Інформаційний матеріал " Свічник" 7 кл.

Свічник

     Свічники - це чарівне диво живого вогню у ваших руках. А ви замислювалися коли-небудь над тим, яку дорогу пройшов підсвічник від звичайного палаючого вогника до сучасного витвору мистецтва? Історія підсвічника починалася просто. Людині завжди хотілося більше світла навколо себе - і вона використовувала для цього живий вогонь. Палаючу стихію, здавалося б, неможлива річ, умістили в маленькому гнотику свічки. З цього і почалася довга дорога цієї чарівної видумки людства.Свічники та їхні родичі канделябри з'являються ще в культурі етрусків .

      У той же час в Стародавньому Єгипті був міф про народження бога Сонця Ра. За часів хаосу і лиха  нізвідки виник пагорб, а на його вершині виросла квітка лотоса небаченої краси. Коли пелюстки розпустилися, в центрі квітки люди побачили полум'я і так зустріли бога Сонця Ра. Ра переміг темряву , визволив людей від страху ночі , приніс світло. З тих пір народ Єгипту почав виготовляти свічники у вигляді лотоса. Люди вірили, що цей предмет здатний захистити їх від злих сил і подарувати силу.

     Подібні міфи відомі і в інших культурах , тому їх традиція і породила виготовлення пристроїв для розміщення джерела світла у вигляді стилізованої квітки .

      Свічники всіх видів зазвичай мали ніжку - стійку , іноді виконану у вигляді триноги, або стилізованих лап тварин у великого побратима - канделябра . А гнізда для свічок оформлялися у вигляді чашечки квітки з відігнутими пелюстками. Вони ніби зберігали традиції уявлень і міфів про зародження життя, початок якому дав поділ темряви і світла.У Древній Греції свічники робили з глини і покривали їх лаком.  В інших країнах матеріалами для свічників було дерево , очерет , камінь або слонова кістка . Пізніше їх почали створювати з мармуру і алебастру . У ті часи свічники використовувалися виключно в храмах і будинках заможних людей.

    У Середні століття свічники створювалися з міді , бронзи , латуні , заліза і олова, а у будинках вельмож можна було побачити свічники зі срібла і золота. У ті часи вони широко використовувалися у побуті та на урочистих церемоніях.

     З часом з'явилися свічники з порцеляни , кришталю , кольорового та прозорого скла . Їх стиль і матеріал, з якого вони виготовлялися , сильно залежали від модних течій.

    Наприклад, в епоху Відродження свічники багато прикрашалися природними орнаментами і невеликими фігурками, а в епоху рококо були популярні порцелянові свічники , прикрашені вензелями , позолотою , фігурками амурів чи малюнками , на яких були зображені сільські пейзажі з пастухами і пастушками.

          У XVI -XVII століттях свічники в основному виготовляли з олова , бронзи і срібла. XVIII століття принесло залізо в якості матеріалу і розкішні форми рококо в оформленні. У цьому ж столітті, у будинках буржуазії, більш поширеними стають люстри, ніж канделябри. Але з кінця 18-го століття, свічники є прикрасою на святковому столі — тепер стало можливим виготовляти їх зі срібла.          Канделябри освітлюють площі, вулиці і зали палаців. В цей же час з'являються перші порцелянові свічники. Канделябри на багато розгалужень із порцеляни або, іншого керамічного матеріалу, є більш рідкісними, ніж з металу, до якого додається, після пізнього бароко, ще й олово. В Італії канделябри часто виготовляли з мармуру. А з XIX століття коване залізо у виробництві замінюють литим чавуном.

Для захисту свічника від крапель воску чи стеарину на нижню частину свічки можуть надівати скляний, кришталевий, фарфоровий або металевий кружок з отвором — розетку

Види

Бра — настінний свічник

Канделябр — декоративний багаторіжковий свічник.

Жирандо́ль (від фр. girandole < італ. girandola < лат. gyrare — «обертатися») — великий фігурний свічник для декількох свічок.

Люстра — підвісний свічник для багатьох свічок.

Свічадо — підвісний свічник для багатьох свічок.

Торшер — підлоговий свічник.

Трисвічник — свічник на три свічки.

     «Трійцю» – дерев'яний свічник на три ріжки – гуцули запалювали і ставили посеред столу на другий Святвечір, перед Водохрещем. На цю спільну вечерю, вірили, мають зібратися не тільки живі, а й мертві родичі. Вранці ґазди несли запалені свічники -"трійці" до церкви й на водосвяття. Після відправи священик занурював запалені "трійці" у воду, потім їх удруге запалювали й несли додому. Димом від свічок робили над столом три хрести. Жінки запалювали від трійці "губку" – висушений гриб - трутовник, тричі обходили навколо дітей і, розділивши волосся на голові на чотири частини, підпалювали кожне пасмо, "аби будь-чого не полошилися". Далі "трійцю" тримали до наступного Водохреща під образами на стіні.

     Старовинні свічники -"трійці" зазвичай були з вирізаними чоловічими головами. З крилами або без. Давніші мали в основі дерев'яне коло, прикріплене до ніжки з підставкою. А зверху – три ріжки для свічок. У центрі кола вирізали обличчя зрілого чоловіка: усміхнене, мудро-спокійне, суворе чи грізне. Часто трапляються свічники з головами, що мають два обличчя.

Згодом "трійці" стали оздоблювати християнськими символами – ґронами винограду, хрестами, розп'яттями, фігурками святих, голубами, голівками янголів – і розмальовувати. А на давніх домашніх "трійцях", вважають учені, зображено померлих предків – охоронців роду, яких спеціально запрошували на Водохресний Святвечір. Запалювали гуцули такий свічник тільки на Йордан або коли в родині хтось умирав.

Прикрашали "трійці" й дармовисами – дерев'яними дзвіночками. Береш "трійцю" до рук – дармовиси вдаряють об основу свічника й чути глухий стукіт. Він нібито відганяє злих духів.

      Свічники можуть приймати різні форми, але і до сих пір, неможливо залишитися байдужим, коли горить у ньому свіча .