Інтерактивні форми організації навчальної діяльності молодших школярів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтерактивні  форми організації навчальної діяльності молодших школярів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розвиток пізнавальних творчих здібностей учнів — мета діяльності вчителя, а застосування різних прийомів активізації є засобом досягнення мети. Розуміння цього важливе для роботи вчителя. Піклуючись про розвиток учнів, необхідно частіше використовувати інтерактивні методи навчання, до яких  належить «кейс - метод» або метод  ситуаційних  вправ.

  Кейс- метод - метод навчання, за яким учні і вчителі  беруть участь у безпосередньому обговоренні ділових ситуацій та задач. Ці кейси, зазвичай, підготовлені в письмовій формі та сформульовані, виходячи з досвіду реальних людей, що працюють у сфері підприємництва, читаються, вивчаються та обговорюються студентами. Ці кейси є основою для проведення бесіди, дискусії в групі під керівництвом викладача. Тому кейс-метод є одночасно і особливим видом навчального матеріалу, і особливим способом використання цього матеріалу в навчальному процесі.

  Проте поданим визначенням не можна обмежити глибинну сутність кейс-методу:

 Кейс – це події, які реально відбулися в певній сфері діяльності і які автор описав для того, щоб спровокувати дискусію в навчальній аудиторії, підштовхнути учнів до обговорення та аналізу ситуації, до прийняття рішень.

 Таким чином, ситуаційна вправа або кейс – це опис конкретної ситуації, який використовують як педагогічний інструмент.

 

 Класифікація кейсів

 Існує декілька типів кейсів. Найбільш поширеними з них є: кейс-випадок, кейс-вправа і кейс-ситуація.

Кейс-випадок.

  Це короткий кейс, який розповідає про окремий випадок. Його можна використовувати під час вивчення нового матеріалу для того, щоб проілюструвати певну ідею або підняти питання для обговорення. Даний кейс можна прочитати дуже швидко і тому учням не треба готуватися вдома.

Кейс-вправа

  Надає учневі можливість застосувати на практиці здобуті навички. Найчастіше використовується там, де необхідно провести кількісний аналіз.

Кейс-ситуація

  Класичний кейс, що вимагає від учня аналізу ситуації. В ньому найчастіше ставиться запитання: "Чому ситуація набула такого розвитку і як становище можна виправити?”.

  Кейс-ситуація, як правило, вимагає чимало часу для ознайомлення, тому з метою економії часу бажана попередня підготовка вдома.

 Схема роботи над таким кейсом наступна:

 1. Аналіз – пошук причин появи симптомів.

 2. Виявлення справжньої причини.

 3. Пошук варіантів рішення.

 4. Вибір оптимального рішення.

 5. Реалізація.

 6. Контроль.

  Із цих шести елементів у навчальному процесі найчастіше використо-вуються тільки перші чотири, але і вони допомагають учневі набути практичний досвід.

 

Типи кейсів

Т. Кошманова виділяє два типи "кейсів". 

Перший тип - це детальний (до погодинної хронології) щоденний опис за принципом: коли? де? і як?

Другий тип передбачає обговорення короткої і конкретної навчальної ситуації, події

Особливості та методика використання методу ситуаційних вправ

Ситуаційні вправи допомагають учням:

1)  глибше зрозуміти тему, розвинути уявлення;

 2) отримати грунт для перевірки теорії, дослідження ідей, виявлення закономірностей, взаємозв’язків, формулювання гіпотез;

 3) пробудити інтерес, підігріти цікавість, заохотити мислення та дискусію;

 4) отримати додаткову інформацію, поглибити знання;

 5) переконатися у поглядах;

6) розвинути і застосувати аналітичне і стратегічне мислення, вміння вирішувати проблеми і робити раціональні висновки;

7) розвинути комунікаційні навички.

  Але, що особливо важливо – поєднати теоретичні знання з реаліями життя, перетворити абстрактні знання у цінності і вміння учня.  Адже абстрактні знання, відірвані від реальної ситуації дають мало користі. Учень зацікавлений в тому, щоб знання, отримані у навчальному закладі він міг легко застосувати на практиці.

Завдання вчителя, який використовує метод ситуаційних вправ,   поставити учнів у таку ситуацію, за якої їм необхідно буде приймати рішення. Учні мають визначити істотні й другорядні факти, вибрати основні проблеми і виробити стратегії та рекомендації щодо подальших дій. Акцент робиться на самостійному навчанні учнів на основі колективних зусиль. При цьому роль вчителя зводиться до спостереження і управління дискусією учнів.

Завдання учня , який готується до обговорення кейсу в класі, має вивчити факти, зробити висновки з даних фактів, оцінити альтернативи дій в даній ситуації і зробити вибір на користь того чи іншого плану дій. Більш того, учень має під час обговорення в класі, відстояти свої погляди і, в разі необхідності, переглянути початкове рішення. Учень має усвідомлювати, що користь від кейсу він може отримати лише в тому випадку, якщо він буде брати активну участь у дискусії.

Елементи  кейсу:

 • Анатомія кейсу. 

 • Середовище: де відбуваються події в кейсі.

 • Тема: про що йде мова у кейсі.

 • Питання: які піднімаються питання у кейсі.

 • Дані: яка інформація подається у кейсі.

 • Розв’язок кейса: який вимагається стиль мислення (дедуктивний – застосування теорії, індуктивний – створення теорії, конвергентний – аналітичний, дивергентний – творчий).

 • Аналіз кейса: результат, який необхідно досягнути (закритий кейс – єдина відповідь, відкритий – кілька можливих відповідей).

 • Час, необхідний для обговорення (мало часу, багато часу).

 

 

 

Сторітеллінг – історія про історію

 

Жив - був Сторітеллінг. Він був невеличкого зросту, тендітної статури, і більш за все любив розповідати історії. Всі історії, які він озвучував, траплялися з ним або його друзями, з предметами, які його оточували, з тваринами і рослинами, які він бачив щодня. Інколи він розповідав історії про те, що прочитав в енциклопедіях чи словниках. А інколи його історії були подібні статтям підручників, але, звичайно, більш захоплюючі. Коли  

Сторітеллінг розповідав історію, то виглядав вище, масивніше. Його голос заворожував слухачів, і вони ніколи не йшли, не дослухавши до кінця. Всі історії були не тільки цікавими, а й повчальними. Але те, що вони чомусь вчать, люди здогадувалися пізніше.

          Так би і жив Сторітеллінг далі тихо й спокійно, але раптом він став відомим. Люди почали переказувати його оповідки, користуватися його прийомами, намагалися вчити закони створення та оповідання історій.

           Сторітеллінгу ставало сумно, бо люди почали називати Історією звичайну неемоційну та безсюжетну Розповідь, дивний Опис чи чітке Визначення; в історію не брали Інтригу й Метафору, історія деколи ставала Маніпуляцією.

І тоді Сторітеллінг вирішив написати поради про написання історій, які ми вам і пропонуємо прочитати.

 

Що таке сторітеллінг?

Сторітеллінг – технологія створення історії та  передачі за її допомогою необхідної інформації з метою впливу на емоційну, мотиваційну, когнітивну сфери слухача.

Чому сторітеллінг назвали сторітеллінгом?

У перекладі з англійської story означає історія, а telling – розповідати. Отже, сторітеллінг – це розповідання історій.

Чому сторітеллінг можна використовувати на уроках в початковій школі?

Діти люблять слухати історії більше, ніж доповіді, описи чи визначення, тому що вони легше сприймаються (задіяна не лише раціональна сторона сприйняття інформації, а й образна). Отже, реалізується принцип доступності навчання.

Історія впливає на почуття дитини,  а це підвищує рівень концентрації уваги. Тому всі уважно слухають навчальний матеріал, сприймають його, а потім з легкістю можуть відтворити. Правда теж у формі історії. Отже, реалізуються принципи міцності знань та емоційності навчання.

Історія динамічна. Сучасні діти з кліповим мисленням краще сприйматимуть історію, ніж текст іншого виду.

В історії є герой, який змінюється. Ці зміни відбуваються в процесі боротьби, наполегливої праці, виконання складних завдань тощо. Молодші школярі вчаться тому, що можна подолати труднощі. А якщо діти ще будуть «включені» в історію… вони навчаться бути наполегливими. Отже, реалізується принцип активності й самостійності.

Будь-яка історія для дітей розповідається із використанням малюнків, відео, презентацій. Отже, реалізується принцип наочності.

Далі продовжувати???

Список можна продовжувати і продовжувати, як дитячі пісеньки без кінця, але ми на цьому зупинимося, тому що далі кожний з читачів спроможний продовжити його самостійно.

Історія та розповідь. Давайте порівняємо.

Як створити справжню історію для уроку?

Потрібно виконати 7 кроків.

 Визначте тему і мету уроку, в залежності від цього подумайте, яка історія можлива на ньому.

 Придумайте ряд подій, які трапляться (сюжет), та як вони висвітлять навчальний матеріал.

 Визначтесь з героєм історії. Придумайте йому ім’я, зовнішність, звички, риси характеру, як він буде діяти в тих обставинах, що ви створили для нього.

 Напишіть перший варіант історії.

Експозиція. Жив був ______________________________________.

Де?     Коли?   Скільки часу? З ким?  

Зав’язка. Одного разу _____________________________________.

Що раптом трапилося? Приїхав друг, налетіла буря, впав стілець, прийшла звістка тощо.

Розвиток подій. ___________________________________________.

Перерахуйте всі події, які будуть описані. Подумайте, які емоції мають у цей час відчувати слухачі. Напишіть, як змінювався герой впродовж історії.

Кульмінація. ______________________________________________.

Напишіть, яка подія стала «вирішальною» для героя.

Розв’язка. _________________________________________________.

Напишіть, чим все завершилося. Як змінився герой, що він зрозумів.

Висновок. _________________________________________________.

Чому нас вчить ця історія? Мораль, теорія, визначення тощо.

 Придумайте інтригу, пастку. Чим несподіванішим буде сюжетний поворот, тим краще.

 Доберіть потрібні метафори (особливо для опису стану головного героя чи процесу, який описується). Запишіть оновлений варіант історії.

 Прочитайте історію, внесіть остаточні правки.

Якщо ви оцінюєте історію, як нецікаву, робіть ці кроки стільки разів, скільки потрібно для «кристалізації» історії.

 «Нагадувалка»

Сюжет – система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору. 

Композиція – будова, структура, розташування та взаємний зв'язок складових частин художнього твору, картини тощо. Композицією літературного твору називається така побудова, яка об'єднує всі його частини в єдине ціле.

Інтрига – сюжетна лінія в літературному (найчастіше в драматичному) творі, що відзначається складністю та напруженістю дії. 

Метафора - художній засіб, що полягає в переносному вживанні слова або виразу на основі аналогії, схожості або порівняння, а також слово або вираз, ужиті в такий спосіб.

 

 

 

Метод шести капелюхів

Метод шести капелюхів дозволяє структурувати і зробити набагато ефективнішою будь-яку розумову діяльність, як особисту, так і колективну, особливо для ситуацій розв'язання проблем та прийняття рішень.

В основі «Шести капелюхів» лежить ідея паралельного мислення. Традиційне мислення грунтується на полеміці, дискусії і зіткненні думок. Однак при такому підході часто виграє не найкраще рішення, а те, яке найуспішніше пропагувалося в дискусії. Паралельне мислення - це мислення конструктивне, при якому різні точки зору і підходи не стикаються, а співіснують.

Метод шести капелюхів - це простий і практичний спосіб розділення процесу мислення на шість різних режимів, кожен з яких представлений метафоричним капелюхом певного кольору.

Ми можемо навчитися оперувати різними аспектами нашого мислення по черзі. Потім зібрати ці аспекти разом і ми отримати «повноколірне мислення». Даний метод забезпечує більш ефективну концентрацію та усвідомлення глибини мислення, а також легкість в опануванні власними думками.

Використовувати метод на особистому рівні можливо в будь-яких областях розумової діяльності, це можуть бути, наприклад, важливі листи, статті, плани, рішення проблем. В професійній діяльності - планування, оцінка чого-небудь, дизайн, створення ідей. У груповій роботі - проведення зустрічей, знову ж таки - оцінка, планування, вирішення конфліктів, навчання.

 

Білий капелюх: інформація

 Білий колір наводить на думку про папір. Білий Капелюх символізує нейтральну інформацію. Учень, надягши білий капелюх, задає питання такого роду: „ Яка інформація у мене є?”, „ Яка інформація мені потрібна?”,  „ Якої інформації мені не вистачає?”,  „ Як мені одержати відсутню інформацію?”. Тобто, міркуючи з білим капелюхом на голові, пригадує особисті знання і вміння, пробує визначити, якої інформації недостатньо, які прогалини в знаннях, окреслює джерела, де можна знайти і доповнити потрібну інформацію, користуючись словниками, енциклопедіями, довідниками, картами, таблицями, схемами тощо. Білий Капелюх використовується для того, щоб спрямувати увагу на наявну відсутню інформацію.

Детальна і необхідна інформація. Тільки факти. Яка ще необхідна інформація?

Використовується для того, щоб спрямувати увагу на інформацію. У цьому режимі мислення нас цікавлять лише факти. Ми задаємося питаннями про те, що ми вже знаємо, яка ще інформація нам необхідна і як нам її отримати.

 

Жовтий капелюх: логічний позитив

Жовтий колір наводить на думку про сонце й оптимізм. Мета мислення під Жовтим Капелюхом – довести здійснення ідей. Учень у Жовтому Капелюсі робить пряме зусилля знайти достоїнства й переваги пропозиції: „Що в цьому гарного?”, „Які переваги?”.  Навіть якщо ідея нікому не подобається Жовтий капелюх просить знайти в ній гарні сторони. Отже Жовтий Капелюх – це простеження позитивних сторін явища, переваг та досягнень.

Символічне відображення оптимізму. Дослідження можливих успіхів і позитивних сторін. Переваги. Чому це спрацює?

Вимагає переключити свою увагу на пошук переваг і позитивних сторін ідеї, яка розглядається.

 

Чорний капелюх: критика

Чорний колір нагадує про мантію судді. Чорний означає обережність. Чорний Капелюх указує на ризик і говорить, чому щось може не вийти. Це, можливо, самий корисний капелюх, бо вказує на негативні сторони, безпеку, помилки. Учень, міркуючи з Чорним Капелюхом на голові, піклується про істину, правдоподібність, критично оцінює: „ Чи це правильно?”, „ Які можливі проблеми і небезпеки?” Однак Чорним Капелюхом не можна зловживати, тому що зловживання небезпечно само по собі.

Застерігає і змушує думати критично. Що може статися поганого або що піде не так? Обережність.

Дозволяє дати волю критичним оцінками, побоюванням й обережності. Вона захищає нас від нерозважливих і непродуманих дій, вказує на можливі ризики і підводні камені. Користь від такого мислення безсумнівна, якщо, звичайно, нею не зловживати.

 

Червоний капелюх: почуття та інтуїція

Червоний колір наводить на думку про вогонь і тепло. Червоний Капелюх зв’язаний з почуттями, інтуїцією й емоціями. В учня з Червоним Капелюхом з’являється можливість відкрито виразити чи описати свої почуття й інтуїцію. Отже, Червоний Капелюх – це формування свого ставлення до подій і їх учасників.

І не намагайтеся їх пояснити. Які почуття в мене виникають?

У режимі червоного капелюха в учасників (якщо це колективне обговорення) є можливість висловити свої почуття та інтуїтивні здогади щодо питання, яке обговорюється, не вдаючись у пояснення про те, чому це так, хто винен і що робити далі.

 

Зелений капелюх: креативність

Зелений колір нагадує про рослини, ріст, енергію, життя. Мета Зеленого Капелюха – розширити діапазон можливих варіантів. Під Зеленим Капелюхом             учень вносить пропозиції й обговорює нові ідеї й альтернативи, говорить про варіанти існуючих ідей. Коли використовується

Зелений Капелюх, учень прикладає творчі зусилля.

Зосередження на творчості, альтернативних рішеннях, нові можливості та ідеї. Це можливість висловити нові поняття та концепції.

Перебуваючи під зеленим капелюхом, ми придумуємо нові ідеї, модифікуємо вже існуючі, шукаємо альтернативи, досліджуємо можливості, взагалі, даємо креативності зелене світло.

 

Синій капелюх: управління процесом

З Синім кольором згадується небо, море, вода. Синій Капелюх символізує знання, роздуми про мислення, це – контроль, підбиття підсумків, висловлення спостережень та коментарів. З Синім Капелюхом на голові учень упорядковує послідовність застосовуваних Капелюхів і підсумовує досягнуте.

Керування розумовими процесами. Гарантія дотримання всіх шести капелюхів.

Синій капелюх відрізняється від інших капелюхів тим, що він призначений не для роботи зі змістом завдання, а для управління самим процесом роботи. Зокрема, його використовують на початку сесії для визначення того, що належить зробити, і в кінці, щоб узагальнити досягнуте і поставити нову мету.

Як це відбувається?

У груповій роботі найпоширеніша модель - визначення послідовності капелюхів на початку сесії. Послідовність визначається виходячи зі змісту завдання або проблеми, що необхідно вирішити. Потім починається сесія, під час якої всі учасники одночасно «одягають капелюхи» певного кольору у певній послідовності, і працюють у відповідному режимі. Модератор залишається під синім капелюхом і стежить за процесом. Результати сесії підсумовуються під синім капелюхом.

Переваги

Переваги методу, оголошені Едвардом де Боно під час перебування під жовтим капелюхом:

Зазвичай розумова праця являється нудною та абстрактною. "Шість капелюхів" дозволяє зробити її яскравим і захоплюючим засобом управління своїм мисленням.

Кольорові капелюхи - це метафора, яка добре запам'ятовується, яку легко застосовувати.

Метод шести капелюхів можна використовувати на будь-якому рівні складності, від дитячого садка до ради директорів.

Завдяки структуруванню роботи та виключенню безплідних дискусій мислення стає більш сфокусованим, конструктивним і продуктивним.

Метафора капелюхів є свого роду рольовою мовою, на якій легко обговорювати і переключати мислення, відволікаючись від особистісних переваг і нікого не ображаючи.

Метод дозволяє уникнути плутанини, оскільки тільки один тип мислення використовується всією групою в певний проміжок часу.

Метод визнає значимість усіх компонентів роботи над завданням (проектом) - емоцій, фактів, критики, нових ідей, і включає їх в роботу в потрібний момент, уникаючи деструктивних факторів.

 

 

Методика проведення

Учні 1.      Діти  володіють знаннями та вміннями, необхідними для виконання завдання.	Вчитель 1.      Заздалегідь пояснює символічну роль кольорових Капелюхів. 2.      За кілька днів до уроку дає учням завдання опрацювати дану тему в додатковій літературі.
2.      Учні класу об’єднуються в шість груп по 4-5 чоловік. 3.      Кожна група обирає собі колір Капелюхів. 4.      Група отримує завдання.	3.      Пропонує об’єднатися в шість груп і вибрати колір Капелюхів. 4.      Слідкує, щоб кольори груп не повторювались. 5.      Роздає завдання для кожної з груп. 6.      Пояснює, яке завдання будуть виконувати капелюхи за кольором .
5.      Учні міркують над завданням у групі 10-15 хвилин. 6.      Обговорюють питання у групі (побудова відповіді, визначення того, хто робитиме доповідь).	7.      Стежить за часом. 8.      Під час роботи груп обходить їх, запропонувавши допомогу. 9.      Пропонує групам подати результати роботи.
7.      По черзі кожна група зачитує завдання і дає відповідь.	10.  Коментує роботу груп з точки зору її навчальних результатів та питань організації процедури групової роботи.

 

Знайомимося : квест

 

Що таке квест? Quest (у перекладі з англійської) - це тривалий цілеспрямований пошук, який може бути пов‘язаний із пригодою і грою, а також слугує для позначення одного з різновидів комп’ютерних ігор, що вимагають від гравця виконання завдань. Квест (з англ. quest - «пошук», «пошуки пригод») - це аматорське спортивно-інтелектуальне змагання, основою якого є послідовне виконання заздалегідь підготовлених завдань командами або окремими гравцями.

Словник квестера

Час проходження - час, що витрачається на проходження всієї гри.

Завдання - етап сценарію гри, що складається з одного або кількох завдань.

Капітан –обов’язковий учасник команди, який представляє її інтереси перед організаторами.

 Карта – карта місцевості.

Квестер - гравець в один із видів квесту.

 Код – цифрова інформація, яка слугує для підтвердження проходження завдання й отримання наступного або фіксації часу його проходження.

Команда - добровільне об’єднання, зареєстроване для участі в грі.

Рейтинг - кількісний показник (або показники) участі команди у грі протягом певного проміжку часу.

Сценарій – сукупність усіх завдань, послідовність розв’язання яких заздалегідь невідома учасникам і визначається під час проходження рівнів гри.

Учасник, гравець – особа, яка бере участь у грі.

Чек-поїнт – пункт перевірки присутності команди відповідному завданні.

 Розробляючи навчальну та ігрову мету уроків-квестів вчитель знімає протиріччя між вимогами навчальної програми та бажаннями учнів.

Навчальна мета спонукає до вибору завдань з теми навчальної програми.

 Ігрова мета спрямовує вчителя добирати такі форми представлення навчальних завдань, які б викликали зацікавленість учнів, стимулювали прагнення виконувати завдання та отримати результат-сюрприз.

Навчальна та ігрова мета уроків-квестів ЗРОБІТЬ УРОК ВЕСЕЛИМ !!!

 

 

 

 

 

 

Механіка гри – це ті правила, які « працюють » у грі та забезпечують причинно – наслідкові зв҆язки.

Маршрут – це заздалегідь визначений шлях проходження визначеної відстані.

Лінійний квест передбачає, що учасники мають пройти визначений маршрут і виконати конкретні завдання в конкретній послідовності. Гра побудована ланцюжком - розгадавши одну підказку, учасники отримують іншу і так до тих пір, доки не дістануться до фініша.

Підказки.

 Завдання підказки.

•  Відповідь на додаткове запитання.
• Відгадка загадки.
•  Слова на певній сторінці тощо.

 

 

 

 

 

 

 

Призи

Призи за участь у квестах мають бути обов'язково.

 

Ми живемо в суспільстві змін, а тому кожна людина змушена вчитись упродовж усього життя. Об’єкт цього навчання завжди буде змінним, а от спосіб оволодіння цими об’єктами слід закласти в шкільні роки – це вміння працювати з текстом, уміння думати, творчо мислити, послідовно виконувати розумові операції (порівняння, узагальнення,  класифікація тощо), володіти різними способами обробки інформації, робити вибір, вчитися розуміти інших людей та співробітничати з ними.  Саме цьому відповідають  інноваційні  методи навчання.

Ці вправи тренують і розвивають процес мислення і можуть застосовуватись на уроках в початковій школі як окремі інтерактивні методи.