Історія в іменах: видатні постаті Тернопільщини

Історія в іменах: видатні постаті Тернопільщини

(курсова інформативно-просвітницька година,

присвячена Б. Гаврилишину, І. Гавдиді, І. Блажкевич)

Ведуча 1

Вітаємо усіх присутніх!

Ведучий 2

Коли ми говоримо про видатних людей, нам іноді здається, що їхня велич була визначена наперед. Народився у великому місті. Навчався у престижному університеті. Мав особливі можливості.

Ведуча 1

Проте історії, з якими ми сьогодні познайомимося, доводять зовсім інше. Три людини. Три різні долі. Три різні епохи. І одна земля — Тернопільщина.

Читець 1

С.Будний «Тернопілля»

Напувай мене вітрами п’янко,

Бийся в груди житом запашним.

У твої я закохався ранки,

Впився сонцем, чистим і ясним.

Тут земля ще пам’ятає досі

Теплі руки прадідів моїх.

Їх чуття, що в пісні збереглося,

Розцвітає між нових доріг.

Я беру його у серце юне,

Щоб палкіше землю цю любить,

Де незримі натягає струни

Жайворону сонячну блакить.

Де Тернопіль з попелу підвівся,

Величавим озером заграв.

Все моє! Я серцем загорівся

І про тебе пісню заспівав.

Тож цвіти пшеницею і зіллям —

Над тобою сонце йде в зеніт,

Тернопілля рідне, Тернопілля,

Земле мила, Барвінковий цвіт!

Ведучий 2

2026 рік для Тернопільщини є особливим. Тернопільська обласна рада ухвалила рішення присвятити його пам'яті та спадщині непересічних діячів, які своїм життям і працею служили Україні, – Богдану Гаврилишину, Іванні Блажкевич, Івану Гавдиді.

Ведуча 1

Цей рік є ювілейним для кожного з трьох героїв нашої зустрічі. 20 вересня виповнилося б 60 років Івану Гавдиді. 9 жовтня відзначили 140 років від дня народження Іванни Блажкевич. 19 жовтня минуло 100 років від появи на світ Богдана Гаврилишина.

Ведучий 2

Це видатні постаті, які своєю працею, інтелектом, словом і боротьбою творили історію України, стали гідним прикладом для наслідування, еталоном громадянської свідомості та патріотизму.

Ведуча 1

Тож сьогодні ми спробуємо відповісти на запитання: «Що може зробити одна людина для своєї країни?».

Доповідач 1

Тернопільщина подарувала світові діяча, чиє ім'я вписане золотими літерами в історію світової економіки та менеджменту. Богдан Гаврилишин консультував президентів і прем’єр-міністрів десятків держав, стояв біля витоків Всесвітнього економічного форуму в Давосі, належав до спільноти Римського клубу, відвідав 80 країн, а головне — власним прикладом демонстрував, як можна нести своє коріння крізь увесь світ. (Слайд «Я завжди представлявся однаково: Богдан Гаврилишин, українець»).

А почалося все із маленького селища Коропець на Тернопільщині. Саме тут 19 жовтня 1926 року народився Богдан Дмитрович. Значний вплив на формування юної особистості мали родинні традиції. Неділі в сім’ї Гаврилишиних були справжнім ритуалом. Мати готувала смачні страви, цитувала Шевченка й Біблію, батько розповідав про країни, які бачив під час Першої світової, потім усі співали на веранді.

У 1937 році завдяки старшому брату одинадцятирічний Богдан потрапив до першого пластового табору. Згодом тут він отримав особисте благословення від митрополита Андрея Шептицького. Пізніше Богдан Гаврилишин казав: «Якби я не став пластуном, моє життя було б зовсім іншим».

Цікавим є те, що з вересня 1941 року майбутній економіст навчався у Чортківській гімназії «Рідна школа». У дорослому віці Богдан Дмитирович не одноразово повертався на подвір’я навчального закладу.

Друга світова війна вирвала юнака з рідного дому – він потрапив до трудових таборів для переміщених осіб у Німеччині. У 1947 році з крихітною валізкою і великою мрією він виїхав до Канади. Тут Богдан Гаврилишин працював лісорубом і вивчав англійську за власною формулою: 40 нових слів щодня, які потім потрібно розповісти іншим. Завдяки залізній волі йому вдається вступити до Торонтського університету і стати його найкращим випускником, а згодом здобути докторський ступінь у Женеві. Пізніше газети писатимуть про успіхи «першого лісоруба, який вступив в університет».

Протягом 18 років Гаврилишин очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві. Саме він заснував Європейський форум менеджменту, який переріс у Всесвітній економічний форум у Давосі — платформу, де світові лідери досі обговорюють виклики в економіці. Його книги «Залишаюсь українцем» та «До ефективних суспільств» вплинули на десятки тисяч людей в усьому світі.

1988 року, після десятиліть за кордоном, Богдан Дмитрович приїхав в Україну. За його ініціативи у квітні 1990-го року постав Міжнародний фонд «Відродження». Того ж року він заснував у Києві Міжнародний інститут менеджменту, щоб готувати нове покоління українських управлінців за світовими стандартами. Брав участь у створені Акту Незалежності та назви нашої держави.

(Відеофрагмент. https://www.youtube.com/watch?v=4WoPFSrJtcI )

Після здобуттям незалежності України Богдан Гаврилишин був радником трьох Президентів та 14 Прем'єр-міністрів. Цікаво, що перший факс Службі Протоколу Президента подарував саме Богдан Дмитрович. Цей апарат став важливим кроком для налагодження міжнародних комунікацій держави.

У 2010 році Богдан Гаврилишин заснував благодійний фонд, а у 2012 започаткував програму «Молодь змінить Україну». Цього ж року він став співавтором «Української хартії вільної людини», яка окреслює життєві орієнтири українського суспільства.

Незадовго до Революції Гідності Богдан Гаврилишин ініціював створення Декларації відповідальності людини — документа, що мав оживити цінності свободи, гідності, верховенства права та соціальної справедливості.

24 жовтня 2016 року Богдан Гаврилишин помер у родинному колі у своїй квартирі в Києві. Прах поховано на кладовищі в рідному Коропці.

Сьогодні справу видатного українця продовжують його рідні. У 2017 році вони заснували Благодійний фонд родини Богдана Гаврилишина, який створює програми для активних українців.

У 2021 році Верховна Рада України підтримала запровадження Дня відповідальності людини на державному рівні, який відзначають щороку 19 жовтня, у день народження Богдана Гаврилишина, щоб ушанувати пам’ять і поширювати його спадщину.

Читець 2

Л.Костенко «Крила»

(виконується під музичний супровід на фортепіано)

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,

А з правди, чесноти і довір'я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

Ведучий 2

Продовжимо нашу мандрівку сторінками історії знайомством з постаттю жінки-берегині дитячого слова та незламної освітянки.

Доповідач 2

Іванна Блажкевич – видатна українська дитяча письменниця, просвітниця та невтомна громадська діячка з Тернопільщини, яка створила 140 дитячих садків, провела понад 700 творчих вечорів, відкривала читальні, організовувала курси рукоділля і шиття для селянок та усе життя присвятила боротьбі проти гнобителів українського народу. (Слайд «Я дітям серце віддала»).

Народилася Іванна Омелянівна 9 жовтня 1886 року в селі Денисів (нині Тернопільського району) у родині народного вчителя. Мати була полькою за походженням, але вважала себе українкою й дуже цим пишалася, проте рано померла, коли Іванні не було й 3 років. Завчасна втрата матері навчила її чутливості, а дідусь прищепив любов до народної казки й навколишньої природи.

Початкову освіту Іванна Омелянівна отримала в рідному селі, далі вчилася в Тернопільській семирічці. Освіта давалося легко, тому вона без жодних труднощів склала екстерном іспити до Львівської учительської семінарії та присвятила життя вихованню українських дітей.

У лютому 1911 року Іванна вийшла заміж за вчителя із сусіднього села, відтоді вона стала Блажкевич. Після весілля молоде подружжя вчителювало по селах Станіславіщини. Коли вибухнула Перша світова, чоловіка Іванни забрали на фронт, згодом він потрапив у полон.

Сама ж Іванна Омелянівна долучилася до національно-визвольного руху та поринула у культурно-громадське життя. Вона організувала читальні, різноманітні гуртки, допомагала з відкриттям дитячих садків і сиротинців, писала статті про патріотичне виховання.

У 1918 році Іванна Блажкевич стала делегаткою від Галицької округи до Народних зборів, що проходили у Львові. У часи польської та радянської окупації вона зазнала жорстоких переслідувань, арештів та важких родинних втрат, але ніколи не зрадила українського слова. (Відеофрагмент. https://www.youtube.com/watch?v=ARTBwI3DqDg )

Іванна Блажкевич залишила глибокі спогади про видатних діячів української літератури, зокрема Івана Франка та Василя Стефаника, а також сама написала сценічну картину про дитячі роки Каменяра. З під її пера побачили світ дитячі збірки "Подоляночка", "Прилетів лелека", "Чи є в світі щось світліше", "Прилетіла ластівка", "У дитячому садочку". Творчість письменниці вирізнялася простотою, щирістю і водночас глибиною, яка збагачувала українську культуру.

За ініціативи Іванни Омелянівни в рідному селі було створено Денисівський краєзнавчий музей, а в будинку, де жила громадська діячка, нині діє меморіальний музей-садиба. До останніх днів життя вона працювала на літературній ниві. Померла письменниця 2 березня 1976 р. в Денисові. У 1993 році в Тернополі було засновано літературно-мистецьку премію ім. Іванни Блажкевич за кращі твори для дітей, а її поетичне слово й досі живе поміж нас.

Читець 3

І.Блажкевич «Величаєм Тебе, Мамо»

Величаєм Тебе, Мамо,

В ту святочну днину –

За Твій труд і за старання

Пильні без упину.

Величаєм за ту працю,

Яку мама мала,

Нім дитинка від колиски

На ніженьки стала.

Величаєм за сей догляд

Пильний, невсипущий,

Щоб собі що не накоїв

Син непосидющий.

Величаєм за ті скорбні

Недоспані ночі,

Як недуга заглянула

Дитинятку в очі.

Величаєм за опіку

У життя ззарання

І за те перед Тобою

Клонимось в пошані!

Ведуча 1

Наступна розповідь присвячена педагогу, провіднику та «хрещеному батьку» патріотичної молоді.

Доповідач 3

Історія нашого краю в новітню добу неможлива без Івана Гавдиди – видатного громадсько-політичного діяча, педагога, українського націоналіста, заступника голови Проводу ОУН, виховника молоді, засновник вишкільного табору "Лисоня", захисник інтересів Української Церкви. (Слайд «Хто має з собою молодь – той має майбутнє»).

Народився Іван Гавдида 20 вересня 1966 року в селі Саранчуки Бережанського району. Хлопець був третьою дитиною у сім'ї. Його батько Михайло працював на меблевій фабриці в Бережанах, а мати Марія – на паркетному заводі в Потуторах. Дуже важливу роль у вихованні Івана відігравала бабуся Ганна, на яку він був схожий характером.

Після закінчення місцевої середньої школи у 1983 році Іван Михайлович вступив на природничий факультет Тернопільського державного педагогічного інституту. Під час навчання він розпочав активну громадську діяльність: брав участь в акціях студентської непокори, був одним із засновників Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а також Тернопільського товариства "Вертеп", займався молодіжною та просвітницькою діяльністю. З 1985 по 1987 роки служив у Збройних Силах у місті Овруч Житомирської області.

У 1990 році Іван Гавдида отримав посаду вчителя географії в селі Боків, але за рік перебрався у рідну школу. Тут його пам’ятають надзвичайно компетентним і тактовним педагогом, якого любили та поважали. Був класним керівником та вчителем військової підготовки, але його справжнім покликанням стало виховання молоді. Учні за Іваном Михайловичем ходили юрбою, він наче невидимим магнітом притягував їх до себе, завжди зацікавлював походами та вечорами.

Саме Іван Гавдида був одним із перших, хто відроджував «Пласт» на Тернопільщині, організовував численні патріотичні вишколи та табори по всій Україні, гартуючи нову національну еліту. Особливе місце в його діяльності посідав вишкільний табір «Лисоня», де формувалися лідерські якості, відповідальність, дисципліна та любов до України.

Окремою сторінкою в житті Івана Гавдиди, не відомою для широкого кола людей, була його участь у Саранчуківському сільському аматорському театрі "Ровесник". У п'єсі "Як наші діди парубкували" він отримав роль Гриця, яку зіграв чудово.

У 1995 році Іван Михайлович вступив у ряди Конгресу Українських Націоналістів. Одночасно був членом Головного Проводу ОУН, а у 2000 році його обрали заступником Голови Проводу.

Згодом Іван Гавдида став ініціатор створення та лідером Координаційної ради державницьких організацій в Україні. А у 1998 році був серед засновників Молодіжного Конгресу Українських Націоналістів, з якого пізніше утворився Молодіжний Націоналістичний Конгрес. У 2002 році його обрали депутатом Тернопільської обласної ради.

Для Івана Гавдиди патріотизм не був просто словом, а любов до України та прагнення бачити її вільною й сильною стали справою всього його життя. Побратими та учні, яких і сьогодні називають «гавдидівцями», згадують його як людину виняткової принциповості й віри в Україну.

Іван Гавдида загинув близько 1-ої години ночі 30 серпня 2003 року за нез'ясованих обставин неподалік власного помешкання у Києві. За версією слідства – це був нещасний випадок, але однодумці Івана вважають його загибель – політичним вбивством. У вересні йому мало б виповнитися 37 років. (Відеофрагмент. https://www.youtube.com/watch?v=XI8hjvzPgyw&t=736s ).

Ведучий 2

Богдан Гаврилишин, Іванна Блажкевич, Іван Гавдида – це люди різних поколінь, професій, життєвих шляхів. Але кожен із них залишив після себе значно більше, ніж просто сторінку біографії.

Ведуча 1

Вони залишили ідеї, праці, книги, учнів, послідовників, а найважливіше – приклад служіння Україні.

Ведучий 2

Тому сьогодні, згадуючи ці видатні імена, не забуваймо: пам'ять – це коли їхні цінності продовжують жити в наших вчинках.

Ведуча 1

Нам не обов'язково ставати відомими на весь світ. Але кожен із нас може бути відповідальним, небайдужим, освіченим і чесним.

Ведучий 2

Ми можемо вчитися, творити, допомагати, берегти українське слово. І, можливо, саме з таких маленьких кроків колись почнеться чиясь велика історія.

Ведуча 1

Адже кожне покоління отримує свою Україну, тож маємо замислитися над запитанням: «Що я зроблю, щоб передати її наступному поколінню сильнішою?»

Музична композиція «Мій рідний край».

Ведучий 2

Дякуємо за увагу!