Імунна система людини

Робота імунної системи людини спрямована на захист від бактерій, вірусів, найпростіших, паразитів, а також від клітин з ознаками чужорідності, наприклад, пухлинних чи інфікованих вірусами. Під терміном «імунна система» розуміють систему, що забезпечує підтримку генетичного гомеостазу на рівні цілісного організму

В імунній системі, залежно від особливостей походження і функціонування, виділяють систему неспецифічного вродженого імунітету і систему специфічного (адаптованого) набутого імунітету. Органи імунної системи поділяють на первинні (центральні) і вторинні (периферичні). Фактори імунної системи клітиннігуморальніЛімфоцити, основні клітини імунної системи, з’являються, дозрівають і функціонують завдяки існуванню спеціалізованих утворень – органів імунної системи.

До первинних (центральних) органів належать загруднинна залоза (тимус) і кістковий мозок. Загруднинна залоза (тимус) – місце утворення Т-лімфоцитів, а в кістковому мозку формуються В-лімфоцити. У первинних органах імунної системи відбувається антигеннозалежне  диференціювання лімфоцитів, під час якого антиген не впливає на процеси розвитку попередників лімфоцитів. Основним критерієм, який визначає доцільність подальшого розвитку і можливість виходу в периферичну циркуляцію клітин центральних органів імунної системи, є здатність нормальним чином взаємодіяти з власними клітинами, а не розпізнавати певні антигени.

До периферичних (вторинних) органів імунної системи відносять селезінку, лімфатичні вузли, мигдалики, лімфоїдну тканину, асоційовану зі слизовою оболонкою кишок, бронхів і легень. У плода лімфоїдна тканина ще недостатньо сформована, оскільки немає контактів з антигенами. У периферичних органах імунної системи здійснюється антигензалежне диференціювання лімфоцитів. У процесі антигензалежного розвитку перевагу отримують клітини імунної системи, здатні краще взаємодіяти з певним актуальним антигеном. Вони витісняють інші, менше пристосовані лімфоцити. Периферичні органи імунної системи заселяються Т- і В- лімфоцитами з центральних органів імунної системи, причому кожна популяція мігрує у свої локуси, формуючи,  відповідно, тимусзалежні і тимуснезалежні зони цих органів.

Імунокорекція – це розділ клінічної імунології, який вивчає способи і методи профілактики і лікування хвороб або станів (імунодефіцитів), пов’язаних з порушенням функції імунної системи.

Мета оптимальної імунокорекції – спрямований вплив на здатність організму до імунної відповіді, тобто на активацію або пригнічення активності імунної системи залежно від показань. Наприклад, для створення імунітету до збудників інфекційних хвороб, імунну систему активують за допомогою вакцин, а пасивний імунітет створюють введенням сироваток або імуноглобулінів. При алергічних станах та деяких імунопатологічних процесах необхідно придушити імунну систему, тому застосовують імунодепресанти. Вони ж використовуються при трансплантації органів і тканин. Особливого значення набуває антигенспецифічна стимуляція або супресія.

Імунотерапія – використання препаратів для лікування будь-якого захворювання.Імунотерапія буває активна, пасивна і гібридна. Нас цікавить імунотерапія раку. При цьому в лікуванні використовуються “антитіла”, які діють на “пухлинні антигени

Моноклональні антитіла мають багато механізмів дії, зокрема вони можуть:«Маркувати» ракові клітини і тим самим імунна система їх знаходить;Знищувати мембрану ракових клітин;Руйнувати кровоносні судини пухлини;Блокувати речовини, які заважають імунній системі виявити рак;Безпосередньо руйнувати пухлину. Антитіла – це білки-імуноглобуліни, які утворюються імунною системою для боротьби з чужорідними клітинами. Це наші захисники!Моноклональні антитіла використовують в медицині, як препарати для боротьби з раком. “Мішенню” при цьому лікуванні є речовини, які виробляють ракові клітини, а здорові клітини не виробляють ці речовини взагалі або виробляють мало.

На жаль, імунотерапія може використовуватися не у всіх пацієнтів. Це пов’язано з наявністю “мішеней”, на які може діяти препарат. До препарату з часом може вироблятися стійкість і тому є випадки, коли пухлину не вдається знищити повністю, а лише сповільнити її зростання. Імунотерапевтичне лікування завжди тривале і дороге. Можна сказати, що імунотерапія «навчає» імунну систему розпізнавати і атакувати пухлинну тканину, що дає можливість поліпшити ефект лікування.

Профілактика грипу. Грип — це високозаразне вірусне захворювання з можливістю тяжких ускладнень та ризиком смерті. Грип має симптоми, схожі з іншими гострими респіраторними вірусними інфекціями (ГРВІ), але є набагато небезпечнішим. Тому перші ж симптоми ГРВІ вимагають особливої уваги. Грип дуже легко передається від людини до людини повітряно-крапельним шляхом — коли хвора людина кашляє, чхає чи просто розмовляє. У зоні зараження перебувають усі в радіусі 2 метрів навколо хворого. Хвора людина, навіть із легкою формою грипу, становить небезпеку для оточуючих протягом усього періоду прояву симптомів — це, в середньому, 7 днів.

Симптоми, що вимагають лікування вдома. При появі перших симптомів грипу хвора людина обов'язково повинна залишатися вдома — щоб не провокувати ускладнення власної хвороби і не наражати інших людей на небезпеку, смертельну для деяких з них. Такими симптомами є:- підвищена температура тіла;- біль у горлі;- кашель;- нежить;- біль у м'язах. З будь-якими з цих симптомів не варто виходити з дому навіть заради візиту до лікаря — його слід викликати додому. Призначене лікарем симптоматичне лікування у домашніх умовах може бути достатнім для одужання. Якщо стан хворого не погіршується, необхідно продовжувати лікування вдома до повного зникнення симптомів.

Симптоми, що вимагають термінової госпіталізаціїЯкщо стан хворої людини погіршується, не зволікайте з госпіталізацією, адже тепер під загрозою — її життя. Викликайте "швидку" чи терміново звертайтеся безпосередньо до лікарні, якщо присутні наступні симптоми:- сильна блідість або посиніння обличчя;- затруднення дихання;- висока температура тіла, що довго не знижується;- багаторазове блювання та випорожнення;- порушення свідомості — надмірна сонливість чи збудженість;- болі у грудній клітці;- домішки крові у мокроті;- падіння артеріального тиску. Продовжувати лікування вдома за наявності цих симптомів — небезпечно. Затримка з госпіталізацією може призвести до смерті хворого.

Інфекційний контроль. Навіть якщо ознак хвороби немає:- Уникати скупчень людей- Користуватися одноразовими масками при необхідності — щоб захистити себе чи оточуючих від зараження- Регулярно провітрювати приміщення і робити вологе прибирання.- Повноцінно харчуватися, висипатися, уникати перевтоми — для підвищення опірної здатності організму. - Мати чисті руки — інфекція потрапляє в організм через рот, ніс та очі, яких ви час від часу торкаєтесь руками.- Користуватися тільки одноразовими паперовими серветками і рушниками — як після миття рук, так і для того, щоб прикрити обличчя під час кашлю, а також при нежиті. Якщо з'явилися ознаки хвороби, додаються ще кілька нескладних заходів:- Залишатися вдома при перших ознаках хвороби.- Не бігати до лікаря з найменшого приводу — у випадку грипоподібної хвороби.- Ізолювати хвору людину — виділити їй окрему кімнату і посуд.- Прикривати рот і ніс під час кашлю та чхання.

Вакцинація - найефективніший засіб захисту. Найкращий час для проведення вакцинації — напередодні грипозного сезону (у вересні). Якщо такої можливості не було, то вакцинуватися можна і впродовж всього сезону. Всупереч поширеному міфу, це не ослаблює, а посилює здатність організму протистояти грипу. Жінки, які годують груддю, можуть бути вакциновані. Крім того, будь-яке грипоподібне захворювання не є підставою для припинення грудного вигодовування. Особливо важливою вакцинація є для представників груп ризику, оскільки вона значно збільшує шанси цих людей відвернути смертельні наслідки хвороби.

Профілактика інфекційних хворобІнфекційні хвороби – це розлади здоров’я людей, які викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами) та патогенними білками (пріонами).Інфекції передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення. Для розвитку захворювання необхідна наявність джерела інфекції, механізму її передачі та сприйнятливого організму.

Джерелом інфекції можуть бути людина, тварина чи птах, які мають симптоми або являються безсимптомними носіями захворювання та виділяють його збудників у навколишнє середовище. Збудники інфекції розповсюджуються різними шляхами: при диханні, кашлю, чханні, з випорожненнями, через шкіру тощо. Потрапивши до навколишнього середовища, вони можуть опинитися на руках, обличчі, одягу, а також на будь-яких предметах. Механізм передачі хвороби залежить від місця розташування (локалізації) збудника в організмі. При локалізації у шлунково-кишковому тракті, збудник проникає до організму через рот з водою або їжею, а виділяється з фекальними масами (черевний тиф, паратифи, сальмонельози, дизентерія, холера, деякі гельмінтози).

Збудники, які уражають шкіряні покриви та слизові оболонки, передаються при безпосередньому контакті, а також через предмети побуту та руки (грибкові захворювання шкіри, педикульоз, короста тощо). Такий шлях передачі називається контактно-побутовий. Його різновидом є статевий шлях, коли передача збудника відбувається при статевому акті (сифіліс, гонорея, трихомоніаз, ВІЛ-інфекції, вірусний гепатит В). При локалізації збудника в крові, його передача відбувається через укуси крововисмоктуючих комах, а також парентеральним шляхом – через кров при порушенні цілісності шкірних покривів та слизових (поранення, медичні маніпуляції, пологи).Існує ще вертикальний механізм передачі інфекції –– від матері до плоду (гепатити В та С, ВІЛ-інфекція).

Для розповсюдження захворювання, крім джерела та механізму його передачі, необхідна ще наявність сприйнятливого організму. За сукупності цих трьох складових відбувається процес розповсюдження інфекційного захворювання, який може набути широкого поширення - епідемії. Профілактику інфекційних хвороб слід проводити шляхом знешкодження джерела інфекції, ліквідацією або розривом її розповсюдження, а також впливаючи на сприйнятливий організм людини з метою створення імунітету. Знешкодити джерело інфекції можна за умов раннього її виявлення (при профілактичних медичних оглядах), усунення від роботи, пов’язаної з ризиком розповсюдження інфекції, своєчасного лікування, а за необхідності – ізоляції, проведення санітарно-ветеринарних заходів, якщо джерелом інфекції є тварини або гризуни.

Для розриву шляхів передачі інфекції необхідно дотримуватися привал особистої гігієни, санітарно-гігієнічних вимог та протиепідемічного режиму на підприємствах, використовувати марлеві пов’язки в період епідемії грипу тощо. Одним зі способів попередження передачі інфекції є дезінфекція, тобто знищення збудників, переносників інфекційних хвороб за допомогою застосування хімічних або фізичних факторів. Джерелами та переносниками багатьох інфекційних захворювань є гризуни та членистоногі, тому для профілактики слід регулювати їх чисельність шляхом проведення дезінсекційних та дератизаційних заходів.

Інвазійні хвороби. До групи інвазійних хвороб належать заразні хвороби, збудниками яких є тваринні організми (гельмінти, павукоподібні, комахи та найпростіші). Тварини заражаються цими хворобами аліментарним шляхом (пасивно паразити потрапляють у рот разом із кормом і водою), контактно (під час зіткнення здорової тварини з хворою, а також через предмети догляду), внутрішньоутробно (плід заражається в матці в період вагітності самиці), через кровосисних членистоногих (кліщів).Інвазійні захворювання, залежно від збудника, поділяються на гельмінтози, протозоози, арахнози та ентомози. З-поміж специфічних засобів, що застосовують для лікування і профілактики інвазійних захворювань тварин, виділяють кілька груп препаратів.

Антигельмінтні засоби, або антигельмінтики, – препарати, що застосовують для звільнення організму тварини від гельмінтів, або паразитичних черв'яків. їх дають зазвичай всередину.Інсектициди – препарати, що згубно діють на паразитичних комах і використовують для їх знищення. Це акарициди – речовини, що знищують кліщів, репеленти – засоби, що відлякують шкідливих членистоногих, атрактанти – засоби, які приманюють комах, хемостерилянти – статеві стерилізатори.Інсектоакарициди – препарати, що діють на комах та кліщів. Останні використовують зовнішньо, для обробляння шкірного покриву тварин. Антипротозойні, або протипротозойні, засоби – препарати проти протозойних хвороб, тобто спричинених найпростішими. Групу цих препаратів призначають підшкірно.

Гельмінтози – найчисленніша (60 %) група захворювань, поширена майже всюди. Це інвазійні захворювання, спричинені паразитичними черв'яками, або глистами. У цій групі захворювань виділяють трематодози, цестодози і нематодози. Трематодози – це хвороби, збудником яких є черв'яки класу трематоди, або сисуни. Цикл розвитку трематоди подано на схемі 1.

Анаплазмоз. Етіологія. Захворювання спричиняють внутрішньоерицитарні паразити – анаплазми. Джерело збудника інвазії – хворі тварини і тварини-паразитоносії. До анаплазмозу сприйнятлива ВРХ різних порід і віку. Хворобу реєструють частіше у весняно-літній або осінній період і в більшості випадків слідом за спалахами тейлеріозу та інших піроплазмідозів або одночасно з ними. Молодняк переносить захворювання легше. Перехворілі тварини залишаються носіями збудника і джерелом інвазіювання переносників, якими є багато видів іксодових кліщів і комах (ґедзі, мухи-жигалки, комарі). В організмі кліща збудник проходить подальший розвиток. Перенесення збудника інвазії здійснюється через яйця кліща, від однієї статевозрілої фази кліща до іншої в разі переривчастого харчування. Комахи є механічними переносниками анаплазми. Зареєстровані також випадки перезараження тварин анаплазмозом у разі знерожування, кастрації, бонітування, вакцинації та забору крові, коли користуються нестерильними інструментами. Описано й випадки внутрішньоутробного зараження тварин.

У хворих спостерігається підвищення температури тіла (іноді до 42 °С). Тварини більше лежать. Слизові оболонки спочатку жовтяничні, анемічні, надалі набувають білого кольору. Дихання частішає, збільшуються поверхневі лімфатичні вузли, виникають набряки повік, щік, підщелепного простору, а також ділянки шиї, підгорля, живота. Хворі особини відчувають спрагу, апетит у них зазвичай спотворений (лижуть стіни і землю). Настає атонія шлунково-кишкового тракту. Хворі швидко виснажуються і слабшають. Молоковідділення різко знижується, іноді не відновлюється до норми. За важкої форми хвороби спостерігаються аборти, м'язове тремтіння і судоми. Спостерігають рецидиви (повтори) захворювання. Одужання настає повільно, спостерігається різка затримка в розвитку молодняку. Смертність іноді сягає 30–40 %. Діагноз ставлять на підставі дослідження мазків крові (спочатку спостерігають лейкоцитоз – збільшення в крові кількості лейкоцитів, потім лейкопенію – зменшення всіх або окремих груп лейкоцитів, різке зменшення кількості еритроцитів та гемоглобіну). Анаплазмоз диференціюють від інших кровопаразитарних хвороб.

Лікування. Призначають антибіотики (окситетрациклін, тетрациклін), делагіл, сульфапіридазин-натрій. Тварин оберігають від теплового і сонячного ударів, дають їм легкоперетравний корм, досхочу води, а також сіль і препарати мікроелементів (сірчанокислу магнезію, хлористий кобальт), вітамін В12. Профілактика. Полягає в боротьбі з механічними переносниками збудника, попередженні механічного перезараження під час різних хірургічних операцій.