Інформаційно- дослідницький проект обрядово- традиційного фрагменту різання барвінку( латкання) весільного обряду на Міжгірщині

                           Міжгірська ЗОШ І-ІІІ ст № 1

 

 

 

 

 

Інформаційно- дослідницький проект

 

обрядово- традиційного  фрагменту

 

різання барвінку( латкання)

 

весільного обряду на Міжгірщині

 

 

 

 

 

 

                                                       Підготувала :

                                                       вчитель

 

                                                       Пилипчинець М.В.

                 2015р.

Тема:        Барвінок хрещатий  в   обрядово-традиційних  весільних      фрагментах-сюжетах.

 

Мета: Розширити знання дітей про національні та  народні символи  України;  формувати національну свідомість школярів; виховувати почуття любові до своєї землі, розширювати та поглиблювати знання дітей  про «рослини-символи» ,на конкретних прикладах розкрити значення рослин- символів  для українського народу,збагачувати словниковий запас учнів,поглиблювати та розширювати знання про природу, розвивати мислення, увагу. фантазію. ,здатність відчувати красу рідної природи і передавати свої почуття, виховувати любов до природи. ,рідного краю

Поділ  дітей на групи:»Вишеньки»,» Барвінок», «Вербичка».

1.Організаційний момент

 Вступна бесіда.

Рослини відіграють у житті людини велику роль. Рослини — це продукт харчування, це лікувальні засоби, корм для тварин, сировина для промисловості тощо. рослини — «фабрики» кисню.

Деякі рослини — особливо важливі, вони є символами країн, народів. Майже в усіх народів є рослинні символи: у канадців - клен, у росіян -  берізка. Для українців символом стала верба й калина. Усім відоме прислів'я: «Без верби й калини нема України». Крім верби і калини в Україні в особливій пошані і топо­ля, вишня, а серед квітів: барвінок, чорнобривці,мальви.

Барвінок  є символом української культури. Ця невибаглива рослина завжди росла і росте біля українських осель, стелиться вздовж стежин. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання. Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про по Ця вічнозелена рослина має стебло до 60 сантиметрів завдовжки, що лежить на землі, цвіте на весні і на початку літа (у травні–червні). Барвінок розводять у садах та парках як декоративну рослину, причому виведені сорти мають золотисті та сріблясті листки, а також пухнасті (махрові) квіти. 
З давніх часів барвінок застосовували в медицині. (Треба зауважити, що рослина ця може бути отруйна.) У народній медицині трава барвінку здавна застосовується при проносах, дизентерії, туберкульозі легенів, цинзі, кровотечах, жіночих недугах, емфіземі легенів та ковтуні (хвороба шкіри на голові, коли волосся злипається у тверду грудку). Відваром трави користуються для полоскання рота і горла, при зубному болі та ангіні. Міцний відвар у вигляді примочок, а також товчену свіжу траву застосовують для зупинки кровотеч та лікування ран. Настойку з коріння барвінку (на горілці) — при виразці шлунка. У гомеопатії спиртову настойку трави вживають при тривалих головних болях, носових кровотечах, екземі, висипах на лиці, а також при коклюші. Збирають у барвінка стебла, листя, квіти, корені.
Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття„Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне”, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях. Барвінок  на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту.Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. .Барвінок вважали талісманом, який оберігає від диявольської сили, від усякої нечисті та від злих відьомських чарувань. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі. Барвінок ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб він не загинув від спраги.; незайманості, цнотливості. 

Завдання проекту:

-розвивати пізнавальну активність;

 сприяти –формуванню почуття національної свідомості

-Збагачувати й розширювати знання про «рослини-символи «;

-розвивати мислення й фантазію;

-розширювати знання про велич і красу нашої країни;

-виховувати пошану до символів нашої країни,любов до свого    - -народу,природи нашого краю,обрядів, традицій.звичаївукраїнців.

ІІ.Мотивація

Опис  весільного обрядового звичаю різання барвінку на  плетіння вінків 

 

Вранці, після сходу сонця до хати молодої сходяться нанашки молодої і молодого ,перший дружба та перша дружка на весільний обряд зрізання барвінку для весільних вінків. Староста розпочинає весільний обряд запрошуючи учасників до виконання даного обряду.

Перший дружба у вовняній рукавиці зрізає першу гілочку барвінку для        вінка, а нанашки спіють першу співанку:

           Пой, Боже до нас

            Тепер у нас гаразд,

             ти, Божая Мати,

             Барвінок благословляти.

Нанашки п*ють   по  глоточку,  весільної  співаючи відповідні пісні.

 Повниця йде по колу.

 Учасники цього дійства співають:

Ой хрещатий барвіночку,

 Не лежи ти в городочку,

Час би з тебе вінки вити,

Та молодих сподобити.

Ой над сіньми кури піли,

 На столі ся вінки вили

Уже кури допівають,

 Вже ся вінки довивають.

Горі,сонечко, горі,

 Вийтеся віночки скорі,

 Вже ся вінки довивають

, Мід з горівкою попивают.

 Тихо свати ви ідіте,

Яворика не зломіте,

 Яворика зеленого, листячка широкого.

Нанашки по черзі зрізають барвірок, п'ючи по глоточку з повниці і приспівуючи співаночки.

Барвінок нарізають на спеціальну весільну скатертину, обертаючи по колу укладаючи в неї барвінок.

 Мама молодої, виконуючи спеціальні обрядові рухи танцю весільну скатертину заносить до хати і кладе на стіл.

 Нанашки з спеціально підготовлених двох клубочків вовняних ниток снують основу для виплетення вінків для молодої і молодого. При цьому співаються відповідні обрядові пісні:

Ой віночку зелененький,

Люблю тя носити,

Через хлопця молодого,

Мушу тя лишити.

Ой віночку зелененький,

Та вінку.та вінку,

Ой мушу тя заміняти

На білу ширінку.

Ой вінку зеленький,

Сама я тя вила,

Пану Богу дякувати,

Що м тя доносила.

Віддалась ня , моя мамко,

Молоду дівочку,

Надалась ми доносити

Грядку барвіночку.

Ой одну м ізносила,

А другу м розчала,

Та уже сь молоденькій,

Світок зав'язала.

Ой, свекри це моя люба.

Я ся тя не бою,

Викохалась миленького

Як за дубом стою.

Предалась ня ,моя мамко,

За ліс,за тростину,

Щоби м до тя не ходила,

Часто у гостину.

А я молоденька тростину Перейду,

Та й так до тя ,люба мамко,

У гостину прийду.

Ой доле,моя доле, *

Десь ся доле діла,

Чи тя вода примулила  ,

 чи  тя риба йзіла.

Аж тя вода примулила,

Буду тя глядати,

Аж тя доле риба йзіла, Шуга тя не мати.

Ой , легіню (ім'я ) молоденький, Щось би м ти казала, Щоби мила коло тебе рано не вставала

Ой  ци милась,.моя  мила,

 порцолові блюда,

Свекра ходить покликує, Невісточко люба.

Ой, гуляй невістице, докись молоденька, док ти руки не зв'язала, Дітина маленька.

Ой нашу молодицю. завили в платину, чи буде знати повивати, ьаленьку дітину.

У зеленій полонині, Травиця зівяла, мала мати єдну доньку, а й тоту віддала.

Мала мати єдну доньку, та й тоту віддала,іІдеш доньо до свекриці, щоб ї шанувала.

Ой чи ти ,моя мамко,

Капусти не мала. що ти мене молодую , недозимувала.

Ой, мамко солоденька

Ти ся вчаловала, бо ти мене у Міжгір'я  за рушник предала.

Ой ,Оленко кобись знала, Яка в тебе свекра, та возилась би на ній , каміня із пекла.

З високої полонини Котилося пластя, за кого ся туй гостиме, най му Бог дасть щастя.

Ой Міжгір'я файне село ,

Лиш мало у ямі, такі в ньому дівки файні, як намальовані.

Коли молоду одягають:

Староста у молодої вдома продовжує весільний обряд ,батько молодої кладе вінок їй на голову ,а вінок молодого - дружці на голову . Староста каже:

Приступися, няньку ,ід дитятку Свому

Благословить вінок і цілує вінок ,а потім свою дочку, так само і мама виконує цю частину обряду. Староста каже-

-Ой від стола до порога

 Утоптана дорога,

То родинка протоптала

, Коли молоду цілувала

. Потім приходить молодий з дружбами і продовжується весільний жартівливий обряд, де спочатку йому підмінюють молоду і тільки за викуп виводять справжню молоду .Родина молодої пригощає гостів весільно гостиною і вирушають до церкви. По дорозі їх перепинять спеціальною весільною вориною,

просячи викуп - весільну горілку та весільні гостинці

 

 

 

Добірки учнів:  

Група  « Вишеньки»

1.Український віночок

    Мабуть кожна дівчинка вміє плести віночок – із жовтих сонечок

кульбаб, із кленових листочків короною, чи просто в барвисте коло лісові й лугові квіти.

 А чи знаєте ви, що український віночок не просто краса, а й оберіг,

“знахар душі”, бо в ньому є така чаклунська сила, що біль знімає, волосся береже?

 Впліталося до віночка багато квітів: ружі, калини, безсмертника і

деревію, незабудки, чорнобривців, любистку, волошки, ромашки.

 Найпочесніше місце належало деревію.

 Та де б не проросла ця рослинка, вона завше цвіте. Тому люди і вплели

її до віночка, як символ нескореності.

 А барвінок – до людської оселі, до городу тягнеться. Взимку відвар

барвінка п’ють від простуди, влітку барвінком прикрашають святковий хліб, хату, плетуть з нього весільні букети. Цілий рік його шанують, бо вважають символом життя.

 А безсмертник дарує здоров’я нашому роду людському. Чи виразки, чи

ранки – дуже гоїть, тому й співають славу цьому цвітові.

 Цвіт вишні та яблуні – символи материнської любові.

 А всього в українському віночку 20 квіточок, кожна – лікар, оберіг.

 Плести віночки – це ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберегти квіти у вінках. Де відшукати той рецепт, за якими квіти замочували у рослинних соках, аби довший час були свіжими? Може, ваша бабуся знає, а ви запитайте

 

.

Група: « Вербичка»

.2. Рослини-символи

 До рослинних символів відноситься верба, дуб, тополя, калина, мальва, барвінок, чорнобривці, любисток тощо. З рослин дівчата плели віночки, і кожна квітка в них щось символізувала.

Деревій – нескореність,

Ромашка – доброту і ніжність,

Калина – красу та дівочу вроду,

Барвінок – життя,

Любисток – людська відданість,

Чорнобривці – вроду,

Безсмертник – довголіття,

Незабудка – пам’ять,

Ружа – любов.

 

У народі говорять: «Без верби і калини нема України». Калину люблять і шанують в Україні. Про неї складено безліч пісень, віршів, приказок, загадок. Ось відгадайте одну: «Стоїть дід над водою з червоною бородою. Хто не йде, за борідку вщипне». (Калина)

Великий український поет Тарас Шевченко дуже любив цей поетичний символ України. В його віршах калина зустрічається аж 385 разів! Ось послухаймо.

1 учень

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину.

2 учень

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

3 учень

Защебече соловейко

В лузі на калині –

Заспіває козаченько,

Ходя по долині.

4 учень

Три явори посадила

Сестра при долині,

А дівчина заручена –

Червону калину.

Багато віршів великого Кобзаря стали піснями. В багатьох із них оспівується калина. (Діти виконують пісню на слова Т.Г.Шевченка «Зацвіла в долині червона калина»)

Так, калина символізує красу України, її духовність. «Україна, мов калина», - говорять у народі. Проте, крім таких відомих рослинних і тваринних символів, як: калина, тополя, верба, соловей, лелека, за багатовікову історію українського народу багато рослин і тварин набули символічного значення. Давайте разом спробуємо встановити відповідності між рослинами і тваринами та їхнім символічними значеннями.

 

 

 

 

 

Група « Барвінок»

 

3.КВІТКОВІ СИМВОЛИ..

Наші пращури обожнювали кожне стебельце. За віруваннями, обрядові традиції, пов’язані з рослинним світом, мали забезпечити здоров’я, добробут сім’ї, плодючість землі та щастя. Вагомими символами в Україні стали калина, верба, барвінок, волошки, вишня, євшан-зілля, жито, мак, тополя, яблуня, мальва, конвалія, рута-м’ята, лобода та інші рослини.

Рута-м’ята - це символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку та горя. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Вінок із рути означав дівування. Зів’яла рута – символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання.

Мальва – це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Не було села, а в ньому хати, де б не росли під вікнами мальви – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку-далеку дорогу, ці квіти нагадували: там земля мила, де мати родила!

Конвалія – це символ дівочої чистоти, скромності, весни. У християнстві ця тендітна квітка – це емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа. В українській народній поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність.

Барвінок - це символ радісної життєвої сили, вічності, провісника весни та емблема викривальних сил, невмирущої пам’яті, незайманості. Барвінок, як й інші ранні квіти, вважали провісником весни. Його блискучо-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Він став символом радісної життєвої сили, вічності і був перенесений із лісу в сади біля людських осель. Барвінок тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості (наприклад, народженій дитині до свічки, щоб життя було дов гим і щасливим, до свічок весільних, щоб любов наречених була нев’янучою, до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися). Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам’ять про покійних. Тому один із видів барвінку (барвінок малий) українці називають хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил, щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала в пазуху барвінку з найдавнішої родової могили, щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту. Барвінок, разом із ягодами калини, – це символ дівоцтва, незайманості. Також барвінок є емблемою викривальних сил. Він допомагає викривати чаклунів. Якщо почепити вінок із барвінку над вхідними дверима, тоді й чаклунку видно, вірили у народі.

Волошки - це символ святості, чистоти, привітності та чемності, хлоп’ячої краси й добра. Волошки – запашна лікувальна трава із синіми квітами, сильним стійким запахом. Колись селяни розводили їх поблизу своїх осель. Волошки мали широке ритуальне застосування – їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія (14 серпня), на Спаса (19 серпня). На Трійцю із волошок плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов’язана з легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку в Україні назвали «волошки». За іншою легендою, рослина одержала назву «від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою оселю». Вінки з освячених волошок одягали на голову померлим дівчатам, також ці квіти клали в труну. Волошки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих, із них робили купіль для дітей при хворобах. Також вони символізують святість, чистоту, красу коханої.

Калина – це символ вогню, сонця, неперервності життя, роду українців, України, Батьківщини, дівочої чистоти й краси, вічної любові, кохання, вірності, гармонії життя та природи, материнства, плодючості, символ нескореності та стійкості, українського козацтва, незрадливої світлої пам’яті, єдності нації, потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини – нема України» – каже народна мудрість. Раніше калину висаджували в кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше – молоду, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій, на вічний спочинок теж із калиною. Чому саме вона стала глибоким народним символом? Це зумовлено багатьма чинниками – кольором цвіту, плодів, формою, лікувальними властивостями, світоглядом, традиціями наших предків. Можливо, їх вражало те, що серед морозної зими гордо палахкотіли вогнисті, блискучі кетяги. Ніякий мороз не міг здолати калину. Так як і віковічний потяг народу до волі, краси, гармонії, правди. Етимологія слова «калина» пов’язана з поняттям вогню, води – першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. В Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!». Одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода». Символізувала вона і вірне, довічне кохання. Ламати калину означало виходити заміж, любити. Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові. Філософським, глибоким є й символічний образ «калинового мосту». Калина – символ розквіту, міст – життя, що з’єднує два береги, молодість і старість, народження і смерть.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК .

З давніх-давен рослини займали важливе місце в житті людини. З ними пов’язаний не лише народний побут, а й важлива сфера духовності та світоглядних уявлень. Рослини посідають значне місце у родинній, весільній, поховальній обрядовості. Численні обряди, звичаї, повір’я, що були пов’язані із рослинним світом, повинні були захистити, забезпечити здоров’я та добробут. Надання рослинам магічних властивостей йде з тих далеких часів, коли деякі рослини вважалися тотемами (родоначальниками) окремих родових груп людей.
Рослинна символіка представлена в усіх жанрах усної народної творчості, яка тривалий час була єдиною можливістю узагальнити тисячолітній досвід поколінь. Безліч пісень, загадок, приказок, де згадуються ті, чи інші рослини, є підтвердженням вищезазначеного.
Значне місце в народній уяві належить так званим рослинам-символам, що стали втіленням чоловічої та жіночої основ. Наприклад, чоловічими деревами-символами вважалися дуб, клен, явір (так на Поліссі та у західних областях називали один із різновидів клену), а до жіночих символів належать верба, тополя, калина. Інші рослини вважалися уособленнями тих чи інших явищ, сторін життя. Наприклад, барвінок був символом довголіття, кохання та шлюбу. У деяких регіонах України, зокрема на Бойківщині та Закарпатті, із збирання барвінку для вінків молодят почина-вся весільний ритуал. Дуже часто квітку-шлюбний символ йшли збирати до господарів, які жили багато років у любові та злагоді. Хміль у народі вважався символом життя. Доброю прикметою вважалося одружуватись саме в пору цвітіння хмелю. Такі рослини як рута і м’ята вважалися сим-волами дівочої краси, молодості.
Барвистий світ рослин знайшов яскраве відображення і в народному мистецтві. . Іноді сучасні люди, дивлячись із висоти своїх глибоких знань з хімії, фізики, медицини, біології, досить зневажливо ставляться до народних знань, традицій, вважаючи їх примітивними. Але насправді це зовсім не так: у народі було відомо понад 1000 видів рослин, спостерігаючи за їхніми особливостями, багатьом із них були дані влучні та своєрідні назви. Говорячи про народні традиції, не можна оминути увагою і негативні явища, які на жаль мають місце у нашому житті. Все більше забуваються прадавні традиції. Наприклад, у багатьох селах, де ще 100 років тому етнографи записували чимало пісень, звичаїв, зараз вже не пам’ятають своїх традицій. Більшість людей майже не мають знань про духовні скарби українського народу.