Казка "Василинка і Соловейко"

Василинка та Соловейко

В одному селі жила зі своєю родиною гарненька дівчинка Василинка. Вона була дуже працьовитою і мала добре серце. Тільки  починає світати, а Василинка вже прокинулась, швидко вмилася та зачесалася і ну-мо хазяйнувати: курочкам пшениці кинула, корівці сіна дала, котика Мурчика молочком напоїла і песика Бровка теж не забула нагодувати. Не натішаться такою помічницею її мама і тато. 

А ще любила Василинка слухати співи Соловейка, що співав у лісочку край села. Під його дзвінку пісню і працювати було легко і на душі завжди було радісно.

Але одного ранку Василинка не почула свого Соловейка і захвилювалась. Вирішила вона піти в ліс і дізнатись, що трапилось.

Йде вона по лісу, а назустріч їй вилітає Сорока. Василинка звернулась до Сороки. «Добрий день, пані Сорока! Ти всюди літаєш, все бачиш. Чи не знаєш, що трапилось із Соловейком? Чому я більше не чую його пісню?» А Сорока їй відповідає : «Знаю-знаю. Учора на нього напала Лисиця, він ледве вирвався з її лап та зламав собі одне крилечко. Тепер сидить під кущем калини і не може злетіти» «А ти покажеш мені дорогу до нього? « - запитала Василинка у Сороки. «Звичайно!» - сказала Сорока і полетіла та так, що Василинка ледь за нею встигала.

Ось і кущ калини, а під ним сидить сумний Соловейко і плаче від болю. Василинка взяла Соловейка на руки і віднесла до себе додому. Там вона перев’язала його зламане крилечко і стала лікувати і годувати свого друга. Незабаром Соловейко одужав, щиро подякував дівчинці за допомогу і полетів у свій ліс.

З тої пори кожного ранку Соловейко прилітає до своєї рятівниці і дарує її свою чарівну дзвінку пісню. Так він дякує Василинці за її щире серце і добру душу. Тому що найдорожче у цьому світі – доброта.