Історія "Доброта" до Дня доброти

На гіллі могутнього дуба,

Де сонце промінням торкає,

Родина птахів проживає.

Матуся, татусь і синочки,

А ще дві малесенькі дочки.

За деревом цим приглядають,

Його від комах захищають.

Співають веселих пісень,

Про те, як пройшов у всіх день,

Про небо блакитне й зорі ясні

Й про перші досвітні вогні.

Одного осіннього дня,

Коли вже жовтіла стерня,

А листя багряним ставало,

Красою усіх дивувало,

Сімʼя засмутилася дуже.

«Чому?», — запитаєш, мій друже.

Вночі сильна злива була,

З собою ще й вітер взяла,

Блукали у двох серед гілля,

Проводили власне дозвілля.

Та шкоду зробили вони

Й дубу зламали гілки.

Тепер йому дуже болить,

Від цього аж серце щемить.

Малята його так жаліють,

Водою галузочки миють.

І крильцями ніжно тріпочуть,

Сум відігнати хочуть,

Щоб гоїлись скоріш гілочки

Й знов зеленіли листки.