Історія археологічних досліджень на теренах Переяславщини

Про матеріал

Мета даної роботи, а саме: розкрити і проаналізувати факти, які знайшли науковці і як це вплинуло на подальший дослідження визначних пам'яток археології та характеризують певні етапи історичного розвитку Переяслава. Актуальність наукової роботи тісно пов’язана з станом археологічних досліджень на сьогоднішній день. На думку дослідників, історія міста описана не повністю і потребує детального та змістовного обґрунтування з посиланням на літописи та архітектурні об’єкти. Основною проблемою постало питання обізнаності людей щодо справжньої історії міста та сучасної її інтерпретації. Більшість інформації щодо результатів проведених розкопок та відкритих знахідок лишилися поза увагою або не були публічно висвітлені для широкого загалу.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Київської обласної державної адміністрації

Київське обласне територіальне відділення МАН України

Відділення: історії

Секція: археологія

«Історія археологічних досліджень на теренах Переяславщини »

Роботу виконала :

Бутковська Вікторія Олександрівна

учениця 11 класу ЗОШ І-ІІІст.№4

м. Переяслава

Науковий керівник:

Ронсевич Оксана Станіславівна,

вчитель історії ЗОШ І-ІІІ ст.№4

м. Переяслава

Рецензент:

Колибенко Олександр Володимирович

кандидат політичних наук, доцент

ДПУ ім.Г.С.Сковороди

м.Переяслава

м. Переяслав

2019

Одне з найстаріших міст Європи де знайдено первісну стоянку мисливців на мамонтів, предмети бронзової доби, пам’ятки черняхівської та трипільської культур, а також поховальні кургани войовничих скіфів. Тут можна почути, як музейну тишу розгойдує голос Тараса Шевченка, Сковороди , гетьмана Богдана Хмельницького та славетного Мазепи.

Історія Переяславщини IX ст. н.е. – перша половина XIII ст. в значній мірі залишається загадкою для науковців. Від цього часу до нас дійшло дуже мало писемних джерел. Однак ті, що збереглись, багатьма дослідниками трактуються по-різному, що й породжує значну кількість гіпотез щодо походження міста та його споруд. Археологічні пам’ятки цього часу на нашій території також досліджені неповністю. Кількість твердо встановлених фактів є недостатньою для підтвердження досліджень об’єктів, які існували в старовину.

З огляду на це, було визначено мету даної роботи, а саме: розкрити і проаналізувати факти, які знайшли науковці і як це вплинуло на подальший дослідження визначних пам'яток археології та характеризують певні етапи історичного розвитку Переяслава.

Актуальність наукової роботи тісно пов’язана з станом археологічних досліджень на сьогоднішній день. На думку дослідників, історія міста описана не повністю і потребує детального та змістовного обґрунтування з посиланням на літописи та архітектурні об’єкти. Основною проблемою постало питання обізнаності людей щодо справжньої історії міста та сучасної її інтерпретації. Більшість інформації щодо результатів проведених розкопок та відкритих знахідок лишилися поза увагою або не були публічно висвітлені для широкого загалу.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. НА СВІТАНКУ ІСТОРІЇ

РОЗДІЛ 2. АРХІТЕКТУРА ПЕРЕЯСЛАВА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ.

РОЗДІЛ 3. ПЕРЕЯСЛАВ В ЕПОХУ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Апсида	у християнських церквах — вівтарна частина, яка орієнтована зазвичай на схід.
Городище	місце, де збереглися рештки укріпленого поселення, або знайдені сліди під час розкопок.
Дити́нець	центральна укріплена частина у містах Русі.
Капітель	верхня частина вертикальної опори чи колони, яка приймає навантаження від горизонтального перекриття.
Курган	є похоронне спорудження, обов'язково має дві частини: зовнішню, видиму на поверхні, і внутрішню.
Неф	поздовжня або поперечна частина простору монументальної споруди, що розташована між рядами колон, стовпів.
Мозаїка	зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів.
Поса́д	за Київської Русі торгово-реміснича частина північно-руських міст (градів).
Притвор	невелике приміщення, через яке входимо до церкви.
Плі́нфа	широка та плоска обпечена плитоподібна цегла, яка використовувалася при будівництві у Візантії, була нерідко основним матеріалом для будівництва конструктивних елементів будівель.
Склепі́ння	перекриття криволінійних обрисів у перерізі. Склепіння перекривають переважно круглі, багатокутні, еліптичні в плані приміщення.
Сма́льта	кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або платівок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в тому числі ювелірному мистецтві.

ВСТУП

Максим Рильський

Переяслав - одне з найдревніших міст Європи, де знайдено найдавнішу стоянку мисливців на мамонтів, предмети бронзової доби, черняхівської та трипільської культури, які залишили свій слід в історії міста. Стольне місто Переяславського князівства, як полкове місто козацької доби, оповите легендами, які своїм корінням сягають в таку давнину, що перехоплює подих. Базуючись на історичних джерелах, назва міста походить під перемоги воїна-русича князя Володимира над кочівником, який «перейняв славу»[12]. Жодна історична подія не була забута та збереглася як пам’ятка в різноманітних археологічних знахідках. Наприклад, у Вознесенському соборі, що побудував Мазепа, знаходиться діорама Букринського плацдарму, яка вражає поєднанням двох історичних об’єктів. За часів Союзу на цій території було розкопано законсервовані руїни маленької церкви часів Київської Русі. Всі історичні знахідки були складені в контейнери та вивезли до Росії. На даний момент, українські археологи борються з тим, щоб отримати звідтіля бодай якийсь дріб’язок, бодай фото. Окрім Вознесенського собору , є ще унікальний музей кобзарства, де зберігаються старовинні ліри та кобзи[2].

Актуальність: обрана тема пов’язана з тим, що Переяслав має захоплюючу історію, яка дійшла до нас через архітектурні пам’ятки та літописи і є маловідома сучасному поколінню, що спонукає пильніше розглянути минуле. Основною причиною було те, що багато фактів та археологічних об’єктів лишилися поза увагою або взагалі не знаходили об’єктивного розуміння у сучасників. Ці та інші проблеми стоятимуть перед дослідниками стародавнього Переяслава у найближчі десятиліття. Структура роботи визначена метою і завданнями дослідження.

Об’єкт: археологічні знахідки на території Переяславщини.

Предмет: дослідити причини нерівномірності вивчення культурних наша-рувань різних частин містобудівельної структури Переяслава; проаналізувати інформацію щодо дослідників котрі проводили археологічні розкопки в передмістях Переяслава та їх відкриттів і знахідок; опис проведення археологічних досліджень на різних етапах розвитку матеріальної культури Переяславщини.

РОЗДІЛ 1. НА СВІТАНКУ ІСТОРІЇ

Історія Переяславщини IX ст. н.е. – перша половина XIII ст. в значній мірі залишається загадковою для науковців. Від цього часу до нас дійшло дуже мало писемних джерел, а ті, які збереглись, різними дослідниками трактуються по-різному, що й породжує значну кількість гіпотез. Археологічні пам’ятки цього часу на нашій території також досліджені не в повній мірі. Кількість твердо встановлених фактів є досить незначною. Історія Переяславщини IX ст. є тісно пов’язаною з проблемою виникнення Переяслава, як столиці Переяславської землі та князівства. Перша згадка Переяслава в літописах датується 907 роком й знаходиться в тексті договору Русі з Візантією, який був включений до «Літопису Руського».

«У рік 6415 (907). Пішов Олег на греків… І стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі… І зажадав Олег дати воякам на дві тисячі кораблів по двадцять гривень на кочет, а потім давати уклади на руські городи – спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяславль, і на Полоцьк, і на Любеч, і на інші городи, бо по тих городах сиділи князі, під Олегом сущі»[11].Виходячи з цієї згадки, влітку 1907 року, в Переяславі широко святкувалось тисячоліття міста. Разом з тим, багато дослідників звертало увагу на те, що літописна стаття 992 року суперечить згадці про утворення Переяслава 907року. У літописі датованим 992 роком описано легендарну розповідь про двобій Івана Кожум’яки з печенізьким богатирем. Після чого, начебто, на тому місці й було засноване місто Переяславль. Назва міста також прямо пов’язана в цій розповіді з перемогою Кожум’яки, що перейняв славу. Аналізуючи тексти договорів Русі з Візантією 907 та 911 рр., які включені в літопис, відомий історик та археолог М.Ю. Брайчевський дійшов до висновку, що названі події відбулися дещо раніше, тобто за часів правління київського князя Аскольда у 860 та 874 роках. Можна сказати, що перша згадка про Переяславль фактично відноситься до 860 року. Така думка підтверджується деякими фактами з церковної історії Русі. Як відомо, перше хрещення частини населення Наддніпрянщини відбулось у 874 році за князювання Аскольда. Після цього, Візантійський патріарх Ігнатій направив у Київ архієпископа Михаїла, болгарина за національністю. У 882 році, норманські завойовники (язичники), на чолі з воєводою Олегом захопили Київ, вбивши Аскольда – останнього з династії Києвичів. Після цих подій, гостро постало питання про місце знаходження архієпископської кафедри. Саме в цей час у 880-890 рр. могло бути засновано місто Переяслав, як резиденція християнського Ієрарха. Церковна столиця Русі також могла отримати назву за аналогією з церковною столицею Болгарії – Преслав, на Дунаї. Цікаво, що у Візантійському церковному документі ХІ ст., наше місто має назву Переяслав Руський. Такими були найдавніші згадки про назву міста Переяслав, особливо в давньоруських літописах. Друга частина походження назви – Руський, означає, що місто знаходиться на території Русі, найдавнішому державному утворенні в Середній Наддніпрянщині, яке об’єднувало землі навколо трьох основних міст- Києва, Чернігова та Переяслава. Всі інші землі знаходилися за межами Русі.

Археологічні дослідження, які з проводились з 1840 року на території міста та його околицях, не дали достатню кількість матеріалів для точного визначення дати заснування міста. Виявлені на даний момент історичні матеріали датуються Х ст., тобто вони не спростовують вказівку літопису про будівництво Володимиром Святославовичем міста Переяславль на Трубежі у 992 році. На думку багатьох істориків, Переяславль був збудований з ініціативи державної влади, як військово-сторожова фортеця на південно-східній околиці «Руської землі» в кінці Х століття. Підтвердженням такої думки є те, що на його території та в найближчій окрузі не виявлено пам’яток попереднього часу, аналогічних пам’яткам Правобережжя Дніпра VIII-IX ст. типу Луки – Райковецької(роменська археологічна культура)[5]. Історично доведено, якщо Київ та Чернігів виникли як племінні центри, а Переяслав виник пізніше при інших умовах, як соціально – політичний центр і опорний пункт окраїнної політики київських князів.

Таким чином, відомі на даний час писемні та археологічні джерела дозволяють стверджувати, що місто Переяславль виник на своєму нинішньому місці у другій половині Х ст. Як доказ, знайдені в розрізі стінок траншеї під насипом валу по вулиці Магдебурзького права, буд. 35, уламки гончарних горщиків не заперечують таке датування[8]. Історики стверджують, що до 992 року місто розташовувалось на іншому місці, де річка Трубіж впадає у річку Дніпро. Пізніше в ХІ – ХІІІ столітті тут знаходилося літописне місто Устя, яке на даний час є затопленим. Воно прикривало з давніх давен брід через Дніпро, який починався від устя річки Трубіж й виходив на правий берег Дніпра поблизу колишнього села Зарубенці(давньоруське місто Заруб). Окрім цього, місто Устя було гаванню Переяслава, його річковим портом на Дніпрі. Місто Переяславль з кінця Х століття й до ХІІІ століття було одним з найбільших міст на Русі та займало мис при впадінні річки Альти в річку Трубіж та прилеглу територію. Місто складалося з кількох основних частин. Головною з них був дитинець – первісне ядро містобудівельної структури Переяславля, його аристократична частина та місце концентрації світської і духовної влади[Додаток А]. Площа дитинця дорівнювала близько дванадцяти гектарів. Вже в кінці ХІ століття на дитинці знаходилися княжий та митрополичий двори, садиби боярства, духовенства, княжої дружини, а також ремісників, які працювали на церкву, князів та бояр.

Дитинець мав потужні укріплення – земляні вали, які мали складну конструкцію. Всередині валів та впоперек них, були розміщені дубові колоди довжиною близько 3,7 метра засипані землею. Ззовні до дубових колод прилягала конструкція з цегли – сирцю, яка разом з ними утримувала земляний насип валу від розповзання та руйнування. Зверху на валах знаходилися дерев’яні стіни (частокіл) з заборолами та баштами. З трьох сторін вали дитинця були оточені водами рік Трубіж та Альти, з четвертого- перед валом знаходився глибокий рів. Під час археологічних досліджень на дні цього рову виявлені дерев’яні зруби від дренажних колодязів, які наповнювали водою рів.

Майже одночасно з дитинцем поряд з ним сформувалась друга складова частина структури міста – посад або «Окольне місто», площею близько шести десяти шести гектарів. Основою планування посаду була перехресно – рядова система вулиць. На посаді знаходилась головна торговельна площа Переяславля та окремі кам’яні архітектурні споруди міста – церкви. Більша ж його частина була зайнята садибами переяславських міщан, купців та окремих бояр. Посад також був укріплений масивним земляним валом та ровом, заповнений водою з річки Альти та Трубежу. Він виконував функцію захисту Переяславля зі сторони поля. Залишки цього валу та рову збереглися по вулиці Мала Підвальна та Велика Підвальна. Найбідніше населення міста проживало у напівземлянкових житлах на неукріплених міських передгороддях(передмістях), яких у Переяславля на той час було три. Найбільше з них знаходилося за валом та ровом посаду[Додаток Б].

У ХVII – XVIII століттях ця територія називалась Закиєвобрамським передмістям, оскільки воно розпочиналося за Київською брамою, обабіч старого шляху, який вів з Переяслава на Київ. Друге передгороддя знаходилось на правому березі річки Альти, неподалік від місця її впадіння в річку Трубіж та продовжувалось до урочища Лагері. У ХVII – XVIII століттях воно називалося Заальтицьке передмістя. Археологічні розкопки останніх років показали, що луг, між містом та урочищем Гора (там знаходиться музей просто неба), була заселена в ХІ – ХІІ століттях, як і сусідні урочища Оболонь та Марченкові Луки, де виявлено невеликі поселення давньоруського часу. Залишки невеликого поселення ХІ- ХІІ століття виявлено і на території музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини[7].

До структури Переяславля входили також міські некрополі, тобто поховальні об’єкти. Відомо про чотири курганні могильники кінця Х – ХІІІ століття на території міста. Це найдавніші Переяславські кладовища. Перший могильник знаходився біля сучасної міської школи №3, на території кладовища в урочищі Ярмаркове. На даний час, в цьому місці збереглись у різному стані близько 75 курганних насипів до 1,5 метра висотою. Другий курганний могильник знаходився на території сучасного Альтицького кладовища в урочищі Альтицьке, а третій – на південний захід від автовокзалу. Щодо четвертого могильника, він розташовується за річкою Трубіж, на території сучасного мікрорайону Підварки. Всі чотири курганні могильники в даний час практично знищені. Однак, під час реконструкції у 1983 році транспортної розв’язки на вулиці Новокиївське шосе було виявлено давньоруське поховання, яке залишилось від зруйнованого могильника.

Кількість жителів міста в першій половині ХІІ століття, за підрахунками М.М. Корінного, дорівнювала близько дванадцяти тисяч чоловік. Це було дуже велике, як на ті часи, місто. В ньому проживало різноманітне населення: нащадки корінних жителів – уличів та полян, а також половці, печеніги, болгари, поляки, скандинави, хозарські та єврейські купці, греки – єпископи, священники та монахи[1].

Навколо столиці князівства знаходилось багато сільських поселень та укріплені земляні городища. Такі території виконували різні функції. По-перше, це були центри волостей, де знаходилась княжа та церковна адміністрація. По-друге, тут збиралися податки та різноманітні натуральні повинності. За підрахунками дослідників на всій Переяславській землі було близько 80 «городів». Археологічними розкопками доведено, що окрім столиці Переяславля Руського, було знайдено сім таких центрів. На підтвердження цього, літописні згадки дозволили висловити припущення, що більшість городищ могли виконувати одразу кілька функцій, змінюючи їх в залежності від умов життя[6].

За висновками вчених, клімат Дніпровського Лівобережжя, де знаходилася Переяславська земля, за останні дві тисячі років істотно не змінився. Важливою особливістю цієї території є густа мережа нешироких повільних річок, які як правило течуть зі сходу на захід, так як вся лівобережна рівнина знижується поступово з північного сходу на південний захід. Головним багатством Переяславської землі були і є чорноземи, які займають більшу частину її території. На півдні та заході вони були зайняті луговими степами, а на сході і півночі – великими лісовими масивами. Окрім цього, значна частина переяславських земель являла собою безкраї степові простори, вкриті густою травою в людський ріст. Інші угіддя міста були покриті залишками дрімучих лісів, які існували на території колишньої Переяславля у ХVІІІ столітті, а тепер нагадують залишки численних дібров[4].

РОЗДІЛ 2. АРХІТЕКТУРА ПЕРЕЯСЛАВА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Переяслав – друге місто після Києва, в якому на початку ХІ століття зводилися кам’яні будівлі. Літопис від 1008 року описує будівництво митрополитом Іоанном кам’яної церкви «Воздвиження Чесного Хреста». Окрім цього, у 80-х роках ХІ століття за князя Всеволода та митрополита Єфрема в столиці Переяславського князівства проводилось грандіозне кам’яне будівництво. Після побудови в 1037 році Ярославом Мудрим «града великого Києва», це стало найбільш значним явищем в архітектурі давньої Русі. В літописі від 1089 року записано: «У сей же рік освячена була церква святого Михайла переяславська Єфремом, тої церкви митрополитом, який спорудив її великою, бо раніш була в Переяславі митрополія, і спорядив у неї багате убрання, і прибудував до неї велику прибудову, оздобивши її всякими прикрасами і церковним начиненням. Сей бо Єфрем у ці роки багато звів споруд: докінчивши церкву святого Михайла, він заклав також церкву святого Федора на воротях города і святого Андрія біля воріт, і кам’яні стіни города, і кам’яну споруду бані, - сього ж не було в Русі, прикрасив город Переяславський спорудами церковними та іншими будовами». Про самого Єфрема Печерський Патерик розповідає, що він був людиною освідченою, довгий час жив як представник Печерського монастиря у Константинополі, закуповував і переправляв на Русь ікони. «В Греции бо жив, и тамо всякия красоты научися», - пише літописець[17].

Будівництво такої кількості кам’яних споруд за короткий час свідчило про величезні кошти, які мали в своєму розпорядженні переяславський князь та єпископ. А також про наявність висококваліфікованих будівничих: архітекторів, художників, будівельників різних спеціальностей та про існування цілої архітектурної школи, яку створила ця група талановитих людей, що зібрана в Переяславі в другій половині ХІ століття. Переяслав ХІ - ХІІ ст. був значним культурним центром: тут були школи при монастирях та церквах, одна із перших лікарень на Русі (є згадка у літописі, яка відноситься до ХІ ст.). Існувало також літописання, про що свідчать численні уривки, які потрапили до літописних списків (насамперед, Лаврентієвського) з Переяслава[11]. В «Повісті минулих літ» читаємо чудове висловлювання літописця: «Велика бо бываеть полза оть ученья книжного; се бо суть реки, напояющи вселеную»[15].Переяславський літопис зберігався при Михайлівському соборі. Записи до нього вносили досвідчені монахи-літописці й, мабуть, власноруч деякі єпископи – Єфрем, Сильвестр, Лазар.

На превеликий жаль, жодна із споруд переяславської архітектури не збереглися в цілому вигляді, про що стало відомо з проведених археологічних розкопок. Наприклад, було знайдено залишки та руїни Михайлівського собору, єпископських воріт, палацову споруду, малу капличку ХІ століття на єпископському дворі, церкву Андрія та церкву Богородиці ХІ століття, каплицю ХІІ століття на княжому дворі, церкву - усипальницю ХІ століття, Воскресенську церкву ХІІ століття на посаді та склоробну майстерню.

Найдавнішою спорудою давнього Переяслава був Михайлівський собор, який декілька разів згадуваний в літописах. Це був великий (33х 27 метрів, без прибудови) собор з трьома апсидами та центральним хрещатим простором. Ширина центрального нефу складала 9,3 метри. Собор був увінчаний однією главою та з півночі та півдня до нього були прибудовані двоярусні притвори. Зовнішній вигляд храму, тобто його фасад, відзначалися суворістю, простотою та монументальністю, що характерно саме Переяславській архітектурній школі[Додаток В]. Проте інтер’єр був оформлений з виключною вишуканістю і багатством та включав мозаїку на стінах, підлозі, вистелену шиферними плитами, інкрустованими мозаїкою, фресковий розпис, ікони, дорогоцінні хороси - люстри, свічники, церковне начиння. Залишки цієї пишноти знаходили під час розкопок храму в 1949, 1953 та 1975 роках. За архітектурним стилем Михайлівський собор продовжував традиції Київської Софії 1037 року. Стіни Михайлівського храму складені у змішаній техніці характерній для ХІ століття, а саме: чергуванням рядів цегли зі схованим рядом і рядом необроблених каменів (пісковику). Під час кладки використовували розчин вапна з товченою глиною (цем’янка), яка мала красивий рожевий колір. Товщина стін досягла 1,15- 1,20 метра. Фундамент був складений з великих брил пісковику з Канівського та Трахтемирівського родовища на цем’янці. Глибина залягання фундаментів не перевищувала 1,2 - 1,75 метра. Можливо, це було прорахунком будівельників, бо храм два рази був серйозно пошкоджений землетрусами в 1124 - 1230 роках. Сліди укріплення і ремонтів фундаментів простежувались під час розкопок. Дуже багато виявлено смальти з найрізноманітнішими відтінками, а саме: від лимонного до оранжевого, від темно - коричневого до вишневого та від темно - синього до чорного. Виявлено дві великі шиферні плити з вибитими пазами, в які вставлялася мозаїка та утворювались складні узори на підлозі. В північно - західному куті будівлі знаходилися сходи, якими можна було дістатися до хори. Чітко видно залишки додаткової стіни сходової кліті, з якою пов’язане помітне потовщення фундаменту будівлі в цьому місці. Слід відмітити, що підлога павільйону нижче рівня підлоги власне собору (на 0,60 - 0,70 м), так що частково видно фундаменти, які знаходились у землі[Додаток Г].

До монголо-татарського нашестя собор служив усипальнею князів - представників переяславської гілки роду Мономаховичів. В соборі поховано п’ять князів:

16 травня 1114 р. помер і покладений у соборі переяславський князь Святослав Володимирович, син Володимира Мономаха;
23 січня 1142 р. - його брат, князь Андрій Володимирович Добрий;
6 квітня 1151 р. - князь Ростислав Юрійович, син Юрія Долгорукого;
17 березня 1187 р. - князь Володимир Глібович, правнук Володимира Мономаха та онук Юрія Долгорукого;
1199р. - князь Ярослав Мстиславич Красний, правнук Володимира Мономаха.

Окрім того в літописах згадується про смерть переяславських єпископів, які також були поховані при своїй кафедрі. В ньому пишуть й про пошкодження будівлі 10 травня 1124 року «земля потрясясь и падеся церкви великия св. Михайла Переяславли». В 1230 році «В Переяславли Руском церкви святого Михайла камена расседеся на двое и паде перевод кровлею 3-х комар и потроша иконы и паникадала, свечи и светила». Михайлівський собор зруйнований у 1239 році монголо-татарами. У літопису про це записано так: «взят град Переяславль копьем, изби весь и церковь архангела Михаила скруши, и сосуды церковныя бесчисленныя златыя и драгаго каменьи взят и епископа преподобного Семеона убиша»[15 ] .

Єпископські ворота – це друга споруда, що згадується в літописі від 1089 року[Додаток Ґ]. Це були міські ворота з надбрамною церквою святого Федора, які знаходилися неподалік Михайлівського собору. Від воріт відходила кам’яна стіна, що оточувала резиденцію єпископів переяславських – Єпископський двір[Додаток Д].Стіна пролягала на відстані десяти метрів від краю споруди. Розкопки даної археологічної пам’ятки проводились у 1960 році такими дослідниками, як Юра Р.О., Сікорський М.І., Асєєв Ю.С[Додаток Е].З південного заходу до воріт була прибудована башта із залишками сходів, що вели до надбрамної церкви. В загальному було знайдено лише три нижні сходинки, що підтверджували цей факт. Вхід до церкви знаходився з єпископського двору, а самі ворота виходили на вулицю, яка перетинала дитинець і вела в «окольний град». Це нинішня вулиця Московська, яка є однією з найдавніших вулиць міста. Таку складну архітектурну споруду, як кам’яні ворота з церквою, могло дозволити собі далеко не кожне місто того часу[Додаток Є]. Достатньо згадати, що така споруда, як кам’яні ворота відомі в Києві, а саме: Золоті ворота 1037 року та ворота Києво – Печерської Лаври, а також у Володимирі на річці Клязмі датованими ХІІ століттям. Літопис, прославляючи Єфрема – ініціатора та організатора грандіозного будівництва 1080-90-х років, жодним словом не згадує про безпосередніх творців кам’яної архітектури - будівельників та зодчих, імена яких залишились для нас невідомими. Виходячи з особливостей архітектури Переяслава, окремих деталей будівельної техніки, дослідники вважають, що до складу артілі разом з місцевими майстрами входили грецькі майстри, яких, певно, запросив єпископ Єфрем, який близько познайомився з візантійською культурою під час перебування в Студійському константинопольському монастирі. Поєднання вікового досвіду грецьких зодчих з місцевими традиціями й призвело до появи окремої переяславської архітектурної школи, яку вирізняли оригінальність, новаторство, сміливість конструктивних рішень. Припускають, що переяславська артіль архітекторів та будівельників після завершення робіт у Переяславі працювала в інших містах, зокрема, у Смоленську та Новгороді.

За 40 метрів на північ від Єпископських воріт в 1956 році, археолог Каргер М.К. дослідив рештки літописної церкви Андрія[Додаток Ж]. Це був невеликий (16,7 х 14,2 м) безстовпний храм з трьома абсидами та галереями. За 50 метрів на північний захід від Михайлівського храму у 1962 – 63 роках розкопана громадська кам’яна будівля, яку дослідники Юра Р.О., Сікорський М.І. та Асєєв Ю.С. вважають палацом єпископа[9]. Однак, деякі археологи, такі як Рапопорт П.А. припускають, що це була лазня збудована Єфремом 1089 році. Ця прямокутна споруда була двох камерною (18,2 х 11 м).При розкопках було знайдено лише фундаменти будівлі, складені з брил ламаного каміння- пісковику та нерегулярними рядами плінфи на цем’янці. Розміри каміння, які були використані при будівництві вражають своєю величиною. Деякі брили по довжині досягали 1,3 метра, а висотою 0,75 – 0,80 метра. Такі величезні брили використовувались також при спорудженні Михайлівського храму. Камінь добувався на правому березі Дніпра та доставлявся через річку в Переяслав, а також через Трубіж. Підлога будівлі була вкрита шиферними плитами з мозаїкою. Подальші розкопки виявили, що під підлогою знаходились шість уламків керамічних водопровідних труб діаметром 11,5 см та 14 см. Подібну систему водопостачання аналогічно застосовували в Херсонесі візантійського часу. Інші знахідки архітектурних деталей, що прикрашали будівлю ззовні та зсередини, свідчать про надзвичайну пишноту інтер’єру та величний фасад. До складу входили: мармурова капітель, уламки мармурових колон, шиферних плит та карнизів, смальти від мозаїк, в тому числі від настінних, а також шматки рідкісних порід мармуру – білого, жовтого, зеленого, червоного та рожевого кольору. Окрім того, знайдені були навіть уламки черепиці. Вперше черепиця була виявлена під час розкопок Десятинної церкви Х століття в Києві. Разом з нею було знайдено інший покрівельний матеріал - свинцеві листи. Дослідники архітектури стверджують, що будівля була двоповерховою. За винятком Михайлівського собору інші Переяславські кам’яні храми не відзначалися великими розмірами. Вони призначались, як церкви князівської резиденції, феодальних дворів та при монастирях. В літописах згадується лише два монастирі в Переяславі[13].

Наприклад, церква святої Богородиці на княжому дворі була збудована в 1098 році Володимиром Мономахом. В 1965 році розкопками цієї споруди займались археологи Юра Р.О., Сікорський М.І. та Брайчевський М.Ю., а також було встановлено її розміри, які сягали 19-20х12 метрів. Пізніше, в ХІІ столітті на княжому дворі була збудована інша церква – капличка розмірами 9,8х6,8 м. ЇЇ кам’яні рештки на даний час зберігаються у підвалі діючої Успенської церкви. Вона була досліджена ще у 1888 році під час будівництва[Додаток З].Окрім цього, було розкопано «Спаську» церкву, яка схожа за архітектурним дизайном з попередніми двома та мала відносно малі розміри - 015,3х8,1метрів. Особливістю храму є кілька шиферних саркофагів в середині приміщення та грунтові могили за його межами, де знайдено десять поховань. В церкві – усипальниці збереглися нижня частина стіни та стовпи, що підтримували склепіння, яке було покрите штукатуркою з фресковим розписом. Підлога була вистелена полив’яними плитками жовтого та зеленого кольорів та древній вівтар, що складений з плінфи[Додаток И]. Для збереження розкопок над храмом був збудований павільйон, в якому тепер знаходиться музей археології. Для малих переяславських храмів є характерним оригінальна побудова склепіння, що спирається на два стовпи і виступи-апсиди, або на чотири стовпи, що утворюють між собою прямокутник. Перекриття можна було збудувати при допомозі додаткових арок, що є особливістю переяславської архітектурної школи[7].

Ще одним храмом ХІІ ст., який був збудований на території «окольного града» є тринефний, шестистопний храм з трьома на півциркульними апсидами, руїни якого розкопані в 1953 році Каргером М. К. в центрі міста[Додаток І]. Його розміри досягали 24,2х14,3 метрів. Кожний з шести стовпів храму мав різну форму, а саме: східна пара – хрестовидні з додатковими вузькими лопатками та середня пара, що має незвичну для давньоруської архітектури восьмигранну форму. Такі стовпи можливо побачити лише у Михайлівському соборі ХІ століття. Кладка стовпів та стін мала висоту в один метр над рівнем підлоги, а товщина стін сягала - 1,2 метра. Стіни складені з плінфи так як, камінь не використовувався у кладці, що характерно для ХІІ століття. Храм має три входи та східці в товщі стіни, які вели на хори. Підлога була вистелена керамічними полив’яними плитками, а стіни вкриті фресковим розписом. Поховання всередині церкви були влаштовані в нішах стін.

Кам’яні будівлі переяславської архітектурної школи відомі ще в одному місті князівства - Острозі, де збереглися рештки Михайлівської божниці, збудованої в 1088 році Володимиром Мономахом. Міські будівлі в давньоруський час були переважно дерев’яного зразка. Вправні майстри зводили боярські хороми, прості житла міщан, потужні дерев’яні стіни укріплень та міські брами. При масштабній забудові Переяслава, в місті з’явилося чимало вузьких вулиць, будинків та дворищ, що щільно прилягали один до одного. На цьому фоні виділявся дитинець з багатьма княжими та єпископськими дворами, а також з красивим архітектурним ансамблем храмів та палаців. Рядове житло було невеликим та мало наземну і заглиблену частини, які часто служили майстернею або просто підвалом. Досить часто, такі частини житла простих людей, які до того ж були без печей, знаходять археологи під час своїх розкопок. Велика кількість знахідок вказує на те, що вони мають підсобне або виробниче призначення.

Житла для бідноти – це звичайні, маленькі землянки розміром 2х3 метра. Вікна таких будинків були малого розміру і мали специфічну скорочену назву - віконце. Використання скла для виготовлення вікон могли дозволити собі лише заможні люди. В такому випадку, часто використовували бичачий міхур або слюду. Найчастіше вікна були «волокові», тобто, засувалися на ніч та взимку дошкою. Садиби заможних жителів Переяслава досить часто мали два поверхи та ганок – підкліття з різними архітектурними прикрасами та господарськими будівлями. Залишки таких будівель добре зберігаються у вологому ґрунті, наприклад, в Новгороді та Києві на Подолі. Через специфічний тип ґрунту наземні дерев’яні споруди виявити практично неможливо. В багатьох літописних повідомленнях розповідається про те, що на території міста Переяслав знаходились хороми, тобто житла бояр. Так, в одному з літописів 1095 року, розповідається про те, що переяславський тисяцький боярин Ратибор приймав у себе половецького хана Ітларя. Ітлар ночував в «сінцях»- це приміщення на галереї другого поверху. На боярських садибах окрім храмів знаходились клуні, сараї, комори, погреби-поруби, медуші, лазні, майстерні та інші допоміжні та виробничі споруди. Цілком можливо, що на такому дворі, як у Ратибора, стояла церква – усипальниця ХІ століття. В багатих житлах було вдосконалене опалення, тобто існував своєрідний дерев’яний димар. В більшості землянок топили по-чорному. В часи Київської Русі контраст між житлами багатих городян та бідноти був дуже великий. Один з авторів «Ізборника Святослава»1076 року написав: «подумай про бідних, як схиляються вони над малим вогнем, маючи велику біду очам від диму, гріючи лише руки, в той час як плечі і руки замерзають».

Міські укріплення також будувались з дерева та землі. Вали мали складну конструкцію. Їх основа складалася з дерев’яних рублених клітей в декілька рядів заповнених глиною або землею. Ці кліті в своїх розмірах були досить високі та піднімались вище земляного насипу і називалися «городнями». На «городнях» стояла «заборола», тобто проходи з дерев’яними брустверами, де влаштовувались бійниці. Крайній ряд клітей з боку міста часто використовувався для складів, зброярень, казарм та виробничих приміщень. Ворота розміщували в надбрамних баштах або між двома баштами. За виключенням єпископських кам’яних воріт, вони були дерев’яними. З літописів відомо, що в Переяслав мав двоє інших воріт – «Княжі» та «Кузнечі»[10].

Дослідженнями 50-60-х років виявлено, що конструкція Переяславського валу дитинця нагадує дитинець давнього Білгорода і датується кінцем Х століття. Він був споруджений за часів великого Київського князя Володимира Святославовича. Однак, не всі частини валу мали однакову конструкцію. В південно-західній частині дитинця основу валу складало потужне мурування з сирцевої цегли складеній на глині. Вали «окольного граду», скоріше за все, були споруджені пізніше Х століття. Частина матеріалів унікальних архітектурних споруд Переяслава демонструються в музеях, а саме в: музеї археології, де знаходяться залишки церкви- усипальниці ХІ століття, а також в музеї архітектури часів Київської Русі, де збереглись фундаменти Михайлівського собору 1089 року.

РОЗДІЛ 3. ПЕРЕЯСЛАВ В ЕПОХУ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

На протязі своєї історії український народ створив високо розвинуту та оригінальну архітектуру. З давніх часів вона розвивалася, збагачувалася творчістю та працею багатьох поколінь. Кожен народ, що населяв Переяславщину, залишав після себе пам’ятки матеріальної культури. В їх число входить багато археологічних пам’яток первісних людей. У зв’язку з розпадом первісно-общинного ладу, утворенням класового суспільства та наявністю феодальних відносин з окремих державних об’єднань слов’ян на початку ІХ століття стала формуватися міцна давньоруська держава Київська Русь з високо розвинутою культурою. Її архітектура розвивала традиції попереднього часу та народного зодчества, а також творчо освоювала досягнення архітектурно-будівельної культури Візантії. Під впливом подальшого розвитку феодальних відносин давньоруська держава розпадається на низку політично незалежних князівств. Починається епоха феодального розкладу суспільства, що призвела до утворення великих князівств з містами та столицями. Одним із таких центрів стало місто Переяслав, яке було на той час не тільки великим ремісничим, а й політичним та культурним центром, де утворилась навіть своєрідна архітектурна школа. В період розвитку феодалізму на Україні, архітектура пройшла в своєму розвитку два етапи, що характеризуються зародженням та становленням ордерної архітектури ренесансного напрямку. Для прикладу, Михайлівська церква була збудована в 1646-1666 роках Федором Лободою в місті Переяславі та є яскравим прикладом цього періоду[3].

Архітектура ренесансу на Україні мала суттєве значення для подальшого розвитку українського зодчества. Форми ренесансу були досконало перероблені та трансформовані українськими майстрами. В подальшому вони зіграли особливу роль у формуванні рис стилю українського барокко, блискучий розквіт якого проходив у другій половині ХVІІІ століття. Це був час визвольного руху на землях України, а також період бурхливого розвитку ремесла, торгівлі, росту міст та формування нового життєвого устрою. Українське барокко характеризується своєрідним використанням традицій народного мистецтва та будівництва.

Отже, барокко – це своєрідний стиль архітектурних ансамблів. Переважна кількість українських монастирів будувались в різний час, але остаточне формування проходило в кінці ХVІІІ на початку ХІХ століть. Підтвердженням цього було широке будівництво на території Вознесенського монастиря, де були збудовані палац архієрея, консисторія, школа та велика кам’яна огорожа навколо території монастиря. Він охоплював цілий квартал міста, дзвіницю та Варваринську церкву. Окрім того, два переяславських кам’яних храми відносять до другого типу, де за основу є українська дерев’яна церква. Це Покровська церква, що була збудована в 1709 році і зруйнована 1934 році та Вознесенський собор збудований в 1695 – 1700 роках. Покровський храм мав композицію тризрубної церкви з хрестом у центрі. Три нефи були розташовані по повздовжній осі та завершувались куполами. Маківки куполів були приплюснуті. Верх вівтарів завершувався високими трикутними фронтонами та двома напівкруглими абсидами. Білі, досить масивні стіни храму прорізали вузькі довгі вікна у вигляді щілин, що було характерно для оборонних споруд[16].

Іншою архітектурною пам’яткою є соборний храм Вознесенсього монастиря. Принцип композиції храму носить хрестоподібний характер. Планування собору є типовим для української архітектури. Головний неф завершується вгорі високим струнким куполом, а бокові вівтарі вінчають трикутні фігурні фронтони, які є притаманними українському барокко. Викликають інтерес ліпні прикраси наличників вікон. У ліпленні можна побачити вплив народного орнаменту, а саме: завитки, медальйони, лозу та голівки янголів.

Ще однією будівлею періоду барокко, є приміщення колегіуму, що є нині музеєм Г. С. Сковороди та збудований у 1755-1757 роках. По формі будівля нагадує витягнутий прямокутник. Особливий інтерес викликають прикраси входів в орнамент яких включені оригінальні композиційні емблеми. Будинок був двоповерховий, що вказує на складність будови даху та сходи, що збереглись в товщі стіни і ведуть на другий поверх[14].

ВИСНОВКИ

Після проведення аналізу археологічних досліджень на території Переяславщини, можна відзначити, що практично відсутня опублікована інформація щодо знайдених археологічних пам’яток та їх матеріальне походження. При обробці доступних даних про здійснені розкопки, які проводились багатьма дослідниками зазначеними в роботі, можна стверджувати, що вони в більшості випадків після вивчення знахідок на конкретному місці, далі розкопки не проводились. Тобто, ймовірно причиною цього стало відсутність фінансування та зацікавленості з боку держави. Також, важливим питанням була історична ідентифікація знайдених споруд, які були створені з різноманітних матеріалів, що мають пряме відношення до етапів розвитку архітектури та історичного періоду пізньо-середньовічного Переяслава. Архітектори того часу, спираючись на національні традиції, прикладали максимум зусиль для зведення та розпису неповторних храмів та церков. Щодо регіональних досліджень, то проблема постає у тому, що дослідницькі роботи та монографії по археології не мають чіткої історичної хронології. Досліджувані об’єкти в багатьох працях мають занадто загальний формат та не містять даних про дату створення архітектурних споруд або їх фрагментів. Інколи при аналізі інформації зустрічається проблема відсутності повної картини забудови давнього Переяслава та його околиць. На сьогоднішній день, проблеми доступності інформації щодо проведених розкопок та опису історичних знахідок все ще присутні. Отже, для проведення масштабних досліджень археологічних об’єктів на території Переяславщини ймовірно необхідно створити спеціальну дослідницьку групу науковців для детального вивчення архітектури Переяслава.

СПИСОК ВИКОРИТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Корінний М. Спадщина переяславської землі / М. Корінний // Пам’ятники України: – 1979. – №1. – С.30–32.

2.Переяслав–Хмельницький / Укр. рад. енцикл.: Т.11. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1963.

3.Демидюк В. І. Переяслав–Хмельницький / В. І. Демидюк, М. І. Сікорський // Історія міст і сіл УРСР: В 26 т.: Київ. обл. – К., 1971. – С.496–515.

4.Ференцева Ю. В. Переяслав–Хмельницький: Путівник / Ю. В. Ференцева – К.: Балтія Друк, 2004. – 72 с.

5. Асєєв Ю. С., Сікорський М. І., Юра Р. О. Археологічні розкопки у Переяслав-Хмельницькому // Наукові записки Переяслав-Хмельницького державного історичного музею. – Випуск 2. – Переяслав-Хмельницький, 1960. – С. 89-91.

6.Асеев Ю. С. Памятник гражданского зодчества ХІ в. в Переяславле–Хмельницком: [Киев. обл.] / Ю. С. Асеев, М. И. Сикорский, Р. А. Юра // СА. – 1967. – №1. – С.199–214.

7.Асєєв Ю. С. Дослідження кам’яної споруди ХІ ст. в Переяслав–Хмельницькому дитинці / Ю. С. Асєєв, О. К. Козін, М. І. Сікорський, Р. О. Юра // Вісн. Акад. буд–ва і архітектури УРСР. – 1962. –№4. – С.57–61.

8. Колибенко О., Колибенко В. Історико-краєзнавчі дослідження Переяславщини (археологічні джерела). – Частина 1. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – С. 35.

9. Сікорський М. І. Склоробна майстерня XI ст. у Переяславі-Хмельницькому // Дослідження з слов’яно-руської археології. – К.: «Наукова думка», 1976. – С.146-150.

10.Савчук А. П., Сікорський. Переяславщина напередодні Київської Русі // «Середні віки на Україні». Випуск 1 – К.: «Наукова думка»,1971 р. – С.140.

11.Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с.

12. Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. — Львів, 1995. — С.19-22.

13.Л. М. Набок, О. В. Колибенко; Православні храми Переяславщини. Історія

Дослідження. Сучасність .2007р.- с.142.

14.Лаврентіївський кодекс (список) // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 543.

15.Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатіївським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, коментарі В. В. Яременка. — Київ : Радянський письменник, 1990. — 558 с. — ISBN 5-333-00032-8.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

ISBN 5-308-00052-2

16. Київський літопис ХІІ століття - Інститут історії України - history.org.ua › LiberUA › Book › Kotljar

17. Толочко О.П. ПАТЕРИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pateryk_Pecherskyj