Історія України та світу

Про матеріал
Історія України — історія земель сучасної України, українського народу та інших національностей, що проживають на території України, від доісторичних часів до сьогодення. Територію України первісні люди почали заселяти з давніх-давен (перші сліди датуються більш ніж 1 млн років), після чого вже її не полишали навіть в часи найбільшого просування льодовиків на південь [⇨]. Територія країни належить до найперших вогнищ цивілізації та містобудування, вона входить первісний ареал приручення коня, винаходу колеса та освоєння перших металів людством [⇨]. Різні хвилі міграції індоєвропейців до Європи та пізніші в зворотному напрямку склали підґрунтя різнобарвної картини її населення. Поділ території на великі природні лісову й степову смуги зумовив різні форми господарювання й заклав характер подальших історичних процесів, в яких степ український завжди залишався невід'ємною складовою загальноєвразійських історичних і етноміграційних процесів у Великому степу [⇨]. Грецька колонізація морського узбережжя увібрала територію України до орбіти античної цивілізації як її північний фронтир [⇨]. Велике переселення народів першої половини першого тисячоліття н. е. [⇨] підживило процеси державотворення у слов'янських племен [⇨], у яких на Східноєвропейській рівнині постала потужна середньовічна держава Київська Русь [⇨]. Подальші процеси феодального дроблення відкинули окремі її частини на різні орбіти європейського [⇨] та євразійського світів (Золота Орда) [⇨]. Західні землі Руси спочатку зібрало Велике князівство Литовське, яке, шукаючи союзників у боротьбі з Московським царством та балтійськими німцями тісно інтегрується із Польським королівством [⇨]. Утворюється потужна східноєвропейська держава ранньомодерного часу — Річ Посполита [⇨]. Соціально-політичні процеси в якому й нагальна потреба в захисті від кочовиків на півдні призводять до появи козацтва [⇨]. Яке саме невдовзі стане провідною силою в процесах його руйнації, становленню нової української нації, розбудові самостійної держави — Гетьманщини [⇨]. Українська нація, затиснута між трьох світів, мусульманського півдня, католицької твердині на заході й нового потужного православного центру на сході, намагається торувати власний шлях, що більш тяжіє до останнього [⇨]. Завдяки культурному просвітництву хвилі мігрантів з Подніпров'я, що знайшли місце застосування власним талантам в Москві, остання поступово європеїзується та трансформується в потужну євразійську силу — Російську імперію [⇨]. Ця сила за декілька століть повністю поглинає всі українські етнічні землі, асимілює їхнє населення у власному цивілізаційному морі [⇨]. Придушує всі спроби власної національної розбудови українців [⇨], не дозволяє іншим державам відірвати їх до власних орбіт, поєднуючи силу та підступність, перманентно нав'язує власну волю нескореному народові [⇨]. Народові, що наприкінці XX століття виборов для себе ще один шанс бути господарем на свої землі, володарем своєї волі та своєї долі [⇨]. Український народ продовжує боротьбу за власне місце у цім світі [⇨].
Перегляд файлу

1672 народився Пилип Орлик, український політичний, державний і військовий діяч, гетьман Війська Запорозького, поет, публіцист. Гетьман Війська Запорозького та Правобережної України (1710–1714), гетьман України в еміграції (1714–1742). Навчався в єзуїтській Віленській академії, 1694 закінчив Київський колегіум. 1698–1700 працював писарем у канцелярії митрополита Київського, Галицького та всієї Малої Росії Варлаама Ясинського. З 1700 по 1706 перебував на посаді старшого військового канцеляриста, а згодом – управляючого справами Генеральної військової канцелярії. 1707 П. Орлик став генеральним писарем в уряді гетьмана І. Мазепи. Підтримував І. Мазепу в його намаганні створити спілку за участю Польщі та Швеції для унезалежнення України від влади російського царя Петра I. Після поразки шведсько-українських військ у Полтавській битві 1709 і смерті І. Мазепи Орлик був обраний на козацькій раді у Бендерах (Молдова) гетьманом Війська Запорозького (16 квітня 1710). Тоді ж між ним і козацькою старшиною було укладено угоду під назвою "Пакти і Конституції законів, вольностей Війська Запорозького" 1710. Протягом наступних 4-х років намагався з допомогою військ. походів та дипломатичних заходів поширити свою владу на Правобережну Україну та Лівобережну Україну. На посаді гетьмана уклав союзні договори зі Швецією (1710), Османською імперією та Кримським ханатом (1711, 1712). Дипломатичні заходи Орлика сприяли тому, що Османська імперія оголосила війну Російській державі. За Прутським трактатом (22 липня 1711) між цими державами російський цар Петро I мав вивести свою армію із Правобережжя, яке переходило під владу українського гетьмана Орлика. Однак на перешкоді цьому стала позиція Речі Посполитої. 1714 Орлик переїхав до Швеції, 1720 – Австрії, а згодом – Чехії. З 1734 жив у Салоніках, потім – у Молдові. Перебуваючи в політичній еміграції, Орлик шукав підтримки у таких держав, як Австрія, Англія, Папська держава, Голландія, Данія, Польща, Пруссія, Франція та ін., з метою відновлення своєї влади над Українською козацькою державою. Орлик був добре освіченою людиною, знав польську, російську, латинську, французьку, італійську, шведську, німецьку, болгарську, сербську мови. Він – автор багатьох поезій, а також книг "Алкід російський" (1695) та "Гіппомен Сарматський" (1698), присвячених І.Мазепі й І.Обидовському. Орлик також відомий як автор політичних маніфестів та "Щоденника подорожнього" (1720–1732).

 

doc
Додано
6 квітня 2021
Переглядів
235
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку