«І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути не злим тихим словом»
Мета: вшанування пам’яті видатного поета, патріота України Т.Г.Шевченка, виховувати почуття патріотизму.
Обладнання: святково прикрашена зала, на стінах вишиті рушники, портрет Т.Г.Шевченка, прикрашений рушником, квіти, поряд виставка художніх ілюстрацій до творів Т.Шевченка, біля портрету вислів.
Хід заходу
Кобзарем його ми звемо,
Так від роду і до роду,
Кожний вірш свій і поему
Він присвячував народу
(М.Рильський)
Вчитель: Ось він, благородний, мужній Т.Шевченко, захисник прав знедоленого народу. У його погляді – віра у справедливість справи, якій він віддав життя. А життя Шевченка – в поезії, живописі, пісні.
(звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»)
В І: І знову – березень… І знову линуть до нас думи геніального українського поета… Традиційно український народ у цей весняний час звертається до постаті Тараса Шевченка, до постаті, яка у своїй величі була, є і залишиться ні з чим не зрівняною, невичерпною для людського подиву й осягнення.
В ІІ: «Він був сином мужика – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим», - писав інший український геній І.Франко.
В І: Вірним та благородним супутником на дорогах століть є для України її гордість та слава – Тарас Григорович Шевченко.
В ІІ: Важким і тернистим був життєвий шлях народного співця.
В І: Про своє гірке дитинство, про те далеке минуле, про любов дитячих
років розповів Т.Шевченко в автобіографічних творах.
«Мені тринадцятий минало» (__________________)
Оксана:Чом же ти плачеш? Ох, дурненький Тарасе, давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, аджекажуть, найкращевідусіхтичитаєш, ще й,кажуть, малюєш. От виростеш і будешмалярем. Еге ж?
Тарас: Еге ж, малярем.
Оксана: І тирозмалюєш нашу хату.
Тарас: Еге ж. А всікажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду – таки малярем.
Оксана: Авжежбудеш! А щотиледащо, то правда. Дивись, детвої ягнята. Ой, бідніягняточка, що чабан у них такий - вони ж питочкихочуть! Жени їх до води!
Оксана і Тарас вибігають.
« І золотої й дорогої…» (___________________)
І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої:
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі,
Моводірвалось од гіллі,
Одно-однісінькепідтином
Сидитьсобі в старійряднині.
Меніздається, що се я,
Щоце ж та молодість моя.
Меніздається, щоніколи
Воно не бачитимеволі,
Святоїволеньки.Що так
Даремне, марнепролетять
Йогонайкращіїліта,
Щовін не знатиме, де дітись
На сімширокімвольнімсвіті,
І піде в найми, і колись,
Щобвін не плакав, не журивсь,
Щобвін де-небудьприхиливсь,
То оддадуть у москалі.
В ІІ: Змалку в малоїдитинипрокинувся талант художника. Цебулонезвичайнедитячезахоплення.
Вугіллям, крейдоючиолівцемвінмалювавскрізь, де тількиміг: на стінах, дверях, папері. Ходив від
села до села впошуках учителя. Але важкебуло то навчання. Дяки-вчителіпримушували
носити воду, рубати дрова, робити все щозавгодно, але не малювати. Таксталося,щоразом з паном
Енгельгардом Тарас потрапляє аж до Петербурга.
В І:« ... Живу, учусь, нікому не кланяюсь, і нікого не боюсь, окроме Бога – велике щастя бути
вольним чоловіком ...», - так писав Шевченкобратові з Петербурга. Тут сталися важливі події в
його житті, одна з яких - викуп з кріпацтва та можливість здобути освіту художника.
В ІІ:Неповним буде уявлення про внесок Кобзаря в скарбницю української культури, якщо не познайомитися зі спадщиною Шевченка-художника. Адже, саме завдяки цьому таланту Шевченко здобув волю й перед ним відкрився широкий світ.
В І: Коли поет навчався у Петербурзькій Академії мистецтв, у нього з'явився задум створити ілюстрований альбом «Живописна Україна», в якій розповів би про різні події української історії. Саме тут тричі відзначений срібними медалями за визначні успіхи в живописі.
(Перегляд відеопрезентації)
В ІІ: Мартос Петро Іванович,поміщикЛохвицькогоповітуПолтавськоїгубернії, писав: « Шевченка я знав близько. Познайомився з ним наприкінці 1839 року в Петербурзі у доброго земляка ЄвгенаГребінки, якийрекомендувавменійого як талановитогоучня Карла Брюллова… З ЄвгеномГребінкою ми з великими труднощамирозібралинаписане і дали раду тимпапірцям. Я запропонувавШевченковінадрукувативірші. Віндовгоодмовлявся, все шуткував: «Ні,добродію! Не хочу, не хочу! Щобіще побили?! Не хочу!». Я доклавбагатозусиль, щобумовити Тараса Григоровича, і, нарешті, вінпогодився, і я в 1840 роцінадрукував «Кобзаря».
В І. Цямаленька книжечка відразувідкриланемовновийсвітпоезії, вибухнула, мовджерелочистоїхолодної води, заясніланевідомоюдосі в українськомуписьменствівиразністю, простотою і поетичноюграцієювислову. Не приніс «Кобзар» Шевченковінібагатства, нірозкоші, затевкриввічною славою.
Вірш «Думи мої»_________________________
В ІІ: Ще в ранньому дитинстві Т.Шевченко проймався глибоким захопленням від славного і героїчного минулого українського народу. Із розповідей старого діда Івана поставали в уяві хлопчика мужні лицарі-козаки, їхні далекі походи на ворога. Усе почуте назавжди закарбувалося в пам’яті Шевченка, а потім ожило в його поезіях. (учні читають напам’ять вірш «Розрита могила»)
В І: Із найбільш упокореного і знедоленого кріпацького середовища, в неймовірно важких обставинах сирітського життя Шевченко став поетом, геній якого не має рівних у світі.
В ІІ: Так Мар’ян Якубець, професор Врацлавського університету, сучасний польський науковець, писав: «Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх великих поетів світу. З цього погляду український поет був вищим за Міцкевича і Пушкіна… Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Немає для неї відповідника у світовій літературі»
В І: У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
В ІІ: Тонким ліризмом, вишуканістю захоплюють нас романтичні балади Т.Шевченка, які стали справжніми перлинами, які своєю чарівністю бентежитимуть серце читачів, скільки світ стоятиме.
(Учениця читає ____________________________)
В І: Дивовижну душевну силу і красу пробуджує в людині материнська любов.
В ІІ: Жертовність безталанної української матері Т.Шевченко підносить до рівня найвищих надбань людської душі. (_______________________________________________
В І: Я так люблю мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога,
За неї душу погублю
В ІІ. У йоговіршах звучали мотивистійкостіборця і незмінноїлюбові до батьківщини, трудящих. Самеза цейогобуло взято підарешт. Вирок у справіШевченкабув такого змісту: « ХудожникаШевченка за складаннябунтарських і найвищоюміроюзухвалихвіршів як обдарованогоміцноюбудовоютілавіддатирядовим в Оренбурзькийокремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству матинайсуворішийнагляд, щобвідньогоні в якомуразі не могло виходитиобурливих і пасквільнихтворів». На цьомувирокуМикола І дописав власною рукою: «Піднайсуворішимнагляд і з забороною писати й малювати».
В І. Десять роківзасланняпідірвалифізичнісилиШевченка, але не зламалийогопоглядів, йогосили як борця. З 1860 року Тарас Шевченко тяжко хворіє. А 10березня 1861 року в Петербурзівін помер. Лише мертвимповернувся Шевченко на Україну (у травні того ж 1861 року йоготіло перевезли на Україну, і виконуючизаповіт, поховали на Чернечійгоріпід Каневом)
В ІІ.Пройдімосяще раз сторінкамижиттєвого шляху великого митцяукраїнського слова.
(перегляд відео «_______________________________»)
В І: Національний пророк, великий поет Т.Шевченко любив свою рідну землю пристрасно, добре розумів, що він її син, несе відповідальність за її майбутню долю.
В ІІ: Тому й ставиться поет до співвітчизників вимогливо, його слово нерідко сповнене пекучих докорів за їхню пасивність і байдужість.
В І: Зразком такої вимогливої любові є послання «І мертвим, і живим, і ненародженим…»
(Учні читають уривки з послання)
В ІІ: Шевченко — великий син України, гордість і слава наша.
В І:Доля не була ласкавою до Т. Шевченка. Своєю трагічністю вона була схожа на долю України. Але незважаючи на це, з його серця виринали вистраждані слова: «Караюсь, мучусь, але не каюсь».
В ІІ: Здалека, з лівого берега Дніпра, видно, вкриту деревами чудового парку, гору — могилу українського Кобзаря.
В І:Здалека її бачать ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться великий Кобзар звідси на Україну, якій віддав усі свої думки й почування.
(Звучить запис «Заповіт» Т. Шевченка. На тлі музики звучать слова).
В ІІ. Минатимуть роки, спливатимуть віки, а Т. Шевченко залишатиметься у пам'яті нащадків, бо є й буде Україна і народ український, який пам'ятає його заповітні слова.