Ірена Карпа "Фройди би плакав"

Ірена Карпа"Фройд би пракав"

Ірена Карпа — українська письменниця, співачка, журналістка, телеведуча. З жовтня 2015 року — перша секретарка з питань культури посольства України у Франції. Членкиня Українського ПЕН. Лауреатка премії Best Ukrainian Awards у номінації «Наймодніша письменниця» (2006).

БіографіяІрена Карпа народилася 8 грудня 1980 року в Черкасах. Через два роки родина переїхала до Івано-Франківська, а звідти — в Яремче на Прикарпатті. Карпа вчилася у художній школі. Щоліта відвідувала бабусю в Черкасах і у 11-річному віці твердо перейшла на спілкування українською на той час в російськомовних або суржикомовних Черкасах. У 1998 році вступила до Київського національного лінгвістичного університету на відділення французької філології. Закінчивши навчання у 2003 році, отримала ступінь магістра іноземної філології за спеціальністю «англійська та французька мови». Темою її диплома була «Прояви архетипу Великої Матері в романах Мішеля Уельбека „Елементарні частинки“ і Юрка Іздрика„ Подвійний Леон“».

У 2001 році колишній продюсер гурту «Фактично Самі» Олег «Мох» Гнатів (який згодом став продюсером «Перкалаби») показав тексти Карпи своєму знайомому Юрію Іздрику, головному редактору літературного журналу «Четвер»]. В результаті у «Четверзі» була опублікована спочатку розповідь «Білявчік», а потім «Сни Ієріхона». Тоді ж Карпа почала друкуватися в молодіжному журналі «Молоко», де до 2009 року під псевдонімом «Соя Лось» вела рубрику про секс

Перша книга Карпи — «Знес Паленого» — була видана в 2002 році в Івано-Франківську. До неї, зокрема, увійшли повість «50 хвилин трави» та оповідання «Сни Ієріхона». Ці ж твори разом з розповіддю «Ґанеша и Синкопа» та інтерактивним романом «Полювання в Гельсінкі» склали книгу «50 хвилин трави» видану в 2004 році видавництвом «Фоліо». У тому ж році «Фоліо» видало роман «Фройд би плакав», що став підсумком подорожі Карпи Південно-Східною Азією. Четвертою її книгою став ще один роман — «Перламутрове Порно (Супермаркет самотності)», який вийшов у 2005 році у видавництві «Дуліби», а п'ятою — роман «Bitches Get Everything», виданий у 2006 році «Клубом сімейного дозвілля».

Фройд би плакав» - роман української письменниці та співачки Ірени Карпи, вперше виданий у 2004 році видавництвом «Фоліо»

АНОТАЦІЯПариж — Франкфурт — Джокджакарта — Джакарта — Банг-кок-Джакарта — Джокджакарта — Київ — Яремча — Київ — Джакарта — Плі Айр — Убуд — Джокджакарта — Берлін — Мюнхен — Київ — Делі — Агра — Катманду — Тхімпху — Київ — Яремча — Лімасол — Київ — Ярославль — Київ — Прага Такий шлях зробив цей роман, перш ніж стати книжкою «Фройд би плакав». Кемпінги і дорогі готелі, помешкання українських заробітчан і західних дипломатів, шведський коханець зі шляхетною місією покращити світ і російський коханець з купою проблем, світ шоу-бізнесу і буддистські храми, а ще — багато-багато коротких притч і анекдотів, сумних і не дуже історій. Все це з відвертістю, якої ще не знала українська література. Ця книжка може приголомшити, але не відпустить до останньої сторінки, залишаючи відчуття довгої і виснажливої подорожі, після якої стаєш іншою людиною.

Композицію "Фройд би плакав" умовно можна поділити на 2 частини – показ Марли як самостійна вільна жінки,якій в принципі на всіх плювати,вони не керується жодними планами чи розрахунками, вона має партнерів скільки хоча, у свій власний час робить те,що їй подобається Вона багато рухається, багато думає, аналізує, рефлексує не без самокритики, по-справжньому любить і цінує чоловіків та носорогів. Наявність кількох коханих одночасно допомагає їй зберегти відчуття власної свободи.

Фінал усе ставить на свої місця. Марлина свобода виявляється ілюзорною, адже це поняття не пов'язане з широтою простору, який ти освоїв, чи з кількістю чоловіків, які готові тобою опікуватися. Можливо, перепоною на шляху Марли стає саме цей розрахунок на чоловічу опіку. Не вони їздять слідом за нею. Вона їздить за чоловіками. "Штани "мілітарі" — лише камуфляж. Справжня Марла плаче. Вона соромиться своєї країни. Вона соромиться свого бажання бути з чоловіком. І втеча від Анджея — це не втеча від чоловіків взагалі в пошуках свободи. Це звичайна для жінки втеча від нелюба. Бо ті, з ким вона хотіла б лишитися, ніколи не захочуть лишитися з нею назавжди: один одружений, інший — надто молодий і надто практичний, щоб перейматися цим питанням зараз, коли воно вже почало турбувати Марлу. 

Висновок. Маємо гендерну квазі-інверсію в романі Карпи: жінку, яка претендує на володіння маскулінними рисами, необхідними їй для подолання тієї ж таки постколоніальної та посттоталітарної спадщини. Крізь маскулінне марево Марли Фріксен блищать сльози класичної жіночності — не зґвалтованої і не приниженої. Але всерозуміючої, ніжної і чутливої. Очевидно, бідна дівчинка, за відсутності гідних чоловіків у зовнішньому світі, змушена проектувати те, в чому вона має потребу, на свій внутрішній світ, обростаючи маскулінними рисами.