти не дав. Ну, чого ж ти рот роззявила? Мерщій!

Хазяйка. Зараз. (Відходячи.) Бідненький Назар! (Дістає з полиці флягу з вином і закуску і ставить на стіл.)

(Назар сумно дивиться на Гната.)

Гнат (до хазяйки). Тепер же знаєш що? Візьми мітлу та мети, виясни хорошенько місяць: бач, як насупило! А ми тимчасом побалакаєм, що треба.

Хазяйка. Що се, Бог з вами! Хіба я відьма?

Гнат. Я так, .навмання сказав. Заткни пальці в уха. Чи второпала?

Хазяйка. А!.. ви хочете нишком побалакати. Добре, я піду по Стеху. (Одягає свиту і виходить.)

Гнат (подивившись їй услід). Пішла. Ну, що ж дивишся на мене, мов не пізнаєш?

Назар. Тепер би й рідного батька не пізнав. […]

Гнат (розглядаючись). Чи глухі тут стіни? (Неголосно.) Украдьмо Галю, от і все. Чи добре?

Назар  (трохи помовчавши, тисне руку Гнатові). Прости мене...,

Гнат. Ну, що ще?

Назар . Ти певний друг!

Гнат. Ну, об сьому послі. Кажи, так чи не так?

Назар. Так! Я ввесь твій: говори, приказуй.

Гнат. Слухай же. Вона, звісно, виходила до тебе коли-небудь пізно вечором у садок, хоч, може, й не одна?

Назар. З ключницею.

Гнат. Суща коханка! Чи не завалявсь у тебе в кишені який червінець?

Назар. Два.

Гнат. Ще лучче. Се ж буде ключниці на сережки, а плахту на словах обіщай. Тільки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала, бо жінки наголо всі цокотухи: не для їх вигадано слово мовчати; до того ще й дорожче запросить.

Назар. Нічого не пожалую, усе віддам, що в мене є. Де тільки ключницю побачу?

Гнат. Вона буде тут. Адже ти чув, як ласка хазяйка Стеху за те, що довго бариться? Гляди ж, зробиш тут усе як треба, а я дожидатиму вас край старої корчми. з тройкою добрих вороних. Знаєш, за садком, на старій дорозі?

Назар. Знаю.

Гнат. Сю корчму і днем люди, хрестячись, обходять, а вночі ніхто не посміє; так кращого місця нічого й шукати; тільки порайтесь моторніш.

Назар. А як вона не захоче, — що тоді?

Гнат. Хто? Ключниця чи...

Назар. Та й та, й друга.

Гнат. Захочуть обидві, тільки ти зумій согласити. Ключниця за червінця піде колядувать хоть до самого сатани; а Галя в одній сорочці піде за тобою на край світу; а як се дуже далеко, так ти спровадь її на Запорожжя, а там і сам гетьман не більший од чабана […].

АКТ ТРЕТІЙ

Середина розваленої корчми. Стіни без стелі і кілька вцілілих кроков. Все занесене снігом і освітлене місяцем. Кілька хвилин мовчання. В далині чутно пісню, потім ближче, ближче, і з’являється Стеха, несміло наспівуючи: “Ох, сережки!..” Вона зупиняється біля розваленої печі і боязко розглядається довкола.

Стеха. Як страшно! Де ж вони? І коней теж не видно. Чи не махнули вони собі? То-то буде добре! За два червінці продать своє щастя... (Роздивляється сліди.) Ні, опріч моїх, нічиїх не видко слідів... Що, як вони обманили та другим шляхом?.. От тобі й сотничка! Побіжу мерщій додому, чи не подіялось чого там. Розкажуть, що я помогла, — тоді усе пропало.

(Поспішно повертається. Назустріч їй Назар несе на руках Галю.)

Стеха. Се ви? А тут так страшно... Чи не случилось чого?

Назар  (опустивши Галю). Нічого не бійсь. А коні тут?

Стеха. Ні, я не бачила.

Назар. Збігай подивись, і як нема, то біжи мерщій у слободу, чи не зустрінеш на дорозі.

Галя. Стехо! Чому ж ти не йдеш? Біжи ж скоріш: батюшка прокинеться? Біжи-бо!

Стеха. Зараз, моя панночко; для вас на край світу полечу. (Швидко виходить.)

Галя. Ходім на дорогу: мені тут страшно.

Назар. Не можна, моє серденько: там побачать, а сюди ніхто не ввійде.

Галя (сумно). Ну, роби як знаєш, а я... я все зробила... Боже! На зорі прокинеться батюшка... Ох, Назаре, Назаре! що я наробила!

Назар. Лучче нічого не можна було зробить.

Галя. Батюшка мене проклене.

Назар. Себе нехай проклинає... Ти змерзла, моя кришечко? Візьми мою кирею. (Знімає плащ і розстелює на снігу.) Спочинь, моє серденько; поклади свої ніженьки у мою шапку. (Галя сідає на плащ. Назар вкладає її ноги в свою шапку.) Отак тепліш (цілує її), тепліш, моє серденятко.

Галя. О, мій голубчику, мій сокіл ясний! Як мені тепло, як мені весело!.. Тільки я боюсь: батюшка мій такий сердитий.

Назар. Не бійсь, моя пташечко, нічого, поки я з тобою. Не бійсь, тільки люби мене. Я подумав тоді... коли...

Галя. Коли? Що подумав? Може, недобре?

Назар. Не то що недобре, та не тепер згадувать об чім-небудь недобрім, коли на серці така радість. А завтра... що завтра зо мною буде? Я вмру, мене задушить моє щастя, моя доля. (Кладе їй на коліна свою голову. Галя перебирає його волосся. Назар, підвівши голову, з ніжністю дивиться їй в очі.) О мої очі, мої карі! Поглядіть на мене, мої зорі ясні! (Трохи помовчавши.) Серце моє, ти не казала батюшці, що підеш заміж за полковника? Не казала?

Галя. Оп’ять! Який же ти справді!.. Я заплачу. Адже ж він нічого мені не говорив о полковникові, так як же б я йому сказала?

Назар. Бідненька! Він продавав тебе, а ти нічого й не знала. Прости його. Нехай Бог милосердний на тім світі за се його осудить і покарає […].

Галя. Як мені весело з тобою! Чи воно усе так буде весело? Скажи мені, Назаре.

Назар  (не підводячи голови). Увесь вік!

Галя. Куди ж ми поїдемо?

Назар. У рай.

Галя. Я се знаю; та де ж він?

Назар (підвівши голову). Не питай мене тепер; я нічого не знаю. Ми поїдемо туди, де нема і не буде ні полковника, ні батька твого, де тільки одна воля, одна воля та щастя. О, як ми будемо гарно жити! Збудую тобі хату світлу, світлу та високу, розмалюю її усякими красками — і чорними, і блакитними, і зеленими, усякими, усякими, наряджу тебе у шовк та в золото, посаджу тебе на золотім кріслі, мов кралю, і довго, довго, поки вмру, все любуватимусь тобою. Та чи вмру ж я коли-небудь? Ні, я ніколи не вмру! Коли ти будеш зо мною, то смерть не посміє і в хату нашу заглянуть.

Галя (сумно). Ох, ні, Назаре, не кажи так! Мені страшно стало, і серце так защеміло, так заболіло, неначе чує недобру годину або яке горе.

Назар. Яке горе? Де воно? Для нас нема його на цілім світі.

Галя. Не знаю, Назаре, тільки мені щось на серці так важко, так гірко... Я все думала про батюшку.

Назар. Нащо ж ти об йому думаєш? Не думай, і весело буде. Знаєш, як приїдемо ми у Кодак... Се запорозький город... От як приїдемо, мерщій у церкву,   повінчаємось;   тоді   і   сам   гетьман   нас   не   розлучить,   і   будемо   довго,

довго там весело жити. Ти будеш пісні співати і танцювать, а я буду грать на бандурі і розказувать тобі про славні діла козацькі, про Саву Чалого, про Свірговського, про всіх, про всіх жвавих козаків наших. Далі мені вигодуєш сина, молодця чорнобривого, пошлемо його в Січ; там поставлю його перед козацькою громадою і скажу: “Любуйтеся, дивітеся: се мій син. Мені його вигодувала, викохала моя Галя, такого молодця!” Що, весело?

Галя. Весело, мій Назаре, мій миленький, а серце все-таки болить. Мені здається, що батюшка вже прокинувсь і мене шукає.

Назар. Бог зна об чім думаєш ти! Ось зараз будуть коні, і вони нас не найдуть, хоч нехай усю землю перевернуть. Не журись же, моя ластівко!

Галя. Знаєш що? Ходім додому, розбудимо його, станем перед ним на коліна... Він нас простить: він мене любить.

Назар. Хіба ж я його не просив, хіба ж не ставав перед ним на коліна! Адже ти бачила?

Галя. Бачила, ти просив … Назаре, він мій батько,

Назар. Лучче б не знать такого батька.

Галя. Ти сердишся, Назаре! Не сердься, мій милий, мій чорнобривий. Подивись, я весела, я не жалкую, що покинула... Поцілуй же мене, мій соколе ясний, орле мій сизокрилий.

(Обнімаються і цілуються.)

Назар. О, моя радість, мій сон чарівний! Не журись, серденько. Скоро ми полетимо так, що не дожене нас і вітер… Ти не змерзла?

Галя. Ні, твоя шапка така тепла. (Знімає шапку з ніг й цілує.) О, моя мила шапка! Надінь її: і ти замерз.

Назар. Надінь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькій шапці. (Вона надіває шапку. Назар любується.) Чудо!. Чорні вуса, шаблю дамаську, пістоль за пояс — і козак хоч куди. (Цілує її.) Козаче мій чорнобривий!

Галя (надіває йому шапку). Отак краще! Постій, я пришпилю стьожку. Знаєш, як на весіллі бува у молодого?

Назар. Се ти ще й завтра зробиш...

Галя. Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою і хустку, що для тебе вишивала. (Виймає з-за пазухи білу, шиту червоним шовком хустку і подає Назарові) Що, хороший? Я сама вишивала і гроші на шовк сама заробляла.

Назар. Спасибі, серце моє.

(Галя виходить на край сцени. Назар стоїть задумавшись .[…] Дивляться одно на другого і цілуються. Хома і Стеха крадуться із за шкапи.)

Хома. Сюди! Ось де вони! Сюди!

Галя. Батько!.. Пропала я!

Стеха  (пробігає коло їх). Полковниця! Полковниця!

(Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь. Стеха ховається.)

Хома (скаженіє). Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб’ята! (До челяді.) Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!

(Челядь торопіє.)

Назар.   Хто   хоче   в   домовину,   виступай   на   мене.   (До   Хоми.   )   Ти   чого хочеш?

Хома. Смерті твоєї, злодію!

Назар. Нащо ж ти собаками цькуєш? Візьми сам, коли хочеш. Хома. Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!

(Б’ються на шаблях) Галя   (пада між ними на коліна). Тату, тату! Убий, убий мене. Винна я; я прогнівила тебе... […]

Хома      (до    челяді).     Беріть     його!     Я     вас     перевішаю!     Я     вас     золотом окую! […]

(Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.) Хома.   […]   Чи   єсть   у   кого   вірьовки,   пояс   або   налигач,   —   що-небудь, скрутить йому руки й ноги?

(Челядь крутить поясами Назара.) Стеха   (падає коло Галі зомлілої). Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!

Хома.    Отак    добре!    Тепер    зав’яжіть    йому   рот.    От,   до    ладу;    у   його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.

(Зав’язують хусткою рот.) Хома. Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе... а вовки здалека поживу чують... от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину — нехай, проспиться та подума, з ким жартує.

(Челядь кладе Назара на сніг.) Хома  (на Галю). А ця учаділа... Возьміть її додому... Прочумається.

(Челядь бере на руки Галю і несе з собою.) Стеха   (бере Хому за руку і веде його за Галею). А що? Скажеш, що не люблю тебе?

Хома.   Спасибі,  спасибі.   (До   Назара.)  Оставайсь   здоров,  приятелю!   Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.

(Хома з Стехою шепчуться і пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомін.) Голос   Хоми   здалека . Киньте її! В’яжіть його! Гнат  (за сценою). Я тебе зв’яжу, недовірку проклятий!

(Незабаром вибігає Галя і кидається на Назара.) Галя. Орле мій, серце моє! (Розв’язує хустку.) Назар. Душно мені, душно!

Гнат   (веде за груди Хому). Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?

Хома. Ні!

Гнат. Здихай же, собако скажена! […] (Цілить пістолем.)

Галя  (до Гната). Стривай!

Назар. Пусти його, не варт він того. Не напасти душі своєї. (До Хоми.) Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не поміг тобі Бог занапастить мене; а я чужої крові не бажаю. Іди собі!

Хома (пада перед Назаром). Назаре! сину! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Падає до ніг, плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, проклятий!..

Назар (підводить його). Устань, молися Богу, грішний. Коли прощають люди, то Бог милостивіший за нас.

Хома (вставши, утирає сльози). О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обніміться, поцілуйтеся, діточки мої. Я хоч і грішний, а все-таки батько. (Назар і Галя обнімаються.) Боже, вас благослови!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Родинні реліквії, пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка

 

Українська вишивка! Скільки в ній магічності і сили, віри та безмежної любові до природи, людей. Це тяжка праця жіночих рук, в яких вкладена енергія добра, зворушливих картин і орнаментів, які не залишать кожного байдужим.

Мовчан  Клавдію Герасимівну (1954 року народження, жительку села Вербівки) - називають “золоті руки” . Ще з дитинства жінка не розлучається з голкою та ниткою. Спочатку це було захоплення. Пізніше – це захоплення стало долею. На її вишивках виросли діти, уквітчані “маком-цвітом” , “рожами”, “ластівками”.

Український рушник! Як багато містить у собі це слово, яке воно рідне та миле! Чи можна знайти у Вербівці хату, де не було б рушника.

        Адже з давніх-давен у родинному житті українців рушник відігравав особливу роль, як традиційно-ритуальну, так і мистецько-декоративну. Як ужиткова річ, він завжди був під рукою, – тож від слова “рука” й пішла назва « рушник».

     Рушники передавались як талісман з роду в рід, з покоління в покоління. Майстриня ще й досі зберігає рушники, які вишила її мама – Галушка Ганна Герасимівна 1922 року народження . Є в родині рушник на якому вишиті слова українського поета Тараса Шевченка « Заповіт».

      Спогади Мовчан К.Г.: « Моя родина живе  з ім’ям Тараса Шевченка ще з дитинства. Батьки читали щовечора « Кобзар», який був настільною книгою на ті часи. Шевченко в рідній хаті моїх батьків дивився на мене з великого портрета. Віра в майбутнє і надія допомогли в скрутні часи самому Шевченкові. Віру і надію він  намагався передати нам через свої твори, а я - у своїх вишивках. А поки живе надія, людину ніщо не може зламати.

Свої надбання передала доньці - Сажен Ніні Володимирівні. Запропонувала вишити портрет генія народу Тараса Шевченка. І дійсно, це її покликання. Вона – це маленька історія, у вільний від роботи час працює над вишивками, в’язанням. Адже український рушник – це наші думи, безмежні пісні. Свої вишивки віддала на зберігання у Вербівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів».

    Першу вишивку майстриня створила в 12 років, а останню -  в подарунок доньці  в 2010 році.   

     Як говорив Тарас Шевченко: « …мати, від неї – все найпрекрасніше на землі!».

      Щастя майстра -  в його творах,

      Щастя матері - в її дітях. Народна майстриня – це втілення вірності та ніжності, любові до дітей та онуків …і, звичайно ж, – до улюбленої справи.

       Найголовніше – щоб людина любила свою професію. Бо ж хто до чого покликаний , той і буде старанно й сумлінно робити свою справу. А якщо всі з любов’ю будуть працювати , то недалеко  й до добробуту в житті, якого прагне кожна людина.

Валентина Морозова,

вчитель української мови та літератури

Вербівської загальноосвітньої  школи І-ІІІ ступенів.

 

 

 

 

 

 

Вишивки Мовчан К.Г.

 

 

РОЗДІЛ ІV. ЧЕТВЕР

КОНКУРС ЧИТЦІВ  ВІРШІВ ПРИСВЯЧЕНИЙ ТВОРЧОСТІ

ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА 7-11 КЛАСИ

ЛЮБИМИЙ МІЙ ПОЕТ

Любимий мій поет – Шевченко.

Його я твори дорого ціню,

Бо все своє наповнене любов’ю серце

Він присвятив народу своєму.

Безмірно він любив його прекрасні думи,

І щирий погляд вдалину,

І часто думав, як покращить

Гірке становище народу своєму.

І він складав поеми, вірші,

В піснях оспівував народ, який був сильний, богатирський,

Й хотів добитись права незалежного свого.

Пісні його носились з краю в край.

Від України і до Польщі.

І кожний знав їх і співав,

І в серці ті пісні, як скарб ховав.

Помер поет його не стало,

Та кожний твір його в серцях пала,

Як іскра, як вогонь.

Ніхто його не забуває,

Він жив, він буде жить, і він живий.

Валентина Морозова

учитель української мови та літератури

Вербівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

 

 

 

ПАМ’ЯТІ ШЕВЧЕНКА

Вже майже двісті літ минуло

Від тої давньої пори,

Як у простій селянській хаті

Малого сина сповили.

 

Ніхто б не зміг тоді сказати,

Що й через декілька віків

Ім’я це будуть шанувати,

Він – буде гордість земляків.

 

Нелегко склалась в хлопця доля,

І шлях тяжкий пройшов Тарас:

Сирітство, панськая неволя,

Миколи першого указ.

 

Та не вдалося супостатам

Поета нашого зламати.

З часів тих давніх і понині

Він є героєм України.

 

Прожив Тарас життя яскраве

І не шукав ніколи слави.

Для нас Шевченко і донині –

Пророк народу України.

 

 

                      

 

 

   М і й  к р а й

                     У самім серці України,

Там, де ліси, і де поля,

Цвіте Черкащина велична,

Близька і рідна сторона.

                      Земля Богдана і Тараса

Багато бачила всього:

І ляхів били тут завзято,

Й фашистам жарко тут було.

Про Кам’янку й її район

Відомо всім в Черкаськім краї,

Бо декабристи тут жили,

І Пушкін був, щоб їх прославить.

Вербівка – це моє село,

Про нього всім потрібно знати:

Чайковський приїздив сюди

Безсмерті опери писати.

По землях щедрих врожаїв

Дніпро і Тікич котять хвилі,

Природа гарна тут навкруг,

А люди всі привітні й милі.

Вже шістдесят тобі минає,

А ти, як завжди, молода,

І віриться, що все здолаєш,

Яка б не трапилась біда!

 

Ірина Блага  ,

учитель української мови та літератури

Вербівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

 

          Життя великого Поета

У невеличкій старій хаті

Там люди бідні, небагаті,

Невільники вони всі, кріпаки.

І кожному дісталось там:

Дорослі зранку і до вечора у полі,

А діти собі у неволі

На виховання віддались природі.

Талановитий там хлопчина був,

Десь щось побачив, щось почув –

І на листку з'являлися рядки,

Писав про все на всі віки.

Мале воно іще не знало,

Що його попереду чекало.

Та пережив він все,

Минули вже літа,

Угору вище він усе зліта.

І вже не скажуть щось йому пани,

Від нього нижче всі уже вони.

А як побачить бідного хлопчину,

Коли його тягають за чубрину

І кажуть: «Ти простий же, люде,

Не поважають тебе всюди!»

З очей його сльоза поллється,

А з уст слова такі зірвуться:

«Не трогай хлопця, я благаю,

Бо й так же тяжко йому, знаю!

А ти, багатий і скупий,

Немаєш серденька, ти – злий!»

Кобзарю, ми твоє величне слово

Все згадуємо знову й знову.

Спи тепер же ти спокійно:

Твоя земля – щаслива й вільна!

 

Кучеренко Катерина

учениця 8 класу

Вербівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів

 

 

Роздуми про Тараса

Шевченко потрібний нам усім

Із кличем, мовкамінь-граніт.

 Слова йогосильні, мовгрім,

Звучать над народом, над часом новим.

Хай в кожному місті, чи то у селі

ВсміхнетьсяКобзар  на білійстіні,

Від того прозріє хай душа завзята,

Козацького роду, на щедрістьбагата.

Я не цураюсь слова неньки,

Що з купеліменіспівала,

Я не цураюсяШевченка,

Щомати у свята читала.

Я - українкавідпрадіда до діда,

Зростаюумаленькомуселі.

 Учусь, читаю, сестронькунавчаю

Любить Шевченка, як дано мені.

Вінмавєдинузброю — слово,

Він не тримав в своїх руках меча.

Його слова вели людей до бою,

І досізвуть, і сила в них міцна.

Він той, хтознищиввсікайдани,

Розбивокови рабства й темноти.

Боровся з ворогами до загину,

Гучним і всемогутнім словом бідноти.

Не побоявсянітюрм, ніцарських кар,

Що не змоглизламати силу йогослів.

 Народу дав бесмернийсвій «Козбар»

Щобкрізь роки він за собою вів.

Такого Шевченкабільш не буде,

Такого Прометея, вженема,

Вклонімосяйому, вкраїнськілюди,

Щобнашідушіосяялавесна.

 

Про життя

Шевченка рідний край, Черкащино моя,

Моя колиска,нене веселкова.

Люблю тебе, о рідная земля,

Душа Укра^ʹїни і пісня кріпакова.

Мій рідний край, земля моїх батьків

Тут рідний дім, що так мене чекає,

Тут я почула голос тих віршів,

Що й досі так мене тримає.

Цей голос чую я давно,

Ще з піснею, що мати гарно так співала,

Посіяла, мов золоте зерно,

А потім стихла, плакала, ридала.

Зневіра, відчай, смуток, біль.

Прийшли страждання, що давили душу,

І я не розуміла, чи то життєвий «цукор»,чи то «сіль».

І все терпіла, бо тягти все мушу.

«Кобзар» дав сили, віру, вороття,

У те що згасло здавалося навіки.

Зрадливі друзі, заздрість, забуття,

Пішливсі геть, не буду вже терпіти.

Шевченко, мов той Ісус,

Що на Голгофу  задля людей піднявся

Тяжкий той хрест,у мукахніс

Ради людей, ради людського щастя.

Він той пророк, що бачив крізь віки

Він той провидець, що Кобзарем зоветься,

Він віру дав, яка не втратиться в безжальнії роки

А буде поруч, і ніколи не зітреться.

 

Заярнюк Анна Віталіївна

11 клас

Вербівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПАМ’ЯТНИКИ КОБЗАРЕВІ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

 

 

 

ХАРКІВ

 

 

ПОЛТАВА

 

 

КАНІВ

 

 

КИЇВ

 

 

 

ЧЕРКАСИ

 

 

 

СМІЛА

 

 

 

 

 

 

КАМ’ЯНКА

 

 

с. БАЛАНДИНЕ

КАМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ

 

с. ЛУЗАНІВКА

КАМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ

 

ЗВЕНИГОРОДКА

 

 

УМАНЬ

 

 

ЧЕРНІГІВ

 

 

УЖГОРОД

 

ЯЛТА

 

РОСІЯ. МОСКВА

 

ГРУЗІЯ

 

АЗЕРБАЙДЖАН. БАКУ

 

 

КАЗАХСТАН. АЛМАТИ

АРГЕНТИНА. БУЕНОС-АЙРЕС

США. ВАШИНГТОН

США. КЛІВЛЕНД. ОГАЙО

 

КАНАДА. ВІННІПЕГ

ГРЕЦІЯ. АФІНИ

 

 

ДАНІЯ. КОПЕНГАГЕН

 

 

ПАРАГВАЙ. ЕНКАРНАСЬЙОН

 

 

ПОЛЬЩА. БІЛИЙ БІР

 

 

УГОРЩИНА. БУДАПЕШТ

 

ФРАНЦІЯ. ПАРИЖ

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ V.  П’ЯТНИЦЯ

ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР ДЛЯ УЧНІВ 7-11 КЛАСІВ

НА ТЕМУ: « ЖІНКИ В ЖИТТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА»

Ведучий. У Т.Шевченка інтимне життя особливе: його переважаюча сторона скоріше трагічна, печальна, ніж радісна. Які жінки ввійшли в історію завдяки тому, що стали його музами, полонили його душу, надихнули на створення шедеврів?! Їх було вісім – знакових жіночих постатей у бентежному і сповненому драматизму житті Тараса. Імена більшості з них ми б не знали, аби не любов до них великого поета.

Натура емоційна і чутлива, Тарас Шевченко закохувався часто. Проте доля щоразу позбавляла його родинного щастя, кохання, про яке мріяв, надто в останні роки свого буремного життя.

Найчастіше  його обраниці не могли оцінити ані поетичного, ані художнього генію великого митця. Тому він втішався, переконую себе у правильності «запорозького вибору»: «Не женися на багатій, Бо вижене з хати, Не женися на убогій, Бо не будеш спати. Оженись на вольній волі, На козацькій долі, Яка буде, така й буде, Чи гола, то й гола. Та ніхто не докучає…»

Оксана Коваленко

Ведучий.Першим захопленням  Тараса Шевченка була Оксана Коваленко, про яку поет згадав у вірші «Мені тринадцятий минало…». Вона була на три роки молодшою  і  мешкала по сусідству. Матері їхні, дивлячись на дитячі забавки, планували, що діти колись одружаться. Шевченко згадував про це в своїх листах. Проте Тарас поїхав супроводжувати Павла Енгельгардта до Вільно, де отримав початкову художню освіту, потім був Петербург та Академія мистецтв, перші публікації, перше визнання, викуп із кріпацтва… Коли  через чотирнадцять років Тарас повернувся до рідної Кирилівки вільною людиною і столичним художником, Оксана була давно заміжня за кріпосним із сусіднього села і виховувала двох доньок.

Читець:

Недав мені бог нічого,

І хлинули сльози.Тяжкі сльози

А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози.

І поцілувала…

Читець:

Чи правда, Оксано !

Чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачу диво – твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Коли ти любила Петруся співать

І ти не згадаєш, Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюся,

Згадай же ,Оксано, чужа чорнобрива,

І сестру Мар’яну рястом уквітчай,

Часом на Петруся усміхнися, щаслива,

І хоч так як жарти, колишнє згадай.

Ведучий: Це перше почуття було наскільки сильним, що поет неодноразово звертався до образу цієї дівчини.

Читець:

Помандрувала…

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала,

Вернулась, правда, через год,

Та що з того, з байстрям вернулась.

Острижене…

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукає; або кричить, або тихесенько співає.

Та ніби коси розплітає

А потім знову кудись пішла,

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

 

Варвара Репніна

Ведучий. Із  княжною Варварою Репніною Шевченко познайомився саме в свій перший приїзд в Україну, після навчання в Академії. Подорожуючи Київщиною, влітку 1843 року він завітав до Яготина, аби зробити замальовки. Йому настільки сподобалося в родині Миколи Григоровича Репніна-Волконського, що він повернувся на триваліший час, залишившись на рік у його маєтку. Хазяїн був людиною більш ніж неординарною – князь, генерал, високоосвічений чоловік  із філософським складом розуму, старший брат декабриста Сергія Волконського. Донька князя, 35-річна Варвара,  була захоплена талантом Шевченка і закохалася в нього на все життя. На жаль, ця любов не мала майбутнього, і княжна вирішила, що їй Богом дано бути янголом-охоронцем поета, тож усіма силами своєї душі вона боролася з пристрасним почуттям. У листах до свого духовного наставника, француза Шарля Ейнара,  вона відверто зізнавалася у своїх стражданнях: «Я підступним чином, довгими годинами піддаюся владі своєї уяви, котра малює мені палкі картини пристрасті…». Поет із величезною повагою ставився до цих стосунків, але не наважився розвинути їх у більш, ніж дружні. Вони підтримували зв’язок  усе життя:  і в горі заслання, і в радості повернення на Батьківщину.

Читець:

Грусти тайной,

Тоски глубокой, не случайной,

Ни с кем страдалец не делил.

Друзья любили всей душою

Его, как кровного; но он

Непостижимою тоскою

Был постоянно удручен.

 

Ганна Закревська

Ведучий. Приблизно у той самий час, на початку 1840-х років, Шевченко гостював в Березовій Рудці (нині – Полтавська область), у родині поміщика Платона Закревського. Між 29-річним поетом і красунею-дружиною господаря, 21-річною Ганною спалахнуло кохання. Але невдовзі Тарас змушений був залишити  гостинну садибу через справи, і зв’язок увірвався. Ганні Закревській поет присвятив не один вірш, зокрема: «Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Якеє тихеє ти слово тоді б промовила мені? Ніякого. І не впізнала б. А може б, потім нагадала, Сказавши: «снилося дурній». А я зрадів би, моє диво!». На жаль, зустрітися більше їм не довелося – пані Закревська померла у 35 років, саме тоді,  коли  Шевченко звільнився від десятилітньої солдатчини.

Читець:

Як би зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б чи ні ?

Якеє тихеє те слово

Тоді промивила б мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній» .

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Як би побачив, нагадав.

Веселеє та молодеє,

Колишнє лишенько лихеє.

Я зарадив би, заридав!

І помоливсь, що неправдивим,

А сном лукавим розійшлося,

Слізьми – водою розлилося.

Колишнєє святеє диво.

 

 

Ганна Ускова

Ведучий. Існують свідчення, що під час свого першого приїзду в Україну, у рідній Кирилівці поет уподобав доньку місцевого священика Григорія Кошиці – Феодосію. Отримавши посаду в Київському університеті та розпочавши роботу в Археологічній комісії, Шевченко поїхав свататися на одне з храмових свят. Але отримав категоричну  відмову батьків попівни. Дівчина не змогла піти всупереч волі старших і, за місцевими переказами, невдовзі збожеволіла.

У засланні, яке тривало десять років, Шевченко закохався в дружину коменданта Новопетровської фортеці Ганну Омелянівну Ускову. На жаль, плітки і осуд перервали їхні приятельські розмови, але Ускова протягом довгих років залишалася щирим другом поета.

Катя Піунова

Ведучий. Коли імператор, не без посиленого втручання та заступництва Варвари Репніної, підписав указ про помилування, Тарасові Григоровичу йшов 44-ий рік. Він був пригнічений засланням і солдатчиною, відпустив патлату бороду і відчував себе старим не по роках… Проте, як свідчать листи, мріяв про молоденьку дружину «з простих», поруч з якою хотів повернути втрачені на каторзі роки молодості. Оскільки у Петербурзі він перебував під постійним наглядом поліції, Шевченко на деякий час «зависає» в Нижньому Новгороді. І тут він уповні відчув свою популярність. Жінки з місцевого бомонду наввипередки замовляли йому свої портрети. Саме серед них він зустрів своє наступне кохання – молоду актрису Катю Піунову, яка видалась йому ідеалом жіночої вроди. Заради її подальшої театральної кар’єри він викликав до провінції свого знайомого, великого актора Імператорського театру Михайла Щєпкіна, і той протягом трьох днів грав у виставах разом з нею. Поет ублагав директора Харківського театру погодитися на умови актриси (які, зважаючи на її юний вік, відсутність досвіду і таланту, були неймовірно невиправданими) і зарахувати її  до своєї трупи. Проте, скориставшись поетом, актриса зрештою втекла до Казані з 25-річним актором, за якого згодом вийшла заміж. Потім  вона  згадувала: «Але ж мені ще шістнадцяти не було! Що я там розуміла! Мені здавалося, що в Тарасі Григоровичі женихівського нічого не було. Чоботи дьогтярні, кожух ледь не на голе тіло, шапка смушева чи не найпростіша…». Проте вона змогла зрештою визнати правду: «Так, про душевний світ, про розум великого поета позабула, клепки забракло!».

Читець:

Чтобы это значило?

Не ревность ли?

Пісня « Чи я ж тобі не вродлива?»

 

 

Марія Максимович

Ведучий. Потім були приятельські стосунки з Марією Максимович, які дуже скидалися на чергове поетове кохання, проте його біографи не припускають, що Шевченко дав волю своїм почуттям. Марія була дружиною давнього друга поета, українського вченого, історика і фольклориста Михайла Максимовича, а Тарас Григорович на схилі свого життя дуже високо цінував тих, хто залишався з ним поруч попри всі негаразди…

Лукерія Полусмак

Ведучий. Останнім коханням великого поета стала служниця його петербурзьких друзів, українка Лукерія Полусмак. На прохання Шевченка,  її, кріпачку, відпустили на волю. Це підштовхнуло дівчину, вже заручену з Тарасом Григоровичем, до сміливого флірту з його друзями та знайомими, що прикро і боляче вдарило по поетових почуттях. І цього разу його мрії про спокійну старість у родинному колі, у вишневому саду, були понівечені й знищені чужою байдужістю… Поет розриває стосунки. За три місяці він помирає. Вона пережила його на більш,  ніж півстоліття. Кажуть, останні десять років свого життя, поховавши чоловіка-перукаря і залишивши дітей на Московщині, Лукерія провела на могилі Тараса в Каневі… Приносила гостинці й роздавала дітям, довгу сиділа на могилі й одного разу написала в книзі відвідувачів: «Сподіваюсь, ти бачиш, як я каюсь…».

Читець:

А ти доле! А ти мій покою!

Моє свято чорноброве

І досі межи ними тихо, пишно походжаєш?

І тими очима ,

Аж чорними – голубими,

І досі чаруєш, Людські душі?

Свято моє! Єдинеє свято!

Читець:

Боже милий

Тяжко мені жити

Моє серце широкеє

Нічим поділити

Не дав єси мені долі

Не дав єси ніколи,

Ніколи, ніколи!

Читець: У кожної людини своє щастя: в одних воно особисте, в інших у громадському.

У Тараса – воно пов’язане тугим вузлом печалі і всесвітньої слави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ .................................................................................................................... 4

План ……………………………………………………………………………. 6

РОЗДІЛ І. Понеділок ………………………………………………………… 7

1. Відкриття тижня. Урочиста лінійка (Учні знайомляться з біографією

 Тараса Григоровича Шевченка)  1- 11 класи ………………………………… 7

2. Конкурс малюнків «Тарас Шевченко очима дітей" 1- 7 класи. …………. 19

3.  Перегляд  презентацій про Тараса Шевченка (диск)

РОЗДІЛ ІІ. Вівторок ………………………………………………………… 23

1. Розгадування кросвордів, ребусів, диктантів, тестів, вікторин. ………… 23

2. Позакласний захід «У полоні Музи і Долі» (Літературно-музичне

дійство про життєвий і творчий шлях Т.Г. Шевченка) 5-6 класи. ………. 39

РОЗДІЛ ІІІ. Середа ………………………………………………………….. 50

1. Інсценівки за творчістю Тараса Шевченка 5- 11 класи. …………………. 50

2. Родинні реліквії, пов’язані з ім’ям Тараса Шевченка. ……………………75

РОЗДІЛ ІV. Четвер ………………………………………………………….. 78

1. Конкурс читців, присвячений творчості Т.Г.Шевченка 7-  11 класи. ….. 78

2. Пам’ятники Кобзареві в Україні та світі (перегляд презентації). ………. 85

РОЗДІЛ V. П’ятниця ………………………………………………………  106

1. Підведення підсумків, нагородження переможців та активних

учасників тижня   5- 11 класи.

2. Літературний вечір для учнів 7-11 класів на тему:

«Жінки в житті Тараса   Шевченка». ……………………………………….. 106

Використана література …………………………………………………… 118

 

 

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1.  Пахаренко В. Шкільне Шевченкознавство. «Брама-Україна», 2007.

2. Т.Шевченко. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах. «Радянська школа». Київ – 1960.

3. Т.Шевченко. Альбом. Живопис, графіка. Київ « Мистецтво» -  1986.

4. Твори Тараса Шевченка. Видавництво Київ – 1987.

5. О. Іваненко «Тарасові шляхи». Видавництво «Молодь» 1953.