Інтеграція діяльності педагогів в аспекті корекції мовлення у молодших школярів

Інтеграція діяльності педагогів в аспекті корекції мовлення у молодших школярів

Інтеграція –процес, рух, що прагне до цілісності                                                                                                                               Йоганн Генріх Песталоцці

Проблема особистісно орієнтованої гуманістичної освіти є сьогодні центральною, і саме вона є предметом теоретичного вивчення й експериментальних досліджень. Відповідно до цього, головна мета сучасної освіти – формування основи для самореалізації особистості з особливими потребами, яка стає можливою за умови створення підгрунтя для самопізнання, самовдосконалення та розвитку творчого потенціалу учня.

Для нашої сучасності характерна інтеграція наук, прагнення отримати найточніше уявлення про загальну будову світу. Ці ідеї знаходять своє відображення, як в концепції сучасної шкільної освіти, так і в концепції професійної підготовки спеціалістів. Провідною тенденцією осучаснення і вдосконалення змісту освіти С.У.Гончаренко називає його гуманітаризацію, що передбачає «...інтеграцію різнорідних знань про людину, її мислення, про природу і суспільство, одержаних при вивченні різних навчальних предметів, у єдину наукову картину світу…»

Інтеграція є однією з найперспективніших інновацій, яка здатна вирішити чисельні проблеми системи сучасної освіти в аспекті корекції мовлення. Звичайно, система інтегрованого навчання ще недостатньо опрацьована, а тому неоднозначно сприймається багатьма педагогами. Її повне теоретичне обґрунтування та запровадження у практику навчання – справа майбутнього.

Але вже сьогодні є очевидним, що „інтегроване навчання, як ніяке інше, закладає нові умови діяльності вчителів та учнів, є діючою моделлю активізації інтелектуальної діяльності та розвиваючих прийомів”. Інтеграція зобов'язує до використання різноманітних форм викладання, що має вплив на ефективність сприйняття учнями навчального матеріалу.

Таким чином, інтегрування є якісно відмінним способом структурування, презентації та засвоєння програмового змісту, що уможливлює системний виклад знань у нових органічних взаємозв’язках.

Поняття інтеграція – це „процес пристосування і об’єднання розрізнених елементів в єдине ціле при умові їх цільової та функціональної однотипності”. Інтеграція виникла як явище фундаментальних наук на фоні своєї протилежності – диференціації. Остання ж заклала основи і необхідність інтеграції.

Інтеграція передбачає „встановлення і посилення взаємозв’язків між науками”. Процес інтеграції за своєю суттю близький до систематизації. Інтеграція (від лат. Integеr – цілий) може бути розглянута як мета і шлях створення цілісності. Системні цілісні знання – це стан, результат, до якого можна прийти, здійснюючи інтеграцію.

Вперше поняття "інтеграція" було використано в ХVII столітті Я.А. Коменським у праці "Велика дидактика": "Все, що знаходиться у взаємозв'язку, повинно викладатися у такому ж взаємозв'язку". Його наступником був Й.-Г.Песталоцці. У творі "Лінгард і Гертруда" інтеграція розглядалась як метод навчання. Далі німецький вчений і педагог Гербарт виділив основні етапи навчання (ХVIII ст.): 1) ясність (зрозумілість); 2) асоціація; 3) система (інтеграція) – можливість самостійно скласти картину світу.
У ХІХ столітті К.Ушинський зробив найбільший внесок у розробку інтегрованих курсів. Він розробив модель, структуру, напрямки інтеграції. Інтеграцією письма і читання вченому вдалося створити аналітико-синтетичний метод навчання грамоти.
Наступний період формування уявлень про інтеграцію змісту освіти припадає на ХХ століття. Вчені російської школи Каптеров, Блонський заперечували багатопредметність у школі і при цьому розмежували інтеграцію і міжпредметні зв'язки.
На початку ХХ ст. з'являється "Концепція праці". Головна ідея її – навчити працювати, комплексно підходячи до навчання. У 1907 році виникає "Концепція зв'язку з мистецтвом".

 В середині ХХ ст. з усіх можливих концепцій виділено такі напрямки інтеграції:

1. інтеграція на основі праці;
2. інтеграція на основі взаємозв'язку загального і спеціального;
3. інтеграція на основі мистецтва та культурознавства;
4. інтеграція на основі центрів за інтересами.

Значне місце в історії розвитку української дидактики посідає відомий київський педагог, професор, Олександр Музиченко. Він був піонером поширення ідей комплексності в Україні, виступав за розвиток комплексного підходу до навчання, давав відкриті уроки для багатьох вчителів. Учений висунув свою концепцію комплексності. Перші паростки комплексного підходу він бачив не в західній педагогіці, а у вітчизняній і, зокрема, у творчості таких педагогів, як М.Корф, М.Бунаков, В.Вахтеров, які ще у XIX ст., розробляючи предметні уроки, поступово переходили до інтегрування.

Під комплексністю вчений розуміє «активне переживання дітьми миттєвостей, їхнє захоплення невеликим відрізком дійсності”.

Сьогодні ідея інтеграції змісту навчання приваблює багатьох учених і вчителів у нашій країні й за кордоном. Сучасна педагогічна наука вважає інтеграцію одним із головних дидактичних принципів, який у цілому визначає організацію освітніх систем. Таке її розуміння дозволило науковцям висунути нову освітню парадигму.

Інтеграційні форми роботи спеціалістів, які  працюють з дітьми – логопатами, можна поділити на дві групи:

•  організаційно – методичні;

•  практичні.

Перша група має на меті об’єднання педагогів для підвищення їхнього професійного рівня, обговорення різних питань щодо діагностики, корекції розвитку дітей-логопатів:

• колективні конференції;

•круглі столи;

•лекції і дискусії;

•вечори запитань і відповідей;

•дні взаємних претензій;

•міні-педагогічні ринги;

•спільна робота методичних об’єднань;

•участь у спільних семінарах-практикумах, консультаціях, тематичних виставках;

•спільне проведення батьківських зборів;

•взаємовідвідування уроків та занять;

• тестування для самодіагностики.

Друга група інтегрованих форм роботи – це практична спільна робота спеціалістів з корекції, навчання, виховання дітей з мовленнєвими проблемами:

•спільне планування роботи за спеціальними програмами навчання дітей з мовленнєвими порушеннями;

•вибір лексичної теми, розробка серії занять до неї;

•одночасне виконання корекційно-виховних і загально-освітніх завдань;

•спільне проведення занять;

•спільне проведення свят, ранків, музичних вистав, днів відкритих дверей.

Обов’язковою умовою успішної корекційної роботи є інтеграція діяльності різних фахівців на основі  методологічних підходів корекції мовлення:

• психологічний,
• педагогічний,
• психолінгвістичний

Логопеди

•комплексне обстеження і діагностика;

•корекція фонетико-фонематичних порушень;

•профілактика і корекція порушень писемного мовлення;

•консультативно-просвітницька діяльність з педагогами та батьками

Викладачі

•проведення поглибленого обстеження учнів для визначення загального рівня розвитку, специфічних порушень різного генезу і структури дефекту;

•корекція відхилень у мовленнєвому, сенсорному, інтелектуальному розвитку;

•участь в корекційно-освітньому процесі

Вихователі

•закріплення мовленнєвих навичок;

• «логопедизація» режимних моментів, розвиток навичок самообслуговування;

•проведення фронтальних занять з корекційною направленістю

Психолог

•спільне обстеження дітей з вадами мовлення;

•корекційний моніторинг;

•профілактика і корекція нервово-психологічних порушень;

•розвиток психологічної бази мовлення;

•корекція негативних особистісних особливостей

Соціальний педагог

•захист прав учнів;

•виявлення деформацій в соціальному розвитку дитини та своєчасне надання допомоги в конкретній життєвій ситуації;

•консультативна допомога педагогам, батькам

Викладач логоритмики, музичного мистецтва

•розвиток мовленнєвого слуху, вокальних навичок, просодичної сторони мовлення;

•регуляція мовленнєвого дихання;

•виховання темпо-ритмічної організації рухів;

•координація мовлення і дихання

Інструктор ЛФК

•корекція і розвиток загальної моторики;

•розвиток просторово-часових уявлень;

•розвиток фізіологічного дихання;

•попередження та корекція відхилень у фізичному розвитку

Медичний блок

•масаж;

•фармакотерапія;

•фізіолікування, вітамінотерапія;

•постійний нагляд педіатра, психіатра, невролога

На сучасному етапі розглядають три рівні інтеграції, кожний з яких має свою логічну структуру, яка складається з базису (кооперуючої дисципліни), завдання (проблеми базової дисципліни), знаряддя (теоретичного і технічного інструментарію базової та суміжних дисциплін).

Першим рівнем інтеграції є інтеграційні взаємодії на рівні редукції. Такі взаємодії між дисциплінами здійснюються у формі міжпредметних зв’язків.

Другий рівень дидактичної інтеграції – це синтез взаємодіючих наук на основі деякої базової дисципліни.

Третій рівень дидактичної інтеграції – найменш досліджений етап інтеграції. Мається на увазі, створення цілісної інтегративної системи.

Методичними принципами об’єднання (інтеграції) навчальних предметів в сучасній школі є:
1) опора на знання з багатьох предметів;
2) взаємозв’язок в змісті окремих дисциплін;
3) зближення однорідних предметів;
4) розвиток загальних рис для ряду предметів

Вчені виділяють такі способи інтеграції змісту навчання: інтегровані курси; інтегровані підручники; інтегровані заняття; інтегровані завдання.

Одним з напрямів інтегрування змісту предметів є проведення інтегрованих занять. При цьому „поурочна інтеграція здійснюється на основі інтеграції змісту, відібраного з кількох предметів і об’єднаного навколо однієї теми. Це об’єднання має на меті інформаційне й емоційне збагачення сприймання, мислення і почуттів учнів завдяки залученню цікавого матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань”

Односпрямовані заняття – це такі заняття, зміст яких лежить в площині однієї галузі знань, та хід заняття відбувається в межах одного виду діяльності.

Різноспрямовані заняття – це заняття, зміст яких об’єднує різні галузі знань та види діяльності. До цієї групи можна віднести інтегровані та комплексні заняття

Інтегроване, бінарне заняття –це заняття, у  змісті якого поєднуються різні розділи програми навколо вивчення однієї теми

Етапи планування інтегрованого бінарного заняття:

•обирання теми;
• визначення змісту навчального процесу;
•постановка комплексної мети заняття;
•добирання матеріалу для розкриття теми;
•застосування  різних форм співпраці на занятті;
•способи перевірки розуміння дітьми теми

Логопедична допомога під час бінарного заняття:

• виявлення, виправлення та аналіз помилок в усному та писемному мовленні;
• спонукання до повних відповідей;
• формування словесно-логічного мислення

Інтегровані заняття в  школі дають можливість підводити учнів до усвідомленої і емоційно пережитої потреби міркувати і висловлювати свої думки на запропоновану тему. Діти мають можливість застосовувати при цьому арсенал своїх знань, життєвий досвід, зробити власні, нехай незначні, але дуже необхідні кожній дитині, умовиводи і пошукові відкриття.

Введення в педагогічну практику інтегрованих занять здійснює перебудову процесу навчання. У такий спосіб частково вирішується існуюча у предметній системі суперечність між розрізненими предметними знаннями учнів і необхідністю їх комплексного застосування на практиці, у трудовій діяльності та в житті людини.

Відмінність інтегрованого уроку від традиційного полягає саме в тому, що предметом вивчення (аналізу) на такому уроці виступають багатопланові об'єкти, інформація про сутність яких міститься в різних навчальних дисциплінах; широка палітра у використанні міжпредметних зв'язків при різнобічному розгляді однопланових об'єктів, своєрідна структура, методи і прийоми, які сприяють його організації і реалізації поставлених цілей.

Методично правильна побудова і проведення інтегрованих занять впливають на результативність процесу навчання: знання набувають якості системності, уміння стають узагальненими, комплексними, посилюється світоглядна спрямованість пізнавальних інтересів учнів, ефективніше формуються їхні переконання і досягається всебічний розвиток особистості.

Найменш поширеним способом інтеграції змісту початкової освіти є інтегровані завдання.

Переважно використовується система інтегрованих завдань, як засіб збудження інтересу до навчання. Основними умовами ефективності інтегрованих завдань є врахування обсягу, складності і кількості інформації, яка сприймається, навчальних можливостей учня, психологічної готовності працювати, професійної підготовки вчителя.

Інтегрованими можна назвати такі завдання, які мають за мету „синтез змісту (способів пізнання) з декількох тем, розділів програми або видів діяльності навколо однієї теми”, тобто правильніше визначити, що це серія (цикл, система) завдань, проведення якої зумовлено пошуками шляхів формування у дитини цілісного світогляду, який важко розвивати в умовах предметної системи навчання.

Отже, в історії розвитку науки проблема інтеграції – одна з найдавніших і досліджувалася в різних аспектах. З позиції педагогічних наук інтеграція – це процес зближення і взаємопроникнення, який повинен вивести учня на розуміння єдиної наукової картини світу. Необхідність інтеграції зумовлена не лише значним зростанням обсягу наукового знання, а й центральним завданням освіти – розвитку і саморозвитку сутнісних сил дитини в їхній єдності і цілісності. У розвитку сучасних освітніх систем інтеграція виступає провідним принципом, який проявляється як спосіб і процес створення багатомірності картини світу, що об’єднує різні форми відображення дійсності. Інтеграція, як об’єднання у ціле певних частин чи елементів, вважається необхідним дидактичним засобом, за допомогою якого створюється цілісна картина світу у навчально-виховному процесі.

Мета навчання на інтегративній основі – дати цілісне уявлення про довкілля, сприяти підвищенню розумової активності школярів, забезпечити самовираження, самореалізацію, розвиток гармонійної особистості .

Інтегрований навчально-виховний процес психологічно своєрідний для учнів. Він змінює формально-диференційований спосіб навчання на змістовно-цілісний. Це орієнтація на психологічний стан дитини, її готовність до сприйняття тієї чи іншої інформації.

 Виконання певного виду діяльності передбачає значну свободу вчителя у варіюванні навчальними завданнями впродовж певних часових інтервалів. Звідси, використання вчителем у своїй діяльності в якості орієнтирів цілісних навичок і умінь дітей, які повинні бути сформовані в процесі тривалої роботи.

Отже, якщо в процесі навчання використовувати різні  інтеграційні форми роботи спеціалістів, які працюють з дітьми-логопатами, а також способи інтеграції змісту освіти: інтегровані курси, інтегровані підручники, інтегровані уроки, інтегровані завдання,   то ефективність навчання значно підвищиться.

Інтеграція - це механізм самоорганізації хаосу знань
                                                                                                                                 Музиченко О.Ф.
 

Список використаної літератури.

1.     Антонов Н. С. Інтеграційна функція навчання. – К.: Освіта, 1989. – 304 с.
2.     Баланда А.М. Інтегрований урок з читання і художньої праці: 2 клас / А. М. Баланда, С. М. Жубрид // Розкажіть онуку. – 1999. – № 1. – С.45-47.
3.     Беляева А.П. Интегративно-модульная педагогическая система профессионального образования. – СПб.: Радом, 1997. – 225 с.
4.   Бех І. Інтеграція як освітня перспектива // Початкова школа. – 2002. – № 5. – С. 5 – 6.
5.    Браже Т.Г. Интеграция предметов в современной школе //Література в школе. – 1996. - № 5. – С. 150-154.
6..   Вашуленко М., Бібік Н., Кочина Л. Програма інтегрованого курсу (навчання грамоти, математика, навколишній світ) // Початкова школа. – 2001. – № 3. – С. 24-30.
7.         Гончаренко С. У. Козловська І. М. Теоретичні основи дидактичної інтеграції у професійній і середній школі // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 2. – С. 9-18.
8.         Гончаренко С.У., Козловська І.М. Теоретичні основи дидактичної інтеграції // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 2. – С. 9-18.
9.      Гуревич Р.С., Коломієць Д.І. Міжпредметні зв’язки у підготовці вчителя трудового навчання // Педагогіка і психологія професійної освіти. – Львів, 1999. – № 3. – С.111-121.
10.           Данилюк А.Я. Учебний предмет как интегрированная система // Педагогика. – 1997. – № 4. – С.24-28.
11.    Зверев И.Д. Взаимная связь учебных предметов. – М.: Знание, 1977. – 126 с.
12.   Іванчук М.Г. Основи технології інтегрованого навчання в початковій школі: Навч.-метод. посібник. – Чернівці: Рута, 2001. – 97 с.
13.     Козловська І.М. Аспекти дидактичної інтеграції: Курс лекцій. – Лекція 1, 2. – Львів: НМЦ КПО, 1999. – 48 с.
14.          Коломієць А.М., Коломієць Д.І. Міжпредметні зв’язки у контексті проблеми інтеграції // Педагогіка і психологія професійної освіти. – Львів, 1999. – № 2.–С.61-66.    15.Легенда про Богдана Хмельницького: Інтегрований урок читання: 2 клас // Розкажіть онуку. – 2001. – № 43-44. – С. 13.
16.       Олійник С.А. Добірка статей про інтегровані уроки у 2(3) класі // Бібліотечка вчителя початкової школи. – 2000. – № 9-10. – С.24-37.
17.         Помогайбо В. Філософія освіти третього тисячоліття // Директор школи. – 2000. – № 38. – С. 8-9.
18.          Проблеми інтеграції у сучасній професійній освіті: методологія, теорія, практика / За ред. І. Козловської та Я. Кміта. – Львів: Сполох, 2004. – 244 с.
19.        Рудницька О. Інтегративні зв’язки у викладанні предметів художньо-естетичного циклу // Початкова школа. – 2001. – № 5. – С. 40-43.
20.        Сова М. Філософсько-культурологічні основи інтегрованих знань // Рідна школа. – 2002. – № 5. – С. 33-36.
21.          Сухаревская Е.Ю. Интегрированное обучение в начальной школе. – Ростов/Д., 2003. – 96 с.
22.           Тименко В.П. Кожний урок – нестандартний // Початкова школа. – 1991. – № 1. – С. 18-23.
23.         Чапаев Н.К. Теоретико-методологические основы педагогичной нтеграции. – М.: Ваклер, 1998. – 160 с.
24.           Чекіна О.Ю. Поділ слів на склади: Інтегрований урок з української мови та українського читання: 1 клас // Розкажіть онуку. – 2000. – № 3. – С. 32-33.
25. Шукшина  Л.М.      Інтеграція  діяльності педагогів  в аспекті корекції мовлення //   Логопед.-2015.-№ 4,5.-С.10-16.,8-12.